Риторика і сучасна літературна освіта: виклики сьогодення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, м. Умань

Кафедра української літератури, українознавства та методик їх навчання

Риторика і сучасна літературна освіта: виклики сьогодення

Циганок Оксана Олександрівна

кандидат педагогічних наук, доцент

Санівський Олександр Михайлович

кандидат педагогічних наук, доцент

Анотація

мистецтво слово педагог виховання

Вміння керувати словом із давніх-давен прийнято вважати однією з фундаментальних, але й надзвичайних, здібностей людини. Мистецтво володіння власною мовою здатне як піднести особистість у суспільстві, так і приземлити, незалежно на якому соціальному щаблі вона знаходиться. У наш час такий людський словесний талант постає інструментом впливу на свідомість і вчинки іншої людини, а то й групи людей. Риторика зіштовхується з проблемами сучасності: впровадження благоустрою у суспільстві, формування особистості за допомогою слова. У центрі цієї науки можна виділити уміння людини застосовувати мисленнєво-мовленнєву діяльність, особливість якої - мистецтво переконання. Безумовно, спираючись на сучасні словники, можемо визначити риторику як науку й мистецтво красномовства. У наш час у зв'язку з розвитком демократичних форм громадського життя мистецтво мовлення, бесіди, публічного виступу стали нагальною потребою для багатьох людей. Тому наше завдання постає в необхідності запровадження сучасних методів задля подолання вказаних проблем у контексті формування компетентностей фахівця, включаючи ораторські здібності.

У риториці вчені виділяють різні види красномовства, серед яких важливе місце посідає педагогічне. Педагогічна риторика - це структурована система, мистецтво педагога коректно керувати власними мовними здібностями із метою навчання і виховання здобувачів. Зважаючи на силу педагогічного слова, під час вивчення риторики у педагогічному закладі вищої освіти особливу увагу слід приділяти саме педагогічному красномовству як мистецтву освітнього процесу. Також це наука про виразний мовленнєвий вплив і взаємодію у освітньому процесі, що дає можливість ефективно використовувати слово як інструмент думки, мислення, переконання і виховання.

Ключові слова: риторика, педагогічне красномовство, освітній процес, еволюція ораторського мистецтва, формування особистості.

Tsyganok Oksana Oleksandrivna, PhD in Pedagogy, Associate Professor, Associate Professor at the Department of Ukrainian Studies and Relevant Teaching Methodologies, Pavlo Tychyna Uman State Pedagogical University, Uman

Sanivskyi Oleksandr Mykhailovych PhD in Pedagogy, Associate Professor, Associate Professor at the Department of Ukrainian Studies and Relevant Teaching Methodologies, Pavlo Tychyna Uman State Pedagogical University, Uman

Oratori and modern education in literature: today's challenges

Abstract

The ability to control the word has long been considered one of the fundamental but also extraordinary abilities of a person. The presented art of mastering one's own language is capable of both raising the personality in society and having the opposite effect - lowering it, regardless of what level of society it is at. Human verbal talent appears in modern times as a tool for influencing the consciousness and actions of another person, or even a group of people. Based on research on the evolution of oratory, in the process of research, the science of rhetoric emerges. Rhetoric confronts the problems of modernity: the implementation of the improvement of society's life, the formation of personality with the help of words. In the center of science, it is possible to single out a person's ability to apply thought and speech activity, the specialty of which is the art of persuasion. Of course, flipping through modern dictionaries, we can define rhetoric as the science and art of eloquence. Nowadays, in connection with the development of democratic forms of public life, the art of speech, conversation, and public speaking has become an urgent need of many people. Therefore, our scientific task appears in the need to get as close as possible to overcoming the given problems in the context of the formation of specialist competencies, including a rhetorical question.

In oratory, scientists distinguish different types of eloquence, among which pedagogical eloquence occupies a vital place. Pedagogical rhetoric is a structured system, the art of a teacher to correctly managing his language abilities to teach and educate students. Considering the power of the pedagogical word, during the study of rhetoric in a pedagogical educational institution, special attention should be paid to pedagogical eloquence as an art of the educational process. This is the science of expressive speech influence and interaction in the educational process, which makes it possible to effectively use the word as a tool of thought, thinking, persuasion and education.

Keywords: rhetoric, pedagogical eloquence, educational process, the evolution of oratorical art, personality formation.

Постановка проблеми

Актуальність дослідження полягає в розкритті питання риторики в контексті сучасності та її історичного підґрунтя, розвитку педагогічного красномовства, формуванні базових компетентностей у здобувачів із подальшим застосуванням ораторських здібностей.

Майбутні вчителі-словесники повинні донести до свідомості учнів думку національної гідності та ідеї волі, плекати їх за допомогою мистецтва красномовства. Молоді люди повинні дізнатися правдиву історію, яка була русифікована та сфальсифікована задля досягнення ефекту «меншовартості» української нації. І в такій ситуації словесна зброя педагога - найпотрібніше знаряддя.

Важливість окресленої проблеми полягає не лише у пробудженні української свідомості, а і в усвідомленні людської гідності у світі, соціумі, в українській історії. Справжні фахівці-філологи за допомогою осмислення слова зможуть відродити у наступних поколіннях справжнє, істинне розуміння своєї історії, культури та мистецтва. Кодекс морально-етичних цінностей теж передається від старших поколінь наступним через слово.

Н. Сивачук стверджує: «Ознакою духовно-соціального стану українського суспільства є ставлення людей до рідної мови, здатність відповідати за збереження мовної пам'яті, космічної відповідальності за мовленнєвий вчинок» [1, с. 137].

У наш час завданням закладів вищої освіти є підготовка фахівців, які повинні вміти орієнтуватися у вирі інформації, також «систематизувати її, обробляти, тому надзвичайної ваги набувають уміння переконувати, спростовувати або підтверджувати ті чи ті аргументи, обґрунтовувати і відстоювати власну позицію, проводити цілеспрямований пошук інформації, робити висновки й узагальнення» [2, с. 159]. Якісно виконувати все це зможе свідома і висококультурна особистість, яка володіє мистецтвом красномовства.

В. Гончарук на основі аналізу праць ученого О. Мазуркевича відзначає визначальну роль мистецтва «живого слова» у вихованні творчої, діяльної особистості, у формуванні її кращих моральних рис і визначенні пріоритетів у житті [3, с. 75].

Тому неабиякої актуальності набуває проблема формування мовно-риторичної особистості майбутнього філолога, який стане «взірцем» для дітей та молоді, навчить їх мистецтву красномовства.

Риторика, як і будь-яка наука, об'єднує в одне ціле кілька складників, суть яких розгляд та вивчення певної інформації (тексту) на різних етапах його існування (породження тексту, текст як процес, текст як продукт). У сучасному світі комунікація виступає ключем до успішних людських стосунків, тому майже кожна людина зацікавлена в тому, щоб уміти правильно висловлювати свої думки, почуття, оскільки це дає можливість встановлювати і підтримувати міжособистісні стосунки в різних колективах і зміцнювати позицію в суспільстві.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Великий вплив на риторику здійснюють процеси гуманізації, демократизації та глобалізації. В українському суспільстві пожвавлюється науковий інтерес до загальної риторики, адже розв'язання завдань, пов'язаних із нею, є надзвичайно актуальною темою. У контексті війни ораторське мистецтво - один із головних важелів у відстоюванні свого політичного інтересу. Практика та розуміння засад риторики формує думку, мовленнєву майстерність, морально-етичні почуття, виховує мовно-естетичний смак. Проблеми ж сучасної педагогічної риторики у закладах вищої освіти потребують більшої уваги. Над ними працювали А. Нікітіна, Л. Мафтин, О. Кучерук, О. Діденко, Г. Бондаренко, Н. Сивачук, Т. Садова, І. Снігур, О. Санівський, Н. Костусяк, В. Василенко, В. Герман, Л. Мамчур, А. Уварова, А. Усатий, Г. Грибан, Т. Маліновська, О. Залюбівська, Л. Грицаєнко, А. Уварова, А. Габідулліна, Н. Голуб, С. Омельчук, Б. Голованов, О. Горошкіна, Т. Токарева, Г. Сагач, С. Караман, О. Караман, С. Мартиненко, Л. Мацько, Ю. Романенко та ін. Питання розвитку культури мовлення здобувачів вищої освіти мають місце у працях українських мовознавців (Н. Бабич, С. Єрмоленко, Л. Мацько, Л. Струганець та ін.), педагогів (І. Зязюна, А. Капської, Г. Сагач та ін.), психологів (І. Беха, В. Моляко, О. Музики та ін.), учених-методистів (І. Дроздової, С. Карамана, А. Нікітіної, С. Омельчука, М. Пентилюк, О. Семеног та ін.).

Мета статті - визначення пріоритетів у формуванні риторичної майстерності майбутнього вчителя-філолога.

Виклад основного матеріалу

У багатьох закладах вищої освіти, старших класах гімназій, ліцеїв, середніх шкіл вводиться курс риторики. Викладання риторики в Україні намагаються відновити, тому що з давніх часів в українській освітній системі риторика була однією з основних гуманітарних дисциплін, і в українському досвіді відомо з тих часів чимало риторів світового рівня, зокрема учнів Києво-Могилянської риторичної школи. Можемо розглядати риторику як епідейктичну, прикрашальну, як ближчу, побутову зрозумілу науку. Саме на цьому виді риторики завершився попередній етап викладання риторики в дорадянські часи. Феофан Прокопович, вивчаючи, епідейктичне красномовство, звеличував усі людські риси, яких так часто не вистачає в повсякденному житті: добро, чуйність, чесність, щирість, справедливість, гідність, примножуючи ці чесноти в суспільстві, подавав молоді кодекс рис для наслідування. Суть сучасної риторики постає в умінні переконання засобами мови і виходить далеко за межі публіцистичних промов. Вона набула широкого застосування в найрізноманітніших ситуаціях мовного спілкування як усього соціуму, так і окремих мовців [4, с. 4].

«'Ev архп фу о Хоуо<;, каі о Хоуо<; фу лро<; tov 0sov, каі 0єо<; фу о Хоуо<;», - цьому вислову можна знайти значну кількість перекладів та інтерпретувань різних науковців та перекладачів. Одна з найпоширеніших, яка відповідає іншим інтернаціональним, - «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово», за перекладом Івана Огієнка [5].

Вислів, узятий із фундаментальної книги людства - Біблії, використовується у працях філологів, перекладачів, інших науковців. Перший переклад цього рядка слов'янською мовою здійснили Кирило і Мефодій, саме вони перекладали грецьке поняття Логос, як Слово. Далі під Логосом мали на увазі закон всесвітнього розвитку, також Вищу Силу, що керує світом. Пізніше, у працях ранніх християнських мислителів, сам Логос ототожнювався із Сином Божим, Ісусом Христом, «бо Логосом-Словом рятував Господь грішний світ». Поняття про Божественний Логос сягають давньогрецьких філософів школи Платона, який був тісно пов'язаний із поняттям риторики [6].

Зважаючи на історичний пласт, можемо зробити висновок, що виникнення такої науки, як риторика, пов'язане із політичним розвитком багатьох провідних держав минулого. Тут безумовно, що риторичні вчення виникали в період розквіту перших провідних цивілізацій: Єгипту, Індії, Китаю, Прадавньої Греції, Риму. Щодо Європи, то датування означеного мистецтва має період поширення приблизно на два з половиною тисячоліття. Вчення виникло приблизно у V ст. до н. е. у Прадавній Греції як необхідна відповідь на суспільні потреби та політичні виклики. У давньогрецькому суспільстві політичні питання вирішувалися привселюдно. Грецька демократія, з якої розвинулася сучасна демократія, давала можливість кожному громадянинові полісу висловити свою думку з обговорюваних питань. Судові слухання, проведення зустрічей, в тім числі, і релігійні культи, святкові події та прості дружні зустрічі мали тенденцію відбуватися привселюдно. Прадавня Греція залишила нам чимало скарбів мовної культури, що дійшли до нас у вигляді двох видів текстів. Зразки високого мовлення публічних ораторів увійшли до першого виду - праці Демосфена. Наступні ж здобутки - Сократа, Перикла. Одночасно тоді набувають популярності школи ораторського мистецтва (Сіракузи, Аттика, Афіни).

Поява демократії спричинила нові можливості для побудови політичної кар'єри. Не лише походження та статок відкривали шлях до вищого кола громадян, разом із тим, необхідно було володіти мистецтвом мовлення та переконання. Велику роль у розвитку цієї науки відіграв Аристотель, який заснував риторично-нормативну стилістику, що була основою протягом багатьох років для використання мови. Риторика, що засновувалася на софістичному вченні, невдовзі стала однією з провідних характеристик освіченого громадянина. Мета ґрунтувалася на переконанні противника з використанням мовних засобів.

У класичній риториці головну функцію виконувало мовне оформлення думок (елокуція) [7]. Елокуція - розділ античної риторики, що охоплював матеріал про упорядкування і висловлення думки, підпорядкування слів думці і потребам комунікації; основні завдання теорії елокуції: типологія стилів, засади вибору мовних засобів відповідно до мети, творення тропів та фігур; у сучасній науці питаннями, що традиційно належали елокуції, займається лінгвістична стилістика [7].

Із напрацювань Аристотеля дізнаємося значення терміну «переконувати». Він розкривається за допомогою трьох головних складових: загальновідомий логос (logos), етос (ethos), пафос (pathos). Логос детермінується як засіб переконання, що апелює до розуму. Аристотелевську риторику прийнято загалом вважати логос-риторикою, тому що у ній провідна роль приділялася логічним і аналітичним засобам. Ритор завжди звертав увагу на два найголовніших засоби - це силогізм (умовивід від загального до конкретного за всіма правилами) й ентимема (скорочений силогізм, у якому процедура умовиводу здійснюється не повністю). Потрібно зауважити, що його правила красномовства актуальні й до сьогодні [4, с. 6].

Дослідники детермінують риторику, враховуючи її вид та дослідження проблем, пов'язаних із певною галуззю. Найбільш точним та пов'язаним із педагогікою є визначення Т. Ісаєнка і А. Лисенко: «Риторика - це наука про способи переконання, ефективні форми впливу (переважно мовного) на аудиторію з урахуванням її особливостей» [8, с. 7].

«Добою піднесення» риторичної науки прийнято вважати античний період. Відкриття греків поширювались, однак дослідження щодо риторики ще не були досконалими, згодом дослідження софістичних ідей, участь у полеміках, промовах стала комунікативним фундаментом політики і тим самим основою для заснування полісу. Наголошувалося на вагомості аргументації та переконливої презентації, багато роздумів концентрувалися саме на останньому аспекті. Навіть найдоречніші аргументи не могли вплинути на супротивника, якщо він добре володів стилем мовлення. Провівши аналіз провідних рис та їх проявів в добу античності, можна зробити висновок про те, що ця наука була вихідною базою для утворення і розвитку класичної, в подальшому сучасної, риторики та її видів. Короткий екскурс у добу грецької риторики дозволяє краще осягнути провідні принципи сучасної риторики, так званої неориторики, через те що у неориторичних концепціях риторика окреслюється як умілість якісної, ефективної і переконливої побудови усного та писемного висловлювання (а не тільки звертання до публіки - чим сучасна риторика вважається ширшим поняттям, аніж антична) [9, с. 191-196].

У процесі дослідження необхідно враховувати й ідею педагогів Заходу про необхідність для майбутніх керівників суспільного середовища охоплювати фахову класичну гуманітарну освіту, важливим складником якої була б літературна. Такий підхід багаторазово схвалювали визнані у світі письменники XX ст. [10]. Сучасна літературна освіта може постати у всій своїй красі справді освітою літературною лишень за умови, коли в основі пізнання творчості письменника лежить коректне, делікатне прочитання його творів. Саме під час вивчення цих творів спрацьовують ті особливі чинники, які покращують уміння уявляти, мислити, почувати, формують здатність до творчості, якими визначається особлива роль літератури у формуванні духовного світу особистості. Інші ж види і форми роботи з аналізу й осмислення творчості письменника мають опиратися на ту систему уявлень, думок і почуттів, яка складається у здобувачів під час читання твору. За цих обставин риторика заслуговує того, щоб поодинокі підходи до розгляду й інтерпретування творів, які вона застосовувала, були переосмислені по-новому й увійшли в арсенал методики викладання літератури. Загалом згадки про риторику в сучасних публікаціях свідчать про тривогу, яку викликає сучасний стан викладання літератури, і прагнення використати окремі можливості риторики для сучасної літературної освіти [10].

Зауважимо, що на сучасному етапі розвитку українського суспільства «освіта поступово, але невпинно еволюціонує в бік риторизації навчального процесу ..., закладаються прекрасні методичні традиції плекання риторичних здібностей молодих поколінь» [11, с. 6]. Риторизація висупає «механізмом (процесом) переосмислення предмета і способів його викладання, організації освітнього процесу як досконалого діалогового спілкування за канонами риторики» з використанням монологічних реплік як компонентів діалогів. На думку Е. Палихатої [12, с. 22], лінгводидактична дефініція риторизації - це освітній процес, що базується на використанні монологічного (для здобувача - повна відповідь вивченого, вираження власних думок; педагога - пояснення, розповідь, міні-лекція), діалогічного (бесіди «педагог - здобувачі»: фронтальна, евристична, підсумкова; обговорення) і полілогічного мовлення (попередня підготовка дискусії, диспуту як демонстрація умінь і навичок продуктивної риторизації здобувача) з метою генерування ідеї комунікаційної компетентності, вироблення риторичної культури спілкування. У рамках риторизації кожного року здійснюється освітній процес здобувачів, позааудиторна самоосвіта, підготовка до конференцій, круглих столів, дискусій, диспутів і виголошення підготовлених або спонтанних висловлювань. Сучасний здобувач, який постає перед нами, - це, перш за все, колишній учень, який пройшов довгий навчальний мовленнєвотворчий шлях, починаючи зі слухання змісту текстів, згодом - відтворення почутого чи прочитаного, далі - продукування реплік, монологічних текстів та їх виголошення.

На формування риторичної майстерності фахівця-філолога впливає сукупність навчальних дисциплін: сучасний курс української літературної мови, стилістика і культура мовлення, лінгвістичний аналіз тексту і риторика, українська література та інші, у програмах яких звертається увага на розвиток мовлення здобувача, створення текстів, зважаючи на мовні норми, з дотриманням мовленнєвої культури, мовленнєвої етики, засобів логіко- емоційної виразності, законів текстотворення, використання засобів фігурального мовленнєвого вираження думки, що виконує прикрашальну функцію. Відповідно моделюються етапи процесу риторизації майбутнього учителя-філолога з урахуванням таких компонентів: дошкільного і пропедевтичного, фундаментального підґрунтя для спеціального етапу, загально орієнтованого, і професійно орієнтованого.

Одним із найважливіших умінь і навичок кожного мовця є говоріння - уміння висловлювати свої думки за допомогою правильного жанрово-оформленого публічного формулювання, що є коректним у певній ситуації спілкування з метою ефективного впливу на одного чи багатьох слухачів. На етапі підготовки до процесу риторизації проводиться моделювання майбутнього спілкування на основі ситуації. Етап керування передбачає вміння скеровувати спілкування у потрібне русло. Розглянемо етап формування професійно орієнтованої риторичної майстерності майбутнього вчителя української мови і літератури під час вивчення риторики у педагогічному закладі вищої освіти. Культуромовна риторизація освітнього процесу забезпечується осмисленням основних загальних понять античної риторики (логос, етос, топос, пафос), основоположних розділів класичної риторики (інвенція, диспозиція, елокуція (елоквенція), меморія, акція), розумінням важливості тісного взаємозв'язку з окремими вченнями, знаннями ораторського мистецтва давнього світу, античного ораторського мистецтва періоду Стародавніх Греції та Риму, європейського, давньоукраїнського та сучасного українського красномовства. Водночас, особлива увага приділяється засвоєнню публічних жанрів, правил монологічного, діалогічного і полілогічного спілкування.

Можна виділити такі етапи впровадження риторизації, як: 1) осягнення знань із побудови тексту; 2) формування умінь продукування текстів різних стилів, типів і жанрів; 3) вироблення навичок використання прикрашальної функції оформлення текстів для створення насолоди під час сприймання слухачами; 4) виголошення тексту з дотриманням мовних норм, комунікаційних якостей мовлення, паралінгвістичних засобів та логіко-емоційної виразності, з урахуванням природної чи штучної (вербально описаної) навчальної ситуації спілкування. Вважаємо, що в контексті проведеного дослідження перспективним є студіювання проблем удосконалення процесу риторизації в різних освітніх закладах [11, с. 6; 12, с. 22].

Зародження фахівця, здатного коректно використовувати засоби педагогічної риторики, є одним із актуальних завдань професійно-педагогічної освіти.

Риторичну культуру педагога прийнято вважати за чинник і показник якості професійно-педагогічної підготовки у закладі вищої освіти. Педагог-словесник повинен уміти правильним словом, мовленням зачепити серце й струни душі здобувачів. Розв'язано це питання буде тоді, коли у фахівця будуть сформовані риторичні вміння як основа риторичної культури, без чого важко уявити творчого педагога, який мислить у вимірі духовно-культурних категорій і працює із застосуванням сучасних технологій. Для того, щоб бути свідомим щодо риторичної культури, необхідно знати, у чому полягає її суть, у яких категоріях, галузях життя вона виявляється. На основі вивчення й аналізу наукової літератури з окресленого питання, власних міркувань, пропонуємо таке визначення: риторична культура філолога - це сукупність риторичних знань, умінь, набутих особистісних духовних цінностей, переконань та вірувань, які лежать в основі професійно орієнтованої риторичної діяльності педагога як окремої елітарної риторичної особистості, які педагог може використати в будь-якій мовленнєвій ситуації. Знання такої культури передбачає усвідомлення законів риторики, вільне, доцільне й творче оволодіння ефективними стратегіями, шляхами і тактиками риторичної діяльності в різних професійно-комунікативних ситуаціях.

Синтетичний феномен риторичної культури педагога розглядаємо з позицій логосу (логічного начала мовомислення педагога), етосу (морально-етичного начала як риторичної особистості), пафосу (емоційного начала риторики). Процес формування риторичної культури досить складний, кропіткий, його мета полягає в тому, щоб стимулювати в здобувача бажання вчитися, заохочувати, мотивувати та активізувати його пізнавально комунікативний потенціал, розкрити риторичні можливості, покращити ораторський тип мовомислення. Під час праці над красномовством істотно важливою є робота з розвитку у здобувача артикуляційних навичок, умінь виразного чіткого читання, правильного планування та побудови виступу за законами риторики, розвитку умінь гармонійного спілкування та слухання-розуміння виступів майстрів художнього слова тощо. Безумовно швидкість розвитку риторичної культури майбутнього фахівця залежить від тієї методики, яку використовують педагоги для досягнення мети. Викладання предметів філологічного спрямування має сприяти розвиткові інтелектуальної та логічної сфери здобувачів, їхнього філологічного мислення, національної свідомості, духовно-ціннісних аспектів, естетичних смаків, фахових навичок і вмінь, риторичної компетентності тощо. Педагог із належним рівнем риторичної культури має досконало володіти не лише нормами літературної мови, а й художнім словом як формою образного моделювання світу, засобом вираження духовно-естетичних цінностей. Тому процес вироблення риторичної культури в майбутнього вчителя передбачає збагачення його внутрішнього духовного світу засобами художнього тексту із залученням морального. Для повноцінної рецепції художнього тексту не вистачає лише розуміння його зовнішнього змісту, для цього потрібно забезпечити його художньо-естетичне сприйняття.

Отже, потрібно вдосконалювати у студентів-філологів уміння осягати художній твір як явище мистецтва, під час навчання будувати культуровідповідний міжособистісний діалог, вчити добирати слова, щоб за допомогою відбірного мовлення здобувач міг доцільно вплинути на співрозмовника. Однак доводиться констатувати, що мовно-літературна освіта закладів вищої освіти ще не перетворилася на цілеспрямований, неперервний, науково обґрунтований і практично спрямований структурований процес формування в майбутніх учителів-словесників вищевказаних особистісно-професійних властивостей. Оволодіння риторичною культурою вимагає від здобувача-філолога систематичної цілеспрямованої праці над власним мовленням, розвитком компетентності в питаннях літературознавства, мовознавства, загальної і педагогічної риторики та дидактичної філології.

Висновки

Отже, дослідження поняття «педагогічна риторика» з погляду структурно-змістової диференціації свідчить, що воно не має однозначного трактування, оскільки можна виділити в ньому різні аспекти. Педагогічна риторика детермінується як міжгалузеве поняття, якому притаманне охоплення наукової теорії про механізми створення, виголошення й самоаналізу педагогом публічного виступу (риторичного тексту), ведення міжособистісного діалогу, монологу, пізнання законів мисленнєво-мовленнєвої діяльності в педагогічній галузі; мистецтво ефективного професійного «живого» слова; процес доцільного, переконливого педагогічного мовлення, побудований на засадах логосу, етосу, пафосу. Часто застосовують комплексний підхід до інтерпретації педагогічної риторики, що є ключем для формування широкого розуміння суті й особливостей її як об'єкта дослідження.

Педагогічна риторика як наукове поняття, безумовно, тісно пов'язана з академічною риторикою. Між цими поняттями існують відношення, відмінності та взаємодоповнювальні засади. Незначна увага до окресленої проблеми в минулому столітті стала причиною недостатнього розвитку риторичної культури не лише педагогів, а й інших фахівців. Вихід із цієї ситуації вбачаємо в запровадженні курсу педагогічної риторики у закладах вищої освіти зі застосуванням сучасних технологій, у систему післядипломної підготовки вчителів та в програму самопідготовки освітян, оскільки педагогічна риторика є умовою ефективності педагогічного дискурсу й успішної професійної діяльності освітніх працівників.

Означена проблема потребує подальших досліджень, зокрема діджиталізація риторики, сучасні методи та технології для досягнення ефективності вивчення риторики у закладах загальної середньої та вищої освіти.

Література

1. Сивачук, Н.П. Становлення мовної особистості майбутнього вчителя-філолога у контексті засвоєння інтегрованих знань. URL: http://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/handle/123456789/4238/Syvachuk.pdf?sequence=1&isAllowed=y.

2. Санівський, О., & Циганок, О. (2021). Формування мовно-риторичної особистості в підручнику «Коротка історія українського письменства» Сергія Єфремова. Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету, (2), 158-171. https://doi.Org/10.31499/2307-4906.2.2021.236676.

3. Гончарук, В. (2018). О.Р. Мазуркевич про роль мистецтва «живого слова» у духовному розвитку особистості. Наукові записки науково-дослідної лабораторії «Проблеми підготовки студентів-філологів до українознавчої роботи в школі»: Збірник наукових праць за матеріалами Всеукраїнської науково-практичної конференції «Актуальні проблеми літературної освіти (пам'яті О.Р. Мазуркевича і П.К. Волинського)» / Сивачук Н.П. (гол. ред.). Умань: АЛМІ. С. 74-83.

4. Голованов, Б.Д. (2017). Риторика. Курс лекцій для студентів спеціальності 6.030101 «Соціологія». Харків: НТУ «ХПІ». 90 с. URL: https://core.ac.uk/download/pdf/161787625.pdf.

5. Від Івана 1:1. Біблія в перекладі Огієнка 1962. URL: https://www.bible.com/uk/bible/186/JHN.1.1.UBIO.

6. На початку було Слово - Вікіпедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0_%D0%BF%D0%BE%D1%87%D0%B0%D1%82%D0%BA%D1%83_%D0%B1%D1%83%D0%BB%D0%BE_%D0%A1%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BE.

7. Елокуція. Словник UA портал української мови та культури. URL: https://slovnyk.ua/index.php?swrd=%D0%95%D0%9B%D0%9E%D0%9A%D0%A3%D0%A6% D0%86%D0%AF.

8. Риторика (2019): навч. посібн. (упор. Т.К. Ісаєнко, А.В. Лисенко). Полтава: ПолтНТУ. 247 с.

9. Токарєва, Т. Риторика античності та її вплив на становлення стилістики. URL: https://core.ac.uk/download/pdf/83099784.pdf.

10. Мірошниченко, Л.Ф. (2007). Методика викладання світової літератури в середніх навчальних закладах. Київ: Вища школа. 415 с.

11. Федоренко, В. (2008). Відродження традицій українського красномовства: риторичний аспект вивчення української мови і літератури в школі крізь призму Всеукраїнського семінару методистів обласних інститутів післядипломної освіти. Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. № 5 (68). С. 4-6.

12. Палихата, Е.Я. (2020). Процес риторизації в системі педагогічної освіти. Актуальні проблеми лінгводидактики в сучасному освітньому середовищі: матеріали Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції (з міжнародною участю), м. Тернопіль, 6 листопада 2020 р. / за заг. ред. Г.І. Дідук-Ступ'як, Т.М. Миколенко, М.В. Пігур. Тернопіль. С. 22-25.

References

1. Syvachuk, N.P. Stanovlennia movnoi osobystosti maibutnoho vchytelia-filoloha u konteksti zasvoiennia intehrovanykh znan [The formation of the language personality of the future philologist teacher in the context of the assimilation of integrated knowledge]. URL: http://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/handle/123456789/4238/Syvachuk.pdf?sequence=1&isAllowed=y [in Ukrainian].

2. Sanivskyi, O., & Tsyhanok, O. (2021). Formuvannia movno-rytorychnoi osobystosti v pidruchnyku «Korotka istoriia ukrainskoho pysmenstva» Serhiia Yefremova [The formation of a linguistic and rhetorical personality in the textbook «A Brief History of Ukrainian Literature» by Serhiy Efremov]. Zbirnyk naukovykh prats Umanskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu, (2), 158-171. https://doi.org/10.31499/2307-4906.2.2021.236676 [in Ukrainian].

3. Honcharuk, V. (2018). O.R. Mazurkevych pro rol mystetstva «zhyvoho slova» u dukhovnomu rozvytku osobystosti [O.R. Mazurkevich on the role of the art of the «living word» in the spiritual development of the individual]. Naukovi zapysky naukovo-doslidnoi laboratorii «Problemy pidhotovky studentiv-filolohiv do ukrainoznavchoi roboty v shkoli»: Zbirnyk naukovykh prats za materialamy Vseukrainskoi naukovo-praktychnoi konferentsii «Aktualni problemy literaturnoi osvity (pamiati O.R. Mazurkevycha i P.K. Volynskoho)» / Syvachuk N.P. (hol. red.). Uman: ALMI. S. 74-83. [in Ukrainian].

4. Holovanov, B.D. Rytoryk (2017). Kurs lektsii dlia studentiv spetsialnosti 6.030101 «Sotsiolohiia» [Rhetoric Course of lectures for students of specialty 6.030101 «Sociology»]. Kharkiv: NTU «KhPI». 90 s. URL: https://core.ac.uk/download/pdf/161787625.pdf [in Ukrainian].

5. Vid Ivana 1:1. Bibliia v perekladi Ohiienka 1962 [From John 1:1. The Bible translated by Ohienko, 1962]. URL: https://www.bible.com/uk/bible/186/JHN.1.1.UBIO [in Ukrainian].

6. Na pochatku bulo Slovo - Vikipediia [In the beginning there was a Word - Wikipedia]. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0_%D0%BF%D0%BE%D1%87%D0%B0%D1%82%D0%BA%D1%83_%D0%B1%D1%83%D0%BB%D0%BE_%D0%A1%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BE [in Ukrainian].

7. Elokutsiia. Slovnyk UA portal ukrainskoi movy ta kultury [Elocution. The UA dictionary is a portal of the Ukrainian language and culture]. URL: https://slovnyk.ua/index.php?swrd=%D0%95%D0%9B%D0%9E%D0%9A%D0%A3%D0%A6%D0%86%D0%AF [in Ukrainian].

8. Rytoryka [Rhetoric] (2019): navch. posibn. (upor. T.K. Isaienko, A.V. Lysenko). Poltava: PoltNTU. 247s. [in Ukrainian].

9. Tokarieva, T. Rytoryka antychnosti ta yii vplyv na stanovlennia stylistyky [The rhetoric of antiquity and its influence on the formation of stylistics]. URL: https://core.ac.uk/download/pdf/83099784.pdf. [in Ukrainian].

10. Miroshnychenko, L.F. (2007). Metodyka vykladannia svitovoi literatury v serednikh navchalnykh zakladakh [Methods of teaching world literature in secondary schools]. Kyiv: Vyshcha shkola. 415 s. [in Ukrainian].

11. Fedorenko, V. (2008). Vidrodzhennia tradytsii ukrainskoho krasnomovstva: rytorychnyi aspekt vyvchennia ukrainskoi movy i literatury v shkoli kriz pryzmu Vseukrainskoho seminaru metodystiv oblasnykh instytutiv pisliadyplomnoi osvity [The revival of the traditions of Ukrainian eloquence: the rhetorical aspect of studying the Ukrainian language and literature at school through the prism of the All-Ukrainian seminar of methodologists of regional institutes of postgraduate education]. Ukrainska mova i literatura v serednikh shkolakh, himnaziiakh, litseiakh ta kolehiumakh. № 5 (68). S. 4-6. [in Ukrainian].

12. Palykhata, E.Ya. (2020). Protses rytoryzatsii v systemi pedahohichnoi osvity [The process of rhetoric in the system of pedagogical education]. Aktualniproblemy linhvodydaktyky v suchasnomu osvitnomu seredovyshchi: materialy Vseukrainskoi naukovo-praktychnoi internet-konferentsii (z mizhnarodnoiu uchastiu), m. Ternopil, 6 lystopada 2020 r. / za zah. red. H.I. Diduk-Stupiak, T.M. Mykolenko, M.V. Pihur. Ternopil. S. 22-25. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru