Культура професійного спілкування майбутнього фахівця

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУЛЬТУРА ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ

Стрижаков Артем Олегович

кандидат педагогічних наук,

ТОВ «Цифромаркет», Директор

Анотація

Особливість форм спілкування, як специфічних суспільних відносин у порівнянні з іншими, полягає в тому, що саме в процесі цих відносин люди прагнуть до взаєморозуміння, узгодження дій у спільній діяльності.

Однак, спілкування - це не тільки специфічний і необхідний вид людської діяльності, в якому виявляється взаємодія людей (суб'єктів). Воно є чимось більшим, ніж проста взаємодія суб'єктів. Людина у спілкуванні виявляється і як суб'єкт дії, і як особистість, і як індивідуальність. Відповідно, спілкування не зводиться лише до взаємодії суб'єктів. Не суб'єкти «обробляють» один одного в процесі спілкування, а люди. З цієї позиції спілкування у різних формах розуміється як таке, що виникає у процесі праці та має складну структуру, починаючи з емоційно-почуттєвого і завершуючи ідеями і теоріями, етичними й естетичними поняттями. Тому спілкування і його цілісність мають різні форми і рівні, які насамперед залежать від самих учасників спілкування, від специфіки трудової діяльності та від тих засобів, за допомогою яких вона здійснюється.

Між різними формами спілкування, в яких бере участь особистість, існують не тільки моменти збігу, згоди, а й протиріччя, дисгармонія, які можуть як позитивно, так і негативно впливати на цілісність розвитку особистості, на цілісність структурних її компонентів. Ймовірно, складна структура спілкування, його суперечність залежать від відносин у конфліктній ситуації, в умовах, коли учасники спілкування переслідують протилежні цілі. Вірогідно, саме в такій ситуації формуються світогляд, переконання і на їх основі утворюється справжня цілісність особистості.

Люди спілкуються передусім з приводу своєї основної професійної діяльності. Саме ця діяльність накладає відбиток на характер і стиль спілкування не тільки в межах цього основного виду трудової діяльності особистості, а й поза нею.

Ключові слова: Спілкування, діяльність, взаємодія, особистість, розвиток, структурні компоненти, цілі, світогляд.

Annotation

Stryzhakov Artem Olehovych Ph. D. in Pedagogy, LLC «Tsyfromarket», CEO

THE CULTURE OF PROFESSIONAL COMMUNICATION OF THE FUTURE SPECIALIST

The peculiarity of communication forms, as specific social relations in comparison with others, is as follows. It is in the process of these interactions that people strive for mutual understanding, coordination of actions in joint activities.

However, communication is not only a specific and necessary type of human activity, in which the interaction of people (subjects) is revealed. It is something more than a simple coordination of subjects. A person in communication appears as a subject of action, as a person, as an individuality. Accordingly, communication is not reduced only to the interaction of subjects. It is not subjects who «process» each other in the process of communication, but people. From this position, communication in various forms is understood as something that originates in the process of work and has a complex structure, starting with the emotional / sensual and ending with ideas and theories, ethical and aesthetic concepts. Therefore, communication and its integrity have different forms and levels. They primarily depend on the communication participants, on the specifics of the labor activity and on the means by which it is carried out.

Between various communications forms in which a person participates, there are not only moments of coincidence and agreement, but also contradictions and disharmony. They can both positively and negatively affect the integrity of personality development and the integrity of its structural components. Probably, the complex communication structure, its contradictions depend on relations in a conflict situation, in conditions where communication participants pursue opposite goals. Presumably, it is in such situation that worldviews and beliefs are formed. On their basis, the true personality integrity is formed.

People communicate primarily about their main professional activity. It is this activity that leaves an imprint on the character and style of communication. This happens not only within the limits of this main type of the personality labor activity, but also outside of it.

Keywords. Communication, activity, interaction, personality, development, structural components, goals, worldview.

Постановка проблеми

Розуміння людьми один одного є головним та істотним у визначенні спілкування. Розуміння, необхідне для здійснення спільно-колективної діяльності, направлене на отримання необхідного результату. Розуміння є похідним від пізнавальної діяльності. Розуміння, з іншого боку, - це своєрідний вузол, що пов'язує пізнання і спілкування. Важливе значення для аналізу спілкування мають цілі, засоби і результат спілкування. Однак, тут ми вже підходимо до характеристики спілкування не з позицій суспільних відносин, а як до своєрідного виду діяльності.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Проблеми культури професійного спілкування майбутніх фахівців досліджували та досліджують Берестенко О., Гайдаєнко І., Глущук О., Грибова Л., Денисенко Н., Зотова-Сидило О., Кіш Н., Климова К., Марунич І., Пентилюк М. та ін., які у своїх працях розглядаються різні аспекти проблеми культури професійного спілкування та соціально-професійних відносини студентів, проблеми їхнього професійного розвитку, становлення студентів як суб'єктів життєдіяльності та комунікативного взаємовпливу.

Мета статті

Показати, що культура професійного спілкування майбутнього фахівця є дієвою умовою його соціального та професійного розвитку в умовах закладу вищої освіти.

Виклад основного матеріалу

Значущою для існування форм спілкування є спільна діяльність, яка створює різні об'єднання людей. Ми легко можемо за стилем спілкування, мовними особливостями визначити спеціальність, професію не дуже знайомої нам людини.

Це положення свідчить, що у процесі професійного спілкування вирішальним залишається все-таки суб'єкт-об'єктне відношення. Саме воно визначає характер суб'єктно-суб'єктних відносин (обробки людей людьми), суті й форм спілкування людей. Тому, характеризуючи різні форми спілкування, важливо ґрунтуватися на аналізі людини як суб'єкта різних видів діяльності, оскільки суспільне життя людини зумовлює не одну, а кілька видів діяльності. При цьому у кожному виді діяльності людина є учасником різних форм спілкування. Однак, провідною є та, що пов'язана з професійною діяльністю.

Реалізація будь-якого виду діяльності забезпечується її контуром регуляції, що характеризується специфічними для даного суб'єкта індивідуальними регуляторними особливостями.

Серед типів та форм спілкування в освітньому середовищі ЗВО переважають такі як: ділове, ігрове, групове, індивідуальне, безпосереднє та опосередковане, комбіноване (вербальне і невербальне), усне; з-поміж форм популярні бесіди та дискусії. У процесі навчання реалізуються різні функції спілкування - пізнавальна, інформаційна, координаційна, контактна тощо, під час яких досягаються різні цілі. Елементарним складником педагогічного спілкування є мовне висловлення - дискурс - як поєднання когнітивних, мовних і позамовних чинників [7, с. 78].

Звичайно, хотілося б ще раз підкреслити, що в основі спілкування лежить взаємодія суб'єктів. Суб'єкти розуміються як втілення сутнісних сил людини, як їх діяльні здібності, що сформувалося в процесі історичного розвитку людства, суспільства. Але хоча початком для спілкування служить діяльна основа людини, проте при будь-яких обставинах він в цьому процесі виступає як цілісна особистість.

Культура спілкування має особисту і суспільну значущість. Розвиток культури суспільства йде в різних напрямках:

- перший - це засвоєння елементів минулих культур, які вже начебто втратили цінність для нашої епохи, проте регулюють деякі види діяльності, спілкування та поведінки. До них відносяться норми, традиції, звичаї;

- другий полягає у використанні тих соціальних явищ, завдяки яким відтворюються існуючі форми суспільного життя. Їх відбір йде згідно із запитами та потребами суспільства. Частина з них, певним чином змінюючись, входить до нової структури культури;

- третій напрямок - це створення програм майбутнього, потенційно можливих форм і видів людської діяльності. Йдеться про нові знання і вміння, прийоми і методи діяльності, нові ідеали громадського життя, які можуть перетворюватися в еталони поведінки і спілкування людей у майбутньому [8, с.120].

Спілкування можна і треба розглядати як умовну діяльність у двох напрямках:

-по-перше, спілкування може бути діяльністю саме в тому випадку, коли невиконання якоїсь іншої діяльності є його причиною, а саме спілкування, тобто спілкування є самоціллю; спілкування виступає як об'єкт, на який направлені зусилля особистості. Цілі спілкування лежать в ньому самому, цінність спілкування визначається цими цілями, а результатом є передусім факт задоволення потреби в спілкуванні;

- по-друге, спілкування є діяльністю і в тому випадку, коли воно має своїм об'єктом спільну діяльність. Разом з тим спілкування є діяльність, для якої інші види діяльності виступають як об'єкти. У цьому випадку інші цілі лежать в основі спілкування як діяльності, інші обираються цінності, а результатом є передусім успішне виконання іншої діяльності, яке для діяльності є об'єктом.

У тому випадку, коли спілкування є самоціллю, воно характеризується як діяльність, що розуміється передусім як предмет соціальної психології. Сутність міжособистісного контакту виявляється такою, що перебуває в поєднанні, взаємопроникненні сфер життєдіяльності цілісних особистостей, що спілкуються. Але в інших джерелах підкреслюється, що зміст спілкування розглядається як взаємопроникнення сфер життєдіяльності, їх взаємопереплетення, взаємне входження партнерів по спілкуванню в сферу життєдіяльності один одного.

Важливими передумовами ефективної ділової взаємодії у процесі спілкування є щира зацікавленість, співпереживання, розуміння й порозуміння між людьми. Все це є виявом загальної культури поведінки, положень і правил якої справжній сучасний професіонал повинен дотримуватися. Якщо морально-етичні норми означають зміст вчинків (те, що людина повинна або не повинна робити), то культура поведінки відображає конкретну реалізацію вимог моралі, рівень органічності невимушеності адаптування цих норм зі стилем життя людини [1, с. 41].

У предмет соціально-психологічного дослідження входить вивчення спілкування як чинника, що координує спільну діяльність членів групи або іншої спільності. Наковці, розглядаючи значущість спілкування для становлення особистості вихованця, наголошують, що на першому етапі вихованець у співпраці з дорослим активно привласнює потребу в спілкуванні. Саме вона конституює статус всякої людської істоти. Спілкування є історично першою формою розвитку людської культури, саме із засвоєння потреби в ньому індивід починає свій власний розвиток.

На сьогодні є підстави стверджувати, що поки що немає переконливого визначення категорії «культура міжособистісних відносин викладача і студента»; не пояснені на теоретичному і методологічному рівнях поняття «міжособистісні відносини» та «міжособистісна взаємодія», які не є синонімічними. У зв'язку з цим доцільним є обґрунтування змісту понять «міжособистісні відносини» та «міжособистісна взаємодія (інтеракція)», а також надання характеристики особливостям розвитку міжособистісної взаємодії викладачів та студентів [10, с. 306].

Очевидно, що важливу роль грає потреба в спілкуванні в цілісній системі потреб особистості. Не випадково здібність до спілкування здавна розцінювалася як одне з найбільших досягнень людей. Звернемо увагу на ще один істотний момент в розумінні природи спілкування. Якщо спілкування може розглядатися у вигляді соціальної діяльності, то йому в певній мірі властива властивість обміну. Для досягнення розуміння, люди повинні представити свої позиції. Коли, наприклад, спілкуються дослідники, то полем їх взаємодії виявляється обмін ідеями і теоріями.

Соціальні очікування особистості наділені поліфункціональним змістом. Функцій соціальних очікувань особистості є безліч. Іноді одні функції доповнюють чи підсилюють інші, знаходяться в органічному взаємозв'язку між собою, сплітаються в складну поліфункційну системну роботу. Під функцією розуміємо взаємоузгоджену залежність дій, вчинків, психічних новоутворень індивіда. Всі дії індивіда залежать одна від одної, кожна з них випливає з попередньої. Отже, оцінка індивідом окремого акту взаємодії є взаємоузгодженою залежністю попереднього досвіду оцінювання, сформованого рівня адекватності сприйняття оточуючих і відповідної реакції на те, що відбувається [9, с. 28].

Спілкування виступає своєрідним виявом фундаментальної властивості матерії - взаємодії як дії і протидії. Дійсно, в процесі спілкування, що змінюється у часі, суб'єкти виступають відносно своїх якостей як певні причини: один суб'єкт по відношенню до якостей іншого суб'єкта як причина, і навпаки. Між учасниками спілкування встановлюється система координаційних зв'язків, тому вони визначають один одного не односторонньо, а взаємно і цілісно. Очевидно, що необхідність встановлення координаційних зв'язків не є простим актом. Спілкування і координація дій людей продиктовані логікою виникнення і розвитку праці. На перших етапах людської історії вони детерміновані необхідністю виживання, здобуття необхідних засобів для існування. Таким чином, не тільки спілкування, в ході якого встановлюються координаційні зв'язки, а й засоби спілкування в усьому їх різноманітті є породженням виробничої діяльності, породженням процесу праці.

Як було вже зазначено, проблема цілісності розвитку особистості, що досліджується нами, потребує розкриття спілкування як цілісної системи. Соціальне спілкування потрібно розглядати широко: і як інформаційний зв'язок, і як взаєморозуміння, і як взаємовплив, і як діяльність, і як відношення, а також бачити його місце в структурі соціальних відносин і зв'язок зі знаковими системами. У наукових розвідках прагнуть широко розглянути зміст поняття спілкування, показуючи, що воно є специфічним видом соціальної діяльності, з одного боку, і різновидом і формою реалізації суспільних відносин з іншою. Це пояснюється тим, що:

- по-перше, людина завжди бере участь у всякій діяльності як цілісна особа;

- по-друге, не можна протиставляти вияви людини як особистості, індивідуальності вияву її як суб'єкта діяльності. Однак провідна роль в цьому процесі, звичайно ж, належить передусім характеристиці людини як суб'єкта діяльності.

Люди, що беруть участь у спілкуванні демонструють себе більше як соціальні істоти. Спілкування тільки як суб'єктів діяльності дещо позбавляє дослідника можливості правильно проаналізувати весь соціальний зміст спілкування. Тому, на нашу думку, завжди потрібно враховувати в процесі спілкування людей не тільки як суб'єктів діяльності, а й як людей, особистостей, індивідуальностей з усім різноманіттям їх внутрішнього світу, який по суті своїй соціальний. Погоджуючись з комплексним, широким підходом до аналізу проблеми спілкування, наголосимо, що без соціологічного аспекту, який розглядається нарівні з іншими, не можна побудувати цілісну соціальнофілософську теорію спілкування.

Принципово важливим моментом в аналізі проблем спілкування є значущість його для становлення внутрішнього світу особистості майбутнього фахівця. До останнього часу чомусь вважалося, що це є лише проблемою науки. Проте внутрішній, суб'єктивний світ особистості по суті своїй соціальний. Заперечення зводяться до того, що цей світ не може бути вивчений об'єктивними методами. Однак, про суть ми орієнтуємося за явищем, а про внутрішнє - за зовнішнім.

Сучасні засоби взаємодії породжуються соціальними і культурними системами і стають складовою частиною цих систем. Взаємодія як передання і сприйняття інформації включає в себе вагомі процеси, пов'язані з відносинами на рівні суспільства.

Отже, під взаємодією частіше за все розуміють передання соціальної інформації, одну з сторін процесу спілкування та діяльності. В основі всіх підходів до розгляду взаємодії є поняття соціальної комунікації.

Ми будемо виходити з того, що взаємодія передбачає обмін інформацією і повідомленнями в соціальному, тобто символічному, просторі, який структурований і регулюється системами знаків (мовами), втілюючи інтегрований особистий і колегіальний досвід.

По-перше, взаємодія ця знакова, символічна, яка здійснюється людьми і між людьми. Таке розуміння комунікації як не просто засобу, посередника соціальної взаємодії, а єдиного способу, яким соціальні взаємодії можливі - можна назвати онтологізацією комунікації. Взаємодія здобуває статус соціальної реальності, дозволяючи здійснювати будь-які типи соціальних відносин і відтворювати (або формулювати) правила, за якими ці відносини будуються, інтерпретуються, оцінюються.

В основі уявлень про онтологічний статус комунікації лежить розуміння соціального світу як надіндивідуального і надорганічного. На відміну від фізичних і хімічних реакцій неорганічного світу й інстинктивної поведінки тварин, людині властиво переривати процес безпосереднього і негайного реагування і, взагалі кажучи, задумуватися, відгукуватися на символічно перетворювані, значущі стимули.

Цілісність, що задається будь-яким контекстом, має відносний характер. Уміння користуватися професійною мовою, створювати з її допомогою висловлювання необхідні для роботи в межах даної науки і перевіряється під час різного роду екзаменів, публічних обговорень, або заочно, опосередковано - через публікації. Тим самим здійснюється «вхід» у цей професійний контекст і «вихід» за його межі в маргінальні галузі міждисциплінарних досліджень або за межі науки в публіцистику, метафізику або містику в житті наукового співтовариства.

По-друге, взаємодія передбачає відмінність у досвіді її учасників і потребу встановлення деякого загального розуміння питання, що не може бути досягнуто незалежно кожним із долучених до спілкування. У першому випадку ми маємо справу з думками-констатаціями. Вони мають орієнтовний або інструментальний характер, фіксуючи, називаючи деякі предмети, події, процеси. Другий тип думок має на меті встановлення соціального ставлення з приводу якихось предметів, процесів тощо. Саме за допомогою думок цього типу і будується комунікативна, а за допомогою їх реального втілення - соціальна взаємодія. При цьому мотив іноді може навіть зовсім не мати значення.

Третя важлива відмінність взаємодії полягає в тому, що вона передбачає дію, участь суб'єкта в деякому акті. Взаємодіючі об'єкти створюють деяку ситуацію в соціальному просторі, відтворюючи за допомогою правил, що застосовують ті чи ті соціальні структури, відношення, конструюючи їх за своїм задумом. При цьому тільки у взаємодії людина і суспільство як такі взагалі існують, мають буття в екзистенційному значенні.

Окремі дослідники наголошують: «Важливо диференціювати вимоги до компетентного комунікатора в полі професійного ділового спілкування. Фахівець у процесі ділової взаємодії для досягнення позитивного результату має виявляти:

- здатність розв'язувати проблему з партнерських позицій;

- навички активного слухання;

- багатий професійний словниковий запас;

- уміння розбудовувати міжособистісні й ділові стосунки на підґрунті взаєморозуміння та довіри;

- емпатійні здібності для створення рефлексивної атмосфери у процесі спілкування;

- відкриту позицію по відношенню до співрозмовника;

- креативність і гнучкість;

- конкретність і професіоналізм» [5, с. 439].

Однак міжкультурна комунікація вимагає також специфічних, властивих тільки їй підходів до її дослідження. У теоретичному плані звертають на себе увагу три методологічних підходи до вивчення міжкультурного спілкування: функціональний, пояснювальний і критичний. Кожен із них вносить свій внесок у розуміння процесу міжкультурної комунікації [6, с. 130].

Взаємодія поєднує людей не тільки синхронно, а й діахронно, забезпечуючи спадкоємність соціального порядку, культури в формі успадкування деякої суми (а, точніше, системи) досягнень. Останні часто називають соціальною і культурною спадщиною даного суспільства, включаючи в це поняття духовні цінності, культурні традиції, стійкі стандарти світосприйняття і поведінки, норми моралі, стереотипи мислення, політичні й правові практики, естетичні уявлення. Культурна спадщина є своєрідною відкритою системою. не замкненої наглухо історичними, тимчасовими рамками. Частина її елементів беруть участь і в орієнтовно-інструментальних, і в комунікативних взаємодіях, інші втратили своє первинне орієнтовне значення.

Переважання того чи того напряму еволюції комунікативних систем визначає специфіку історичного розвитку суспільства, і це ще один вияв онтологічного статусу.

Людство вже не вперше переживає становлення нової системи комунікації, яка сьогодні отримала назву «глобалізації». Останню можна розуміти як переусвідомлення кордонів власного світу в контексті деякої більш широкої спільності, й усвідомлення неминучості взаємодії з цією глобальною спільністю і її агентами в самих різних сферах - економічній, політичній, інформаційній. Розглядаючи так глобалізацію, ми виявимо, що вона відбувалася кожного разу, коли людство освоювало нові засоби комунікації, які новим способом поєднували світ в єдине ціле і водночас зводили нові кордони. спілкування освітній культура кваліфікація

Отже, взаємодія дозволяє соціальним суб'єктам (окремим особам і їх групам та інститутам) відтворювати певний тип суспільної структури, слідуючи правилам, що символічно транслюються.

Наприклад, процес підвищення кваліфікації майбутніх фахівців повинен починатися з визначення їх готовності до ефективного виконання своїх обов'язків на основі застосування науково обґрунтованих даних щодо необхідних для різного фаху професійно важливих якостей, сучасного стану на ринку професій, психологічних та інших чинників і особливостей професійного вибору на стадії оптації (стадії свідомого та відповідального вибору професійного шляху). Використання різних методів, зокрема опитувальних (тестування, анкетування), рольових ігор, різноманітних інформаційних технологій тощо дозволяють з'ясувати комунікативні та організаційні здібності майбутніх фахівців. Виявлені результати дають можливість визначити зміст освіти, ефективні технології, форми та методи навчання з урахуванням виявленого рівня культури професійного спілкування студентів відповідних спеціальностей [3, с. 24].

Оскільки символи мають значення, то будь-яка дія символічну за змістом і засобами здійснення, може бути зрозумілою з різною мірою адекватності й творчості. Творчість є основою конструювання нових соціальних порядків, що відповідають інтересам дійових осіб. Характер комунікації дозволяє багатьом соціальним теоріям онтологізувати це явище.

Особливим сьогодні є спілкування в соціальних мережах. Воно дає можливість висловлювати свої думки і бачити, як на них реагують інші представники різних соціальних груп. Цей процес допомагає подолати комунікативні бар'єри. Водночас комунікація у віртуальному просторі сприяє звільненню від зовнішніх обмежень, і це посилює відповідальність учасників інтернет-спілкування, які мають встановити самі для себе моральні й етичні правила й дотримуватися їх. Соціальні мережі дозволяють одночасно, хоча й віртуально, спілкуватися великій кількості людей, незалежно від того, на якому континенті і в якій країні вони проживають та до якої культури належать. Відсутність можливості застосування значної кількості засобів невербальної комунікації, анонімність і послаблення емоційного компонента призводять до встановлення певних правил спілкування, що набувають відображення в нових формах та стилях комунікації [2, с. 10].

Висновки

Отже, розуміння досягається шляхом обміну матеріальними або духовними цінностями, тобто обмін є внутрішнім моментом процесу розуміння і тим самим спілкування. Певної рівності, згоди, взаєморозуміння досягається внаслідок процесу спілкування. Адже тільки в тому випадку спілкування є дійсним, якщо через розуміння досягається певний вплив суб'єктів один на одного, коли вони внаслідок спілкування певним чином впливають один на одного і тим самим змінюють один одного. Людина творить себе і свої соціальні відносини, розуміє інших, але бачить при цьому не інших, а свої думки, упередження, орієнтації.

Перспективи подальших досліджень цієї проблеми ми вбачаємо у дослідженні взаємовпливів культури професійного спілкування та соціально-професійних характеристик розвитку особистості.

Література

1. Берестенко О. Г. Культура професійного спілкування: навч.-метод. посіб. для студ. ден. та заоч. форм навчання всіх спец. гуманіт. профілю. Держ. закл. «Луган. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка». Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2013. 299 с.

2. Глущук О. Г. Культура педагогічного спілкування в нових реаліях інформаційно-комунікаційного середовища. ВісникХДАК. Вип. 55. 2019. С. 7-15.

3. Грибова Л. В. Формування культури професійного спілкування фахівців сфери обслуговування в процесі підвищення кваліфікації. Вчені записки ТНУ імені В. І. Вернадського. Серія: Економіка і управління. Т. 29 (68). 2018. № 6. С. 23-27.

4. Денисенко Н. Комунікативно-діалогічна компетентність майбутнього фахівця: філософсько-освітня рефлексія. Вісник Львівського університету. Серія філософсько-політологічні студії. 2017. Вип. 14. С. 37-42.

5. Зотова-Сидило О. Ю. Професійне ділове спілкування: становлення і розвиток поняття. Педагогіка вищої та середної школи. 2013. Вип. 37. С. 436-441.

6. Кіш Н. В. Міжкультурна компетенція майбутніх фахівців як психологопедагогічна проблема. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія «Педагогіка. Соціальна робота». 2017. Вип. 1 (40). С. 129-132.

7. Климова К. Я. Культура спілкування як елемент педагогічної майстерності викладача закладу вищої освіти. Науковий часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова. Серія 16. Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики: зб. наук. праць / Ред. кол.: Н. В. Гузій (відп. ред.). Вип. 31 (41). Київ: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2019. С. 76-79.

8. Пентилюк М. І., Марунич І. І., Гайдаєнко І. В. Ділове спілкування та культура мовлення: навч. посіб. Київ: Центр навч. літератури, 2010. 224 с.

9. Професійна культура: сутність, фахові особливості, розвиток: колективна монографія / кол. авт.; відп. ред. Г. Є. Улунова. Суми: Вид-во СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2016. 300 с.

10. Скляренко І. Міжособистісна взаємодія викладача та майбутнього фахівця водного транспорту. Педагогіка вищої та середньої школи. 2017. № 1 (50). С. 304-317.

References

1. Berestenko, O. H. (2013). Kultura profesiinoho spilkuvannia [Culture of professional communication], navch.-metod. posib. dlia stud. den. ta zaoch. form navchannia vsikh spets. humanit. profiliu. Derzh. zakl. «Luhan. nats. unt imeni Tarasa Shevchenka». Luhansk: Vyd-vo DZ «LNU imeni Tarasa Shevchenka», 299 s. [in Ukrainian].

2. Hlushchuk, O. H. (2019). Kultura pedahohichnoho spilkuvannia v novykh realiiakh informatsiino-komunikatsiinoho seredovyshcha [The culture of pedagogical communication in the new realities of the information and communication environment]. VisnykKhDAK. Vyp. 55. S. 7-15. [in Ukrainian].

3. Hrybova, L. V. (2018). Formuvannia kultury profesiinoho spilkuvannia fakhivtsiv sfery obsluhovuvannia v protsesi pidvyshchennia kvalifikatsii [Formation of professional communication culture of specialists in the field of service in the professional development process]. Vcheni zapysky TNU imeni V. I. Vernadskoho. Seriia: Ekonomika i upravlinnia. T. 29 (68). № 6. S. 23-27. [in Ukrainian].

4. Denysenko, N. (2017). Komunikatyvno-dialohichna kompetentnist maibutnoho fakhivtsia: filosofsko-osvitnia refleksiia [Communicative and dialogic competence of the future specialist: philosophical and educational reflection]. Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriiafilosof.-politoloh. studii. Vyp. 14. S. 37-42. [in Ukrainian].

5. Zotova-Sydylo, O. Yu. (2013). Profesiine dilove spilkuvannia: stanovlennia i rozvytok poniattia [Professional business communication: formation and development of the concept]. Pedahohika vyshchoi ta serednoi shkoly. Vyp. 37. S. 436-441. [in Ukrainian].

6. Kish, N. V. (2017). Mizhkulturna kompetentsiia maibutnikh fakhivtsiv yak psykholoho-pedahohichna problema [Intercultural competence of future specialists as psychological and pedagogical problem]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho universytetu. Seriia «Pedahohika. Sotsialna robota». Vyp. 1 (40). S. 129-132. [in Ukrainian].

7. Klymova, K. Ya. (2019). Kultura spilkuvannia yak element pedahohichnoi maisternosti vykladacha zakladu vyshchoi osvity [The culture of communication as an element of pedagogical skill of a higher education institution lecturer]. Naukovyi chasopys NPU im. M. P. Drahomanova. Seriia 16. Tvorcha osobystist uchytelia: problemy teorii i praktyky: zb. nauk. prats / Red. kol.: N. V. Huzii (vidp. red.). Vyp. 31 (41). Kyiv: Vyd-vo NPU im. M. P. Drahomanova, S. 76-79. [in Ukrainian]

8. Pentyliuk, M. I., Marunych, I. I., Haidaienko, I. V. (2010). Dilove spilkuvannia ta kultura movlennia [Business communication and speech culture]. navch. posib. Kyiv: Tsentr navch. literatury, 224 s. [in Ukrainian].

9. Profesiina kultura: sutnist, fakhovi osoblyvosti, rozvytok: kolektyvna monohrafiia (2016) [Professional culture: essence, professional features, development]. kol. avt.; vidp. red. H. Ye. Ulunova. Sumy: Vyd-vo SumDPU im. A. S. Makarenka, 300 s. [in Ukrainian].

10. Skliarenko, I. (2017). Mizhosobystisna vzaiemodiia vykladacha ta maibutnoho fakhivtsia vodnoho transportu [Interpersonal interaction between a teacher and a future specialist in water transport]. Pedahohika vyshchoi ta serednoi shkoly. № 1 (50). S. 304-317. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru