Вплив зовнішніх та внутрішніх факторів на освітньо-просвітницьку роботу з цивільного захисту населення в Україні у 1960-1990 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра педагогіки й менеджменту освіти

Комунальний вищий навчальний заклад

«Херсонська академія неперервної освіти»

Херсонської обласної ради

Вплив зовнішніх та внутрішніх факторів на освітньо-просвітницьку роботу з цивільного захисту населення в Україні у 1960-1990 рр.

Кохановська Олена Вікторівна

доктор педагогічних наук, професор

Анотація

У статті схарактеризовано вплив зовнішніх та внутрішніх факторів на освітньо-просвітницьку діяльність у сфері цивільного захисту населення в Україні у 60-90-х роках ХХ століття.

Визначено, що на сьогодні, в умовах військової агресії росії проти України, яка триває вже понад рік, вкрай гостро постало питання якісного здійснення освітньо-просвітницької діяльності у сфері цивільної оборони та захисту населення. Наголошено, що будь-які процеси, які відбуваються або відбувалися в системі цивільної оборони населення є історично обумовленими.

Відмічено, що на зміни в освітньо-просвітницькій роботі з цивільної оборони та захисту населення СРСР у 1960-1990-х роках впливали зовнішні (геополітична позиція СРСР в світі, світові кризи, світові природні та техногенні катастрофи) та внутрішні (внутрішньополітична ситуація в країні, природні та техногенні катастрофи в СРСР).

Зауважено, що основний етап перебудови системи цивільної оборони почався 1961 року з прийняттям «Положення про цивільну оборону СРСР». Серед зовнішніх факторів, які вплинули на таку перебудову відмітимо початок «гонки» ядерної зброї, а серед внутрішніх -нагальність створення єдиної цілісної системи цивільної оборони; необхідність забезпечити захист всіх територій від зброї масового ураження; створення формувань, готових до ліквідації наслідків нападів інших держав. Зазначено, що освітньо- просвітницькою діяльністю було охоплено всі верстви населення, починаючи з другого класу і, навіть пенсіонери, в результаті чого система цивільної оборони була піднята на новий якісний рівень. Виявлено, що вже у 70-х роках ХХ століття освітньо-просвітницька робота визначається переважно орієнтацією на захист населення від зброї масового ураження. А з 1986 року зміст та напрямок розвитку цивільної оборони визначався не лише військово- стратегічними факторами (закінчення «холодної» війни), а й внутрішніми обставинами (катастрофа на ЧАЕС, землетрус в Арменії та ін.), які показали всі недоліки в системі освітньо-просвітницької діяльності і дозволити скоригувати її зміст в майбутньому.

Таким чином, здійснений аналіз показав вплив на освітньо- просвітницьку діяльність в сфері цивільної оборони та захисту населення зовнішніх та внутрішніх факторів, які на кожному етапі коригують необхідні на тому чи іншому періоді знання, вміння і навички. Урахування позитивного історичного досвіду під час планування освітньо-просвітницької діяльності у цій сфері дозволить вибудувати ефективну систему цивільної оборони та захисту населення країни.

Ключові слова: освітньо-просвітницька робота, розвиток освітньо- просвітницької роботи, цивільний захист населення, цивільна оборона, зовнішні та внутрішні фактори впливу, 1960-1990-ті роки.

Kokhanovska Olena Viktorivna Doctor of Pedagogical Sciences, Assistant Professor, Professor of the Department of Pedagogy and Education Management, Communal Higher State Educational Institution “Kherson Academy of Continuing Education” of Kherson Regional Council

The impact of external and internal factors on educational and awareness-raising work on civil protection of the population in Ukraine in 1960-1990

Abstract

The article describes the impact of external and internal factors on educational and awareness-raising activities in the field of civil protection of the population in Ukraine in the 60s-90s of the twentieth century.

It is determined that today, in the context of russia's military aggression against Ukraine, which has been going on for more than a year, the issue of high-quality educational and awareness-raising activities in the field of civil defence and protection of the population has become extremely acute. It is emphasised that any processes that are taking place or have taken place in the civil defence system are historically and geopolitically determined.

It is noted that changes in the educational and awareness-raising work on civil defence of the population were influenced by external (geopolitical position of the USSR in the world, world crises, world natural and man-made disasters) and internal (domestic political situation in the country, natural and man-made disasters in the USSR) factors.

It is identified that the main stage of restructuring the system of civil defence of began in 1961 with the adoption of the 1961 "Regulation on Civil Defence of the USSR". External factors that influenced this restructuring include the start of the nuclear arms race, and internal factors include the urgency to create a single, integrated civil defence system; the need to protect all territories from weapons of mass destruction; and the creation of units ready to deal with the consequences of attacks by other states. It is indicated that the educational and awareness-raising activities covered all layers of the population, starting from the second grade and even the retired, as a result of which the civil defence system was raised to a new position and a new quality level. It is revealed that already in the 70s of the XX century, educational and awareness-raising work was determined mainly by the focus on protecting the population from weapons of mass destruction. And since 1986, the content and direction of civil defence development has been determined not only by military-strategic factors (the end of the Cold War), but also by internal circumstances (the Chornobyl disaster, the earthquake in Armenia, etc.), which revealed all the shortcomings in the system of educational and awareness-raising activities and allowed for adjustments to its content in the future.

Thus, the analysis performed has shown the influence of external and internal factors on educational and awareness-raising activities in the field of civil defence and protection of the population, which at each stage adjust the knowledge, skills and abilities required at a particular period. Taking them into account will allow building an efficient system of civil defence and protection of the country's population.

Keywords: educational and awareness-raising work, development of educational and awareness-raising work, civil protection of the population, civil defence, external and internal factors of influence, 1960 - 1990s.

Вступ

Постановка проблеми. Сьогодні в умовах жорсткої російської агресії проти України, особливо гостро постало питання щодо освітньо- просвітницької роботи з цивільної оборони та захисту населення. Кожен громадянин України зіткнувся з необхідністю мати знання з цивільної оборони, адже вже навіть понад рік тривалості воєнного стану на території нашої країни не всі знають, як діяти в умовах надзвичайної ситуації, яку першу допомогу як медичну, так і психологічну треба надавати постраждалим.

На фоні надзвичайної потреби вирішення багатьох практичних проблем у сфері цивільної оборони останніми роками вітчизняна державна система протидії надзвичайним ситуаціям та небезпекам поступово удосконалювалась, зокрема під впливом міжнародного досвіду [9, C. 16].

І хоча система цивільного захисту населення існувала в Україні і мала законодавче підґрунтя, проте під час війни всі недоліки стали очевидними і потребували негайного вирішення. Ми прийшли до думки, що в країні повинна існувати та функціонувати єдина високоефективна загальнодержавна система освітньо-просвітницької роботи з цивільної оборони та захисту населення, яка охоплюватиме всі верстви населення незалежно від віку та професій.

Будь-які процеси, які відбуваються або відбувалися в системі цивільної оборони населення є історично та політично обумовленими. На розвиток її впливали як зовнішні, так і внутрішні фактори: як природні, так і штучні, серед яких варто відмітити військові конфлікти, природні та штучні катастрофи, стихійні лиха, зміни в міждержавних відносинах та ін.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Варто відзначити, що теоретичні та методологічні основи у сфері цивільної оборони та захисту, його механізми, напрями вирішення ключових завдань реалізації політики у цьому напрямку досліджували наступні науковці: С. Андреев, Ю. Воробйов, В. Доманський, О. Могильниченко, М. Стеблюк, Ю. Таймасов, О. Труш, Г. Федулов, В. Шоботов, І. Шпільовий та ін.

Проте, незважаючи на значну кількість загальних праць та підручників з цивільної оборони (ЦО) населення, питання освітньо-просвітницької роботи з населенням з ЦО та ЦЗ є малодослідженою проблемою. Зокрема окрему зацікавленість становить вплив різних факторів на досліджуваний феномен.

Мета статті - схарактеризувати вплив зовнішніх та внутрішніх факторів на розвиток освітньо-просвітницької роботи з цивільної оборони та захисту населення в 1960-1990-тих роках ХХ століття.

Виклад основного матеріалу

Термін «цивільна оборона» необхідно використовувати для визначення національної адміністративної сфери, в межах якої плануються та здійснюються заходи із запобігання надзвичайним ситуаціям та реагування на надзвичайні ситуації будь-якого характеру.

У Законі України «Про цивільну оборону України» (2001 р.) визначено, що «Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюються для організації та забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру» [8].

Дефініція «цивільний захист» визначається в Законі України «Про правові засади цивільного захисту» (2004 р.), де трактується як «Цивільний захист - система організаційних, інженерно-технічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються...з метою запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров'ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період» [7].

На нашу думку, доцільним на сьогодні є використання терміна «цивільна оборона» як комплексу заходів, спрямованих на захист населення, територій, навколишнього середовища, культурних і матеріальних цінностей від небезпек, що виникають під час військових і збройних конфліктів, а також реагування на соціальні, природні заходи для техногенних надзвичайних ситуацій. Перш за все, це обумовлено наступним. Використання вищезазначеного терміну допомагає цивільним громадянам, практикам, науковцям сформувати та розвинути оборонне мислення та світогляд, що, відповідно, повинно здійснити позитивний вплив на забезпечення їхньої постійної мобілізації та готовності розпізнавати та розуміти військові та мирні загрози.

Порівняно з поняттям «цивільний захист населення» термін «цивільна оборона» має міжнародно-правову базу (використовується в статті 61 Першого протоколу до Женевських конвенцій [3]).

Термін «цивільна оборона» не може уточнити (позначити) функцію держави щодо реагування на надзвичайні ситуації техногенного, природного, воєнного та іншого характеру, оскільки не відображає (не підкреслює) конкретні обставини та особливості відповідного напряму.

Саме цей термін поступається іншим термінам подібної семантики: «цивільна оборона», «захист населення і території від надзвичайних ситуацій», «запобігання та ліквідація надзвичайних ситуацій», «забезпечення безпеки у надзвичайних ситуаціях», оскільки кожен із них є важливим для населення.

Розвиток системи цивільної оборони прийнято вважати з 1961 року, коли було прийнято «Положення про цивільну оборону», яке докорінно змінило систему цивільної оборони. Прийняте положення було обумовлено існуючою в той час гонкою ядерної зброї, яка примусила суттєво переглянути існуючу на той час систему цивільної оборони. За важливістю це питання вийшло на перше місце і під час ескалації військового конфлікту було істотним аспектом державного управління. Цей факт спричинив в майбутньому ототожнення понять «цивільна оборона» та «цивільний захист».

Створена Положенням 1961 року оборона принципово відрізнялася від існуючої до цього місцевої протиповітряної оброни. Внутрішніми факторами, які спричинили перетворення, були: 1) нагальність створення єдиної цілісної системи цивільної оборони, яка б носила загальнодержавний характер; 2) необхідність забезпечити захист всіх територій від зброї масового ураження; 3) розширення кола завдань ЦО до зокрема стійкої роботи промисловості; 4) створення формувань, готових до ліквідації наслідків нападів інших держав.

Прийняття вище зазначеного положення сприяло централізації навчання цивільній обороні, зокрема були розроблені теоретичні основи і методичні рекомендації, випущено перші підручники та практичні посібники. Саме навчання цивільній обороні починалося з другого класу (8 років) і тривало все життя [2, C. 203].

Дітям в другому класі розповідали основні відомості про хімічну небезпеку і її уникнення. Всі учні навчалися шити найпростіші маски з марлі. Пізніше дітей знайомили з поняттям зброї масового ураження та способів уникнення наслідків її дії. Широко розповсюджена була також позакласна діяльність, наприклад, щодо орієнтування на місцевості, надання першої медичної допомоги [4].

В університеті студентів навчали цивільній обороні з урахуванням тієї спеціальності, на якій вони навчалися. Наприклад, майбутніх агрономів вчили робити обеззараження ґрунту після ядерного вибуху.

Навчали цивільній обороні і на підприємствах. Це були щотижневі заняття. Навчання проводилось за 19-годинною програмою, що включало освоєння таких питань, як виготовлення тими, хто навчається, найпростіших засобів індивідуального захисту, вивчення обов'язків щодо евакуації, надання само- та взаємодопомоги у вогнищах уражень, ознайомлення із заходами цивільної оборони, що проводяться за місцем роботи і проживання та ін. [6, C.78].

Вивчення тем курсу завершувалось здачею нормативів, яких було розроблено дуже багато. Нормативи стосувалися і надання першої медичної допомоги, і евакуації, і будові укріплень. Існували брошури під назвою «Це повинен знати і вміти кожен!». В той же час варто відмітити, що всі такі матеріали мали також ідеолого-пропагандистський характер, зокрема містили характеристику держав-ворогів СРСР.

Для пенсіонерів лекції проводились прямо у дворах та місцевих парках місцеві органи ЦО та невоєнізовані формування.

У цей період становлення цивільної оборони солдатам її частин і бійцям невоєнізованих формувань часто доводилося стикатися з наслідками землетрусів і повеней, гасити пожежі, рятувати людей і матеріальні цінності при аваріях, катастрофах і стихійних лихах.

Особлива увага приділялася морально-психологічній підготовці населення, адже у будь-якій ситуації потрібно зберігати спокій та діяти за інструкцією [9, C.108].

Така система навчань призвела до того, що на початку 70-х років абсолютно всі в СРСР вміли користуватися протигазами, знали, де знаходиться бомбосховище та ін.

Цей період можна загалом назвати розбудовчим для освітньо-просвітницької діяльності у сфері цивільного захисту населення, а сама система цивільної оборони була піднята на новий щабель та новий якісний рівень.

У 70-х роках освітньо-просвітницька робота визначається завданнями, поставленими перед всією системою цивільної оборони країни, зокрема: забезпечення захисту населення; ліквідація наслідків застосування іншими країнами зброї масового ураження, проведення аварійно-відновлювальних робіт в осередках ураження та підготовка сил для їх виконання; підвищення стабільності галузей та об'єктів народного господарства [6].

Варто відзначити, що в цей період посилюється гонка ядерної зброї, а СРСР досягає стратегічного паритету. І хоч у 1970-1980-ті роки система цивільної оборони була в цільову орієнтована на порядок дій у випадках застосування зброї масового ураження, проте значну роль відігравали також і формування ЦО для ліквідації наслідків природніх та штучних катастроф, стихійних лих, тощо.

1976 року було прийнято нове Положення про цивільну оборону СРСР, о вимагало нових підходів до рішення завдань з цивільної оборони від небезпек військового характеру [9].

І хоча загальний підхід до навчання залишався таким самим, як і в попередньому періоді, проте все ж навчання ставало більш формальним і все ще достатньо відірваним від практичної реальності.

Починаючи з 1986 року у розвитку цивільної оборони почався новий етап, адже зміст та напрямок розвитку цивільної оборони визначався не лише військово-стратегічними факторами (закінчення «холодної» війни), а й внутрішніми обставинами, зокрема вплинули аварія на Чорнобильській АЕС (1986 р.) та Спітакський землетрус в Арменії (1988 р.). Ці внутрішні трагедії змінили і погляд на освітньо-просвітницьку діяльність в той час. Стало очевидним, що потрібно не лише навчати діям у військовий час, а й попередженню катастроф та стихійних лих.

Заохочувалася та широко розповсюджувалося проведення наукових досліджень з цивільного захисту населення. Наприклад, перед аварією на Чорнобильській АЕС було завершено значну науково-дослідницьку роботи з питання можливого забруднення річки Дніпро у випадку аварії на ЧАЕС. Проте краще було не допустити такі аварії.

Варто відзначити, що вищезазначені катастрофи показали всі недоліки у системі цивільного захисту населення.

Наприклад, недоліки проявилися у якості та рівні підготовки керівного складу ЦО, її органів управління, керівного і особистого складу невоєнізованих формувань, навчання цивільної оборони. Під час реальних катастроф багато осіб ані психологічно, ані практично були не готові к діям в екстремальних умовах.

Така ситуація пов'язувалася перш за все слабкою ефективністю системи підготовки їх з цивільної оборони, формальним відношенням до питання навчання, відривом навчального процесу від реальної ситуації, яка може бути в різних регіонах та на різних підприємствах [5].

Серйозні проблеми допомогла виявити аварія на ЧАЕС і до підготовки невоєнізованих формувань ЦО, адже деякі з них діяли від час ліквідації аварії невпевнено, повільно, проявляли невміння виконувати поставлене завдання. Причиною цього було формальне навчання, переважно теоретичне, без виходу до навчальних центрів, містечок ЦО, об'єктів з обстановкою, близькою до реальної [2, C.254].

Отже, все вищезазначене привело керівництво СРСР до думки щодо прийняття заходів з подальшого удосконалення системи цивільної оборони загалом та освітньо-просвітницької роботи зокрема.

Ці заходи в подальшому були визначені у Постанові ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР № 886-213 від 30 липня 1987 року «Про заходи докорінної перебудови системи цивільної оборони» [9].

Окрім того, на реформування системи цивільної оборони і пов'язаної з нею системи освітньо-просвітницької роботи влинули ще й інші фактори, зокрема прискорення темпів і масштабів науково-технічної і виробничої діяльності в сучасних умовах.

У вищезгаданому документі було визначено, що на цивільну оборону було покладено завдання із захисту населення в мирний час від наслідків аварій, катастроф, стихійних лих, проведення рятувальних робіт з ліквідації катастроф.

Одночасно в той же час проводилася підготовка до дій в умовах війни.

Постанова вимагала докорінно змінити систему підготовки керівного складу, спрямованість підготовленості керівного складу. Органів управління і сил з цивільної оборони та навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях [4].

З метою підвищення власних можливостей при центральному апараті було створено Інформаційний центр і Всерадянський центр спостережень і лабораторного контролю.

Структура навчання з цивільної оборони залишається незмінною, відбуваються лише зміни у навчальних планах, зокрема до навчальних планах додається розділ з психологічної допомоги.

Навчання так само носить ідеологічний характер.

Збільшується кількість підручників з цивільної оборони. Застосовуються технічні засоби навчання, зокрема діафільми, під час проведення освітньо-просвітницької роботи.

Починаючи з 1987 року і аж до 1991 року розвиток системи ЦО відрізняється позитивними змінами воєнно-політичної обстановки, закінченням етапу «холодної війни» та переведенням значної частини сил на вирішення екологічних та економічних проблем країни. В ці роки на цивільну оборону держава покладала перш за все функцію захисту населення і територій від стихійних лих, аварій, катастроф в мирний час. Причиною цього стало те, що в 80-х роках ХХ століття досить швидко стали накопичуватися проблеми попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру. Це було пов'язано зі значним збільшенням кількості і масштабів подібних надзвичайних ситуацій в останні десятиліття, наслідки яких можна порівняти в ряді випадків з наслідками військово-політичних конфліктів. Для їх усунення необхідно було сконцентрувати зусилля всієї держави, а в деяких ситуаціях - допомогу з боку світової спільноти. Основними причинами збільшення кількості і масштабів надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру були: швидкий науково-технічний прогрес, який не тільки сприяв підвищенню продуктивності праці і поліпшенню умов праці, підвищення матеріального добробуту та інтелектуального потенціалу суспільства, а й привів до збільшення ризику аварій великих технічних систем, внаслідок збільшення кількості і складності останніх, збільшення одиничних потужностей агрегатів в промислових і промислових і промислових і енергетичні об'єкти, їх концентрація; прогресуюча урбанізація територій, збільшення щільності населення і, як наслідок, наростаючі наслідки антропогенного впливу на навколишнє середовище і глобальної зміни клімату на нашій планеті [9].

1991 року Україна набула незалежності, що розпочало новий етап в розвитку освітньо-просвітницької роботи з цивільного захисту населення.

Висновки

освітній цивільний захист

Підбиваючи підсумки, зазначимо, що за час 1960-1990-ті рр. ХХ століття в СРСР функціонувала достатньо потужна система цивільної оборони. Вона мала чітко визначену організаційну структуру. Комплекси оборонних заходів запроваджувалися в кожній з республік, кожному місті, населеному пункті, підприємстві, колгоспі чи радгоспі. Загальнонародна освітньо-просвітницька діяльність у сфері ЦО - головна позитивна риса СРСР в заданий період і відмінна риса від інших країн. Проте поруч з ефективністю, ця система показала чіткий негативний вплив різних факторів. Зокрема, розвиток системи освітньо-просвітницької діяльності був безпосередньо пов'язаний із впливом певних факторів, серед яких були: відносини СРСР з іншими країнами у геополітичному вимірі, катастрофи природного та техногенного характеру, вплив ідеології на розвиток цивільної освітньо-просвітницької діяльності з цивільного захисту та оборони, формальність проведення навчальної діяльності, відрив навчання від реального життя.

Варто відзначити, що до початку вторгнення росії на територію України ті самі недоліки у освітньо-просвітницькій діяльності спостерігалися і у нашій країні, що по суті є пережитком минулого.

Перспективи подальших досліджень пов'язані із дослідженням сучасного стану освітньо-просвітницької роботи на теренах сучасної України.

Література

1. Гражданская оборона: учебник для вузов / В.Г. Атаманюк, Н.И. Ширшев, Акимов Н.И. Под.ред. Д.И. Михайлика. - Москва: Высшая школа, 1986. - 207 с.

2. Основи цивільного захисту: навч. Посібник / В.О. Васійчук, В.Є. Гончарук, С.І. Качан С.І., С.М. Мохняк. - Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2010. - 417 с.

3. Женевська конвенція «Про захист цивільного населення під час війни»: 12.08.49/ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://ips.ligazakon.net/document/MU49006.

4. Жорова І.Я., Богданов Є.П. Організаційно-методичне забезпечення просвітницької діяльності з цивільної оборони у 80-х роках ХХ століття / Є.П. Богданов //Педагогічний альманах: Збірник наукових праць / редкол. В. В. Кузьменко (голова) та ін. Херсон: КВНЗ «Херсонська академія неперервної освіти». - 2021. №47. - С. 196-202.

5. Крутских Д. А., Руденко А. П.. Учебная и методическая работа на курсах гражданской обороны: пособие. - Москва, Россия: Советская Россия, 1984. - 125 с.

6. Организация и методика проведения занятий по гражданской обороне в девятых классах, техникумах и профессионально-технических училищах. (Учебно-методическое пособие для военных руководителей). Москва: Атомиздат, 1972. - 128 с.

7. Закон України «Про правові засади цивільного захисту» [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1859-15#Text.

8. Закон України «Про цивільну оборону України» [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2974-12#Text.

9. Теорія та практика цивільної безпеки в Україні: колективна монографія. За наук. ред. доц. В.І. Федорчук-Мороз. -Луцьк: РВВ Луцького НТУ, 2020. - 188 с.

References

1. Atamaniuk, V.H., Shyrshev, N.I., & Akimov, N.I. (1986). Grazhdanskaya oborona: uchebnik dlia vuzov. D.I. Mikhailik (Ed.). [Civil Defence: a textbook for high educational institutions]. Moscow: Vysshaya Shkola [in Russian].

2. Vasiichuk, V.O., Honcharuk, V.Ie., Kachan, S.I., & Mokhniak, S.M. (2010). Osnovy tsyvilnoho zakhystu: navch.posibnyk. [Fundamentals of Civil Defence: a textbook]. Lviv: Vydavnytstvo Natsionalnoho universytetu «Lvivska politechnika» [in Ukrainian].

3. Zhenevska konventsiia «Pro zakhyst tsyvilnoho naselennia pid chas viiny» [Geneva Convention relative to the Protection of Civilian Persons in Time of War]. (1949, August 12). Retrieved from https://ips.ligazakon.net/document/MU49006 [in Ukrainian].

4. Zhorova, I.Ia., & Bohdanov, Ie.P. (2021). Orhanizatsiino-metodychne zabezpechennia prosvitnytskoii dialnosti z tsyvilnoii oborony u 80-h rokah XX stolittia [Organisational and methodological support of educational activities on civil defence in the 80s of the XX century]. V.V. Kuzmenko (Eds.), Pedahohichnyi almanah: Zbirnyk naukovyh prats - Pedagogical almanac: Collection of scientific papers, 47, 196-202. Kherson: KVNZ «Khersonska academia neperervnoii osvity» [in Ukrainian].

5. Krutskih, D.A., & Rudenko, A.P. (1984). Uchebnaya i metodicheskaya rabota na kursah grazhdanskoy oborony: posobie [Training and methodological work at Civil Defence courses: manual]. Moscow, Russia: Sovietskaya Rossia [in Russian].

6. Orhanizatsia i metodika provedenia zaniatiy po grazhdanskoy oborone v devyatyh klassah, tekhnikumah i professionalno-technicheskih uchilishchah: uchebno-metodicheskoye posobie dlia voennyh rukovoditeley [Organization and methodology of civil defence classes in ninth grades, technical schools and vocational schools: training and methodological manual for military leaders]. (1972). Moscow: Atomizdat [in Russian].

7. Zakon Ukrainy «Pro pravovi zasady tsyvilnoho zakhystu» [The Law of Ukraine «On the legal basis of Gvil Protection»]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/1859-15#Text [in Ukrainian].

8. Zakon Ukrainy «Pro tsyvilnu oboronu Ukrainy» [The Law of Ukraine «On the legal basis of Gvil Defence of Ukraine»]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2974-12#Text [in Ukrainian].

9. Ass.Prof. Fedorchuk-Moroz, V.I. (Ed.). (2020). Teoriia tapraktyka tsyvilnoi bezpeky v Ukraini: kolektyvna monographia [Theory and practice of civilian security in Ukraine: a collective monograph]. Lutsk: RVV Lutskoho NTU [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru