Методи формування культури мовлення учнів початкових класів на уроках української мови

Размещено на http://allbest.ru

Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського»

Методи формування культури мовлення учнів початкових класів на уроках української мови

Недялкова Валентина Іванівна здобувач вищої освіти

факультету початкового навчання

Ілясов Олександр Олександрович викладач

кафедри слов'янського мовознавства

Україна

Анотація

У статті висвітлено проблему розвитку та становлення мовлення учнів початкової школи як важливий аспект всебічного й рівноцінного розвитку дитячої особистості. Автори розглядають основні напрямки розвитку мовлення молодших школярів, зазначають які методи використовуються для формування їх мовленнєвої культури, підкреслюють, що в контексті сучасного інноваційного освітнього простору важливо використовувати ті освітні методи і прийоми, які можуть широко розвинути учнівське мовлення, навчити школярів сприймати, відтворювати і осмислювати новий матеріал, формувати у них комунікативні вміння.

Ключові слова: мовлення, культура мовлення, розвиток особистості, методика викладання мови, початкова освіта.

Мовленнєва культура є феноменом сучасного світу, адже більшість людей почали втрачати дану навичку в більшій мірі через соціальні мережі, спілкування в яких обмежується сленгами, скороченнями й де немає звички вітатися чи прощатися. Цей недолік можна ефективно усунути на уроках української мови, які є спрямованими на те, аби виховати в учнів ціннісне ставлення до рідної мови, навчити їх правильно використовувати всю її красу і багатство.

Мовлення є важливим аспектом всебічного й рівноцінного розвитку дитячої особистості. Проблема становлення учнівського мовлення висвітлена у Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ століття, де вказується на те, що «освіта сприяє формуванню високої мовної культури та мовленнєвої компетентності громади, поваги до державної мови» [2]. Зважаючи на це, можемо для себе виділити, що мовленнєва культура є важливими аспектом загального розвитку школярів, а набуті в початковій школі лінгвістичні знання й мовленнєві вміння стають в подальшому основою для формування комунікативної досконалості мовлення, що в свою чергу впливає на світогляд молодшого школяра, його ціннісні установки, спосіб мислення про світ тощо.

Основними напрямками розвитку мовлення молодших школярів є наступні [3, с. 12]:

1. вдосконалення звуковимови учнів і підвищення їх вимовної культури;

2. збагачення, уточнення і активізація словникового запасу молодших школярів, вміння вживати слова у властивому для них значенні, використовуватися виражальними засобами мови, залежно від ситуації і мети висловлювання;

3. послідовно і логічно висловлювати думку;

4. вдосконалення граматичного ладу мовлення;

5. оволодіння нормами українського літературного мовлення;

6. засвоєння найважливіших етичних правил спілкування.

Як бачимо, проблема формування культури мовлення учнів початкових класів проходить тут наскрізною лінією, що характеризує її важливість та актуальність в умовах становлення дитини як мовця.

1. формування цілісних знань що норм української мови;

2. розвиток вміння «володіти» словом й правильно його використовувати;

3. навчання основ ведення діалогічного мовлення;

4. розвиток вміння висловлювати думки в монологічній формі. Процес формування якісно правильного активного мовлення потребує використання відповідних освітніх методів і прийомів, які б дозволити збільшити інтенсивність навчально-виховного процесу й розвивати у школярів правильні практичні навички. Методи, які використовуються для формування мовленнєвої культури молодших школярів, є наступними [1, с. 2]:

1. пояснювально-ілюстративний;

2. імітаційний;

3. репродуктивний;

4. оперативний;

5. продуктивно-творчий (комунікативний).

Вважається, що грамотне використання цих методів, зважаючи на суть, мету і форму уроку української мови, забезпечує продуктивний характер навчально-мовленнєвої діяльності молодших школярів. Далі спробуємо більш ґрунтовно проаналізувати кожен з них.

Суть пояснювально-ілюстративного методу полягає в тому, що він передбачає подачу школярам вже готової інформації, використовуючи при цього різні засобів словесного, наочного чи практичного характеру, які дозволять учням сприйняти освітній матеріал й якісно запам'ятати його.

Ознаки даного методу є наступними [1, с. 2]:

1. інформація подається учням в готовому вигляді;

2. педагог залучає різні форми сприймання освітньої інформації;

3. школярі мають змогу сприймати інформацію у всій її повноті й чітко запам'ятовувати;

4. якісність й ефективність знань, отриманих у такий спосіб, забезпечується шляхом їх багаторазового повторення.

Щодо репродуктивного методу, то він спрямований на відтворення школярами різних форм навчання за планом, який формує педагог. Як і в попередньому випадку, тут також інформація школярам подається вже в готовому вигляді; вчитель не просто подає освітній матеріал, однак також ґрунтовно пояснює його; завдання учнів полягає в тому, аби розуміти, запам'ятовувати і правильно відтворювати освітній матеріал, використовуючи при цьому велику кількість повторень [1, с. 2-3].

Шляхом використання цих двох методів можливо якісно сформувати орфоепічну, граматичну, лексичну і стилістичну правильність дитячого мовлення.

Імітаційний метод в свою чергу є формою активного навчання й в ігровій чи неігровій формі він дозволяє швидко відтворити сприйняті на слух мовленнєві зразки, що подаються педагогом. Це може відбуватися під час формування знань щодо орфоепічних форм, розвитку практичної артикуляції звуків, навчання учнів ставити правильні наголоси тощо [1, с. 3].

Оперативний метод є спрямованим на формування таких умов навчально-виховного процесу, в яких реалізується достатній потенціал саме мисленнєвих процесів, серед яких виділяють вміння аналізувати і синтезувати отриману інформацію. Наприклад, акцент на аналіз можна зробити тоді, коли школярам необхідно в процесі виконання вправи реалізовувати певні аналітичні дії, тоді як синтез використовується під час виконання конструктивних завдань, в межах яких виділяється поєднання і доповнення. комунікативний мовлення словниковий школяр україна

Продуктивно-творчий метод використовується тоді, коли важливо забезпечити самостійну мовленнєву діяльність молодших школярів. Тут передбачається розвиток саме комунікативних навичок учнів, оскільки він передбачає розвиток у них вмінь створювати комунікативні одиниці на рівні словосполучень, речень й цілісного тексту [1, с. 4].

Метод, що акцентований на безпосередню мовленнєву діяльність учнів на уроках української мови, дозволяє навчити дітей вступати у активний діалог й продукувати власне монологічне мовлення. Вправи, зважаючи на це, повинні мати творчий характер, тому серед них виділимо наступні: творчий переказ, складання текстів різної форми та змісту, відновлення тексту із помилками, створення тексту відповідно до опорних слів, створення тексту відповідно до сюжетних малюнків, словесне малювання, ситуативні вправи. Продуктивно-творчий метод реалізується за допомогою дидактичних прийомів, які є його складовими і залежать від навчальної мети і характеру матеріалу, який використовується з школярами.

Відповідно до методів розвитку культури учнівського мовлення, педагогами виділяються також й освітні прийоми, які можуть бути наступними: мисленнєві, словесні і практичні.

Щодо мисленнєвих прийомів, то вони передбачають зіставлення, порівняння, аналіз і синтез навчального матеріалу. їх особливість полягає в тому, що вони спрямовані на стимуляцію й розвиток розумової діяльності школярів й дозволяють сформувати у них чітке розуміння орфоепічних норм, а також граматично правильного мовлення.

Словесні прийоми реалізуються на прикладі повідомлень, розповідей, пояснень, мовленнєвого зразку, тоді як практичні допомагають розвинути учнівське мовлення через постійне вправляння, побудову діалогів, імітацію тощо [3, с. 12].

Важливо також наголосити, що вибір методів і прийомів щодо побудови й розвитку учнівського мовлення повинен ґрунтуватися на основі мети навчально-виховного процесу, змісту мовного матеріалу, характеру навчально-мовленнєвої діяльності. Тут також повинні оцінюватися індивідуальні й вікові особливості учнів, рівень професійної кваліфікації педагога, а також інше.

Однак єдиним залишається момент того, що процес формування культури мовлення учнів повинен відбуватися поступово, поетапно, передбачаючи поступовий і логічний перехід від завдань простого характеру до більш складних, від повільної подачі інформації до швидшої.

На практиці сучасної школи методи, які використовують для розвитку мовленнєвої культури, повинні опиратися на психологічний фактор виникнення висловлювання (орієнтування, планування, реалізацію і контроль), а також психолого-лінгвістичні особливості навчання дітей української мови. Отож, етапи формування мовленнєвої культури й освітні методи, що їм відповідають, є наступними [4, с. 112]:

1. первинно-ознайомлювальний етап - тут в школярів закладається основа первинних навичок мовлення, що чітко співвідносяться із нормами культури мовлення, а саме: вміння сприймати на слух українську мову й використовувати її під час власного мовлення; використовувати лексику, що відповідає орфоепічним нормам української мови; вміння не просто вимовляти слова, однак знати їх лексичне значення й чітко використовувати їх в процесі власного мовлення. На цьому етапі доречно використовувати ті методи, які передбачають практичний характер навчання із залученням мисленнєвих процесів, а саме: вправи імітаційного і оперативного характеру;

2. репродуктивно-діяльнісний етап, що має на меті сформувати в учнів навичку оперувати новим освітнім матеріалом й в процесі власного мовлення дотримуватися елементів точності, логічності, чистоти і багатства. Тут важливо саме чітко закласти норми правильного мовлення у дітей й забезпечити достатній рівень змістовності їх висловлювань. Система вправ, яка може використовуватися, має дозволяти учням активно працювати із висловлюваннями різного характеру й мовними одиницями. Це можуть бути вправи на трансформацію висловлювань чи редагувань словосполучень, речень чи цілісних текстів;

3. комунікативно-творчий етап - безпосередній процес учнівського мовлення, на якому важливо узагальнити мовленнєві вміння щодо літературного мовлення, розвинути його таким чином, аби воно було доречним і виразним, навчити школярів в процесі власної комунікативної діяльності використовувати мовленнєвий етикет. Система вправ на цьому етапі передбачає формування в учнів основ діалогічного й монологічного мовлення різного характеру, змісту і жанру.

Отож, якщо спробуємо підсумувати вище написане, то з цього випливає, що в контексті сучасного інноваційного освітнього простору важливо використовувати ті освітні методи і прийоми, які можуть широко розвинути учнівське мовлення, навчити школярів сприймати, відтворювати і осмислювати новий матеріал, формувати у них нові комунікативні вміння й закріплювати їх, використовуючи при цьому засади мовленнєвої етики.

Список використаних джерел

[1] Мартіна, О. В. (2015). Педагогічні умови формування мовної культури молодших школярів. Вилучено з: https://shron1.chtyvo.org.ua/

Martina_Olesia/Pedahohichni_umovy_formuvannia_movnoi_kultury_molodshykh_shkoli ariv.pdf?PHPSESSID=t38263esg3ktbf4u20euimhqu0

[2] Національна доктрина розвитку освіти. (2002). Вилучено з: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/347/2002#Text

[3] Савченко, О. Я., Бібік, Н. М., Вашуленко, О. В., Пономарьова, К. І., Прищепа, О. Ю.... Мартиненко, В.О. (2017). Організаційні форми навчання у початковій школі. Київ : Видавничий дім «Сам».

[4] Пасинок В. (2016). Основи культури мовлення. Харків : ХНУ.

Размещено на Allbest.ru