Метод проєктів у вітчизняній і зарубіжній педагогічній теорії та практиці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Метод проєктів у вітчизняній і зарубіжній педагогічній теорії та практиці

Михайленко О.В., Бутко Т.О.

У статті розглянуто історичні аспекти становлення методу проектів у зарубіжній і вітчизняній педагогічній теорії та практиці, виділено етапи розвитку цього методу. Зазначено, що розвиток проектної технології відбувався від розуміння її як універсальної у 20-30-х рр. XX ст. до усвідомлення комплексності у 60-80-х рр.; до переходу від методу проектів у 90-х рр. до проектного навчання, проектного виховання та проектної освіти у ХХІ ст. Підкреслюється значна роль, яку відігравав і відіграє метод проектів у вирішенні проблеми розвитку пізнавальних навичок учнів, формування у них уміння самостійно здобувати знання, бачити, формулювати і розв'язувати проблему, використовувати здобуті знання на практиці. Пропонується класифікація проектів - за провідним методом діяльності (інформаційні, дослідницькі, практико орієнтовані, ігрові, творчі, телекомунікаційні); за змістовим аспектом (літературно-творчі, природничо-наукові, екологічні, лінгвістичні, культурологічні, рольово-ігрові, спортивні, географічні, історичні, музичні); за кількістю учасників проекту (індивідуальні, парні, групові); за рівнем реалізації міжпредметних зв'язків (моно-предметні, міжпредметні, позапредметні); за тривалістю проведення (короткотермінові, середньо тривалі, довготермінові).

Наголошується, що проектна робота мае великий навчально-виховний потенціал, оскільки, працюючи над проектом, учні спілкуються, співпрацюють і допомагають один одному в процесі навчання, тобто розвивають соціальні, розумові та комунікативні навички, вчаться співпрацювати у команді. Цей вид навчальної діяльності сприяє здійсненню принципу індивідуалізації навчання в класах із різним рівнем підготовки під час вивчення та засвоєння нового матеріалу.

Отже, метод проектів - це педагогічна система, що охоплює певну сукупність взаємопов'язаних засобів і процесів, необхідних для створення організованого та цілеспрямованого педагогічного впливу на формування особистості учня.

Ключові слова: проектне навчання, метод проектів, проектна діяльність, педагогічна теорія, педагогічна практика, етапи розвитку методу проектів, види проектів, пізнавальна діяльність.

Mykhailenko O., Butko T. Project method in domestic and foreign pedagogical theory and practice

метод проєкт пізнавальний

The article examines the historical aspects of the project method formation in foreign and domestic pedagogical theory and practice and highlights the stages of this method development. It is noted that the development ofproject technology took place from its understanding as universal in the 20s and 30s of the 20th century to the awareness of its complexity in the 1960s and 1980s; to the transition from the project method in the 90s to project-based learning and project-based education in the 21st century. The important role that the project method played and plays in solving the problem of developing students ' cognitive skills, forming their ability to independently acquire knowledge, see, formulate and solve a problem, and use the acquired knowledge in practice is emphasized. A classification ofprojects is proposed - according to the leading method of activity (informational, research, practically oriented, game, creative, telecommunication); by content aspect (literary-creative, natural-scientific, ecological, linguistic, cultural, role-playing, sports, geographical, historical, musical); by the number of project participants (individual, pair, group); according to the level of implementation of inter-subject connections (mono-subject, inter-subject, extra-subject); by duration (short-term, medium-term, long-term). It is emphasized that project work has great educational potential, because while working on a project, students communicate, cooperate and help each other in the learning process, i. e., they develop their social, mental and communicative skills, learn to cooperate in a team. This type of educational activity contributes to the implementation of the principle of individualization of learning in classes with different knowledge levels while studying and assimilating new material.

Therefore, the project method is a pedagogical system that includes a certain set of interconnected means and processes which are necessary to create an organized and targeted pedagogical influence on the formation of the student's personality.

Key words: project learning, project method, project activity, pedagogical theory, pedagogical practice, stages of development of the project method, types ofprojects, cognitive activity.

Сучасна школа повинна створити умови для формування відповідальної особистості здатної до саморозвитку і навчання впродовж життя, критичного мислення й творчого використання отриманих знань й умінь на практиці. Досягти цього можливо не лише внесенням відповідних змін у зміст освіти, але й завдяки використанню певних технологій навчання.

Метою статті є здійснення історико-педагогічного аналізу методу проектів, який уже понад століття відомий у світовій педагогіці.

У загальному розумінні термін “проект” (від лат. “'projectus” - “кинутий вперед”) розглядається як попередня пропозиція, розробка попереднього тексту закону (законопроекту), плану забудови, кошторису витрат; план, задумана справа, викладення її у кресленні; прототип, прообраз можливого об'єкта чи стану, комплект необхідної документації та матеріалів [7, с. 7].

Аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури свідчить про те, що поняття “проект” трактується досить широко: це комплекс взаємозалежних одномоментних заходів, що спрямовані на досягнення певних цілей при обмежених часових, бюджетних, кадрових та інших ресурсах [7, с. 12]; сукупність певних дій, документів, план, задум реалізації майбутньої діяльності [1]; “процес, який дає початок змінам у штучному середовищі” [10, с. 50].

Проблема проєктної діяльності як педагогічного явища є предметом досліджень вітчизняних та зарубіжних учених (В. Ассаул, Дж. Джонс, С. Ізбаш, Дж. Кнеллер, О. Коберник, О. Онопрієнко, О. Пєхота, В. Тименко, М. Уйсімбаєва, А. Цимбалару, Ю. Якімець на ін.). У педагогічній науці проєктування розглядається у двох аспектах:

1) як педагогічне проектування - процес розроблення окремими педагогами або педагогічними колективами навчальних цілей і конструктивних схем їх досягнення, теоретичних моделей - навчально-виховних програм і методик їх застосування;

2) як проектна діяльність учнів - складова навчальної діяльності, як засіб навчання та виховання, способом організації якої е метод проектів.

Дослідники історії виникнення методу проектів зауважують, що його передісторія сягає корінням у XVI- XVII ст., коли у Вищій Школі мистецтв у Римі курс лекцій був доповнений новим елементом - конкурсом на виготовлення ескізів споруд, а у 1702 р. Королівська Академія Архітектури у Парижі оголосила серед студентів конкурс будівельних планів, ескізи яких були названі проектами. Зазначається, що з того часу не втратили своеї актуальності три ознаки проекту, а саме: здобуття знань учнями в процесі його створення; залучення дійсних фактів під час виконання практичних завдань в умовах, максимально наближених до реального життя; одержання конкретного кінцевого продукту, який передбачае застосування знань із різних галузей наук [5].

Німецький педагог М. Кнолль визначив п'ять етапів розвитку методу проектів в освіті:

1) 1590-1765 рр. - започаткування проектної діяльності в європейській освіті;

2) 1765-1880 рр. - становлення методу - проекти посідають суттеве місце у процесі навчання в Європі та розпочинається застосування цього методу в американський педагогіці;

3) 1880-1915 рр. - активне використання проектів на уроках ручної праці в американських загальноосвітніх школах - учні спочатку розробляють проекти, а потім виконують їх у виробничих майстернях;

4) 1915-1965 рр. - переосмислення проектного методу, його трансформація із специфічного методу професійно-технічної освіти у загальний метод навчання; його повернення з Америки назад до Європи;

5) з 1965 р. відбувається повторне відкриття проектної ідеї як раціонального поєднання теоретичних знань та їх практичного застосування для вирішення конкретних проблем, нова хвиля міжнародного визнання та розповсюдження методу проектів [13, с. 58].

Один із основоположників цього методу американський філософ, педагог і психолог, один із провідних представників прагматизму Дж. Дьюї вважав, що важливим е лише те, що мае практичний результат, і закликав розвивати в учнів критичне й абстрактне мислення, а також уміння працювати з інформацією. Його метод навчання ґрунтувався на принципово новій схемі мислення: “усвідомлення труднощів і формулювання проблеми, яку потрібно вирішити; аналіз даних і всіх можливих шляхів вирішення проблеми; висування гіпотези та її практична або уявна перевірка; висновки” [9, с. 93-94]. Шкільне навчання, вважав Дж. Дьюї, слід починати з діяльності учнів, яка мае практичну значущість, і лише, базуючись на цьому, починати теоретичне осмислення навчального матеріалу.

З метою практичної перевірки власних теорій Дж. Дьюї заснував при університеті Чикаго експериментальну школу-лабораторію (1896-1904), в який традиційні навчальні плани, програми і методи викладання були замінені трудовою та ігровою діяльністю, що базувалася на інтересах учнів і визначалася їх особистим досвідом. Модель навчального процесу, розроблена ученим, характеризувалася наступними рисами:

* реальність навчального матеріалу - вирішення проблем, які пов'язані з потребами життя, мають практичне значення для дитини;

* цілісність (об'еднання в пізнавальній діяльності фізичних, розумових, емоційно-вольових сил дитини);

* діяльнісний підхід у навчанні (введення в навчальні програми проектів, ручна праця як системотворний чинник шкільного життя - практичні заняття не лише розвивають технічні навички, навколо них сконцентровані наукові заняття, які забезпечують учнів знаннями з різних предметів);

* проблемність у навчанні як обов'язкова умова розвитку самостійного, творчого й критичного мислення;

* ігрова діяльність як важливий засіб виховання та навчання дитини;

* уява й інтерес як найважливіші фактори стимулювання дитини до навчання.

Таким чином, педагогічні погляди Дьюї можна розглядати як теоретичне підґрунтя методу проектів.

Подальший розвиток ідеї Дж. Дьюї отримали у роботах його співвітчизника В. Х. Кілпатрика, який ввів у педагогічний обіг поняття “метод проектів”. Зазначимо, що під цим терміном він розглядав, по-суті, форму організації навчання. Продовжуючи ідеї Дж. Дьюї, В. Х. Кілпатрик радить надавати учневі повну свободу мислити самостійно, переглянути й оновити зміст навчальних програм з метою наближення їх до реального життя та потреб дитини. Для активізації творчої діяльності В. Х. Кілпатрик рекомендуе проведення проблемних лекцій і роботу над проектами, вважаючи, що навчання мае ґрунтуватися на постановці мети, виділенні проблеми, складанні плану її вирішення, реалізації проекту й оцінюванні його виконання. У процесі організації проектної діяльності головне, на думку В. Х. Кілпатрика, - це активна взаемодія членів проектної групи. Проект - “будь-яка одиниця цілеспрямованого досвіду, будь-який приклад цілеспрямованої діяльності, де домінувальна мета, як внутрішне спонукання, встановлюе мету дії, керуе його ходом, надае стимул, внутрішню мотивацію. Проект може ставитися до будь-якого виду життевого досвіду, отримання якого фактично збуджуеться домінуючою метою” [11, с. 288].

У роботі “Метод проектів. Застосування цільової установки у педагогічному процесі” учений виділяе декілька типів проектів, в залежності від завдань, які вони вирішують [12]. Так, виробничий проект передбачае виготовлення чогось, втілення задуму в матеріальну форму. Споживчий проект означае накопичення пасивного досвіду шляхом естетичного сприймання та співпереживання відповідно до поставленої мети: тобто, якщо митець намалював картину - він розробляв виробничий проект, якщо ж люди прийшли подивитися на цю картину - це вже споживчий проект. Проект розв'язання проблем, як зрозуміло із назви, пов'язаний із вирішенням складної проблеми або усуненням інтелектуальних, психологічних перешкод. Проект спеціалізації спрямовується на безпосереднє застосування знань, які учень опанував свідомо. Крім того, залежно від кількості учасників проекти розподіляються на індивідуальні або групові.

Ще одна послідовниця Дж. Дьюї вчителька Х. Паркхерст із м. Долтон (шт Массачусетс, США) застосувала систему індивідуалізованого навчання, названу згодом Дальтон-план. В основі цієї системи навчання лежать три основні принципи: свобода вибору занять і вивчення навчальних дисциплін, самостійність і співробітництво. Мета цієї системи полягала у тому, щоб надати учневі можливість вчитися з оптимальною для нього швидкістю та у власному темпі, що відповідає його здібностям. Змістовною основою цієї системи навчання були завдання дослідницького характеру із постановкою експерименту, розробкою проєкту.

Ідеї проєктного навчання Дж. Дьюї були сприйняті та розроблені в інших країнах, де назріла потреба реформувати суспільство, де основу реформ вбачали у вихованні нового громадянина, здатного творчо й неупереджено мислити і діяти - Ж.-О. Декролі (Бельгія), С. Френе, П. Кергомар (Франція); М. Монтессорі (Італія); Г Кершенштейнер, В. Лай, Е. Мейман (Німеччина) та ін.

Метод проєктів знайшов своїх прихильників (Г. Ващенко, Ш. Зельський, С. Русова та ін.) і в Україні як результат дидактичних пошуків щодо зв'язку навчання з життям і виробництвом, здійснення трудового виховання учнів [2, с. 3]. Зокрема, С. Русова зазначала: “Навчання шляхом проєктів відповідає потребам сучасної педагогіки, бо таке навчання ставить перед учнем можливість широкого реального об'єднання знання як найкращої підвалини для навчання” [8, с. 103]. Інтерес педагогів до метода проєктів був зумовлений його спрямованістю на безпосереднє залучення учнів до проблем навколишнього світу, виховання в учнів ініціативи, самостійності, колективізму; розвиток вміння планувати діяльність; врахування нахилів та інтересів дитини; індивідуалізацію методів роботи і темпів виконання завдань.

З'ясовано, що відмінною ознакою проєктів у вітчизняній освіті того часу був їх тісний зв'язок із життєвим досвідом та інтересами дитини. Метод проєктів вважався засобом: усебічного тренування розуму та розвитку мислення й творчих здібностей; формування самостійності, підготовки школярів до подальшої самостійної трудової та професійної діяльності; розвитку соціальних навичок; поєднання теорії і практики навчання [5].

Науковці зазначають, що розвиток проєктної технології відбувався від розуміння її як універсальної у 20-30-х рр. XX ст. до усвідомлення комплексності у 60-80-х рр., коли метод проєктів передбачав використання різних проблемних методів: навчання в малих групах, “мозковий штурм”, дискусії, рольова гра проблемної спрямованості, рефлексія тощо; до переходу від методу проєктів у 90-х рр. до проєктного навчання, виховання та освіти у ХХІ ст. [3, с. 37]. Сьогодні використання проєктних технологій навчання є популярним у системах освіти різних країнах (США, Англія, Німеччина, Нідерланди та ін.), що зумовлено як соціально-економічними, так і педагогічними чинниками.

За провідним методом діяльності виділяють проєкти інформаційні, дослідницькі (пошукові), практико орієнтовані, ігрові, творчі, телекомунікаційні [6, с. 119-120]. Інформаційні проєкти потребують чіткої структури, вони спрямовані на збір інформації про який-небудь об'єкт або з певної теми з метою аналізу, узагальнення та ознайомлення учасників із цією інформацією. Дослідницькі проєкти передбачають пошукову роботу та мають структуру, наближену до наукової (виявлення проблеми, визначення завдань і методів їх вирішення, формулювання гіпотези, розроблення шляхів розв'язання проблем, аналіз одержаних результатів, формулювання висновків, визначення питань для подальшого дослідження). Практико орієнтовані проєкти потребують продуманої структури із визначенням функції кожного учасника; відзначаються чітко визначеним із самого початку кінцевим результатом проєкту, який зорієнтований на інтереси самих учасників (випуск газети, зйомка відеофільму, постановка спектаклю, тощо). Структура ігрових проєктів чітко не визначена і залишається відкритою до закінчення проєкту, в якому кожен учасник має певну роль, обумовлену характером і змістом проєкту, особливістю проблеми, яка вимагає вирішення. Телекомунікаційні проєкти - це спільна навчально-пізнавальна, творча або ігрова діяльність учнів, організована на основі комп'ютерної телекомунікації, яка має спільну мету, узгоджені методи, способи діяльності спрямовані на досягнення спільного результату. Творчий проєкт не має чітко продуманої структури, припускає вільний і часом нетрадиційний підхід до виконання й до презентації результатів (показ мод, відеофільм, вистава тощо). Оскільки проєктна діяльність переважно вимагає креативного підходу, в цьому сенсі будь-який освітній проєкт вважаємо творчим.

За змістовим аспектом проєкти можуть бути: літературно-творчими; природничо-науковими; екологічними; мовними (лінгвістичними), спрямованими на оволодіння мовним матеріалом, вивчення етимології слів, дослідження літератури; культурологічними, що мають зв'язок з історією та традиціями різних країн; рольово-ігровими, які імітують різні комунікативні ситуації; спортивними; географічними; історичними; музичними.

Крім того проєкти поділяють за обсягом контактів (класні, шкільні, міські, обласні, всеукраїнські, міжнародні); за кількістю учасників проєкту (індивідуальні, парні, групові); за рівнем реалізації міжпредметних зв'язків (монопредметні, міжпредметні, позапредметні); за тривалістю проведення (короткотермінові (1-2 уроки), середньо тривалі (тиждень-місяць), довготермінові (місяць-рік).

Усі дослідники підкреслюють, що проєктна робота має великий навчальний і виховний потенціал, оскільки в ній кожен з учасників не втрачає свого статусу активної особистості, намагається зайняти в групі позицію, що відповідає його знанням, умінням, здібностям. Працюючи над проєктом, учні спілкуються, співпрацюють і допомагають один одному в процесі навчання, тобто розвивають соціальні, розумові та комунікативні навички, вчаться співпрацювати у команді. Цей вид навчальної діяльності сприяє здійсненню принципу індивідуалізації навчання в класах із різним рівнем підготовки під час вивчення та засвоєння нового матеріалу. Метою методу проєктів є створення умов, за яких учні самостійно й охоче отримують знання з різних джерел, вчаться застосовувати отримані знання для розв'язання нових пізнавальних і практичних завдань, удосконалюють комунікативні вміння, працюючи в різних групах, розвивають дослідницькі вміння та аналітичне мислення [4].

Таким чином, відповідно до змістового та процесуального наповнення метод проєктів можна розглядати як:

1) метод навчання, якщо він застосовується на окремому етапі навчальної діяльності, як комплекс дидактичних прийомів, спрямованих на досягнення освітньої мети в межах певної організаційної форми;

2) форму організації навчання, якщо діяльність учителя й учнів здійснюється за встановленими етапами й певним режимом (наприклад, уроки-проєкти);

3) педагогічну технологію, що являє собою комплексний інтегративний процес, який передбачає цілепокладання, планування, відповідну організацію, використання певних методів і форм, аналіз результатів.

Отже, метод проєктів - це педагогічна система, що охоплює певну сукупність взаємопов'язаних засобів і процесів, необхідних для створення організованого та цілеспрямованого педагогічного впливу на формування особистості учня.

Використана література

1. Ізбаш С. С. Проєктна діяльність як фактор соціально-професійної адаптації студентів педагогічного університету: дис... канд. пед. наук. Мелітополь: Мелітопольський держ. педагогічний ун-т., 2007. 290 с.

2. Метод проєктів в українській школі 1920-1930-х років / Педагогічний музей України; [укладачі: В. О. Гайдей,

О. П. Міхно; наук. консультант О. В. Сухомлинська]. Вінниця: Видавець ФОП Кушнір Ю. В., 2019. 192 с. (Сер. “Педагогічні републікації”; вип. 6).

3. Огієнко О. Тенденції розвитку проєктної технології у зарубіжній педагогіці ХХ століття. Порівняльна професійна педагогіка. 2011. № 1. С. 31-38.

4. Онопрієнко О., Кондратюк О. Проєкти в початковій школі: тематика та розробки занять. Київ: Шк. світ, 2007. 128 с.

5. Онопрієнко О. В. Проєктна діяльність у початковій школі. URL: https://base.kristti.com.ua/wp-content/uploads/2017/09/ Proektna_diyalnist.pdf.

6. Пеньковець О. В. Метод проєктів в навчальному процесі. Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка. Серія: педагогічні науки. Вип. 80. Чернігів: ЧДПУ, 2008. С. 119-122.

7. Петрова І. В. Проєктування в соціально-культурній сфері: навч. посіб. Київ: Вид-во КНУКіМ, 2007. 372 с.

8. Русова С. Ф. Нові методи дошкільного виховання. Прага: Сіяч, 1927. 111 с.

9. Dewey J. The School and Society. URL: https://ia600907.us.archive.org/16/items/schoolsociety00dewerich/schoolsociety00 dewerich.pdf.

10. Jones J. Ch. Design Methods. Seeds of Human Futures. N. Y, Toronto, Chichester, Brisbane: Wiley-Interscience Publ., 1982. 342 p.

11. Kilpatrick W. H. Dangers and Difficulties of the Project Method and How to Overcome Them: Introductory Statement and Definition of Terms. Teachers College Record. 1921. Vol. 22, No. 4. P. 288-289

12. Kilpatrick, W. H. The Project Method: The Use of the Purposeful Act in the Education Process. Teachers College Record. 1918. № 19. Р 319-335.

13. Knoll M. 300 Jahre lernen am Projekt. Zur Revision unseres Geschichtsbildes. Pedagogik. 1993. № 7-8. Р 58-63.

References

1. Izbash S. S. Proiektna diialnist yak faktor sotsialno-profesiinoi adaptatsii studentiv pedahohichnoho universytetu: dys... kand. ped. nauk [Project activity as a factor of social and professional adaptation of students of a pedagogical university: PhD thesis]. Melitopol: Melitopolskyi derzh. pedahohichnyi un-t., 2007. 290 s. [in Ukrainian].

2. Metod proiektiv v ukrainskii shkoli 1920-1930-kh rokiv / Pedahohichnyi muzei Ukrainy [Project method in the Ukrainian school of the 1920s-1930s / Pedagogical Museum of Ukraine]; [ukladachi: V O. Haidei, O. P Mikhno; nauk. konsultant O. V Sukh- omlynska]. Vinnytsia: Vydavets FOP Kushnir Yu. V, 2019. 192 s. (Ser. “Pedahohichni republikatsii”; vyp. 6). [in Ukrainian].

3. Ohiienko O. Tendentsii rozvytku proiektnoi tekhnolohii u zarubizhnii pedahohitsi KhKh stolittia [Trends in the development of project technology in foreign pedagogy of the 20th century]. Porivnialnaprofesiinapedahohika. 2011. № 1. S. 31-38. [in Ukrainian].

4. Onopriienko O., Kondratiuk O. Proiekty v pochatkovii shkoli: tematyka ta rozrobky zaniat [Projects in primary school: topics and lessons development]. Kyiv: Shk. svit, 2007. 128 s. [in Ukrainian].

5. Onopriienko O. V Proiektna diialnist u pochatkovii shkoli [Project activity at primary school]. URL: https://base.kristti.com.ua/ wp-content/uploads/2017/09/Proektna_diyalnist.pdf. [in Ukrainian].

6. Penkovets O. V Metod proiektiv v navchalnomu protsesi [Project method in the educational process]. Visnyk Chernihivskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu meni T. H. Shevchenka. Seriia: pedahohichni nauky. Vyp. 80. Chernihiv: ChDPU, 2008. S. 119-122. [in Ukrainian].

7. Petrova I. V. Proiektuvannia v sotsialno-kultumii sferi: navch. posib [Projecting in the social and cultural sphere]. Kyiv: Vyd-vo KNUKiM, 2007. 372 s. [in Ukrainian].

8. Rusova S. F. Novi metody doshkilnoho vykhovannia [New methods of preschool education]. Praha: Siiach, 1927. 111 s. [in Ukrainian].

9. Dewey J. The School and Society. URL: https://ia600907.us.archive.org/16/items/schoolsociety00dewerich/schoolsociety00 dewerich.pdf. [in English].

10. Jones J. Ch. (1982). Design Methods. Seeds of Human Futures. N. Y, Toronto, Chichester, Brisbane: Wiley-Interscience Publ., 342 p. [in English].

11. Kilpatrick W. H. (1921). Dangers and Difficulties of the Project Method and How to Overcome Them: Introductory Statement and Definition of Terms. Teachers College Record, 22-4, 288-289. [in English].

12. Kilpatrick, W. H. (1918). The Project Method: The Use of the Purposeful Act in the Education Process. Teachers College Record, 19, 319-335. [in English].

13. Knoll M. (1993). 300 Jahre lernen am Projekt. Zur Revision unseres Geschichtsbildes. Pedagogik, 7-8, 58-63. [in German].

Размещено на Allbest.ru