Традиційні бісерні прикраси українців як засіб національно-патріотичного виховання учнів початкових класів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Традиційні бісерні прикраси українців як засіб національно-патріотичного виховання учнів початкових класів

Меленишин Наталія Борисівна викладач вищої категорії, старший викладач, викладач методики навчання технологічної освітньої галузі початкової освіти, Комунальний заклад «Балтський педагогічний фаховий коледж»

Анотація

У статті розкрито проблему використання традиційних бісерних прикрас українців як ефективний засіб національно-патріотичного виховання учнів початкових класів. Обґрунтовано важливість збереження національної спадщини та розвитку національної свідомості та ідентичності серед молодого покоління. Визволення від російського культурного гніту, усвідомлення національної ідентичності мотивує українців вивчати власну культуру поглиблено та свідомо. Спостерігається відродження інтересу до традиційних прикрас в українському суспільстві. Численні дослідження бісерних прикрас України дають повне розуміння їх культурної та мистецької цінності. В статті описано різновиди і головні особливості бісерних прикрас Закарпаття, Північної Буковини і Західного Поділля.

Ґердани, кризи, силянки варті бути засобом потужного естетичного, національно-патріотичного впливу на українських учнів. Аналіз місця роботи з бісером в чинних освітніх програмах, підручниках та посібниках з технологічної освітньої галузі початкової освіти дозволив дійти висновку, що бісероплетіння представлено лише як одну із технологій, а не як вид українського декоративно-ужиткового мистецтва. Висвітлено результати опитування серед педагогів з метою виявлення рівня обізнаності щодо українських прикрас. Відповіді показали, що знання вчителів недостатні для успішної навчальної та виховної роботи з дітьми щодо ознайомлення з традиційними прикрасами. Автором статті сформульовано педагогічні умови ефективного національно-патріотичного виховання молодших школярів засобом традиційних бісерних прикрас. Підкреслено роль у цьому процесі технологічної освітньої галузі, а особливо - позакласної виховної роботи. Акцентовано увагу на необхідності якісної підготовки фахівців з початкової освіти, компетентних щодо українських ремесел, в тому числі бісероплетіння. Проблема, піднята в статті, потребує уваги з боку освітньо-виховної системи початкової школи та кожного вчителя початкових класів зокрема.

Ключові слова: національно-патріотичне виховання, технологічна освітня галузь початкової освіти, бісероплетіння, прикраси, народний костюм, національне самовираження.

Abstract

Traditional beaded jewelry of Ukrainians as a means of national patriotic education of primary grade students

Melenyshyn Nataliia Borysivna Lecturer of the higher qualifying category, Senior Lecturer, Lecturer of methods of teaching the technological educational branch of primary education, Municipal institution “Balta pedagogical professional college”

The article reveals the problem of using traditional beaded jewelry of Ukrainians as an effective means of national-patriotic education of primary school students. The importance of preserving national heritage and developing national consciousness and identity among the younger generation is substantiated. Liberation from Russian cultural oppression, awareness of national identity motivates Ukrainians to study their own culture in depth and consciously. There is a revival of interest in traditional jewelry in Ukrainian society. Numerous studies of beaded jewelry of Ukraine provide a full understanding of their cultural and artistic value. The article describes the varieties and main features of bead jewelry of Transcarpathia, Northern Bukovyna, and Western Podillia. Herdanas, kryses, sylankas should be a means of powerful aesthetic, national-patriotic influence on Ukrainian students. Analysis of the place of work with beads in current educational programs, textbooks and manuals for the technological educational field of primary education allowed us to come to the conclusion that bead weaving is presented only as one of the technologies, and not as a type of Ukrainian decorative and applied art. The results of a survey among teachers aimed at identifying the level of awareness of Ukrainian jewelry are highlighted. The answers showed that teachers' knowledge is insufficient for successful educational and educational work with children regarding familiarization with traditional jewelry. The author of the article formulated pedagogical conditions for effective national-patriotic education of younger schoolchildren using traditional beaded jewelry. The role of the technological education sector in this process, and especially extracurricular educational work, is emphasized. Attention was focused on the need for high-quality training of primary education specialists competent in Ukrainian crafts, including beadwork. The problem raised in the article requires the attention of the primary school educational system and each primary school teacher in particular.

Keywords: national and patriotic education, technological educational branch of primary education, weaving from beads, jewelry, folk costume, national self-expression.

Постановка проблеми

Останні трагічні події в історії України поставили під загрозу існування української нації. Як ніколи актуальним є національно-патріотичне виховання дітей та молоді. Один з ефективних його засобів - це національний костюм як носій генетичного коду давньої багатої культури. Спостерігаються позитивні тенденції у відродженні та популяризації українського національного стилю, в тому числі і завдяки виховній діяльності закладів освіти: проведення флешмобів до дня вишиванки, дня української хустки, рушника, виставок, свят тощо.

Молодший шкільний вік є сприятливим для формування національної самоідентичності. Діти у цьому віці мають наочно-образне мислення, і саме через яскраві та унікальні образи українського народного вбрання й аксесуарів можна виховати шану до мистецького спадку рідного народу, національну гордість та естетичний смак.

На відміну від вишиванки, національним прикрасам приділяється значно менше уваги в освітній та виховній роботі. Наслідком цього є продовження явища шароварщини, коли українці сприймають примітивні буси з крупних дерев'яних намистин як головну національну жіночу оздобу. Тішить, що багато майстрів відроджують технології виготовлення традиційних прикрас і роблять їх модними трендами серед українських та іноземних споживачів. Так, наприклад, видатна поетка Катерина Калитко часто носить коралове намисто або зґарду - прикрасу з металевими хрестами, співачка Марина Круть на фіналі національного відбору Євробачення-2023 виступила в розкішній кризі з червоного бісеру. З'являється все більше онлайн-магазинів та брендів прикрас в національному стилі. Серед таких - «Стан», «MAMA BRAND», «ID jewerly» та ін. У соцмережах набуває популярності контент блогерів, які досліджують традиційний одяг, поєднують в образі старовинні прикраси з сучасним одягом.

Незважаючи на загальну тенденцію відродження мистецьких традицій, пересічні громадяни України навряд чи розрізнять ґердан, силянку, кризу тощо. Для багатьох ці назви досі невідомі. Проблема полягає в недостатній компетентності сучасного українського суспільства щодо традиційних прикрас як елементів національного костюму. Це зумовлено цілим рядом причин. Першочерговою з них є згубна для українства політика радянської Росії, яка створила і підтримувала явище шароварщини, коли справжнє глибоке народне мистецтво підмінювалося простими грубуватими виробами. Так замість тонкого бісерного плетива чи кількох низок дрібних коралів шароварщина запропонувала одну низку, але крупних яскравих намистин з пластмаси чи деревини. Це робилося для того, аби здешевити (в прямому та переносному значенні) зовнішній образ українців, аби переконати самих українців, що їхня культура примітивна, низькопробна. Старовинні технології забувалися, прикраси ручної роботи замінювали продукти промислового виробництва: без індивідуальності, без символізму, без душі.

Саме у закладах освіти в рамках національно-патріотичного виховання у комплексі з естетичним має формуватися обізнаність щодо українських національних прикрас. Уже в початкових класах на уроках технологічної освітньої галузі при вивченні технології плетіння з бісеру доцільно знайомити дітей з історією та різновидами українських прикрас, підкріплюючи цю роботу проведенням позакласних заходів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Педагогічні умови національно-патріотичного виховання в НУШ обґрунтовано у статті Гренасюк Н.Р. [1], а умови виховання патріотично зорієнтованого молодого покоління засобами українських народних промислів обґрунтовано у статті Галамбош Г.В. [2]. Історія та особливості українських бісерних прикрас розглядалися в багатьох працях. Одними з останніх є науково-публіцистичні праці «Етнографічні групи українців Карпат. Бойки» [3], «Етнографічні групи українців Карпат. Гуцули» [4], «Етнографічні групи українців Карпат. Лемки» [5], підготовлені вченими академічного Інституту народознавства НАН України під керівництвом Степана Павлюка. Бісерний декор народної ноші Західного Поділля детально досліджено в праці Олени Федорчук [6], а шийно-нагрудні чоловічі та жіночі бісерні прикраси Північної Буковини - у праці Ольги Фединчук [7].

Мета статті - теоретично обґрунтувати педагогічні умови національно-патріотичного виховання молодших школярів за допомогою традиційних бісерних прикрас українців і роль у цьому процесі технологічної освітньої галузі початкової освіти.

Виклад основного матеріалу

Бісерні прикраси України захоплюють красою форм, орнаментів, кольорів. Їх носили як жінки, так і чоловіки. Прикраси були нашийними, нагрудними, головними і поясними. Згідно з дослідженнями, «серед українського селянства перші бісерні вироби з'явилися на перетині XVIII - XIX ст.» згідно з [3, с.537]. Вони характерні для таких історично-етнографічних регіонів України, як Закарпаття, Північна Буковина та Західне Поділля. Тут розвинулося мистецтво бісерного низання і ткання, починаючи з початку ХІХ століття. Це спричинено зокрема сусідством з Чехією, яка славиться виробництвом якісного бісеру. Також бісерні оздоби носили покутяни (Покуття - східна частина Івано-Франківської області).

Етнічні групи українців Закарпаття - бойки, гуцули і лемки - виготовляли ґердани, силянки, кризи. Вони мали й специфічні назви, наприклад, «вісьорок», «дармовис» «драбинка».

У бойків бісерні прикраси з'явилися в середині ХІХ ст. Це були прості разки - мониста, а також стрічкові ґердани з бісеру різних кольорів. Бойки використовували у бісероплетінні лляні нитки, натерті воском, тоді як на Західному Поділлі та Покутті нитки замінювала кінська волосінь. Бойківські майстри найчастіше застосовували спосіб нанизування «сіточка», у орнаментиці прикрас домінував мотив ромба з меншим ромбом всередині, ромб з хрестом всередині. Також у композиції фігурували квадрати та зигзаги. На зламі ХІХ - ХХ ст. серед бойків з'явилася техніка ткання ґерданів на «верстаті», що дозволила ускладнити та збагатити візерунки рослинними мотивами. Бойківські майстри виготовляли різні види ґерданів: нашийні, нагрудні (кінці яких з'єднувалися на грудях стрічкою чи шнурочком). стрічкові ґердани з підвісками, розеткові і перетинчасті. Зубчаста силянка складалася з трикутних секцій. Дводільну силянку виготовляли методом зшивання стрічкового ґердану і округлої силянки. Найвишуканішою святковою прикрасою бойкинь була криза, також відома серед лемків та на Західному Поділлі.

У гуцулів спершу були примітивні намиста, набрані у разки, пізніше з'явилися складні - методами і прийомами «силяння», «плетіння», «на декілька ниток», «сіточка». Гуцули використовували венеційський та богемський бісер. Ґердан одягали не лише на шию. Дівчата накладали його поверх кіс, укладених віночком. На Гуцульщині чоловіки також мали прикраси з бісеру: ґердан на парубочому капелюсі, а також шкіряний пояс, вишитий орнаментом з бісеру.

Найпоширенішими прикрасами лемків були мониста з шести-дев'яти разків білих чи сріблястих намистин розміром як дрібний горох. Складніші орнаментальні прикраси виготовляли у східній частині Лемківщини. Це були «крайки» - нашийні ґердани. Основою служили волосінь або шовкові нитки. Лемківські ґердани мали спільні риси з бойківськими. Прикраси були поліхромними з обов'язковим включенням білого та червоного кольорів бісеру. У другій половині ХІХ століття на Лемківщині стали відомими неширокі однодільні силянки (комірці), їх замінили дводільні силянки (комірці з двома ярусами орнаменту), а на зламі ХІХ-ХХ ст. - кризи (великі круглі коміри з багатоярусною орнаментикою). Середня ширина кризи 15-20 см. ЇЇ низ прикрашали петельками чи торочками. В одному виробі поєднували бісер різних розмірів, у гамі кольорів домінував червоний. Окрім мотиву ромба, в орнаменті зустрічалися шестикутники, скісні хрестики, квадрати, трикутники, зигзаг.

З-поміж бісерних оздоб Західного Поділля, окрім силянок, криз, можна виділити «аксамітку» - стрічковий ґердан, нашитий на чорну оксамитову стрічку, що прикрашала голову дівчини. Коштовною жіночою оздобою вважався ґердан з підшитими монетами. Знаним був кутовий ґердан, гострокутні кінці якого зшивалися. Чоловічі капелюхи тут прикрашали великою кількість ґерданів (до п'яти стрічок). Дівчата виготовляли для парубків котильони - бісерні нагрудні прикраси п'ятикутної форми. Котильони були відомі і на Закарпатті.

На Північній Буковині були поширені всі ті ж самі види бісерних прикрас. Характерно, що розеткові ґердани прикрашалися рослинними мотивами, а широкий ґердан називався «басма».

Бісероплетіння у модельній програмі для 5-6 класів (для прикладу проаналізовано програму Кільдерова Д.Е. [8]) є однією з технологій на вибір для вивчення школярами. Та вже в початковій школі корисно дати загальне уявлення про бісерні прикраси як частину національного костюму.

Чинним Державним стандартом початкової освіти [9] визначено ключові компетентності здобувачів освіти, серед яких культурна компетентність та компетентність в галузі техніки і технологій. Ознайомлення школярів (навіть на елементарному рівні) з історією, різновидами та характерними особливостями традиційних прикрас, технологіями їх виготовлення є сприятливим для формування зазначених компетентностей. Мета технологічної освітньої галузі початкової освіти передбачає формування здатності до використання технологій для культурного та національного самовираження. Воно неможливе без засвоєння знань про українські ремесла, в тому чисті бісероплетіння та бісерне ткацтво. «Практичне і творче застосування традиційних та сучасних ремесел» - одне із завдань технологічної освітньої галузі початкової освіти.

Діти молодшого шкільного віку не мають достатньо умінь для виготовлення власноруч таких прикрас, як силянка, криза, ґердан, проте педагог може знайомити учнів з цими оздобами, демонструючи їх на фото, відео чи наживо під час екскурсій до музею або творчої майстерні, зустрічі з колекціонерами. Саме візуальне сприймання естетики українських прикрас буде чинити значний виховний вплив на дитячу особистість.

У типовій освітній програмі навчального предмету «Дизайн і технології» за редакцією Савченко О.Я. одним із завдань курсу визначено «сприяння розвитку естетично-ціннісного ставлення до традицій українського народу в праці, декоративно-ужитковому мистецтві» [10]. У пропонованому змісті даної програми для 1 класу є «Приклади виробів декоративно-прикладного мистецтва (витинанка, гончарство, ткацтво, різьблення, писанкарство, аплікація, вишивка та ін.)», для 2 класу - «Характеристики традиційних і сучасних виробів декоративно-прикладного мистецтва, знайомство з народними умільцями свого краю (реально або віртуально)» [10], для 3 класу - «Приклади орнаментів декоративно-ужиткового мистецтва за регіонами України. Зустрічі з майстрами.

Обговорення вражень. Створення орнаменту з різних матеріалів (картон, папір, пластилін, глина, крупи, насіння, тканина, нитки, блискітки, бісер тощо)», для 4 класу - «Традиційні і сучасні технології декоративно-ужиткового мистецтва. Виготовлення виробу в традиціях декоративно-ужиткового мистецтва» [11]. Очевидно, що дана освітня програма має чітку національну спрямованість і дає широкий спектр для вибору ремесел та традиційних матеріалів, з якими можна знайомити молодших школярів.

Типова освітня програма технологічної освітньої галузі за редакцією Шияна Р.Б. передбачає змістову лінію «Світ ремесел», пропоновані об'єкти праці для 1-2 класів - вироби з елементами витинанки, вироби з глини, ниток, тканини тощо [12], для 3-4 класів - виготовлення виробів технікою плетіння (ляльки-мотанки, закладки, сувеніри тощо); вироби з елементами витинанки, з глини тощо; оздоблення виробів швами «вперед голка» та «назад голка» (частини одягу, серветка, листівка, картина, тощо); виготовлення аплікацій писанки відомими техніками; декорування писанки [13]. Конкретно бісер як матеріал для роботи на уроках у змісті програми не згадується, хоча пропонується плетіння зі стрічок, товстих ниток і шнурів. З вищесказаного випливає, що освітня програма за редакцією Шияна Р.Б. є національно орієнтованою, проте в ній не згадується бісер як матеріал для ознайомлення зі світом ремесел. Це зумовлює недостатню увагу до вивчення українських традиційних прикрас.

У альбомі-посібнику з дизайну і технологій «Маленький трудівничок» (автор Роговська Л.) бісероплетіння представлено темами «Сердечко», «Брелок-смайлик», «Новорічні прикраси з дроту» (ялинка, місяць, рукавичка) у 3 класі [14, с. 34, 88, 89], а також «Український віночок» у 4 класі [15, с. 12]. Як видно, лише тема «Український віночок» має національно-патріотичний зміст, не беручи до уваги той факт, що наші предки не плели віночки з бісеру; цей матеріал міг використовуватися лише для їх оздоблення. Підручник «Я досліджую світ» для 3 класу (Корнієнко М.М.) [16, с. 47] містить завдання для учнів сплести браслет з бісеру, користуючись відеоінструкцією, яку слід самостійно знайти в Інтернеті. При цьому на сторінці підручника розміщене фото браслетів з кольорових ниток, що не відповідає завданню. Також подається коротка інформація про походження бісеру з Єгипту, однак немає жодної згадки про українські традиції плетіння прикрас з бісеру. Підручник «Я досліджую світ» для 4 класу (Волощенко О.В.) [17, с. 7] пропонує учням сплести з бісеру бабку. Ця практична робота пов'язана з вивченням теми тижня «Подорожуємо і відкриваємо світ» і жодним чином не стосується українських ремесел. Разом з тим, висвітлюючи тему «Машина часу», даний підручник подає вишивання хрестиком як одну з давніх українських традицій; про бісероплетіння як одне з українських ремесел не згадується. У підручнику «Я досліджую світ» для 4 класу (Андрусенко І.) [18, с. 111-113] є визначення бісероплетіння, на ілюстрації подані бісерні вироби: квіти, брошка, дерево, браслет, проте жодної традиційної української прикраси не показано. Даний підручник пропонує дітям сплести за схемою бабку і крокодила. У підручнику «Я досліджую світ» для 4 класу (Будна Н.О.) [19, с. 16, 23] розповідається про африканський народ масаї та їхні прикраси з бісеру, є ілюстрація з різновидами таких прикрас, учням пропонується сплести з бісеру брелок «Мавпочка».

Вищенаведений аналіз сучасних підручників та посібників для початкових класів дозволяє стверджувати, що автори недостатньо приділяють увагу українським традиціям бісероплетіння, віддаючи перевагу традиційному мистецтву витинанки, гончарству та вишиванню. Робота з бісером подається як технологія для виготовлення брелків, фігурок тварин, а не як вид українського декоративно- ужиткового мистецтва.

Зрозуміло, що через обмежений обсяг навчальні книги не можуть вмістити інформацію щодо усіх різновидів декоративно-ужиткового мистецтва. Однак підручники та посібники вже давно не служать єдиним джерелом підготовки вчителя до уроку. Новітні джерела інформації в Інтернеті дозволяють підготувати захоплюючі пізнавальні заняття з національно-патріотичним змістом. Отже, від самого учителя, його бажання, усвідомленого підходу до подачі навчального матеріалу буде залежати, чи розглянуть діти роботу з бісером лише як одну з технологій, чи сприймуть бісероплетіння як частину української мистецької культури. Ситуацію ускладнює й те, що однієї години на тиждень недостатньо для детального ознайомлення з усіма українськими ремеслами на уроках технологічної галузі в початковій школі. Значну допоміжну роль в національно-патріотичному вихованні засобами технологій має відігравати позакласна робота школи (гуртки, виставки, майстерки) та робота позашкільних закладів. Однак бажано, щоб основи елементарних знань про народні ремесла, в тому числі бісероплетіння, здобувачі освіти засвоїли саме на уроках технологічної освітньої галузі.

Сформувати в учнів культурну компетентність і обізнаність щодо різновидів бісерних прикрас українців може лише той педагог, який сам добре орієнтується в елементах народного строю різних етнокультурних регіонів України. Так само, як вишивка мала відмінності в різних частинах України, відрізнялися і прикраси. Бісерні оздоби були характерні для Заходу України, деяких місцевостей Півночі та Центру. Стає очевидним, що на Півдні та Сході бісероплетіння не було розвинене. Такі регіональні відмінності є історично зумовленим і закономірним явищем. Проте в сучасних реаліях український народ потребує єднання, якому сприяє міжрегіональний культурний обмін. Кращі зразки мистецької спадщини мають бути спільними для всіх громадян України. Звідси випливає необхідність вивчення прикрас не лише свого регіону, а й усіх інших регіонів Батьківщини. Ще однією причиною доцільності поширення бісерних прикрас серед українців різних регіонів є доступність матеріалу. Бісер представлений на ринку великим асортиментом кольорів та форм. До того ж пластмасовий бісер має бюджетну ціну. Якщо порівняти з натуральним камінням для виготовлення інших національних прикрас (баламутів, пацьорків, коралів та ін.), то бісер є оптимальним варіантом.

Для виявлення рівня обізнаності сучасних педагогів з видами традиційних прикрас було проведено анонімне онлайн-опитування. З 50 респондентів більшість проживають на Півдні України. Результати, які подані в таблиці 1, демонструють, що значна частина опитаних добре орієнтуються у видах прикрас (найбільш впізнаваними були зґарди, ґердан і коралі), проте майже третина усіх відповідей були неправильними. Таким чином, проблема популяризації традиційних прикрас серед педагогів є досить гострою і актуальною.

Таблиця 1. Результати опитування