Формування духовності особистості майбутнього фахівця у процесі професійної підготовки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Черкаська медична академія

Черкаський інститут пожежної' безпеки НУЦЗ

Формування духовності особистості майбутнього фахівця у процесі професійної підготовки

Демченко Анжела Вікторівна канд. пед. наук, доцент, доцент кафедри загальної та медичної психології

Мукомел Світлана Анатоліївна канд. пед. наук, доцент, доцент кафедри загальної та медичної психології

Пасинчук Катерина Анатоліївна канд. пед. наук, доцент кафедри управління цивільного захисту

Україна

Анотація

У статті здійснено ґрунтовний теоретичний аналіз дослідження проблеми духовності та її формування у майбутніх фахівця у процесі професійної підготовки. Проаналізовано основні аспекти дефініції духовності, розглядаються основні його показники. Наводиться власне тлумачення дефініції духовність, яка передбачає розуміння загальнолюдських цінностей, підкорення їх вимогам своєї поведінки у суспільстві, передумовами якої виступають свідомість, освіченість, активність, моральність та людяність.

З'ясовано, що духовними цінностями є особистісні якості людини, які своєрідно в контексті культурно-історичних ідеалів людства спонукають, регулюють індивідуальні вчинки та поведінку. Визначено, що формування духовності - це не примусовий зовнішній вплив на особистість, а створення умов для її становлення та самовдосконалення, залучення майбутніх фахівців до духовно спрямованої навчальної чи виховної креативно-творчої діяльності духовного спрямування. Зазначається, що формування духовності особистості майбутніх фахівців у процесі професійної підготовки нерозривно пов'язане із саморозвитком, а одиницею аналізу духовності є духовні цінності особистості. Обґрунтовано значення цієї проблеми для формування духовності особистості майбутнього фахівця у процесі професійної' підготовки у закладі вищої освіти. З'ясовано, що на цей процес впливають моральність, Я-концепція, самовираження та самоствердження особистості спілкування.

Ключові слова: особистість, духовність, духовні цінності, духовний потенціал, духовна дистанція, особистість майбутнього фахівця, формування духовності.

Розвиток національної освіти Української держави, зумовлюють необхідність духовного відродження та формування у молодого покоління світогляду, системи життєвих цінностей та ідеалів, визначають її ставлення до соціальної дійсності суспільного та природного середовища Духовна сфера життєдіяльності людини сьогодні, в умовах повномасштабної війни з російською федерацією, утверджується як основний напрям її формування. Духовність - це здатність людини творити, конструювати цінності та смисли життя. Тому процес приєднання до неї стає одночасно і засобом, що дозволяє особистості створювати свій особливий світ та є результатом цього сходження до істинних цінностей.

Набуття духовності пов'язане із усвідомленням особистістю недостатності свого звичного існування, яке стимулює до інтуїтивних пошуків більш досконалішого образу життя у сучасних умовах всупереч негативним реаліям, пов'язаним із пануванням споживчої психології, зниження моральних цінностей, ростом агресивних проявів та нарко-алкогольних пристрастей у молодіжному середовищі та які надають можливість визначити людину як істинно духовну.

Підтвердженням актуальності цієї проблеми є її відображення у державних програмах "Освіта" (Україна ХХІ століття), "Діти України", концепції "Національного виховання", Указі Президента України від 27 квітня 1999 р. "Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян" та інших законодавчих актах, відомчих і галузевих документах Міністерства освіти України. Про необхідність формування духовності молодого покоління зазначається в державних нормативних документах, зокрема в Декларації про державний суверенітет України, Конституції України, Законі України „Про освіту", Національній доктрині розвитку освіти, де наголошується на важливості розуміння педагогами й батьками ідеалів, устремлінь, інтересів, потреб дітей і молоді.

Гносеологічний аналіз дефініцій "духовність", "духовні цінності", "духовний потенціал" здійснили вітчизняні науковці І. Бех, Б. Братусь, А. Брушлинський, О. Киричук, Н. Кордунова, С. Максименко, В. Москалець, Л. Орбан-Лембрик, Т. Титаренко, Н. Чепелєва та ін.; ціннісно-смислової сфери, процесів самодетермінації та самореалізації особистості - Г. Балл, М. Боришевський, З. Карпенко, В. Татенко, О. Ткачук; психологічних механізмів розвитку духовних цінностей - В. Занков, В. Петровський, М. Савчин, І. Селіванова, В. Шадриков та ін. Духовність розглядається ними як форма активності людини, як діяльність, яка веде людину у напряму формування - фізичного, емоційного, ментального, соціального. Вона, завдяки зусиллям кожної окремої особистості, підносить людство на вищий рівень його вияву.

Духовність має високий ступінь значущості для людини, так як пов'язана і обумовлена внутрішньо сформованою "картиною світу", складеною на підставі індивідуального світосприйняття та виробленого у подальшому, як найважливіший елемент, світогляду. Головним змістом духовності, на думку Е. Помиткіна, є спосіб самотворення особистості, вибір нею власного образу, своєї долі та соціальної ролі, творення особою самої себе за зразками вищих абсолютів."Власне, те, що ми називаємо духовністю, є передусім віра у вищі абсолюти - добро, справедливість, людяність, любов, правду, милосердя тощо, спрямування усіх помислів і дій на них, бажання утверджувати їх у житті. Відсутність такого бажання, зневіра у ці ідеали є бездуховністю" [1].

Вперше проблему духовності в українській науці всебічно і цілісно розглянув В. Москалець. Хоча неоднозначність розуміння і тлумачення дефініції духовності виявляється у сучасній вітчизняній науці. Тут існує дві точки зору як на зміст самого поняття духовність, так і на сам процес формування духовності.

Прихильники першої точки зору (І. Бех, М. Боришевський, Брушлинський, З. Карпенко, О. Киричук, О. Колісник, Н. Кордунова, Слободчиков, В. Москалець, І. Селіванова, та ін.) розглядають духовність як об'єднуюче, стрижневе джерело системи цінностей людини. Ціннісні орієнтації є головною детермінантою людської поведінки та визначають їхній спосіб життя. Сутність духовного життя людини полягає у тому, що на зміну вузькоособистісним потребам, життєвим взаєминам і особистісним цінностям, які визначають прийняття рішень у більшості людей, приходить орієнтація на більш ширший аспект загальнолюдських цінностей, які не перебувають в ієрархічних відношеннях між собою, а допускають альтернативність - можливість вибору [1].

Як підкреслює М. Боришевський, духовність є "багатомірною системою утворень у свідомості та самосвідомості людини, в яких віддзеркалюються її найактуальніші потреби, інтереси, погляди, ставлення до навколишньої дійсності й до себе самої як до соціального індивіда. Специфічною ознакою цих утворень, які виступають у формі ціннісних орієнтацій, певних особистісних характеристик, є їхнє органічне поєднання з провідними життєвими цілями, прямий чи опосередкований зв'язок із моральністю. Духовність - втілення у світоглядних орієнтаціях людини сподівань, прагнень, ідеалів, духу народу, нації, що визначає спрямованість особистісних потреб, переживань і зумовлює настанову на відповідний життєвий вибір" [2].

Нам імпонує визначення духовності, що пропонує М. Савчин, а саме "духовність - це стан внутрішнього психологічного життя людини, одна з найважливіших характеристик особистості, основу якої становлять домінуючі цінності і світосприймання людини. Духовність відбиває сформованість моральної свідомості з переживанням усталених оціночних суджень, ідеалів, національних і загальнолюдських цінностей, їхньої єдності" [3].

Духовність виступає ціннісною характеристикою явищ людської культури, внутрішнього світу особистості, яка відображає, насамперед, смисловий аспект життя кожної окремої людини. Духовність як внутрішнє пізнання, внутрішній пошук своєї самості спонукає людину до пошуку та знаходження відповіді на питання - чому вона живе, яке її призначення в житті, що є добро і зло, істина і заблудження, красиве і потворне та ін.

Інша точка зору - це тлумачення духовності як особистішої якості (Е. Помиткін, О. Олексюк, І. Матюша, С. Мукомел, В. Платонов, А. Косичев та ін). Духовність являє собою комплекс істотних якостей людської психіки (душі), який виражає її моральний, естетичний, інтелектуальний, когнітивний зміст, спрямований до сфери смисложиттєвих цінностей, що визначають зміст, якість і спрямованість людського буття та образ людський у кожному індивіді [4].

Духовність людини - це сприйняття і розуміння загальнолюдських цінностей, підкорення їх вимогам своєї поведінки у суспільстві, передумовами якої виступають свідомість, освіченість, активність, моральність та людяність [5]. Духовність як стрижнева якість людини є теоретичною проблемою доти, поки вона не починає визначати конкретні вчинки, поведінку особистості. Саме духовністю людини можна пояснити чому і як вона робить. Тут духовність починає проявлятися як "ціннісна орієнтація". тобто як "духовність у дії".

Духовність людини є сферою існування її як індивідуальності. У духовній сфері людина є причиною самої себе, творцем, який розширює межі власного світу, а відповідно, і дійсності, художником свого життя [5].

Формування духовності особистості майбутніх фахівців у процесі професійної підготовки є складовою загального становлення особистості людини. Формування духовності - динамічний процес, кінцевим результатом якого є вироблення індивідуумом особистої життєвої програми на базі сформованої світоглядної системи і головних життєвих принципів, цінностей, ідеалів та їх ієрархії, які можуть змінюватись упродовж життя. Духовна людина живе в гармонії з собою та навколишнім світом. Духовність передбачає милосердя, жаль, взаємодопомогу, повагу до всього живого. Поняття духовності включає в себе любов до кожної людини, розуміння та співчуття.

Своєрідним центром духовності, залученням людини до сакрального, трансцендентного, позаземного у науці визнавалося серце. Проблема "філософії серця" є однією з провідних у творчій спадщині Г. Сковороди, П. Юркевича. Ці ідеї знаходять продовження у роботах Л. Нечипоренко. Автор стверджує, що людина духовна у тій мірі, в якій вона здатна дбати про інших так, як про саму себе, приносити людям добро. Для людини духовної, на його думку, покаранням є муки совісті, переживання почуття вини за допущену зневагу, неувага до іншої людини. Втрата духовності рівнозначна втраті людяності.

Одним із показників духовності може бути й "духовна дистанція". Термін "духовна дистанція" вводить X. Ортега-і-Гассет. У праці "Дегуманізація мистецтва" він описує шкалу духовної дистанції між реальністю і людиною та наводить приклад. Помирає знаменита людина, біля ліжка якої зібрались його дружина, лікар і журналіст. Незважаючи на те, що вони присутні при одній і тій же події - смерті людини, кожен із них переживає одну і ту ж реальність по- різному. Ближче всіх сприймає смерть помираючого його дружина, тому, що немає ніякої "духовної дистанції", що відділяє її від факту смерті. Лікар також включений у цю подію, але його хвилювання знаходяться на "професійній периферії". Журналіст, присутній при цьому у зв'язку зі своїми службовими обов'язками, оскільки він повинен повідомити про це у газету. X. Ортега-і-Гассет вказує, що на шкалі духовної дистанції ступінь близької до нас тієї чи іншої події відповідає ступеневі збудження почуттів цією подією. Перебуваючи в одному із полюсів цієї шкали, ми маємо справу із конкретними подіями дійсності - з людьми, речами, ситуаціями, - вони суть "живої" людської реальності. На думку X. Ортеги-і-Гассета, "людська" точка зору на це та, стоячи на якій ми "переживаємо" ситуації, людей або предмети. "Духовну дистанцію" називають ще "простором душі людини". Під "простором душі людини" розуміється здатність свідомості "олюднити" все навколишнє. Духовно сформована людина "олюднює" і вбирає у "простір своєї душі" весь світ, тим самим скорочуючи духовну дистанцію, що існує між нею і навколишньою дійсністю. Таким чином, духовна дистанція є критерієм становлення духовних цінностей особистості, і визначаємо її як ступінь усвідомлення людиною свого взаємозв'язку зі світом. Показниками критерію "духовна дистанція" можуть вважатися: світосприймання, ставлення до світу, сенс життя. Дані поняття відображають той зв'язок, який існує між людиною і світом. Світосприймання - форма упорядкування людиною світу; ставлення до світу - позиція людини у ставленні до світу; сенс життя - спосіб існування, вид орієнтації і самоорієнтації людини у світі [5].

Узагальнюючи сучасні погляди вчених, духовність ми розглядаємо як внутрішнє життя людини, її погляди, думки, ціннісні орієнтації, потреби, ідеали, почуття, стосунки, вчинки, що спрямовані на усвідомлення, засвоєння та втілення Істини, Краси і Добра. Визначення категорії "духовність особистості" дозволяє зрозуміти істину людську сутність, її багатозначність та багатомірність. Розглянуті положення наукових досліджень дозволяють визначити власну дефініцію духовності: духовність людини це сприйняття і розуміння загальнолюдських цінностей, підкорення їх вимогам своєї поведінки у суспільстві, передумовами якої виступають свідомість, освіченість, активність, моральність та людяність (рис.1).

Рис. 1. Основні показники духовності

Це дозволило нам розглядати духовні цінності як вершинні досягнення людства, що являють собою цілеорієнтуючі ідеали для формування духовності особистості. Цілеорієнтуючі ідеали у повсякденному житті трансформуються у ціннісні орієнтації, яким підкоряється поведінка особистості [5].

Формування духовності та духовних цінностей людини грунтується на засвоєнні цінностей референтних осіб: батьків, друзів, однолітків. Цінності декларуються засобами масової інформації, представляючи суспільство в цілому. Сьогодні усі цінності в нашому суспільстві передбачають рішучий перегляд.

Формування духовності майбутніх фахівців у процесі професійної підготовки у наш час характеризується тим, що цей процес відбувається в умовах військових дій та соціально-економічної кризи суспільства, розширення соціальної самостійності та ініціативності молоді. Це зумовлює критичне переосмислення досвіду попередніх поколінь, формує нові уявлення про своє професійне майбутнє та майбутнє суспільства, призводить до переоцінки загальнолюдських, професійних цінностей, оскільки нова ситуація у суспільстві змінює і традиційне ставлення до багатьох професій та сприйняття української культури та менталітету. Абсолютна більшість молоді повністю змінила свої погляди на життя та його сенс, переосмислила своє майбутнє та його перспективи у повоєнний період. Крім того, посилилися індивідуальні цінності: родина, любов, безпека, сакральні цінності тощо. Очевидно, що без чітких етичних і цивільних орієнтирів не відбудеться формування світоглядного ядра особистості молодої людини.

Принципово нове становище вищої школи наразі обумовлюється необхідністю реагування на тенденції, пов'язані з орієнтацією системи освіти на потреби інформаційного суспільства. духовність особистість професійний

Вища школа поступово перетворюється на повноправного суб'єкта ринкових відносин, що стимулює трансформацію її структури, зміна функцій, знаходження нових джерел фінансування, пошук нових методів навчання та контролю знань. В умовах інтеграції наукового знання, існуючий розподіл вищої освіти на гуманітарну, природничу й технічну виявляється вразливим. Питання не зводиться лише до організаційних аспектів. Воно вписується у проблему більш ширшу: той внесок, що вона повинна й може внести у розвиток культури та духовності, яка її культуротворча місія.

Висновки

Визначення сучасної філософської та психолого-педагогічної літератури дозволяє стверджувати, що дефініція духовності є багатозначним, містким, різнобічним науковим феноменом, який не піддається чіткому логічному визначенню. Формування духовності особистості передбачає усвідомлення нею необхідності повсякденної праці над собою, а саме: пізнання та самопізнання, активність у саморозвитку та самовираженню, побудову системи цінностей та ідеалів, гуманістичне ставлення до людей, людяність, активність, здатність до творчої діяльності.

Отже, формування духовності майбутніх фахівців у процесі професійної підготовки зумовлює вирішення питань формування цілісного ставлення студентів до власного життя, розвиток творчого потенціалу особистості; формування загальнолюдських норм цінностей, взаєморозуміння, добра, терпимості, альтруїзму, чесності, інтелігентності, розвиток умінь самооцінки та самокорекції поведінки, почуття гідності, самоповаги, виховання позитивного ставлення до праці як однієї з найважливіших цінностей життя тощо. Цивілізований світ усе більше переконується у тому, що без розв'язання проблеми формування духовності майбутніх фахівців стає неможливим подальший соціальний прогрес. Формування духовності особистості передбачає усвідомлення нею необхідності повсякденної праці над собою, а саме: пізнання та самопізнання, активність у саморозвитку та самовираженню, побудову системи цінностей та ідеалів, гуманістичне ставлення до людей, людяність, активність, здатність до творчої діяльності.

Список використаних джерел

1. Помиткін, Е. О. (2013). Психологічна діагностика духовного потенціалу. Кіровоград: Імекс-ЛТД.

2. Боришевський, М. Й., Пилипенко, Л. І. & Пенькова О. І. (2013). Виховання духовності особистості. М. Й. Боришевський (ред.). Кіровоград: Імекс-ЛТД.

3. Савчин, М. В. (2010). Духовний потенціал людини. Івано-Франківськ: Місто НВ.

4. Бех, І. Д. (2012). Особистість у просторі духовного розвитку. К.: Академвидав.

5. Демченко, А. В. & Мукомел, С. А. (2015). Виховання духовності майбутніх фахівців ДСНС України у процесі навчання у вищому навчальному закладі. Нові технології навчання. (84), 130-134.

Размещено на Allbest.ru