Принципи модернізації мовних стратегій: виклики глобалізації

Однією з головних потреб сучасного глобалізованого світу є потреба інтенсивного спілкування. Задоволення цієї потреби, в свою чергу, формує виклики до мовної підготовки суб'єктів комунікаційного процесу. Вільне володіння однією з світових мов - англійською, німецькою, французькою тощо - постає необхідною умовою, поза якою комунікаційний процес значно ускладнюється. Спілкування за допомогою словника чи перекладача має низку недоліків, головним з яких є адекватність/неадекватність розуміння співбесідника, осягнення предметного смислу комунікації. Перед нинішньою мовною освітою стоїть завдання пошуку та впровадження адекватної відповіді на виклики глобалізованого світу. Мета статті - проаналізувати принципи модернізації мовної освіти в контексті світового досвіду. Підсумовується, що виклики глобалізації - інтенсифікація міжнародного спілкування людей, міжкультурні наукові, освітні та релігійні обміни визначають принципово нову роль мовної освіти в сучасному інформаційному світі, націлену, передусім, на задоволення потреби особистості в швидкій адаптації до умов полікультурного світу, який весь час змінюється, а також реалізації інших потреб життєдіяльності людини в полікультурній і мультилінгвальній спільноті людей. Відзначено, що мовна освіта є важливим засобом, що формує свідомість особистості та її здатність бути соціально мобільною в суспільстві, сприяє веденню діалогу культур у світі, що глобалізується, навколо розв'язання різноманітних проблем. В епоху інформаційної революції вона повинна забезпечувати високу комунікативну функціональність людини. Мовні стратегії мають бути націлені не лише на оволодіння основними видами мовленнєвої діяльності, але й на формування міжкультурної компетентності потенційних суб'єктів мовлення, які лише разом спроможні забезпечити готовність більшості громадян до спілкування в сучасному багатомовному й багатокультурному світі. мовний освіта свідомість

Ключові слова: модернізація освіти, мовні стратегії, глобалізація, інформаційна революція, полікультурність, комунікаційний процес.

DOROSHENKO INNA - Postgraduate student, Department of Social Philosophy, Philosophy of Education and Educational Policy National Pedagogical Dragomanov University (Kyiv, Ukraine)

PRINCIPLES OF MODERNIZATION OF LANGUAGE STRATEGIES: CHALLENGES OF GLOBALIZATION

Abstract

One of the main needs of today's globalized world is the need for intensive communication. Satisfaction of this need, in turn, creates challenges to the language training of the subjects of the communication process. Fluency in one of the world's languages - English, German, French, etc. - is a necessary condition, beyond which the communication process is much more complicated. Communication with the help of a dictionary or translator has a number of shortcomings, the main of which is the adequacy / inadequacy of the interlocutor's understanding, comprehension of the substantive meaning of communication. Current language education faces the task of finding and implementing an adequate response to the challenges of a globalized world.

The purpose of the article is to analyze the principles of modernization of language education in the context of world experience. It is concluded that the challenges of globalization - the intensification of international communication, intercultural scientific, educational and religious exchanges define a fundamentally new role of language education in the modern information world, aimed primarily at meeting the needs of the individual in rapid adaptation to a changing multicultural world as well as the realization of other needs of human life in a multicultural and multilingual community of people. It is noted that language education is an important tool that shapes the consciousness of the individual and his ability to be socially mobile in society, promotes dialogue between cultures in a globalizing world, around the solution of various problems. In the era of the information revolution, it must provide high communicative functionality of man. Language strategies should be aimed not only at mastering the basic types of speech activity, but also at forming intercultural competence of potential speech subjects, which only together can ensure the readiness of the majority of citizens to communicate in today's multilingual and multicultural world.

Keywords: modernization of education, language strategies, globalization, information revolution, multiculturalism, communication process.

Постановка проблеми. Модернізація мовних стратегій - це не одномоментна дія, а процес, який має комплексний характер, передбачаючи приведення у відповідність до нових - "модерних" - умов та обставин переважної більшості ділянок освітнього процесу, принципів організації та функціонування, змісту освіти, організаційних засад навчального процесу, забезпечення його на всіх рівнях сучасними технічними, технологічними, інформаційними засобами і закінчуючи суб'єктивним - людським - фактором в особі викладача, студента, адміністратора, допоміжного персоналу та ін. (Voronkova, Nikitenko, 2013).

Важливе значення у цьому плані відіграє поетапне включення України до європейського освітнього простору в якості його рівноправного учасника через участь у Болонському процесі та інші форми міжнародної співпраці та взаємодії. Однією з таких форм виявляється глобальний і регіональний трансфер знань, який, з огляду на якість освіти, уже нині є критично важливим і який неможливий поза застосуванням ефективних технологій, зокрема й лінгвістичних.

Мета статті - охарактеризувати принципи мовних стратегій у контексті процесів глобалізації, модернізації.

Виклад основного матеріалу. Сучасні (модерні) соціальні практики передбачають багатомовність як одну з неодмінних ознак, яка забезпечує можливість виходу на справді інтернаціональний, глобальний та регіональний рівні. Важливо при цьому уточнити, що така багатомовність ґрунтується на прагматизмі. Показовий приклад цього демонструє мовна ситуація у Європейському Союзі - унікальному інтеграційному об'єднанні європейських країн. В європейських інституціях офіційними вважаються і використовуються в якості таких одразу двадцять три мови. Всі без винятку рішення, ухвалені органи Євросоюзу, перекладаються всіма цими мовами. Громадяни ЄС мають право звертатися в органи ЄС і одержувати відповіді на свої звернення будь-якою з офіційних мов. На заходах на вищому рівні, як правило, забезпечується переклад виступів учасників усіма офіційними мовами. Так, зокрема, синхронний переклад двадцятьма трьома мовами завжди забезпечується на сесіях Європарламенту та на Раді Євросоюзу (Яковлева, 2012).

Наявність феномена мультилінгвізму або багатомовності - співіснування в єдиному просторі великої кількості мов як атрибутів існуючих національних культур - є закономірним явищем на теренах сучасної Європи. В основу спільного для європейців дому закладено людські цінності, демократію, свободу та солідарність націй. Це означає повагу до мов, культур та традицій різних народів, адже процес будівництва спільного дому для 800 млн. європейців із відмінним етнічним, культурним та лінгвістичним спадком його громадян нероздільний із установленням взаєморозуміння через спілкування [8, с. 38].

Не менш важливим поштовхом модернізації мовної освіти є виклики інформаційної революції - одного з найбільш відчутних ліків глобалізації.

Згідно з науковою доктриною А. Ракітова, сутність інформаційної революції полягає у "зміні інструментальної основи, способу передачі та зберігання інформації, а також обсягах інформації, що є доступною активній частині населення" (Ракитов, 1991). Американський вчений П. Дракер вказував на два етапи інформаційної революції. На першому етапі, який тривав протягом п'ятдесяти років, інформаційна революція була зосереджена на інформації - її збиранні, зберіганні, передачі, аналізі, відтворенні. На новому етапі зміст революції, як зазначає вчений, полягає у наступному: на основі інформаційних ресурсів та інформаційних технологій через відповідні підприємства вирішуватимуться завдання створення вартості та підвищення добробуту; інформаційні технології скорочують витрати часу і коштів на розрахунки виробничих, будівельних процесів, вносять докорінні зміни в організацію виробництва, банківську справу, охорону здоров'я тощо (Дракер,2000].

Революційні зрушення в житті сучасного світу Е. Тофлер пояснює переходом ".. від інтраінтелекту...до мереж з "екстрарозумом". Останні, зазначає дослідник, не лишень передають дані, а й аналізують, об'єднують, перепаковують або якось інакше змінюють повідомлення, часом попутно створюючи нову інформацію. Таким чином згладжена чи побільшена інформація потрапляє до адресата не такою, як була спочатку: її змінюють упроваджені в мережу програми. Це так звані "мережі з додатковими послугами" (VAN). Вони наділені екстраінтелектом... Екстраінтелект порушить складні питання щодо стосунків між даними, інформацією та знанням, щодо проблем мови, етики." (Тоффлер, 2014).

Перелічені вище та інші представники теорії інформаційного суспільства наголошують на тому, що основу інформаційно-технологічного розвитку складають не традиційні матеріальні, а інформаційні, інтелектуальні ресурси: знання, наука, організація, здібності людей, їх ініціатива, формування структур та механізмів якісно нового соціального інтелекту. Інформаційна революція перш за все передбачає якісний стрибок в технології збору, зберігання та передачі інформації від суб'єкта до суб'єкта (комунікації), а глобалізація впливає на сприйняття та об'єктивне оцінювання інформації. Більш того, інформація поступово перетворюється в масовий продукт, перестає бути безкоштовним товаром, виникає інформаційний ринок, де інформація продається і купується, а операції з нею приносять прибутки і збитки. На цьому ринку людину повинна мати відповідний рівень інтелектуального і комунікативного розвитку, що актуалізує проблему мовної або мовленнєвої соціалізації людини (Andriukaitiene et al., 2017).

Набуття належної мовної і комунікативної компетенцій в умовах зростання ролі інформації і знань постає важливішою умовою формування особистості як найвищої цінності суспільства, а також формування покоління, яке здатне навчатися й самовдосконалюватися впродовж усього життя, реалізовувати свій потенціал, а також знаходити власний шлях у житті незалежно від обставин. У цьому контексті цілком зрозумілим є те, що пріоритетом державної політики в галузі освіти має бути формування мовної особистості, людини самодостатньої, комунікативно компетентної, здатної й готової до спілкування в будь-якій життєвій ситуації, у різних сферах суспільного життя. Реалізація цього завдання поліпшуватиме процес входження дитини у життєві реалії, сприятиме багатогранному самовиявленню й самореалізації, формуванню навичок володіння словом, мовою, мовленням у різноманітних ситуаціях спілкування (Тарабанова, 2016).

В епоху інформаційної революції мовна соціалізація повинна забезпечувати високу комунікативну функціональність людини в умовах, коли ідеї, знання і технології змінюються набагато швидше, ніж покоління людей, та пошук раціональних схем співвідношення між лавиноподібним розвитком знань, високих комунікативних технологій та людською здатністю їх творчо засвоїти; забезпечувати оптимальний баланс між локальним та глобальним з тим, щоб людина, формуючись як представник етноспільноти, усвідомлювала реалії глобалізованого світу, була здатна жити і діяти в ньому; сформувати на суспільному та індивідуальному рівнях розуміння людини як найвищої цінності; сприяти виробленню у людині здатності до свідомого й ефективного функціонування в умовах небувалого ускладнення комунікативних стосунків у глобалізованому інформаційному суспільстві. У цьому контексті мовна соціалізація людини набуває неабиякого значення, адже під час цього процесу відбувається не лише формування мовних навичок, а й світоглядних позицій та орієнтирів на етнонаціональній основі, засвоюються та осмислюються наукові і культурні надбання минулого та сучасного, що відбиті передусім мовними засобами, без чого гідне включення особистості до інформаційного суспільства не було б повноцінним (Ашиток, 2014). Від мовленнєвої активності людини залежить її успішне спілкування, тобто входження до різних спільнот суспільства.

Отже, першочергове значення набуває побудова оптимальної траєкторії мовленнєвої соціалізації особистості в інформаційному суспільстві через всебічне вивчення передусім рідної мови. Важливу роль при цьому відіграє формування вміння передавати інформацію, підтримувати бесіду, слухати і говорити так, щоб слухали, установлювати контакти, знайти спосіб уникнути суперечок під час дискусії, уміти оцінювати своє і чуже мовлення, уміти словесно імпровізувати і прагнути постійно вдосконалювати мовлення (Тарабанова, 2016).

В умовах, коли інформаційна революція миттєво робить наукові відкриття будь-якої країни загальнолюдським здобутком, значно підвищує якість освітньої діяльності, сприяє поглибленню міждержавного діалогу, прискорює формування і розвиток глобального соціокультурного простору, в якому представлені цінності кожного народу, етносу та соціального прошарку, людина не може обмежитись лише знанням рідної мови. У сучасному, охопленому глобалізацією й просякнутому явищами, нею зумовленими, світі з притаманними для нього надзвичайним зростанням ролі та значення інформації, високих технологій і безумовним пріоритетом знання нового типу багатомовність набуває особливої ваги. На рівні особи, груп осіб, мікрота макроколективу або й цілої нації ця риса мовної особистості й ознака мовних практик нині аж ніяк не є винятком із правил, а, навпаки, правилом і повсякденною практикою. Володіння ще однією, крім рідної, мовою, яка дає змогу забезпечити розширення комунікативного потенціалу особистості, давно вже перетворилося на норму. Цілеспрямоване прагнення до такого володіння можна розглядати як загальний імператив історичної доби (Яковлева, 2012).

Тому сучасна шкільна іншомовна освіта має бути спрямована на формування полікультурної і багатомовної особистості, здатної навчатися і удосконалюватися упродовж всього життя, наповнюючи і поглиблюючи здобуті знання, вміння і навички до сучасних вимог суспільного життя, і передбачає, передусім, мобільність людини в суспільстві. Потреби інтеграційних та глобалізаційних процесів можуть бути реалізовані шляхом удосконалення іншомовної комунікативної компетенції у процесі усного і письмового спілкування з врахуванням соціокультурних відмінностей сучасного полікультурного світу (Тадєєва, 2012).

Глобалізація не є просто технологічний феномен-кульмінація більш чим двовікового процесу індустріалізації. Це є також інтелектуальне явище, тріумф наукової раціональності, апогей традицій освітнього розвитку. Виклики міжкультурних наукових, освітніх та релігійних обмінів є ще одним проявом глобалізації як надзвичайно потужної рушійної сили економічних, політичних, соціокультурних, гуманітарних зрушень і змін. Її вплив особливо відчувається у сфері науки і освіти. Саме завдяки глобалізації освітні процеси в рамках усього світу стають більш відкритими й інтенсивними, збільшуючи кількісні параметри (кількість студентів неухильно зростає в усіх країнах Європи та за її межами), набуваючи якісно нового вигляду порівняно з попередньою добою (Яковлева, 2016).

Варто відзначити, що відряджання студентів на навчання в інші країни, яке сьогодні називають академічною мобільністю, - явище не нове, і певні регіони стикаються з цим давно. Більшість європейських країн уже багато років має постійний приплив студентів зі своїх колишніх колоній. Значна частина молоді з країн Латинської Америки прагне отримати диплом в університетах США і Канади. У період холодної війни вищі навчальні заклади Радянського Союзу і Східної Європи привертали увагу студентів з держав зі схожою ідеологією. За останні 40 років темпи збільшення потоків студентів, які перетинають національні кордони для здобування вищої освіти, перевищили темпи поширення самої вищої освіти. За даними ЮНЕСКО, рівень міжнародної мобільності студентів зріс за останні 25 років на 300 % (Красовська, 2011).

Одними з перших академічну мобільність студентів започаткували американські університети, де студенти вже протягом тривалого часу мають можливість отримати ступінь бакалавра в одному ВНЗ, а магістра - у більш престижному університеті США. Пізніше набули популярності закордонні навчальні програми для студентів різних спеціальностей, які активізували потребу в іншомовному навчанні. Бакалаври і магістранти мовних спеціальностей, як правило, навчаються за кордоном протягом одного чи двох семестрів, залежно від виду програми студентського обміну. Число американців, які навчаються за кордоном, систематично зростає завдяки поглибленню співпраці університетів Сполучених Штатів із ВНЗ інших країн (Подолянська, 2014).

Уряд і освітяни США сприяють також збільшенню доступу до американських вищих навчальних закладів іноземних студентів. Університети Сполучених Штатів постійно працюють над удосконаленням програм з англійської як іноземної мови саме для міжнародних студентів. Як наголошує І. Пасинкова, без "розуміння інших культур, без належного рівня володіння навичками міжкультурного спілкування участь студентських контингентів у міжнародних освітніх програмах є не можливою" (Пасинкова, 2005).

Академічна мобільність на європейських теренах набула поширення із розвитком Болонського процесу та перевищила масштаби відповідних процесів в Америці. За даними Організації з економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), впродовж 2000-2010 рр. чисельність міжнародних студентів в Європі зросла на 114 %, тоді як в Північній Америці на 55 % [17]. У 2013 р. країни ЄС видали іноземцям 2 218 тис. дозволів на перебування, оформлених вперше, серед яких 472 тис., або 21,3 %, прибулим з метою навчання. Для порівняння в 2008 р. навчання було підставою для видачі 458 тис. дозволів, а в 2012 р. 471 тис. (Білецька, 2014).

Активізація освітніх обмінів на теренах Європи зумовлена тією обставиною, що європейський освітній простір сьогодні просуває ідею "трикутника знань", яка полягає в максимально тісному зв'язку освіти, дослідної діяльності та технологічних інновацій. У межах єдиного європейського освітнього простору саме вузи покликані розвивати європейські аспекти освітньої політики, стандарти освіти шляхом викладання та розповсюдження в першу чергу мов держав - учасниць ЄС, запроваджуючи полілінгвізм; сприяти академічній співпраці, розвиваючи обмін студентами та викладачами, заохочуючи їх мобільність, розвиваючи дистанційне вивчення іноземних мов тощо. При цьому єдиних вимог до іншомовної підготовки у професійних вищих начальних закладах ЄС, якоїсь єдиної уніфікованої системи навчання іноземних мов не існує. Принцип субсидіарності, який передбачає повну відповідальність кожної країни ЄС за організацію системи освіти, фахове навчання та зміст освіти, розповсюджується і на іншомовну підготовку. Вузи країн-учасниць реалізують навчальний процес з вивчення іноземних мов, адаптуючи його до соціального замовлення, конкретних реалій, вимог ринку праці тощо. В той же час євроінтеграція та глобалізація, які посилюють та розвивають взаємну залежність на міжнародному рівні, встановлюють партнерство, зумовлюють добровільний рух в одному напрямку, спонукають заклади вищої освіти в галузі іншомовної підготовки опиратися на загальноєвропейські тенденції (Хоменко, 2014).

Міжкультурна компетентність - це комплекс знань, умінь і навичок, які надають можливість адекватно оцінити комунікативну ситуацію, співвіднести інтенцію з вибором вербальних та невербальних засобів, втілити в життя комунікативний намір і верифікувати отримані повідомлення. Вона забезпечує відсутність культурного шоку в процесах міжкультурної комунікації, формування вторинної мовної особистості, яка реалізується в межах діалогу культур та формується як синтез мовної, комунікативної, культурної і предметної (феноменологічної) компетенцій (Словник термінів міжкультурної комунікації, 2007). Виокремлюють чотири основних компоненти міжкультурної компетентності: когнітивний, що містить знання про інші культури або групи і когнітивні здібності більш високого рівня; інтраособистісний, який співвідноситься з внутрішнім станом особистості та його розвитком, або самовизначення окремо взятої особистості (важко досяжний, але, проте, ключовий аспект розвитку ефективної міжгрупової комунікації); міжособистісний, що стосується поведінкових здібностей особистості знаходити спільну мову з людьми різних культурних груп; діяльнісний, тобто здатність ефективно, належним чином поводитися під час міжкультурної взаємодії (Баглай, 2013).

Усі ці компоненти варто ураховувати, розвиваючи мовні стратегії в умовах глобалізованого світу. Що стосується розвитку вітчизняної мовної освіти на особливу увагу заслуговує її комунікативний компонент, який виявляється в здатності чітко, зрозуміло і переконливо висловлювати свої думки та почуття за допомогою вербальних і невербальних засобів спілкування. Не менш важливо формування вміння створювати у процесі комунікації психологічний комфорт, встановлювати міжособистісні та ділові контакти, коригувати стосунки із співрозмовником, усвідомлюючи особливості іншомовного спілкування, ментальну своєрідність та норми мовленнєвого етикету носія мови.

Відповідно зазначеним вище пріоритетам у системі навчання та організації вітчизняної мовної освіти відбуваються суттєві зміни, спричинені переосмисленням та переорієнтацією цілей навчання як рідної, так і іноземної мови, зорієнтовані на таку організацію навчання, яка забезпечує комунікативно-діяльнісний характер процесу оволодіння мовою в інтеграції з міжкультурним спрямуванням його змісту (Білецька, 2014). Українська мова у порівнянні з радянським та раннім пострадянським періодами впевнено займає провідні позиції в освітньому просторі, іноземну мову вивчають в дитячих садках, у початковій школі, у практику іншомовного навчання на усіх освітніх рівнях входять нові стандарти, навчальні плани, програми, сучасні комунікативно спрямовані підручники та інтерактивні методики навчання. Разом з тим в царині мовних стратегій залишається багато невирішених питань та постають нові виклики, які будуть розглянуто детальне у наступних підрозділах. Навіть без їх детального огляду, можна стверджувати, що на сьогодні вести мову про сформованість багатомовної нації, підготовленість більшості громадян до спілкування в сучасному багатомовному й багатокультурному світі передчасно. Це ще раз підкреслює важливість досконалого опанування рідної мови та належного володіння іноземними мовами з точку зору всебічного розвитку особистості, здатної до повноправної та ефективної участі в міжнародному співробітництві і формуванні нового ставлення до України в усьому світі.

Висновки