Взаємодія університетів та підприємств у підготовці професіоналів з інноваційної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Взаємодія університетів та підприємств у підготовці професіоналів з інноваційної діяльності

Терещенко Марина Миколаївна кандидат філософських наук, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Анотація

Інновації, інноваційна діяльність - це реалії та майбутнє кожного розвиненого суспільства, системи освіти. Україна переживає нелегкі часи війни, агресії з боку антигуманного та анти демократичного сусіда. Вижити в цих умовах, зберегти гідність, основні національні цінності, найкращий репутаційний капітал університетів, синтез традицій з інноваціями української науки - стратегічне завдання сьогодення. Саме тому у статті розглядаються можливості бізнес-орієнтації освітніх програм; розкривається сутність взаємодії сучасних університетів та підприємств як основи підготовки професіоналів з інноваційної діяльності у ХХІ столітті; окреслюється специфіка проблем освіти в галузі управління інноваціями. Наведено приклади активного впровадження теорії відкритих інновацій країнах Європейського Союзу, яка широко використовує "живі лабораторії", діяльність яких спрямована на підтримку всіх учасників інноваційного процесу - від виробників до кінцевих споживачів. Розглянуто взаємодію підприємств та закладів вищої освіти як рекурсивним процес, у якому беруть участь двоє або більше сторін (осіб або організацій), що працюють разом задля досягнення спільних цілей, мети за допомогою обміну інформацією, навчання і досягнення консенсусу. Доведено, що коли компанії та університети працюють в тандемі, щоб розширити межі діяльності, вони стають потужною рушійною силою інновацій та економічного зростання. Проаналізовано специфіку проблем освіти в галузі управління інноваціями визначають та загальні проблеми сучасної вищої освіти в Україні. Зроблено висновок, що завдання гуманітарних наук - через рефлексію реалій сьогодення, через прийняття та усвідомлення на новому рівні інновацій, навчитися готувати фахівців, які б були здатні досягати в своїй діяльності професійного акме, креативно перетворюючи світ навколо себе та накреслюючи вектор розвитку сучасного виробництва.

Ключові слова: інновації, інноваційний розвиток, "живі лабораторії", взаємодія підприємств та закладів вищої освіти, професіонали з інноваційної діяльності. освітній університет інноваційний

Tereshchenko Maryna Mykolayivna PhD (Philosophy), National Pedagogical Dragomanov University

INTERACTION OF UNIVERSITIES AND ENTERPRISES IN THE TRAINING OF PROFESSIONALS IN INNOVATIVE ACTIVITIES

Innovations and innovative activities are the realities and the future of every developed society and educational system. Ukraine is experiencing difficult times of war, and aggression from an anti-human and anti-democratic neighbor. To survive in these conditions, to preserve the dignity, the fundamental national values, the best reputational capital of universities, and the synthesis of traditions with innovations in Ukrainian science is the strategic task of nowadays. That is why the article considers the possibilities of the business orientation of educational programs; revealed the essence of the interaction between modern universities and enterprises as the basis for training professionals in innovative activities in the 21st century; outlined the specificity of education problems in the field of innovation management. It's given examples of the active implementation of the theory of open innovation in the countries of the European Union, which widely uses "live laboratories", whose activities are aimed at supporting all participants in the innovation process, from producers to end consumers. The interaction of enterprises and institutions of higher education is considered as a recursive process involving two or more parties (persons or organizations) working together to achieve common goals and objectives through information exchange, training and reaching consensus. It has proven that when companies and universities work in tandem to push the envelope, they become a powerful driver of innovation and economic growth. The specifics of the problems of education in the field of innovation management are analyzed and are determined the general problems of modern higher education in Ukraine. It's concluded that the task of humanitarian sciences is to teach how to train specialists who would be able to achieve professional acme in their activities, creatively transforming the world around them and charting the vector of development of modern production, through the reflection of today's realities, through the acceptance and awareness of innovations at a new level.

Keywords: innovations, innovative development, "live laboratories", the interaction of enterprises and institutions of higher education, professionals in innovative activities.

Постановка проблеми. Виклики що стоять перед сучасною наукою, філософією освіти, педагогікою, психологією потребують перегляду усієї системи вищої освіти та підготовки професіоналів високого рівня, які б своєю інноваційною діяльністю, ціннісним ставленням до дійсності, здатністю, готовністю, спроможністю до перетворення останньої, змінили сучасний світ та університетську систему. Інноваційні процеси в суспільному житті перебувають останнім часом в полі посиленої уваги як закордонних, так і вітчизняних фахівців. Причому актуалізуються як побутові, так і наукові дискурси про інновації в найрізноманітніших галузях суспільної життєдіяльності: на виробництві, в підприємництві, в рекламі та маркетингу, в освіті та науці. Ситуація ускладняється тим, що Україна переживає нелегкі часи війни, агресії з боку жорсткого, антигуманного сусіда. Вижити в цих умовах, зберегти гідність, основні національні цінності, найкращий репутаційний капітал університетів, синтез традицій з інноваціями української науки - стратегічне завдання сьогодення. Отже, завдання гуманітарних наук - через рефлексію реалій сьогодення, через прийняття та усвідомлення на новому рівні інновацій, навчитися готувати фахівців, які б були здатні досягати в своїй діяльності професійного акме, креативно перетворюючи світ навколо себе та накреслюючи вектор розвитку сучасного виробництва.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Філософські концепції інноваційного розвитку освіти досліджували такі вчені, як В. Андрущенко, Р. Вернидуб, В. Воронкова, В. Гайденко, І. Зязюн, А. Кравченко, О. Кивлюк, В. Кушерець, В. Луговий, В. Лутай, В. Муляр, І. Немчинов, Г. Нестеренко, Н. Ничкало, В. Огнев'юк, Л. Панченко, М. Романенко, І. Предборська, В. Савєльєв, С. Терепищий та ін. У цих дослідженнях обґрунтовано сутність освітніх інновацій як важливого чинника модернізаційного поступу у відповідь на запити сучасного суспільства, як засобу зміцнення демократичних засад в освіті, утвердження духовних цінностей національної освіти в умовах нової соціальної дійсності.

Пошуком орієнтирів модернізації сучасної освіти у відповідь на потребу набуття нею інноваційного статусу, а також аналізом соціально-філософських та етичних проблем утвердження інновацій займались Т. Андрущенко, В. Бакіров, І. Бех, Т. Вагнер, Г. Васянович, В. Вашкевич, Т. Жижко, С. Клепко, В. Кремень, С. Кримський, В. Кривцов, С. Куцепал, О. Пруднікова, Т. Розова, П. Саух, Д. Свириденко та ін. Проблематику освітньої інноватики в сучасних соціальних контекстах розглядали К. Ангеловські, О. Киричук, М. Кларін, В. Лазарєв, В. Ляудис, В. Покась, В. Сластьонін, С. Топузов та ін. Інновації в педагогіці професійної освіти вивчали А. Виноградов, Л. Красюк, Н. Кузьміна, А. Найн, Р. Уокер.

Вивченню економічних аспектів інноваційної діяльності присвячені дослідження, наприклад, П. Завліна, А. Іпатова, Л. Кулагіна, А. Кутейникова,

A. Ламанова, А. Медведєва. Постійно розширюється спектр публікацій про інноваційні методики у викладанні, нові технології в освіті в цілому (І. Дичківська, Л. Даниленко, Г. Нестеренко, В. Химинець та ін.).

Інноваційна діяльність розглядається в працях сучасних дослідників, а саме: К. Ангеловські, М. Бургіна, І. Гавриш, Л. Даниленко, М. Кларіна,

B. Паламарчук, І. Підласого, Л. Подимової, О. Попової, Н. Юсуфбекової та ін. Методологічні засади модернізації системи вищої освіти з урахуванням інноваційних підходів і принципів освіти дорослих, обґрунтовані у працях Л. Даниленко, С. Калашнікової, Н. Клокар, А. Кузьмінського, Л. Лук'янової, В. Олійника, Т. Сорочан та ін. Теорії розвитку творчої особистості, педагогіки творчості й креативної психопедагогіки присвячено праці В. Андреева, Д. Богоявленської, Н. Вишнякової, А. Деркача, Л. Мільто, В. Моляко,

A. Морозова, Д. Чернілевського.

Мета статті уточнити зміст понять: інноваційний процес, інновації; розкрити сутність взаємодії сучасних університетів та підприємств як основи підготовки професіоналів з інноваційної діяльності у ХХІ столітті; окреслити специфіку проблем освіти в галузі управління інноваціями

Теоретичні основи дослідження становлять праці, в яких піднімаються питання економічної та управлінської освіти, здатності до інновацій у професійній діяльності та соціальному житті досліджують А. Бура,

B. Базилевич, К. Беркита, Дж. Бішоп, М. Вачевський, В. Воронкова, Е. Герасимова, Т. Захарова, А. Лігоцький, О. Лукомська, М. Майлс, І. Мариніч, М. Мейсельс, Г. Товканець, К. Хейланд та ін. Закономірності управління навчальними закладами в умовах їх інноваційного розвитку досліджували В. Бондар, Л. Даниленко, В. Звєрєва, Г. Єльникова, Л. Калініна, Л. Карамушка, В. Маслов, М. О'Брайєн, М. Поташник, В. Стюарт, С. Третьяков, Р. Хейвлок.

Питання розробки та впровадження освітніх технологій, педагогічних технологій навчання й виховання в цілому розглядали В. Боголюбов, М. Горчакова-Сибірська, В. Гузєєв, Т. Назарова, А. Нісімчук, А. Савельєв, Г. Селевко, В. Сластьонін, І. Смолюк та ін. Безпосередньо інноваційні технології навчання у вищих навчальних закладах різного рівня вивчали В. Беспалько, В. Бондар, Г. Бордовський, О. Гаврилюк, О. Долженко, М. Кларін, Ч. Лідбітер, О. Коваленко, А. Слободянюк. Результати соціологічного вивчення аспектів інноваційної діяльності студентства репрезентовані в роботах В. Арбєніної, В. Бакірова, О. Балакірєвої, Є. Головахи, С. Оксамитної, Н. Побєди, Л. Сокурянської, О. Якуби, О. Яременка та ін.

Евристичними виявились теоретичні положення вітчизняних дисертаційних досліджень різних, в тому числі філософських, аспектів інновацій в освіті, репрезентовані роботами С. Андрейчук, Н. Апшай, В. Бочелюк, Л. Вознюк, Л. Даниленко, П. Дудкін, О. Кіяшко, Ю. Комар, Л. Кравченко, Н. Кривицька, О. Кузьмічова, В. Малихіна, С. Марікян, І. Маслікова, О. Марущенко, С. Ніколаєнко, І. Пархоменко, Ж. Сенчук, О. Усенко, Н. Холявко, М. Яковенко.

Виклад основного матеріалу. Розглядаючи інновації, природу їхнього виникнення, можна прийти до висновку, що інноваційний процес не керується цілеспрямовано, а в ньому домінують випадковості, що, є цінним для нововведень, як усе ірраціонально-творче. Проте в результаті може формуватися випадкова система взаємопов'язаних та взаємозалежних інститутів, які створюють, зберігають, розповсюджують знання, вміння, навички та досягнення, що визначають нові технології. Отже, залежність ефективності роботи системи інноваційної діяльності від організаційних, інституційних і соціокультурних чинників та взаємодій, а не виключно технологій, є очевидною [1].

Усвідомлення та прийняття цієї обставини як чинника дає професіоналу з інноваційної діяльності необхідну здатність розглядати інноваційний потенціал підприємства як частину соціально-економічних та соціокультурних процесів та шукати взаємодоповнення існуючих чинників інноваційного середовища.

Якщо за методологічне підґрунтя взяти процесне бачення інновацій як феномену, то соціокультурний конструкт постане найбільш важливим виміром для пошуку шляхів підвищення конкурентоздатності, що ґрунтується на інноваціях. Окрім індивідуальних підприємницьких та дослідницьких зусиль організацій, важливим важелем є також цілеспрямована політика держави, адже саме в останній інновації концептуалізуються як шлях зростання зайнятості та добробуту при збереженні національних цінностей та традицій.

Сутність інноваційного процесу сьогодні не зводиться до процесу наукових відкриттів чи технічних винаходів, хоч вони і є невід'ємним його елементом. Крім безпосередньо нововведень, інноваційний процес вкрай залежний від інших факторів: системи управління, корпоративної культури, комунікацій тощо. Виходячи з цього, інновації мають розглядатись як нелінійний процес, що включає різноманітні функції: наукові дослідження та розробки, виробництво, маркетинг, управління фінансами, сервісне обслуговування, юридичну підтримку тощо.

Тож слідує закономірний висновок, що конкурентоздатність підприємства, яка базується на інноваціях, не може спиратись виключно на інвестиції у високі технології та розробки. Інновації - це передовсім нові знання та інформація, яка завжди залежить від людської участі та організації управління [2;3].

Як зазначає А. Бойко, співставляючи сьогодення з попередньою епохою, в індустріальному суспільстві організація масового виробництва "базувалася на ієрархічній, пірамідальній організаційній структурі, творчість та інтелект в якій концентрувалися на верхівці, а решта робочої сили механічно виконувала призначені функції". Натомість сучасна виробнича система, привнесена інформаційним суспільством, "базується на інноваціях, на більш відкритій та невимушеній формі організації з широкими повноваженнями для прийняття рішень на місцях й більш широким розповсюдженням знань та інформації серед різноманітних суспільних верств" [4, с. 165].

При цьому варто врахувати, що людський потенціал організації настільки ж географічно детермінований, як і її основні засоби. Опис цих взаємозв'язків є в різноманітних концептах "індустріального району", "кластеру", "середовища існування", "бізнес-екосистеми", "інноваційних мереж" тощо [3].

Інноваційна діяльність організації в сучасному суспільстві включає процес перетворення нових знань та інформації не просто в продукти, технології, послуги, а й у дослідження ринків збуту, нові споживацькі якості товарів, комплекс технологічних, управлінських, економічних заходів, що об'єднуючись у систему менеджменту підприємства, призводять до інновацій [3].

Рух знань в особливому внутрішньо організаційному та міжфірмовому інформаційному просторі характеризується синергічним ефектом. У процесі обміну знаннями породжується нове знання, коригуються технологічні та організаційні пріоритети. Сам рух ресурсу є його взаємозбагачення. Економіка, в основу якої закладений цей принцип, розвивається за якісно відмінними законами. Такий процес обміну виконує координувальну роль. Активні точки зростання нових компетенцій притягують до себе традиційні масиви знань та збагачують їх. У цих міждисциплінарних точках обмін інтенсифікується, формується новий інтелектуальний простір, багатомірна мережа рухливих потоків знань. Такі структури - це майбутнє складних економічних систем. Сучасні інноваційні підприємства в процесі реінжинірингу втрачають чіткі межі, що відділяють їх від зовнішнього середовища. До базових процесів підприємства обов'язково долучаються елементи зовнішнього середовища, що стають їх головними координаторами та контролерами.

Наприкінці ХХ - початку ХХІ ст. сутність інновації розповсюджується з технологічної сфери на новизну споживчих якостей продукції. Так, сьогодні поняття інноваційності може розповсюджуватись на продукцію чи послуги, способи їх виробництва, методи організаційної діяльності тощо. Також інновація завжди передбачає таке вдосконалення, що приводить до економії коштів та ресурсів, задоволення нових потреб, що виникають.

Для процесів сучасних цивілізаційних трансформацій характерною є надзвичайна інноваційна спрямованість, що постійно викликає до життя потребу пошуку нових форм та методів менеджменту, що враховуватимуть вартісне значення інноваційних форм економічного зростання. Відповідно, це змінює вимоги до компетенцій менеджерів. Необхідність інноваційного розвитку суспільного виробництва вимагає нового змісту та організації управлінської діяльності. Так виникає потреба в особливому типі менеджменту.

Таким типом менеджменту стає менеджмент інновацій, якому як функціональній системі управління, в останні роки приділяється багато уваги як у зарубіжній, так і у вітчизняній теорії й практиці менеджменту Більшість науковців тлумачать менеджмент інновацій як самостійну галузь професійної діяльності, спрямовану на забезпечення досягнення будь-якою організаційною структурою інноваційних цілей шляхом використання наявних ресурсів [3].

Епоха постіндустріального суспільства виводить менеджмент інновацій за вузькі межі функціональної компетенції та перетворює його на концепцію загально корпоративного управління.

Сучасний менеджмент орієнтований на оновлення власної методологічної та наукової бази, що має ґрунтуватись на своєрідності теоретичного рівня знань з управління та їх провідної ролі в зростанні суспільного добробуту. Інноваційна спрямованість сучасного економічного зростання ставить дослідницький процес та процедури виникнення нових інтелектуальних продуктів на чільне місце.

Сьогодні підприємства, які працюють у сфері інноваційного розвитку, постають як організації, провідною метою яких є генерування нових знань та їх застосування в наукомістких галузях. Наприклад, у галузях дизайну, виробництва споживчої продукції, медицини тощо практично всі інновації являють собою упредметнені знання. В такому випадку об'єктом управління є неосяжні інтелектуальні активи організації. Сучасні підприємства мають відстежувати появу нових наукових знань ще на етапі проведення фундаментальних досліджень і прагнуть першими отримати позитивні результати та нові ідеї для впровадження.

За такої конкуренції науково-технічний прогрес поступово переходить у банальні перегони. Знання капіталізуються та включаються у загальний показник капіталізації підприємств. До слова, можна погодитись із тезою, що освіта інформаційного суспільства характеризується надмірною прагматизацією знань і втратою ними самостійного ціннісного підґрунтя - адже знання самі по собі більше не виступають ціллю, а лише засобом досягнення інших цілей, зокрема прибуткових [2;4;5].

Аналізуючи та оцінюючи досвід підготовки менеджерів з інновацій, зміст та структуру освітніх програм, результативність та ефективність навчання, варто виходити передусім з уявлень про його цільову орієнтацію. Так, важливим є уточнення такого аспекту: яку саме ланку чи ланки займатимуть ці фахівці на ринку праці? Відповідь доволі пряма і прозора.

Це будуть спеціалісти зі стратегічного управління інноваціями та розвитком підприємств різних галузей, фахівці з формування нових ринків, професіонали з питань креативного менеджменту та управління знаннями, керівники інноваційних програм та проектів, фахівці з фінансування інноваційного розвитку та діяльності, з логістики в сфері нових продуктів. Крім того, ці особи повинні бути компетентними для того, щоб виконувати функціональні обов'язки керівників патентно-ліцензійних відділів, фахівців з комерціалізації нових товарів та послуг, спеціалістів зі стандартизації, сертифікації та якості нової продукції, бути організаторами венчурного бізнесу.

Так посади, які мають займати такі професіонали, надзвичайно різноманітні. Це і місця в апараті управління підприємств, і консультаційні центри та консалтингові організації, інноваційні фонди, науково-виробничі комплекси, фінансово-кредитні установи, промислові групи, технопарки тощо.

З такого багатоманітного переліку напрямків та сфер, постає закономірне питання: чи має підготовка професіоналів (менеджерів) з інновацій навчання проходити у прямому і безпосередньому постійному взаємозв'язку з виробничими процесами та підприємствами різних типів. Зміст та якість майбутньої роботи управлінського персоналу у сфері інновацій напряму залежить від розуміння і безпосереднього практичного знайомства з діяльністю різних пов'язаних з інноватикою сфер. Зрозуміло, що таку підготовку неможливо здобути в межах навчальних та виробничих практик в традиційному розумінні їх організації. Це має бути якісно новий, вищий за мірою зануреності у виробничі процеси рівень взаємодії закладів освіти та виробничих підприємств.

Е. Герасимова у своєму дисертаційному дослідженні феномену економічних знань у дискурсі сучасного глобалізованого світу обґрунтовує позицію, що "складний характер інноваційної діяльності вимагає мінливої структури, яка вирізняється тим, що в ній з'являються можливості ефективного співвідношення різноманітних компетенцій". У продовження, дослідниця зауважує, що "інноваційні компетенції завжди містять три комбінації: рівня технологій, колективної багатофункціональної економічної освіти, можливості та способи розповсюджувати інформацію" [6, с. 25]. Ця позиція доволі конструктивна для осмислення питання, яке ми формулюємо в нашому підрозділі, адже і мінлива структура взаємодії, і досить високий рівень практичних технологій стають можливими в рамках співпраці навчальних закладів із підприємствами.

Бізнес-орієнтація освітніх програм може виникати переважно на рівні короткострокового навчання (програм з перепідготовки та підвищення кваліфікації), проте лише за наявності стратегічної потреби бізнесу (підприємства) або галузі національної економіки, представленої провідними компаніями, у фахівцях з інноваційної діяльності певного рівня та кількості. Такий цільовий спосіб організації навчання, за умов якого ЗВО ґрунтовно працює в межах договорів з підприємствами, зазвичай орієнтований на підготовку фахівців для визначених виробництв та організацій.

Усвідомлення важливості взаємодії університетів та виробництва розкриває у своїй відомій статті DEMAIN A. L (The Relationship between Universities and Industry: The American University Perspective) він зазначає, що прийняття Закону Бея-Доула в 1980 році Конгресом США дозволило університетам і малим підприємствам володіти патентами на дослідження, які фінансувалися федерально. Це стало революційним кроком у налагодженні взаємодії між наукою та промисловістю та дозволило університетам ліцензувати свої патенти на законодавчому рівні. Цікаво, що роялті, отримані університетами за таке ліцензування, використовуються для подальших досліджень у сфері освіти, а також для нагородження винахідників. Отже, це приклад того, що інтелектуальна власність (патент) є ключовим компонентом наукової співпраці між університетами та компаніями. Хоча, як підкреслює Arnold L. Demain, інтереси академічного та промислового партнерів дуже різні, успішна співпраця можлива, коли обидві сторони поважають інтереси спільні ефективно комунікують з приводу інтелектуальної власності. Складне питання публікації результатів такої співпраці вирішується шляхом надання компанії 30-60 днів на перевірку рукопису і визначити, чи є винаходи, що підлягають патентуванню. Протягом цього періоду патент подається, і вчені можуть подати рукопис для публікації. Промисловому партнеру пропонуються наступні альтернативи: невиключна ліцензія на технологію за нульовою або номінальною ліцензією; ексклюзивна ліцензія, що виплачує роялті або відмова від прав на частку доходів університету від ліцензування (останнє пропонуються лише кількома університетами). Університет стягує з компанії ту саму ставку накладних витрат, яку він стягує з федерального уряду за гранти. Успішна взаємодія між наукою та індустрією покладаються на міжособистісні (між науковцями) стосунки з обох сторін; рекомендується частий контакт. Важливо для розуміння ефективності такої взаємодії, що дохід від роялті провідних університетів становить, в середньому приблизно від 0,5 до 2 % річного бюджету досліджень. У кількох випадках деякі успішні університети отримують значні доходи від однієї або двох дуже успішних ліцензій [2].

Отже, аналіз наукових джерел свідчить про те, що ліцензування університетів призвело до створення вражаючої кількості нових компаній та активізації інноваційної діяльності. М.І.Т. наразі надає від 80 до 100 ліцензій на рік на свою технологію. У США понад 2000 нових компаній було засновано навколо університетських технологій. Це вражаю чи приклади кооперації та взаємодії! бізнесу та науки.

Взаємодія підприємств та закладів вищої освіти є рекурсивним процесом, у якому беруть участь двоє або більше сторін (осіб або організацій). Вони працюють разом задля досягнення спільних цілей, мети за допомогою обміну інформацією, навчання і досягнення консенсусу. Тож, коли компанії та університети працюють в тандемі, щоб розширити межі діяльності, вони стають потужною рушійною силою інновацій та економічного зростання.

Відповідно до аналізу показників Global Innovation Index [7] та показників взаємодії ЗВО з бізнесом (дані U-Multirank) [8], можна відзначити, що в країнах з найвищим індексом інноваційного розвитку рівень взаємодії між університетами та бізнес-структур є високим. Отже, одним із найважливіших факторів інноваційного розвитку є посилення інтеграції між науково-освітньою сферою та бізнесом. Головний вектор розвитку світової вищої освіти сконцентрований на основному принципі: університети - територіальними центрами інноваційної діяльності. Уся діяльність в університетах ХХІ століття спрямовано на генерування нових знань, на формування кадрів для нової економіки, а головне - на організацію передачі цих знань для бізнес-цілей та залучення позабюджетних коштів джерела фінансування. Особливе значення надається ефективному використанню наявного інноваційного потенціалу університету, формування стійких зв'язків і відносин між університетом, зовнішніх бізнес-структур, і держави.

У країнах Європейського Союзу відбувається активне впровадження теорії відкритих інновацій, широко використовуються "живі лабораторії", діяльність яких спрямована на підтримку всіх учасників інноваційного процесу - від виробників до кінцевих споживачів. Акцент робиться на участі малих і середніх підприємств. Так, наприклад, у європейській мережі веб-сайту Living Laboratories (ENoLL), вони визначаються як орієнтовані на споживача відкриті екосистеми, орієнтовані на спільну творчість, яка інтегрує дослідницькі та інноваційні процеси в реальному житті [9].

Фінські дослідники сучасних інновацій Р. Арнкіл із співавторами виділяють чотири типи моделі "чотириланкової спіралі", дві з яких визначені ними як живі лабораторії [9].

• "Потрійна спіраль + споживачі" - це традиційна модель потрійної спіралі, доповнена системою для збору та обробки інформації від споживачів. Використовується при розробці комерційних високотехнологічних інновацій на основі останніх наукових розробок. Власник, ініціатор інноваційного процесу - це фірма, група фірм, університет або група університетів. Споживачі використовуються лише як джерело інформації.

• "Жива лабораторія, орієнтована на фірму" також фокусується на комерційних високотехнологічних інноваціях. Це орієнтація як на сучасних наукових розробках, так і на адаптованому використанні попередніх наукових результатів. У цьому випадку власником інноваційного процесу є фірма або мережева група фірм. Споживачі в цій моделі виступають не тільки як джерело інформації, а й беруть участь у процесі створення нових товарів і послуг разом із спеціально залученими експертами.

• "Жива лабораторія, орієнтована на державний сектор" спрямована на розвиток громадських організацій та послуг. У цьому випадку власником інноваційного процесу є громадська організація або група таких організацій. Для того, щоб результат діяльності відповідав вимогам замовників, необхідно регулярно отримувати від них інформацію, тобто мати зворотний зв'язок. Для цього використовуються як традиційні методи, наприклад, інтерв'ю та діалоги на віртуальних і реальних форумах, так і спеціально створене середовище. У розробці беруть участь споживачі комунальних послуг з експертами.

• "Чотиристороння спіраль, орієнтована на громадян" націлена на потреби конкретних груп населення. Люди в цьому випадку є рушійною силою для визначення того, які типи нових продуктів або послуг затребувані та вельми необхідні для їх розвитку. Власником інноваційного процесу може бути громадянин або група громадян громадяни - "ініціативна група". Роль фірм, влади та університетів полягає в активній підтримці інновацій [10].

Силіконова долина є яскравим прикладом цього. Вже більше п'яти десятиліть, щільна співпраця в регіоні призвела до виникнення і розвитку нових технологій з безпрецедентною швидкістю і перетворилася водночас на галузі модернізації ролі вищого навчального закладу в цілому. Зараз на території долини містяться близько 20 найбільших світових компаній, що займаються сферою високих технологій, тисячі різних фірм і підприємств.

Формуванню світового центру високих технологій і виникнення таких відомих сьогодні компаній, як "Hewlett-Packard", "Apple Computer", "Intel", "Advanced Micro Devices" (AMD), індустрія зобов'язана Стенфордському університетові, якому належала ідея створення зони досліджень новітніх технологій. Цей вид стратегічного співробітництва є вищим пріоритетом діяльності не лише для міжнародних досліджень університетів, а й усебічного розвитку регіонів [5].

Одними з основних переваг такої взаємодії для компаній є збільшення потоків зовнішнього фінансування, збільшення кількості залучених до кооперації кадрів, розширення можливостей для вчених і студентів щодо новаторських робіт і досліджень, покращення можливостей для випускників ЗВО щодо працевлаштування, масштабніші та якісніші результати розробок тощо. Найбільш бажаними формами взаємодії є стратегічна і довгострокова.

Вони вибудовуються навколо спільного бачення досліджень і тривають протягом довгого періоду часу як усередині галузі, так і назовні - створення глибоких професійних зв'язків, довіри і позитивних переваг, які в сукупності працюють, щоб подолати або хоча б знизити різкий соціально-культурний розрив між науковими установами та промисловістю. На думку А. Бегга, це люди, які розуміють обидва світи - науковців і бізнес. Це і є рушійною силою успішного партнерства [11].

У світовій практиці існують інші приклади такої співпраці, зокрема досить успішної. Так, прикладом є спільна робота Тартуського університету (Естонія) із приватними підприємствами. В Естонії процес впровадження наукових розробок та технологій у виробництво фінансується Європейським фондом регіонального розвитку.

Цей фонд виділяє кошти двом взаємодоповнювальним структурам, таким як: Enterprise Estonia, що підтримує приватні компанії (приватні компанії отримують кошти, які призначені для замовлення науково-технічних послуг або закупівлі технологій в інститутах та університетах Естонії), та фонду Archimedes, який виділяє кошти для інститутів та університетів на прикладні дослідження за умови, що до них будуть залучені приватні компанії.

У такому разі, процес стимулювання трансферу технологій йде за двома напрямами: з одного боку, зацікавлюються представники промисловості та бізнесу у співпраці з науково-дослідними організаціями, з іншого - стимулюється розвиток прикладних напрямків досліджень, які мають попит на ринку. В Естонії проміжною ланкою між науковими установами і виробництвом є відділи трансферу технологій або технологічні центри, які створюються при університетах та інститутах.

Не надто масштабне, але постійне фінансування таких відділів трансферу технологій дозволяє виготовити прототипи продукції. Зокрема, Свен Ландж навів приклад успішної кооперації між компанією "Andres", що займається виробництвом скла, та Тартуським університетом, у якому були виготовлені зразки скла з електрично-керованою прозорістю, так зване "розумне скло" (мовою оригіналу - "smart glass"). Технологія виявилася порівняно дешевою і була запатентована спільно із компанією з виробництва скла Andres. Ця компанія планує підняти свій річний обіг з 2 до 5 мільйонів євро у 2016 році завдяки серійному виробництву "розумного скла" [11].

Іншим напрямком, важливість якого складно переоцінити, постає розробка систем збору та обробки інформації, її документування як за допомогою аудіо-, так і відеоносіїв. Підприємство "Спеціальні реєструючи системи" розробляє та впроваджує багатоканальні системи запису на державне замовлення для таких установ, як Міністерство оборони України, Міністерство транспорту і зв'язку тощо.

Так, важливими векторами, у межах яких здійснюється співпраця сектору виробництва, підприємництва і наукових та навчальних установ, є впровадження та вдосконалення розробок у сфері сучасних технологічних основ навчання, таких як організація дистанційного навчання, створення інтерактивних класів, впровадження стаціонарних і мобільних комплексів, відображення аудіо і візуальної інформації, розробка різноманітних мультимедійних курсів, навчально-методичних комплексів, інтерактивних моделей [11].

У найбільш загальних цілях така діяльність спрямована на розширення кола сфер та підвищення динаміки співпраці між університетами та підприємствами в Україні. Результатом має постати вдосконалення освіти в сфері інформаційних технологій, що має забезпечити ринок ІТ-аутсорсингових послуг фахівцями-професіоналами.

Можна конкретизувати цілі подібних проектів так:

- реалізація стратегії всебічного співробітництва університетів та підприємств України за рахунок закордонного досвіду аутсорсингу в сфері ІТ;

- формування фундаменту партнерства між закладами вищої освіти та споживачами аутсорсингових послуг зі сфери бізнесу, а також постійна підтримка сталого розвитку такої партнерської взаємодії.

Подібні проектні цілі можуть бути досягнуті засобами створення та організації роботи низки спеціалізованих навчальних та науково-виробничих центрів аутсорсингу, що функціонуватимуть як мережа в межах цілісного інформаційного простору України (OSTPC - Outsourcing Training and Production Center) [1]. Завданнями подібних центрів є організація та координація проектів при їх виконанні, привернення фахівців та викладачів, молодих науковців, аспіратів та студентів до виконання виробничих завдань та навчання в межах цієї діяльності.

Отже, посилення кооперації університетів та підприємств в Україні порівняно зі світовою практикою перебуває на ранньому етапі становлення, але сьогодні є чинники, що постають суттєвою перешкодою для достатнього розвитку цього процесу. Зокрема, це низький рівень професійної управлінської підготовки підприємців, власників підприємств, менеджерів та студентів- випускників різних університетів, відсутність у багатьох з них можливості отримання кваліфікованої консультації та рівного доступу до інформаційної підтримки [11].

Одним із найбільш актуальних сьогоденних завдань розвитку економіки знань є організація тісної взаємодії університетів та підприємств, що постають як виробниками, так і роботодавцями. Це завдання є надзвичайно масштабним. Воно передбачає розробку нових правових норм, нових типів угод та договорів, які, з одного боку, сприяли б університетам у підготовці фахівців, а підприємства, з іншого боку - підприємства у підборі кваліфікованих та компетентних кадрів. Для цього в першу чергу необхідним є осмислення досвіду, виокремлення найбільш вдалих варіантів такої співпраці.

Актуальність усіх озвучених питань є очевидною для більшості великих підприємств, які завжди активні у своїй взаємодії з університетами у справах підготовки молодих фахівців. Найбільш масово застосовуваною та найбільш перспективною моделлю такої взаємодії є цільова підготовка фахівців, фінансування якої забезпечується самим майбутнім роботодавцем. У частині таких випадків практикується також спільна розробка програм навчання, які першопочатково спрямовуються на задоволення виробничих потреб конкретного підприємства.

Можна зазначити, що інновації не відбуваються "у вакуумі": контекст "економіка, суспільство і бізнес" дає відповідь, наскільки легко чи важко відбувається процес інноваційної кооперації. Вітчизняне виробництво, передусім, має бути зацікавлене у внутрішньому державному розвитку і упереджувати відплив інноваційних розробок в інші країни, оскільки втрати ресурсів і, відповідно, потенціалу держави в такий спосіб є вкрай деструктивними. За таких умов неможливо говорити про повноцінний позитивний результат співпраці між університетами і підприємствами, адже нереально повністю врахувати дію зовнішніх чинників, зокрема таких як ситуація на ринку, попит і пропозиція досліджуваних товарів і технологій, ставлення бізнесу до розвитку.

Питання партнерства в Україні потрібно врегулювати на нормативному рівні, зокрема оптимізувати можливість проходження практик студентам на підприємствах без відриву від навчального процесу задля отримання практичного досвіду. У цьому контексті необхідно впровадити суттєві зміни до наявної системи первинного працевлаштування, а саме необхідно обов'язково працевлаштовувати університетом на відповідне місце роботи найуспішніших студентів. Для цього ефективно було б переглянути податкове законодавство, зокрема зниження податкового тягаря для підприємств із працевлаштованими студентами. Це допоможе суттєво поліпшити зв'язки між університетом та підприємствами різних форм власності, оскільки самі роботодавці будуть зацікавлені в збільшенні податкових пільг, а університети матимуть експериментальну сферу для впровадження інноваційних рішень.

Специфіку проблем освіти в галузі управління інноваціями визначають і більш загальні проблеми сучасної вищої освіти в Україні. Так, стандарти вітчизняної вищої освіти принципово відстають від технічного прогресу, інноватики та тенденцій попиту на відповідних фахівців тих чи інших галузей. Система освіти все ще фокусується на лекційно-семінарській системі навчання, яка супроводжується екзаменаційно-заліковою оцінкою рівня знань з домінуванням питомої ваги теоретичних знань. Реаліям практичного професійного життя достатня увага не приділяється.

На виході системи вищої освіти постають два взаємозалежних сектори, які за фактом пов'язані між собою дуже слабко: бізнес і вища школа. Так розраховувати на те, що випускники постануть як ефективні, відповідальні та адаптовані до справжніх умов фахівці вкрай важко, оскільки підготовка все ще ґрунтується на позаминулих методах та анахронічних моделях освіти.

Так, як це не дивно, попит на низькоякісну вищу освіту з тих чи інших причин продовжує зберігатись у сучасного українського абітурієнта. Це призводить до продукування незапитаних спеціалістів, кількість яких зростає з року в рік, і випускники вишів, виходячи з лав студентів, просто поповнюють лави безробітних. У такому контексті зростає як об'єктивна роль післядипломної освіти (підвищення кваліфікації та перепідготовки), так і суб'єктивний запит на неї. Крім того, численна кількість молодих фахівців просто береться за менш кваліфіковану роботу не за фахом.

Сайти українських ЗВО, на відміну від інформаційних ресурсів своїх західних колег, рідко відкрито відображають справжню інформацію про працевлаштування своїх випускників, що ще більше поглиблює кризу на молодіжному ринку праці. Механізм такого викривлення спровокований тим, що абітурієнти обирають освітні програми здебільшого за престижністю, за наявністю бюджетних місць, за рівнем складності чи легкості навчання, а не за дійсною затребуваністю на ринку праці або особистісною професійною зацікавленістю. Результат є завжди один: національний ринок праці опиняється в стані дисбалансу між попитом та пропозицією робочої сили. На сфері фахівців у сфері інноватики це відображається особливо різко через її постійну мінливість, динамічність та складну визначеність.

Задля збільшення кількості контингенту університети понаднормово поширюють програми з підготовки управлінських кадрів, які привертають увагу студентів престижністю, соціальним статусом та відносною видимою легкістю навчання, а як якість управлінських кадрів, які потрапляють на ринок праці, постійно знижується на тлі постійного збільшення їх кількості.

Довіра вітчизняних роботодавців до системи вищої світи за останні роки суттєво впала, адже випадки невідповідності кваліфікаційних характеристик випускників щодо їх фахової діяльності стають все частішими: професійні якості, затребувані підприємствами, подекуди у студентів просто відсутні.

Шляхом вирішення цієї проблеми є активне впровадження практикоорієнтованого підходу до навчання, який би реалізовувався не в університетських аудиторіях, а в реальних виробничих умовах, проте при постійній взаємодії з академічним компонентом. До того ж, у процесі практичної підготовки на конкретному підприємстві, в конкретних ситуаціях ефективніше, ніж в академічній аудиторії, може формуватись критичне мислення - не лише "невід'ємний елемент інтелектуальної діяльності людини", але й "необхідний інструмент у формуванні нового знання" [12, с. 130]. Досвід та актуальні бізнес-процеси - ось необхідне середовище для надання освітніх послуг з інноваційної діяльності. Невід'ємна чистина цього процесу - налагодження взаємодії між академічними науковими колами та сектором підприємництва, а також виведення певного балансу між практичною діяльністю цих складових.

Також цікавою в цьому контексті є ідея про академічну мобільність, яка - на думку Д. Свириденка, - є ефективним засобом підвищення інноваційного потенціалу особистості, бо при цьому особистість "виступає і активним споживачем інновацій, і суб'єктом їхнього творення, що дає підстави людині для підвищення власного евристичного потенціалу" [13, с. 140].

Можна навести такі приклади успішної колаборації, як співпраця компанії Siemens з Великобританським університетом Лінкольна та Трансильванським університетом [5].

Більш плідна та ефективна кооперація забезпечується через розміщення структурних підрозділів компанії безпосередньо на території університету, що дає змогу щільно взаємодіяти зі студентами та адаптовувати їх до реальних ситуацій і потреб виробництва, організовувати конкурси та розподіляти стипендіальний фонд, здійснювати консультування тощо.

Ініціативи компанії Siemens дозволяють доповнювати курс навчання в магістратурі Університету Лінкольна новими програмами, наприклад з відновлюваних джерел енергії (MSc Energy Renewables and Power), при чому у 2015 році університет отримав статус Глобального головного партнера підприємства.

Сьогодні настає саме той момент, коли без дієвої співпраці підприємств та університетів в розробці програм навчання та профорієнтаційній роботі досягти успішного розвитку вже неможливо: бізнес-структури мають активно долучатись до підготовки спеціалістів із необхідними професійними навичками. ЗВО водночас мають ретельніше та відповідальніше поставитись до аналізу справжніх потреб ринку праці і бути готовими до постійних змін та оновлення, до відмови від застарілих форм і моделей навчання, від неактуальних фахових напрямків тощо, працюючи з реальними кар'єрними перспективами бізнес-партнерів.

Сьогодні для більшості українських університетів надання релеватних знань, умінь і навичок все ще проблема, як і гнучке реагування на зміни ринку праці. Проте бізнес-структури намагаються активно встановлювати зв'язок з випускниками та студентами. Найбільш поширеними способом підготовки студентів до справжніх робочих умов є організація та проведення програм стажування серед соціально-відповідальних роботодавців України [5].

Проте задля залучення найбільш перспективної та талановитої молоді до виробничого процесу підприємства не обмежуються програмами стажування: університети перетворюються на бази різноманітних освітніх проектів, створюються експериментальні навчальні лабораторії, проводяться конкурси та бізнес-ігри тощо.

Подібна практика є і в Україні. Наприклад, підприємство Samsung Electronics Україна впровадило такі ініціативи за підтримки навчання юнацтва та молоді: проект для учнів та вчителів загальноосвітніх навчальних закладів "Samsung назустріч знанням", освітній проект, в основі якого було реалізовано онлайн-конкурс з програмування та комп'ютерного моделювання для студентів старших курсів університетів "Samsung Developers' Academy"; програма з працевлаштування випускників ЗВО "Samsung Fresh Graduate Recruitment" [14]. Загальні обсяги інвестування коштів цього підприємства у сферу освіти та професійний розвиток випускників у 2012 році склали 1200 тис. грн. [5].

Проте частіше за все такі приклади є окремими та локальними, оскільки загалом рівень співпраці провідних вітчизняних підприємств із закладами вищої освіти у сфері підготовки фахівців та професіоналів постає стабільно низьким, що вкрай негативно позначається на показниках інноваційної діяльності виробництв.

Загалом, незважаючи на намагання багатьох підприємств вибудувати діалог з закладами вищої освіти і налагодити схеми підготовки професіоналів у відповідності до власних потреб у сфері інноваційної діяльності, рівень активності такої діяльності є низьким та охоплює не більше 30% випускників провідних університетів. Попри нагальні потреби, більшість університетів все ж системного діалогу з бізнесом не ведуть і не співвідносять з потребами сьогодення якість послуг, що надаються в сфері освіти, в результаті чого триває перенасичення ринку праці кадрами, на які немає попиту.

До того ж, практику взаємодії більшість підприємств та університетів розуміють вузько, тобто залучення студентів до роботи підприємств зводиться до короткострокових стажувань та нетривалої практики на базі підприємств. Водночас такі перспективні напрямки, як організація сумісних наукових досліджень і розробок, їх комерціалізація та трансфер у підприємницьке середовище поширені цілком недостатньо, що не дозволяє відтворити повноцінну картину потреб бізнес-середовища [5].

Висновки

У результаті теоретичного аналізу зроблено висновок, що сутність інноваційного процесу сьогодні не зводиться до процесу наукових відкриттів чи технічних винаходів. Інноваційний процес вкрай залежний від інших факторів: системи управління, корпоративної культури, комунікацій тощо. Виходячи з цього, інновації розглядаються як нелінійний процес, що включає різноманітні функції: наукові дослідження та розробки, виробництво, маркетинг, управління фінансами, сервісне обслуговування, юридичну підтримку тощо. Інновації - це нові знання та інформація, яка завжди залежить від людської участі та організації управління. Встановлено, що взаємодія підприємств та закладів вищої освіти є рекурсивним процесом, у якому беруть участь двоє або більше сторін (осіб або організацій), що працюють разом задля досягнення спільних цілей, мети за допомогою обміну інформацією, навчання і досягнення консенсусу. Тандем компаній та університетів, що працюють для розширення меж діяльності - потужна рушійна сила для інновацій та економічного зростання.

В організації освіти професіоналів з інновацій сьогодні має виявлятися тенденція пізньої професійної підготовки на її післядипломному етапі. Бізнес- орієнтація освітніх програм повинна відбуватися на рівні короткострокового навчання, лише за наявності стратегічної потреби підприємства у фахівцях з інноваційної діяльності певного рівня. Професійна підготовка має бути максимально наближена до закордонного зразка, процес навчання менеджерів з інноваційної діяльності має переважно зміститись в умови конкретного виробництва, а їх навчання та професійна підготовка має набути безперервного характеру. Необхідним також є поширення короткотермінових програм, наразі їх ринок в Україні доволі обмежений.

Література

1. Nesterenko G., Tereshchenko M. Innovation strategy at the level of municipal government - the case of inclusive education. Turystyka i Rozwoj Regionally: Zrodta przewagi konkurencyjnej w regionach / redakcja naukowa Ewa Jaska. Wydawnictwo SGGW. 2016. № 5. S. 85-93.

2. DEMAIN A. L. The Relationship between Universities and Industry: The American University Perspective. The American University Perspective, Food technol. biotechnol. 39 (3) 157-160 (2001)

3. Whitehurst Jim. Organize for Innovation: Your guide to culture change. Available online: http://surl.li/cjevv (accessed on1 July2022).]

4. Бойко А. І. Освіта в інформаційному суспільстві: очікування і виклики. Гуманітарний вісник ЗДІА. 2015. Вип. 63. С. 164-173.

5. Покідіна В. Університети та бізнес: міжнародний досвід співпраці та перспективи для України. Open Society Foundations. Проект "Популярна економіки - ціна держави" (№ 41) 24 травня 2016 р.). URL: http://cost.ua/files/Universities and business_report.pdf. (дата звернення 05.07.2022)

6. Герасимова Е.М. Економічні знання у дискурсі становлення глобалізованого світу: соціально-філософський аналіз: автореф. дис. ... д-ра філософ. наук: 09.00.03/ НПУ ім. М.П. Драгоманова. Київ, 2009. 36 c.

7. Global Innovation Index. 2020 Report. Available online: https://www.globalinnovationindex.org/gii-2020- report (accessed on 22 September 2020).]

8. UMultirank. 2020 World University Rankings. Available online: https://www.umultirank.org/ (accessed on 22 September 2022)].

9. What Is a Living Lab? Available online: http://www.openlivinglabs.eu/aboutus (accessed on 22 September 2020).].

10. Arnkil, R.; Jarvensivu, A.; Koski, P.; Piirainen, T. Exploring Quadruple Helix. Outlining User-Oriented Innovation Models. Final Report on Quadruple Helix Research for the CLIQ Project. Available online: //http://citeseerx.ist.psu.edu/viewdoc/download?doi=10.1.1.864. 3864&rep=rep1&type=pdf (accessed on 5 September 2020).].

11. Даньків Й. Я., Попович М.С., Волошина Ю.Я. Співпраця університетів і підприємств на сучасному етапі розвитку соціально-економічних відносин України. Науковий вісник Ужгородського університету. Сер.: Економіка. 2013. Вип. 4. С. 81-84.

12. Савельєв В. Л., Ільїн В.В. Критичне мислення як умова продуктивної освіти. Європейські педагогічні студії. 2015. № 5-6. С. 126-135.

13. Свириденко Д.Б. Академічна мобільність: відповідь на виклики глобалізації : монографія. Київ: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2014. 279 с.

14. Poznanski K. Innowacje w gospodarce kapitalistycznej. Warszawa : PWN, 1979. 32

15. References:

16. Nesterenko G., Tereshchenko M. Innovation strategy at the level of municipal government - the case of inclusive education. Turystyka i Rozwoj Regionalny: Zrodla przewagi konkurencyjnej w regionach / redakcja naukowa Ewa Jaska. Wydawnictwo SGGW. 2016. № 5. S. 85-93. [in English].

17. DEMAIN A. L. The Relationship between Universities and Industry: The American University Perspective. The American University Perspective, Food technol. biotechnol. 39 (3) 157-160 (2001) [in English].