Розвиток самостійності студентів-піаністів на заняттях з основного музичного інструменту

Скільки разів викладачі спостерігають при виконанні в таких кантиленних п'єсах, як ноктюрни Шопена, соната ля мажор Шуберта та інших, без кінцеві повороти руками у всі сторони, в той час коли фраза потребує спокійних, зібраних, плавних рухів. Усвідомлення причин невдач часто усуває і сам недолік. Для посилення контролю над своїми діями корисно, наприклад, кантиленну мелодію вчити без педалі (як рекомендував В. Сафонов).

Хвилювання студентів під час відповідального виконання іноді виростає від будь-яких аплікатурних, рухливих незручностей. Фізична напруга, незручність в положенні руки піаніста на клавіатурі веде до психічної неврівноваженості. Таким чином, виникає залежність естрадного виконання, його успішність від піаністичного «порядку», від своєчасній, розумній підготовці до подолання рухливих незручностей.

Робота над ритмом

Багато клопоту та неприємностей доставляють викладачу та студену ритмічні труднощі. Як навчити грати ритмічно? Відповісти на дане питання, звичайно, не легко. Можна лише вказати на окремі прийоми, які можуть полегшити роботу. Якщо самому студенту намагатися слідкувати за тими моментами,коли тільки починає змінюватися темп п'єси (що зазвичай буває при зміні фактури та ритмічного малюнку), та спробувати себе стримувати, тоді легше добитися правильного виконання. Наприклад, граючи першу частину Італійського концерту Баха, студентка весь час змінювала темп, їй довгий час ніяк не вдавалось досягнути єдності темпу. Як виявилось, зміна темпу виникає при кожній зміні фактури та ритмічного малюнку. Коли студентка стала уважніше слідкувати за темпом саме в ці моменти, її виконання помітно вирівнялося.

Часто труднощі виникають із-за відсутності у піаніста відчуття міри. На прохання виконати трохи швидше студенти роблять різку зміну темпу. Rubato завжди перебільшують (цікаво і те, що поняття «грати тихіше», сприймається багатьма студентами як необхідність заповільнити. «Підемо тихіше, я втомився», - говорять в народі тоді, коли людина хоче йти повільніше. Про це змішання розумінь студентам не слід забувати).

Розвиток музичної пам'яті

З розвитком самостійності тісно стикається проблема запам'ятовування музичних творів піаністами. В психології доведено, що швидкість та міцність запам'ятовування залежать від обдуманості, розумової активності при завчанні матеріалу. Звідси витікає прямий практичний висновок і для нас, музикантів-педагогів. Істина заклечається в тому, що чим глибше при завчанні музичних творів студент буде розуміти не лише художній смисл, але і «конструкцію», малюнок, побудову форми, мелодії, гармонії, фактури, тим скоріше і надійніше він запам'ятає його. Це положення вже давно теоретично відоме більшості студентів. Однак багато з них на практиці діють прямо протилежно, надіючись на поступове, механічне завчання. Нерідко студент не може виразно та впевнено наспівати навіть мелодії тої п'єси, які він дві-три неділі грає, не кажучи вже про можливості аналізу. Небезкорисно знати юному піаністу і те, що для успішності розучування та запам'ятовування доцільно в уяві, без гри, чітко зорово уявляти собі розміщення рук на клавіатурі, їх рухливість, прийоми гри. Тільки коли ясно «бачиш» (про себе, без інструменту, внутрішнім поглядом при програванні подумки), як і котрий палець лягає на клавішу, уявляєш (внутрішнім слухом) кожний звук, - лише тоді можна рахувати, що п'єсу знаєш твердо. В самий відповідальний момент, на естраді повинна бути не сила інерції (механічна, моторна), а сила уявлення. Головна опора піаніста при виконання повинна бути на звуковий образ і пов'язані з цим уявлення рухів (в самому загальному вигляді). Чисто моторна пам'ять (підсвідома) залишається на іншому плані.

Є багато моментів, які стосуються поведінки викладача на занятті, які здатні посилювати прояв самостійності студентів. Педагог зобов'язаний знати конкретно, у всіх деталях, як його студент займається вдома, як розраховує працю, в якому порядку грає п'єси, як їх вчить, якими прийомами, способами, в якій кількості і т.ін. бувають і такі випадки в педагогічній практиці, коли викладач задає вчити п'єсу в повільному темпі і зовсім не цікавиться і не перевіряє, яким буде даний темп, і т.д. молодь зазвичай не полюбляє працювати вдома над п'єсами в повільному темпі. Студентам нудно це робити, оскільки вони не розуміють дійсної мети повільної гри. Викладачі, особливо молоді, нерідко задають вчити вдома важкі місця різними технічними способами, варіантами і також не завжди детально контролюють домашню роботу. Невипадково, напевне, багато студентів жаліються, що технічні способи нічого не дають, не допомагають, а на цій недійсній основі викладачі починають скептично відноситись і до цих допоміжних прийомів. Одне з найважливіших правил педагогіки звучить так: кожне завдання завжди перевір. Достатньо один раз не перевірити виконання домашнього завдання, як навіть хороші студенти перестають його виконувати добросовісно. Потрібно весь час будити фантазію студента, добитися того, щоб він сам знаходив різноманітні прийоми розучування (по звуковим завданням і по техніці), змінював їх, збагачував та, головне, завжди переконувався, що вони приносять реальну користь.

Викладачі повинні вимагати від студентів, щоб домашнє технічне тренування проходило при максимальній увазі до якості звуку. Це необхідно не лише для розвитку звукової техніки молодих піаністів. Відомо, що якщо виконувати повним звуком, з хорошим відчуттям клавіатури, «добираючи» клавішу до дону, то пасаж буде засвоєний в більш короткий термін, оскільки м'язова активність, фізичні зусилля збільшаться.

Обов'язковим є те, щоб студент якийсь час на занятті попрацював над п'єсою у присутності викладача. Даний вид роботи багато про що розповість викладачеві, допоможе краще керувати домашніми завданнями, направляти їх в необхідне русло. Для того, щоб скоріше добитися від юних піаністів не лише хорошого виконання, але і вміння самостійно розучувати твори, детальний контроль над процесом домашньої роботи повинен бути обов'язковим. Молоді педагоги часто не знають, скільки слід задавати, що можна і чого не треба вимагати, погано знають рівень та можливості своїх вихованців.

«Для того, щоб діяти успішно на будь-який предмет, треба вивчити його ( а у вихованні даний предмет - це вільна дитина)…» (Л.Толстой).

Робота над розвитком свободи виконання

Досить суттєве питання виникає в пошуках яскравого, образного виконання, створення у студентів на занятті уявного концертного самопочуття. Важливо, щоб і вдома студент періодично виконував найбільш відпрацьовані п'єси на повну силу, «як на концерті», відчув себе артистом, уявляючи, ніби перед ним велика аудиторія. Лише регулярне емоційне тренування робить музиканта виконавцем. Воно мобілізує фізичні та психічні сили студента. Необхідно кожного дня бути в піаністичній формі, готовими виступати на концерті. Він вміння виконувати в чистовому варіанті, залежить у багато чому і естрадна стійкість. Це гартує студента. Якщо вдома в основному тільки розучують, але не виконують твори в цілому, на повну силу, то на естраді частіше у піаніста з'являються випадкові нервові зриви. До речі, при домашньому «концертуванні» студент і краще охоплює всю п'єсу в цілому та знаходить яскраві виразні штрихи, виконавські нюанси. Було б дуже корисно, якби юні піаністи тримали в руках свій репертуар попередніх років. Зазвичай нове вони ще не вивчили, а старе забули. В результаті виконувати начисто нічого. Необхідний розділ домашніх занять - щоденне повторення будь-яких вивчених п'єс (на них легше і досягати уявного естрадного відчуття).

Висновки

Очевидно, що ступінь самостійності на різних курсах коледжу буде різною, не кажучи вже про її залежність від індивідуальних особливостей студентів. Важливо уважно спостерігати за своїми вихованцями, виявляючи їх можливості до самостійної праці, і терпляче привчати поступово всі завдання робити вдома самому. На третьому та четвертому курсах від хороших та середніх студентів можна добитися того, щоб чорнову роботу (розбір, вияснення аплікатури, технічне засвоєння) вони проводили самі, а вже на перше заняття приносили нову п'єсу напам'ять в потрібному темпі. Тоді можливості педагога художньо відшліфувати зі студентом виконання розучуваних п'єс неймовірно зростуть.

Якщо студент ще не вміє самостійно займатися вдома (а такі є), слід повчити з ним одну-дві п'єси на занятті досконально, показати до найменших подробиць, як необхідно займатися вдома, а потім, на наступних творах, вже певну частину роботи доручати самому, використовуючи знову придбанні навики. При цьому досить корисно не лише полегшувати йому роботу, але іноді спеціально викликати труднощі, збуджувати сумніви в правильності занять, заставляти думати над тим, як поступити.

Такими є ті міркування, які корисно мати на увазі молодому музиканту, який приступає до педагогічної діяльності, головною метою якої є виховання у своїх студентів самостійності у всіх її проявах.

Список використаної літератури

1. Алексеев А.Д. О пианистических принципах С.Е.Фейнберга. Сборник «Мастера советской пианистической школы», стр. 216

2. Алексеев А.Д. Русские пианисты. Музгиз, 1948, стр.195

3. Баренбойм Л. Антон Григорьевич Рубинштейн. Музгиз, Л., 1962, стр.331

4. Баренбойм Л.А. Рубинштейновские традиции и наша современность №12, 1961, стр.51

5. Николаев А.А. Взгляды Г.Г. Нейгауза на развитие пианистического мастерства. Сборник «Мастера советской пианистической школы». Цит. изд., стр. 174

6. Станиславский К.С. Моя жизнь в искусстве. Изд. «Искусство», М., 1962, стр. 130

7. Толстой Л.Н. О народном образовании. Педагогические сочинения. Учпедгиз. М., 1953, стр. 72

8. Майкапар С. Годы учения. Музгиз, М., 1938 стр. 60

9. Метнер Н.К. Муза и мода. Изд. «Таир», Париж, 1935, стр.8

10. Якобсон П.М. Психологический анализ работы актера над ролью. Известия Академии педагогических наук РСФСР. 1950, Вып. 25, стр. 68

Размещено на allbest.ru