Комунікативна компетентність як складова фахової підготовки студентів-медиків

Анотація

У статті подано аналіз наукових джерел щодо фахової підготовки студентів - медиків до комунікативної діяльності; розкрито сутність поняття «комунікативна компетентність»; проаналізовано структуру комунікативних умінь; визначено основні компоненти комунікативної компетентності майбутніх медичних фахівців; запропоновано різні форми і методи аудиторних занять та поза аудиторної роботи для розвитку комунікативних компетенцій студентів-медиків.

Ключові слова: комунікативна компетентність, студенти-медики, медичні фахівці, професійна комунікація, комунікативні компетенції.

Основна частина

Одним із важливих компонентів фахової підготовки студентів-медиків є комунікативна компетентність, що виступає важливим чинником встановлення довіри з пацієнтом, забезпечення ефективного лікування та догляду. В умовах сучасного інформаційного суспільства дуже важливими для медичного фахівця є вміння вибирати необхідні канали комунікації, усвідомлювати позиції та емоції співрозмовника, вміння критично аналізувати текст чи мовлення, створювати чітке повідомлення, яке б передавало необхідне значення, обмінюватись досвідом з вітчизняними та зарубіжними партнерами, а також вміння здійснювати наукову діяльність.

Однак практика засвідчує недостатню підготовленість випускників медичних освітніх закладів до фахової комунікації: недостатній рівень мовленнєвих умінь і навичок, невміння налагоджувати ділові стосунки з колегами, медичним персоналом, невміння будувати доброзичливі, довірливі відносини з пацієнтами та їхніми родичами. Тому формування і розвиток комунікативної компетентності студентів-медиків залишається актуальною проблемою теорії та практики вищої медичної освіти і потребує подальших досліджень.

Над вдосконаленням професійної комунікативної підготовки майбутніх фахівців медичної сфери працювали сучасні вітчизняні науковці (І. Гуменна, А. Левицька, Л. Манюк, К. Орду, С. Поплавська, Н. Шигонська та ін.).

С. Поплавська визначила сутність поняття «професійна комунікація» медичного працівника, як систему безпосередніх чи опосередкованих зв'язків, взаємодій фахівця, що реалізуються за допомогою вербальних і невербальних засобів комунікації з метою взаємообміну інформацією, моделювання й управління процесом комунікативної взаємодії, регулювання взаємодії у професійній діяльності [1].

Л. Манюк у своєму дослідженні відзначає, що професія лікаря вимагає підвищеної мовленнєвої відповідальності щодо взаємодії, яка відбувається великою мірою в процесі комунікації. Саме тому, важливість формування комунікативної компетентності студентів-медиків не викликає заперечень. Комунікативна компетентність є системотвірним чинником соціальної та професійної компетентностей, відображає рівень майстерності людини в міжособистісному спілкуванні [2].

І. Гуменна у дисертаційному дослідженні визначає педагогічні умови, за яких здійснюється ефективна підготовка студентів до комунікативної діяльності. Серед таких умов, шляхом рейтингової оцінки їх значущості, виокремлено наступні:

- сприяння розвитку комунікативних умінь і навичок шляхом створення мотиваційно-комунікативного середовища;

- вдосконалення комунікативної компетентності студентів у процесі набуття знань щодо професійної комунікації лікарів;

- міждисциплінарна інтеграція теоретичної і практичної підготовки студентів до професійної комунікації;

- організація самоосвітньої діяльності студентів для підвищення рівня готовності до професійної комунікації [3].

А. Левицька розглядає проблему підготовки студентів медичного профілю до професійної взаємодії в полікультурному середовищі. Вона пояснює необхідність такої підготовки тим, що в умовах сьогодення поширюються зв'язки України з іноземними країнами, у вітчизняних медичних закладах навчаються студенти з різних країн, до того ж і сама Україна є багатонаціональною країною. Автор відзначає, що підготовка майбутніх медичних фахівців до міжкультурної взаємодії сприяє їхній конкурентоспроможності [4].

Отже, під комунікативною компетентністю ми розуміємо здатність фахівця використовувати знання мови, способів взаємодії, вміння підтримувати контакти з іншими людьми для забезпечення ефективного спілкування.

Вивчення основ фахової комунікації передбачено освітньо-професійними програмами підготовки студентів-медиків. Так, відповідно до освітньої програми підготовки лікарів спеціальності 222 Медицина, здобувачі освіти під час навчання повинні набути таких компетентностей, як здатність до міжособистісної взаємодії, здатність працювати в команді, використовувати інформаційні і комунікаційні технології, вільно спілкуватися державною та англійською мовою як усно так і письмово для обговорення професійної діяльності, досліджень та проектів.

Структура комунікативних умінь різними науковцями висвітлюється по різному, однак завжди береться до уваги специфіка комунікативного простору тієї чи іншої особистості, соціальної групи, професії тощо. Отже, на думку багатьох науковців, для ефективного спілкування майбутнім фахівцям необхідно розвивати у собі такі уміння:

- мовленнєві (достатній рівень оволодіння мовленнєвими засобами спілкування);

- соціально-психологічні (здатність до взаємозв'язку, взаємовпливу, взаємодіяльності);

- психологічні (самовладання, самоконтролю, самомобілізації тощо);

- уміння дотримуватися мовного етикету;

- уміння використовувати різноманітні засоби спілкування - кінестетичні, паралінгвістичні, екстралінгвістичні;

- уміння спілкуватися в режимі дискусії, суперечки, обговорення;

- уміння впливати на співрозмовника в процесі комунікації.

- уміння активного слухання, яке, у свою чергу, включає ще кілька комунікативних умінь, а саме: уміння говорити (володіти основними техніками постановки питань) та уміння слухати і розуміти співрозмовника (вміння користуватися технікою перефразування, інтерпретації, повторювання висловів тощо);

- саморегулятивні комунікативні уміння (здатність виявляти

самоконтроль, толерантність до партнера з комунікативної взаємодії та ін.).

Уміння активного слухання свого часу запропонував також англійський психолог ІствудАтватер, котрий вирізняв рефлексивний (уміння уважно слухати, але при цьому залишатися пасивним співрозмовником) та нерефлексивний (уміння ставити відкриті та уточнюючі запитання, резюмувати, підводити підсумки прослуханого; уміння бути як активним, так і пасивним слухачем залежно від конкретної ситуації) види слухання. Дослідження засвідчили, що проста нейтральна репліка підбадьорює співрозмовника і викликає в нього бажання продовжити розмову.

Дослідницею Н. Шигонська «у ході наукового пошуку з'ясовано, що підготовка майбутніх медичних працівників до професійної взаємодії ґрунтується на принципах організації цілісного педагогічного процесу: зв'язку із життям, науковості, єдності навчання та виховання із практикою, наступності й систематичності та відбувається відповідно до основних положень гуманістичного, системного, діяльнісного та задачного підходів» [5].

Виходячи з позицій та висновків різних науковців, ми розділили необхідні майбутньому медичному фахівцеві комунікативні уміння на дві групи - комунікативні вміння на індивідуальному рівні спілкування («лікар-пацієнт», «лікар-медична сестра», «лікар-лікар» та ін.) та на груповому рівні.

Аналізуючи наукові праці вітчизняних та зарубіжних науковців стосовно структурування комунікативної компетентності та зважаючи на специфіку професійної діяльності медичних фахівців, вважаємо необхідним виділити наступні компоненти їх комунікативної компетентності:

1. Мотиваційний, у межах якого виявляє себе мотивація майбутніх медичних фахівців до здійснення комунікативної діяльності, детермінована обсягом та рівнем власного індивідуального життєвого досвіду її здійснення.

2. Когнітивний компонент, який характеризує рівень обізнаності майбутніх медичних фахівців зі специфікою комунікативної взаємодії у медичній сфері; формує сукупність комунікативних знань професійного, психологічного, педагогічного, соціального характеру.

3. Поведінковий компонент, який визначає зміст та особливості комунікативних дій майбутніх медичних фахівців у професійній сфері та поза нею з урахуванням вимог біомедичної етики та деонтології.

4. Рефлексивний компонент, у межах якого відбувається оцінка та самооцінка сформованого рівня соціально-комунікативної компетентності майбутніх медичних фахівців та проектування перспектив її розвитку в подальшій професійній діяльності.

Головними комунікативними потребами майбутніх медичних фахівців вважаємо наступні: необхідність у спілкуванні з пацієнтами та їхніми родинами; потреба у співпереживанні, співчутті, наданні необхідної допомоги, обміні досвідом з колегами, а також і обов'язкові знання медичної термінології.

У зв'язку з цим вважаємо необхідним сформувати у майбутніх медичних фахівців такі комунікативні компетенції, як: уміння активного слухання; уміння саморегуляції у спілкуванні; уміння використовувати невербальні засоби спілкування; уміння аргументувати свої думки в процесі комунікації; уміння переконувати, доводити, захоплювати ідеями, задумами, уміння спростовувати думку партнера, використовувати гумор, іронію, тощо.

Крім того, акцентуємо увагу на необхідність вироблення у студентів - медиків уміння використовувати необхідні стратегії комунікативної взаємодії, в тому числі у конфлікті (пристосування, співробітництво, суперництво, компроміс, уникнення).

Для реалізації означених завдань пропонуємо застосовувати в освітньому процесі фахової підготовки студентів-медиків наступні форми і методи аудиторних занять та позааудиторної роботи:

- проблемна лекція, лекція-бесіда, лекція-дискусія, лекція-аналіз конкретної ситуації, які передбачають активний обмін думками в інтервалах між розділами лекції, спонукають до спільного наукового пошуку розв'язання проблеми та виробляють навички активного мовного спілкування;

- семінари-дискусії, як спосіб діалогічного спілкування учасників освітнього процесу, під час якого відбувається формування практичного досвіду обговорення тематичних проблем. Семінари-дискусії вимагають творчого и продуктивного мислення студентів і тим самим розвивають комунікативні навички;

- ділові, рольові ігри з подальшим обговоренням комунікативної поведінки учасників гри дають можливість відтворення дій і відносин персонажів будь-якої проблемної ситуації медичного спрямування. Застосування ділових, рольових ігор дозволяє зняти емоційну напругу здобувачів освіти, розвивати мовні компетенції. Програючи різні ситуації у рольовій грі, людина впевненіше почуває себе в реальному професійному спілкуванні;

- мозковий штурм, як метод швидкого розв'язання проблеми, що потребує оперативного мислення, стимулює творчу активність і забезпечує чітку комунікацію. Це метод командної взаємодії, що навчає студентів-медиків приймати спільні рішення, які виникають під час активної комунікації;

- використання інформаційно-комунікаційних технологій для вирішення професійних завдань (для пошуку необхідної інформації, оформлення

результатів роботи у вигляді комп'ютерних презентацій, веб-сайтів, флеш - роликів тощо);

- комунікативні тренінги, тренінги емоційної саморегуляції, тренінги міжкультурного спілкування, що дають можливість розширення імовірності встановлення контакту в різних ситуаціях спілкування; відпрацьовування навичок розуміння інших людей, себе, а також взаємин між людьми; опанування навичок ефективного слухання;

- робота над спільним проектом з подальшою презентацією результатів дослідження, що вчить роботі в команді (планування, розподіл функцій, взаємодопомога, взаємоконтроль), а також розвиває навички публічних виступів;

- участь у роботі студентського наукового гуртка, що сприяє розвитку наукового мислення та аналітичних здібностей для подальшої наукової взаємодії у медичній сфері;

- участь у роботі наукового товариства студентів і молодих учених, що дозволяє розвивати навички письмової комунікації, сприяє популяризації наукових думок молодих людей, розкриттю їхнього наукового та творчого потенціалу та створює комунікативні та інформаційні осередки у студентському середовищі.

Висновки. Комунікативна компетентність - це здатність фахівця використовувати знання мови, способів взаємодії, вміння підтримувати контакти з іншими людьми для забезпечення ефективного спілкування, встановлення довіри з пацієнтом. Під час фахової підготовки студентів-медиків необхідно розвивати комунікативні компетенції (уміння активного слухання, саморегуляції у спілкуванні, використання невербальних засобів спілкування, уміння аргументувати свої думки в процесі комунікації, уміння переконувати, доводити, захоплювати ідеями, застосовувати необхідні стратегії комунікативної взаємодії), що будуть потрібні майбутнім медичним спеціалістам у професійній діяльності.

Список використаних джерел

[1] Поплавська, С.Д. (2009) Формування готовності студентів медичних коледжів до комунікативної взаємодії у професійній діяльності (автореф. дис…. канд. пед. наук). Житомир. держ. ун-т ім. І. Франка. Житомир, Україна. Вилучено з:http://irbis-nbuv.gov.ua/aref/20100426002550

[2] Манюк Л. &Кучумова Н. (2018) Підготовка майбутніх лікарів до фахової комунікації: базові поняття. Неперервна професійна освіта: теорія і практика, (1-2), 54-55. Вилучено з:http://nbuv.gov.ua/UJRN/NPO_2018_1 -2_9.

[3] Гуменна, І. Р. (2016) Підготовка майбутніх лікарів до професійної комунікації на засадах міждисциплінарної інтеграції (дис…. канд. пед. наук). Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка. Тернопіль,

Україна.

[4] Левицька, А. І. (2022) Формування готовності майбутніх лікарів до міжкультурної взаємодії у професійній діяльності (дис…. докт. філософії з педагогіки). Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського». Одеса, Україна. Вилучено з: https://pdpu.edu.ua/doc/vr/2022/levitska/Disert_levits.pdf

[5] Шигонська, Н.В. (2011) Підготовка студентів медичних спеціальностей до професійної взаємодії засобами моделювання комунікативних ситуацій (автореф. дис. канд. пед. наук). Житомирський державний університет імені Івана Франка. Житомир, Україна

Размещено на Allbest.ru