Моделі медіації: практика та механізми впровадження

The purpose of the article is to analyze the existing aspects of the problems of training mediation specialists in the conditions of the “public management and administration” master's degree, which should successfully resolve disputes between the parties as quickly as possible and with the least costs for the parties. An effective alternative is the use of various models of mediation. The article conducts a theoretical and methodological study of approaches to the classification of mediation models; it is shown how different models can be distinguished within the framework of one procedure, the application of which depends on such elements as: the nature of the dispute, the expectations of the parties, the style of conducting the procedure by the chosen mediator; the prediction of specially trained specialists of mediators in the conditions of the “public management and administration” master's degree was clarified. The professional skills and abilities necessary for a modern mediator, which should ensure the level of participants in the negotiated process, are discussed. The history of studying the formation of the main mediation models showed that they were formed on the territory of North America, Australia and the countries of the European Union. Therefore, the problem arose of researching the history of the establishment of the mediation institute in order to determine approaches to the implementation of modern mediation models. The approaches to the models of future mediators, which were evaluated by students of the master's degree in “public management and administration”, were separately investigated, and as a result, a theoretical model of a modern mediator of a public specialist was proposed. The experience of training public specialists in the conditions of the master's degree provided an opportunity to find out that the idea of the existence of varieties of mediation (so-called models or types) was accepted by the world community. The mediator's practical skills and skills in adapting the mediation model to the needs and expectations of the parties were studied. They came to the opinion that the mediation models should be considered as a certain basis for the identification and practical application of various mediation technologies, which will enable the parties to the conflict to reach an understanding and find the optimal negotiation solution. The scientific novelty of the work lies in the fact that for the first time the application of various models of mediation as an effective alternative to the state court system has been investigated. The generalized theoretical results of scientific research and legislative documents made it possible to present a theoretical model of a mediator of a public specialist, which is considered as the unity and interrelationship of such components as: nature of dispute resolution; the ability to propose a solution to the parties as an organizer; readiness of the mediator to prepare clients in the perception of conducting the mediation procedure.

Постановка проблеми

медіація магістратура публічне управління

Результати впровадження реформи в державному управлінні показали, що у сучасних умовах актуально передбачити розвиток професійних компетентностей публічних службовців, які мають забезпечити рівень учасників переговорного процесу, зокрема і спеціально підготовлених фахівців-медіаторів.

Досвід підготовки публічних фахівців в умовах магістратури дав можливість з'ясувати, що ідея наявності різновидів медіації (так званих моделей або типів) була прийнята світовим співтовариством. Історія вивчення сформування основних моделей медіації показала, що вони були сформовані на теренах Північної Америки, Австралії та країн Європейського Союзу [2].

Тому постала проблема дослідження історії створення інституту медіації з метою визначення підходів до створення сучасних моделей медіації.

Встановили, що в них можна прослідкувати вплив домінантної на Заході культури індивідуалізму, котра робить акцент на визначену мету, якою є вирішення конкретного спору та взяття до уваги інтересів сторін. У загально застосовуваних моделях медіації простежується вплив культури, релігії і філософії країн Сходу [2, с. 39]. Практика і досвід показали, що часто використовується в медіації споглядання, медитація та інші техніки, що підкреслюють гармонію і тяжіють до творення суспільного порядку. Прикладом такої медіації є mindfull mediation (уважне посередництво), що використовує техніки медитації в медіації. Медитація дає медіаторам більшу можливість концентрації на проблемах інших людей, а також допомагає відмежуватися від думок про власні проблеми, що часто заважає у разі здійснення медіації. Вивчення і класифікація моделей медіації має велике практичне й теоретичне значення як для медіаторів, так і для сторін, які братимуть участь у медіації. Це дасть змогу виявити найбільш прийнятні сфери застосування моделі медіації, а медіатор матиме змогу побудувати діяльність так, щоб отримати позитивний результат роботи, а сторони зможуть спроєкту- вати собі перебіг примирювальної процедури та її результат [1; 3; 6].

Н. Мазаракі зазначає, що «універсальність та гнучкість процедури медіації, що також сприймається як перевага такого методу вирішення спорів, зумовлює широкий вибір підходів, моделей, побудови медіаційної процедури, ролі медіатора тощо» [3]. О. Кармаза, вказує, що «... залучення коштів із державного чи місцевих бюджетів розширить повноваження нотаріусів, а домовленості, досягнуті в процесі медіації, будуть дотримуватися» [4].

Т. Подковенко відзначає, що ще у 1980-х роках у США було порушене питання щодо виокремлення видів медіації, характеристики різних моделей проведення медіацій [6, с. 36-40].

Дослідники стверджують, що результатом багаторічних дискусій стало твердження, що, незважаючи на безліч спільних рис різноманітних видів медіації, можна виділити її окремі моделі. Ця класифікація виокремлює моделі медіації з урахуванням таких елементів, як: особа медіатора, характер, вид спору, а також очікування сторін [5, с. 348-354]. Відповідно до змісту медіації роль медіатора, тобто неупе- редженої та нейтральної третьої сторони, полягає насамперед у наданні сторонам допомоги у: спілкуванні, визначенні кола їхніх інтересів та сприянні у досягненні взаємоприйнятного рішення. Крім того, вирішальне значення мають інструменти та прийоми, а також стиль, якому надає перевагу медіатор. Взявши до уваги ці фактори, доктрина розрізняє багато видів медіації, але залишає цей каталог відкритим [2].

Варто погодитися з А. Біцай, котра під терміном «модель медіації» розуміє абстрактну теоретичну конструкцію, яка відображає процедурні особливості проведення медіації (добровільність чи обов'язковість), рівень інтеграції у судову систему держави, типу переговорів між сторонами, які конфліктують, у поєднанні з медіативною технікою медіатора та обсягу компетенції медіатора під час проведення процедури з урегулювання конфлікту [6]. Зазначений підхід враховує наявні критерії для виокремлення тих чи інших моделей медіації.

Виклад основного матеріалу

Незважаючи на значний інтерес до медіації як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників, нині немає єдиної чітко визначеної класифікації моделей медіації. Тому варто розглянути історичний розвиток поняття «медіація», встановити еволюцію її розвитку та обґрунтувати власне бачення щодо визначеної класифікації моделей медіації для публічних службовців (табл. 1).

Така позиція України, на нашу думку, ще більше стимулює та сприяє подальшому розвитку медіації у нашій державі через уже законодавче закріплення процедури медіації. Після багатьох років застосування медіації у системі common law (загальне право), а також у системі континентального права розпочалася дискусія про те, чи медіація є процедурою з чіткими принципами, чи, як неформальна процедура, може набувати відмінних форм, верифікованих залежно від елементів, наприклад культурних, які виникають зі специфіки вирішення спорів на певній території, або від різновиду самого спору [3; 6].

Дослідники зазначили, що відповідно до першого підходу суддя безпосередньо повинен проводити процедуру посередництва за умов, передбачених процесуальним законодавством. Тобто досить, щоб суддя лише ініціював медіацію, а його безпосередня участь не є обов'язковою [6, с. 36-37].

У сучасній світовій практиці склалося декілька варіантів реалізації присудової медіації. Зокрема, можна виокремити такі підходи:

Судова медіація є двох видів: обов'язкова і добровільна. За обов'язкової медіації суддя своїм рішенням призупиняє слухання по справі і дає сторонам час на звернення до медіатора. За такої моделі медіації сторони зобов'язані спробувати домовитися щодо вирішення правового конфлікту, взяти участь у медіативному процесі, хоча неможливо передбачити результат. Добровільна судова медіація передбачає право вибору сторін щодо вирішення їхнього конфлікту, суддя лише рекомендує звернутися до медіатора, а сторони приймають остаточне рішення [8]. Позасу- дова медіація передбачає такий порядок вирішення спору між сторонами, який проводить незалежна, третя сторона (зовнішній медіатор), який у досудовому порядку намагається допомогти сторонам досягти згоди [9].

Така процедура дає змогу сторонам, що конфліктують, не тільки зберегти значний обсяг власних повноважень у процесі проведення переговорів, а й одночасно високі шанси на сприятливе вирішення конфлікту. Медіаторами під час позасудової медіації є особи, які пройшли навчання з основ медіації та отримали відповідний сертифікат про право займатися медіацією.

З урахуванням взаємодії між розглядом конфлікту у судовому порядку і медіації науковці виокремлюють три типи медіації:

У майбутньому ми запланували здійснити завдання емпіричного дослідження щодо вивчення думки сучасної моделі медіації здо- бувачами вищої освіти спеціальності 281 «Публічне управління та адміністрування».

За основу дослідження взяли передбачення науковців Річарда Фолкнера, Корбет Хейзел- грув-Спаріна і Дж. Томас, які виокремлюють 4 основні моделі залежності від ролі медіатора у процедурі медіації:

У процесі дослідження використали методи та принципи емпіричного та теоретичного рівнів. Ми розробили та передбачили твердження для моделі майбутніх медіаторів, яку мали оцінити студенти магістратури «публічне управління та адміністрування» та як підсумок запропонувати модель сучасного медіатора публічного фахівця.

Кожний студент (усього брали участь 220) одержав завдання за темою «Самооцінка професійних умінь та навичок сучасного медіатора», яке закладалось в оцінці студентами згоди з кожним із тверджень за 5-бальною шкалою: 1 - майже ніколи, 2 - рідко, 3 - час від часу, 4 - часто, 5 - майже завжди. Потім ми прорахували суму балів для кожної моделі (див. табл. 2), які характеризували складники моделі медіатора. Зробили висновок щодо запропонованої моделі медіатора публічного фахівця.

1. Розроблення алгоритму вирішення спору.

2. Уміння запропонувати рішення сторонам як організатора; надихання клієнтів маніпуляцією; уміння уникати проблем у сприйнятті негативного рішення спорів клієнтами; спрямованість медіаторів на роль клієнтів як послідовників; вміння підбадьорювати клієнтів.

3. Готовність медіатора до підготовки клієнтів у відчутті проведення процедури медіації; сприйняття кожного кроку медіатора як організатора вирішення спорів; надання клієнтам можливості запропонувати прийняття рішення у спорах.

Перспективи подальших досліджень полягають у розробці ОПП підготовки медіаторів в умовах магістратури «Публічне управління та адміністрування».

Література