Професійна компетентність магістра як майбутнього викладача

Размещено на http://allbest.ru

ПРОФЕСІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАГІСТРА ЯК МАЙБУТНЬОГО ВИКЛАДАЧА

Гусак Людмила Євгенівна доктор педагогічних наук, професор, професор кафедри іноземних мов гуманітарних спеціальностей, Волинський національний університет імені Лесі Українки

Гордієнко Юлія Анатолівна кандидат педагогічних наук, доцент кафедри практики англійської мови, Волинський національний університет імені Лесі Українки

Микитюк Інна Олексіївна кандидат фізико-математичних наук, доцент, доцент кафедри загальної математики та методики навчання інформатики, Волинський національний університет імені Лесі Українки

Анотація. У статті зосереджено увагу на суті професійної компетентності магістра, який планує стати викладачем. В епоху становлення інформаційного суспільства відбулася освітня криза, яка вбачала проблему в розриві між можливостями сформованої освіти та сучасними суспільними потребами. Постійна зміна технологій, збільшення інформації ставили перед фахівцем все нові вимоги здобувати нові знання, підвищувати професійний рівень, здобувати освіту протягом життя, адаптуватися до постійних змін у суспільстві. Ринкова економіка та інформаційне суспільство потребували професійно компетентного викладача, спроможного не лише якісно виконувати свої обов'язки, а й здатного проявити гнучкість, активність та творчість. Заслуговують на увагу виділені підходи при дослідженні професійної компетентності майбутнього викладача (процесуальний, особистісний, процесуально-особистісний, результативний). В статті схарактеризовано педагогічну діяльність викладача ЗВО як особливого виду професійної діяльності в таких ознаках, як специфічність, автономність, поліфункціональність; представлено педагогічні здібності викладача вищої школи (дидактичні, академічні, перцептивні, мовні, організаторські, комунікативні здібності, педагогічна уява); зазначено, що повинен уміти фахівець з вищою освітою у своїй професійній діяльності. Викладач є унікальним фахівцем, адже він поєднує педагогічну, наукову та управлінську діяльність. Всі ці три компоненти його діяльності є досить важливими і становлять взаємоструктуру. Особлива увага в діяльності викладача спрямована на обов'язковість науково-дослідної роботи. Для формування професійної компетентності необхідне поєднання двох груп умов: зовнішніх (педагогічний вплив, процес здобуття освіти) та внутрішніх (Я-концепція, самоосвіта та самовдосконалення). Під час навчання в магістратурі у студентів повинні формуватися професійні компетентності, які в подальшому будуть розвиватися під час навчання в процесі їхньої педагогічної діяльності. Тому значна увага викладачів повинна бути спрямована не лише на формування системи знань, а й на формування у студентів мотивації до самовдосконалення і професійного зростання. Необхідно навчити майбутніх викладачів моделюванню педагогічних ситуацій, застосуванню знань на практиці, вмінню вирішувати нестандартні ситуації, удосконаленню педагогічної практики. Для цього студенту потрібно мати ґрунтовну психолого-педагогічну та методичну підготовку.

Ключові слова: професійна компетентність, магістр, викладач ЗВО, підходи дослідження, педагогічні здібності, поліфункціональність, взаємоструктура, зовнішні та внутрішні педагогічні умови, педагогічний вплив, самоосвіта, самовдосконалення.

Gusak Liudmyla Yevgenivna Dr. in Pedagogy, Professor, Professor of the Department of Foreign Languages for Humanities, Lesia Ukrainka Volyn National University

Hordienko Yulia Anatolivna PhD, Associate Professor, Associate Professor of the Department of English Language Practice, Lesia Ukrainka Volyn National University

Mykitiuk Inna Oleksiivna PhD, Associate Professor, Associate Professor of the Department, Lesia Ukrainka Volyn National University

PROFESSIONAL COMPETENCE OF A MASTER AS A FUTURE TEACHER

Abstract. This article focuses on the essence of professional competence of a master's degree holder who intends to become a teacher. In the era of the information society, an educational crisis occurred, which revealed the problem of a gap between the capabilities of established education and modern social needs. Constant technological changes and increasing information placed new demands on professionals to acquire new knowledge, enhance their professional level, pursue lifelong education, and adapt to constant societal changes. The market economy and information society required a professionally competent teacher who could not only perform their duties qualitatively but also demonstrate flexibility, activity, and creativity. The highlighted approaches to the study of the professional competence of a future teacher (procedural, personal, procedural-personal, and result-oriented) deserve attention. The article characterizes the pedagogical activity of a higher education institution teacher as a distinctive type of professional activity with features such as specificity, autonomy, and multifunctionality. It presents the pedagogical abilities of a higher education teacher (didactic, academic, perceptual, linguistic, organizational, and communicative abilities, pedagogical imagination) and emphasizes the skills that a professional with a higher education should have in their professional activities. A teacher is a unique expert as they combine pedagogical, scientific, and managerial activities. All three components of their work are quite important and constitute an interrelated structure. Special attention in the teacher's activity in higher education institution is given to the obligatory nature of scientific-research work. The formation of professional competence requires a combination of two sets of conditions: external (pedagogical influence, educational process) and internal (self-concept, self-education, and self-improvement). During their studies in the master's program, students should develop professional competencies that will further evolve during their pedagogical activities. Therefore, considerable attention should be paid by instructors not only to the formation of knowledge systems but also to the development of students' motivation for self-improvement and professional growth. It is necessary to teach future teachers the modeling of pedagogical situations, the application of knowledge in practice, the ability to solve non-standard situations, and the improvement of pedagogical practice. To achieve this, students need to have a solid psychological-pedagogical and methodological preparation.

Keywords: professional competence, master's student, university instructor, research approaches, pedagogical abilities, multifunctionality, interstructure, external and internal pedagogical conditions, pedagogical influence, self-education, self-improvement.

професійна компетентність магістр викладач

Постановка проблеми. Наприкінці ХХ століття відбулися докорінні зміни в освіті, що зумовили появу компетентнісного підходу. В епоху становлення інформаційного суспільства відбулася освітня криза, яка вбачала проблему в розриві між можливостями сформованої освіти та сучасними суспільними потребами. Постійна зміна технологій, збільшення інформації ставили перед фахівцем все нові вимоги здобувати нові знання, підвищувати професійний рівень, здобувати освіту протягом життя, адаптуватися до постійних змін у суспільстві. Ринкова економіка та інформаційне суспільство потребували професійно компетентного викладача, спроможного не лише якісно виконувати свої обов'язки, а й здатного проявити гнучкість, активність та творчість.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Професійно компетентна особистість здатна не лише якісно виконувати свої професійні обов'язки та відповідати сучасним вимогам суспільства, а є унікальною та самобутньою особистістю, яка активно задіяна у суспільному житті та громадській роботі. Розроблення досліджуваної проблеми знайшло відображення в роботах багатьох учених (О. Антонова, Н. Батечко, О. Біда, В. Бобрицька, С. Вітвицька, С. Гончаренко, С. Довбенюк, А. Коломієць, О. Кучерявий, Л. Онищук, О. Савченко, Т. Роман, Г Товканець, О. Щурин та інших).

Закон України «Про вищу освіту» визначає, що компетентність як динамічну комбінацію знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, які визначають здатність особи успішно здійснювати професійну та подальшу навчальну діяльність і є результатом навчання на певному рівні вищої освіти [11].

На думку В.М. Введенського, «професійною компетентністю педагога» є «здатність педагога ефективно здійснювати професійну діяльність: швидко оволодівати сучасними способами діяльності та успішно виконувати професійні обов'язки». Він зазначає, що професійна компетентність не зводиться лише до набору знань та вмінь, а визначає необхідність їх ефективного застосування в реальній освітній практиці [3, 51-55].

Професійна компетентність (М. Головань) - це інтегративне утворення особистості, що поєднує в собі сукупність знань, умінь, навичок, досвіду і особистісних якостей, які обумовлюють готовність і здатність особистості діяти у складній ситуації та вирішувати професійні завдання з високим ступенем невизначеності; здатність до досягнення більш якісного результату праці, ставлення до професії як до цінності. [4, 79-88] Професійна компетентність - це здатність фахівця від моменту початку своєї професійної діяльності на рівні визначеного державою стандарту відповідати суспільним вимогам професії шляхом ефективної професійної діяльності та демонструвати належні особисті якості, мобілізуючи для цього відповідні знання, вміння, навички, емоції, ґрунтуючись на власній внутрішній мотивації, ставленнях, моральних і етичних цінностях та досвіді, усвідомлюючи обмеження у своїх знаннях і вміннях та акумулюючи інші ресурси для їх компенсації [6, 115-121].

Слушною є думка учених, що професійно компетентний педагог - це той, хто успішно розв'язує завдання навчання й виховання, готує для суспільства випускника з бажаними психологічними якостями; задоволений професією; досягає бажаних результатів у розвитку особистості учнів; має й усвідомлює перспективу свого професійного розвитку; відкритий для постійного професійного навчання; збагачує досвід професії завдяки особистому творчому внеску; соціально активний у суспільстві; відданий педагогічній професії, прагне підтримувати навіть у складних умовах її честь і гідність, професійну етику; готовий до якісної та кількісної оцінки своєї праці, вміє сам це робити [6, 116].

Отже, професійну компетентність можна трактувати не лише, як вміння успішно виконувати професійні обов'язки, а й як певні особистісні та індивідуально-психологічні якості викладача, що сприяють його успішній науково-педагогічній діяльності.

Метою статті є розкриття суті і представлення тренінгу формування професійної компетентності магістра, який готується стати викладачем ЗВО.

Виклад основного матеріалу. В Україні не існує чітко визначеної системи підготовки викладача вищого навчального закладу. Освітній процес педагогів середньої загальноосвітньої школи забезпечується випускниками вищих педагогічних навчальних закладів і передбачає формування спеціального і педагогічного компоненту їхньої професійної компетентності й, відповідно, присвоєння кваліфікації «вчитель (за фахом)», то існуюча система підготовки майбутніх педагогів вищої школи є недосконалою і не задовольняє сучасних потреб суспільства. На нормативному рівні задекларовано положення про те, що майбутній педагог вищої школи відповідно до діючого законодавства (ст. 48 Закону України «Про вищу освіту») повинен мати повну вищу освіту і отримати спеціальну педагогічну підготовку, яку йому може надати магістратура[11]. Відповідно до чинного законодавства «магістр - це освітній ступінь, що здобувається на другому рівні освіти та присуджується науковою установою у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньої програми».

При дослідженні професійної компетентності викладача виділяють такі підходи: процесуальний (дослідження якості підготовки до навчально- виховного процесу; дослідження діяльності викладача в навчально-виховному процесі; дослідження контрольно-діагностичної діяльності викладача; особистісний (оцінювання знань і вмінь викладача; мотиваційний компонент; професійно-значущі особистісні якості педагога); процесуально-особистісний (комплексний) підхід (дослідження педагогічних (процесуальних) умінь викладача; результатів праці викладача; результативний підхід (дослідження результативності навчально-виховного процесу, що складається із ступеня засвоєння учнями змісту навчальних програм; набуття ними досвіду репродуктивної і творчої діяльності в межах конкретного навчального предмету; зміни емоційно-ціннісного ставлення студентів до змісту навчального предмету і діяльності в певній галузі [7].

Найдоцільніше при дослідженні професійної компетентності викладача використовувати комплексний підхід, який поєднує в себе всі ці підходи, та включає в себе дослідження: мотиваційної сфери викладача; Я-концепції викладача; якості підготовки; професійно значущих вмінь та якостей, обізнаності в педагогіці, психології та методиках викладання; комунікативних та організаторських умінь; індивідуального стилю викладання; особистісних характеристик та психофізичних особливостей; результативності діяльності викладача; участі у інноваційних проектах та новаторство.

Компетентний викладач повинен забезпечити якісне здобуття студентами вищої освіти. Згідно Закону України «Про вищу освіту» [11] якість освітньої діяльності - це рівень організації освітнього процесу у закладі вищої освіти, що відповідає стандартам вищої освіти, забезпечує здобуття особами якісної вищої освіти та сприяє створенню нових знань освіти. Це означає, що майбутній викладач повинен не лише бути ознайомлений зі стандартами та вимогами щодо якості вищої освіти, а й дотримуватися їх у своїй професійній діяльності.

Специфіка педагогічної діяльності викладача ЗВО як особливого виду різних видів професійної діяльності, схарактеризована в таких ознаках:

Специфічність: педагогічна діяльність розглядається як особливий вид діяльності, об'єктом якого виступає особистість з притаманними їй якостями. При цьому об'єкт виступає суб'єктом своєї власної діяльності з самовдосконалення, саморозвитку, самонавчання: без звернення до внутрішніх ресурсів, потенційних можливостей і потреб студента педагогічний процес не може бути ефективним.

Автономність: ця виокремлена ознака характеризує високу автономність професії викладача ЗВО; підвищений ступінь професійної відповідальності, оскільки від рівня професійної підготовки фахівців, педагогів-професіоналів залежить розвиток економіки країни, освіта молодого покоління, особистісне зростання кожної людини.

Поліфунаціональність: ця ознака акцентує увагу на тому, що діяльність викладача ЗВО є за характером поліфункціональною, оскільки викладач ЗВО постійно виконує декілька функцій - викладача, наставника, вихователя, порадника, консультанта, дослідника, освітнього менеджера тощо). Це обумовлює спрямованість педагогічної діяльності не лише на засвоєння студентами знань і способів діяльності, але й на розвиток і становлення їх особистості, на побудову здорових стосунків у групі, сприятливого мікроклімату, на організацію позааудиторної, самостійної, виховної, наукової діяльності студентів, на створення у вищій школі інформаційно-освітнього й розвивального середовища тощо [3, 51-55].

Дослідники М. Лещенко та В. Массі виокремлюють ряд знань та умінь, які повинен мати викладач ЗВО: фундаментальні знання з дисципліни; уміння доступно викладати зміст навчального матеріалу; уміння застосувати в освітньому процесі сучасних ІКТ; уміння реалізовувати загальновідомі дидактичні принципи, використовувати сучасні форми, методи, засоби навчання у вищій школі; уміння слухати і чути студента; мати чудове почуттям гумору для встановлення контакту зі студентами; уміння передавати своє захоплення навчальною та науковою роботою своїм студентам, магістрантам, аспірантам, бути фанатом педагогічної справи; уміння генерувати нові ідеї, бути креативним, розвивати творчість своїх вихованців; уміння постійно вчитися, розширювати свій науковий кругозір, бути зорієнтованим на освіту упродовж усього життя; уміння вчасно та постійно підтримувати студента чи магістранта, позитивно оцінювати результати його навчання та наукової діяльності; уміння дослухатися, радитися з досвідченими викладачами, науковцями, провадити наукову діяльність; завжди бути терплячим і пам'ятати, що однакових студентів немає, втілювати індивідуальний підхід у педагогічній діяльності; уміти та прагнути до обміну досвідом з педагогами, науковцями, орієнтуватися у царині сучасних відкриттів, напрямів розвитку своєї галузі знань [1; 8, 6-12].

Дослідження психологів свідчать, що будь яка професійна діяльність вимагає від особистості не тільки знання своєї справи, але й розвитку відповідних здібностей. Специфіка педагогічної діяльності вимагає від особистості викладача наявності педагогічних здібностей. Аналіз наукової літератури дозволили представити структуру педагогічних здібностей викладача вищої школи: дидактичні, академічні, перцептивні, мовні, організаторські, комунікативні та педагогічна уява.

Крім того, як відзначають М. Гриньова та І. Зязюн, викладачеві ЗВО має бути притаманна емоційна стійкість, яка проявляється у витримці, вмінні «тримати себе в руках», високорозвинена здатність «володіти собою», тобто високий рівень саморегуляції [5; 7].

Викладач є унікальним фахівцем, адже він поєднує педагогічну, наукову та управлінську діяльність. Всі ці три компоненти його діяльності є досить важливими і становлять взаємоструктуру. Особлива увага в діяльності викладача спрямована на обов'язковість науково-дослідної роботи, на відміну від професії вчителя.

І. Бопко стверджує, що викладач ЗВО, є науковцем, дослідником в галузі науки, яку викладає у ЗВО, і не лише на високому рівні знає свій предмет, але й самостійно досліджує певну наукову проблему, постійно вдосконалює навчальні курси, поповнює теоретичний матеріал новими відомостями, висновками й науковими знахідками, завжди бере участь у роботі наукових конференцій, конгресів та семінарів, публікує наукові статті, навально методичні посібники, підручники, монографії тощо. Поєднання наукової та педагогічної компонентів роботи в професійній діяльності викладача ЗВО, звертає увагу дослідник, підвищує ефективність процесу викладання та навчання студентів, посилює його пізнавально-креативний, самостійно- пошуковий і науковий аспект [2, 44-52].

Викладач також повинен бути менеджером - особистість, яка планує, організовує та контролює власний педагогічний процес. Така особистість завжди має позитивне мислення, вірить в успіх команди та є лідером. Відмінність лідера проявляється в тому, що він не лише керує певною групою людей, а домагається колективної взаємодії та зацікавлений не лише в успіху певної справи, а й також і в особистісному та інтелектуальному розвитку кожного.

Без позитивного іміджу викладача, неможливе успішне здійснення його професійної діяльності. Адже імідж викладача, це як візитка картка професійно компетентного фахівця, та складається із: емоційного сприйняття викладача та його діяльності колегами студентами, соціального оточення. На емоційне сприйняття викладача впливають: зовнішній образ (зачіска, одяг, охайний чи неохайний вигляд, манера, хода, постава, тембр і сила голосу, міміка, жести, постава, хода та ін.), професійні якості (рівень комунікативних та організаційних умінь, стиль викладання, взаємозв'язок зі студентами, знання свого предмету, інноваційність, креативність та ін.), індивідуальні особливості (темперамент, характер, інтелектуальний та духовний розвиток та ін.) та його самопрезентація (вміння створити сприятливе та позитивне враження про свою особистість).

Важливою, на нашу думку, є теза В. Массі (W. Massy), який стверджує, що хороший викладач ЗВО, згідно професійних стандартів, має володіти чіткою мовою та власним стилем викладання, уміти знаходити контакт і спілкуватися з аудиторією, уміти стимулювати активність, пізнавальні здібності, самостійність, креативність студентів чи магістрантів [1].

Професія викладача є досить своєрідною, адже люди типу професії «людина-людина» зіштовхуються з багатьма труднощами, головним чином пов'язаними із взаємодією з людьми, через це нерідко стикаються з емоційним перегоранням. Викладач повинен постійно тримати себе в тонусі, що потребує значного запасу внутрішніх сил та ставить перед ним певні моральні вимоги.

Духовна та моральна складова є вагомою складовою професійної компетентності викладача. Вона включає в себе совість, моральність, переконання та цінності людини, високу відповідальність. Ми вважаємо, що саме моральність та духовність формує ставлення особистості до власної професії. Високоморальна особистість є високодисциплінованою, адже розуміє власну відповідальність перед соціумом та державою та власне кожним індивідом з яким вона стикається за якість власної діяльності, а також особисту відповідальність перед власною совістю. Звичайно особа з низьким рівнем моральності чи духовності зможе якісно виконувати певні професійні обов'язки, але для цього їй необхідні певні підстави, серед них можуть бути такі, як: матеріальна винагорода, особистий зиск, прагнення домінувати над іншими та інші. Натомість для високодуховної особистості ці чинники не грають значної ролі, адже вона є альтруїстом за натурою і їй нескладно ділитися найкращими надбаннями та особистісними ресурсами із суспільством. Такі особистості завжди приносять великий вклад в науку, мистецтво, суспільство чи державу. Таким особистостям властиві гуманізм, почуття справедливості, дисциплінованість, позитивна Я-концепція.

Визначальною умовою для формування професійної компетентності є процес навчання. Фундаментальним в процесі формування в професійної компетентності майбутнього викладача є бакалаврат. Під час навчання на бакалавраті закладаються основні професійні компетенції, які під час навчання на магістратурі та аспірантурі поглиблюються та вдосконалюються. Якщо на бакалавраті у студентів формується здатність розв'язувати складні спеціалізовані задачі та практичні проблеми у певній галузі професійної діяльності або у процесі навчання, що передбачає застосування певних теорій та методів відповідної науки, то в магістратурі формується здатність розв'язувати складні задачі і проблеми у певній галузі професійної діяльності або в процесі навчання, що передбачає проведення досліджень та здійснення інновацій.

Під час здобуття вищої освіти майбутній професіонал постійно вдосконалює свою компетентність, вектор якої поступово направлений до науково-дослідної та інноваційної діяльності. Саме сформованість науково- дослідних умінь - це те що відрізняє фахівця з вищою освітою

Так, В. Адольф вважає, що технологія формування професійної компетентності фахівця може будуватися як процес перетворення навчальної діяльності студента у професійну діяльність фахівця. При цьому умовами формування професійної компетентності педагога, на його думку, є:

• пізнавальна активність, що має чітко виражену професійну спрямованість і проявляється у перетворенні засвоєного соціального досвіду, в творчій, пошуковій діяльності;

• розвиток наукового мислення, що забезпечує основу для прийняття самостійного рішення в будь-якій нестандартній ситуації у процесі педагогічної діяльності, а також для аналізу всіх явищ, фактів цілісного педагогічного процесу;

• організація самоосвіти з широкого кола напрямків, що включає оволодіння культурою суспільства, світовою культурою, усвідомлення процесу навчання, вдосконалення своїх педагогічних здатностей, орієнтацію особистості на саморозвиток, розвиток дослідницьких інтересів;

• персоналізація та індивідуалізація навчання студентів професійній діяльності, що сприяють становленню індивідуального стилю розумової і практичної діяльності [1]

Підготовка майбутніх викладачів в Україні здійснюється в умовах магістратури ЗВО як педагогічного, так і непедагогічного профілю та регламентується законодавством України, а саме таким нормативним документом як Законом України «Про вищу освіту» [11].

Фактично, нині в Україні магістратуру можна розглядати як реальну можливість отримати другу вищу освіту, оскільки наявні магістерські програми, які реалізовуються в університетах, розроблено таким чином, щоб магістранти отримали поглиблені знання з комплексу навчальних дисциплін [10; 12, 287-297].

Осмислення суті поняття магістратури, висвітленої Н. Мачинською, дає змогу дійти висновку, що нині магістратура університету:

уможливлює повніше використовувати науково-педагогічний потенціал університету, мотивувати та стимулювати наукову, творчу і науково-методичну діяльність магістрантів; приваблює нові педагогічні кадри з інших ЗВО України та світу; магістранти, як повноправні співпошукувачі, беруть участь у багатьох видах наукових досліджень (Мотивація+Стимуляція);

здатна оперативно і гнучко реагувати на потреби суспільства, економіки, промисловості, наукових організацій. Індивідуалізація магістерських програм на базі широкої фундаментальної бакалаврської підготовки дозволяє магістрантам адаптуватися до майбутньої професійної діяльності, зокрема, до майбутньої педагогічної діяльності викладача ЗВО уже у процесі навчання у магістратурі (Індивідуалізація);

створює додаткові можливості для підвищення ефективності та якості спеціальної підготовки науково-педагогічних кадрів через аспірантуру. Випускники-магістранти, які мають бажання вступити в аспірантуру університету, мають можливість скласти кандидатські іспити та здатні швидко і вчасно підготувати до захисту кандидатську дисертацію (Орієнтація на аспірантуру);

виступає ефективним механізмом еволюції факультетів університету, які зіткнулися сьогодні з гострими проблемами ґрунтовного оновлення змісту освіти і підготовки сучасних науково-педагогічних кадрів для власного розвитку і оволодіння конкурентоздатних позицій на вітчизняному та світовому ринку освітніх послуг (Еволюція факультетів);

забезпечує додаткові можливості у підготовці високоякісних спеціалістів у міждисциплінарних галузях, які формуються відповідно до світових тенденцій міждисциплінарного синтезу в сучасній науці та техніці (Додаткові можливості);

дозволяє ефективно зберігати і розвивати тенденції української вищої школи в умовах євроінтеграції та входження у світовий простір вищої освіти. Випускники-магістранти зможуть працювати в особливо складних умовах сучасного інформаційного суспільства, у сфері високих технологій та інновацій(Традиції+ Інновації) [10, 29].

Під час навчання в магістратурі у студентів повинні формуватися професійні компетентності, які в подальшому будуть розвиватися під час навчання в аспірантурі та в процесі їхньої педагогічної діяльності. Тому значна увага викладачів повинна бути спрямована не лише на формування системи знань, а й на формування у студентів мотивації до самовдосконалення і професійного зростання. Необхідно навчити майбутніх викладачів моделюванню педагогічних ситуацій, застосуванню знань на практиці, вмінню вирішувати нестандартні ситуації, удосконаленню педагогічної практики. Для цього студенту потрібно мати ґрунтовну психолого-педагогічну та методичну підготовку [9, 117].

Найвагомішою складовою професійної підготовки майбутніх науково- педагогічних працівників є педагогічна практика, метою якої є поглиблення теоретичних знань через їх впровадження у практику, формування вмінь та навичок практичної викладацької діяльності, формування та розвиток методичних та організаторських вмінь. Практична підготовка здійснюється через фахові та науково-асистентські практики. Для магістрантів зміст практики полягає у проведенні науково-дослідної та навчально-виховної діяльності [9, 117]. Структура загального навчального часу навчання в магістратурі складає 60 кредитів, 21 з яких займає практична підготовка. У переліку нормативних дисциплін виділено предмет «Педагогіка і методика викладання у вищій школі», який, головним чином, і забезпечує підготовку магістра як майбутнього викладача ЗВО.

Неперервна освіта передбачає, що після отримання диплому професійне становлення не закінчується, а продовжується. Це означає що викладач повинен завжди підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність та наукову кваліфікацію. Викладач не повинен вважати свою професійну компетенцію остаточно сформованою, адже постійно виникають все нові професійні вимоги і якщо не розвиватися та самовдосконалюватися можна стати профнепридатним.

Задля ефективного формування професійної компетентності запропоновано методичний комплекс, що складається з чотирьох тренінгів, які спрямовані на формування складових професійної компетентності та розвиток професійно значущих якостей особистості майбутнього викладача ЗВО.

Вступний тренінг «Професійна компетентність викладача як умова успішної професійної діяльності» має на меті формувати когнітивно- діяльнісний компонент професійної компетентності, поінформувати студентів про важливість формування професійної компетентності викладача, ознайомити із поняттям та структурою професійної компетентності, сприяти формуванню мотивації до самоосвіти та формування професійних компетентностей. Вступний тренінг розпочинається зі знайомства, очікувань та ознайомлень із правилами та актуальністю проблеми формування професійної компетентності. Метою проведення вправи «Мозковий штурм» є розкриття суті поняття професійна компетентність. Це відбувається не просто шляхом повідомлення готових знань, а шляхом пошуку та задіяння мозкової активності студентів. Мета інформаційного повідомлення є більш широке розкриття сутті професійної компетентності та її складових. Для цього надається підбір навчальної літератури, яка стисло та влучно розкриває суть поняття, а також повідомляє з якою метою необхідне формування професійної компетентності майбутніми викладачами. Вправа “Коло ідей ” проводиться з метою закріплення нових знань, пошуку недостатньої інформації та розкриття суті складових професійної компетентності. Вправа «Асоціативний кущ» проводиться з метою узагальнення поданого матеріалу. Під час виконання вправи формується критичне мислення. Після проведення вступного тренінгу проводяться підсумки заняття та перевіряються очікування.

Проведення тренінгу «Я-концепція професійно-компетентного викладача» є досить важливим. Він формує мотиваційний та рефлексивний компоненти професійної компетентності. Як ми зазначали раніше, високий рівень сформованої мотивації та позитивна «Я-концепція» є визначальними для успішної викладацької діяльності.

Тренінг «Я-концепція» професійно-компетентного викладача» розпочинається зі знайомства, очікувань, ознайомлення з правилами та повідомлення короткої інформації про складові «Я-концепції» та важливості формування позитивної «Я-концепції». Вправа «Саморефлексія» проводиться з метою дослідження «Я-концепції» майбутнього викладач, та стимулювання до рефлексії та самооцінки власних здібностей. Вправа «Автопортрет викладача» також розвиває здатність до самоаналізу та самооцінки власної науково-педагогічної діяльності та порівняння її з сучасними вимогами. Вправа « + -» має на меті розкриття специфіки та аналізу професії викладача як з позитивної так і негативної точки зору. Необхідність цієї вправи полягає в тому, що студенти повинні бути ознайомлені з можливими труднощами та бути готові їх подолати. На основі попередньої вправи «Шлях до успіху» кожен студент знаючи труднощі та переваги професії складає покроковий алгоритм самовдосконалення, самоосвіти та покращення професійної компетентності. Така вправа має вагомий вплив щодо стимулювання мотивації до самоосвіти, самовдосконалення та формування професійної компетентності. Вкінці тренінгу проводиться аналіз, рефлексія та перевіряється чи збулися очікування студентів.

Тренінг «Комунікативно-організаційна компетентність як основа успішної педагогічної діяльності» формує комунікативні та організаційні вміння. Він стандартно починається зі вступного слова, очікувань та ознайомлень з правилами. Для проведення тренінгу студентам завчасно роздаються завдання: підготувати дидактичні ігри для будь-якої вікової групи та провести її під час тренінгу. Мета такої роботи полягає в тому, що студет отримує можливість реалізувати та свої комунікативні та організаційні схильності та вдосконалювати їх під час проведення ігор. Підсумки тренінгу проводяться за допомогою перевірки очікувань студента.

Тренінг «Креативність, як складова професійної компетентності» є завершальним під час формування професійної компетентності та дозволяє студентам систематизувати раніше здобутті знання та на їх основі генерувати інноваційні ідеї. Вправа «Моделювання» розвиває логіку, мислення, креативність та, конструкторські вміння, вчить бачити взаємозв'язки формує комплексне бачення суті та змісту професійної компетентності. Вправа «Реклама» та «Самореклама» розвиває самопрезентаційні уміння викладача, креативність, нестандартне мислення, формує позитивне ставлення та мотивацію до професії. Підсумок тренінгу також проводиться за допомогою перевірку очікувань.

Висновки. Підсумовуючи вище сказане, ми визначаємо що професійна компетентність викладача - це взаємопов'язані знання, вміння, навички, задатки, особистісні та індивідуально-психологічні якості викладача, що динамічно розвиваються та визначають його здатність до виконання професійної діяльності. В ній органічно поєднані знання та ерудиція вченого і мистецтво педагога, висока культура та інтелектуальна, моральна зрілість, усвідомлення обов'язку і почуття відповідальності. Запропонований комплекс тренінгів є ефективним для формування професійної компетентності магістрів як майбутніх викладачів ЗВО.

Література:

1. Massy W. Honoring the Trust: Quality and Cost Containment in Higher Education. Penn State University, 2003. 27 p.

2. Бопко І. 3. Особливості та проблеми наукової діяльності викладача університету. 36. наук, праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: Педагогічні та психологічні науки. 2014. №3. С. 44-52.

3. Введенський В. Н. Моделювання професійної компетентності педагога. Педагогіка. 2003. № 10. С. 51-55.

4. Головань М.С. Професійна компетентність викладача вищого навчального закладу. Проблеми сучасної педагогічної освіти. Серія: Педагогіка і психологія. Збірник статей. Ялта: РВВ КГУ, 2014. Вип. 44. Ч. 3. С.79-88.

5. Гриньова М.В. Саморегуляція: навчально-методичний посібник. Полтава: АСМІ, 2008. 268 с.

6. Драч І.І. Сутнісна характеристика принципів компетентнісно орієнтованого управління професійною підготовкою майбутніх викладачів вищої школи. Ін-т інновац. технологій і змісту освіти МОН України. Нові технології освіти: наук.-метод. зб. 2013. № 75. С.115-121.

7. Зязюн І. Інтелектуально-творчий розвиток особистості в умовах неперервної освіти. Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи: Монографія. К., Віпол, 2000. 340 с.

8. Лещенко М.П. Діяльність викладача вищого навчального закладу в управлінському дискурсі. Витоки педагогічної майстерності: зб.наук. пр. 2011. Вип. 8(2). С. 6-12.

9. Мацюк М.І. Формування професійної компетентності майбутніх викладачів закладів вищої освіти. Педагогіка. Луцьк: Вежа-Друк, 2018. Матеріали ІХ науково- практичної конференції науковців, аспірантів та студентів « Актуальні проблеми педагогіки та соціальної роботи. Збірник наукових праць. С. 115-118.

10. Мачинська Н.І. Педагогічна освіта магістрантів вищих навчальних закладів непедагогічного профілю: Монографія. За ред. докт. пед. наук, проф., член-кор. НАПН України С. О. Сисоєвої. Львів: ЛьвДУВС,2013. 416 с.

11. Про вищу освіту : Закон України від 01.07.2014 р. № 1556-VII : станом на 28 трав. 2023 р. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1556-18#Text (дата звернення: 11.07.2023).

12. Сомбаманія Г.М. Загальні основи організації підготовки магістрів у класичному університеті. Збірник. наук. пр. Нац. академії Держ. прикордонної служби України. Серія: Педагогічні та психологічні науки. 2013. № 1. С. 287-297.

Размещено на Allbest.ru