Педагогічні та соціокультурні умови адаптації іноземних слухачів підготовчого відділення та осіб без громадянства

Key words: adaptation, foreign student, pedagogical communication, socioculture, communicative behavior, educational process.

Довузівський етап навчання слухачів на підготовчому відділенні для іноземних громадян та осіб без громадянства є складним періодом їхньої адаптації. Важливо з'ясувати чинників, що сприяють успішній адаптації, а також і труднощів адаптаційного процесу, які здатні викликати дискомфорт, стрес, навіть порушення психічного здоров'я людини. Тому проблема адаптації є предметом досліджень не лише антропологів, психологів, психотерапевтів, лікарів, але й викладачів закладів вищої освіти з метою виявлення позитивних факторів, які допомагають іноземним студентам уникнути психологічного дискомфорту під час навчання в новій країні [7]. Як стверджують учені, дискомфорт може привести до нервових розладів та спричинити хворобу, яку швейцарський лікар І. Хофер назвав ностальгією. Аналіз наукових досліджень показує, що інтерес до проблеми міжкультурної адаптації виник у психології на початку ХХ ст. її досліджували Р. Редфілд, Р. Лінтон, М. Херсковіц, котрі визначили поняття акультурації як результат тривалого безпосереднього контакту груп з різними культурами, який змінює патерни культури даних груп [8].

Іноземці мають пристосуватися до життя в новому соціумі, до нової для них системи освіти, соціокультурного середовища. Разом з тим, їхня етнічна ідентичність може розмиватися або частково втрачатися. Завдання викладача - сформувати навички міжкультурної взаємодії так, щоб слухачі підготовчих курсів зберегли повагу до власної національної культури, пізнаючи найкращі риси і традиції нового для них середовища. Також зауважимо, що створення комфортних умов проживання й навчання іноземців впливає як на кількість бажаючих здобувати освіту в Україні, так і на якість їхньої освіти.

Отже, метою нашого дослідження є з'ясування педагогічних та соціокультурних умов, які зумовлюють успішну адаптацію іноземних слухачів підготовчого відділення для іноземних громадян та осіб без громадянства. Протиріччя між етноцентризмом особистості іноземного слухача та його прагненням до міжкультурного спілкування в процесі навчання можна вирішити за умови правильної організації навчальної аудиторної та позааудиторної роботи, яка є найважливішим засобом досягнення цілей навчання. Спілкування у процесі педагогічної діяльності виконує більш значущу функцію, ніж просто людське спілкування. Специфіка педагогічної комунікації визначається цілями та особливостями спільної діяльності викладача та слухача в навчально-виховному процесі. У сучасній практиці навчання та виховання розглядаються як взаємообумовлені процеси, мета яких - успішне засвоєння знань, умінь та навичок, формування особистісних якостей слухачів та їхня підготовка до навчальної діяльності у ролі студента. Основним механізмом досягнення цієї мети виступає цілеспрямований обмін різноманітною інформацією між об'єктом та суб'єктом, тобто педагогічне спілкування. Іншими словами, педагогічний процес ґрунтується на діалозі між педагогом, як носієм суспільного досвіду та культури та вихованцем, як їхнім споживачем. Оцінити роль спілкування та визначити його межі в педагогічної діяльності неможливо. Що змістовнішою за обсягом та характером є педагогічна діяльність, то багатограннішим та різноманітнішим виступає спілкування. Таким чином, педагогічна діяльність визначає межі спілкування, спрямовує його характер та виокремлює види, формує вимоги до нього. Під час професійно-педагогічної діяльності викладач організовує продуктивне спілкування з слухачами, колегами, керівництвом у різних сферах навчально-виховної роботи, створює сприятливий морально-психологічний клімат. При цьому, власне, педагог має бути організатором дидактичного та комунікативного спілкування, яке, на нашу думку, є основним чинником ефективної педагогічної підтримки учасників освітнього процесу. Педагогічна підтримка є предметом дослідження багатьох сучасних науковців, які розглядають її як обґрунтування методолого-теоретичних і змістових основ професійно-педагогічної освіти, орієнтованої на особистісне і професійне зростання молодої людини (В. Андрущенко, А. Бойко, С. Гончаренко,

О.Гребенюк, В. Гриньова, О. Пєхота, О. Савченко, А. Хоменко, Л. Хомич); як організацію процесу навчання з урахуванням педагогічного супроводу й допомоги (І. Бех, Є. Бондаревська, Т. Давиденко, Л. Кравченко, Т. Цецоріна, Т. Шамова, Н. Шиян, І. Якиманська); подолання труднощів у навчанні (М. Данилов, Н. Кузьміна, В. Лозова) [2].

Теоретичний аналіз наукових досліджень, освітньої практики та власний досвід практичної роботи показали, що іноземні слухачі часто відчувають труднощі у спілкуванні, наштовхуючись на особливості комунікативної поведінки представників іншої соціокультури. При цьому міжнаціональні контакти можуть мати й негативні наслідки, пов'язані як з проявом етноцентризму, коли національні особливості чужої культури сприймаються через призму своєї, так і з недостатньою сформованістю компетенції міжкультурного спілкування мовою, що вивчається. Отже, основне завдання формування готовності до міжкультурної комунікації полягає в підготовці іноземних слухачів до засвоєння особливостей національно-культурної специфіки мовної поведінки носіїв мови, а також до засвоєння системи моральних цінностей, зразків мовної поведінки, прийнятих в україномовному соціокультурному середовищі, що сприяють формуванню середовища. Щоб «включення» іноземного студента в новий соціокультурний освітній простір та мовне середовище було успішним та безболісним, необхідно організувати таку діяльність, яка сприяла б позитивній його соціалізації в культурно-освітньому середовищі ЗВО, тим самим забезпечуючи засвоєння ним культурно-мовленнєвої специфіки носіїв мови, сприяючи формуванню готовності до міжкультурної комунікації. З багаторічного досвіду викладання на мовних курсах для іноземних слухачів зрозуміло, що архітектоніка педагогічного спілкування має бути виваженою. Навіть фонетичні параметри мови викладача (інтонація, висота тону, тембр голосу) можуть виявитися шокуючими та неприйнятними для іноземців-слухачів [6]. Голос викладача має бути спокійним, не гучним і не тихим: якщо слухачі з Китаю чи Східної Африки негативно реагують на гучний голос, сприймаючи його за крик, то представників Індії чи арабських країн із їхньою жвавістю характеру тихий та розмірений голос викладача швидко стомить. Щоб підтримувати увагу іноземних слухачів, мовлення викладача має бути емоційним. Дикція педагога іноземної аудиторії - максимально чітка, але не перебільшена, щоб студенти звикали до звичної української вимови. Міміка та жести мають бути зрозумілі та прийняті іноземними слухачами, що не завжди є легким завданням, тому що в різних культурах міміка та жести мають різне, а часом і протилежне значення. Таким чином, педагог повинен володіти технологією та технікою педагогічного спілкування, ефективно використовувати вербальні та невербальні засоби та прийоми впливу.

Не менш важливим моментом у педагогічному спілкуванні є час. Ще засновник теорії міжкультурної комунікації Еге Холл поділяв культури на монохромні й поліхромні щодо їхніх уявлень про час. Іноземці, які навчаються на підготовчому відділенні для іноземних громадян та осіб без громадянства у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського, переважно є представниками поліхромних культур і не вміють чітко планувати навчальний час. їм складно не спізнюватися на заняття, особливо в перші місяці навчання, тому що в їхніх країнах така поведінка не вважається негативною. До того ж, вони не можуть зосередитись на одному виді діяльності, намагаючись робити кілька справ одночасно. їм важко адекватно сприймати часові обмеження виконання завдань і тестів, оскільки в їхніх культурах важливою є сама діяльність, а не її часові межі. соціокультурний іноземний педагогічний адаптація

Важливу роль у викладанні української мови має стиль педагогічного спілкування викладача, його природність, індивідуальність. У численних психолого-педагогічних дослідженнях обґрунтовано, що стиль педагогічного спілкування є одним із визначальних факторів ефективності виховної взаємодії [і]. На нашу думку, стиль педагогічного спілкування з іноземними слухачами у різних випадках має бути різним. Відомо, що китайські освітні традиції пов'язані з образом авторитарного наставника, тому китайським слухачам важко звикати до дружнього, демократичного стилю спілкування українських викладачів. Африканські студенти звикли на батьківщині до «жорсткого» стилю спілкування з викладачем. Загальноприйнятий в Україні стиль спілкування в аудиторії можуть сприйняти як загравання. Спілкування має здійснюватися на основі діалогу та на основі спільної діяльності [5]. У міжнародній групі міжкультурна комунікація здійснюється у процесі взаємодії як представників однієї культури з представниками інших культур, так і під час взаємодії іноземців з викладачем, який є носієм культури цієї країни. Спілкуючись зі студентами, важливо враховувати їхні ціннісні орієнтири та специфіку національного менталітету. Можна говорити про своєрідність процесу комунікації представників різних культур. Емоційні індуси й зовні незворушні народи Південно-Східної Азії можуть відчувати однаково сильні почуття, але їхній прояв буде різним. Зрозуміло, викладач, який працює з іноземцями, повинен мати уявлення про стиль та мотиви поведінки своїх слухачів. Слухачі з Китаю належать до національної культуру колективістського типу. Громадська традиція поведінки відображена в стереотипі общинного мислення, сутність якого полягає в наступній тезі: «Ми всі повинні бути рівними». Підпорядкування індивіда групі є правилом, а не винятком. У студентів цієї групи низький рівень адаптивності в незнайомих ситуаціях. Тому для цієї категорії мовний матеріал викладається за принципом від простого до складного та системності. Крім труднощів, на які натрапляють іноземні слухачі в чужій країні, хворобливої адаптації, їм складно й від зіткнення з іншими культурами та менталітетом своїх однокурсників. Багато іноземних слухачів зізнаються, що їм важко розмовляти з іншими слухачами, бо вони погано розуміють один одного. Завдання викладача - враховувати подібності та відмінності мов та культур, допомогти подолати труднощі адаптації іноземних слухачів у чужій країні. Уявлення про стиль і мотиви поведінки іноземних слухачів допоможуть уникнути конфліктних ситуацій між людьми, що належать до різних культур, і допоможуть викладачеві не помилятись під час педагогічного спілкування. З одного боку, викладачеві необхідно керуватися в роботі знанням особливостей комунікації представників різних народів, з іншого - вчити їх терпимості відносно один до одного, а з третього - навчати іноземних слухачів комунікативної поведінки носіїв української мови.

При формуванні умінь та навичок міжкультурного спілкування. національні культури, тобто культури слухачів, узаємодіють та впливають один на одного. Тому, надзвичайно важливою є організація позааудиторної діяльності з метою ознайомлення студентів з історією та культурою України, підготовка групових позааудиторних заходів, виховання слухачів у дусі інтернаціоналізму та толерантності до інших культур. Для досягнення повної адаптації іноземних слухачів до нових умов навчання, викладач має допомагати їм у вирішенні проблем міжнаціонального та міжкультурного спілкування. Ця робота реалізується під час та після занять, у позанавчальний час. На заняттях спілкування викладача з слухачами будується за допомогою умовно-мовленнєвих ситуацій і нерідко носить дещо умовний характер. Позааудиторна діяльність може бути різноманітною та природнішою. Що успішнішою буде ця робота, то швидше представники різних культур зможуть досягти порозуміння. Навчальна робота слухачів після занять може бути самостійною та організованою викладачами або працівниками міжнародного відділу чи відділу виховної роботи ЗВО. Вона поєднує підготовку до навчальних занять та позааудиторну роботу. Ці види діяльності здійснюються в навчальній аудиторії, бібліотеці, клубі іноземних студентів, чи комп'ютерному класі. Зважаючи на важливість такої роботи щодо адаптації іноземних слухачів в умовах навчання на довузівському етапі, ми можемо називати її культурно-адаптаційною. Викладач повинен ураховувати менталітет слухачів, високий рівень їхнього патріотизму та національної самосвідомості. Пріоритетним у цей період є усвідомлення ними специфіки рідної культури, узаємовпливи різних культурних спільнот та збереження їхньої унікальності. На формування основ міжкультурного спілкування на підготовчому етапі навчання необхідно збільшувати контакти іноземних слухачів із українськими студентами. Звичайно, на підготовчому відділенні вони відбуваються не так часто.

На сьогодні в Україні довузівська та вузівська освіта отримують велику кількість іноземних громадян з різних країн світу. Неможливо дати опис усіх культур світу, але надзвичайно важливим є знання особливостей менталітету іноземних студентів, які найчастіше приїжджають до України та ВДПУ ім. М. Коцюбинського.

Отже, педагогічне спілкування в іноземній аудиторії це специфічна форма взаємодії суб'єктів міжкультурного спілкування викладача та слухача чи студента. Воно формується на основі володіння викладачем спеціальної технології спілкування, залежить від його педагогічної майстерності та спрямоване на освіту, виховання та розвиток іноземного слухача. У ньому завжди є резерви вдосконалення навчально-виховного процесу та розвитку основ міжкультурної компетентності як слухача підготовчих курсів чи студента, так і викладача.