Розвиток усномовленнєвих компетентностей з використанням аудіовізуальних засобів

Размещено на http://allbest.ru

РОЗВИТОК УСНОМОВЛЕННЄВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ З ВИКОРИСТАННЯМ АУДІОВІЗУАЛЬНИХ ЗАСОБІВ

Ірина Лук'яненко

аудіювання комунікативний навчання іноземна мова усномовленнєві компетентності

1. ВСТУП

Постановка проблеми. В умовах зростання потреби міждержавної комунікації із закордонними, партнерами, володіння іноземними мовами є одним із важливих складників професійної компетентності фахівців різних галузей. З усіх видів мовленнєвої діяльності особливого значення сьогодні набувають говоріння й аудіювання як переважні шляхи сприйняття й обміну інформацією та взаємопов'язані процеси комунікативної діяльності. Отже, розвиток усних мовленнєвих навичок стає пріоритетним завданням іншомовної підготовки. Велика кількість автентичного аудіовізуального матеріалу, швидкий розвиток комп'ютерних технологій, їх поширення застосування в усіх сферах професійної діяльності, упровадження сучасних технічних засобів у процес навчання сприяють ефективному застосуванню комунікативного підходу в іншомовній підготовці майбутніх фахівців та адаптації змісту навчання до індивідуальних і професійних потреб слухача. Водночас головним викликом для викладачів є визначення способів раціонального використання можливостей, що надають аудіовізуальні засоби з метою стимулювання комунікативного аспекту навчання, підвищення самостійності слухачів у процесі здобуття знань, розвитку культурних та цивілізаційних знань.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Жвавий інтерес з боку педагогів і науковців до розвитку усномовленнєвих навичок спонукає до використання сучасних засобів навчання на заняттях з іноземної мови, що обумовлюється постійним розвитком технологій, збільшенням доступності технічних засобів для користувачів та покращенням якості зв'язку, що особливо вплинуло на організацію дистанційного навчання. Значний вклад у питання використання аудіовізуальних засобів для навчання іноземних мов зробили такі науковці, як Н.І. Бичкова, І.Є. Зозуля, Т.Є. Малєєва, О.Я. Пантелеєва, А.А. Слободянюк, А.С. Стадній та ін.

Зокрема І.Є. Зозуля, А.С. Стадній, А. А. Слободянюк обґрунтували важливість використання аудіо й відеоматеріалів у процесі формування комунікативної компетентності слухачів закладів вищої освіти та надали практичні рекомендації щодо їх ефективного використання на заняттях.

На ролі аудіовізуальних матеріалів у створенні комунікативних ситуацій на заняттях з іноземної мови наголошують Т. Є. Малєєва й О. Я. Пантелеєва, які визначають важливість використання автентичних записів мовлення для розвитку інтонаційно-синтаксичних і лексико-граматичних норм, розуміння соціокультурних особливостей, комунікативної доцільності й мовної поведінки [1, с. 135].

Поміж іноземних науковців вагомий внесок у дослідження теми розвитку компетентностей говоріння зробили А. Бернс, К. Гох., Б. Седлхофер, Дж. Річардс та інші. Дж. Річардс, зокрема, охарактеризував залежність процесів аудіювання й говоріння і дослідив основні напрями роботи над розвитком усних мовленнєвих компетентностей. Він розглянув три види організації усного мовлення: міжособистісна взаємодія, формальний обмін інформацією та публічний виступ, та 'їхні специфічні риси, які мають опанувати слухачі в процесі навчання. А. Бернс розглядає перелічені види організації усного мовлення в їхньому взаємозв'язку з когнітивним, соціальним та афективним компонентами говоріння, роблячи висновок про важливість попередньої підготовки слухачів до усномовленнєвої взаємодії [2, c. 3, 4]. Такі висновки спонукають нас звернутися до аудіовізуальних матеріалів як до ресурсу, що дозволяє створити відповідне комунікативне середовище, залучаючи когнітивний, соціальний та афективний компоненти мовлення.

Важливість використання мультимедіа на заняттях з іноземної мови відзначав П. Шіраг, вказуючи на позитивні аспекти впливу мультимедіа на досягнення цілей заняття, зауваживши, що нераціональне використання викладачами мультимедійних засобів не сприяє розвиткові аналітичного й критичного мислення та призводить до втрати комунікативної ініціативи у слухачів.

Проте дослідження, проведені С. Деміром, свідчать про негативний вплив телебачення та інтернету на комунікативні навички слухачів, що пояснюється ймовірною залежністю сучасної молоді від інтернету й переважанням рецептивної діяльності без подальшого розвитку в комунікативних вправах та браком практичного застосування навичок комунікації.

Отже, переваги застосування аудіовізуальних матеріалів і взаємозалежність аудіювання й говоріння в комунікативному підході до навчання іноземних мов викликають великий інтерес у наукових колах. Водночас актуальним залишається питання ефективності й раціональності використання різних прийомів роботи з аудіовізуальними засобами на заняттях з іноземної мови для розвитку комунікативних компетентностей у слухачів та можливостей використання аудіовізуальних матеріалів для створення комунікативних ситуацій на заняттях.

Метою статті є визначення ефективних прийомів роботи з аудіовізуальними засобами на заняттях з іноземної мови для створення комунікативного середовища та комплексного розвитку усномовленнєвих компетентностей у слухачів.

2. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Завдяки розвитку технологій аудіо- й відеоматеріали стали невід'ємною складовою занять з іноземної мови на усіх навчальних рівнях. Інформаційно-комунікаційні технології відкривають широкий спектр можливостей для роботи на заняттях і мають використовуватися для увиразнення навчального матеріалу, стимулювання пізнавального інтересу та створення комунікативного середовища. Проте у зв'язку з переходом на змішану й дистанційну форми освіти та ширшим впровадженням комп'ютерного навчання педагоги відмічають зниження компетентностей слухачів в аудіюванні й говорінні [3, с. 72]. Цьому явищу є декілька пояснень: по-перше, методи й засоби навчання не могли бути перелаштовані достатньо швидко, щоб компенсувати нестачу усної взаємодії в аудиторії; по-друге, переважання тестових завдань в комп'ютерному навчанні та в державній підсумковій атестації не сприяє стимулюванню усних мовленнєвих навичок; по-третє, спостерігається низький рівень самостійності слухачів у здобутті знань, що пояснюється звичкою до переважно учителецентричної системи шкільної освіти.

Водночас звучать непоодинокі застереження від педагогів і науковців щодо негативного впливу мультимедіа на комунікативні навички, що підкріплено проведеними статистичними дослідженнями [4], [5], які вказують на шкоду від нераціонального використання автентичних аудіой відеоматеріалів у освітньому процесі та потребу виявлення неефективних видів роботи з ними з метою уникнення небажаних наслідків та більш швидкому прогресу слухачів у здобуванні необхідних навичок.

У реальному житті аудіювання й говоріння природно залежать одне від одного, а тому на заняттях з іноземної мови слід повноцінно використовувати роль аудіо- й відеоматеріалів як стимулу для говоріння [6, с. 658]. Важливість аудіювання в процесі навчання говоріння полягає в тому, що за допомогою зразків автентичного мовлення слухачі звикають до природного для носіїв темпу мовлення, індивідуальних особливостей вимови, набувають досвіду сприйняття різних регіональних акцентів. Залучення автентичних записів на заняттях допомагає уникнути звикання до мовлення лише викладача й одногрупників, що є наслідком формування внутрішнього соціолекту в групі й толерування неточностей і помилок у вимові. Крім того, мовлення носіїв мови насичене невербальними засобами комунікації (типовою жестикуляцією, мімікою), словами-паразитами, вигуками, кліше, еліпсами, які особливо часті в розмовному дискурсі й практично не представлені в писемному мовленні. Через це сприйняття розмовного мовлення носіїв є невід'ємною складовою формування усної мовленнєвої компетентності. Водночас нові вимоги до компетентностей слухачів та реалії освітнього процесу вимагають зміни підходів до використання інформаційно-комунікаційних технологій для забезпечення більшої комунікативності.

Перевагами використання мультимедіа в навчальних цілях є ілюстративність подавання матеріалу, створення ефекту присутності, формування виразного образу, що покращує розуміння ситуації мовлення і є найкращою передумовою для подальшого обговорення певного питання з аудиторією [2, с. 6]. Живе мовлення в конкретній ситуації спонукає слухача використовувати різноманітну за емоційним забарвленням лексику, висловлювати негативні й позитивні реакції, іронію й жарти, що не лише активізує процеси сприйняття й запам'ятовування, а й створює по-справжньому комунікативні види діяльності на занятті.

Головним фактором ефективності застосування аудіовізуальних матеріалів є не лише їх правильний підбір до потреб аудиторії, а й доцільність обраних прийомів роботи, що включає раціональний розподіл часу на різні види діяльності. Робота з мультимедіа має бути добре організованою й, підпорядковуючись цілям заняття, слугувати доповненням до основної теми, вносити яскраві й різноманітні акценти в хід обговорення, залишаючи основний час для висловлювань слухачів [5, с. 120]. Саме тому відведення більшої частини заняття на перегляд фільму від початку до кінця не є ефективним, оскільки не включає комунікативного компонента, налаштовує слухача лише на пасивне сприйняття без подальшої активності в дискусіях і комунікативних вправах. Окрім того, такий вид діяльності є непродуктивною витратою часу, адже великий за обсягом аудіоматеріал складно адаптувати до особливостей сприйняття кожного слухача. У підсумку залишається нез'ясованою велика кількість нових слів, виразів, синтаксичних конструкцій, невикористаних дискусійних тем, цікавих з культурознавчого погляду моментів тощо.

Натомість корисно в індивідуальному порядку, тобто як домашнє завдання, переглядати недубльовані фільми із субтитрами. У цьому випадку у слухача є можливість зупинити перегляд, якщо він відчуває втому або потрібно з'ясувати невідоме слово, прослухати фразу двічі. Розвивальна роль такої роботи з аудіовізуальним матеріалом полягає в одночасному сприйнятті слухачами орфографії та орфоепії слів, що сприяє покращенню вимови, розвитку фонематичного слуху, розумінню особливостей вживання слів та конструкцій, а також мовній здогадці, коли невідоме слово, вжите в контексті, стає зрозумілим із ситуації мовлення. Такий вид роботи збагачує словниковий запас характерними для розмовного дискурсу зворотами. Важливо попередньо сформулювати завдання, яке слухачі мають виконати після перегляду, таким чином з усього обсягу інформації їхня увага спрямовується на конкретні моменти й важливі деталі. Подальше обговорення в аудиторії переглянутого фільму може включати як висловлювання за темою у вигляді роздумів слухачів, так і характеристику персонажів з описом зовнішності, характерів, взаємин, а також роботу з лексикою.

Водночас на заняттях продуктивнішою вважається робота з короткими аудіо й відеоматеріалами [7, с. 12], які можливо ретельно розібрати, залишаючи достатньо часу для усного мовлення слухачів. Дж. Річардс виділяє два підходи до їх опрацювання. За першим підходом розбір відбувається знизу вверх, тобто від словесного оформлення до загального змісту висловлювання [8, с. 5], і першочергова увага приділяється розумінню всіх слів, синтаксичних структур, фонетиці й інтонації. Такий вид роботи переважає на початковому етапі опанування мови, коли часто виникає необхідність з'ясувати складні моменти, переконатися в тому, що повідомлення було повністю зрозуміле слухачам. У зв'язку з переходом на дистанційне й комп'ютерне навчання помітна тенденція переважання опрацювання аудіо- й відеоматеріалів знизу вверх, що обумовлене більш простою його реалізацією у формі тестів. За цих умов увага слухачів концентрується на виокремленні найбільш вірогідного варіанта, фокусування на окремих словах і конструкціях, які потрібно вписати, та загалом на точності розуміння. Водночас аналіз почутого й комунікативний аспект у роботі практично відсутні, що також призводить до недостатності формування навичок говоріння.

Хоча згаданий підхід має низку переваг, як то: досягнення розуміння кожного слова в повідомленні, можливість детально сфокусуватися на конструкціях і лексичних одиницях, розвиток лаконічного мислення, проте значення аудіювання не може обмежуватися лише буквальним розумінням тексту, що часто на початкових етапах навчання визначається як головна мета. У слухачів формується чітка прив'язка до тексту і потреба почути кожне слово для розуміння загального змісту, що заважає сприйманню повідомлення загалом [9, с. 21]. Практична роль аудіювання значно ширша і полягає в засвоєнні нової інформації, що виступає на перший план у прослуховуванні лекцій, інформаційних повідомлень, комерційної інформації, вирішенні проблем побутового характеру, а також є складовою процесу говоріння в міжособистісній взаємодії.

З огляду на це виділяють інший підхід до опрацювання аудіо- й відеоматеріалу зверху вниз: розбір прослуханого здійснюється від обговорення загального змісту з подальшим з'ясуванням мовленнєвих засобів, які були використані [8, с. 7]. Цей вид роботи особливо важливий на вищих рівнях володіння мовою, коли слухачі здатні достатньо точно сприймати зміст повідомлення загалом, а незрозумілих елементів не так багато. Використовуючи цей шлях опрацювання сприйнятого матеріалу, викладач передає ініціативу щодо покрокового з'ясування всіх деталей слухачам. За допомогою відкритих запитань, що ведуть від найбільш загальної інформації до більш конкретної, викладач спрямовує обговорення в аудиторії на виявлення проблемних місць в розумінні почутого та визначає найслабші аспекти в системі знань слухачів. Другий спосіб опрацювання аудіовізуального матеріалу передбачає більшу комунікативність і активну взаємодією слухачів на всіх етапах обговорення. Тести, побудовані за другим принципом, спрямовують слухачів на розуміння змісту, логічних зв'язків у повідомленні, його основної теми й мети, що сприяє розвитку аналітичного мислення, стимулює подальший пізнавальний інтерес і відкриває можливості для більш творчого навчання.

Важливим в аспекті комунікативної активності є етап підготовки до прослуховування аудіовізуального матеріалу, з тією особливістю, що при розборі аудіо знизу вверх більше уваги приділяється зняттю труднощів сприйняття, коли викладач, передбачаючи складні моменти, попередньо опрацьовує з аудиторією нову лексику й синтаксичні конструкції. Натомість, у разі розбору зверху вниз підготовка до сприйняття починається від презентації теми повідомлення та завдання для слухачів передбачити можливий зміст матеріалу. У процесі цієї діяльності залучається творча уява й досвід, а разом з тим відбувається актуалізація знань і лексики по темі, що дає змогу створювати більше комунікативних завдань для слухачів, а більш складні й творчі завдання своєю чергою мотивують і допомагають краще засвоювати новий матеріал. Саме тому навіть на початкових етапах варто комбінувати обидва підходи, привчаючи слухачів до потреби проявляти ініціативу й висловлюватися за темою.

Пов'язуючи аудіювання з говорінням, слід чітко виділяти, який із видів організації мовлення буде задіяний. Дж. Річардс виділяє три таких види: міжособистісна взаємодія, формальний обмін інформацією та публічний виступ, від яких буде залежати структура висловлювання, стиль мовлення, використання виражальних засобів тощо.

Щодо розмови як міжособистісної взаємодії Дж. Річардс визначає такі необхідні компоненти, які мають освоїти слухачі: початок і завершення розмови; обрання доречної теми, відповідної до ситуації; ведення small talk та бесіди ввічливості; жарти; переповідання особистих історій; уміння дотримуватися черговості у висловлюванні та ввічливо перебивати співрозмовника; уміння вести як діалог, так і полілог та відповідним чином реагувати на висловлювання партнера; використовувати доречний стиль мовлення [8, с. 20].

За відгуками самих слухачів, опанування діалогічного мовлення становить для них найбільші труднощі й вимагає великого словникового запасу на додачу до типових кліше й невербальних засобів комунікації. Труднощі опанування спонтанної міжособистісної комунікації полягають у її непередбачуваності та в значній вираженості індивідуальних особливостей мовлення [1; c.136]. Для тренування цього виду говоріння рекомендовано використовувати велику кількість різнопланових тем для розмов у різноманітних варіаціях, які на початкових етапах можуть передбачати використання великої кількості кліше, типових структур, але надалі мають ускладнюватись і ставати все більш специфічними. У розвитку цього виду говоріння велику роль відіграє опрацювання аудіо- й відеозразків автентичного мовлення, які у великій кількості присутні у фільмах і серіалах і допомагають проілюструвати різні особливості розмовного дискурсу, як то інтонація, короткі реакції на почуте, емоційно забарвлена лексика, невербальні засоби комунікації тощо.

Залежно від характеру відео можна запропонувати такий вид діяльності, коли перший перегляд відбувається без звуку, а слухачі спостерігають тільки дії, здогадуються про наповнення діалогів за мімікою й жестами дійових осіб. Після цього відбувається обговорення і висловлення здогадок щодо ймовірного змісту побаченого або, залежно від рівня підготовки, слухачі озвучують діалоги самостійно. Далі, після перегляду відео зі звуком, відбувається обговорення, в якому слухачі порівнюють, наскільки точно їм вдалося зрозуміти ситуацію, які епізоди становили труднощі для розуміння, звертається увага на мовленнєве оформлення діалогу й використані ними різні варіанти лексичних структур, а також проводиться розбір помилок. Таким чином виховується спостережливість і аналітичне мислення, до процесу сприйняття інформації на слух додається комунікативне завдання, що дозволяє більш гармонійно розвивати обидві навички й активізувати процес засвоєння.

Використовуючи аудіоматеріал як основу для розмовної практики, можна запропонувати слухачам створити на основі повідомлення діалог у формі інтерв'ю, дружньої розмови, дебатів на радіо або телебаченні тощо. Викладач визначає ролі кожного учасника цього діалогу. Дотримуючись теми вихідного повідомлення слухачі вводять нові конструкції в усне мовлення, що сприяє кращому розумінню особливостей 'їх використання в певному контексті, допомагає запам'ятати нові вирази. Більше того, такі види роботи потребують глибшого ознайомлення з темою, вимагають певного обсягу знань з цивілізації.

Цікавим є також вид роботи, коли слухачам пропонують переглянути епізод з фільму, який переривається у найгостріший момент, і слухачі мають додумати й запропонувати свій варіант розвитку подій. Ця вправа стимулює аналітичне й творче мислення, заохочує вільне висловлювання, не обмежуючи слухачів лише рамками почутого. Зазвичай такі вправи сприяють установленню атмосфери невимушеності, за якої учасники обговорення не почуваються скуто через страх припуститися неточностей, як у випадку із завданням переказати почуту інформацію.

Організаційні форми роботи з використанням комп'ютерних технологій достатньо різноманітні й дозволяють розвивати навички різних видів усного мовлення. У процесі дистанційного навчання ефективним видом опрацювання аудіо й відеоматеріалу є обговорення в підгрупах, яке можливе на деяких онлайн-платформах на зразок Zoom. При цьому виді роботи після прослуховування викладач дає завдання, встановлює правила, порядок і час на висловлювання для кожного учасника в підгрупі, а також почергово долучається до кожної з підгруп, контролює хід роботи, фіксує помилки у висловлюваннях, але без крайньої потреби не втручається в процес. Після повернення всіх учасників назад до загальної групи обговорення повинно бути продовжене за підсумками роботи в підгрупах, в ході якого слухачі узагальнено доповідають про результати своїх дискусій, відбувається аналіз помилок та з'ясування можливих труднощів розуміння прослуханого.

Розглядаючи мовлення як передачу інформації, відзначають точність розуміння почутого, прочитаного, побаченого [2, с. 4]. Такий вид усної взаємодії має на меті описування подій, стану, процесу, отримання чи надання інструкцій, указівок, отримання та уточнення інформації, водночас головний акцент робиться не на особі мовця, а на змістовності повідомлення. Типовими ситуаціями для цього виду мовлення є соціально-побутове спілкування, для якого характерне дотримання норм і правил поведінки в соціумі, формальність ситуацій спілкування, визначеність ролей, вживання характерних формул для звертання, прохання, постановки запитань, уточнення, перепитування, специфічний набір лексики й великої кількості кліше тощо.

Зазвичай діалоги такого типу вводяться, починаючи з ситуації знайомства, і надалі широко представлені в соціально-побутових темах. Оскільки вони типові для сфери послуг, то обов'язково входять до курсу іншомовної підготовки на початковому рівні. До них належать діалоги в ресторані, в транспорті, на вулиці, в магазині, на митниці, на вокзалі, в аеропорту, та інших громадських закладах.

Великий вибір навчальних аудіовізуальних матеріалів на соціально-побутові теми полегшує роботу з ними у зв'язку з передбачуваністю таких діалогів і набором типових структур, які в них використовуються. Існує велика кількість завдань на відпрацювання такого виду мовлення. Зокрема можна запропонувати слухачам доповнити розмову, коли група розбивається на пари і кожен слухач в парі прослуховує лише репліки партнера по діалогу, дописуючи власні відповіді на них і орієнтуючись за ситуацією спілкування. Після цього кожна пара зачитує спільний діалог, який вони отримали, поєднавши свої репліки, згодом всі прослуховують оригінальний діалог повністю. Можливий також вид роботи, коли задається основний хід діалогу, де вказано, що має бути поетапно з'ясовано, а слухачі самостійно добирають виражальних засобів для досягнення цілі. Для допомоги слухачам варто підготувати роздатковий матеріал, що матиме опорну інформацію по темі діалогу, як то: меню, карта міста, квитки на літак або потяг, буклет готелю, список покупок, театральна програма тощо. Одне і те ж завдання можна виконувати в декількох варіантах в інтерпретації різних слухачів. У кінці відбувається прослуховування оригінального запису розмови й порівняння використаних слухачами структур з оригіналом, виписування синонімічних рядів, варіацій подібних за змістом висловлювань.

Третім видом організації усного мовлення є промова. Оскільки такий вид говоріння має здебільшого монологічну форму, то йому притаманні деякі риси писемного мовлення, зокрема продуманість лексичного оформлення і структурованість висловлювання, що безпосередньо відображається у синтаксичних структурах, більш складних поширених реченнях, аргументованості, логічними зв'язками у висловлюванні, завершеністю, більш офіційним стилем висловлювання. Оскільки інтерактивна складова в цьому виді говоріння не є першочерговою, то характерною ознакою є вичерпність інформації й достатня деталізація. До таких висловлювань належать виступи, промови, оголошення, звіти, прес-конференції тощо.

Незважаючи на те, що промова має багато спільного з писемним мовленням, труднощами цього виду говоріння є залучення невербальних засобів комунікації, коли слухач має не лише фокусуватися на змісті повідомлення, а й на аудиторії та оформленні, що виражається у темпі мовлення, інтонації, вимові, жестикуляції, міміці, характерних для публічного виступу. Цей вид мовлення на практиці в повсякденному житті трапляється найрідше, тому роль відеозапису як зразка є важливим орієнтиром для слухачів.

Опрацьовуючи промови посадових осіб, публічні виступи, інтерв'ю, лекції, можна запропонувати слухачам зробити стислий виклад почутого у вигляді усного звіту для преси. Такий вид діяльності тренує навички використання офіційно-ділового, дипломатичного стилю мовлення, розвиває вміння робити узагальнення й висновки, спонукає до використання абстрактних понять і синонімічних рядів, побудови поширених речень та логічних зв'язків усередині висловлювання, водночас дотримуючись точності передачі змісту вихідного повідомлення.

Іншою корисною вправою є підготовка усної промови заданої тривалості у відповідь на переглянуту або прослухану новину, промову посадової особи. Слід чітко формулювати, в якому жанрі має бути висловлювання: виступ на конференції, промова, інтерв'ю, привітання з нагоди урочистостей тощо. У цьому виді роботи слухачі мають змогу відпрацювати елементи публічного виступу, готуючись до якого їм необхідно попередньо дослідити тему, продумати зміст, структуру й аргументацію висловлювання, використовувати відповідний стиль мовлення, доречну жестикуляцію.

Презентація подібних виступів слухачами може відбуватися в аудиторії, а у випадку дистанційного навчання бути записаною на відео, після чого проводиться обговорення з аудиторією сильних і слабких моментів промови, аналізуються помилки та надаються рекомендації з приводу їх усунення.

Цікавою діяльністю є “участь” у ток-шоу на телебаченні. Слухачам пропонується “долучитися” до дискусії з приводу важливого резонансного питання як запрошеним експертам. Викладач презентує аудиторії початок програми, де ведучий оголошує тему обговорення й адресує запитання до експертів у студії; після того як двоє-троє гостей висловилися, викладач зупиняє відео і просить слухачів висловитися за темою обговорення, дотримуючись того самого формату (час на висловлювання, стиль мовлення), що й у студії. Таким чином, окрім змістовного боку повідомлення, звертається увага на культуру мовлення, дотримання правил етикету, уміння слухати аргументи інших учасників і ввічливо опонувати їм.

3. ВИСНОВКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Проведене дослідження дозволяє зробити висновок, що використання аудіовізуальних засобів має великий потенціал для розвитку не лише компетентностей з аудіювання, а й говоріння, оскільки вони природно є взаємопов'язаними сторонами процесу комунікації. Водночас розвиток комунікативних компетентностей потребує реалістичної ситуації спілкування, що провокувала б у слухачів бажання висловлюватися, і саме автентичні аудіо- й відеоматеріали здатні стати стимулом для цього. Важливість використання відеозаписів з мовленням носіїв полягає в тому, що вони ілюструють певні мовленнєві патерни, які завдяки візуалізації краще усвідомлюються і засвоюються слухачами, а згодом зможуть бути застосовані в продукуванні ними власного мовлення. Окрім того аудіовізуальні матеріали є важливим елементом наочності використання екстралінгвістичних засобів носіями мови. Вони демонструють стилістичні особливості висловлювання, що здебільшого для слухачів становлять певні труднощі для сприйняття й практичного застосування. Таким чином, використання аудіовізуальних матеріалів має на меті сприяти більшій самостійності слухачів, відходу від учителецентричної моделі навчання, загальнокультурному розвитку та розширенню лінгвокраїнознавчого компонента іншомовної підготовки, підвищувати інтерес та мотивацію до навчання.

Перспективою подальших досліджень за цією темою є впровадження запропонованих способів розвитку усномовленнєвих компетентностей з використанням аудіовізуальних засобів у процесі дистанційної освіти.

Список використаних джерел

Lukianenko I.

DEVELOPING LISTENING AND SPEAKING COMPETENCES USING AUDIOVISUAL TEACHING AIDS

The paper studies the development of listening and speaking as one of the main foreign language competences in higher education institutions caused by growing international communication needs and increased role of interpersonal communication due to the technological progress and availability of technical means.

It is stated that speaking and listening skills are the most difficult aspects of foreign language competence. At the same time, the connection between the two skills is one of the factors encouraging the development of techniques aimed at simultaneous development of both with creation of communicative environment at the lesson. It is claimed that the use of audiovisual teaching aids helps to improve the speaking competence by representing the patterns of native speakers' speech, creating the incentives for students' speaking practice and providing visual support for the development of social competences in foreign language.

Considering the two ways of processing the audiovisual materials, the bottom-up processing is described, as the most advantageous at the lower levels of language proficiency, while the top-down processing is more appropriate to use at advanced levels, as it facilitates the use of communicative tasks and the development of communicative skills.

The author substantiates the role of audiovisual teaching aids as a stimulus to practice speaking and states the importance of differentiation of the main speaking types that students have to master. According to their function, there are characterized the three main types of speaking: talk as interaction, transaction and performance, which define the structure of speech, the speech style, the use of expressive means etc. The author provides examples of communicative activities logically connected to topics or situations approached in listening and aiming to improve speaking skills, memorize the new topical vocabulary, work on the syntaxes and practice speaking styles.

Keywords: audiovisual teaching aids; speaking; listening; communicative language teaching approach; computer learning.

Размещено на Allbest.ru