Взаємодія закладу дошкільної освіти та сім’ї щодо формування медіаграмотності в дітей старшого дошкільного віку

Вивчення та аналіз літератури з тематики дослідження показав, що доволі часто терміни «медіаосвіта», «медіакультура» та «медіаграмотність» виступають синонімами та взаємозамінюють один одного.

Медіаграмотність - сукупність знань, навичок та умінь, що дозволяють людям аналізувати, критично оцінювати й створювати різноманітні повідомлення для різних типів медіа. Окрім того, медіаграмотність передбачає вміння розуміти й аналізувати, як медіа функціонують у суспільстві та який вплив вони мають.

Розглядають також поняття медіаграмотність - складова медіакультури, яка стосується вміння користуватися інформаційно-комунікативної технікою, виражати себе і спілкуватися за допомогою медіазасобів, успішно здобувати необхідну інформацію, свідомо сприймати й критично тлумачити інформацію, отриману з різних медіа, відділяти реальність ідеї віртуальної симуляції, тобто розуміти реальність, сконструйовану медіаджерелами, осмислювати владні стосунки, міфи й типи контролю, які вони культивують [3].

Бути медіаграмотним означає бути спроможним знайти те, що ми шукаємо, вибрати те, що нам потрібно, й визначити, наскільки надійною є ця інформація. Бути медіаграмотним означає бути здатним оптимально використовувати відповідну інформацію, зберігаючи її розумно, й ділитися нею з іншими.

Проблеми медіаосвіти цікавлять не лише педагогів та психологів, цим питанням також цікавляться філософи, політологи, соціологи, культурологи та журналісти.

Проблема медіаосвіти була розглянута такими дослідниками: М. Маклуен, - Г. Інніс, Дж. Фіске, Р. Дебре, Зиґфрід Зелінські, Лоренц Енґель, Емі Брукман, Едвард Кастронова, Даніель Бернарді, ШерріТеркл, Нік Йі, Генрі Дженкінс, Джеральд Голдберг, ТоддХолден, Джон Калкін, О. Федоров, ЕспенАарсет, Пер Торсвік, ГартмутВінклер, П'єр Леві, Дік Гіґґінс, Ніл Постман, НенсіБайм, Н. Неґропонте, Н. Хомскі, Д. Мак-Квейл, Дж.Л. Саліван, С. Лівінгстон, Дж. Домінік та інші.

У сучасні заклади дошкільної освіти вже впроваджені медійні та інтерактивні технології, проєктна діяльність, дистанційні форми виховання та отримання знань. Дітям дошкільного віку доводиться стикатися з постійно зростаючим потоком інформації, вони відчувають значні труднощі, коли їм необхідно проявити пошукові навички, самостійно критично оцінити певну інформацію. Тому навчання медіаграмотності дітей дошкільного віку має стати одним із пріоритетних напрямків виховання особистості.

Численні дослідження показують, що сучасні ЗМІ можуть негативно впливати на психічний, фізичний та духовний стан дитини.

Найбільш поширеним серед сучасних ЗМІ є телебачення та мережа Інтернет. В нашому суспільстві дуже розвинуті послуги продажу, одним з таких видів є реклама.

Реклама - це неперсоніфікована форма передавання оплачуваної рекламодавцем інформації з використанням спеціальних носіїв, яка спрямована на інформування, нагадування та переконання наявних і/або потенційних споживачів щодо сприйняття підприємства, його товарів, послуг чи ідей [5, 248].

Дитина бачить в середньому 20 хвилин телевізійної реклами. Крім цього, реклама «звертається» до дітей дошкільного віку через дитячі журнали, плакати, білборди, вивіски на вулицях та на упакуванні товарів. Реклама в Інтернет також є поширеним медіа на сьогодні. Інтернет-реклама вбудована під розважальний зміст сайту таким чином, що часто дитина молодшого віку неспроможна розпізнати її. Жанр гри дозволяє розробникам вигадувати масу нетривіальних ходів для розміщення реклами: у вигляді казок, розмальовок, коміксів та мультфільмів.

Дослідження доводять, що більшість дітей у віці 5-6 років ще не можуть відрізнити телепрограму від рекламної вставки. Діти дошкільного віку не володіють дорослими аналітичними здібностями, які б дозволили аналізувати інформацію та відрізняти правдивість. Чим молодша дитина, тим більше її інтерес до реклами, двоє з трьох дітей просять батьків купити товар, який побачили в рекламі. Діти вірять, що в рекламі все справжнє, а розуміння, що у рекламі не завжди говорять лише правду, з'являється ближче до 6-7 років.

Під час дослідження ми провели опитування батьків (47 осіб), які виховують дітей старшого дошкільного віку. Ми з`ясували, що 73,8% батьків термін «медіаграмотність» зазначають лише як вміння користуватись персональним комп'ютером, 12,2% до вказаних вмінь додали інші технічні засоби (смартфон, планшет тощо), 11,7% батьків не змогли дати відповідь на поставлене запитання. Більшість респондентів (64,8%) вважають, що розвиток медіаграмотності в дітей старшого дошкільного віку залежить від спілкування зі спеціалістами. Значна частина батьків вважає, що медіаграмотність варто розвивати безпосередньо під час навчання у школі.

Варто зазначити, що в кожній сім'ї респондентів є комп'ютер чи інший гаджет. Проте, 15,2% батьків забороняють своїй дитині ними користуватися. Існує переконання, що комп'ютер - це зло, від якого потрібно вберегти дитину, він негативно впливає на здоров'я, у дитини може з'явитися залежність від комп'ютерних ігор. Також батьки зазначили, що не дозволяють своїм дітям перегляд деяких мультфільмів та телепередач.

65,6% батьків теж погодилися з вищезазначеними проблемами, але зазначили, що дозволяють дітям грати в комп'ютерні ігри, а також дивитись різноманітні телепрограми. Дві третини з цих батьків постійно піддають критиці й сварять своїх дітей за незрозумілі уподобання, однак змінити цю ситуацію не можуть. Проте 19,2% батьків позитивно ставляться до використання дитиною комп'ютера, контролюючи цей процес. Вони ретельно підбирають розвивальні ігри, обмежують час перебування дитини біля монітора, разом з дітьми переглядають всі програми, роблять спроби спільно обговорювати позитивні та негативні сторони програм. Однак, батьки зазначають, що це викликає у них певні труднощі.

Таким чином, за результатами проведеного опитування можна зробити висновок про те, що не всі батьки розуміють сутність медіаграмотності, не усвідомлюють необхідності розвитку основ медіаграмотності, отже не володіють методами, засобами, прийомами даного виду діяльності. Розв'язання даного питання ми вбачаємо в співпраці закладу дошкільної освіти з батьками.

Один із приводів для занепокоєння у батьків є перебільшення в рекламних роликах. Наприклад, дитина дошкільного віку часто думає, що іграшка може зробити все те, що демонструється в рекламі (літачок - літати під хмарами, лялька - танцювати). Чим молодша дитина, тим активніше вона реагує на телевізійну рекламу (деякі мами навіть зізнаються, що під час перегляду реклами можуть швидше нагодувати малюка, поки він заворожено дивиться на екран).

Основна мета батьків - навчити дитину відрізняти рекламу від основного змісту дитячої програми, а також прищепити їй навичку замислюватися над тим, що вона просить у вас купити, замість того, щоб відразу ж просити те, що побачила у рекламі. Це не завжди легко, і вимагатиме з боку мами й тата терпіння та творчого мислення. Для цього під час реклами можна вимикати звук телевізора. Також можна перетворити покупку у виріб зроблений самою дитиною. Наприклад батьки можуть сказати: «Нам необов'язково купувати бабусі листівку на день народження, ми можемо намалювати її самостійно». Або: «Давай до свята спечемо печиво вдома й прикрасимо його». Перед тим, як зайти в магазин, варто сказати дитині, що їй можна буде купити, а що ні: «Ми зайдемо в магазин за кількома продуктами і все». Батьки можуть читати етикетки разом із дитиною. Таким чином у дитини старшого дошкільного віку розвивається звичка цікавитись складом товару: з чого він зроблений? Разом з дітьми можна скласти окремий список великих покупок. Якщо дитина наполегливо просить щось, можна поцікавитися чи хоче вона цей подарунок на день народження (Новий рік)?

У закладі дошкільної освіти вихователь розвиває в дітей медіаграмотність в ігровій діяльності, таким чином дитина знайомиться з основними прийомами, що використовуються в рекламі.

Під час перегляду рекламного відео вихователь може попросити поміркувати, наскільки є реалістичним даний ролик. Також можна попросити дитину на кожному фантастичному кадрі підіймати руку або картку (тупати ногами, плескати в долоні тощо).

Вихователь може принести рекламований товар в садочок та показати його дітям. Завдання для дітей: порівняти телевізійну версію зі справжнім продуктом. Запитання для дітей: «Чи схожі товари?», «Які є відмінності?».

Дитина старшого дошкільного віку разом з вихователем може вибрати улюблену іграшку та підготувати її до знімання у рекламі. Можна іграшку покласти в коробку, прикрасити пакування, розмалювавши олівцями, фломастерами, встановити її у світ софітів (посвітивши на неї ліхтариком чи настільною лампою). Ця вправа допоможе дитині зрозуміти механізм, коли товар перетворюється у «зірку».

Вихователь також може провести з дітьми бесіду про мету реклами, адже всі медіа створюються для того, щоб інформувати навчати, розважати та продавати товари чи ідеї. Актуальним питанням також буде цільова аудиторія медіапродукту. Коли рекламісти розробляють нову рекламу, вони думають про конкретних людей, які можуть користуватися цим товаром чи послугою. Це може бути група людей одного віку, або тільки чоловіки, або тільки жінки, або люди з певного регіону тощо. Рекламістам важливо знати свою цільову аудиторію, щоб піднести їй ту інформацію про товар, який може зацікавити їх.

Найважливіше, що потрібно зрозуміти про будь-який засіб масової інформації - вони створюються групою людей з якоюсь метою. У рекламі, телепрограмі, в журналі чи в Інтернеті можуть бути справжні люди, місця, предмети, та їх зображення ретельно продумане, відзняте, використаний монтаж, звукові ефекти та ін.

Вихователь може вирізати кілька рекламних сторінок з журналу або записати рекламу на відео та показати дитині й запитати:

- Що ти помітив(ла) спочатку? Що привернуло твою увагу: колір, розташування, форма або щось інше?

- Який товар рекламується? Що тобі подобається у цій рекламі і чому? Що не подобається та чому? Ти хотів(ла) би купити його? Що б ти ще хотів(ла) дізнатися про цей товар, про що не йдеться у рекламі? Які питання ти б поставив(ла), перш ніж купити його?

- Ця річ тобі справді потрібна? У тебе вже є схожа? (Ці запитання особливо важливі для формування раціонального відношення до здійснення покупок).