Готовність майбутніх педагогів до виховання власної гідності в дітей старшого дошкільного віку

Readiness of future teachers to educate their own dignity in children of older preschool age

Kononko Olena, Doctor of Psychological Sciences, Professor, Head of the Department of Preschool Education Mykola Gogol Nizhyn State University

Introduction. The problem of preparing preschool education specialists for activities related to the personality development of preschoolers in general, education of their self-esteem in particular, is relevant for several reasons: due to the lack of domestic research in this direction; given the high significance of the personal component for assessing the competence of a graduate of higher education; as a result of the lack of theoretical and experimental works devoted to the problem offormation and development of self-esteem as a basic personality quality. The consequence of this state of affairs is the absence of a clear definition of the content of the leading category, the blurring of criteria for evaluating the features and the degree of development of the individual's dignity, the lack of modern technologies for optimizing the educational work of the indicated direction both with preschool children and with future teachers of special education. An attempt is made in the article to eliminate these gaps.

Purpose. The article aims to reveal the phenomenology of self-esteem, to characterize the types of its development in children of older preschool age and the level of readiness for activities of the specified direction. future teachers of vocational education and training; outline ways to optimize the process of training the latter in higher education institutions.

Methods. The following methods were used: analysis and generalization of data from psychological and pedagogical scientific sources on the problem of dignity; theoretical modelling to build an experimental structural- functional model of educational process optimization; survey, creation of moral choice situations, creative tasks, business games, and project method.

Results. The main results of the study include: 1) theoretical substantiation of the problem of readiness of future preschool education specialists for self-esteem development activities in 5-7-year-old children; categorization of self-esteem as an individual's inner confidence in his abilities and self-realization, which is evidenced by a set of skills: responsible self-determination, creative self-realization, the ability to self-develop and the ability to self-preservation; 2) development of criteria, indicators and determination of types of self-esteem development in older preschool children; 3) determining the levels of readiness of future preschool education specialists to educate preschoolers' self-esteem; 4) the set of psychological and pedagogical conditions for optimizing this process in higher education is substantiated, the main of which include: promoting the development of a life-giving self-concept, self-esteem and self-regulation in future preschool education specialists; expanding and deepening students' knowledge about dignity and its importance for personal growth, enriching the repertoire of its manifestation. balance in the teaching of disciplines of the humanitarian cycle of creative-productive and value-meaning orientation.; 5) creation of the author's model of optimization of the process of training future specialists of preschool education for activities on the development of the personality of preschoolers in general, self-esteem as a basic quality in particular; Scientific novelty of the research results.

Originality For the first time: the phenomenology of self-esteem as a basic personality quality is revealed, the criteria for evaluating the types of development of the studied phenomenon in children of older preschool age are defined; the level offormation offuture specialists of preschool education in readiness for activities on the development of self-esteem in children aged 5-7 years is characterized; the psychological and pedagogical conditions for the optimization of this process are substantiated; the author's model of increasing the efficiency of the process of preparing student youth for activities on the development of the personality of preschoolers in general, self-esteem as a basic quality in particular, was created.

Conclusions. In the course of the study, a lack of domestic research on the problem of the development of dignity in early ontogenesis and in the process of training preschool education specialists in higher education institutions was recorded, an indicator of her maturity and is evidenced by her ability to responsibly self-actualize and creatively realize her capabilities, strive for self-development and create a safe living space for herself. Four types of the dignity ofpreschoolers are defined: self-sufficient, socially oriented, destructive and evasive. It turned out that only one-sixth offuture preschool education specialists are ready for personality development activities of 5-7-year-old children, which activates the need to optimize the process of their training in secondary schools. The main psychological and pedagogical conditions for increasing the effectiveness of this process include: promoting the development of a life-giving self-concept, self-esteem and self-regulation in future preschool education specialists; expanding and deepening students' knowledge about self-esteem and its importance for personal growth, enriching the repertoire of its manifestation; balance in the teaching of disciplines of the humanitarian cycle of creative-productive and value-meaning orientation. The developed model of optimization of the process of training future specialists in preschool education in HEI contains the following points.

Keywords: Preschool Education Specialists Training, Personality Subjectivity, Preschooler's own Dignity, Personality Development Activities, Training Process Optimization.

Вступ

Постановка проблеми. Трансформація освіти індустріального минулого України в сучасну освіту інформаційного суспільства, гуманізація її цілей і принципів передбачає посилення уваги до розвитку особистості студентської молоді, її суб'єктної позиції, здатності в соціально прийнятний спосіб самовиражатися, реалізовувати свій потенціал. Як зазначає В. Лозова, слід замінити залишки авторитарної педагогіки на педагогіку толерантності, переорієнтувати освітній процес з орієнтації студентів на лише оволодіння професійно важливими знаннями та уміннями на плекання самодостатньої особистості. Вказаний педагог підкреслює, що функції вищої школи сьогодні невпинно змінюються, вона перестає орієнтуватися лише на якісну підготовку фахівців, починає дедалі більше уваги акцентувати на розвитку особистості студентської молоді, урахуванні її індивідуального досвіду, розвитку і збагаченні природного потенціалу, створення сприятливих умов для формування наукового світогляду [8].

У контексті зазначених вище загальних завдань, що постали перед сучасною вищою освітою України, важливе місце посідає проблема покращення підготовки фахівців для системи дошкільної освіти. Значення першої ланки освіти є надзвичайно важливим з огляду на те, що саме в дошкільному дитинстві закладається фундамент особистості, формуються базові якості, освоюються моральні правила, усвідомлюються соціальні межі та оцінки. Водночас до сьогодні в психолого-педагогічній науці та практиці поза увагою залишається розвиток і виховання в ранньому онтогенезі таких раніше не поширених базових якостей, як совісність, креативність, власна гідність. Саме остання набуває особливого значення в умовах воєнного стану в нашій державі, коли висуваються високі вимоги до вміння зростаючої особистості поводитися самостійно, миролюбно, вимогливо до себе та інших людей. Вихованню у дітей 5 -7 років власної гідності варто приділити значно більше, ніж зараз, уваги. Зрозуміло, йдеться про первинні, елементарні форми прояву дітьми цієї базової якості особистості. Проте ці паростки самодостатності вкрай важливі, на них базуються всі подальші здобутки особистості.

Актуальність дослідження, що стосується аналізу та оптимізації процесу підготовки майбутніх фахівців дошкільної освіти до виховання у дітей старшого дошкільного віку власної гідності, обумовлюється двома основними чинниками: з одного боку, браком вітчизняних досліджень з даної проблеми, з іншого - існуванням соціального запиту на діагностичний інструментарій та технології виховання особистості які уможливлюють виховання у дітей 5-7 років власної гідності та активізують підготовку майбутніх фахівців дошкільної освіти до даного аспекту діяльності. Поки з жалем доводиться констатувати: цьому питанню приділяється недостатньо уваги як в освітньому процесі закладів дошкільної освіти, так і в процесі підготовки педагогів для першої ланки освіти в системі вищої освіти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У контексті підготовки педагогічних кадрів для системи дошкільної освіти вітчизняними фахівцями в цілому приділено належну увагу проблемі формування базових якостей особистості. Багато з них визначено, проаналізовано та схарактеризовано відомими педагогами, зокрема А. Аніщук, Л. Артемовою, Г. Бєлєнькою. О. Богініч, А. Богуш, В. Бондарем, Ю. Волинець, Н. Гавриш, Н. Голотою, І. Дичківською, Л. Загородньою, Н. Лисенко, М. Машовець, І. Онищук, В. Нестеренко, Л. Плетеницькою, Т. Поніманською, Н. Сайко, Г. Сухоруковою та іншими вітчизняними фахівцями.

Базові якості особистості кваліфікуються більшістю дослідників як важлива компонента професійної компетентності студентської молоді. Водночас слід зазначити: у науці та педагогічній практиці продовжує домінувати проблема пошуку технологій збагачення системи загальних та спеціальних знань та умінь випускників ЗВО, базові якості при цьому характеризуються надміру узагальнено, схематично, радше в контексті проблеми професійного становлення студентської молоді. Як і раніше, сьогодні бракує вітчизняних психолого-педагогічних досліджень щодо аналізу конкретних базових якостей особистості майбутнього педагога та визначення їх ролі у формуванні професійної компетентності майбутніх фахівців системи освіти взагалі, дошкільної зокрема. На жаль, у невеликій кількості наявних досліджень з проблеми виховання базових якостей особистості студентів йдеться переважно про найхарактерніші - любов до дітей, емпатію, педагогічний такт тощо.

Дехто із сучасних фахівців відносить базові якості до складу професійної компетентності, дехто - диференціює професійну та особистісну компоненти компетентності. Так Г. Белєнька та В. Бондар кваліфікують базові якості як складову професійної компетентності і відносять до провідних з них любов до дітей, поєднану з вимогливістю, емпатію та комунікативність. Вказані фахівці засвідчують важливу роль для професійного зростання майбутнього педагога морально -вольових якостей, проте, на жаль, достатньою мірою їх не конкретизують [2; 3].

Становить інтерес дослідження С. Нечай, яка виокремлює у своїй моделі особистісний та професійний компоненти готовності студента до педагогічної роботи. Автор актуалізує у своєму дослідженні такі якості особистості майбутнього фахівця дошкільної освіти, як сформованість світогляду, системи ціннісних ставлень, емоційної сприйнятливості, самостійності, креативності, відповідальності, наполегливості. Водночас їх радше заявлено, ніж схарактеризовано, недостатньо диференційовано кожну із заявлених якостей, не приділено достатньої уваги визначенню ролі кожної у компетентності пед агога як інтегральній характеристиці [9].

Згідно з підходом І. Дичківської, Т. Поніманської готовність майбутнього педагога до діяльності з розвитку особистості дошкільника передбачає єдність когнітивного (знань принципів організації освіти дошкільників та їх використання у своїй діяльності), емоційно-ціннісного (позитивного ставлення до професії, дітей, самих себе; переважання позитивного емоційного стану), поведінкового (сформованості професійних та особистісних навичок, педагогічної рефлексії) компонентів. Вказані вчені наголошують на важливості сповідування фахівцем дошкільної освіти принципів гуманізації та гуманітаризації дошкільної освіти, реального впровадження у педагогічну практику особистісно орієнтованої парадигми. Вони привертають увагу до такої важливої базової якості особистості майбутнього фахівця, як людяність, кваліфікують її як здатність виділяти себе як носія гуманного ставлення до людей, уміння їх цінувати, співпереживати, співчувати, адекватно реагувати на їхні стани та потреби [5; 10].

Як засвідчує аналіз наукових джерел, поміж базових якостей, важливих для професійної компетентності майбутніх педагогів, дослідниками фактично не згадується власна гідність, хоча вона є сутнісною характеристикою особистості. Такий стан речей складно визнати природним, особливо за умов військового стану в Україні, який актуалізує необхідність плекання у дітей та відповідальних за їхній розвиток дорослих гідності й честі. Проблема власної гідності як багатовимірна та складна потребує розроблення у двох вимірах:- в контексті виховання дітей, починаючи з дошкільного віку, та в контексті розвитку базових якостей особистості майбутніх педагогів, які їх виховуватимуть. Обидва напрями взаємопов'язані, але практично не досліджені. Наслідком такого стану речей є недостатня визначеність змісту самої категорії, розмитість критеріїв оцінки міри її вихованості у дітей та студентської молоді, брак діагностичного інструментарію вивчення складного особистісного феномену та технологічного забезпечення відповідного напряму освітньої роботи.

Проблема розвитку власної гідності має розв'язуватися крізь призму упровадження у педагогічну практику особистісно орієнтованої освітньої парадигми. Як слушно зазначає В. Кремень, сьогодення змушує зростаючу особистість розв'язувати життєві задачі високої новизни і складності, актуалізує необхідність поводитися компетентно у багатоваріантному світі, диференціювати події життя за ступенем їх значущості, безпеки, корисності. Посилюється важливість своєчасного розвитку на різних етапах онтогенезу свідомого ставлення особистості до життя; умінь виділяти, інтерпретувати, запам'ятовувати та збагачувати свій індивідуальний досвід новою інформацією; гідно самовизначатися, самовиражатися, цінувати себе та інших [7].

Доробок учених з проблеми розвитку гідності як особистісного феномену засвідчив, що сучасні науковці лише в останні десятиліття почали привертати увагу до таких складних категорій, як «щастя (М. Аргайл), «чесність і правдивість» (О. Мачушник), «самоповага» (О. Рейпольська), «совість», «гідність» (О. Кононко, Н. Чиренко), «самолюбність» (Н. Дятленко, Р. Шакуров), «людяність» (І. Дичківська, Т. Поніманська). Усі вказані феномени важливі для розуміння особливостей становлення і розвитку особистості на різних етапах онтогенезу, зокрема у дітей старшого дошкільного віку та студентської молоді.

Певні аспекти феномену «гідність» знайшли відображення в дослідженнях самосвідомості (М. Боришевський, Г. Костюк), Я-концепції та самооцінки (В. Татенко, Т. Титаренко), саморегуляції моральної поведінки (В. Котирло, С. Кулачківська), суб'єктної позиції (В. Татенко). Як зазначає В. Татенко, свобода волі, свобода творчості, свобода совісті, право на вибір, можливість самоактуалізації, самовдосконалення, саморозвитку - ці та подібні інтенції утворюють ціннісно-смислове ядро людського способу буття. На думку автора, бути суб'єктом життєдіяльності означає: виступати ініціатором, творчим виконавцем своїх життєвих проєктів; діяти за власною внутрішньою спонукою; виявляти вибірковість; перетворювати дійсність, а не тільки пристосовуватися до неї; долати перешкоди на шляху до мети; протистояти тому, що може зашкодити існуванню і досягненню життєво важливих цілей; бути вірним собі, залишатися собою, змінювати себе за власним бажанням; керуватися у своїх діях почуттям міри [12].

Проблема розвитку гідності в ранньому онтогенезі безпосередньо пов'язана з такими аспектами процесу становлення особистості, як «самооцінка» та «самоставлення». О. Рейпольська кваліфікує самоставлення як афективну складову установки на себе, яка має стійкий характер. Автор вважає, що ставлення до себе виявляється як відчуття схвалення, ступінь якого відображає переконаність особистості у своїй самоцінності, значущості. На думку вказаного фахівця, самооцінка відображає ступінь розвитку в особистості почуття самоповаги, відчуття власної цінності та позитивного ставлення до всього того, що входить до сфери «Я». О. Рейпольська зазначає: висока самооцінка - основа ухвалення особистості високої думки про себе; низька - вказує на неприйняття себе, самозаперечення, негативне ставлення до своєї особистості. Автор вказує, що особливості особистості, які виступають об'єктами самооцінок, нерівнозначні: самооцінки грають тим більшу роль, чим більш значущим є оцінюваний аспект [11].

Як наголошує відомий український педагог С. Гончаренко, гідність є поняттям моральної свідомості, у якому виражається уявлення про самоцінність людської особистості, її моральну рівність з іншими. На думку автора, по суті йдеться про категорію етики, що відображає моральне ставлення індивіда до самого себе та суспільства до нього. На його думку, як форма прояву соціальної і моральної свободи поняття «гідність» включає право людини на повагу, визнання її прав і одночасно передбачає усвідомлення нею свого обов'язку й відповідальності перед суспільством та собою [4].

За даними дослідження Н. Дятленко, самоповага є складовою Я-образу, наслідком інтеграції та узагальнення особистістю переживань щодо себе. У структурі самоставлення самоповага є загальним рівнем ціннісного самоставлення. Автор тлумачить самоповагу як шанобливе ставлення дитини до себе як до значущої для інших людини, носія особистісних цінностей. Н. Дятленко надає важливого значення для становлення і розвитку в дошкільному дитинстві самоповаги та рефлексії як здатності розглядати та оцінювати себе, аналізувати власні якості та результати своїх дій. Важливим показником прагнення дошкільника до самовираження, на думку автора, є його самостійність, позитивне ставлення до процесу та результатів власної діяльності, здатність демонструвати значущим іншим свої досягнення [6].

Досліджуючи феномен власної гідності, вітчизняний педагог Н. Чиренко виділяє такі критерії оцінки його вихованості в особистості, як: реалістичність Я-образу (знання своїх чеснот і вад, адекватна самооцінка, усвідомлення своєї цінності, повага до інших), сформованість мотивації досягнення (прагнення до успіху, здатність поводитися самостійно та впевнено, долати труднощі та досягати поставленої мети), здатність до саморегуляції поведінки (самопідтримка, самозахист, протистояння небажаному впливу, уміння утриматися від соціально неприйнятної поведінки). У своєму дослідженні Н. Чиренко доводить, що лише близько десятої частини дітей характеризувалися високим рівнем розвитку свідомості і поведінки, які засвідчують бажаний і доступний рівень розвитку власної гідності [14].

Заслуговує на увагу характеристика гідності в контексті переходу від зовнішнього опосередкування моральної поведінки вказівками дорослих до глибокого внутрішнього її опосередкування. Такий підхід актуалізує важливість для розвитку гідності особистості здатності дитини самостійно оцінювати власні дії, поведінку, якості. За даними дослідження О. Безкоровайної, необхідно створювати такі умови діяльності, які уможливлять самостійну активність особистості, довільну саморегуляцію поведінки, моральне самооцінювання. На думку автора, самоствердження - основний шлях формування почуття власної гідності. О. Безкоровайна зазначає: за гуманістичної парадигми в дитини цілеспрямовано формується здатність жити в умовах свободи, приймати самостійні відповідальні рішення, самостверджуватися у соціально прийнятний спосіб. На думку авторки, педагогіка успіху є важливою передумовою формування особистісного самоствердження як складного і важливого феномену [1].

З огляду на те, що гіпертрофована гідність, зависока потреба особистості в соціальному визнанні може трансформуватися в честолюбність, доцільно уточнити зміст цієї категорії. Оперуючи поняттям «честолюбство», В. Шапар тлумачить його як виразність проявів особистістю мотивів досягнення суспільного визнання, першості, прагнення слави, одержання нагород. Як зазначає автор, гіпертрофоване честолюбство підсилюється марнославством, зарозумілістю. Будучи індивідуалістичним за своїм характером, воно перешкоджає вихованню особистості в дусі розумного поєднання суспільних і особистих інтересів [15].

У контексті нашого дослідження заслуговує на увагу думка С. Тищенко, яка вивчала особливості розвитку внутрішнього світу дітей дошкільного віку, специфіку формування емоційно-ціннісного ставлення до себе. Автор відзначає: уявлення дошкільників про самих себе невіддільне від усвідомлення ними власної поведінки завдяки тому, що дорослі та однолітки так чи інакше оцінюють її. Створення умов, за яких діти проявляють себе з морального боку, є передумовою становлення позитивного уявлення про себе. С. Тищенко підкреслює, що активізація процесу порівняння дитиною себе з однолітками, усвідомлення своїх та їхніх чеснот виступає стимулом для розвитку рефлективності, адекватного уявлень про себе [13].

Отже, як і будь-яка моральна категорія, гідність потребує глибокого аналізу не лише стосовно змісту, структури, рівня розвитку, стабільності прояву, але й балансу індивідуального та колективного начал особистості, морально-ціннісної спрямованості поведінки.

Мета статті: науково обґрунтувати теоретико-методичні засади забезпечення готовності майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти до виховання у дітей 5-7 років життя власної гідності.

Виклад основних матеріалів дослідження

Готовність майбутнього педагога до виховання у дошкільників власної гідності передбачає, з одного боку, поінформованість студентської молоді щодо феноменології даного явища, особливостей розвитку у дошкільників гідної поведінки, з іншого - сформованість ставлення до вказаної базової якості як до пріоритетної цінності, володіння ефективним інструментарієм діагностики та виховання гідності як особистісного інтегралу.

Під власною гідністю ми розуміємо внутрішню впевненість особистості у власній цінності, значущості, спроможності, яка засвідчується активною за формою та моральною за змістом життєвою позицією «Я у Світі», конструктивною реалізацією свого потенціалу, самостійною й совісною поведінкою, аргументованою незгодою з кимось-чимось, відстоюванням власної точки зору в соціально прийнятний спосіб. Згідно з авторською концепцією власна гідність особистості проявляється в чотирьох основних життєвих уміннях: відповідальному самовизначенні, повноцінній самореалізації, саморозвитку та самозбереженні. Саме ці життєві тенденції, інтегральні уміння виступили у дослідженні критеріями оцінки міри розвитку у досліджуваних власної гідності. Детальніше критерії та показники оцінки досліджуваного явища у дітей 5-7 років подано у таблиці 1.

педагог власна гідність дошкільний

Критерії та показники оцінювання міри розвитку в дітей старшого дошкільного віку власної гідності

Комплекс зазначених умінь уможливлює здатність дитини старшого дошкільного віку проявляти власну гідність у різних сферах життя та видах діяльності. За мірою та особливостями прояву гідної поведінки діти 5-7 років суттєво відрізняються між собою. Збалансованість, сила прояву та стабільність вказаних умінь дозволили розподілити досліджуваних на чотири типи розвитку власної гідності: самодостатніх, соціально орієнтованих, деструктивів та ухилянтів.

Самодостатні діти впевнені в собі, оптимістичні, характеризуються балансом індивідуальних та соціальних потреб, вдаються до гуманістично спрямованих способів досягнення мети. У них гармонійно поєднані вміння самовизначатися (знаходити орієнтири, виділяти головне -другорядне, корисне-шкідливе, доцільне - недоцільне; приймати правильні рішення, оптимізувати свої зусилля; самореалізуватися (заявляти про себе іншим, проявляти творчість, домагатися високих результатів, прагнути самовдосконалення); саморозвиватися (довіряти індивідуальному та соціальному досвіду, проявляти самостійність, впевненість у собі, здатність довіряти собі); захищати й підтримувати себе (регулювати свій стан та поведінку, швидко відновлюватися після неприємностей, створювати комфортний й безпечний простір-Я). Ця категорія дошкільників проявляє власну гідність стабільно та в соціально прийнятний спосіб, довіряє адекватній самооцінці. Таких дітей нараховується близько 16 %.

У соціально орієнтованих дошкільників баланс умінь самовизначатися, самореалізовуватися, саморозвиватися та створювати для себе безпечний простір нижчий за самодостатніх. Діти цього типу прагнуть успіху, проте не стільки через реалізацію своїх індивідуальних потреб, зокрема у самоствердженні, скільки заради отримання соціального визнання, схвалення авторитетних людей. Їхня самостійність та прагнення до творчості ситуаційні, залежать від багатьох чинників, проявляються радше на початковому, ніж завершальному етапі діяльності. Зіткнувшись з перешкодами, вони зазвичай звертаються за допомогою, розраховують на емоційну та інструментальну підтримку дорослих. Прагнуть досягти успіху «малою кров'ю», поділитися з авторитетними дорослими відповідальністю за кінцевий результат своєї праці. Успіх пов'язують не стільки з прагненням самоствердитися, скільки із зовнішнім ефектом спільних з дорослими дій, їхньою позитивною оцінкою. Почуття гідності, засноване на власній внутрішній силі сформоване недостатньо, ціна власного «Я» визначається зовнішніми детермінантами. Самоооцінка ситуаційна, залежить від думки інших. Таких дошкільників налічується близько 44 %.

Деструктиви. До цього типу віднесено дітей егоцентричного типу, в яких прагнення задовольнити індивідуальні потреби суттєво переважає над орієнтацією на соціальне довкілля. Досліджувані цієї категорії вирізняються хворобливим прагненням досягти успіху за будь -яку ціну, часто порушують соціально-моральні норми поведінки, конфліктують з оточуючими, поводяться агресивно та демонстративно, проявляють пихатість. Вони прагнуть перемагати у будь-який спосіб, не визнають своїх помилок, у своїх невдачах звинувачують інших. Конкуруючи з іншими однолітками, вдаються до образ, принижень гідності, заперечень їхніх досягнень та можливостей, несправедливих звинувачень. У взаємодії з однолітками прагнуть посісти високий соціальний статус, претендують на провідні ролі, намагаються домінувати, застосовують тиск - фізичний та психологічний. Частіше спілкуються зі слабшими за себе дітьми, маніпулюють ними, використовують задля реалізації своїх егоїстичних цілей. За самих себе стоять горою, не дозволяють ображати та обмежувати у можливостях. Гідність проявляється у нездоровій формі, деструктивній поведінці, гіпертрофованій амбітності. Самооцінка завищена, неадекватна. Таких дошкільників налічується 26 % від експериментальної групи.

Ухилянти. До групи ввійшли невпевнені у собі, відсторонені діти, які не стільки прагнуть досягти успіху, скільки уникнути неуспіху. Вони уникають необхідності брати на себе відповідальність за когось або за щось, ризикувати, братися за виконання нових, незрозумілих, складних завдань. У поведінці та діяльності орієнтуються на моральні норми, проте легко піддаються впливам сильніших за себе однолітків. Мають вузьке коло спілкування, час-від часу перебувають наодинці, з боку спостерігаючи за подіями, що відбуваються поряд. Вони боязкі, сором'язливі, надміру вразливі, емоційно нестійкі, недовірливі по відношенню до інших та власних можливостей, потребують постійної підтримки і захисту дорослих. Розв'язуючи завдання, поводяться обережно, діють повільно, включаються у роботу не відразу, часто відволікаються на стороннє, залежать від допомоги, заохочень та оцінних суджень авторитетних дорослих. Вони скуті у рухах, їхня активність радше внутрішнього, ніж зовнішнього, дієвого характеру. Самооцінка занижена, неадекватна. Власна гідність перебуває в зародковій формі. Таких дітей нараховується близько 14 %.

Таким чином, за нашими даними, лише в шостої частини дітей старшого дошкільного віку збалансовані індивідуальні та соціальні потреби, що уможливлює розвиток доступної віку та бажаної форми прояву власної гідності, здатність повноцінно самовизначатися, самовиражатися, саморозвиватися та самозахищатися в реальних життєвих умовах. Більшість дітей 5-7 років характеризується дисбалансом основних життєвих тенденцій, що ускладнює та деформує процес гуманізації взаємин «Я» з природним, культурним та соціальним довкіллям. Отже, у процесі підготовки фахівців дошкільної освіти питанню формування в них готовності до діяльності з розвитку особистості майбутніх вихованців слід приділяти значно більшу, ніж зараз, увагу.

Готуючи майбутніх фахівців дошкільної освіти до виховання в дітей 5-7 років власної гідності як базової якості особистості важливо, щоб студентська молодь:

* володіла знаннями про суть, значення та технології виховання власної гідності;

* була поінформована щодо вікових новоутворень свідомості та особистості старшого дошкільного віку;

* ставилася до гідності як однієї з пріоритетних цінностей;

* мала уявлення про критерії та показники оцінки особливостей розвитку гідності у дітей старшого дошкільного віку;

* упроваджувала індивідуальний та диференційований підхід до виховання гідності у дошкільників різних типів - самодостатніх, соціально орієнтованих, деструктивів та ухилянтів;

* сама характеризувалася високими показниками розвитку власної гідності, педагогічної рефлексії та адекватної самооцінки.

Наше дослідження засвідчує, що, на жаль, в організації освітнього процесу в ЗВО цьому напряму виховної роботи фактично не приділяється уваги. У таблиці 2 подано якісно -кількісну характеристику готовності майбутніх фахівців дошкільної освіти до виховання власної гідності у дітей старшого дошкільного віку. Критеріями оцінки рівнів готовності студентської молоді слугували: ґрунтовність знань про вказану базову якість та її роль в житті особистості; ставлення до неї як до морально-духовної цінності; володіння інструментарієм діагностики та ефективного виховання власної гідності дошкільників; сформованість адекватної самооцінки, педагогічної рефлексії та власної гідності.

Таблиця 2

Розподіл майбутніх фахівців дошкільної освіти на рівні розвитку готовності до виховання в дошкільників власної гідності

Представлені в таблиці 2 дані засвідчують, що лише близько десятої частини студентської молоді, яка працюватиме з дітьми дошкільного віку найближчим часом, виявляється належним чином готовою до виховання у них власної гідності; близько чверті з них готові на оптимальному рівні. Загалом таких студентів налічується близько 40 % усієї експериментальної групи. Водночас понад 60 % майбутніх фахівців дошкільної освіти виявилися недостатньо або зовсім не готовими до такої роботи. Найбільш вразливими місцями готовності сучасних фахівців до розвитку особистості дошкільників лишаються: несформованість у них адекватної самооцінки, недовіра власним можливостям, недостатня самостійність й впевненість у прийнятті рішень та визначенні своїх переваг. Зафіксована надзвичайна зовнішня детермінованість поведінки та діяльності значної кількості студентської молоді, низька креативність та спонтанність їхньої поведінки. Більшість майбутніх фахівців дошкільної освіти скута в ситуаціях самовизначення, не готові ризикувати, прагнуть переважно відтворити зразки, дотриматися штампів, дотриматися регламентів. Ці особливості бентежать навіть більше за недостатнє володіння ними методами діагностики та виховання гідності дітей дошкільного віку. Останніх можна з часом навчитись, а от брак самості, відсутність у майбутніх педагогів довіри до самих себе, їхня надмірна залежність від приписів, шаблонів, контролю й оцінок авторитетних людей є сутнісною характеристикою типу особистості, який коректувати вкрай складно.

Виходячи з розуміння, що готовність майбутніх фахівців дошкільної освіти до діяльності з розвитку особистості дошкільника є цілісним феноменом, єдністю когнітивного, афективного, рефлексійного та діяльнісного компонентів, у дослідженні визначено психолого-педагогічні умови його оптимізації. До основних віднесено:

1. Сприяння розвитку в майбутніх фахівців дошкільної освіти життєдайної Я-концепції, ціннісного самоставлення та саморегуляції.

2. Розширення та поглиблення знань студентів про гідність та її значення для особистісного зростання, збагачення репертуару її прояву.

3. Збалансованість у викладанні дисциплін гуманітарного циклу творчо-продуктивної та ціннісно-смислової спрямованості.

Важливо комплексно впроваджувати в педагогічний процес ЗВО визначені вище умови його оптимізації, активно використовувати сучасні технології розвитку в студентської молоді готовності й здатності виховувати власну гідність у дітей дошкільного віку. Добираючи для цього інноваційні методи впливу, слід охопити увагою всі компоненти досліджуваної якості - когнітивний (систему знань), мотиваційно-ціннісний (систему ставлення), діяльнісний (уміння поводитися гідно) та рефлексійний (аналіз та оцінку досягнень та прорахунків).

Важливо, щоб методами впливу на свідомість та особистість майбутніх фахівців дошкільної освіти забезпечувалося покращення показників прояву ними вмінь відповідально самовизначатися, творчо самореалізовуватися, самовдосконалюватися та сприяти власному самозбереженню. Завдяки цьому студенти виявляються більш готовими проявляти власну гідність та виховувати її у дітей дошкільного віку. Виховні методи мають добиратися під кожну з визначених психолого -педагогічних умов оптимізації освітнього процесу у ЗВО, що сприятиме реалізації комплексного підходу до організації діяльності з розвитку особистості дітей 5-7 років. На рисунку 1 представлено модель ефективної організації освітнього процесу в ЗВО, спрямованої на актуалізацію проблеми виховання власної гідності.

Оволодіння майбутніми фахівцями дошкільної освіти належною системою знань, ставленням до гідності як пріоритетної цінності, широким репертуаром прояву та підтримка цієї базової якості в дітей 5-7 років у різних сферах життя та видах діяльності є запорукою успіху в особистісному зростанні та життєвому благополуччі. Добре організований процес підготовки студентської молоді у ЗВО до майбутньої педагогічної діяльності у ЗДО передбачає необхідність вдосконалення її вмінь відповідально самовизначатися, творчо самореалізовуватися, саморозвиватися та створювати для самих себе комфортний особистий простір, чинити опір руйнівним зовнішнім впливам.

Висновки

У ході дослідження зафіксовано брак вітчизняних досліджень із проблеми розвитку гідності в ранньому онтогенезі та в процесі підготовки фахівців дошкільної освіти у ЗВО. Питання частково висвітлено в працях науковців з моральному виховання дошкільників та характеристики базових якостей майбутнього педагога. Гідність кваліфікуємо як інтегральну характеристику особистості, показник її зрілості, що полягає вздатності відповідально самовизначатися, творчо реалізовувати свої можливості, прагнути саморозвиватися та створювати для себе безпечний життєвий простір. Визначено чотири типи гідності дошкільників: самодостатні, соціально орієнтовані, деструктиви та ухилянти. З'ясувалося, що готовими до діяльності з розвитку особистості дітей 5 -7 років є лише шоста частина майбутніх фахівців дошкільної освіти, що активізує необхідність оптимізації процесу їх підготовки в ЗВО. До основних психолого-педагогічних умов підвищення ефективності цього процесу віднесено: сприяння розвитку в майбутніх фахівців дошкільної освіти життєдайної Я-концепції, ціннісного самоставлення та саморегуляції; розширення та поглиблення знань студентів про власну гідність та її значення для особистісного зростання, збагачення репертуару її прояву; збалансованість у викладанні дисциплін гуманітарного циклу творчо-продуктивної та ціннісно-смислової спрямованості. У розробленій моделі оптимізації процесу підготовки майбутніх фахівців дошкільної освіти у ЗВО міститься перелік методів створення розвивального середовища для виховання в особистості власної гідності.

Рисунок 1. Модель оптимізації процесу підготовки студентської молоді до діяльності з розвитку в дітей старшого дошкільного віку власної гідності

До перспективних напрямів роботи з вказаної проблеми віднесено аналіз вікової динаміки розвитку гідності в ранньому онтогенезі, розроблення діагностичного інструментарію для визначення типу розвитку власної гідності в дітей різних віково-статевих груп, визначення ефективності впровадження в процес підготовки майбутніх фахівців дошкільної освіти авторської моделі його оптимізації.

Список використаної літератури

1. Безкоровайна О. В. Виховання культури особистісного самоствердження в ранньому юнацькому віці: монографія. Рівне: РДГУ. Видавець Олег Зень, 2009.

2. Бєлєнька Г. В. Особистість педагога у вимірі запитів ХХІ століття. Дошкільне виховання. 2019. № 4. С. 3-4.

3. Бондар В. І. Психолого-педагогічні чинники формування особистості майбутнього вчителя у педагогічному ВНЗ. Педагогічна і психологічна науки в Україні. Т.1. Теорія та історія педагогіки. Київ: Педагогічна думка, 2007. С. 248-258.

4. Гончаренко С. Український педагогічний словник. Київ: Лібідь, 1997. 376 с.

5. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології: навчальний посібник. 3-тє вид. Київ: Академвидав, 2015. 304 с.

6. Дятленко Н. М. Психологічні умови розвитку самоповаги у дошкільників: дис.... канд. психол. наук. Київ, 2002. 169 с.

7. Кремень В. Г. Якісна освіта: нові вимоги часу. Педагогічна і психологічна науки в Україні: зб. наук. праць до 15-річчя АПН України. У 2 томах. Т.1. Теорія та історія педагогіки. Київ: Педагогічна думка, 2007. С. 3-24.

8. Лозова В. І. Педагогічні цінності сучасної освіти. Педагогічні та психологічні науки в Україні. Т. 1. Теорія та історія педагогіки. Київ: Педагогічна думка, 2007. С. 68-78.

9. Нечай С. П. Теорія і практика підготовки майбутніх вихователів до полі функціонального застосування музики в аудіальному розвитку дошкільників: автореф. дис.... д-ра пед. наук. Київ, 2015. 40 с.

10. Поніманська Т. І. Дошкільна педагогіка: навч. підручник. 4-те вид., перероб. Київ: Академія, 2018. 408 с.

11. Рейпольська О. Д. Теоретико-методичні засади формування у дошкільників ціннісного самоставлення: дис.... д-ра пед. наук. Київ, 2021. 523 с.

12. Татенко В. О. Соціальна психологія націєтворення: суб'єктно-вчинковий підхід: монографія / Національна академія педагогічних наук України, Інститут соціальної та політичної психології. 2-ге вид., переробл. і допов. Кропивницький: Імекс-ЛТД, 2021. 142 с.

13. Тищенко С. П. Развитие внутреннего мира ребенка. Воспитание детей дошкольного возраста / под ред. Л. Н. Проколиенко. Киев: Рад школа, 1990. 245 с.

14. Чиренко Н. В. Виховання власної гідності підлітків у дитячому об'єднанні: дис.... канд. пед. наук. Київ, 2012. 277 с.

15. Шапар В. Б. Сучасний тлумачний психологічний словник. Харків: Прапор, 2005. 640 с.

References

1. Bezkorovaina, O. V. (2009). Vykhovannia kultury osobystisnoho samostverdzhennia v rannomu yunatskomu vitsi [Education of the culture of personal self-affirmation in early adolescence]. Rivne: RDHU. Vydavets Oleh Zen. [in Ukrainian].