Комунікативна культура майбутнього керівника оркестрового колективу: зміст і сутність поняття

доктор педагогічних наук, професор начальник кафедри психології, педагогіки та соціально-економічних дисциплін, Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, м. Хмельницький, Україна

У статті зазначено, що культура спілкування є складовою культури людини в цілому. Вона, як і будь-яка інша, містить у собі певну суму знань. Подано, що культурі спілкування майбутнього керівника оркестрового колективу притаманна нормативність, яка визначається станом суспільства, його історією, традиціями, національною своєрідністю, загальнолюдськими цінностями. Для досягнення високого рівня професійно-педагогічної комунікативної культури майбутньому керівнику оркестрового колективу необхідно знати індивідуально-психологічні особливості своїх вихованців, адекватно реагувати на їх поведінку і психологічний стан, добирати для кожної людини у відповідній ситуації такий спосіб спілкування, який не вступав би у протиріччя із загальнолюдськими цінностями, мораллю суспільства, гуманністю, і в той же час мав би відповідати індивідуальним особливостям конкретної особистості.

З'ясовано, що комунікативна культура майбутнього керівника оркестрового колективу є однією з визначальних властивостей сучасної людини, оскільки займає провідне місце в загальнокультурному і професійному становленні особистості.

Авторами встановлено, що комунікативна культура майбутніх керівників оркестрового колективу є складовою їхньої професійної компетентності та забезпечується впорядкованістю знань, норм, цінностей і зразків поведінки, прийнятих в суспільстві та вміння органічно, природно і невимушено реалізувати їх у професійній діяльності. Водночас вона є сукупністю спеціальних комунікативних знань, навичок і умінь, за допомогою яких фахівець запобігає виникненню психологічних ускладнень, долає можливі труднощі, бар'єри та прогнозує результативність міжособистісної та ділової професійної взаємодії.

Ключові слова: комунікативна культура; спілкування; майбутній керівник; оркестровий колектив; професійна діяльність.

1. ВСТУП

Постановка проблеми. У педагогічному процесі комунікація - основа всієї педагогічної діяльності. Наявність комунікативних якостей у майбутнього керівника оркестрового колективу є сьогодні нормативно обов'язковою. Проте проблема їх розвитку залишається недостатньо розробленою. “Жодне представлене до сьогодні дослідження не дає чіткого системного поняття про структуру комунікативних якостей і не виділяє послідовності реалізації їх у комунікативних уміннях. Відтак, пріоритетним завданням сучасної системи вищої мистецької освіти є формування професійної компетентності майбутніх фахівців, яким властива комунікативна активність, культура поведінки, етика міжособистісного спілкування. Комунікація у структурі професійної діяльності майбутнього керівника оркестрового колективу є багатофункціональним феноменом, що сприяє ефективному виконанню різноманітних завдань” [1].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Слід зазначити, що вченими досліджувалися лише окремі аспекти зазначеної проблеми: формування комунікативної культури майбутніх учителів (О. Гаврилюк, В. Садова); формування комунікативних умінь і навичок майбутніх студентів (О. Романова); педагогічні умови розвитку комунікативної компетентності майбутнього керівника (Є. Прозорова); формування комунікативної компетентності магістрів музичних спеціальностей (К. Касярум) тощо. Комунікативна культура розглядається дослідниками як: частина професійної культури майбутнього вчителя музичного мистецтва (О. Олексюк, О. Отич, В. Орлов та ін.); комунікативний аспект професійної підготовки (Л. Кондрацька, О. Щолокова та ін.); компонент культури особистості (О. Реброва, О. Рудницька, Т. Танько, Г. Щербакова та ін.).

Водночас проблемі комунікативної культури майбутнього керівника оркестрового колективу приділено мало належної уваги.

Мета статті - розкрити зміст і сутність комунікативної культури майбутнього керівника оркестрового колективу.

2. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

У процесі комунікації суб'єктів професійної діяльності важлива орієнтація на загальнолюдські цінності, серед яких особливе місце належить комунікативній культурі.

У процесі підготовки у закладі вищої освіти спеціаліста педагогічної сфери повинен відбуватися розвиток його професійних умінь, зокрема комунікативних. Професійні комунікативні вміння визначаються як зумовлена знаннями і навичками готовність особистості успішно досягати свідомо поставленої мети професійної комунікативної діяльності у мінливих умовах її протікання. Комунікативні вміння, які майбутні керівники оркестрового колективу мають на момент вступу до вищого навчального закладу, виступають відносно професійних комунікативних умінь як загальні до спеціальних.

Комунікативні здібності майбутніх керівників оркестрового колективу піддаються розвитку, наприклад, за допомогою соціально-психологічного тренінгу. Дослідником розроблено програму соціально-психологічного тренінгу для студентів першого курсу з питань розвитку групової згуртованості на основі практичних вправ” [2]. Вона дозволяє вирішувати питання розвитку комунікативних здібностей у процесі спільної групової роботи на основі безпосередньої міжособистісної взаємодії та сталого міжособистісного спілкування.

Формування і розвиток комунікативної компетентності майбутніх керівників оркестрового колективу важливо розглядати у контексті розвитку емпатії (емоційного інтелекту). Емпатія є системним утворенням, яке включає такі структурні елементи: розуміння емоційного стану іншої особистості (когнітивний рівень), співчуття суб'єкта емпатії відносно іншої особистості (афективний рівень), готовність суб'єкта емпатії до надання допомоги (поведінковий рівень).

Особливого значення набули дослідження комунікативної культури для аналізу колективної діяльності людей, оскільки спілкування, на його думку, є ніби внутрішнім механізмом життя колективу. Водночас міжособистісне спілкування розглядається у контексті поведінки і сприяє розвитку чи блокуванню контакту між людьми. Повноцінний розвиток особистості передусім залежить від її спілкування, оскільки воно виступає не тільки важливою духовною потребою особистості як соціальної істоти, а й головним інструментом, що забезпечує її зв'язок з іншими людьми.

Результати вивчення наукової літератури [3]-[5] дають підстави стверджувати, що більшість авторів у визначенні комунікативної культури майбутнього керівника оркестрового колективу вважають складним явищем, яке може бути одночасно “процесом взаємодії й інформаційним процесом, ставленням людей один до одного і процесом їх взаємовпливу, процесом їх співпереживання і взаємного розуміння один одного” [6, с. 29]. У сучасній науці комунікацію розглядають як “компонент життєдіяльності; засіб передачі суспільного досвіду і залучення до культури; взаємодію об'єктів; спосіб пізнання суб'єктивного світу інших людей; процес” [6, с. 11]. Передусім комунікативна культура виникає там, де партнери бачать в іншому собі подібного і собі рівного, ядром цього спілкування є передача думок і переживань, а головним процесом виступає взаєморозуміння. Водночас існує ряд характеристик, за відсутності яких спостережувану взаємодію важко віднести до спілкування. У зв'язку із цим вважаємо за доцільне торкнутися психологічних аспектів сутності комунікативної культури майбутнього керівника оркестрового колективу.

Комунікативна культура майбутнього керівника оркестрового колективу виступає реальним буттям стосунків, у які вступають індивіди, і надає їм суспільності й людськості, тобто робить їх свідомими. З огляду на це спілкування є зовнішньою стороною людських стосунків, їх явною стороною.

Отже, комунікативна культура майбутнього керівника оркестрового колективу складає підґрунтя для реалізації та поліпшення стосунків з іншими, що позитивно впливатиме й на процес адаптації людини до нових умов життя, зокрема до професійної діяльності.

Наголошуючи на важливості розвитку комунікативної культури майбутнього керівника оркестрового колективу особистості, дослідники рекомендують враховувати два компоненти. Першим є лінгвістична компетентність, що передбачає “вміння будувати граматично адекватні мовні конструкції та володіння формальними навичками спілкування. Другий компонент стосується оволодіння навичками творчого міжособистісного спілкування, стратегіями діалогічної взаємодії, зокрема зовнішнім і внутрішнім діалогом” [7, с. 44].

У контексті особистісного підходу комунікативна культура розглядається як єдність двох взаємопов'язаних, але якісно своєрідних підструктур: особистісної та поведінковоі. До першої належать мотиваційно-ціннісні установки, соціальні орієнтації, які визначають спрямованість спілкування, вибір певних способів взаємодії з іншими. Поведінкова, або операційно-дійова, підструктура охоплює способи організації взаємодії з партнерами, вербальні та невербальні засоби спілкування, комунікативні стратегії та прийоми впливу на співрозмовника” [8, с. 7].

Отже, поняття мовленнєвої особистості враховує особливості спілкування як соціального явища і потреби особистості як соціальної істоти. Адже спілкування задовольняє вроджену потребу особистості у співіснуванні і взаєморозумінні, формуванні духовного зв'язку з іншими людьми. Особистість користується спілкуванням з метою спрямованого впливу на іншого для отримання або надання інформації, обміну досвідом, психічним станом, співчуття, переконання тощо.

Зі спілкуванням тісно повязаний розвиток особистості, який, за твердженнями психологів, унеможливлюється за умов його відсутності. Крім того, “спілкування називають основним способом вдосконалення й самореалізації особистості, важливим оптимістичним засобом і умовою її функціонування” [9, с. 81-82].

У контексті розвитку комунікативної культури майбутніх керівників оркестрового колективу мовленнєва особистість розглядається передусім з точки зору здатності людини виконувати мовленнєві дії. Поняття мовленнєвої особистості торкається однієї з граней, тієї, що вказує на її ставлення до мови і мовлення, а також кожний носій мови розглядається як унікальний суб'єкт мовлення. Із цього положення вчені доводять: “по-перше, процес навчання повинен бути спрямований на те, щоб навчити учня бачити в партнері з комунікації саме особистість; по-друге, учень для вчителя постає як унікальна “мовленнєва особистість”, котрій він допомагає розвиватися, а вчитель для учня - також як мовленнєва особистість, що може бути одним з джерел побудови власного образу “Я” [7, с. 43-44].

Спілкування майбутніх керівників оркестрового колективу потребує від особистості вміння орієнтуватися у різноманітних, навіть суперечливих ситуаціях, здійснювати пошуки шляхів розв'язання багатьох проблем, зокрема виробничих. Крім того, “у спілкуванні майбутній керівник характеризується, перш за все, своїми бажаннями, цілями, інтересами, що створює її переконання. У процесі спілкування треба також обережно поводитись з Я-концепцією свого партнера, оскільки з нею пов'язані сильні почуття та стани” [10, с. 203].

Спираючись на результати багаторічного дослідження, американськими психологами різних психічних якостей декількох тисяч людей з дитячого до дорослого віку, учений називає здатність до спілкування найважливішою соціальною і професійною здатністю. Це дослідження виявило, що головним чинником успішності кар'єри і життєвого благополуччя виступає так зване “комунікативне ядро” особистості. Учені пропонують “розглядати комунікативні якості особистості як умову спільної трудової діяльності у контексті діяльнісного виміру структури особистості. Причому спілкування як підструктура знаходиться на її вершині” [11], [12].

3. ВИСНОВКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Комунікативна культура майбутніх керівників оркестрового колективу характеризується здатністю до узгодження й співвіднесення своїх дій з іншими, прийняття й сприйнятливості іншого, добору аргументів, розуміння й шанобливого ставлення до думок інших, що забезпечує регулювання взаємин у досягненні спільної мети діяльності, а також готовністю до тактовної комунікативної взаємодії й рефлексії в комунікативній діяльності. Водночас комунікативна культура виражає потребу в іншому, уміння стати на позицію партнера, розширення меж комунікативної діяльності, висуває змістовні засади взаєморозуміння людей в суспільстві, міру й еталони їхніх форм спілкування і поведінки.

Отже, комунікативна культура майбутніх керівників оркестрового колективу є складовою їхньої професійної компетентності та забезпечується впорядкованістю знань, норм, цінностей і зразків поведінки, прийнятих в суспільстві та вміння органічно, природно і невимушено реалізувати 'їх у професійній діяльності. Водночас вона є сукупністю спеціальних комунікативних знань, навичок і умінь, за допомогою яких фахівець запобігає виникненню психологічних ускладнень, долає можливі труднощі, бар єри та прогнозує результативність міжособистісної та ділової професійної взаємодії. Зважаючи на це, можемо констатувати, що комунікативна культура майбутніх керівників оркестрового колективу є необхідною передумовою входження у професійну сферу, показником рівня професійної компетентності, вагомою умовою ефективності професійної діяльності та професійного самовдосконалення фахівця. Тому формування комунікативної культури майбутніх керівників оркестрового колективу розглядається як одне з пріоритетних завдань фахової підготовки.

Одним із важливих напрямів подальших досліджень вважаємо вивчення гендерних особливостей формування й розвитку комунікативної культури майбутніх керівників оркестрових колективів.