Духовно-моральне виховання як чинник формування життєвих компетентностей учнів закладів загально-середньої освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Духовно-моральне виховання як чинник формування життєвих компетентностей учнів закладів загально-середньої освіти

Вишневська Ганна Петрівна методист вищої категорії навчально- методичного відділу Навчально-наукового інституту, ДЗВО «Університет менеджменту освіти»

Анотація

У статті проаналізовано наукові дослідження українських науковців у галузі духовно-морального виховання учнів закладів загально- середньої освіти, висвітлено низку понять, пов'язаних із формуванням життєвих компетентностей учнів загально-освітніх закладів. Підкреслено важливість спільного виховання школи і сім'ї всебічно розвиненої, гармонійної особистості. Розглянуто важливість підходу до формування змісту сучасної освіти, актуалізовано проблему цінностей і ціннісних орієнтирів у сучасній освіті. духовне моральне виховання освіта

Протягом багатьох століть українське духовно-моральне виховання вбирало в себе кращі здобутки світової духовної культури, які утверджують добро, любов, красу, милосердя, справедливість у всіх сферах життя.

Духовно-моральне виховання - беззупинний процес, він починається з народження людини і продовжується все життя, і спрямований на оволодіння людьми правилами і нормами поводження.

Духовно - моральне виховання підростаючого покоління - складний, багатогранний процес, основою якого є прищеплення школярам гуманістичних якостей, системи світоглядних координат, вищих цілей і культури поведінки.

Його головна мета - набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури духовно - моральних відносин, формування у молоді незалежно від національної належності особистих рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо- естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

Шкільний вік найбільш сприйнятливий для емоційно-ціннісного, духовно-морального розвитку, громадянського виховання, недолік якого важко заповнити в подальші роки. Пережите й засвоєне в дитинстві відрізняється більшою психологічною стійкістю. В духовно-моральному вихованні первинне значення має духовна атмосфера школи, збагаченість душі педагога, сумісне сходження до духовності педагога й учня. Саме тому, становлення компетентності життєдіяльності на етапі здобування освіти відбувається у процесі взаємодії педагога і учня.

У статті окреслено пріоритетність формування духовних компетентностей шкільної молоді, наголошується на важливості формування духовного світу дітей та молоді, духовності як провідної якості особистості, що є великим і складним завданням, що стоїть у центрі уваги педагогів, вихователів, вчителів, батьків, широкого педагогічного загалу.

Ключові слова: особистість, духовність, освіта, національні цінності, моральні цінності, християнські духовні цінності.

Vyshnevska Hanna Petrivna Methodist of the highest category of the educational and methodological department, Educational and Scientific Institute of the Educational Management University "University of Education Management"

SPIRITUAL AND MORAL EDUCATION AS A FACTOR IN THE FORMATION OF LIFE COMPETENCIES OF STUDENTS

OF GENERAL SECONDARY EDUCATION INSTITUTIONS.

Abstract. The article analyzes the scientific research of Ukrainian scientists in the field of spiritual and moral education of students of secondary education institutions, highlights a number of concepts related to the formation of life competencies of students of secondary education institutions. The importance of the joint education of the school and the family of a comprehensively developed, harmonious personality is emphasized. The importance of the approach to the formation of the content of modern education is considered, the problem of values and value orientations in modern education is actualized.

For many centuries, Ukrainian spiritual and moral education absorbed the best achievements of the world's spiritual culture, which affirm goodness, love, beauty, mercy, and justice in all spheres of life.

Spiritual and moral education is a continuous process, it begins with the birth of a person and continues throughout life, and is aimed at mastering the rules and norms of behavior in people.

The spiritual and moral education of the younger generation is a complex, multifaceted process, the basis of which is the inculcation of humanistic qualities, a system of worldview coordinates, higher goals and a culture of behavior in schoolchildren.

Its main goal is the acquisition by the young generation of social experience, the inheritance of the spiritual heritage of the Ukrainian people, the achievement of a high culture of spiritual and moral relations, the formation of personal traits of citizens of the Ukrainian state, developed spirituality, physical perfection, moral, artistic-aesthetic, legal , labor, environmental culture.

School age is the most receptive for emotional and value, spiritual and moral development, civic education, the lack of which is difficult to fill in later years. Experienced and learned in childhood is characterized by greater psychological stability. In spiritual and moral education, the primary importance is the spiritual atmosphere of the school, the enrichment of the teacher's soul, the simultaneous ascent to the spirituality of the teacher and the student. That is why the development of life competence at the stage of education takes place in the process of interaction between the teacher and the student.

The article outlines the priority of the formation of spiritual competences of school youth, emphasizes the importance of the formation of the spiritual world of children and youth, spirituality as a leading personality quality, which is a large and complex task that is in the center of attention of educators, educators, teachers, parents, and the general pedagogical community.

Keywords: personality, spirituality, education, national values, moral values, Christian spiritual values.

Постановка проблеми

Національна стратегія навчання і виховання шкільної молоді в Україні передбачає впровадження нової освітньої парадигми, направленої на всебічну підготовку молоді до життя у багатовимірному та швидкоплинному середовищі, яке всебільше глобалізується, формуючи нові цінністні пріоритети.

Духовно-моральне виховання у закладах середньої освіти в контексті реалізації аксіологічної освітньої парадигми насамперед вимагає чіткого означення як власної мети, так і сутності ролей тих особистостей, які безпосередньо залучені до освітнього процесу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Для вирішення поставленої мети використано теоретичні методи наукового дослідження: аналіз науково- педагогічної, навчально-методичної літератури з теми дослідження; вивчення та узагальнення вітчизняного досвіду, збирання відомостей щодо духовноморального виховання учнів закладів загально-середньої освіти.

З точки зору особистого розвитку освіта може допомогти людям розвинути почуття власної гідності та впевненості в собі, відчуття мети та напрямку в житті, може допомогти людям досягти своїх цілей і реалізувати свій потенціал. Освіта також може бути потужним інструментом соціальної мобільності, надаючи людям можливість покращити свій соціальний та економічний статус. Освіта може допомогти подолати бар'єри та створити можливості для людей з неблагополучного середовища досягти успіху та процвітати.

Найважливішою педагогічною проблемою в сучасних умовах є проблема використання потенціалу національних цінностей.

Під національними цінностями слід розуміти сукупність духовних ідеалів представників етнічних груп, які мають свою історичну своєрідність.

Національні цінності виступають у ролі соціально та нормативно- культурних аксіом поведінки людей однієї етнічної приналежності.

У Концепції 12-річної освіти зазначено: «Діяльність школи грунтується на засадах органічного поєднання національного і загальнолюдського. Домінантою виховного процесу має стати формування в учнів патріотизму з повним змістовим наповненням; з одного боку - це виховання любові до рідного краю, свого народу, держави, відповідальності за їх майбутнє, а з іншого - відкритість до сприйняття різноманітних культур світу, освоєння фундаментальних духовних цінностей людства - гуманізму, свободи, справедливості, толерантності, культури, миру, національного примирення, збереження природи». В основу сучасної компетенції організації освітньо- виховного процесу покладено компетентний підхід, результатом якого є компетентний випускник загально-освітнього закладу.

Одна з візій сучасної освіти - духовний розвиток особистості.

Духовність - категорія людського буття, що зумовлює його комунікативний характер, виражає здатність людини до творення культури й самотворення. Пояснення природи людського буття через поняття «дух» означає, що людина може не тільки пізнавати чи відображати навколишній світ, але й творити його. Творчі можливості людини як духовної істоти свідчать про те, що, крім мислення, вона має вольове відношення до реальності. На думку вчених, поняття «духовність» це категорія етики, яка визначає моральний вимір людської життєдіяльності, це живе джерело доброчесностей людини, її моральна спроможність та вища цінність, інтегральне утворення людської психіки, складне гармонійне поєднання певних психічно-процесуальних та особистісних якостей людини, як і будь-яке психічне явище має певні форми вияву, які можна вивчати.

Духовність -- це сукупність системноінтегрованих особливостей когнітивно-інтелектуальної, почуттєво-емоційної та вольової сфер, яка забезпечує людині здатність до психічно-особистісного вдосконалення та самовдосконалення. Інакше кажучи, духовність, з одного боку, є системно- інтегрованою складовою психіки, з іншого -- синергетичним чинником взаємодії різних психічних сфер людини.

Духовність є формою буття індивідуальності, як результат самоорганізації особистості, виходу вищих ціннісних інстанцій власного конституювання, формування менталітету. Це - результат досягнення того, що не здійснюється самоплинним природним шляхом, а є наслідком самозадоволення людиною власних внутрішніх потреб. Необхідно зазначити, що сьогодні педагогіка і психологія не дали, чіткого поняття терміну «духовність». Виділяються такі чотири варіанти тлумачення цього терміну:

1) духовність - це інтелектуальність (ототожнюється з пізнавально- інтелектуальною активністю людини);

2) духовність - це творчість;

3) духовність - це емоційна чутливість, людяність, щирість;

4) духовність - це релігійність та відданість Богу (у вузькому розумінні). духовність - це прагнення та здатність людини до цілеспрямованого пізнання Істини, Добра, Краси, Любові та ствердження у життєдіяльності загальнолюдських цінностей, усвідомлення єдності зі Всесвітом.

У сучасному науково-педагогічному світі виділяється тенденція трактування духовної компетентності, що пов'язує її з вихованням людини на принципах християнської моралі. Тобто, шлях її формування здійснюється через впровадження ідеї християнської любові та етики [3]. Особистісний підхід до духовного світу дитини, виховання в неї християнської моралі проголошували Я. Коменський, І. Песталоцці, Г. Ващенко, К. Ушинський. Зокрема, Г. Ващенко вважав, що виховний ідеал має дві складові: патріотизм та духовність [2]. М. Монтесорі стверджувала, що: «Вихователь має ставитися з релігійною пошаною до життя і через це обережно, та від щирого серця стежити за розвитком дитини» [5]. С. Русова пропонувала «Закон Божий» запроваджувати, як навчальний предмет у ЗНЗ, тому що він мав, на її думку, повернути учнів до загальнолюдських цінностей [5]. Незважаючи на наявність наукових доробок, присвячених проблемі формуванню духовної компетентності особистості, залишаються питання щодо знаходження ефективних шляхів її формування у сучасних освітніх умовах.

Дослідження духовності особистості передбачає вибір одиниці виміру цього феномена. Такою одиницею можуть слугувати ціннісні орієнтації, що безпосередньо чи опосередковано пов'язані з моральністю. Мораль, внутрішні моральні інстанції особистості виступають тим еталоном, за допомогою якого можна визначити наявність та рівень розвиненості духовності у людини. Чим тісніше пов'язаний зміст ціннісних орієнтацій з моральністю, чим вагоміше в них виявляється зв'язок з категорією добра, тим вищим може бути рівень духовності і, навпаки, відсутність такого зв'язку - свідчення бездуховності [7].

На основі яких цінностей можна сформувати духовно компетентну особистість? Визначимося з поняттям «цінність». Зі словникових та авторських визначень категорій «цінність», вважаємо за необхідне виокремити такі: цінність - це, за словами О. Сухомлинської, утворення, що містить почуття людей, спрямовані на ідеал, ідеальне, те, до чого вони прагнуть. Цінності означають позитивну або негативну значущість будь-якого об'єкта, нормативний, оцінний бік явищ [8].

Певним чином, тотожною до духовності є моральність індивіда - його внутрішня установка, пов'язана з власною совістю та свободою волі, але така, що має прояви відповідно до зовнішніх вимог соціума, тобто, узгоджена з моралью цього соціума.

Отже, гармонізоване співвідношення моральності до моралі, яке спиратиметься на внутрішню духовність та культуру, є позитивною життєвою компетентністю особистості, яка досягається духовно-моральним вихованням.

Звичайно, духовно-моральне виховання особистості повинно закладатись одночасно з формуванням її життєвих компетентностей, починаючи з малого віку. Але, саме з шкільного віку, коли дитина починає більш свідомо сприймати процеси навчання та виховання, усвідомлює значення соціума та перспективи свого місця в цьому соціумі, духовно- моральне виховання набуває свого особливого значення.

Набуті дитиною в ранньому віці, певні духовно-моральні аспекти мають ознаки сталого батьківського виховання, що грунтуються на родинних та етнокультурних традиціях, але є більш характериними для обмеженого соціуму, ніж ті, що сформувались в загальнонаціональному за загальнолюдському значенні.

Саме тому, для адаптації учня до соціальних відносин в майбутньому, в будь-якому цивілізованому соціумі, для формування в ньому загальноприйнятних норм поведінки, закладення в його свідомості основ моральності і духовності, здатності до внутрішнього саморозвитку, духовно- моральні процеси виховання повинні бути пов'язані з загальносвітніми процесами.

Проблема формування моральності і духовності учнів є актуальною і належить до проблеми соціального характеру, оскільки пов'язана з такими поняттями, як формування особистості, світогляду молодого покоління, плеканням майбутнього країни, виховання людини, яка б протистояла економічним труднощам, духовній деградації, моральному та фізичному виснаженню, - завдання, спільне для сім'ї, школи, суспільства.

Мета статті полягає в теоретичному аналізі та визначенні основних чинників формування життєвих компетентностей учнів загально-освітніх закладів.

Відповідно до зазначеної мети у статті поставлено завдання:

1. Проаналізувати теоретичні обгрунтування формування духовних компетентностей учнів системою духовно-морального виховання.

2. Визначити основні проблеми та недоліки впровадження моделі формування духовних компетентностей учнів системою духовно-морального виховання.

Виклад основного матеріалу

Як відомо, особистість -- віддзеркалення соціальної природи людини, з точки зору розгляду її як індивідуальності та суб'єкта соціокультурного життя, що розкривається в контекстах соціальних взаємин, спілкування і предметної діяльності; соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, яка визначається залученістю людини до певних суспільних, культурних, історичних відносин.

Під «особистістю» розуміють стійку систему соціально значущих рис, що характеризують особу як члена того чи іншого суспільства або спільноти. Поняття «особистість» визначає суспільну сутність людини, пов'язану із засвоєнням різноманітного виробничого і духовного досвіду суспільства.

Особистість -- типовий спосіб людини, сприймати, мислити та діяти. Знання чогось про особистість людини, повинно дозволяти передбачати її соціальну поведінку. Так само, знання про соціальну поведінку людини, повинно давати підказки про деякі ознаки її особистості.

Отже, особистістю можна назвати людину, яка досягла такого рівня соціального розвитку і самосвідомості, який дозволяє їй знаходити і обирати серед цінностей культури особистісні смисли, самостійно виконувати відповідну перетворювальну діяльність, свідомо і відповідально здійснювати саморегуляцію діяльності й поведінки.

Особистість з точки зору психології -- це сукупність вироблених звичок і уподобань, психічний настрій і тонус, соціокультурний досвід та набуті знання, набір психофізичних рис та особливостей людини, її архетип, що визначають повсякденну поведінку і зв'язок з суспільством і природою. Крім того, особистість може мати і успадковані риси поведінки та прояву її ставлення до оточуючого середоввища, які саме можуть характеризувати її походження з певного соціуму. Також особистість спостерігається як прояв «поведінкових масок», вироблених для різних ситуацій та соціальних груп взаємодії.

Особистість характеризують такі ознаки:

--розумність (визначає рівень інтелектуального розвитку);

--відповідальність (рівень розвитку почуття відповідальності, уміння керувати своєю поведінкою, аналізувати свої вчинки і відповідати за них);

--свобода (здатність до автономної діяльності, прийняття самостійних рішень);

--особиста гідність (визначається рівнем вихованості, самооцінки);

--індивідуальність (несхожість на інших).

Особистість визначають:

--неповторні фізичні якості,

--психічні процеси,

--темперамент,

--характер,

--здібності,

--мотивація

--потреби,

--інтереси,

--поведінка

--виховання

До особистостей, безпосередньо залучених до освітнього процесу, відносяться суб'єкти, які здобувають освіту, та суб'єкти, які сприяють її здобуттю. З точки зору сучасної філософії освіти, освіта є цілеспрямованим процесом осягнення світу, в якому живе людина.

Точніше, освіта -- це процес набуття та вдосконалення знань, навичок, цінностей, переконань і звичок за допомогою різних форм пізнавальної діяльності, таких як сприйняття, увага, пам'ять, уява, мислення; та різних форм навчання, таких як вивчення, інструктаж, тренування, дослідження та практичний досвід. Освітній процес може відбуватися в різних місцях, включаючи школи, училища, університети, робочі місця та спільноти, і може бути формальним або неформальним.

Освіта -- це процес і результат засвоєння особистістю певної системи наукових знань, практичних умінь та навичок і пов'язаного з ними того чи іншого рівня розвитку її розумово-пізнавальної і творчої діяльності, а також морально-естетичної культури, які у своїй сукупності визначають соціальне обличчя та індивідуальну своєрідність цієї особистості.

У повсякденному розумінні освіта крім усього іншого передбачає навчання учнів учителем. Крім освіти в спеціальних установах існує також самоосвіта, наприклад, через інтернет, читання, відвідування музеїв або особистий досвід.

Мета освіти полягає в тому, щоб надати людям знання, навички та цінності, необхідні їм, щоб стати поінформованими, відповідальними та продуктивними членами суспільства. Навчання має на меті надати людям інструменти та моделі, необхідні для досягнення успіху в житті, як особистого, так і професійного.

Однією з основних функцій освіти є надання людям знань і навичок, необхідних для досягнення успіху в житті. Освіта допомагає людям розвивати критичне мислення, навички вирішення проблем і комунікації, а також знання та розуміння різних предметів і сфер.

Освіта відіграє важливу роль у соціалізації, допомагаючи людям засвоїти норми, цінності та поведінку свого суспільства. Завдяки освіті люди вчаться взаємодіяти з іншими, орієнтуватися в соціальних структурах і стати відповідальними громадянами.

Освіта допомагає передавати культурні цінності та знання від одного покоління до наступного. Вивчаючи історію, літературу, мистецтво та інші аспекти культури, люди отримують глибше розуміння власної культури та світу навколо них.

Освіта також важлива для економічного розвитку: вона дає людям навички та знання, необхідні для участі в робочій силі та внеску в економіку. Вона може стимулювати інновації та креативність, створюючи нові ідеї та технології, які можуть сприяти економічному зростанню.

Однак, сьогоденна педагогічна наука, в контексті формування особистості, розглядає освіту, як таку, що невід'ємно пов'язана з процесами виховання особистості. Це обумовлено, перш за все, проявами спільності цілей для розвитку особистості, фактичним взаємозв'язком багатьох функцій педагогічного процесу з поведінковим, культурним, духовним та моральним вихованням особистості.

Перед сучасними ЗНЗ стоїть завдання - виховати духовність, сформувати в учнів норми християнської моралі та моральні цінності. Мета формування духовної компетентності особистості - це виховання у дітей та молоді інтелектуально-моральних інтересів і запитів, ціннісних поглядів, орієнтацій та переконань; формування моральної спрямованості її психічної діяльності, моральності потягів, інтересів, поглядів, думок, переконань.

Ця мета конкретизується через систему таких завдань:

- формування у дітей та молоді моральної свідомості шляхом організації моральних відношень дітей за допомогою застосування їх у стихійну або спеціально організовану діяльність;

--формування в учнів ставлення до християнських цінностей, як до основи розвитку суспільно значущих рис та якостей особистості;

--формування у дітей розуміння сутнісних питань про сенс і мету життя людини та особистісного відношення до них;

--розвиток в учнів чеснот та позитивних моральних якостей, спонукання їх до самовдосконалення.

Необхідно наголосити, що однією з визначальних характеристик духовності є її дієвість, конструктивно-перетворювальна сила ціннісних орієнтацій, як одиниці виміру духовності. Без такої дієвості, реального впливу на діяльність та поведінку людини можна говорити тільки про певний рівень обізнаності людини зі системою духовних цінностей.

Отже, на перетині функцій освіти та виховання формуються життєві компетентності особистості - її якості, що проявляються у всебічних знаннях в будь-яких галузях, її думки та судження, які заслуговують уваги в соціумі або стають авторитетними для більшості індивідумів цього соціуму.

Проте, життєві компетентності, на відміну від професійних компетентностей, характеризуються не тільки проявами знань, умінь та навичок і досвіду, вони охоплюють більш широкий спектр ознак особистості. Це - прояви внутрішнього стану душі особистості, її системи поглядів, уявлень, мовлення, поведінкових норм, вчинків, самооцінки та оцінки зовнішніх явищ в соціумі.

Такі компетентності характеризують стан духовності та моральності особистості, тобто - рівень її духовно-морального виховання.

Висновки

Для пробудження і подальшого духовного розвитку громадянина, потрібно створити відповідні умови. І питання це надзвичайно важливе. Навчально-виховний процес у закладі загально-середньої освіти покликаний реалізувати це завдання. І саме християнські моральні цінності мають великий впливна формування життєвих компетентностей молоді.

Тут, перш за все, треба згадати, що саме є поняттям «моральні цінності». Моральні цінності - це стандарти усталені норми, які допомагають людині визначати правильне та неправильне, добре та погане. Це розуміння, необхідне для того, щоб приймати чесні та справедливі рішення у повсякденному житті. Моральний розвиток - це важливий процес, який має починатися ще у ранньому дитинстві.

Християнські духовні цінності можна розділити на природні та надприродні. Обидва мають своїм витоком Бога, але зміст і характер «природних» визначається природними здатностями людини, а «надприродні» - мають підставою свого існування буття Бога. До природних можна віднести закон, порядок, віру, совість, мислення. Надприродні цінності ґрунтуються на втіленні Добра, Істини, Свободи, Краси та постають вищими духовними цінностями, але найвищою цінністю та ідеалом є Любов.

Взаємодія природних та надприродних цінностей встановлює види християнських цінностей та їх ієрархію. За принципом сходження до більш складних цінностей можна виділити наступні природні цінності: натуральні, вітальні, психічні, соціальні, духовні. Протилежними їм є переживання смутку, нещастя, горя.

До сфери духовних цінностей відносять предмети і явища культури в яких об'єктивувались філософські ідеї, художні твори, релігійні доктрини, моральні вчення, юридичні системи, наукові теорії, освітянські концепти, тощо. До вищих духовно-ідеальних цінностей належать найвищі ідеали людства (добро, прекрасне, істина, свобода, справедливість, святість), а їх протилежностями є зло, неістина, потворне, несправедливість, гріховність.

Для формування духовного світу дитини потрібен системний підхід. Він передбачає цілісний, взаємозалежний, відкритий процес залучення дітей і молоді до цінностей у їх постійному розвитку й саморозвитку. Також, важливим чинноком є наступність і безперервність. Тобто, постійне ускладнення та урізноманітнення змісту та напрямків розвитку моральних чеснот, комплексність та інтегрованість яких полягають у взаємодії навчання і виховання, поєднанні зусиль сім'ї та школи у виховному процесі.

Сім'я - це суспільний інститут, де відбувається соціалізація дитини, де засвоюються загальнолюдські норми, цінності у процесі взаємин з іншими людьми, формуються перші стійкі враження про навколишній світ. Багато вчених стверджують, що соціалізація дитини була й залишається єдиною специфічною функцією сім'ї, у той час як інші функції (економічні, підтримка добробуту та ін.) є другорядними. Сім'я не тільки закладає основи формування особистості, якою є їхня дитина, а й забезпечує найважливіші умови її розвитку.

Реальна ж взаємодія припускає, що школа і сім'я - рівноправні суб'єкти соціального виховання дітей. При зменшенні значущості одного з них неминуче зростає роль іншого, і рівноправ'я сторін порушується.

У сім'ї та школи спільна мета - виховати всебічно розвинену, гармонійну особистість, здатну реалізувати себе в професійному, громадянському і сімейному аспектах.

Що стосується бази даних з питань духовно-морального виховання як чинника формування життєвих компетентностей учнів, особливої уваги заслуговують праці вчених: І.Беха, Г.Біленької, В.Коваля, О.Сухомлинської, Ю.Азарової, О.Вишневського, Б.Кобзаря, Г.Ващенка, М.Стельмаховича та ін.

Академік І.Д.Бех вважає, що найважливішою вимогою до формування особистості в сучасному світі стане виховання розуміння «цінності іншої людини», морально визначеної гідності, духу, терпимості до продуктивного спілкування, до самокритичності [1]. Він вбачає шляхи виховання такої особистості у створенні спеціальних розвивальних моделей, за яких людина дієво проявлялася б у згаданих якостях. Саме такий підхід, таке бачення вирішення проблеми має імнонувати будь-якому педагогічному колективу, щоб створити таке виховне середовище, яке б дало змогу сформувати нову сучасну модель духовно-морального виховання як чинника формування життєвих компетентностей учнів для вирішення питань життєдіяльності.

Література:

References:

1. Beh I.D. Selected scientific works. Kyiv, 2015.

2. Beh I.D. Personality education: Ascent to spirituality: Scientific edition, - K.: Lybid, 2006

3. Vashchenko G. Educational ideal [Text].-Poltava: Poltava Herald, 1994.

4. Education of the young generation on the principles of Christian morality in the process of spiritual revival of Ukraine. Materials of the International Scientific and Practical Conference, 2000.

5. Vyshnevsky O.G. Theoretical foundations of modern Ukrainian pedagogy. A guide for university students. Drohobych, 2003.

6. Kalashnik A. General methods of studying the subject "Christian ethics". - Lviv: LOIPPO, 2003 - 192 p.

7. Kremen V.G. The philosophy of human-centeredness in the educational space. Kyiv, 2011.

8. Sidanich I.L. Theoretical-pedagogical aspects of spiritual and moral education of children of the national school: monograph. Kyiv, 2012.

9. Sukhomlynska O.V. Conceptual principles of the formation of spirituality and personality based on Christian moral values [Text]/ O. Stelmakhovich // Path of education - 2002 - No. 4 - pp. 13-18.

10. Sukhomlynska O.V. Spiritual and moral education of children and youth: general trends and individual search. - K., 2006. - 43 p.

Размещено на Allbest.ru