Теоретичні засади формування монологічного мовлення молодших школярів

Основним завданням сучасної школи вважається розвиток гармонійно розвинутої особистості. Важливою складовою цього процесу виступає мовленнєвий розвиток дитини, адже саме від його вільного володіння словом значною мірою залежить загальний розвиток особистості, формування її світогляду, розвиток вміння самореалізації в суспільстві.

З урахуванням того, що протягом життя кожна людина вдосконалює своє мовлення, необхідно враховувати, що кожний віковий період вносить новизну в її мовленнєвий розвиток. Важливими етапами формування зв'язного мовлення дитини вважаються дошкільний і молодший шкільний вік. Відповідно, висуваються вимоги до організації навчання учнів, зорієнтованого на розвиток здатностей до оволодіння знаннями, до пошуку талантів дитини. Це вимагає переорієнтації на створення можливостей для кожного окремо взятого учня.

Проте, в процесі наукового дослідження було визначено, що деякі питання цієї важливої проблеми ще залишаються не вирішеними. Це стосується перш за все монологічного аспекту проблеми. Як засвідчують результати аналізу психолого-педагогічних і методичних джерел, проблема розвитку усного зв'язного мовлення молодших школярів потребує подальшого вивчення, узагальнення та систематизації.

Отже, розвиток зв'язного мовлення, основ комунікативної компетентності є важливим компонентом процесу розвитку вмінь здійснювати контроль за правильністю і доцільністю власних висловлювань. Це складає основу розвитку особистості молодшого школяра.

Ключові слова: мовленнєва діяльність, зв'язне мовлення, монологічне мовлення, молодші школярі, початкова школа.

Abstract. Ukraine's integration into the European space is leading to fundamental transformations in the field of teacher education. This determines the leading strategy of the national pedagogical science: from directing the educational process towards the development of a nationally conscious personality, affirmation of universal values, development of potential capabilities and abilities of primary school students. The solution to these important problems will be facilitated by the active implementation of pedagogical innovations aimed at shaping the creativity of the individual, developing his or her abilities and inclinations.

The main task of a modern school is to develop a harmoniously developed personality. An important component of this process is the child's speech development, as his or her fluency in words largely determines the overall development of the individual, the formation of his or her worldview, and the development of the ability to self-realise in society.

Given that every person improves his or her speech throughout life, it is necessary to take into account that each age period brings novelty to his or her speech development. Preschool and primary school age are considered to be important stages in the formation of a child's coherent speech. Accordingly, there are requirements for the organisation of pupils' learning, focused on the development of the ability to master knowledge, and the search for the child's talents. This requires a reorientation towards creating opportunities for each individual student.

However, in the course of the research, it was determined that some issues of this important problem remain unresolved. This applies primarily to the monological aspect of the problem. According to the results of the analysis of psychological, pedagogical and methodological sources, the problem of developing primary schoolchildren's oral coherent speech requires further study, generalisation and systematisation.

Thus, the development of coherent speech, the foundations of communicative competence, is an important component of the process of developing the ability to control the correctness and appropriateness of one's own statements. This forms the basis of primary school pupils' personality development.

Keywords: speech activity, connected speech, monologue speech, junior pupils, primary school.

Постановка проблеми. Проблема розвитку зв'язного мовлення учнів початкової школи є актуальною на сучасному етапі розвитку педагогічної науки та обумовлюється новітніми тенденціями в освіті. Типовими освітніми програмами для закладів загальної середньої освіти передбачено певні вимоги до формування вмінь та навичок молодших школярів, відповідно до, процес їхньої мовленнєвої підготовки потребує вдосконалення та розробки нових методичних підходів.

У сучасних умовах розвитку освіти відбувається постійне оновлення змісту навчання, пропонуються нові предмети, інтегровані курси. Це зумовлює творчі пошуки нових форм і методів оволодіння системою знань, застосування нових навчальних засобів, і, як наслідок, вимагає розробки педагогічної інноватики у відповідності до нагальних потреб сучасної освіти.

Отож, актуальність проблеми дослідження та її недостатня наукова розробленість в теорії та практиці початкової освіти зумовили вибір теми наукової статті.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сучасна методика розвитку мовлення учнів на уроках української мови ґрунтується на теорії загальної мовленнєвої діяльності, вивченням якої займалися такі вчені: Л.С. Виготський, О.М. Лєонтьєв, М.І. Жинкін та ін. ЇЇ практичні аспекти були предметом вивчення Т.А. Ладиженської, М.Р. Львова, В.І. Капинос, М.С. Вашуленка, О.Я. Савченко та ін.

Мета статті полягає у висвітленні теоретичних засад формування монологічного мовлення молодших школярів.

Виклад основного матеріалу. За останні десятиліття сучасна початкова школа зазнала певних рефомацій, спрямованих на вирішення проблеми якісної підготовки учнів з творчим мисленням, здатних до активної творчої діяльності в різних сферах суспільного та громадського життя.

Основні завдання мовного та мовленнєвого розвитку молодшого школяра поєднуються сьогодні в єдиний навчально-пізнавальний процес, за якого посилюється увага до функцій мови як засобу комунікації.

Проблема розвитку зв'язного мовлення дітей добре відома широкому колу педагогічних працівників: педагогам, методистам, психологам. Даною темою в різний час займалися такі вчені, як М.М. Подд'яков, Ф.А. Сохина, О.С. Ушакова, Є.І. Тихеева, В.В. Гербова та ін.

Психологічна природа монологічного мовлення, її механізми і особливості розвитку розкриваються в працях Л.С. Виготського, А.А. Леонтьєва, С.Л. Рубінштейна та ін. Вчені зазначають, що виховування культури мовлення необхідно розпочинати з раннього дитинства. Провідна роль у цьому процесі має належати найближчому її оточенню - родині та початковій школі. Це середовище має бути таким, щоб дитина могла засвоїти виховний досвід свого народу, багатство його духовної сфери, сприйняти національну ментальність. Розвиток зв'язного мовлення учнів не варто відділяти від оволодіння теоретичними відомостями про рідну мову. Він має бути тісно пов'язаний із вивченням мовної системи.

Як стверджують психологи, мовленнєва діяльність - це знакова система, а мовленнєвий розвиток - це процес, пов'язаний із розвитком психічних функцій, практикою мовлення, знаковими компонентами в мовленнєвій діяльності. Вона являє собою наслідок узагальнення з уживанням певних мовних знаків.

Психологи розглядають структуру спілкування як діяльність, акцентуючи увагу на таких його рисах: постановка специфічної мети та наявність мотиву; ступінь збігу досягнутого результату з поставленою метою, результативність, здійснення обов'язкового соціального контролю за результатами процесу спілкування.

Цю теорію діяльності було покладено П. Гальпериним в основу поетапного формування розумових дій. В її основі - важливість навчання мови з урахуванням різних видів мовленнєвої діяльності.

Мовленнєва діяльність - це спосіб реалізації потреби людини в суспільно-комунікативній сфері спілкування. В процесі використання мови як засобу пізнання і комунікації, учень має можливість читати і писати, слухати й говорити [1].

Одночасно відбувається практичне засвоєння слів ввічливості, розвиваються креативні здібності, створюється можливість висловлюватися, використовуючи вирази типу: Я думаю, що..., Я аналізую щось..., Я пробую творити щось....

Матеріально зв'язне мовлення виявляється через такі форми, як усна і писемна. Окрім цього, мовлення існує в таких формах - діалогічна і монологічна, отримання інформації може відбуватися шляхом аудіювання та читання, а передача її - через говоріння та письмо.

Учені констатують, що з 70 % часу доби, коли людина не спить, - 45 % часу вона здатна слухати, 30 % - спілкуватися, 16 % - читати, 9 % - писати. Відповідно, більшу частину інформації вона може отримати завдяки реалізації таких видів мовленнєвої діяльності як слухання-розуміння та говоріння.

У психологічній науці зазначається, що процес удосконалення навичок усного зв'язного мовлення молодших школярів є складним за своїми характеристиками, адже він спрямований на розвиток в учнів спочатку аудіативних умінь і навичок, а потім вже - говоріння, що виявляються через роботу над побудовою діалогічних і монологічних висловлювань.

Розвиток в учнів умінь здійснювати аудіювання залежить від того, як на уроці здійснюється робота щодо проведення цього виду мовленнєвої діяльності. На кожному уроці української мови аудіювання має бути представленим у значній частині уроку. Саме за такої організації роботи надається учням можливість слухати і розуміти текст та привчати їх визначати мету цієї роботи [2, с.219].

Отож, створення позитивної мотивації спрямовується на розвиток в учнів умінь слухати, сприяє вихованню інтересу до пізнавальної роботи на уроці.

Як було зазначено вище, зв'язне мовлення існує в таких формах: діалогічній і монологічній.

Монологічне мовлення - це спрямований на співрозмовника чи аудиторію такий вид усного зв'язного мовлення, що демонструє можливість висловлювання однієї особи. Така односпрямованість монологічного мовлення визначає особливості його змісту і структури. [4, с. 27].

В означеному виді мовлення особа має можливість виразити у відкритій формі своє ставлення до навколишніх подій, окреслити своє бачення, виразити свої думки, наміри, передати думки інших, дати свою оцінку подіям.

На відміну від діалогічного спілкування воно характеризується розгорнутістю думок. Монологічне мовлення стимулюється необхідністю повніше розкрити зміст самого висловлювання. Це вимагає ускладнення мовленнєвих конструкцій, оформлення їх у відповідності до граматичних засобів мовлення.

Як і діалогічне мовлення, монологічне - складається із висловлювань, що можуть бути представленими розповідними, питальними та окличними реченнями. Проте питальні й окличні висловлювання представлені у незначному вигляді: не виконують провідної функції і слугують для підсилення виразності мовлення з метою підкреслення окремих тверджень, виділення основної думки.

Монологічне мовлення може використовуватися з різною комунікативною метою: для надання нової інформації, вираження певного переконання, посилення діяльності. Лінгвісти виділяють різні класифікації монологічних одиниць.

При цьому враховуються різні ознаки монологів і їхні класифікації в залежності від змісту мовлення (опис, міркування, розповідь); ступеня самостійності школярів (переказ, самостійне вираження думок, розповідь вивченого), ступеня розвитку мовлення (підготовлений монолог, частково підготовлений монолог і недостатньо підготовлений монолог) [5, с. 29].

Монологічне мовлення стимулюється необхідністю повніше розкрити зміст самого висловлювання. Це вимагає ускладнення мовленнєвих конструкцій, оформлення їх у відповідності до граматичних засобів мовлення. Монологічне мовлення складається із висловлювань, що можуть бути представленими розповідними, питальними та окличними реченнями. Проте питальні й окличні висловлювання представлені у незначному вигляді: не виконують провідної функції і слугують для підсилення виразності мовлення з метою підкреслення окремих тверджень, виділення основної думки.

Одним з видів мовленнєвої діяльності є монолог. Він посідає значиме місце у спілкуванні особистості. Поняття «монолог» у словнику-довіднику з української лінгводидактики визначається як «розгорнуте висловлювання однієї особи, звернене до однієї людини або певного колективу одночасно для повідомлення інформації, впливу або спонукання до дії» [3].

Представимо характеристику монологу-розповіді. Це достатньо складний вид монологу: для нього характерна чітка визначеність послідовності подій, що може виражатися через причинно-наслідкові зв'язки між ними.

В монологічному описі говориться про події в одній площині, при цьому послідовність їх описування не має принципового значення. Натомість у монолозі-розповіді має бути наявною обов'язкова хронологічна послідовність дій, інакше я сюжетна лінія висловлювання може бути порушена.

Монолог-розповідь - це такий тип монологічного мовлення, в якому йдеться про події, пригоди, дії та ін. Вони сприймаються в процесі їхнього розвитку та мають властивість змінюватися в хронологічному порядку.

Виділяють також монолог-оповідь та монолог-повідомлення. Різниця полягає в тому, що в монолозі-розповіді мова йде про об'єктивні життєві факти, натомість у монолозі-оповіді - про факти з життя особи, яка розповідає. Повідомлення - це відносно короткий виклад фактів чи подій у стислій, інформативній формі.

Слід зазначити, що представлені типи монологічних одиниць майже не зустрічаються в чистому вигляді: в описі може бути представлений роздум, у розповіді може надаватися опис тощо. Найбільш часто зустрічаються монологи комбінованого характеру: повідомлення, розповідь та опис.

Відомо, що навички говоріння передбачають побудову як діалогічного, так і монологічного мовлення, сприяють роботі зі створення на кожному уроці української мови ситуацій, що спонукають школяра до розмови, висловлення думки. Сюди відносять: відповіді на запитання вчителя або школярів; побудову діалогів за опорними конструкціями: словами, малюнками, предметами; обговорення життєвих ситуацій; складання за зразком та допомогою вчителя текстів різних типів; побудову міркувань за прочитаними творами; переказ прочитаного тексту; драматизацію за прочитаними оповіданнями, казками.

Розвиток навички говоріння має відбуватися за двома напрямами: структурним: передбачає розвиток мовленнєвих умінь; функціональним: ставить за мету формування усного і писемного зв'язного мовлення учнів.

Розвиток діалогічного мовлення учнів має відбуватися з першого класу. Школярам цей вид мовлення дається складніше, ніж монологічні висловлювання. Це пояснюється тим, що воно виникає в процесі спілкування двох мовців, воно не планується заздалегідь, адже безпосередньо пов'язане з ситуацією. Відповідно, на уроках української мови учителі мають спочатку використовувати підготовчі вправи.

Задля цього доцільно навчати школярів ставити запитання і давати відповіді на них, тобто вони мають ознайомитися як із репліками- запитаннями, так і з репліками-відповідями. Учителям під час такої роботи важливо використовувати малюнки, різноманітні тексти тощо.

На відміну від діалогічного, монологічне мовлення є менш ситуативним, тому воно вимагає вольових зусиль, а деколи, і значної підготовчої роботи. Таким чином, можна стверджувати, що монологічне мовлення не може бути стихійним, віно завжди організоване.

Результати монологічного висловлювання школярів можуть бут представлені у вигляді: як усного, так і письмового твору; тексту-розповіді, тексту-опису, тексту-міркування.

Як зазначається в Державному стандарті початкової освіти та типових освітніх програмах з української мови для 1-4-х класів, розвиток в учнів зв'язного монологічного мовлення має розпочинатися вже в період навчання грамоти.

Першокласники мають навчитися переказувати сюжетні тексти Букваря; здійснювати роботу зі зразками монологічного мовлення з використанням запропонованих текстів: змінювати початок, кінцівку; використовувати ілюстрації, серії малюнків; складати свої власні висловлювання.

У 2-ому класі мають формуватися вміння здійснювати усне переказування прослуханого чи прочитаного тексту ( 40-50 слів) з опорою на малюнки, слова та словосполучення, епізоди із переглянутого фільму чи телепередачі; розвивати вміння будувати усні твори на основі своїх спостережень, подій з власного життя з опорою на ілюстрації, частини тексту, план.

Учителі стверджують, що розвиток зв'язного монологічного мовлення - це досить складна робота для молодших школярів. Учні мають навчитися усно переказувати тексти (60-70 слів) як стисло, так і докладно, виконувати різні види переказів.

Задля ознайомлення школярів з роботою над творчим переказом доцільно пропонувати учням завдання на повторення зразків короткого висловлювання (4-5 речень) із внесенням в них певних змін.

У 2-3-іх класах діти вже працюють над письмовим переказом, виконуючи роботу з розповідним текстом (40-50 слів). На основі допоміжного матеріалу колективно складають план.

У молодших школярів мають бути сформовані вміння будувати усні твори-описи, міркування (6-7 речень) з опорою на серію малюнків, колективно складений план, опорні слова і словосполучення. З цією метою учні складають письмові тексти на основі власних вражень від прочитаного вдома чи на уроці твору, переглянутого кінофільму, ситуації з життя класу. Важливо навчити молодших школярів здійснювати рефлексію власної роботи, вдосконалювати її.

Учні 4-го класу мають навчитися закріплювати та вдосконалювати вміння і навички, сформовані в 2-3 класах. Однак завдання для цієї роботи мають поступово ускладнюватися. Для роботи над усним переказом важливо добирати тексти художнього і наукового стилів (70-90 слів). За характером, вони можуть бути не тільки розповідними, а й з елементами міркування, опису. Окрім роботи над письмовими детальними і вибірковими переказами необхідно вчити школярів переказувати стисло.

Діти мають виконувати цю роботу без застосування допоміжного матеріалу. Їх необхідно навчити самостійно будувати усні твори розповідного, описового та творчого характеру, індивідуально і колективно складати план до усного чи письмового переказу. Доцільно пропонувати їм різноманітні вправи на закріплення вмінь виражати своє ставлення до предмета обговорення.

Висновки. Отже, мовленнєвий розвиток учнів початкової школи має спиратися на вивчення мовної теорії, адже саме в ній прослідковується система базових лінгвістичних понять, опановуючи які вони мають можливість повноцінно оволодіти мовою і зв'язним мовленням. Розвиток зв'язного мовлення молодших школярів не варто відокремлювати від оволодіння лінгвістичними теоретичними відомостями, адже він є нерозривно пов'язаним з теоретичною системою мови.