Участь О. Пащенко у розбудові національної школи на Поділлі в добу української революції 1917-1921 рр.

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія

Кафедра педагогіки

Участь О. Пащенко у розбудові національної школи на поділлі в добу української революції 1917-1921 рр.

Семенова А.М. аспірантка

м. Хмельницький

Анотація

У статті розглядається участь відомої громадської діячки О. Пащенко у розбудові початкової та середньої ланок освіти у Кам'янецькому повіті Подільської губернії в період Української революції 1917-1921 рр. Праця виконана на основі базових для історико-педагогічних студій принципах історизму, системності та об'єктивності, що дало змогу розглянути предмет дослідження у просторі та часі. Також авторкою були використанні історико-педагогічні методи: проблемно-хронологічний, історико-ретроспективний, аналітико-синтетичний та мікроісторичного аналізу. З'ясовано, що з падінням інституту самодержавства в Росії у лютому 1917 р. перед народами імперії відкрилися нові можливості для реалізації проектів національного відродження. Якісно новою суспільною ситуацією скористалися, зокрема, громадські діячі Поділля, які гуртувалися навколо просвітницьких товариств. Завдяки їхній ініціативі, вдалося досягти якісних зрушень в організації освітньої справи. Принципові рішення у цьому напрямі були реалізовані уже в середині березня 1917 р., коли Подільське губернське земське зібрання ухвалило постанову про переведення навчання у початкових школах з наступного навчального року на українську мову. Цей процес набув подальшого розвитку в період Директорії Української Народної Республіки, коли рідна мова масово упроваджувалася в навчальний процес на рівні закладів, що надавали середню освіту.

Проаналізовано гуманітарні ініціативи О. Пащенко в царині розвитку мережі закладів освіти на Кам'янеччині, зокрема відкриття нових початкових та вищих початкових шкіл у повіті, а також гімназії в с. Кутківцях. Показано процес ухвалення відповідними державними та самоврядними органами знакових рішень, зосереджено увагу на публічних дискусіях, які при цьому проявлялися. Констатовано, що завдяки організаційним та інтелектуальним зусиллям О. Пащенко та кам'янецьких просвітян, прихильників національного відродження, які працювали в органах місцевого самоврядування, за роки Української революції 1917-1921 рр. вдалося повністю перевести навчання в краї на українську мову, вирішити питання щодо забезпеченості навчальних закладів українськими підручниками, підготувати шляхом організації різних підготовчих курсів відповідний учительський персонал та вирішити при цьому багато матеріально-фінансових проблем, від яких у значній мірі залежало становище учителя.

Ключові слова: громадська діячка, Олімпіада Пащенко, націоналізація школи, революція, початкова школа, середня школа, Подільська губернія, Кам'янеччина.

Abstract

Participation of O. Pashchenko in the development of the national school in Podillia region during the Ukrainian revolution of 1917-1921

Semenova A.M., postgraduate student of the Department of Pedagogy of Khmelnytskyi Humanitarian-Pedagogical Academy, Khmelnytskyi

The article examines the participation of the well-known public figure O. Pashchenko in the development of primary and secondary education in the Kamianets district of the Podillia province during the Ukrainian Revolution of 1917-1921. The research is written on the basic for historic-pedagogical studies principles of historical method, systematicity and objectivity, which made it possible to consider the subject of research in space and time. The author also used historical-pedagogical methods: problem-chronological, historical-retrospective, analytical-synthetic and micro-historical analysis. It is found out that with the fall of the institution of autocracy in Russia in February 1917, new opportunities for the implementation of national revival projects opened up for the peoples of the empire. The qualitatively new social situation was taken advantage of, in particular, by public figures of Podillia region, who rallied around educational societies. Thanks to their initiative, it was possible to achieve qualitative changes in the organization of educational affairs. Principal decisions in this direction were implemented already in the middle of March 1917, when the Podillia provincial Zemstvo Assembly adopted the resolution on the transfer of education in primary schools to the Ukrainian language since the next academic year. This process gained further development during the period of the Directory of the Ukrainian People's Republic, when the native language was massively introduced into the educational process at the level of institutions providing secondary education. The humanitarian initiatives of O. Pashchenko in the sphere of development of the network of educational institutions in Kamianets-Podilskyi region have been analyzed, in particular, the opening of new primary and higher primary schools in the district, as well as a gymnasium in the village of Kutkivtsi. The process of adoption of landmark decisions by relevant state and self- governing bodies has been shown, attention is focused on public discussions that took place at the same time. It has been stated that thanks to the organizational and intellectual efforts of O. Pashchenko and the Kamianets-Podilskyi region “Prosvita” members, the supporters of national revival who worked in local self-government bodies, during the years of the Ukrainian Revolution of 1917-1921, it was possible to completely transfer education in the region into the Ukrainian language, to resolve the issue of provision of educational institutions with Ukrainian textbooks, to prepare appropriate teaching staff through the organization of various preparatory courses and at the same time to solve many material and financial problems on which the position of the teacher depended to a large extent.

Keywords: social activist, Olimpiada Pashchenko, school nationalization, revolution, primary school, secondary school, Podillia province, Kamianets-Podilskyi region.

Постановка проблеми

Падіння самодержавства у Росії в лютому 1917 р. детермінувало процеси національного відродження народів, що входили до складу імперії. Українці не становили винятку у цьому. Ба більше, в питанні здобуття автономії та перетворення імперського державного комплексу на федерацію вони вагомо впливали на розвиток революційного руху, призводячи навіть до системних владних криз у Петрограді. Крім іншого, революція відкрила нові можливості для здійснення якісних перетворень у галузі освіти, де накопичилося чимало проблем. Однією із них і, мабуть, найвагомішою виступала неможливість проводити навчання у школах рідною мовою. Тому громадські активісти відразу розпочали боротьбу за націоналізацію школи. До когорти останніх беззастережно належить непересічна особистість Подільського краю, якою була Олімпіада Пащенко.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема розвитку освіти на Поділлі у добу Української революції 1917-1921 рр. неодноразово потрапляла у поле зору дослідницької уваги. Різні її аспекти в новітній історіографічний період розглядали відомі вітчизняні науковці. Зокрема, О. Завальнюк дослідив діяльність української інтелігенції, спрямовану на оперативне реформування успадкованої від російської держави загальноосвітні школи, через перебудову її навчального процесу на засадах українізації, відкриття нових українських шкіл, що стало одним із важливих реальних результатів національного відродження у революційну добу [1].

У спільній монографії О. Завальнюка та Ю. Телячого предметом аналізу виступає управлінська складова становлення національної системи освіти у знаковий період вітчизняної історії. Автори виокремили її специфіку за різних політичних режимів, що почергово змінювалися у ході визвольних змагань [2]. Наразі Л. Березівська зосередила свою увагу на загальних процесах реформування шкільної освіти в Україні впродовж усього ХХ ст., зокрема виділяючи специфічні риси, що були притаманними добі Української революції 1917-1921 рр. [3].

Проблема українізації загальноосвітніх шкіл за часів виборювання державності на початку ХХ ст. проаналізована А. Боровиком. Особливу увагу автор звернув на підготовчі заходи з вироблення планів українізації та їх безпосередньої реалізації урядами Центральної Ради, Гетьманату П. Скоропадського та Директорії УНР, реформування підготовки педагогічних кадрів, забезпечення шкіл підручниками та іншими засобами навчання [4]. Аналогічні питання стали предметом дослідницької студії за авторством Д. Розовика [5]. Розбудова національної системи освіти винятково за доби Української Центральної Ради перебуває у полі зору І. Передерій [6]. У контексті історії освіти України В. Прокопчук досліджує процес зародження, становлення і розвитку освіти на Дунаєвеччині, де певний час працювала у початковій школі О. Пащенко [7].

Попри значний інтелектуальний доробок з історії освітніх процесів періоду Української революції 1917-1921 рр., який слугує основою для осмислення засад, на яких вибудовувалася національна школа, на сьогодні існує чимало питань, що потребують свого подальшого дослідження. До таких, зокрема, відноситься регіональна специфіка становлення української школи та учать у цьому процесі представників національної еліти.

Метою статті є висвітлення діяльності громадської діячки Поділля О. Пащенко у царині розбудови початкової та середньої ланок освіти на Кам'янеччині в період Української революції 1917-1921 рр.

Виклад основного матеріалу

Успадкована від імперського режиму шкільна система не відповідала запитам українства. Необхідно було, по-перше, значно розширити її мережу, аби максимально охопити дитячий контингент, а, по-друге, перевести навчання на зрозумілу для більшості учнів українську мову.

Система загальноосвітньої школи складалася із трьох ступенів. На першому із них базувалася нижча початкова школа, за нею йшла вища початкова школа і на третьому ступені, який завершувався отриманням середньої освіти, була середня школа, репрезентована гімназіями, реальними школи, семінаріями та іншими закладами.

На сьогодні уже достеменно доведено, що міністерські та земські однокласні школи у плані предметного забезпечення навчального процесу практично не відрізнялися одні від одних. Базовими предметами викладання виступали Закон Божий, арифметика та російська мова. Натомість у двокласних школах учні додатково студіювали природознавство, географію, історію, основи планіметрії, креслення та церковний спів. Крім того, у деяких навчальних закладах цього типу дітей навчали певним ремеслам [8, с. 413].

Станом на 1917 р. у Кам'янецькому повіті рахувалося біля 200 нижчих початкових шкіл. Відкриття нових шкіл відбувалося доволі непросто, оскільки при цьому необхідно було вирішити низку організаційних, матеріальних, фінансових та інших питань. За констатацією О. Пащенко, у червні 1918 р. в Кам'янецькому повіті було зареєстровано 205 початкових шкіл, але 50 із них не функціонувало [9, ф. 2201, оп. 1, спр. 976, арк. 8]. На початку 1919/20 навчального року їхня кількість зросла до 230 [9, ф. 2582, оп. 1, спр. 129, арк. 119].

Українізаційні процеси на рівні початкової школи розпочалися на Поділлі відразу після перемоги революції. Уже 16 березня 1917 р. Подільське губернське земське зібрання за ініціативи О. Пащенко та інших кам'янецьких просвітян ухвалило з цього питання принципове рішення, яке містило десять пунктів. У них достатньо всеохопно розписувався процес переведення навчання на українську мову уже із 1917/18 навчального року [10, с. 68-70]. Як згодом писала О. Пащенко, «запам'ятайте дату цю, діти Поділля, України! Не знати, чи тоді у березні 17 року, це була перша і єдина така постанова на Україні? Певне і по інших місцевостях чи явочним, чи офіційним порядком народ України теж розпочав відроджувати українську школу» [11, с. 264].

Наступний крок був зроблений наприкінці травня 1917 р. під час роботи Подільського губернського вчительського з'їзду. На форумі було ухвалено низку постанов, які спрямовувалися на вирішення різних освітніх проблем [10, с. 263-268].

Щодо українізації почакових шкіл, то як стверджував Подільський губернський комісар освіти у листопаді 1917 р., попри незначний спротив русифікаторськи налаштованих учителів, «...з кожним днем проводиться все ширше і глибше» [1, с. 14].

Другим ступенем єдиної школи в Україні була вища початкова школа. У ній навчалися діти 10-12 років. Навчання було платним і становило від 17 до 50 карб. на рік. Однак діти з бідних родин могли звільнятися від внесення плати. Учні вивчали біля сімнадцяти предметів. [7, с. 101].

На протязі 1918/19 навчального року Міністерство народної освіти відкрило на Поділлі 63 нових вищих початкових школи. Крім того, було взято 29 вищих початкових шкіл на державне утримання, відкритих у 1917/18 навчальному році [9, ф. 2582, оп. 1, спр. 155, арк. 6]. На Кам'янеччині функціонувало 14 вищих початкових шкіл [9, ф. 2582, оп. 1, спр. 129, арк. 119]. Відтак досить гостро постала проблема щодо підготовки вчительського персоналу, здатного проводити навчання у цих закладах. З цією метою кам'янецькі просвітяни вийшли з ініціативою відкрити у Кам'янці- Подільському підготовчі курси для вчителів вищих початкових шкіл. За задумом ініціаторів, курси повинні мати подвійне значення:

1) дати педагогічну підготовку для осіб з середньою освітою і

2) дати середню загальну освіту для осіб, котрі не мають її, а також підготовити їх з боку педагогичного» [9, ф. 2582, оп. 1, спр. 155, арк. 6 зв.]. З огляду на ці чинники встановлювався термін навчання на курсах: для тих, хто мав середню освіту - один рук, для інших - два роки.

Особливе занепокоєння в громадських діячів викликав стан справ, що склався у закладах середньої освіти, зокрема на Кам'янеччині. До революції у повіті їх існувало 14: одна хлоп'яча гімназія, три дівочих гімназій, дві змішаних та одна доросла гімназії, одна реальна школа, одна - технічна, дві - комерційних, єпархіальна дівоча школа, духовна семінарія та вчительська семінарія [9, ф. 2582, оп. 1, спр. 129, арк. 118б]. Однак лише дві з них розташовувалися поза межами Кам'янця-Подільського. Це реальна школа та дівоча гімназія [9, ф. 2582, оп. 1, спр. 129, арк. 118б]. За 1917 р. та 1918 р. нових закладів середньої освіти відкрито не було. Із функціонуючих, три школи проводили навчання на українській мові, дві - на польській, три - на російській. Інформація з решти була відсутньою. Також п'ять середніх шкіл фінансувалося з державного бюджету, ще п'ять - з приватних коштів. Про інші заклади знову ж таки інформації не було [9, ф. 2582, оп. 1, спр. 129, арк. 118 зв.]. гуманітарний пащенко освіта кам'янеччина

Готуючись до нового 1919/20 навчального року Подільська губернська народна управа поставила завдання перед повітовими народними управами, аби ті розробили план, згідно з яким усі терени Подільської губернії мали бути більш-менш рівномірно забезпечені закладами середньої освіти. Конкретно завдання формулювалося в такий спосіб:

1) Доручити Народній Управі до слідуючого Народнього Зібрання подати розроблений доклад про утворення на Поділлю сітки середніх шкіл.

2) Прохати Повітові Народні Управи, аби вони, якомога швидше, доставили Губерніяльній Народній Управі свої матеріяли по цьому питанню» [9, ф. 2582, оп. 1, спр. 129, арк. 118в].

Для Кам'янеччини це питання було вкрай актуальним. Ще наприкінці 1918 р. із відповідним проектом виступили селяни с. Кутківець, а на рівні повіту ідею гаряче підтримала О. Пащенко. У підготовленій нею доповіді зазаначалося, що північна частина Кам'янецького повіту, яка лежить в найбільшій віддалі від осередку культури Поділля м. Кам'янця, має значну кількість учнів середньої школи. Через дорожнечу життя вони були позбавлені можливості навчатися в губернському центрі.

Водночас за останній період у цьому районі були відкриті вищі початкові школи в містечку Городку, самих Кутківцях та Гусятині, а невдовзі планувалося відкриття нових вищих початкових шкіл у містечку Смотричі та с. Купині. Усі вони могли забезпечити контингент вступників до середньої школи. Крім того, дана місцевість знаходилася поруч з Галиччиною, де пункт Гусятин-Галичський також мав велику кількість потейнційних учнів для гімназії. Щобільше, стверджувалося в доповіді, поруч знаходився і Проскурівський повіт з районом Сатанова. Ця місцевість перетиналася з районом розташування середньої школи залізницею Ярмолинці-Гусятин та низкою шосейних доріг [9, ф. 2582, оп. 1, спр. 129, арк. 84].

Виходячи з цього, констатувала О. Пащенко, виникла гостра потреба у заснуванні в цьому районі середньої школи. Такою, на її думку, могла бути «Українська Селянська 8-ми класова гімназія». Завершуючи доповідь, авторка з оптимізмом стверджувала, що «Управа рахує дуже бажаним мати в повіті хоть одну середню школу, чисто селянського типу, тим більше, що і Міністерство Освіти йде на зустріч цьому доброму почину» [9, ф. 2582, оп. 1, спр. 129, арк. 84 зв.].

Кам'янецька повітова народна управа не лише підготувала обгрунтоване клопотання, але й, з свого боку, також ухвалила окреме рішення, яке містило три пункти:

а) доручити Управі підтримати прохання селян с. Кутківці (які дають під усадьбу гімназії 20 дес. землі, 20000 карб. і потрібний будівельний матеріал) та Кутківського споживчого товариства (яке дає допомоги на відкриття гімназії 8000 карб.);

б) вибір місця між Кутківцями та Вишневчиком передати на розгляд Губерніяльної Управи і Ради;

в) асигнування на гімназію в кошторис цього року не вносити» [9, ф. 2582, оп. 1, спр. 129, арк. 84 зв.].

17 березня 1919 р. ця ухвала була направлена на розгляд до Подільської губернської народної управи. Остання, розглянувши подання, підтримала його, ухваливши постанову з чотирьох пунктів:

1) Підтримати прохання про відкриття в північній частині Кам'янецького повіту Української Селянської Гімназії;

2) зазначити остаточно пункт для цієї гімназії;

3) що торкається до коштів, то Повітове Народне Зібрання повинно першим піти на зустріч потребам гімназії, позаяк відкриття в селах гімназії - справа Повітового Земства; Губерніяльне Народне Зібрання може дати тільки ту чи иншу матеріяльну допомогу;

4) коли гімназія утворюється в тім пункті, де є багато вищих початкових шкіл, то її слід відкрити в складі 4 старших класів» [9, ф. 2582, оп. 1, спр. 129, арк. 85].

25 березня 1919 р. питання розглядала шкільно-освітня комісія Подільського губернського народнього зібрання. Вона ухвалила прийняти доповідь в редакції Управи, асигнувавши на цю справу 20000 карб. Таке ж рішення по даній доповіді підтримала й фінансова комісія [9, ф. 2582, оп. 1, спр. 129, арк. 85 зв.].

Врешті, 3 квітня 1919 р. питання слухалося гласними Подільського губернського народного зібрання. У своєму виступі О. Пащенко наполягала, аби гімназія була відкрита саме в селі Кутківцях, позаяк місцеве селянство дуже активно підтримало цей проект. Вони були готові виділити під гімназію один двоповерховий будинок, який, щоправда, потребував великого ремонту, два одноповерхові будинки і декілька службових будівель. О. Пащенко запевнила також присутніх, що це були не лише гасла, а селяни с. Кутківець на своєму сході уже затвердили відповідне рішення [9, ф. 2582, оп. 1, спр. 129, арк. 83].

У результаті обговорення губернські гласні ухвалили наступне рішення:

1) Клопотатись перед Міністерством Народньої Освіти про відкриття в північній частині Кам'янецького повіту Української селянської гімназії;

2) Пунктом для цієї гімназії згідно постанови Повітової Народньої Ради і пропозиції гласного Губерніяльної Народньої Ради О.М. Пащенко зазначити село Кутківці;

3) Асигнувати в допомогу гарному почину громадян села Кутківців на потреби гімназії 20 (двадцять) тисяч карбованців [9, ф. 2582, оп. 1, спр. 129, арк. 83-84].

Реалізація проекту була завершена 1 жовтня 1919 р., коли відбулася здача іспитів та прийом до гімназії. Набір здійснювався в 1-й, 2-й - 5-й і 6-й класи гімназії. Відповідні прохання з документами в 1-й та 2-й класи подавалися на ім'я інспектора, а в 5-й та 6-й класи - на ім'я директора [9, ф. 2582, оп. 1, спр. 129, арк. 88]. Директором гімназії призначили А. Залевського [9, ф. 2582, оп. 1, спр. 129, арк. 86].

Згадуючи про цей освітній проект в роботі «Народне земство Кам'янеччини на Поділлі за 1917-1920 рр.», завершену в 1938 р., О. Пащенко писала: «„Українська гімназія на селі!!” - посміхались міські українофоби, а їх тоді було чимало... Ох, як багато! Аж шипіли на саме слово „Україна”. Навіть учителі російських шкіл перед дітьми українськими кепкували з їх природної мови. Так, конче треба було мати свою середню школу, мати освічених людей - працівників і власне із свого народу. Тому повітова Управа намітила поки що дві сільські гімназії: в південній частині повіту в с. Кутківцях...» [11, с. 312].

Наразі кам'янецькими просвітянами та вчительською спілкою в середині серпня 1919 р. перед Міністерством народної освіти ініціювалося прохання улаштувати в Кам'янці-Подільському тритижневі курси українознавства для вчителів середніх шкіл. Програма курсів включала виклади з української мови в обсязі 6 год. на тиждень, українського письменства - 6 год., нарису історії української культури - 2 год., а також коротких курсів термінології: з мови та письменства, історії, фізики та математики, природознавства та геометрії по 2 год. на тиждень для кожного курсу. Крім того, для практичних вправ з української мови вводився окремий семінар, на що передбачалося 6 год. на тиждень. Міністерство народної освіти УНР підтримало цю ініціативу, на що асигнувало 8400 гривень [9, ф. 2582, оп. 1, спр. 143, арк. 94].

Висновки

Таким чином, відродження національного руху після падіння самодержавства в Росії у лютому 1917 р. вагомо позначилося на розвитку культурно-освітніх сегментів державотворення. На рівні регіонів і, зокрема, на Поділлі провідну роль у цьому відіграли представники української інтелігенції, котрі за досить непростих умов зуміли реалізувати багато проектів. Серед останніх своєю організаційною та інтелектуальною діяльністю вирізнялася О. Пащенко. Завдяки її старанням за роки Української революції 1917-1921 рр. у Кам'янецькому повіті вдалося розвинути мережу початкової ланки освіти, провести її українізацію, організувати різноманітні курси з підготовки вчительських кадрів. За досить короткий період був реалізований знаковий проект з відкриття гімназії в с. Кутківцях. За ініціативою О. Пащенко його підтримали Подільське губернське народне зібрання та Міністерство народної освіти. Усі освітні заходи у своїй сукупності створили умови, які дозволяли поетапно наповнювати навчальний процес українським змістом.

Література

1. Завальнюк О.М. Подільська інтелігенція у реформуванні загальноосвітньої школи в добу Української революції (1917-1921 рр): Історичний нарис. Кам'янець-Подільський: «Медобори-2006», 2017. 62 с.

2. Завальнюк О.М., Телячий Ю.В. Будівництво української загальноосвітньої школи в роки національно-демократичної революції (1917-1921 рр.): Історичний нарис. Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2001. 212 с.

3. Березівська Л.Д. Реформування шкільної освіти в Україні у ХХ столітті: монографія. Київ: Богданова А.М., 2008. 406 с.

4. Боровик А.М. Українізація загальноосвітніх шкіл за часів виборювання державності (1917-1920рр.). Чернігів: Чернігівські обереги, 2008. 368 с.

5. Розовик, Д.Ф. Українське культурне відродження в роки національно-демократичної революції (1917-1920 рр.): моногр. Київ: ВПЦ «Київський університет», 2002. 311 с.

6. Передерій І. Розбудова національної системи освіти в Україні за доби Центральної Ради: історичний аспект: монографія. Полтава: Видавництво ПНТУ, 2009. 160 с.

7. Прокопчук В.С. Освіта на Дунаєвеччині: від перших шкіл - до суспільства знань: монографія. Кам'янець-Подільський: Зволейко Д. Г., 2018. 412 с.

8. Філінюк В.А. Зміни у сфері освіти в період Центральної Ради та їх вплив на селянство Наддніпрянської України. Освіта, наука і культура на Поділлі: зб. наук. пр. Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2013. Т. 20. С. 412-418.

9. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України.

10. Адамський В. Р. «Просвіти» Поділля в добу Української Центральної Ради (березень 1917 - квітень 1918рр.). Хмельницький: ФОП Цюпак А.А., 2018. 478 с.

11. Пащенко О. Пащенко О.М. Матеріали до життєпису / упоряд. В. Адамський. Хмельницький: ПП Мельник А. А., 2012. 469 с.

References