Кваліфікаційні центри як засіб розвитку трудового потенціалу персоналу підприємств за умов євроінтеграції

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національний технічний університет «Дніпровська політехніка», Україна

Кафедра електроприводу

Кафедра екології та технологій захисту навколишнього середовища

Кафедра геодезії

Міжгалузевий навчально-науковий інститут безперервної очно-дистанційної освіти

Азюковський О.О., к.т.н., доцент,

Павличенко А.В., д.т.н., професор

Трегуб М.В.. к.т.н., доцент

Пащенко О.А., к.т.н., доцент

Медведовська Т.П., к.п.н., доцент

Анотація

У статті проаналізовано роль та значення кваліфікаційних центрів в умовах бурхливого сьогодення. Проаналізовано складові міжнародної політики щодо професійних кваліфікацій, схарактеризовано формування в Україні відповідної' державної політики в умовах євроінтеграційних процесів. Розглянуто тлумачення таких понять, як: «кваліфікація», «професійна кваліфікація», «кваліфікаційний центр», «національна система кваліфікацій».

Ключові слова: кваліфікація, професійна кваліфікація, кваліфікаційний центр, інформальне навчання, неформальне навчання, компетентності, безперервне навчання, національна система кваліфікацій.

Ринок праці у сучасному світі відзначається динамічністю, мобільністю. Зумовлено це як глобалізаційними та інтеграційними процесами на рівні регіонів (євроінтеграція слугує яскравим зразком таких процесів), так і індустріальною трансформацією.

Посилення динамічності ринку праці, зростанням трудової міграції та плинності кадрів зумовлює також запит на деталізовані описи професій (професійні стандарти) та систематизацію цих описів у класифікаторах, базах даних, які дають змогу оновлення відповідно до потреб ринку праці.

Ще у 2005 році побачила світ важлива Директива Європейського парламенту та Ради Європи «Про визнання професійних кваліфікацій» [10]. Ця Директива кодифікувала право ЄС у галузі та спрямовувалась на усунення прогалин у правовому регулюванні визнання кваліфікацій. У Конвенції було надано визначення поняттю «професійна кваліфікація» - кваліфікація, підтверджена засвідченням формальної кваліфікації, або шляхом підтвердження компетентностей, набутих неформальним шляхом та/або професійного досвіду.

У свою чергу засвідчення формальної кваліфікації розуміється як дипломи, сертифікати та інші докази, видані належним суб'єктом держави-члена ЄС, визначеним відповідно до законодавчих, нормативних або адміністративних положень цієї держави-члена, що підтверджують успішне завершення професійної підготовки, отриманої переважно в ЄС. Директива передбачає певні правила атестації фахівців уповноваженими установами для визнання кваліфікацій відповідно до професійних стандартів, а також можливості автоматичного визнання за умови, що кваліфікація підтверджена документом про формальну освіту. У цьому документі також вміщено такі визначення регульованої професії як заняття чи групи професійних занять, доступ до яких, здійснення яких чи один із видів здійснення яких вимагає (прямо чи опосередковано, в силу законодавчих, нормативних чи адміністративних положень) володіння певною професійною кваліфікацією.

У 2009 року опубліковано «Європейські керівні принципи визнання результатів неформального та інформального навчання» [13]. Цей документ спрямований на сприяння суспільному діалогу щодо забезпечення визнання результатів неформальної освіти; розробку систем неформальної освіти, результати яких можна трансформувати у формальну систему кваліфікації кадрів; забезпечення взаємозв'язків між держав- ними кваліфікаційними системами та процедурами визнання результатів неформальної освіти тощо.

Починаючи з 2010 року розробляється Європейська класифікація умінь, компетентностей, кваліфікацій та професій [11], яка виявляє та систематизує вміння/навички, компетентності, кваліфікації та професії, важливі для ринку праці та освіти в ЄС. Для обміну інформацією про кваліфікації країни Європейського Союзу застосовують базу Europass [12]. Проєкт Europass побудований на основі класифікатора ESCO і слугує основою для створення «паспорту набутих компетентностей», а також використовується у кількох ініціативах Європейської Комісії у сфері кваліфікацій, спрямованих на підвищення прозорості ринку праці та освітніх систем, зокрема у пан'європейській базі даних щодо кваліфікацій. При цьому у багатьох європейських країнах функціонують національні реєстри кваліфікацій чи професійні реєстри кваліфікацій [7].

У 2012 році оприлюднено Рекомендації Ради Європи щодо визнання результатів неформального та інформального навчання [15]. У цьому документі зазначено, що завданнями визнання результатів неформального та інформального навчання мають бути:

1) можливість здобувати нові знання та вміння поза межами формальної освіти, включно з відкритими освітніми ресурсами;

2) можливість здобувати повну чи часткову кваліфікацію.

Підтвердження здійснюється уповноваженим суб'єктом, який перевіряє результати навчання, отримані індивідом, та вимірює їх відповідно до стандартів.

Рекомендації визначають етапи процесу валідації (підтвердження) результатів навчання:

1) ідентифікація результатів навчання особи, отриманих шляхом неформального та інформального навчання;

2) документування результатів навчання особи;

3) оцінювання результатів навчання особи;

4) сертифікація результатів оцінювання результатів навчання особи, здобутих шляхом неформального чи інформального навчання, у формі присудження кваліфікації або визначення обсягу кредитів ЄКТС або в іншій формі.

У 2017 році ухвалено Рекомендації Ради Європейського Союзу щодо Європейської рамки кваліфікацій для навчання упродовж усього життя. Цей документ уперше містять визначення Національної системи кваліфікацій: «Національна система кваліфікацій означає всі аспекти діяльності держави- члена, пов'язані з визнанням навчання та іншими механізмами, що пов'язують освіту та навчання з ринком праці та громадянським суспільством. Це включає розробку та впровадження інституційних механізмів та процесів, що стосуються забезпечення якості, оцінки та присвоєння кваліфікації.

Національна система кваліфікацій може складатися з декількох підсистем і може включати Національну рамку кваліфікацій». Також документ пропонує нове визначення кваліфікації. «Кваліфікація - це офіційний результат процесу оцінювання та валідації, який отримується, коли компетентний орган визначає, що особа досягла результатів навчання відповідно до заданих стандартів» [14].

У 2014 року Україна взяла на себе зобов'язання гармонізувати свою політику щодо професійних кваліфікацій з політикою Європейського Союзу [9], створити національні механізми з метою визнання кваліфікацій з урахуванням європейського досвіду. Впровадження такої політики має на меті розвиток професійної мобільності, як вертикальної, так і горизонтальної, через механізм офіційного визнання повних або часткових кваліфікацій, набутих у системі формальної чи неформальної освіти в Україні та за її межами, формування в українському суспільстві розуміння цінності навчання впродовж життя, яке дозволяє набувати нових кваліфікацій, що мають попит на ринку праці [8].

В цьому ж році ухвалено Закон України «Про вищу освіту» [2], а у 2017 році - «Про освіту» [6], які заклали основу для розвитку системи кваліфікацій. Закон «Про освіту», як уже згадувалось, дав визначення професійним стандартам як основі для формування кваліфікацій, а також Національній рамці кваліфікацій, призначеній для впорядкування освітніх і професійних кваліфікацій, тощо.

Ст.38 Закону встановлює, що в Україні має діяти Національне агентство кваліфікацій (НАК) як колегіальний орган, підпорядкований Кабінету Міністрів України. За Статутом цей публічний орган бере участь у розробленні нормативно-правових актів у сфері кваліфікацій; забезпечує взаємодію, координацію та підвищення ефективності діяльності зацікавлених сторін у сфері кваліфікацій; супроводжує запровадження Національної рамки кваліфікацій здійснює міжнародне співробітництво у сфері кваліфікацій, зокрема з метою гармонізації Національної рамки кваліфікацій з відповідними міжнародними документами; створює і веде Реєстр кваліфікацій; координує розроблення професійних стандартів, реєструє такі стандарти та забезпечує відкритий доступ до стандартів; здійснює акредитацію кваліфікаційних центрів; розробляє критерії та процедури визнання професійних кваліфікацій, здобутих в іноземних державах; формує вимоги до процедур присвоєння кваліфікацій, визнання результатів неформального та інформального навчання, вивчає потреби у професійних кваліфікаціях тощо.

Умови сьогодення вимагають:

• створення єдиної освітньої мережі, що втілює парадигму безперервної освіти: профільні школи - профтехосвіта - ЗВО - кваліфікаційні центри;

• створення на базі університетів, що мають відповідне лабораторне оснащення, кваліфікаційних центрів з присвоєння та підтвердження професійних кваліфікацій затребуваних робітничих професій.

Якщо знання і компетентності особи відповідатимуть вимогам професійного стандарту, і вона успішно пройде теоретичне і практичне оцінювання, то кваліфікаційний центр видасть сертифікат про присвоєння професійної кваліфікації, який визнаватиметься державою і який є підставою для офіційного працевлаштування. Кваліфікаційні центри жодним чином не створюють конкуренцію для закладів профтехосвіти чи інших освітніх інституцій.

Основна цільова аудиторія кваліфікаційних центрів - це особи віком 30+. Це ті люди, котрі здобули вміння і навички іншої професії, але не готові знову витрачати два роки на навчання. Компетентності цих людей необхідно оцінити, і якщо вони відповідають вимогам профстандарту - видати сертифікат про присвоєння кваліфікації, з яким можна офіційно працевлаштуватися. Створювати кваліфікаційні центри можуть роботодавці, бізнес-асоціації, заклади освіти та інші юридичні особи.

Вся нормативна база розроблена у форматі соціального діалогу з Спільним представницьким органом сторони роботодавців на національному рівні, з Спільним представницьким органом репрезентативних всеукраїнських об'єднань профспілок, Міністерством економіки, Міністерством соціальної політики та в першу чергу з Міністерством освіти і науки України, яке підтримало впровадження сучасних, інноваційних норм в системі визнання кваліфікацій.

Існує Типове положення про кваліфікаційний центр, яке визначає загальний порядок та функціонування створення кваліфікаційних центрів, які присвоюватимуть професійну кваліфікацію на базі інформального та неформального навчання, а також визнаватимуть професійні кваліфікації, здобуті за кордоном.

Згідно із Типовим положенням очікується, що кваліфікаційний центр виконуватиме такі функції [5]:

• розроблення та впровадження процедури оцінювання та визнання результатів навчання, присвоєння та/або підтвердження професійних кваліфікацій (далі - процедури оцінювання), які дають змогу оцінити результати навчання, здобуті шляхом формальної, неформальної та інформальної освіти, запобігти недоброчесності, необґрунтованим або помилковим рішенням під час оцінювання, забезпечують неупередженість щодо здобувачів, відповідають політиці рівних можливостей і не містять привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного або соціального походження, майнового стану, місця проживання, іншими ознаками;

• оприлюднення інформації про умови та процедури оцінювання, про професійні стандарти та вимоги до оцінювання результатів навчання, порядок визнання професійних кваліфікацій, здобутих у інших країнах;

• розроблення контрольно-оцінювальних матеріалів, необхідних для проведення процедур оцінювання;

• забезпечення необхідних умов для організації і проведення процедур оцінювання, зокрема, наявність необхідних матеріально- технічних ресурсів для проведення оцінювання відповідно до вимог професійних стандартів та вимог законодавства з охорони праці;

• забезпечення належну кількість і кваліфікацію оцінювачів;

• забезпечення захисту інформації про контрольно- оцінювальні матеріали, персональні дані здобувачів професійних кваліфікацій та оцінювачів від несанкціонованого доступу;

• проведення процедури оцінювання здобувачів професійних кваліфікацій;

• видання документу, що підтверджує факт присвоєння/ підтвердження відповідної професійної кваліфікації за підсумками процедури оцінювання та дозволяє виконувати певний вид роботи або здійснювати професійну діяльність;

• забезпечення права на оскарження підсумків результатів процедур оцінювання;

• здійснення визнання професійних кваліфікацій, здобутих у інших країнах, та видання документи, що підтверджують факт визнання таких кваліфікацій;

• подання Національному агентству кваліфікацій відомостей про присвоєні/підтверджені професійні кваліфікації для їх внесення до Реєстру кваліфікацій;

• надання інформації та консультацій з питань процедур оцінювання, порядку визнання професійних кваліфікацій, здобутих у інших країнах;

• виконання інших функції з метою реалізації покладених на центр завдань.

Юридична особа або підрозділ юридичної особи набуває повноважень кваліфікаційного центру за результатами визнання заявника спроможним присвоювати одну або декілька повних/ часткових професійних кваліфікацій з моменту ухвалення Національним агентством кваліфікацій рішення про акредитацію. трудовий потенціал кваліфікаційний робітничий професійний

Ухвалений урядом України Порядок акредитації кваліфікаційних центрів визначає основні засади та механізм проведення процедури акредитації юридичних осіб, структурних або відокремлених підрозділів юридичних осіб, що мають намір набути статусу кваліфікаційного центру та здійснювати оцінювання і визнання результатів навчання осіб, зокрема, здобутих шляхом неформальної чи інформальної освіти, присвоєння/підтвердження професійних кваліфікацій, визнавати в Україні відповідні професії.

При оцінюванні кваліфікаційного центру використовуються наступні критерії акредитації:

• наявність у статуті заявника положень про провадження діяльності, пов'язаної з функціонуванням кваліфікаційного центру, відповідно до законодавства; у разі коли статус кваліфікаційного центру має намір набути структурний або відокремлений підрозділ заявника, - наявність у положенні про такий структурний або відокремлений підрозділ норм про провадження діяльності, пов'язаної з функціонуванням кваліфікаційного центру, відповідно до законодавства;

• особи, яких заявник або його відокремлений підрозділ залучає як оцінювачів на підставі трудового або цивільно- правового договору з розрахунку два оцінювачі на одну професійну кваліфікацію, повинні мати відповідну кваліфікацію;

• наявність затвердженої заявником або його відокремленим підрозділом процедури присвоєння/підтвердження;

• наявність контрольно-оцінювальних матеріалів для здійснення процедур оцінювання;

• наявність матеріально-технічних ресурсів для здійснення процедур оцінювання (право власності або користування приміщеннями, обладнанням);

• наявність веб-сайта для розміщення інформації про кваліфікаційний центр, відповідні професійні кваліфікації та процедуру присвоєння/підтвердження.

Акредитаційна експертиза включає:

1) проведення експертною комісією аналізу та оцінки заяви і доданих до неї документів щодо заявника, його структурного або відокремленого підрозділу критеріям акредитації;

2) складання звіту про результати акредитаційної експертизи та подання його до Національного агентства кваліфікацій. Процедура акредитації може проводитися за однією або декількома професійними кваліфікаціями, що віднесені до однієї секції видів економічної діяльності. Аналіз та оцінка заявки, а також складання звіту робиться за кожною професійною кваліфікацією, заявленою на акредитацію. Рішення про акредитацію кваліфікаційного центру приймається на засіданні Національного агентства кваліфікацій.

У 2020 році також ухвалено два документи, які регулюють процедурні питання діяльності кваліфікаційних центрів з підтвердження професійних кваліфікацій за результатами неформального навчання, а також визнання іноземних кваліфікацій.

Порядок присвоєння та підтвердження професійних кваліфікацій кваліфікаційними центрами [4] встановлює правила оцінки кваліфікацій, забезпечення об'єктивності оцінки і однаковість процедур для всіх кваліфікаційних центрів. Фактично він запускає процеси визнання самоосвіти, неформального навчання на робочому місці тощо.

Порядком визначено, що кваліфікаційний центр повинен мати виразно описану процедуру оцінювання результатів навчання. Процедури повинні забезпечувати правильну послідовність та якість оцінювання на кожному кроці.

Відповідно до цього нормативно-правового документа процедура присвоєння/ підтвердження професійних кваліфікацій повинна складатися з:

• прийняття кваліфікаційним центром заяви про присвоєння/підтвердження професійної кваліфікації та інших документів, поданих здобувачем, стосовно набутих ним компетентностей та/або результатів навчання;

• співбесіди із здобувачем стосовно набутих компетентностей та/або результатів навчання, знань з питань охорони праці з урахуванням професії, кваліфікації;

• прийняття рішення щодо можливості проведення процедури оцінювання;

• проведення процедури оцінювання;

• прийняття рішення за результатами процедури присвоєння/підтвердження та видача відповідного документа.

Також визначено, що кваліфікаційний центр веде облік виданих сертифікатів та подає відомості про них і присвоєні/підтверджені професійні кваліфікації до Реєстру кваліфікацій, тобто онлайн бази даних, розпорядником якої є Національне агентство кваліфікацій.

Процедура оцінювання проводиться комісією з оцінювання, члени якої повинні мати:

1) щонайменше три роки стажу роботи за видом занять (професією) оцінюваної професійної кваліфікації;

2) рівень кваліфікації не нижчий рівня професійної кваліфікації, на присвоєння/підтвердження якого претендує здобувач.

Порядок передбачає, що кваліфікаційний центр має забезпечити здобувачам право на:

1) відтермінування оцінювання без штрафних санкцій у разі, якщо здобувачі не змогли вчасно пройти оцінювання з поважних причин;

2) оскарження рішення комісії про відмову в проведенні процедури оцінювання та про відмову в присвоєнні/підтвердженні кваліфікації.

Порядок визнання в Україні професійних кваліфікацій, здобутих в інших країнах [3], встановлює критерії та процедуру визнання в нашій країні тих професійних кваліфікацій, які були раніше здобуті за її межами, з метою сприяння реалізації права громадян України, іноземців та осіб без громадянства, зокрема біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, на працевлаштування та провадження професійної діяльності. Таке визнання будуть здійснювати акредитовані кваліфікаційні центри.

Встановлено, що у разі, коли кваліфікація, здобута заявником в іншій країні, не еквівалентна кваліфікації, визначеній професійним стандартом, який затверджено в Україні, у разі його відсутності - кваліфікаційною характеристикою, компетентний орган визначає обсяг відмінностей у компетентностях (результатах навчання), допустимий для прийняття рішення про визнання професійної кваліфікації. Інформація про процедуру визнання має бути розміщена на сайті кваліфікаційного центру.

Наразі, на базі НТУ «Дніпровська політехніка» пропонується відкриття відповідних кваліфікаційних центрів, де можна отримати наступні робітничі професії:

• оператор з обробки інформації та програмного забезпечення;

• монтажник інформаційно-комунікативного устаткування;

• оператор інформаційно-комунікативних мереж;

• оператор комп'ютерної верстки;

• технік-геодезист;

• технік-землевпорядник;

• слюсар з ремонту автомобілів;

• електромонтажник;

• фахівець з енергоефективності;

• фахівець з налагодження електротехнічного обладнання;

• фахівець з автоматизації;

• помічник бурильника свердловин на нафту й газ;

• лаборант з фізико-механічних випробувань.

Отже, сучасний ринок праці вимагає від працівників високого рівня кваліфікації та постійного професійного зростання. За останні роки значно зросла конкуренція на ринку праці, що зумовило потребу в кваліфікованих кадрах. Крім того, швидкі технологічні зміни в промисловості та економіці вимагають від працівників постійного оновлення своїх знань та вмінь. У зв'язку з цим, кваліфікаційні центри з робітничих професій стають все більш актуальними, оскільки вони надають можливість працівникам отримати нові знання та вміння відповідно до вимог сучасного ринку праці. Крім того, з розвитком технологій та зміною виробничих процесів, кваліфіковані робітники стають ще більш необхідними для забезпечення якості та ефективності виробництва.

Тому, на нашу думку, кваліфікаційні центри з робітничих професій є важливим елементом розвитку національної економіки та промисловості. Кваліфіковані робітники допомагають забезпечити надійність та безпеку виробництва, а також дозволяють підприємствам зменшувати витрати на виробництві та підвищувати конкурентоздатність. Крім того, кваліфікаційні центри з робітничих професій забезпечують працівникам можливість отримання нових знань та вмінь, що сприяє їх професійному зростанню та підвищенню ефективності праці. В результаті, працівники стають більш конкурентоздатними на ринку праці, що дозволяє їм отримувати вищу заробітну плату та збільшувати свій соціальний статус.

Список використаних джерел

1. Деякі питання акредитації кваліфікаційних центрів: Постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2021 р. №986.

2. Про вищу освіту: Закон України №1556-VII від 1.07.2014 р. (з подальшими змінами).

3. Про затвердження Порядку визнання в Україні професійних кваліфікацій, здобутих в інших країнах: Постанова Кабінету Міністрів України від 02.06.2021 №576.

4. Про затвердження Порядку підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями: Постанова Кабінету Міністрів України №340 від 15.03.2013р.

5. Про затвердження Типового положення про кваліфікаційний центр: Наказ Міністерства освіти і науки України від 22.04.2021 №452 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.06.2021 за №804/36426).

6. Про освіту: ЗаконУкраїни №2145-VIII від 05.09.2017.

7. Семигіна Т. Міжнародний досвід ведення реєстрів кваліфікацій. Інтернет-освіта-наука-2020: збірник праць XII Міжнар. наук.-практ. конф. (26-29 травня 2020). Вінниця: ВНТУ, 2020. С. 161 -163.

8. Семигіна Т.В., Баланюк Ю.В. Розвиток в Україні механізмів державного регулювання системи професійних кваліфікацій. The system of public administration in the context of decentralization of power: Collective monograph. Riga: Izdevnieciba "Baltija Publishing", 2020. С. 129-146.

9. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ст.432).

10. Directive 2005/36/EC of the European Parliament and of the Council on the recognition of professional qualifications.

11. ESCO / European Commission.

12. Europass / European Union.

13. European guidelines for validating non-formal and informal learning. Luxembourg: Office for Official Publications of the European Communities.

14. Recommendation on the European Qualifications Framework for lifelong learning and repealing the recommendation of the European Parliament and of the Council of 23 April 2008 on the establishment of the European Qualifications Framework for lifelong learning / The Council of the European Union, 2017.

15. Recommendation on the validation of nonformal and informal learning / The Council of the European Union, 2012.

Размещено на Allbest.Ru