Історико-педагогічні основи формування культурної компетентності молодших школярів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історико-педагогічні основи формування культурної компетентності молодших школярів

Барко Михайло Юрійович, аспірант, Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка

Стаття присвячена дослідженню історичних та педагогічних аспектів формування культурної компетентності молодших школярів. У статті розглядаються поняття культурної компетентності та її роль у сучасній освіті. Дана спроба аналізу історичного контексту розвитку освіти в Україні та визначені ключові тенденції її розвитку. Також розглядаються основні педагогічні теорії, які лягли в основу сучасної освіти та формування культурної компетентності учнів. У статті зосереджено увагу на аналізі різних методів формування культурної компетентності учнів молодшої школи, зокрема, на значенні використання інтерактивних методів, технологій та інших інноваційних підходів у навчальному процесі.

Ключові слова: культурна компетентність, молодші школярі, розвиток особистості, культурний досвід,

Historical and pedagogical bases of cultural competence of primary students

Barko Mykhailo, Postgraduate Student at the Department of Pedagogy and Psychology of Primary Education Oleksandr Dovzhenko Hlukhiv National Pedagogical University

Introduction. The article is dedicated to exploring the historical and pedagogical aspects of developing cultural competence in primary students. The concept of cultural competence and its role in modern education are examined in the article. An attempt is made to analyse the historical context of education development in Ukraine and to identify key trends in its development. The article also discusses the main pedagogical theories that form the basis of modern education and the formation of cultural competence in students. The focus of the article is on analysing various methods of developing cultural competence in primary students, including the importance of using interactive methods, technologies, and other innovative approaches in the learning process.

Purpose. The article aims to study the role of historical experience in developing cultural competence in primary students and to determine the influence of cultural traditions on educational programs and practices. The article aims to analyse the historical context that contributed to the development of cultural competence in primary students, taking into account cultural, social, and political transformations. The achievement of article's goal is intended to provide an understanding of how historical events, cultural traditions, and artistic forms influenced the formation of cultural competence in primary students.

Methods. The following methods were used: analytical method - to study the historical and pedagogical aspects of developing cultural competence in primary students to understand the influence of historical experience on modern education; comparative method - to compare pedagogical approaches and methods that were used in different periods in developing cultural competence in elementary school students; literary analysis - to study theoretical approaches to developing cultural competence in primary students and to compare them with practical experience.

Results. The main results of the research include: identifying the role of historical experience in developing cultural competence in primary students; studying the historical context that contributed to the development of cultural competence in primary students, taking into account cultural, social, and political transformations; understanding how historical events and cultural traditions have influenced the development of cultural competence in primary students.

Originality. The scientific novelty of the research results lies in the fact that the article provides a comprehensive analysis of the historical and pedagogical aspects of the formation of cultural competence in primary students. In addition, the influence of cultural, social, and political transformations on this process is taken into account. The research results indicate that historical experience is of great importance for the formation of cultural competence in primary students, as it provides an opportunity to understand cultural traditions and values that shape cultural identity. Moreover, the research results make it possible to compare pedagogical approaches and methods that were used in different periods for the formation of cultural competence in primary students. This can be useful for developing effective pedagogical strategies and methods for the formation of cultural competence in primary students in modern conditions.

Conclusion. The historical and pedagogical foundations of developing cultural competence in primary students can be examined in the context of societal and educational development. On the one hand, changes in socioeconomic conditions and increased intercultural interaction have led to the need to develop children's skills and abilities for effective intercultural communication and collaboration. On the other hand, pedagogical research shows that developing cultural competence at primary school age can positively impact personal development, broaden their worldview and understanding of the world, as well as help build harmonious relationships with the surrounding world. These foundations include various factors, including historical prerequisites. Understanding these prerequisites helps educators more effectively develop cultural competence in students and prepare them for life in a multicultural world. Therefore, the article emphasizes the importance of developing cultural competence in primary students and examines the historical prerequisites that influenced its development. The use of cultural and artistic elements in the learning process and the interaction of intercultural traditions are important aspects of developing cultural competence in primary students. The development of cultural competence in primary students is an important component of their overall development and will help them become tolerant, open, and empathetic citizens.

Key words: Cultural Competence, Junior Schoolchildren, Personal Development, Cultural Experience.

Постановка проблеми

Формування культурної компетентності є важливим аспектом особистого розвитку, особливо для молодших школярів. Культурна компетентність є невід'ємною складовою соціальної компетентності, яка передбачає здатність і бажання людини взаємодіяти з іншими людьми різних культур, поважати їхні традиції та вміти ефективно спілкуватися з ними. Культурна компетентність - це здатність розуміти, оцінювати та поводитись відповідно до культурних норм і цінностей різних народів та груп людей. У сучасному світі, де глобалізація зробила нашу планету більш зв'язаною і різноманітною, культурна компетентність стала необхідною як для особистого розвитку, так і для успішного функціонування в суспільстві. Формування цієї компетентності важливе для відкриття для молодших школярів відомостей про різні культури та розширення їх глобальної обізнаності.

Сьогодні поняття «культурна компетентність» використовується в різних сферах життя, включаючи освіту, медицину, соціальну роботу, державну політику та бізнес. Культурна компетентність визнається як важливий аспект розвитку громадянського суспільства та міжнародних відносин. Вона сприяє взаєморозумінню між культурами, визнанню та поваги до різних культур та ідентичностей, а також розвитку демократії та громадянської свідомості. Це поняття включає в себе ряд ключових компетентностей, таких як здатність до міжкультурного спілкування, гнучкість в роботі з різними культурами та розуміння різних культурних контекстів. Питання формування культурної компетентності молодших школярів є актуальним у сучасному світі, де існує необхідність у вихованні покоління, що здатне діяти в умовах культурної різноманітності, сприймати та поважати культурні відмінності, а також бути відкритим до вивчення інших культур.

В сучасному світі діти стикаються з великою кількістю культурних впливів, що може створювати складнощі в їхньому сприйнятті та розумінні світу. Крім того, в умовах швидкого розвитку технологій та зміни соціально-економічних умов життя, важливо забезпечити дітям необхідні знання та навички, що допоможуть їм адаптуватися до змін та бути конкурентоздатними в майбутньому. Отже, основною проблемою є необхідність створення умов для формування культурної компетентності молодших школярів, що передбачає не лише вивчення культури та історії, але й розвиток вмінь та навичок, що допоможуть дітям сприймати та розуміти культурні відмінності, бути відкритими до нових знань та культурних досвідів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Одним з ключових завдань сучасної освіти є сприяння розвитку культури особистості як найважливішої передумови її саморозвитку та самоорганізації. У новітніх наукових дослідженнях, культурна компетентність визнається як важлива передумова успішної інтеграції в глобальне суспільство, що допомагає зменшити негативний вплив глобалізації та сприяє ефективній міжкультурній взаємодії. Вивченням проблеми формування культурної компетентності особистості школяра займалися відомі вітчизняні та зарубіжні педагоги та психологи. Крім того, за дослідженнями Богосвятської А.І. та інших дослідників, формування культурної компетентності молодших школярів можливе лише у випадку, якщо воно поєднується з формуванням загальних компетентностей, таких як комунікативна, критична та творча компетентності [1, с. 56]. Дослідження питань культури проводили східноєвропейські вчені, такі як, Л. Кертман, М. Каган, Є. Маркарян, В. Межуєв та Ю. Рєзнік, а також західноєвропейські дослідники, такі як У. Беккет, К. Клакхом, А. Кребер, та А. Радкліф -Браун. Ряд вчених, таких як М. Байрам, М. Беннет, С. Бочнер, C. Бондаренко, О. Качмар, В. Кудікунст, О. Лешер, C. Лур'є, С. Сторті та Е. Хірш, займаються дослідженням проблемних питань культурної компетентності. Учені, такі як Г. Гарднер, Д. Деттерман, П. Ерлі, С. Енг, Н. Кантор, Дж. Кільштр, Дж. Майєр, Б. Петерсон, П. Саловей та Р. Стернберг, розробляли концепцію культурного інтелекту та відповідної компетентності в своїх наукових дослідженнях.

Формулювання мети статті

Метою статті «Історико-педагогічні основи формування культурної компетентності молодших школярів» є вивчення ролі історичного досвіду в формуванні культурної компетентності молодших школярів та визначення впливу культурних традицій на навчальні програми та практики. Стаття спрямована на аналіз історичного контексту, що сприяв формуванню культурної компетентності у молодших школярів, з урахуванням культурних, соціальних та політичних трансформацій. Досягнення мети статті має на меті забезпечити розуміння того, як історичні події, культурні традиції та мистецькі форми вплинули на формування культурної компетентності у молодших школярів.

Виклад основного матеріалу

У сучасному світі, де люди з різних культур і національностей працюють і живуть разом, культурна компетентність стає дедалі більш важливою. Люди, які мають культурну компетентність, можуть ефективніше працювати в команді, вирішувати конфлікти та сприймати нові ідеї. Культурна компетентність також є важливим фактором у бізнесі та міжнародних відносинах, де вона може допомогти підвищити ефективність комунікації та знизити культурний ризик. Молодші школярі - це перший етап формування особистості, на якому вони засвоюють основні соціальні навички та розвивають свою особистість. У цьому віці діти починають усвідомлювати своє місце у світі і відкривати для себе культурне різноманіття, яке їх оточує. Однією з ключових переваг формування культурної компетентності є розширення кругозору молодшого школяра. Дитина зможе зрозуміти та оцінити інші культури, їхні звичаї та традиції. Це дозволить їй бути більш толерантною до різних культурних підходів та поглядів, а також вміти побачити позитивні аспекти інших культур. Крім того, формування культурної компетентності сприяє розвитку емпатії та соціальної компетентності. Молодший школяр навчиться розуміти та поважати інші культури, а також виявляти інтерес до них. Він навчиться спілкуватися з людьми з різних культур та релігій, а також виявляти повагу до різних поглядів та індивідуальності кожної людини. Культурна компетентність також є важливою у формуванні ідентичності молодшого школяра. Вона дозволяє дитині збагачувати свій досвід, знайомитися зі своїм корінням та культурними традиціями своєї країни. Це допомагає дитині розвиватися як особистості та зберігати свою ідентичність у світі, де культурна різноманітність є нормою.

Культурна компетентність молодших школярів - це здатність розуміти, поважати та взаємодіяти з іншими культурами, що базується на знаннях, уміннях, цінностях та навичках. Структура культурної компетентності молодших школярів може включати наступні елементи:

- культурне розуміння - знання про різні культури, їх історію, традиції, мову, літературу, мистецтво та інше.

- культурна чутливість - вміння сприймати та розуміти культурні різниці та шанувати різноманітність культур, не дискримінуючи та не ображаючи інших.

- культурна творчість - вміння створювати та інтерпретувати твори мистецтва, літератури, музики, танців тощо, що відображають культурні традиції різних народів.

- культурна самоідентифікація - свідомість себе як представника певної культури та знання власних культурних традицій та цінностей, що дозволяє молодшим школярам розвивати відчуття належності до своєї культури та розуміння взаємозв'язку з іншими культурами.

Таким чином, структура культурної компетентності молодших школярів складається з кількох важливих елементів, що дозволяють дитині зрозуміти, поважати та взаємодіяти з іншими культурами, а також розвивати власні компетенції та культурну самоідентифікацію. Це допомагає молодшим школярам стати відкритішими до інших культур та зміцнює їхнє відчуття приналежності до своєї власної культури. Крім того, культурна компетентність молодших школярів також може включати уміння аналізувати та оцінювати різні культурні вияви, у тому числі негативні, та здатність до міжкультурної адаптації. Такі навички можуть допомогти дитині легше адаптуватися до нових культурних середовищ та знижувати ризик конфліктів.

Формування культурної компетентності в молодших школярів має кілька важливих аспектів:

- це допомагає дітям зрозуміти, що інші культури можуть мати відмінності від їх власної, і що це є нормою. Діти навчаються поважати інші культури та визнавати їх право на існування;

- формування культурної компетентності допомагає дітям розвивати свою емпатію та сприйнятливість до інших людей. Діти навчаються бачити різні точки зору і розуміти, які значення та норми можуть бути важливими для інших людей. Це допомагає дітям бути кращими комунікаторами та сприяє розвитку їх соціальних навичок;

- культурна компетентність сприяє формуванню особистості дитини. Культурні цінності та норми впливають на розвиток особистості та її ставлення до світу. Вивчення різних культур сприяє розвитку критичного мислення та допомагає дітям створювати свій власний світогляд.

- культурна компетентність сприяє підготовці дітей до майбутньої професійної діяльності. Сьогодні бізнес та культурні зв'язки між країнами все більше зміцнюються, тому знання та розуміння культурних різниць є дуже важливим для успішного функціонування у сучасному світі.

Тут постає філософсько-культурологічне завдання, «яке передбачає пізнання особливостей конкретно-історичних форм культури як справжньої таємниці унікальної загальності особистості, пізнання спрямувань розуму, що випливають із суті певної доби, тобто погляд на культуру під кутом зору розрізнення притаманного їй типу, духу доби, цивілізаційних відмінностей та діалогічних перспектив» [2, с. 30].

Отже, формування культурної компетентності в молодших школярів має велике значення як для їх особистісного розвитку, так і для успішного функціонування в суспільстві. Це виявляється у тому, що процес інкультурації походить від особистості до цінностей культури, а процес оволодіння ними індивідуальний і пов'язаний з особливостями, здібностями, потребами кожного здобувача [3, с. 86]. Для досягнення цього мети, необхідно надавати дітям можливості вивчення та дослідження різних культур, проводити культурні заходи та інтерактивні заняття, а також привертати увагу до культурних різниць у повсякденному житті. Таким чином, ми зможемо допомогти молодшим школярам стати культурно компетентними громадянами світу.

Музична освіта є важливим елементом формування культурної компетентності молодших школярів. Культурна компетентність включає у себе розуміння і вміння орієнтуватися в різних культурах, повагу до традицій та інших культурних цінностей. Музична освіта може допомогти у формуванні таких компетентностей у дітей. Значення музичної освіти можна розглянути у декількох аспектах:

- розвиток музичної грамотності молодших школярів. У процесі навчання музики діти вивчають ритміку, мелодію, гармонію та інші елементи музичної мови. Це допомагає розвивати слухову пам'ять, концентрацію та координацію рухів. Крім того, музична освіта допомагає розвивати творчі здібності дітей, їх уяву та фантазію.

- виховання дітей в дусі поваги до культурних традицій. Навчання музики дозволяє дітям вивчати музичну спадщину народу, його історію, традиції та звичаї. Це допомагає зрозуміти значення музики в житті людей, виховує повагу до культурних цінностей та розуміння культурної різноманітності.

- розвиток емоційного і соціального інтелекту дітей. Музика відіграє важливу роль у вираженні емоцій та сприяє розвитку емоційної стійкості. У процесі навчання музики діти вчаться співпрацювати в команді, слухати інших та виконувати свої обов'язки.

Поняття культурної компетентності молодших школярів базується на педагогічній та історичній спадщині, тому важливо розглянути історичні передумови формування цієї компетентності. Історичні передумови формування культурної компетентності молодших школярів можна простежити з часів античності, коли культура вважалася основою для формування вихованої та моральної особистості. У давність люди шукали відомостей про різні культури та відчували потребу в здобутті різних культурних навичок, які допомогли б в повсякденному житті. Культурна компетентність як така не була визнана як окрема навичка в давні часи, але існували різні підходи до формування розуміння і поваги до культурних різноманітностей та вміння взаємодіяти з представниками інших культур.

Як відомо, поняття «культура» є настільки багатоаспектним, що в науковій літературі представлено до 500 його визначень, воно - одне з «найгостріших серед філософських дискурсивних змагань, що пронизують собою епохальний просторово-часовий ареал цивілізації» [4, с. 5]. Одним з найперших поняття «культура» ввів у обіг Цицерон. Він розглядав її як діяльність із перетворення природи на благо людини і засіб удосконалення духовного світу особистості. Відомий філософ Сократ вважав, що людина повинна бути культурно розвиненою, а культура повинна стати основою для формування її моральних якостей. Підсумовуючи різні типи визначень, О. Селіванова зазначає, що «культура містить не лише досягнення суспільства у всіх видах діяльності, а насамперед є способом буття культурної групи у взаємодії з природою, соціумом, навколишнім світом» [5, с. 279].

З історичної перспективи формування культурної компетентності молодших школярів можна виділити декілька етапів. Перший етап відповідає періоду античності, коли педагогіка виникла як самостійна наука, а основний акцент робився на розвиток особистості. В Античності діти навчалися дотримуватися етичних норм та поважати культурні традиції. Наприклад, у Греції, де культура була настільки важливою, що вона стала в основі всієї її цивілізації, діти від самого дитинства вчилися читати, писати, грати в спортивні ігри та музику. Вони також навчалися різним ремеслам, що допомагало розвивати їхні здібності та розуміння процесів, які допомагали їм досліджувати світ.

У другому етапі, що відповідає Середньовіччю, педагогіка здобула релігійний спрямування і набула ціннісно-орієнтованого підходу до виховання дітей. В середньовіччі в Європі та Візантії формування культурної компетентності було пов'язане з релігійною освітою, а діти навчалися поважати та розуміти різні релігії та культури. У епоху Відродження з'явилися нові ідеї та підходи до формування культурної компетентності. Однією з ключових ідей стала гуманістична філософія, яка стверджувала, що людина є центром всесвіту і має необмежений потенціал для розвитку. Тому основним завданням освіти було формування у людини універсальних знань та навичок, які допомагали б їй розвивати свій потенціал та досягати максимальних результатів у різних сферах життя.

Історично формування культурної компетентності молодших школярів пов'язано з ідеями гуманізму та освіти, які були започатковані в епоху Відродження. У ренесансі освіта була більш доступною, але ще досить елітарною, адже вона була зорієнтована на гуманітарні науки та мистецтво. Ці ідеї передбачали розвиток особистості як цілісної індивідуальності, що володіє різними знаннями та навичками. Освіта повинна бути спрямована на формування інтелектуальної, культурної, моральної та фізичної особистості. Один із напрямків формування культурної компетентності у Відродженні було пов'язано з вивченням античної культури та мистецтва. Великі художники та мислителі того часу намагалися відновити та вивчати античну спадщину, яка була загублена у середні віки. Вони вважали, що знання античної культури допоможе людині розуміти світ та її власне місце в ньому, а також розвивати її естетичний смак та культурну свідомість. Ще одним напрямком формування культурної компетентності у Відродженні було вивчення мов та літератури. У той час література була важливим засобом передачі знань та ідей, тому вивчення мов та літератури допомагало людині розуміти та оцінювати різні культури, а також розвивати її здатність до аналізу та критичного мислення. Окрім цього, у Відродженні активно вивчалися питання філософії та моралі, оскільки ці питання були важливими для розуміння людини та її місця в світі.

Вивчення філософії допомагало розвивати критичне мислення та аналітичні здібності учнів, а вивчення моралі допомагало формувати їхній характер та етичні цінності. Можна зробити висновки що основними напрямками формування культурної компетентності у давні часи та епоху Відродження були вивчення античної культури та мистецтва, мов та літератури, науки та техніки, філософії та моралі. Ці напрямки допомагали людині розуміти світ, розвивати свої здібності та навички, а також формувати її характер та етичні цінності. Сьогодні ж, зважаючи на нові виклики та потреби суспільства, до напрямків формування культурної компетентності додаються нові - міжкультурна та інформаційна компетентності, а також розвиток творчих здібностей та креативності.

Надалі слово культура використовувалося як синонім освіченості, вихованості людини аж до XVII століття, коли воно набуло самостійного значення. Григорій Сковорода уперше виокремив культуру як символічний світ, що ґрунтується на найвищих цінностях людського буття. У XVIII столітті філософія Просвітництва продовжила ці ідеї, акцентуючи увагу на вихованні громадянських якостей, таких як відповідальність, толерантність, повага до прав людини та громадянина. В середині XVIII століття різні країни започаткували розвиток освітньої системи, в якій викладання різних дисциплін, включаючи знайомство з культурною спадщиною як своєї так і інших країн, стало однією з головних задач. Віддавалося велике значення вихованню дітей в дусі поваги до історії та культури своєї країни, активно використовувались різні методи та підходи в освіті, які допоможуть у досягненні цієї мети. Це призвело до того, що в навчальних закладах почали впроваджувати культурно-освітні програми, які мали на меті розвиток культурної компетентності у дітей. Це дозволило дітям познайомитися з різними видами культури, увійти в контакт з історією та традиціями свого народу, а також розвинути свою культурну зацікавленість та критичний підхід до світової культури. Історично, педагогіка завжди була пов'язана з формуванням культурної освіти людей. Відправною точкою було вважати формування у дітей цінностей, знань та навичок, необхідних для успішного функціонування в суспільстві.

Третій етап формування культурної компетентності молодших школярів відповідає новітній історії та початку ХХ століття, коли освітній процес став більш демократичним і доступним. Основний акцент робився на формування знань та навичок, необхідних для подальшого життя в суспільстві. У процесі розвитку педагогіки виникла потреба у більш складному підході, що враховує національні та культурні особливості дітей. Основні засади формування культурної компетентності молодших школярів знаходять свої коріння в роботах відомих педагогів і філософів. Наприклад, Я.А. Коменський вважав, що культуру необхідно виховувати з самого дитинства, залучаючи дітей до спільної діяльності. Він розробив систему «розум, серце та руки», в якій педагоги повинні були виховувати розумові, моральні та фізичні якості дитини. Зараз ці ідеї продовжуються у виховних програмах початкової школи. Його ідеї були розвинені в працях Ж.Ж. Руссо, який вважав, що виховання повинно базуватися на спостереженнях за дитячою природою та взаємодії з навколишнім середовищем.

У XX столітті з'явилася педагогічна ідея «дитиноцентризм», яка зосереджувалася на індивідуальному підході до кожної дитини. Ця ідея сприяла розвитку різноманітних методів навчання та виховання, які були спрямовані на розвиток творчості, самовираження та самостійності учнів У більш сучасний час, дослідження підтверджують, що культурна компетентність для молодших школярів може бути викладена як сукупність знань, умінь та навичок, що дозволяють дітям розуміти, поважати та взаємодіяти з різними культурами. Одним з ключових елементів формування культурної компетентності у молодших школярів є міжкультурна освіта. У 1995 році Рада Європи прийняла рекомендації щодо міжкультурної освіти, де було зазначено важливість навчання усвідомлення культурних різниць, діалогу та співпраці між культурами. У 2001 році ЮНЕСКО затвердило «Універсальну декларацію про культурну різноманітність», де було зазначено важливість взаєморозуміння, поваги та діалогу між культурами.

Формування культурної компетентності в молодших школярів є актуальним питанням в сучасній освіті. Історичні джерела свідчать про те, що розвиток цієї компетенції має давню історію та є результатом взаємодії різних культур протягом століть. Одним із найбільш відомих історичних джерел, що стосуються формування культурної компетентності в школярів молодшого віку, є педагогічні традиції Сходу, зокрема, традиції китайської та індійської педагогіки. Китайська педагогіка, наприклад, вважає, що освіта має сприяти розвитку людини як громадянина, який поважає культуру інших народів. Також вона акцентує на важливості розвитку духовності та моральних якостей учнів. Індійська педагогіка, зокрема, надає значення здатності до самовиховання та саморозвитку учнів, що сприяє формуванню культурної компетентності. Європейська педагогіка також має багато внеску у розвиток культурної компетентності молодших школярів. Наприклад, в Швеції в середині ХХ століття було запроваджено педагогічний підхід «демократичної школи», який віддавав перевагу груповим заняттям та засновувався на принципах демократії, толерантності та рівності. Цей підхід сприяв формуванню в учнів здатності до толерантності та поваги до інших культур.

Українська педагогіка також має внесок у розвиток культурної компетентності молодших школярів. Наприклад, важливим історичним джерелом є досвід роботи українських народних шкіл, які з'явилися в кінці ХІХ - на початку ХХ століття. У цих школах використовувалися народні традиції та звичаї для формування у дітей національної самосвідомості та поваги до культури свого народу. Також важливим історичним джерелом є досвід міжнародної педагогіки. Наприклад, в Європі в середині ХХ століття було створено міжнародну школу «Школа миру», яка базувалася на ідеї гуманітарної освіти та виховання культури миру. У цій школі надавалась важлива роль розвитку толерантності, розуміння та поваги до інших культур. Досвід роботи різних країн світу показує, що виховання культурної компетентності має бути спрямовано на розвиток толерантності, поваги до інших культур а національних традицій, а також на формування вмінь та навичок міжкультурної комунікації.

Сучасні джерела, що стосуються формування культурної компетентності в школярів молодшого віку, відображають різні підходи та методики. Наприклад, зараз активно розвивається концепція інтеркультурної освіти, яка базується на принципі взаєморозуміння та поваги до культур інших народів. Також використовуються різноманітні методики проектної діяльності, які дозволяють дітям більш глибоко вивчати культуру своєї країни та країн інших народів. Окрім того, сучасні джерела наголошують на важливості розвитку культурної компетентності як складової загальної компетентності учнів. Для цього використовуються різні методики, такі як ігрові технології, елементи театралізації, мистецькі заходи та інші. Важливою складовою розвитку культурної компетентності є вивчення культурної спадщини, національної історії та традицій, використання народних пісень, казок та інших видів народної творчості. Таким чином, розгляд історичних джерел та сучасних підходів до формування культурної компетентності у молодших школярів свідчить про важливість розвитку цієї компетенції для формування повноцінної особистості та готовності до життя в міжкультурному середовищі. Отже, історичні джерела свідчать про багату історію розвитку культурної компетентності в школярів молодшого віку, яка базується на взаємодії різних культур та педагогічних традицій.

На сьогоднішній день, у зв'язку зі значними змінами в суспільстві та розвитком інформаційних технологій, у педагогіці все більше акцентується на формуванні культурної компетентності молодших школярів, яка передбачає не лише засвоєння певних знань та навичок, а й формування цінностей, світогляду, розвиток емоційної та соціальної сфери особистості. З поширенням освіти та зростанням впливу науки та технологій, з'явилася потреба у формуванні культурної компетентності як частини загальної освіти. Вона включає в себе навички міжкультурного спілкування, розуміння інших культур та традицій, знання про мистецтво, літературу, музику та інші культурні прояви. Вчитель є ключовою фігурою в формуванні культурної компетентності учнів. Він повинен створювати сприятливу атмосферу в класі, де кожен учень має можливість вільно висловлювати свої думки та почуватися комфортно. Вчитель також повинен бути обізнаним з культурними традиціями та звичаями різних країн та народів, а також вміти передавати ці знання своїм учням. Він має використовувати різноманітні методи навчання, щоб допомогти учням зрозуміти різні культурні погляди та норми поведінки. Досвід показує, що людині з високим рівнем культурної компетентності (вродженим або набутим) простіше діяти в нових умовах, приймати правильні рішення і стати успішним у своїй професійній діяльності [6, с. 279].

Історико-педагогічні основи формування культурної компетентності молодших школярів включають в себе різноманітні фактори, в тому числі і історичні передумови. Однією з таких передумов є зміна ролі освіти та її завдань у суспільстві. У минулому основна мета освіти полягала в передачі знань та підготовці молодих людей до виконання конкретних професійних завдань. Однак у сучасному світі, де важливими є не тільки знання, але й уміння працювати в колективі, розв'язувати проблеми, мислити творчо, культурна компетентність стає однією з найважливіших компетенцій.

Іншою передумовою формування культурної компетентності молодших школярів є те, що сучасне суспільство стало дуже різноманітним культурно, етнічно та мовно. Це призводить до того, що діти зустрічаються з різноманітними культурами, що можуть відрізнятися від їхньої власної. У зв'язку з цим, формування культурної компетентності молодших школярів має на меті розширення культурних знань, розвиток культурної толерантності та поваги до інших культур.

Третьою передумовою формування культурної компетентності молодших школярів є інтеркультурна комунікація та міжкультурна освіта. Інтеркультурна комунікація - це взаємодія між людьми різних культур, яка сприяє взаємному розумінню та пізнанню інших культур. Міжкультурна освіта передбачає включення елементів різних культур в навчальний процес, використання різноманітних форм і методів роботи, спрямованих на формування культурної компетентності учнів. Окреслюючи обсяг знань для формування культурної компетентності, варто пам'ятати про неосяжність масиву національної спадщини, її інтерпретації та оцінок. Культурологічні знання поки недостатньо вивчено й описано. Формуючи зміст компетентнісного навчання музичного мистецтва, необхідно брати до уваги функції, які виконує культура як суспільно - історичне явище. Основні з-поміж них - інформаційна, пізнавальна, аксіологічна (ціннісно-комунікаційна), регулювальна (нормативна), людинотворча, перетворювальна, світоглядна, виховна.

Існує багато педагогічних підходів до формування культурної компетентності учнів, і кожен з них має свої особливості та переваги.

- культурологічний підхід - цей підхід передбачає формування культурної компетентності на основі вивчення культури нації, якою володіє учень. Він спирається на ідею, що знання власної культури сприяє формуванню поваги до неї і інших культур, а також сприяє розвитку міжкультурної компетентності.

- діалоговий підхід - цей підхід базується на ідеї співпраці та спілкування між учнями з різних культур. Він допомагає розширювати уявлення про різноманітність культур та сприяє формуванню толерантного ставлення до різних культур.

- інтегрований підхід - цей підхід передбачає використання різних дисциплін для формування культурної компетентності. Наприклад, математичні завдання можуть містити елементи культури або історії, що допомагає учням зрозуміти роль культури у різних аспектах життя.

- комунікативний підхід - цей підхід передбачає активне використання мовленнєвої діяльності для формування культурної компетентності. Він сприяє розвитку мовленнєвих навичок, в тому числі мовленнєвої культури, що допомагає учням ефективніше спілкуватися з людьми з інших культур.

- інтегративний підхід - це педагогічна стратегія, яка базується на ідеї пов'язаності різних видів знань та їх використанні в різних сферах діяльності людини. Цей підхід активно використовується для формування культурної компетентності, оскільки він дозволяє забезпечити зв'язок між знаннями, вміннями та цінностями в різних сферах культури.

Серед інших підходів до формування культурної компетентності можна відзначити соціокультурний підхід, який заснований на ідеї, що культура є результатом взаємодії людей в соціальних групах та спільнотах. Цей підхід акцентує увагу на тому, що формування культурної компетентності повинно відбуватись не тільки на рівні індивідуальної особистості, але й в рамках соціокультурного середовища, в якому вона функціонує. Крім того, існують інші підходи до формування культурної компетентності, такі як акмеологічний, інтегрований, проектний, діяльнісний та інші. Кожен з них має свої особливості та варіанти застосування в практиці навчання та виховання. Усі ці підходи є важливими для формування культурної компетентності, оскільки вони сприяють створенню умов для комплексного та всебічного розвитку особистості, включаючи формування знань, вмінь, навичок, цінностей та життєвих навичок, що потрібні для успішного функціонування в сучасному суспільстві.

культурний компетентність освіта учень

Висновки

Отже, історико-педагогічні основи формування культурної компетентності молодших школярів можна розглянути в контексті розвитку суспільства та освіти. З одного боку, зміна соціально - економічних умов життя та зростання міжнаціональної взаємодії призводять до потреби формування в дітей навичок та здібностей для ефективної міжкультурної комунікації та співпраці. З іншого боку, педагогічні дослідження показують, що формування культурної компетентності в молодшому шкільному віці може позитивно вплинути на розвиток особистості, розширити її світогляд та розуміння світу, а також допомогти у побудові гармонійних взаємин з оточуючим світом. Вони включають в себе різноманітні фактори, в тому числі і історичні передумови. Розуміння цих передумов допомагає педагогам більш ефективно формувати культурну компетентність учнів та готувати їх до життя в мультикультурному світі.

Отже, стаття підкреслює важливість формування культурної компетентності молодших школярів, а також розглядає історичні передумови, які вплинули на її розвиток. Застосування культурно-мистецьких елементів у навчальному процесі та взаємодія міжкультурних традицій є важливими аспектами у формуванні культурної компетентності молодших школярів. Розвиток культурної компетентності молодших школярів є важливою складовою їх загального розвитку та допоможе їм стати толерантними, відкритими та емпатійними громадянами.

Список використаної літератури

1. Богосвятська А.І. Методика компетентнісного викладання на уроках літератури Зарубіжна література в школах України. 2012. № 7/8. С. 56-63.

2. Тагальська С.М. Філософія культури. Київ : Либідь, 2005. 328 с.

3. Гура О.І. Психолого-педагогічна компетентність викладача вищого навчального закладу: теоретико-методологічний аспект: Монографія. Запоріжжя: ГУ ЗІДМУ, 2006. 332 с.

4. Андрущенко В.П. Поняття культури: філософський дискурс на рубежі століть. Вісник Інституту розвитку дитини. Серія Філософія, педагогіка, психологія. Київ, 2014. № 33. С. 5-9.

5. Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми. Полтава, 2008. 712 с.

6. Варнавська І.В. Культурна компетентність як фактор успішної професійної діяльності. Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка №1(339). С. 31.

References

1. Bogosvyatska A.I. (2012). Metodyka kompetentnisnoho vykladannia na urokakh literatury [Methodology of Competence-Based Teaching in Literature Classes]. Zarubizhna literatura v shkolakh Ukrainy - Foreign Literature in Ukrainian Schools, 7/8, 56-63. [in Ukranian].

2. Hatalska S.M. (2005). Filosofiiakultury [Philosophy of culture]. Kyiv: Lybid. [in Ukranian].

3. Gura O.I. (2006). Psykholoho-pedahohichna kompetentnist vykladacha vyshchoho navchalnoho zakladu: teoretyko-metodolohichnyi aspekt [Psychological and pedagogical competence of a higher education institution teacher: theoretical and methodological aspect]. Zaporizhzhia: HU ZIDMU. [in Ukranian].

4. Andrushchenko V.P. (2014). Poniattia kultury: filosofskyi dyskurs na rubezhi stolit [Concept of Culture: Philosophical Discourse at the Turn of the Centuries]. Visnyk Instytutu rozvytku dytyny. Seriia Filosofiia, pedahohika, psykholohiia - Bulletin of the Institute of Child Development. Series Philosophy, Pedagogy, Psychology, 33, 5-9. [in Ukranian].

5. Selyvanova O.O. (2008). Suchasna linhvistyka: napramy ta problemy [Modern Linguistics: Directions and Issues]. Poltava: Dovkillya-K. [in Ukranian].

6. Varnavska I.V. (2021). Kulturna kompetentnist yak faktor uspishnoyi profesiynoyi diyalnosti [Cultural competence as a factor of successful professional activity]. Visnyk LNU imeni Tarasa Shevchenka - Bulletin of Taras Shevchenko National University, 1 (339), 31. [in Ukranian].

Размещено на Allbest.ru