Медіаосвіта як складова освітнього процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Медіаосвіта як складова освітнього процесу

Валентина Купчишина

кандидатка педагогічних наук, доцентка, старша викладачка кафедри психології, педагогіки та соціально-економічних дисциплін, Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, м. Хмельницький, Україна

Тетяна Грубі

кандидатка соціологічних наук, доцентка, доцентка кафедри психології, педагогіки та соціально-економічних дисциплін, Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, м. Хмельницький, Україна

Статтю присвячено теоретичному аналізу медіаосвіти як складової освітнього процесу, адже характерною ознакою ХХІ століття є впровадження інформаційних технологій в усі сфери життєдіяльності людини. Зміст цих змін пов'язаний з новими компетенціями особистості, які проявляються в оволодінні сучасними інформацій-ними системами, пошуковими інструментами, новітніми каналами пошуку та обробки інформації тощо.

Доведено, що представники наукової спільноти по-різному визначають зміст терміна “медіаосвіта”. У наукових працях більшості західних вчених під медіаосвітою розуміють навчання особистості критично-рефлексивному застосуванню ЗМІ, українські ж представники наукової спільноти в зміст поняття включають частину освітнього процесу, який має на меті формування медіакомпетентності, медіаграмотності та медіакультури особистості через безпечну та ефективну взаємодію із сучасними масмедіа.

Підкреслено, що медіаосвіта виступає частиною освітнього процесу, який спрямований на формування в суспільстві її компонентів (медіакультури, медіаграмотності, медіакомпетентності тощо). Кожен з компонентів медіаосвіти заслуговує на детальний аналіз і вивчення, адже усі вони суттєво впливають на життя особистості загалом і можуть виступати складовими освітнього процесу. Різнобічними є також наукові підходи дослідників щодо сутності понять “медіакомпетентність”, “медіаграмотність” та “медіакультура” як складових медіаосвіти, про що засвідчив огляд наукової джерельної бази. Окреслено місце та значення медіаосвіти в підготовці фахівців для прикордонного відомства. Завданнями медіаосвіти є підготовка майбутнього офіцера-прикордонника до безпечної й ефективної комунікації з різноманітними її засобами (мова йде про вміле використання як традиційних, так і новітніх медіа, з урахуванням нових технологій, що мають відношення до інформаційно-комунікативних процесів).

Ключові слова: медіаосвіта; медіаграмотність; медіакомпетентність; медіакультура; професійна підготовка; майбутні офіцери-прикордонники.

Kupchyshyna V., Grubi T. MEDIA EDUCATION AS A COMPONENT OF THE EDUCATIONAL PROCESS

The article is devoted to the theoretical analysis of media education as a component of the educational process, because a characteristic feature of the 21st century is the introduction of information technologies into all spheres of human life. The content of these changes is related to the new competencies of the individual, which are manifested in the mastery of modern information systems, search tools, the latest channels of information search and processing, etc.

It is proven that representatives of the scientific community define the meaning of the term “media education” in different ways. In the scientific works of most Western scientists, media education is understood as the training of an individual to critically and reflexively use mass media, while Ukrainian representatives of the scientific community include part of the educational process in the content of the concept, which aims to form media competence, media literacy and media culture of the individual through safe and effective interaction with modern mass media.

It is emphasized that media education is part of the educational process, which is aimed at the formation of its components in society (media culture, media literacy, media competence, etc.). Each of the components of media education deserves a detailed analysis and study, because all of them significantly affect the life of the individual as a whole and can be components of the educational process. The scientific approaches of researchers regarding the essence of the concepts of “media competence”, “media literacy” and “media culture” as components of media education are also diverse, as evidenced by the review of the scientific source base.

The place and importance of media education in the training of specialists for the border agency is outlined. The tasks of media education are to prepare the future border guard officer for safe and effective communication with a variety of its means (we are talking about the skillful use of both traditional and modern media, taking into account various new technologies related to information and communication processes).

Keywords: mediaeducation; medialiteracy; mediacompetence; mediaculture; professional training; future borderguards.

ВСТУП

медіаосвіта інформаційні технології

Постановка проблеми. ХХІ століття - це час інформаційних технологій, які суттєво увірвалися у наше життя. Трансформаційні перетворення детермінували оновлення вимог до компетенцій фахівця щодо оволодіння ними різними інформаційними системами, пошуковими інструментами, новітніми каналами пошуку та обробки інформації тощо.

Ми погоджуємось з поглядами дослідників щодо значущості медіаосвіти в житті суспільства, при цьому частина науковців визначають факти інформаційної й медіакомунікативної нерівності представників різних країн. Зокрема, Ю. Доброносова наголошує на тому, що причиною такої ситуації є низький рівень медіаграмотності серед населення країни. На думку дослідниці, джерелами виникнення такої ситуації може слугувати також неналежна увага з боку керівництва держави щодо розвитку медіаосвіти як одного з важливих освітніх напрямів, адже саме суспільство і є основою глобальної медіакультури [1, с. 124].

Згідно зі статистичними даними агентства PlusOne, кількість користувачів соцмереж постійно зростає. За даними, наведеними О. Квашою, кількість українських користувачів різноманітних інтернет-мереж значно збільшується, водночас зростає кількість поширення ними й фейкової інформації, що не може не турбувати нашу громадськість. Про рівень інформаційної гігієни веде мову у своєму дослідженні О. Мороз. Дослідник наводить статистичні дані про поширення українськими користувачами в соцмережах різноманітної інформації, зміст якої не завжди є достовірним. Навіть за умови, що адміністратори соцмереж повідомляють про неправдиве поширення інформації користувачів, останні не завжди прислухаються до цього і не видаляють її зі своїх сторінок. Усе це свідчить про проблеми, які пов'язані з низькою медіаосвітою особистості, що значно впливає на її життєдіяльність, світогляд тощо [2, с. 56].

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання пов'язані з впровадженням медіаосвіти в життєдіяльність особистості, стають все актуальнішими. Науковці зауважують, що саме у ХХ-ХХІ сто-літтях в Україні відбулося осмислення та практичне впровадження медіаосвіти в усі сфери життєдіяльності людини. На їх думку, розвиток медіаосвіти супроводжується розвитком міждисциплінарного, педагогічного, соціологічного, психологічного та філософського осмислення медіа, масмедіа і цифрової медіатехніки.

Питання дослідження медіаосвіти, визначення її місця та впливу на життя суспільства висвітлюються у наукових працях як вітчизняних, так і закордонних дослідників (К. Безелгет, О. Волошенюк, Дж. Гербнер, І. Жилавська, В. Іванов, Л. Кульчинська, Р. Кьюбі, А. Литвин, Б. Мак-Махон, Ю. Мірошніченко, К. Тайнер, Ю, Усов, О. Федоров, Е. Харт та ін.).

Категоріальним апаратом медіаосвіти науковці визначають такі поняття, як “медіаосвіта”, “медіаграмотність”, “медіакультура”, “медіа-гігієна”, “медіакомпетентність”, “медіадослідження”, “медіазалежність”, “медіасоціалізація”, “медіаризики”, “медіатехнології”, “медіатворчість”, “медіанасильство”, “медіа педагогіка”, “медіадидактика” тощо. Кожен з компонентів медіаосвіти заслуговує на детальний аналіз і вивчення, адже усі вони суттєво впливають на життя особистості загалом. У межах нашого дослідження розглянемо наукові підходи до визначення змісту понять “медіаосвіта”, “медіаграмотність”, “медіакомпетентність”, “медіакультура”.

Метою статті є розкриття змісту медіаосвіти як складової освітніх технологій та її деяких компонентів у системі професійної підготовки офіцерів-прикордонників.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Учені різних наукових сфер роблять спроби виявлення та вивчення проблем становлення та розвитку медіаосвіти в світі, визначаючи вплив на предмет своєї наукової сфери, але на сьогодні цих досліджень не так і багато.

У сучасній вітчизняній педагогічній науці питання медіаосвіти розкриваються у наукових доробках О. Баришпольця, К. Батаєвої, Ю. Горуна, Ю. Доброносової, С. Довгаля, В. Дивака, Н. Зайцевої, О. Кваши, І. Костюхіна, В. Кравчука, Л. Найдьонової, І. Плахти, Г. Онковича, М. Слюсаревського, К. Стецюри, Л. Харлаша, Н. Череповської та ін.

Дослідження медіаосвіти як продуктивного чинника розвитку вищої освіти в Україні, проведеного Ю. Доброносовою, засвідчив, що відповідно до змісту Аналітичної записки, присвяченій медіаосвіті, відділу гуманітарної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень, важливим є запровадження медіаосвіти в нашій державі. Дослідниця наводить такі аргументи: глобальні зміни в економіці держави, євроінтеграція України, запровадження цілої низки реформ, воєнний стан, а також протидія інформаційній агресії зі сторони росії тощо. Вона також пропонує різні підходи та шляхи до розвитку масмедіа у вищій школі через пошук орієнтирів для такого осмислення медіа та медіадосвіду сьогодення, що дозволить вийти за рамки розуміння новітніх медіа з позиції 'їхньої критики чи виявлення ризиків, породжуваних ними [1, с. 125-126].

Вивчення наукової бази предмета дослідження засвідчило, що головну роль у становленні та розвитку медіаосвіти в світі належить ЮНЕСКО. Як зазначають у своїх працях дослідники, саме на спільному зібранні сектору інформації ЮНЕСКО та Міжнародної ради з кіно та телебачення у 1973 році і було вперше використано поняття “медіаосвіти”. Також вони вважають, що першу освітню програму з медіаосвіти розробив М. Маклюен у 1959 році, що зі свого боку сприяло впровадженню медіаосвіти в освітній процес у 1960-х роках багатьох країн (Великій Британії, Канаді, Німеччині, США, Франції тощо). За данними ЮНЕСКО, під медіаосвітою слід розуміти процес навчання теорії та набуття практичних умінь щодо опанування сучасними масмедіа, які виступають складовою специфічної й автономної сфери знань у педагогічній теорії та практиці. Частково з таким визначенням феномена “медіаосвіта” можна погодитись, проте, на думку І. Жилавської та О. Федорова, слід відрізняти від застосування медіа як допоміжного засобу у процесі викладання інших наукових сфер (наприклад, математики, фізики, хімії, географії тощо) [3, с. 3].

Огляд змісту наукових праць засвідчив, що серед учених погляди щодо змісту поняття “медіаосвіта” різняться. Пропонуємо декілька визначень, щоб переконатися у цьому.

Так, зміст терміна “медіаосвіта” В. Бакіров і Л. Стародубцева пропонують розглядати в широкому розумінні цього слова, а саме - як освітню діяльність, яка має на меті поширення знань про медіаефекти, медіаманіпуляції тощо. Учені визначають, що ця діяльність також є спеціалізованою у сфері історії, теорії й практики різноманітних медіа. Завдяки їй можливим є формування фахівця нового покоління - медіафахівця - через активне використання новітніх медіатехнологій та інформаційно-комунікативних платформ [4, с. 30-32].

Дещо іншої думки дотримуються Л. Мастерман та П. Офдерхейд, які вважають, що медіаосвіта виступає як дослідницький процес, який базується на ключових концепціях з власними аналітичними інструментами. Її метою, зазначають учені, є не просто критичне розуміння, але й критична автономія - “денатуралізація” медіа [3, с. 4-5].

Як дидактичний процес розглядають медіаосвіту С. Гончаренко, І. Карпік, А. Литвин, К. Шворак та ін. Так, А. Литвин, С. Гончаренко під “медіаосвітою” розуміють дидактичний процес, що відбувається за допомогою спеціального матеріалу та ЗМІ, кінцевою метою якого є медіаграмотність особистості, яка проявляється в умінні критичного сприйняття особистістю медіаповідомлень. Науковці К. Шворак та І. Карпік переконані, що медіаосвіта є одним із чинників свідомої, активної та креативної адаптації людини до особливостей наявної у суспільстві медіакультури; це дидактичний процес теорії та практичних умінь, що слугує для опанування сучасними масмедіа [5, с. 11].

Дж. Гербнер звертає увагу науковців, що медіаосвіта - це процес формування широкого кола коаліції, яка сприятиме розмаїттю та розширенню можливостей і свобод її членів, поширенню застосування різноманітних комунікативних засобів і дасть можливість розуміння медіа як інноваційного процесу для ліберальної освіти [3, с. 6]. Учені І. Зязюн та А. Хуторський пропонують розглядати медіаосвіту як процес пошуку необхідної інформації серед різноманітних джерел, встановлення між ними необхідних зв'язків, їх синтез, аналізування, узагальнення та роботу з різноманітними інструментами медіаосвіти [3, с. 14-16; 20-24].

Про те, що медіаосвіта - це скоріше навчання особистості критичному сприйняттю текстів, аніж просте застосування інструментів медіа в освітньому процесі, вели мову в своїх наукових працях С. Пензін, О. Шариков, О. Федоров [3, с. 12].

Як стверджує Н. Громова, медіаосвіта є діяльнісним процесом розвитку та саморозвитку особистості за допомогою інструментів масової комунікації. У сучасному освітньому процесі, зазначає дослідниця, виокремлено декілька основних напрямів, які сприяють розвитку медіадидактики під час підготовки фахівців різних сфер (медіаосвіта майбутніх фахівців медійної сфери, медіаосвіта майбутніх педагогів, медіаосвіта як складова загальної середньої та вищої освіти, медіаосвіта в установах додаткової освіти та центрах дозвілля, дистанційна медіаосвіта за допомогою телебачення, радіо, Інтернету, самостійна / безперервна медіаосвіта, медіаосвіта майбутніх фахівців різних спеціальностей) [6, с. 121].

З вищевикладеного стає зрозумілим, що наукові підходи щодо розкриття змісту поняття є різними. У наукових працях більшості західних вчених під медіаосвітою розуміють навчання особистості кри-тично-рефлексивному застосуванню ЗМІ, українські ж науковці-педагоги у зміст поняття “медіаосвіта” включають частину освітнього процесу, який має на меті формування медіакультури особистості через безпечну та ефективну взаємодію із сучасними масмедіа.

Отже, найбільш вдалим, на нашу думку, є визначення медіаосвіти, яке запропоновано у Вільній багатомовній енциклопедії [7]. Медіаосвіта виступає частиною освітнього процесу, який спрямований на формування в суспільстві її компонентів (медіакультури, медіаграмотності, медіакомпетентності тощо). Завданнями медіаосвіти є підготовка особистості до безпечної й ефективної комунікації з різноманітними її засобами (мова йде про вміле використання як традиційних, так і новітніх медіа, з урахуванням різноманітних нових технологій, що мають відношення до інформаційно-комунікативних процесів).

У наукових працях західних вчених дуже часто поряд з терміном “медіаосвіта” застосовують термін “медіаграмотність”. На думку Д. Консидайна, у США ці два поняття паралельно співіснують. Серед науковців побутує думка, що термін “медіаграмотність” є похідним від понять “критичне бачення” та “візуальна грамотність” (“технологічна грамотність”, “комп'ютерна грамотність”, “інформаційна грамотність” тощо).

Вивченню змісту зазначеного феномена “медіаграмотність” присвятили свої наукові доробки П. Ауфдерхайд, Дж. Браун, К. Ворсноп, Ю. Горун, В. Кравчук, І. Костюхіна, Р. Кьюбі, Н. Лашук, Н. Литвин, К. Нагорна, С. Носова, Г. Онкович, Дж. Пандженте, К. Файрстоун, О. Федоров та ін. Зокрема, на думку К. Ворснопа, С. Носової, медіаграмотність виступає частиною медіаосвіти, а результатом її вивчення є саме здатність особистості до експериментів, інтерпретації, синтезу / аналізу та створення медіатекстів [8, с. 8].

Більшість учених зауважують, що медіаграмотність - це характеристика сучасної особистості. У Концепції розвитку медіаосвіти в України її автори акцентують, що рівень медіакультури особистості визначається через уміння особистості використовувати інформаційно-комунікативну техніку; уміння виражати себе та можливості спілкуватися за допомогою різноманітних медіазасобів; уміння аналізува-ти, критично сприймати й розшифровувати інформацію, визначати її правдивість, відокремлювати різноманітні фейки тощо [9].

Про медіаграмотність як сучасну потребу інформаційного суспільства зазначає І. Ладига. Авторка дослідження констатує, що медіаграмотність фахівця є набором компетентностей, які допоможуть йому бути активним учасником медійного суспільства [10, с. 37-40].

На думку К. Шворак та І. Карпік, зміст медіаграмотності полягає в сукупності різноманітних чинників (мова йде про мотиви, знання, уміння й можливості особистості), що сприяють збору, використанню, критичному аналізу, оцінці, створюванню та передачі медіатекстів різних форм, жанрів, а також аналізу складних процесів щодо поширення й функціонування медіа в суспільстві [5, с. 11].

Група дослідників (П. Ауфдерхайд, К. Файрстоун та ін.) вважає, що медіаграмотність особистості - це цілеспрямований рух, який дасть можливість людині кращого розуміння, створення та оцінення культурної значущості аудіовізуальних та друкованих текстів. Дж. Пандженте було запропоновано ключові принципи медіаграмотності, дотримання яких сприятиме кращому вивченню та засвоєнню медіапродуктів. На відмінності змісту цього поняття для представників різних професій наголошував Дж. Браун [3, с. 20-24].

На думку Д. Плахти, медіаграмотність - це модель, яка акцентує, що люди читають, бачать, яку інформацію отримують. Учений зазначає, що одним із завдань медіаграмотності є залучення медіаспоживання в активний, але водночас критичний процес життєдіяльності особистості. Саме завдяки такому залученню, вважає дослідник, людина зможе краще зрозуміти потенційну маніпуляцію її свідомістю, зрозуміти місце та значення масмедіа і ЗМІ у формуванні власних і громадських поглядів на різноманітні процеси, які відбуваються в країні, світі [11].

Отже, більшість вчених звертають увагу на той факт, що саме медіаграмотність допомагає особистості краще сприймати, аналізувати та застосовувати отриману інформацію. Завдяки медіаграмотності у людини руйнуються штучно створені в суспільстві шаблони, відбувається формування та розширення її світогляду, моральних, національних, гендерних уявлень, збагачується її соціальний, культурний і власний досвід. На основі отримання певної інформації через медіа фахівець знайомиться з різними точками зору на ту чи іншу інформацію, аналізує, синтезує та формує власний погляд на неї.

На основі цього представники ЮНЕСКО, згідно з принципами медійної та інформаційної грамотності громадян, які було визначено Міжнародною організацією ЮНЕСКО, звертають увагу громадськості на те, що саме завдяки медіаосвіті людина може використати своє право на самовираження, що відноситься до головних прав і свобод особистості. Вони також наголошують на тому, що цей процес навчання триває все життя людини, і вважають, що саме медіаграмотність є метою цього тривалого процесу, що викликано глобалізацією сучасного інформаційного суспільства [12].

Для безпечного існування особистості у великій кількості інформації Й. Андерсон сформулював власні правила медіаграмотності, а саме: не слід поширювати прохання про пошук людини, адже ми не завжди знаємо всю історію, чому її шукають; не слід поширювати інформацію про події та нещасні випадки; слід бути обережними щодо участі у різноманітних конкурсах, акціях тощо; не варто проходити різноманітні тести на Facebook та ін. [13]. На думку дослідника, дотримання цих правил сприятиме більш комфортному існуванню особистості в гігантському вирію інформації.

Ми погоджуємось з поглядами більшості учених, що до змісту поняття “медіаграмотність особистості” слід включати уміння та навички особистості, які вона отримує під час аналізу та оцінки медіаінформації, адже бути медіаграмотним є головною потребою сучасного суспільства. Уміння сприймати, аналізувати, обробляти інформацію роблять людину більш захищеною перед інформаційним світом, адже збільшення контенту призводить до того, що людина не завжди здатна його якісно обробити, виокремити неправдиві новини, маніпуляції, інформаційну пропаганду тощо.

Нам імпонують висловлювання представників наукової спільноти, що медіаосвіта є сучасним викликом сьогодення і необхідною складовою у професійній підготовці будь-якого фахівця. Навчання медіаграмотності майбутніх фахівців сприятиме їх розвитку, розширенню світогляду, розвитку в них критичного мислення, уміння аналізувати, синтезувати, оцінювати та естетично сприймати медіаінформацію. Отримана корисна інформація допоможе якісному виконанню професійних обов'язків і забезпечить професійну компетентність особистості.

У багатьох наукових розробках зарубіжних науковців зміст поняття “медіаосвіта” також ототожнюється з поняттям “медіакомпетентності”. Компетентність - це вимога сучасного суспільства до фахівця будь-якої сфери. Фахівець має бути компетентним не тільки як громадянин своєї держави, але і як спеціаліст у своїй сфері. Медіакомпетентність виступає одним з чинників його професіоналізму.

Питання медіакомпетентності фахівця було неодноразово визначено предметом наукового вивчення науковців (О. Бондаренка, І. Власенка, С. Гергуля, Н. Громова, І. Гуріненка, Р. Кьюбі, І. Науменка, Г. Онковича, О. Федорова, І. Хижняка, С. Шворака та ін.). Зокрема, І. Науменко звертає увагу, що завдяки медіакомпетентності фахівця відбувається професійне використання отриманої інформації, її ана-лізування, оцінювання інформаційної безпеки, створюються умови для розвитку інтелектуального та творчого потенціалу особистості, розвитку критичного мислення.

Медіакомпетентність - це вдале поєднання соціокультурних і політичних компонентів у функціонуванні медіа, а також уміння особистості бути не тільки носієм інформації, але й передавачем медіакультурних смаків і стандартів. Вчені визначають, що людина повинна вміти ефективно взаємодіяти з медіапростором через особистісне сприйняття, аналіз, оцінювання та створення медіатекстів, бути готовою до медіакомунікації між виробниками і споживачами інформації тощо [5, с. 11].

На думку С. Гергуля, у зміст поняття “медіакомпетентності” слід включити уміння особистості сприймати, створювати та передавати інформацію із врахуванням особливостей технічної та семіотичної систем, їх обмеженості. Підґрунтям цих умінь особистості, зауважує дослідник, виступають базові уміння особистості щодо критичного мислення у сприйнятті інформації та уміння вести діалог з представниками інформаційного простору [14, с. 43].

Учені О. Федоров і Р. Кьюбі під “медіакомпетентністю особистості” розуміють цілу систему, елементами якої є мотиви, знання, уміння, здібності людини. Саме ці компоненти, переконані вони, сприяють відбору, використанню, критичному аналізуванню, оцінюванню, створенню й поширенню медіаінформації через різноманітні засоби, види й форми [8, с. 8; 20-24].

Щодо складових медіакомпотентності особистості, то Дж. Верен виділив такі її складові: здібності та вмотивованість особистості щодо сприйняття, розуміння та фільтрації інформації; усвідомлення сили впливу медіатекстів на свідомість людини; своєчасне визначення емоційної складової отриманої інформації та адекватне реагування на неї; розвиток компетентнісного сприйняття змісту медіатексту; обізнаність особистості щодо різновидів, жанрів медіатекстів та вміння їх поєднувати; розвиток критичного мислення щодо сприйняття медіатекстів незалежно від їх джерела; уміння щодо розуміння мови, специфіки різних медіа та визначення їхнього впливу на людину [6, с. 122-23].

У Концепції впровадження медіаосвіти в українській освітній простір також виокремлено основні принципи формування медіакомпетентності фахівця, а саме: індивідуальний, соціально-психологічний підхід до кожного; формування почуття патріотизму та закріплення моральних цінностей; надання пріоритету морально-етичним цінностям; продуктивна мотивації особистості майбутнього фахівця; повага та шана національних традицій та формування громадянської спрямованості особистості.

Поряд з термінами, розглянутими вище, науковці також згадують про поняття “медіакультура”. На їхню думку, вона виступає однією з функцій медіаосвіти.

Питання медіакультури знайшли відображення у дослідницьких працях зарубіжної (Р. Арнхейм, Р. Барт, Д. Белл, М. Маклюен, Ч. Пірс, Д. Рашкоффтата ін.) та вітчизняної (О. Баришполець, Л. Бойченко, Н. Габор, О. Голубєва, Ю. Казаков, І. Міщишин, Г. Мироненко, Л. Найдьонова, Г. Онкович, Б. Потятиник, В. Різун, Н. Троханяк та ін.) наукової спільноти.

Зокрема, О. Баришполець, О. Голубєва, Г. Мироненко, Л. Найдьонова, В. Різун зазначають найвужче поняття “медіакультури”. Медіакультура виступає певною системою, елементами якої є потреби, орієнтації, знання, уміння, навички та інші соціальні характеристики особистості. Ці складові медіакультури, на думку дослідників, сформовані та розвинуті в людині в процесі її перебування у відповідному медіасередовищі, в якому через засоби масмедіа і надходить до людини відповідна соціальна інформація. Науковці виокремили певну ієрархію співвідношення культур особистості: медіакультура входить до складу інформаційної культури, яка є часткою комунікативної культури. Остання ж виступає складовою загальної культури особистості. Зміст цих різновидів культури особистості полягає у їх взаємодоповненні, взаєморозвитку та взаємозбагаченні [15, с. 70].

На думку К. Шворак та І. Карпік, медіакультура виступає явищем поліфункціональним, яке здатне значно розширити кордони власного досвіду особистості та виступає важливим посередником між різними соціальними структурами. Завдяки медіакультурі людина спроможна ефективно взаємодіяти з масмедіа, адекватно поводитися в інформаційному середовищі: сприймати, аналізувати, оцінювати медіатекст, займатися медіатворчістю тощо [5, с. 11].

Науковці також застерігають не ототожнювати поняття “медіакультура особистості” з поняттям “медіакультура суспільства”. Остання є сумою культур особистості. У посібнику “Медіакультура” вони розкрили зміст цих понять, наукові підходи, суперечності та особливості кризи сучасної медіакультури [15, с. 71-74].

В оновленій редакції Концепції впровадження медіаосвіти в Україні (2016) зазначено, що медіакультура особистості містять різноманітні інформаційно-комунікаційні засоби, елементи культури комунікації тощо. Автори Концепції визначають, що на особистісному рівні медіакультура означає здатність людини ефективно комунікувати з масмедіа, адекватно поводитися в інформаційному середовищі. Концепція базується на вивченні стану медіакультури населення України та міжнародному досвіді організації медіаосвіти в різних країнах світу [9].

Питання професійної підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників неодноразово було висвітлено в наукових джерелах. На сьогодні можна означити чимало таких праць (С. Білявця, Л. Боровика, А. Галімова, О. Діденка, В. Мірошніченко, Л. Руденка, О. Ставицького, К. Тушка та ін.), у яких розкриваються особливості професійної підготовки молодих фахівців прикордонного відомства відповідно до викликів часу.

Також актуальним постало питання активізації впровадження в освітній процес структурних компонентів медіаосвіти, адже події, які відбуваються в нашій країні, висувають до фахівців різних сфер все нові і нові вимоги. Ті загрози, які постійно нас очікують, вимагають від нас знань щодо грамотного, компетентного та культурного споживання інформації, яку ми отримуємо з різних джерел. Ворог всіма силами намагається вклинити та закинути в наше середовище інформацію різного характеру, для того щоб посіяти серед українського народу ворожнечу, недовіру та паніку.

У підготовці майбутніх офіцерів-прикордонників значне місце посідає впровадження в освітній процес навчальних дисциплін, які допомагають молодим фахівцям орієнтуватися в соціокультурних, політичних, економічних параметрах медіапростору. Наприклад, така навчальна дисципліна як “Протидія негативному інформаційному впливу” допомагає здобувачам освіти краще розбиратися в інформації, яка надходить. Уміння викривати недостовірну інформацію, не розповсюджувати її далі сприяють розвитку в майбутніх фахівців аналітичного мислення. Наявний рівень медіакультури, який за-кріплюється у курсантів навчальними дисциплінами гуманітарного блоку (“Історія України та української культури”, “Етнопсихологія” та ін.), сприяє закріпленню в них медіакультурних цінностей, створення нових елементів медіакультури сучасного українського та світового суспільства.

У професійній підготовці майбутніх офіцерів-прикордонників особливу увагу приділяють також таким поняттям медіаосвіти, як медіакомпетентність і медіаграмотність. В освітньому процесі науково-педагогічний склад впроваджує соціально-психологічний підхід, оновлює зміст навчального матеріалу відповідно до принципів медіаосвіти. Курсанти академії активно залучаються до різноманітних захо-дів, на яких обговорюються нагальні питання поширення медіаосвіти у вищій школі. Проблемні питання щодо інформаційного впливу на психіку людини досліджують і обговорюють представники відділення наукового товариства.

ВИСНОВКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Отже, аналіз наукової бази дозволив нам зробити висновок, що медіаосвіта є питанням, яке вивчається на міжнародному рівні і виступає як пріоритетна галузь культури і освіти. У нормативних документах нашої держави (Постанова Національної академії педагогічних наук Концепції впровадження медіаосвіти) застосування медіаосвіти, як частини освітнього процесу, спрямовано на формування у наших громадян певного досвіду, їх підготовку до інформаційно-комунікативної взаємодії з сучасними масмедіа, включаючи як традиційні (друковані видання, радіо, кіно, телебачення), так і новітні (комп'ютерно опосередковане спілкування, Інтернет, мобільна телефонія) медіа з урахуванням розвитку сучасних інформаційно-комунікативних технологій.

У зв'язку з тим, що сучасний фахівець не завжди є компетентним щодо застосування тих чи інших цифрових інструментів у своїй повсякденній, професійній діяльності, спостерігаються та виявляються нові форми неосвіченості, безграмотності. Одним зі шляхів вирішення цих питань є звернення до досвіду іноземних країн (Франції, Німеччини, Канади, США та ін.), а також залучення всіх учасників освітнього процесу до різноманітних заходів, на яких розглядаються проблемні питання, пов'язані з медіаосвітою.

Перспективним напрямом подальших досліджень є визначення особливостей впливу структурних компонентів медіаосвіти на особистість майбутніх офіцерів-прикордонників.

Список використаних джерел

1. Доброносова Ю. Д. Медіаосвіта як продуктивний чинник розвитку вищої освіти в Україні. Економіка та управління на транспорті: науковий журнал. 2016. Випуск 3. С. 124-133.

2. Кваша О. Ю. Медіакомпетентність як складова професійної підготовки майбутніх фахівців не журналістів. Науковий вісник Льотної академії. Серія: педагогічні науки. 2021. Вип. 9. С. 56-62.

3. Іванов В., Волошенюк О., Кульчинська Л., Іванова Т. Медіаосвіта та медіаграмотність: короткий огляд. 2-ге вид., стер. Київ : АУП, ЦВП, 2012. 58 с.

4. Бакіров В. С., Стародубцева Л. В. Креативна модель медіаосвіти: експеримент Каразінського університету. Педагогіка і психологія. 2013. № 2. С. 29-38.

5. Шворак К. В., Карпік І. В. Медіакомпетентність та медіа грамотність - базові компопетентності педагога НУШ. YoungScientist. 2018. № 12.1(64.1). С. 9-12.

6. Громова Н. Формування медіа компетентності майбутнього вчите- ля-словесника в курсі “Методика навчання української мови”. Педагогічні науки : теорія, історія, інноваційні технології. 2020. № 8(102). С. 119-130.

7. Медіаосвіта. Вільна багатомовна енциклопедія. URL: https:// uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%B4%D1%96%D0%B0%D0%BE% D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B0 (дата звернення 20.09.2023).

8. Онкович Г. В. Медіакомпетентність фахівця : колективна монографія / Г. В. Онкович та ін., за наук. ред. Г. В. Онковича. Київ : Логос. 2013. 287 с.

9. Концепція впровадження медіаосвіти в Україні : постанова Президії Національної академії педагогічних наук України від 27.04.2016. URL: http:// www.ispp.org.ua. (дата звернення 10.09.2023).

10. Ладига І. Медіаграмотність як сучасна потреба інформаційного суспільства. Збірник статей Шостої міжнародної науково-методичної конференції “Практична медіаграмотність: міжнародний досвід та українські перспективи”. Київ : Центр Вільної Преси, Академія української преси, 2018. С. 37-40.

11. Плахта Д. Чому важливо бути медіаграмотним або Як виробляти у собі інформаційну “імунну систему”. День. 03 лютого 2017 року. URL : https://day. kyiv.ua/uk/blog/suspilstvo/chomu-vazhlyvo-buty-mediagramotnym (дата звернення 15.09.2023).

12. ЮНЕСКО опублікувала п'ять принципів медійної та інформаційної грамотності. URL: http://www.osvita.mediasapiens.ua/mediaprosvita/mediaosvi- ta/yunesko_opublikuvala_pyat_printsipiv_mediynoi_ta_informatsiynoi_gramot- nosti (дата звернення 06.08.2023).

13. Гуза Ю. Правила користування Фуйсбуком від Йорана Андерсона. URL: http://www.medialiteracy.org.ua/index.php/dliamediaspozhyvacha/pub- likatsii-2/44-publikatsii-dlia-mediacostumer/596-pravylakorystuvannia-feisbu- kom-vid-yorana-andersona.html (дата звернення 21.09.2023).

14. Гергуль С. М. Особливості викладання курсу “Медіаосвіта та медіаграмотність” у вищій школі. Вісник. Серія: педагогіка. 2017. № 148. С. 43-45.

15. Найдьонова Л. А. , Баришполець О. Т. Медіакультура особистості : соціально-психологічний підхід : навчально-методичний посібник / за ред. Л. А. Найдьонової, О. Т. Баришпольця ; Національна академія педагогічних наук України, Інститут соціальної та політичної психології. Київ : Міленіум, 2010. 440 с.

References

1. Dobronosova Yu. D. (2016). Mediaosvitayakproduktyvnyi chynnyk rozvytku vyshchoi osvity v Ukraini [Media education as a productive factor in the development of higher education in Ukraine]. Ekonomika ta upravlinnia na transporti : naukovyi zhurnal, vol. 3, pp. 124-133. [in Ukrainian]

2. Kvasha O. Yu. (2021). Mediakompetentnist yak skladova profesiinoi pidho- tovky maibutnikh fakhivtsiv ne zhurnalistiv [Media competence as a component of professional training of future specialists who are not journalists]. Naukovyi visnyk Lotnoi akademii. Seriia : Pedahohichni nauky, vol. 9, pp. 56-62. [in Ukrainian]

3. Ivanov V. et. al. (2012). Mediaosvita ta mediahramotnist: korotkyi ohli- ad [Media education and media literacy: a brief overview]. Kyiv : AUP, TsVP. [in Ukrainian]

4. Bakirov V S., Starodubtseva L. V (2013). Kreatyvna model mediaosvity: eksperyment Karazinskoho universytetu [Creative model of media education: the experiment of the Karazin University]. Pedahohika ipsykholohiia, no. 2, pp. 29-38. [in Ukrainian]

5. Shvorak K. V., Karpik I. V. (2018). Mediakompetentnist ta media hramot- nist - bazovi kompopetentnostipedahoha NUSh [Media competence and media literacy are the basic competencies of a teacher of the National Academy of Sciences]. YoungScientist, no. 12.1(64.1), рр. 9-12. [in Ukrainian]

6. Hromova N. (2020). Formuvannia media kompetentnosti maibutnoho vchyte- lia-slovesnyka v kursi “Metodyka navchannia ukrainskoi movy” [Formation of media competence of the future lexicographer in the course “Methodology of teaching the Ukrainian language”]. Pedahohichni nauky : teoriia, istoriia, innovatsiini tekhnolo- hii, no. 8(102), рр. 119-130. [in Ukrainian]

7. Mediaosvita. Vilna bahatomovna entsyklopediia [Media education. Free multilingual encyclopedia]. Retrieved from: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0% 9C%D0%B5%D0%B4%D1%96%D0%B0%D0%BE%D1%81%D0%B2%D1%96%D 1%82%D0%B0 (accessed 20 September 2023). [in Ukrainian]

8. Onkovych H. V. et. al. (2013). Mediakompetentnist fakhivtsia [Media competence of a specialist]. Kyiv : Lohos. [in Ukrainian]

9. Postanova Prezydiyi Natsional'noyi akademiyipedahohichnykh nauk Ukray- iny “Kontseptsiia vprovadzhennia mediaosvity v Ukraini” [Resolution of the Presidium of the National Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine “Concept of introduction of media education in Ukraine”]. (2016, April 27). Retrieved from: http:// www.ispp.org.ua (accessed 10 September 2023). [in Ukrainian]

10. Ladyha I. (2018). Mediahramotnist yak suchasna potreba informatsiinoho suspilstva [Media literacy as a modern need of the information society]. Zbirnyk statei Shostoi mizhnarodnoi naukovo-metodychnoi konferentsii “Praktychna mediah- ramotnist: mizhnarodnyi dosvid ta ukrainski perspektyvy”. Kyiv : Tsentr Vilnoi Presy, Akademiia ukrainskoi presy, рр. 37-40. [in Ukrainian]

11. Plakhta D. (2017). Chomu vazhlyvo buty mediahramotnym abo Yak vyrobli- aty u sobi informatsiinu “imunnu systemu” [Why it is important to be media literate or How to develop an information “immune system” in yourself]. Den'. Retrieved from: https://day.kyiv.ua/uk/blog/suspilstvo/chomu-vazhlyvo-buty-mediagramot- nym [in Ukrainian] (accessed 15 September 2023). [in Ukrainian]

12. luNESKO opublikuvala piat pryntsypiv mediinoi ta informatsiinoi hra- motnosti [UNESCO published five principles of media and information literacy]. Retrieved from: http://www.osvita.mediasapiens.ua/mediaprosvita/mediaosvita/ yunesko_opublikuvala_ pyat_printsipiv_mediynoi_ta_informatsiynoi_gramotno- sti (accessed 06 Avgust 2023). [in Ukrainian]

13. Huza Yu. Pravyla korystuvannia Fuisbukom vid Yorana Andersona [Rules

for using Facebook by Joran Anderson]. Retrieved from: http://www.medialiteracy. org.ua/index.php/dliamediaspozhyvacha/publikatsii-2/44-publikatsii-dlia-medi- acostumer/596-pravylakorystuvannia-feisbukom-vid-yorana-andersona.html (accessed 21 September 2023). [in Ukrainian]

14. Herhul S. M. (2017). Osoblyvosti vykladannia kursu “Mediaosvita ta medi- ahramotnist” u vyshchii shkoli [Peculiarities of teaching the course “Media Education and Media Literacy” in higher education]. Visnyk. Seriia : Pedahohika, no 148, рр. 43-45. [in Ukrainian]

15. Nayd'onova L. A., Baryshpolets' O. T. (2010). Mediakul'tura osobystosti : sotsial'no-psykholohichnyy pidkhid [Mediaculture of personality: socio-psycholog- ical approach: educational and methodological manual]. Natsional'na akademiya pedahohichnykh nauk Ukrayiny, Instytut sotsial'noyi ta politychnoyi psykholohiyi. Kyiv : Milenium. [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru