Організація шкільної освіти Давньої Русі в історико-педагогічному та етнографічному ракурсах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Комунальний заклад вищої освіти «Луцький педагогічний коледж»

Волинської обласної ради

Організація шкільної освіти Давньої Русі в історико-педагогічному та етнографічному ракурсах

П.М. Бойчук, кандидат педагогічних наук, доцент,

Заслужений працівник освіти України, ректор

С.С. Марчук, завідувач кафедри педагогіки та психології

Важливим у сучасних умовах є процес переосмислення розвитку національної освіти задля утвердження державності України, виховання українців-патріотів, які ґрунтовно знають свою історію, культуру, традиції. Історико-культурні надбання та освітні традиції виступають дієвим чинником національно-патріотичного виховання здобувачів вищої освіти, формують у них громадянсько-культурні цінності та компетентності. Звичайно, найефективнішим є звернення до першовитоків духовності та культури нашого народу Давньої Русі.

Мета статті полягає у здійсненні історико-педагогічного аналізу розвитку та становлення давньоруської шкільної освіти, з'ясуванні передумов поширення писемності київськими князями, тісного зв'язку із кращими європейськими та українськими народними освітніми традиціями.

Встановлено, що розвиток ідей про освіту й виховання в період Давньої Русі має загальнодержавне значення. Дослідження показало, що за князювання Володимира Великого, Ярослава Мудрого освіта стає важливим пріоритетом державної і релігійної політики.

З'ясовано, що Ярослав Мудрий перший київський князь, який запровадив міжнародну мобільність, залучивши на навчання європейських монархів у вищій школі «книжного вчення» при Софії Київській 1037 року. Показано, що просвітницька діяльність князя Ярослава та його родини залишили помітний слід в історії української культури. Адже Давня Русь не поступалась в освіченості тогочасним країнам Європи.

Доведено, що давньоруська освіта має тісні інтеграційні зв'язки з культурою Візантії, у зміст освіти включені «сім вільних мистецтв», іноземні мови, заняття спортом. Аналіз етнографічних матеріалів засвідчує звернення до народного досвіду, народних звичаїв та традицій початку навчання на свято Наума, виходячи із практичних потреб українців як умілих землеробів.

Простежено важливі тенденції тогочасної давньоруської освітньої традиції народність, гуманізм, демократизм, європеїзм, нерозривний зв'язок із працею та життям.

Ключові слова: Давня Русь, освіта, школа, «книжне вчення», Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах.

P.M. Boichuk Candidate of Pedagogy, Associate Professor, Honored Worker of Education of Ukraine, Rector, Municipal Higher Educational Institution “Lutsk Pedagogical College” of the Volyn Regional Council, Lutsk, Ukraine

S.S. Marchuk Head of the Department of Pedagogy and Psychology, Municipal Higher Educational Institution “Lutsk Pedagogical College” of the Volyn Regional Council, Lutsk, Ukraine

Organization of school education in Ancient Rus from the historical, pedagogical and ethnographic perspectives

The process of rethinking the development of national education for the purpose of establishing the statehood of Ukraine, raising patriotic Ukrainians who thoroughly know their history, culture, and traditions are important in modern conditions. Historical and cultural assets and educational traditions act as an effective factor in the national and patriotic upbringing of higher education students, forming civic and cultural values and competences in them. Of course, the most effective is the appeal to the origins of the spirituality and culture of our people Ancient Rus.

The purpose of the article is to carry out a historical and pedagogical analysis of the development and formation of Ancient Rus school education, to clarify the prerequisites for the spread of writing by the Kiev princes, a close connection with the best European and Ukrainian folk educational traditions.

It has been established that the development of ideas about education and upbringing in the period of Ancient Rus has national significance. The study showed that during the reigns of Volodymyr the Great and Yaroslav the Wise, education became an important priority of state and religious policy.

It was found out that Yaroslav the Wise was the first prince of Kyiv who introduced international mobility, attracting European monarchs to study at the higher school of “book learning” under Sophia of Kyiv in 1037. It was shown that the educational activities of Prince Yaroslav and his family left a noticeable mark in the history of Ukrainian culture. After all, Ancient Rus was not inferior in education to the European countries of that time.

It is proven that the ancient Russian education has close integration ties with the culture of Byzantium, the “seven liberal arts”, foreign languages, and sports are included in the content of education. The analysis of ethnographic materials confirms the appeal to folk experience, folk customs and traditions of starting school on the Naum holiday, based on the practical needs of Ukrainians as skilled farmers.

The important trends of the Ancient Rus educational tradition of that time are traced nationalism, humanism, democracy, Europeanism, inextricable connection with work and life.

Key words: Ancient Rus, education, school, “book teaching”, Volodymyr the Great, Yaroslav the Wise, Volodymyr Monomakh.

Вступ

Поставлення проблеми. Утвердження державності України є необхідною історичною передумовою піднесення національної культури, а освіта виступає найважливішим пріоритетом суспільного розвитку. Одним із підґрунть державної політики у сфері сучасної освіти є:

виховання патріотизму, поваги до культурних цінностей Українського народу, його історико-культурного надбання і традицій;

нерозривний зв'язок із світовою та національною історією, культурою, національними традиціями [Закон України «Про освіту» (2017)].

Вироблення науково-теоретичних і методичних засад патріотичного виховання сучасної молоді спонукає до вивчення та аналізу національних освітніх історико-педагогічних традицій, їх глибоке вивчення з метою реалізації принципу історичної і соціальної пам'яті, що спрямований на збереження духовно-моральної і культурно-історичної спадщини українців та відтворює її у реконструйованих і осучаснених формах і методах діяльності [Концепція національно-патріотичного виховання в системі освіти України (2022)].

Звернення до давньоруського педагогічного досвіду в сучасних умовах є важливим засобом актуалізації української освітньої традиції, розуміння її самобутніх національних та європейських витоків, також є дієвим джерелом національно-патріотичного виховання учнівської та студентської молоді України.

Аналіз попередніх досліджень. В історико-педагогічній літературі проблема розвитку та становлення давньоруської освіти розгорнута в працях Л. Артемової, С. Бабишина, М. Левківського, В. Кравця, О. Любара, Л. Медвідь, О. Радул, С. Сірополка, Д. Скільського та ін. Здебільшого автори акцентують увагу на таких аспектах означеної проблеми:

соціальні умови становлення писемності та виникнення перших шкіл у Київській Русі [Левківський: 141];

школа і освіта за часів християнізації Русі [Любар: 96];

виховання та освіта в Україні-Русі, Київській державі [Скільський: 11], [Артемова: 31];

формування системи освіти, її ланок, змісту, форм і методів навчання та виховання [Медвідь: 35];

погляди на стан освіти в Київській Русі [Сірополко: 25].

Вивчення та аналіз етнографічних джерел засвідчує опис та фіксацію освітньо-культурних традицій, що започаткувалися у давньоруську добу та знайшли свій розвиток та продовження у подальшому національно-культурному освітньому поступі. Зокрема, в етнографічних працях О. Воропая, О. Ковальчука, В. Скуратівського та ін. описано народні уявлення про організацію навчання в давні часи, приурочення до свята Наума.

У цілому результати досліджень свідчать, що у період зародження та становлення Давньо Русі освіта була на досить високому рівні. Оскільки для задоволенням політичних і духовних потреб давньоруського суспільства потрібні були грамотні люди, тому існували форми і способи їх підготовки, навчання [Артемова: 37]. Проте проаналізовані науковолітературні джерела здебільшого висвітлюють означену проблему в культурно-історичному контексті, хотілося б у нашій науковій розвідці поєднати історико-педагогічні та етнографічні концепції організації шкільної освіти в давньоруській держави задля визначення її самобутності та європейського вектору розвитку.

Мета статті проаналізувати особливості специфіку розвитку шкільної освіти в Давній Русі, визначити роль світської (князівської) влади у поширенні писемності та грамотності, охарактеризувати типи давньоруських шкіл та народні звичаї організування навчального процесу.

Виклад основного матеріалу

Дослідники В. Скотний, С. Черепанова зазначають, що розвиток освіти у Київській Русі ґрунтується на власних національних традиціях та використанні античного й болгаро-візантійського досвіду шкільного навчання. Поширенню грамотності сприяло прийняття християнства у його східному, православному варіанті, що, на відміну від католицтва, давало змогу проводити богослужіння рідною мовою. У період переходу від язичництва до християнства на Русі паралельно існували язичницькі та християнські школи [Українська культура: 42-41].

Український історик педагогіки С. Сірополко стверджує, що немає однозначної думки щодо існування організованих шкіл у Київській державі та рівня тогочасної освіти. На його думку, причина розбіжності думок полягає в тому, що дослідники питання стану освіти в Київській Русі в своїх міркуваннях виходять із різних історичних матеріалів щодо своєї цінності [Сірополко: 25]. Дослідник у праці «Історія освіти в Україні» поділяє учених щодо погляду їх на стан освіти в Київській Русі на три категорії:

1) прихильники Ф. Леонтович, М. Лавровський вважали, що освіта за доби Київської держави стояла дуже високо, бо вже того часу були правильно організовані школи, а саме духовенство вважало за обов'язок поширювати освіту серед своїх парафіян; стародавня школа вчила не тільки читати, писати, співати, але й давала відомості з граматики та лічби, з географії, історії, природознавства, завдяки чому вже в ті часи був окремий клас людей, що володіли всіма освітніми засобами, які знала тоді Візантія;

2) у стародавній Русі не було шкіл, а приватні особи відкривали у себе вдома, так би мовити, публічні читання (думки Е. Голубінського, К. Харламповича);

3) у давніх джерелах зовсім нема виразних вказівок про організовані школи, але ті джерела дають нам право думати, що освіта набувалася тоді чи в колективних школах, чи від поодиноких учителів, причому переважна більшість прагнучих освіти шукала тільки самої письменності навчання читати; другим ступенем науки було писання й рахунки, подальшим грецька мова, необхідна у відносинах із Візантією (М. Грушевський) [Сірополко: 26-27].

Шкільна освіта за князювання Володимира Великого (980-1015) і Ярослава Мудрого (1015-1054) стає складником загальнодержавної і церковної політики Київської Русі [Марчук: 8].

Причини, що сприяли швидкому розповсюдженню грамотності на Русі:

турбота про освіту не лише церковників, а й князівської (світської) влади. Перша школа «книжного вчення» відкрита в 988 року Володимиром при Десятинній церкві (300 учнів). Ярослав Мудрий у 1037 році відкрив двірцеву (палацову) школу у Софійському соборі у Києві;

навчання в давньоруських школах проводилось рідною, слов'янською мовою, а не як на Заході латиною;

розповсюдження такої форми освіти як самоосвіта (що була невідома для Заходу того часу);

давньоруські школи були більш доступними для простих людей;

освіта була доступною для дівчат. У 1086 році Ганна Всеволодівна відкрила жіночу школу при Андріївському монастирі у Києві. Низка джерел засвідчує високу освіченість жінок насамперед у князівських верхах. Ярослав Мудрий через своїх високоосвічених дочок був названий «тестем Європи» (Анна дружина французького короля Генріха, Єлизавета норвезького короля Гарольда, Анастасія угорського короля Анджея). Високоосвіченою була внучка В. Мономаха Євпраксія (Зоя), яка написала перший науковий медичний трактат «Алімма» (“Мазі”) [Марчук: 8];

давньоруські школи за своєю організацією були більш демократичними, тут дисципліна носила більш м'який характер [Кравець: 13].

Вагомий вклад у розвиток давньоруської писемності та освіти зробили київські князі Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах. Проаналізувавши історикопедагогічні джерела, подаємо у табл. 1 узагальнену характеристику їх освітньо-культурної діяльності, досвід організування перших давньоруських шкіл різних типів, авторство релігійно-педагогічних творів.

Зазначимо, що писемність у дохристиянські часи вживається у різних серах суспільного життя зовнішньополітичному, економічному, торговельному та ін. З договору князя Ігоря з греками 944 року відомо, що повноваження руських послів і купців підтверджували письмові грамоти, замість золотих та срібних печаток, як було раніше. Імператор Візантії Константин VII Багрянородний (905-959) у своєму творі «Про церемонії візантійського двору» повідомляє, що княгиню Ольгу під час її перебування на чолі посольства Русі у Константинополі супроводжували 12 перекладачів [Українська культура: 42].

Як стверджує С. Сірополко, «перші літописні відомості про піклування руських князів про освіту пов'язують з іменем Володимира Великого та належать до часу охрещення УкраїниРуси» [Сірополко: 27]. У «Повісті врем'яних літ» сказано, що Володимир почав посилати забирати дітей у нарочитих мужів своїх і віддавати їх на навчання книжне. А матері плакали за чадами своїми як за померлими, бо ще не були кріпкі у вірі [Повість: 34]. Дітей знатних батьків старших дружинників, бояр набирали для того, щоб виховати з них паламарів чи рядових священників, а для того, щоб готувати освічених людей і державних діячів, здатних підтримувати стосунки з іншими країнами. На думку М. Грушевського, християнська церква без освіти, а значить без школи безсильна. Тому офіційно було запроваджено більш досконалу азбуку «кирилицю», замість існуючої «глаголиці», яку створили видатні болгарські просвітники Кирило і Мефодій у 863 році. Це суттєво вплинуло на подальший розвиток шкільної справи в Київській державі [Скільський: 41].

Таблиця 1