Теоретичний аналіз проблеми розвитку цифрової грамотності в молоді в умовах безперервного навчання

THEORETICAL ANALYSIS OF THE PROBLEM OF DIGITAL LITERACY DEVELOPMENT IN YOUTH IN CONDITIONS OF CONTINUOUS LEARNING

The article reveals the problem of digital literacy formation of young people in the conditions of lifelong learning. The concept of digital literacy, its components and indicators are defined in the article. The analysis ofpsychological and pedagogical literature has shown that modern communication, learning and professional activities are impossible without the development of digital literacy. The introduced Concept of Lifelong Learning in Ukraine and the EU requires digital skills development not only for communication in a virtual environment, but also for effective formal and non-formal online learning. The author highlights such components of digital literacy as technological, communicative and socio-cultural competences, information literacy competence and self-improvement competence with relevant skills. Technological competence is represented by digital skills, logical thinking and analytical skills. Communicative and socio-cultural competencies were characterized by knowledge of netiquette rules, distance communication skills, knowledge of other cultures, intercultural communication skills in a virtual society. The indicators of information literacy competence were the skills of searching, processing, systematizing, integrating and evaluating information, critical thinking skills, as well as copywriting and cybersecurity skills. An important component of digital literacy is the competence of self-development with self-learning, goal-setting and time management skills for formal and non-formal online learning. The skills of talent and creativity development are mentioned by the author as a priority, because the creation of digital information, digital products and services involves a creative approach and creative thinking. It is noted that the transition to non- formal online learning is a challenge for all educational institutions, so the development of digital literacy, as well as the development of new short-term and long-term online courses, programs, etc., is a condition for continued existence and functioning of education.

Key words: digital literacy, lifelong learning, non formal learning, digital skills, digital community.

Вступ

Постановка проблеми. Протягом останніх років концепція безперервного навчання стала однією з найбільш обговорюваних тем у сфері освіти та соціального життя.

Європейським парламентом було виділено вісім ключових компетенцій для навчання протягом життя (Key Competencies for Lifelong Learning, 2019). Ключові компетенції визначено в документі як комбінацію знань, навичок та поглядів. Відзначено, що саме ці компетенції є найважливішими для власного задоволення, здорового та довгого життя, працевлаштування, активної громадянської позиції та соціальної інклюзії. Серед компетенцій була визначена цифрова компетенція як така, що потребує розуміння цифрових технологій, їхніх можливостей, впливу та ризиків, знання базового функціонування та використання пристроїв, програмного забезпечення та мереж тощо. Отже, поставлено завдання створення єдиної Європейської рамки ключових компетенцій для законодавчих органів, освітніх та тренінгових провайдерів, соціальних партнерів та самих студентів.

На наш погляд, це справді вирівнює вимоги до співробітника в різних країнах, допоможе оцінити знання, навички та здібності апліканта, уніфікувати систему підготовки майбутнього професіонала на міжнародному рівні.

Уважаємо, що цифрова компетенція, як і цифрова грамотність, необхідна не лише для того, щоб вміти користуватися сучасними технологіями, спілкуватися у віртуальному середовищі, володіти навичками пошуку, обробки, систематизації та зберігання цифрової інформації, а й для ефективної професійної діяльності та безперервного навчання, формального та неформального онлайн-навчання також.

Пандемія COVID-19 вплинула на загальну систему освіти, перенісши традиційні освітні методи та засоби навчання в цифрове середовище, стимулюючи розвиток неформального й інформального онлайн-навчання.

Зауважимо, що неформальне навчання, яке відбувається поза формальною системою освіти, розглядається новим поколінням як ключ до їхнього власного індивідуального шляху навчання. Відсутність необхідності дотримуватися офіційної програми або керуватися зовнішньою акредитацією й оцінюванням відповідних установ створила для молоді нові можливості для власного, кастомізованого навчання. Нині механізми неформального навчання поступово стають все більш формальними, що дає змогу надати потенційному роботодавцю освітні результати або сертифікат після проходження онлайн-курсу. Однак відсутність належної цифрової грамотності може спричинити цілу низку проблем, пов'язаних із вибором неякісних онлайн-курсів або програм, проблеми із комунікацією у віртуальному середовищі, кібербезпекою тощо.

Тому розвиток цифрової грамотності в молоді в умовах цифровізації та глобалізації є важливим та пріоритетним завданням для сучасної системи освіти, що вимагає впровадження нових форм, методів та засобів навчання цифрової грамотності української молоді.

Мета статті - визначення поняття «цифрова грамотність», її складників та показників, а також обґрунтування її ролі для ефективного безперервного навчання.

Для досягнення мети застосовувались такі методи дослідження:

- теоретичні: аналіз, порівняння, узагальнення, систематизація теоретичних положень щодо цифрової грамотності, її складників, критеріїв і показників, а також обґрунтування її ролі для ефективного безперервного навчання;

- емпіричні: діагностичні (спостереження, бесіди, консультування);

- статистичні: спостережне дослідження, а саме дослідження «випадок - контроль» для опрацювання результатів аналізу.

Аналіз досліджень. Передумовами розвитку цифрової грамотності було навчання медіагра- мотності, яке почалося у Великобританії та Сполучених Штатах у результаті пропаганди війни в 1930-х рр. і зростання реклами в 1960-х рр. відповідно (Бойд, 2014). Маніпулятивний обмін повідомленнями та збільшення різноманітних форм медіа привернули увагу науковців та педагогів, які почали досліджувати медіаграмотність, щоб навчити людей критично мислити й оцінювати повідомлення засобів масової інформації (далі - ЗМІ), критикувати й аналізувати цифровий та медіаконтент для виявлення упереджень та незалежного оцінювання повідомлень.

Опрацювання психолого-педагогічної літератури, статистичних даних та законодавчої бази дало змогу визначити зміст цифрової грамотності студента. Так, зміст цифрової грамотності студента охоплює технічну безпеку та технічну грамотність, інформаційно-операційні вміння та навички, комунікацію в інтернеті, цифрові споживацькі вміння та навички. Структуру цифрової грамотності становлять такі компоненти, як: інформаційно-операційний, комунікативний, продуктивно-творчий, практично-діяльнісний та компонент кібербезпеки (Н. Берман, С. Гайсина, В. Кудлай, А. Лисенкова, Д. Белшоу й інші).

Г. Мартенс та Р. Хоббс розробили список навичок, які демонструють компетенцію цифрової та медіаграмотності. Цифрова та медіаграмотність включають здатність досліджувати й розуміти значення повідомлень, оцінювати достовірність та якість цифрового твору. Цифрово грамотна людина стає соціально відповідальним членом своєї спільноти, поширюючи обізнаність і допомагаючи іншим знаходити цифрові рішення вдома, на роботі або в суспільстві (Мартенс, Хоббс, 2015). Цифрова грамотність стосується не лише читання та письма на цифровому пристрої, а й передбачає знання для створення інших засобів масової інформації, наприклад запису і завантаження відео (Гейтин, 2016).

С. Маккі-Вадделл концептуалізувала ідею цифрової композиції як здатність інтегрувати різні форми комунікаційних технологій та досліджень для кращого розуміння теми (Маккі-Вадделл, 2015: 26). Мета навчання цифрового письма полягає в тому, щоб студенти підвищили свою здатність створювати релевантні, високоякісні імейли й інші цифрові письмові продукти (оголошення, пости для соціальних мереж, есе, огляди тощо).

Отже, цифрову грамотність можемо визначити як сукупність знань, умінь та навичок, необхідних для соціальної, підприємницької, навчальної та професійної діяльності у віртуальному середовищі.

А. Авірам та Й. Ешет-Алкалай виділили п'ять типів грамотності, які охоплюються загальним терміном «цифрова грамотність», а саме:

1) фото-візуальна грамотність: уміння читати та виводити інформацію з візуальних зображень;

2) грамотність відтворення: здатність використовувати цифрові технології для створення нового твору або об'єднання наявних робіт, щоб зробити його власним;

3) розгалужена грамотність: уміння успішно орієнтуватися в нелінійному середовищі цифрового простору.

4) інформаційна грамотність: здатність шукати, знаходити, оцінювати й критично аналізувати інформацію, знайдену в інтернеті;

5) соціально-емоційна грамотність: соціальні й емоційні аспекти присутності в інтернеті, чи то через спілкування, співпрацю чи просто споживання контенту (Авірам, Ешет-Алкалай, 2006).

Сьогодні соціальні медіа пропонують безмежну кількість відеоуроків, які неймовірними способами приваблюють молодь, щоб слідувати їм та постійно продовжувати своє неформальне навчання. Навіть більше, результати неформального навчання можуть бути підтверджені та сертифіковані.

Визнання, підтвердження й акредитація неформального й інформального навчання є однією з передумов будь-якої політики безперервного навчання. Нині багато країн розробили національну систему визнання, валідації й акредитації результатів неформального й інформального навчання (англ. Recognition, Validation and Accreditation of the Outcomes of Non-formal and Informal Learning (RVA)), що є надзвичайно важливим кроком для інтеграції результатів в національні, регіональні та глобальні рамки кваліфікацій (Validation of Non- formal and Informal Learning, 2022).

Тому поступовий перехід до неформальної й інформальної освіти потребує розвитку цифрової грамотності для ефективного навчання у віртуальному середовищі.

Виклад основного матеріалу

На офіційному сайті Європейської комісії оприлюднено вісім рівнів та п'ять складників цифрової грамотності з їх показниками (The Digital Competence Framework 2.0, 2019). Так, серед рівнів цифрової грамотності були виділені такі: базовий, середній, просунутий та високоспеціалізований, кожен із яких, у свою чергу, складався із двох рівнів.

Що стосується складників цифрової грамотності, то були визначені такі: цифровий грамотність безперервний навчання

1) інформаційна грамотність та навички обробки даних (для визначення інформаційних потреб, пошуку й отримання цифрових даних, інформації та змісту. Здатність судити про актуальність джерела та його зміст. Здатність зберігання, керування й організації цифрових даних, інформації та контенту;

2) навички комунікації та співпраці (уміння взаємодіяти, спілкуватися та співпрацювати за допомогою цифрових технологій, усвідомлюючи культурне розмаїття та різноманіття поколінь. Участь у житті суспільства через державні та приватні цифрові послуги та позиція активного громадянина. Можливість керувати своєю цифровою ідентичністю та репутацією);

Рис. 1. Складники цифрової грамотності