Теоретичний аналіз проблеми розвитку спостережливості як умови формування природознавчої компетентності учнів початкових класів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сумський державний педагогічний університет імені А.С. Макаренка

Теоретичний аналіз проблеми розвитку спостережливості як умови формування природознавчої компетентності учнів початкових класів

Колишкіна Алла Петрівна кандидат педагогічних наук, доцент кафедри дошкільної і початкової освіти

Чобанян Анна Варужанівна кандидат психологічних наук, старший викладач кафедри спеціальної та інклюзивної освіти

Суми

Анотація

Завданням сучасної системи освіти є формування в учнів початкових класів природознавчої компетентності. Вирішення даного завдання може бути здійснено в рамках реалізації компетентнісного підходу в освіті, який дозволяє виділити природознавчу компетентність учнів в якості системної інтегративної якості індивідуальності. Формуванню природознавчої компетентності молодших школярів сприяє впровадження в систему освіти дослідницької діяльності, а саме методу спостережень.

Різноманітність підходів свідчить про єдність розуміння спостереження як активної форми пізнання навколишньої дійсності, що має на меті нагромадження фактів, початкових уявлень про об'єкти і явища, внаслідок чого воно може розглядатися як психічний процес, як пізнавальна діяльність і як метод навчання. Поняття «спостережливість» розуміємо як складну якість особистості, що виявляється в уміння швидко встановлювати істотні та характерні ознаки об'єктів спостереження.

Ключову дефініцію дослідження «компетентність» вживаємо у такому тлумаченні: «компетентність - набута у процесі навчання, інтегрована здатність особистості, яка складається із знань, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці».

Обґрунтовано ключові і предметні компетентності, які знаходяться у певній ієрархії і підпорядковуються одна одній. Серед предметних компетентностей природознавча є основоположною, якою має оволодіти молодший школяр в результаті вивчення природознавства. Для нашого дослідження найбільш доцільним є тлумачення предметної природознавчої компетентності у Державному стандарті початкової загальної освіти, яке визначається як «особистісне утворення, що характеризує здатність учня розв'язувати доступні соціально і особистісно значущі практичні та пізнавальні проблемні задачі, пов'язані з реальними об'єктами природи у сфері відносин «людина - природа».

У процесі розвитку спостережливості з метою формування природознавчої компетентності учнів важливо вибудувати систему успішного функціонування всіх компонентів освітньої системи, залежної від цілей, завдань, змісту, форм і методів, тобто забезпечити необхідні педагогічні умови. На наш погляд, найбільш ефективними й доцільними умовами розвитку спостережливості у формуванні природознавчої компетентності учнів початкових класів будуть: створення емоційно-ціннісної основи спілкування школярів з природою в процесі проведення уроків та проєктів на свіжому повітрі; використання спостереження у процесі ігрової діяльності учнів початкових класів.

Ключові слова: спостережливість, компетентність, природознавча компетентність, учні початкових класів.

Abstract

Kolyshkina Alla Petrivna Candidate of pedagogical sciences, associated prof, of the Chair of preschool and primary education, Sumy State Pedagogical University named after A.S. Makarenko, Sumy, Ukraine, Sumy

Chobanian Anna Varuzhanivna Candidate of psychological sciences, senior lecturer of the Chair of Special and Inclusive Education, Sumy State Pedagogical University named after A.S. Makarenko, Sumy

THEORETICAL ANALYSIS OF THE PROBLEM OF THE DEVELOPMENT OF OBSERVATION AS A CONDITION FOR THE FORMATION OF SCIENCE COMPETENCE OF PRIMARY GRADE STUDENTS

The task of the modern education system is the formation of natural science competence in elementary school students. The solution of this task can be carried out within the framework of the implementation of the competence approach in education, which allows to highlight the natural science competence of students as a system integrative quality of individuality. The formation of the natural science competence of younger schoolchildren is facilitated by the introduction into the education system of research activities, namely the observation method.

The variety of approaches indicates the unity of the understanding of observation as an active form of knowledge of the surrounding reality, which aims to accumulate facts, initial ideas about objects and phenomena, as a result of which it can be considered as a mental process, as a cognitive activity and as a method of learning. We understand the concept of "observation" as a complex personality quality, which manifests itself in the ability to quickly establish essential and characteristic features of the objects of observation.

We use the key definition of the research "competence" in the following interpretation: "competence is acquired in the process of learning, an integrated ability of an individual, which consists of knowledge, experience, values and attitudes, which can be fully implemented in practice."

The key and subject competences, which are in a certain hierarchy and subordinate to each other, are substantiated. Among the subject competences, natural science is fundamental, which a junior high school student should master as a result of studying natural science. For our study, the interpretation of the subject natural science competence in the State Standard of Primary General Education is the most appropriate, which is defined as "personal education, which characterizes the student's ability to solve available socially and personally significant practical and cognitive problems related to real objects of nature in the sphere of "man - nature" relations.

In the process of developing observability in order to form the natural science competence of students, it is important to build a system of successful functioning of all components of the educational system, depending on the goals, tasks, content, forms and methods, that is, to ensure the necessary pedagogical conditions. In our opinion, the most effective and appropriate conditions for the development of observation in the formation of the natural science competence of elementary school students will be: creating an emotional and valuable basis for communication of schoolchildren with nature in the process of conducting lessons and projects in the fresh air; the use of observation in the process of game activity of primary school students.

Keywords: observation, competence, natural science competence, primary school students.

Вступ

Постановка проблеми. Реалізація євроінтеграційних реформ освітньої системи України сприяла переосмисленню основних цінностей нашого суспільства. В зв'язку з цим велика увага сьогодні приділяється збереженню навколишнього середовища, розумному використанню природних ресурсів та стабілізації екологічної ситуації. Формування двох із одинадцяти визначених Концепцією Нової української школи ключових компетентностей - «Компетентності в галузі природничих наук, техніки і технологій» та «Екологічна компетентність» - є одним із завдань навчання природознавства в початковій школі.

Перехід школи на нові показники якості освіти (компетентності) і формування ключових і предметних компетентностей нормативно закріплено Законом України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», Державним стандартом початкової загальної освіти», Концепцією Нової української школи, Критеріями оцінювання навчальних досягнень учнів. У контексті їх вимог освітній процес має бути спрямований на формування компетентностей учнів, однією з яких є природнича.

Умовою розвитку природознавчої компетентності учнів початкових класів виступає спостереження, яке ґрунтується на адекватному сприйманні навколишньої дійсності, і характеризується умінням бачити, помічати, розпізнавати та досліджувати ті чи інші об'єкти і явища природи. Уміння спостерігати залежить від ступеня оволодіння прийомами спостереження, від спостережливості як якості особистості, що полягає в готовності суб'єкта до систематизованого сприйняття і обробки природничих даних.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема формування компетентностей учнів стала предметом уваги українських науковців Т. Байбари, Н. Бібік, О. Біди, С. Бондар, М. Вашуленка, Л. Коваль, О. Пометун, О. Савченко та ін. У результаті їхнього наукового пошуку обґрунтовано теоретичні і методичні засади формування компетентностей у молодших школярів.

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про певну увагу до проблеми спостереження, спостережливості учнів початкової школи. Існують різні підходи до тлумачення цих понять. Так психологи Г. .Люблінська і С. .Рубінштейн розглядають спостереження як важливий пізнавальній психічний процес, Б. Ананьєв вважає, що спостереження - це вид пізнавальної діяльності. Суттєвими для нас є наукові дослідження О. Артемчук, М. Бабій, Т. Тарасової, А. Кульвічінє, А. Лєбєдь, в яких розглядаються психолого-педагогічні підходи до процесів засвоєння і формування природничих понять і уявлень, ціннісного ставлення школярів до природи, формування природознавчої компетентності.

Мета статті - на основі аналізу сутності та структури спостережливості, як складної якості особистості, визначити педагогічні умови розвитку спостережливості у формуванні природознавчої компетентності учнів початкових класів.

Виклад основного матеріалу

Виходячи з визначеної мети дослідження маємо дослідити психолого-педагогічні механізми процесу спостереження та спостережливості, умови формування і ймовірний його вплив на природознавчу компетентність дитини молодшого шкільного віку. З цією метою проведемо аналіз психолого-педагогічної літератури з означеної проблеми.

При безпосередньому контакті з навколишнім середовищем людина отримує інформацію не лише про певні властивості та якості, притаманні тим чи іншим об'єктам та явищам, відчуваючи їх, але й відомості про самі об'єкти як цілісні утворення. Саме процес сприймання забезпечує цілісне їх відображення в мозку людини. Однією з важливих умов адекватного сприймання є спостереження і спостережливість

Проблемі спостережень, розвитку спостережливості приділялось багато уваги в дослідження різних вчених. Ця різноманітність підходів свідчить про єдність розуміння спостереження як активної форми пізнання навколишньої дійсності, що має на меті нагромадження фактів, початкових уявлень про об'єкти і явища, внаслідок чого воно може розглядатися як психічний процес, як пізнавальна діяльність і як метод навчання.

Існують різні підходи до визначення самого процесу спостереження і розуміння його суті. Так, як І. Коренева розглядає спостереження як планомірне, більш або менш довготривале сприймання, що дає змогу простежити те чи інше явище, ті чи інші зміни, які відбуваються в об'єктах сприймання [6]. учень природознавчий дослідницький

У роботах Б. Ананьєва спостереження визначається як складна психічна діяльність, в якій сприймання, мислення і мова об'єднуються в єдиний цілісний акт розумової роботи. В цьому визначенні підкреслено, що спостереження передбачає не тільки безпосереднє сприймання фактів, але й осмислення, інтерпретація.

Пізнавальна діяльність розпочинається з відчуттів і сприймань. У методиці викладання природознавства виділяють пізнання двох рівнів: емпіричний і теоретичний. На емпіричному рівні предмет пізнання безпосередньо пов'язаний із суб'єктом. Спостереження використовується для побудови пізнання на емпіричному рівні. Завдяки пізнавальним операціям, які здійснюються на цьому рівні, відбувається фіксація, реєстрація, порівняння, класифікація всієї інформації про об'єкт вивчення. Одержується інформація про зовнішні властивості та ознаки предметів через аналізатори, фіксується в свідомості у формі звукових, просторових, часових, смакових, дотикових та інших активних перцептивних діях.

Так, С. Рубінштейн вважав, що сприймання в міру того, як воно стає свідомим, перетворюється на спостереження. Це прослідковується в цілеспрямованому слуханні, вдивлянні, внюхуванні тощо; разом з тим у дитини формується спостережливість. Спочатку вона виявляється в ігровій діяльності, поступово перетворюючись у складну пізнавальну, яка характеризується інтерпретацією сприйманого. Виходячи з вище сказаного, вчений виділив такі стадії інтерпретації: 1) уподібнююча; 2) що ґрунтується на зовнішніх, чуттєво даних властивостях; 3) інтерпретація, в якій розкриваються внутрішні, несуттєві дані абстрактні властивості, властивості предметів і явищ у їхніх внутрішніх взаємозв'язках [14].

У своїх дослідженнях, С. Максименко зауважує про об'єктивність методу спостереження, яке ґрунтується на тому, що психологічна діяльність так чи інакше, але виявляється зовні. Саме за зовнішніми виявами можна дійти висновку про деякі психологічні особливості; про те які висновки можна зробити відносно поведінки, стану та інших суто зовнішніх характеристик [10].

На основі психолого-педагогічного аналізу С. Максименко виділив ряд правил для надійного і якісного проведення спостереження:

1) систематичність і багаторазовість спостереження даного явища у різний час і в різних ситуаціях (повторюваність та не випадковість явищ);

2) уникання оціночних суджень, обов'язковість перевірки альтернативних гіпотез;

3) проведення спостережень кількома дослідниками;

4) загальну ситуацію і контекст дослідження взяти за взірець для порівняння з спостереженням за окремим відрізком поведінки.

Отже, спостереження вигідно відрізняє довільне сприймання від мимовільного. Показником спостереження виступає тривале, цілеспрямоване зосередження уваги на предметі сприймання, яке в свою чергу визначене за планом і має мету. Спостереження може бути тривалим, коли планується спостереження змін у поведінці тварин під впливом догляду за ними, короткотривалим воно буває тоді, коли спостерігаються короткочасні явища. Залежно від поставленої мети увага під час спостереження може зосереджуватися або на явищі загалом, або на окремих його деталях.

Не слід забувати про ще одну умову об'єктивності спостереження - це важливість фіксування не окремого вирваного з контексту факту, а реєстрація дій на фоні загальної ситуації, тому що в залежності від ситуації, в якій одержувався результат, буде змінюватися психологічне значення. Особливо уважним потрібно бути, коли проводяться спостереження за мінливими явищам, тому чим систематичнішим буде спостереження, тим більш повну картину світу можна отримати.

Спостереження має таку властивість, яка визначає його серед інших методів пізнання - це можливість невтручання у картину перебігу подій, здатність бачення цілісної ситуації у найбільш природному вигляді. Наслідком мінімального впливу спостерігача на досліджувані явища є фіксування досі невідомих явищ, створення простору для спонтанності і незапланованості [10].

При правильній організації спостереження можемо досягти матеріалу, який часто не можливо одержати іншими методами, особливо тоді, коли не прогнозується виявлення реакцій. Це доводить незамінність методу спостереження у формуванні природничої компетентності дитини молодшого шкільного віку. Спостереження якнайкраще сприяє засвоєнню природних знань. На відміну від інших методів пізнання, цей метод розвиває не лише практичний інтерес, але й всю гаму почуттів до природи. Наявність одного лише інтересу, який не має опори на спостереження, на її справжню любов до життя у всьому багатстві його виявів, неминуче позбавляє людину мислити.

У результаті застосування спостережень розвивається спостережливість - сукупність особистих якостей і здібностей людини, яка передбачає вміння підмічати суттєве в навколишньому світі, правильно розпізнавати типові риси в тих чи інших явищах, швидко орієнтуватися в різних ситуаціях.

Отже, для уточнення сутності поняття «спостережливість» вивчено і розглянуто сутність категорії «спостереження». Так, у філософському енциклопедичному словнику поняття «спостережливість» розглядається як вміння вирізняти характерні, проте ледве помітні особливості предметів і явищ. Вказується на те, що це важлива якість особистості, тобто вміння помічати в предметах і явищах істотне, часто малопомітне, не виділяється з навколишнього світу [16, с. 325]. У «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» трактування поняття «спостережливість» - це складна якість особистості, що виявляється в уміння швидко встановлювати істотні та характерні ознаки об'єктів спостереження [2].

Як вважає І. Демічева, спостережливість - досить складна здібність і в своєму розвитку проходить принаймні три послідовних етапи (рівні). Перші два розрізняються за характером предметів, що є її об'єктами. Суто умовно називає ці рівні внутрішньо предметною і міжпредметною спостережливістю. Перша - це та, яку в повсякденному житті прийнято іменувати привітливістю; другу визначив як уважність. Йдеться про здатність звертати увагу ( в основному мимовільно) на відсутність в тому чи іншому предметі (або його зображенні) певного елемента або наявність чогось незвичного [4].

Науковець дає пояснення визначення спостережливості як здібності. Процес сприймання на початковій стадії має схематичний характер - людина сприймає лише цілісний загальний контур предмета. Навіть якщо в ньому або його зображення немає окремих елементів, ми все одно визначаємо даний об'єкт. При цьому не завжди усвідомлюємо наявність певних прогалин. Ця властивість людського пізнання описується як тенденція до створення цілісних образів. Саме вона й забезпечує сприйманню побіжність, яка зберігає багато часу, що стає життєвою необхідністю.

Спостережливість не можна розглядати тільки в аспекті сприймання. Так, Т. Байбара довела, що від спостережливості залежить успіх запам'ятовування різноманітного матеріалу, своєрідною опорою для запам'ятовування і відтворення є здатність помічати в сприйманому матеріалі характерне. Забування сприйнятого зумовлене невмінням бачити в запам'ятованому матеріалі істотне, виділяти опорні пункти як чуттєвого (сенсорного), так і мисленого характеру. Забувається переважно те, що не має в своїй основі образів уявлення або слова як опори [1].

Механізм переходу сприймань у спостереження, а далі у процес мислення надзвичайно складний і потребує закономірності Але практична діяльність вимагає глибокого і всебічного знання об'єктів, з якими маємо справу. Тому варто взяти до уваги вищу форму пізнання об'єктивної дійсності - мислення. У даному випадку воно має низку особливостей. Перш за все, мислення носить опосередкований характер, що означає вихід за межі чуттєвого пізнання і сприймання навколишнього світу за допомогою складних пізнавальних функцій мозку і мовлення та формування нових понять. Незаперечним є той факт, що речі приходять і зникають, і навіть вислизують від спостереження. Для виникнення природного поняття достатньо безпосередньо стикнутися і побачити предмет або явище, а щоб це поняття перейшло в усвідомлення потрібно закріпити лінгвістично, так воно зберігається для наступного використання. Навіть якщо предмет чи явище відсутні, то може бути створене слово, яке викликає утворення значення чи поняття.

Над проблемою пізнавальної діяльності працював видатний психолог Г. Костюк. Він вважав, що природною основою прагнення пізнати навколишню дійсність є орієнтувальний, або дослідницький рефлекс. Дитина вже з раннього віку проявляє допитливість, ставлячи безліч запитань такого плану: «А це що?», «Чому?», «Навіщо?» тощо. Психолог наголошував на тому, що не потрібно пригнічувати природню допитливість учнів, а навпаки спонукати до невпинного розгортання їх пізнавальної діяльності. Вчитель повинен уважно ставитися до запитань дітей, давати правильні відповіді на них, заохочувати учнів до самостійних спостережень і висновків - усе це стимулює їх прагнення пізнавати предмети і явища [7].

Спостережливість формується в різних видах діяльності, але залежно від особливостей діяльності вона проявляється своєрідно. Саме цю особливість спостережливості потрібно підтримувати і спрямовувати в потрібному напрямі. У цьому випадку спостереження супроводжувати порадами як найкраще спостерігати ті чи інші явища і об'єкти природи, уявити певні життєві процеси, знаходити в них спільне чи відмінне відповідно до пізнавального завдання.

Психолог П. Блонський вважав, що формування спостережливості буде ефективним, якщо попередньо учнів ознайомити з спостережуваним матеріалом, зацікавити їх роботою, скласти план спостереження, щоб дитина прагнула до того, щоб усе добре побачити, осмислити і засвоїти.

Такий вид навчання має аналітико-синтетичний характер. Учні виділяють основні елементи об'єкта і об'єднують їх в одне ціле, встановлюють причинно- наслідкові зв'язки між ними. Осмислення є завжди процесом пізнання нового, невідомого за допомогою вже відомого. Лише спираючись на вже пізнане ми можемо розв'язувати нові пізнавальні завдання, оволодівати ще непізнаним. Джерелом фактів, необхідних для розуміння тих чи інших об'єктів є чуттєве пізнання через спостереження. Але не можна сприймати предмет або явище без його розуміння, зрозуміти - значить розкрити в тому, що ми сприймаємо безпосередньо невідомі нам зв'язки.

Виходячи з вище сказаного, доходимо до висновку, що просте спостереження, насправді це досить складний у процедурному відношенні метод. Проте це не єдині труднощі. Лише правильно організоване воно може виконувати свої пізнавально-практичні функції, а саме: забезпечення емпіричною інформацією, попередньої організації в об'єкті, уточнення результатів та інше.

Природнича компетентність формується на основі ціннісного ставлення до природи і не є абстрактною, вона конкретна і виховується в результаті безпосереднього спостереження за природними об'єктами. Особливо важливим є проведення спостереження в початковій школі, які переплітаються з науковістю, доступністю і цікавістю. Це питання недостатньо розроблене в методиці навчання молодших школярі. Потрібно застосовувати таку методику, яка б формувала цілісне ставлення до явищ і об'єктів спостереження. Це і дає основу для необхідних ціннісних орієнтацій.

Пріоритети сучасної освітньої політики України спрямовують діяльність педагогів на реалізацію компетентнісно орієнтованої освіти, яка «в кінцевому підсумку повинна не просто дати людині суму знань, умінь та навичок, а й сформувати її компетентність як загальну здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню» [9, с. 3].

Знання, вміння й навички, яких школярі набувають під час навчання у школі, безперечно, є важливими. Але знання швидко старіють і забуваються, їх цінність для особистості та для суспільства відносна. Тому важливим нині є не тільки вміння оперувати власними знаннями, а й бути готовим змінюватися та пристосовуватись до нових потреб ринку праці, оперувати й управляти інформацією, активно діяти, швидко приймати рішення, навчатись упродовж життя. Школа повинна допомогти учням оволодіти компетентністю як важливим засобом розуміння і здійснення змін.

Зміни, що відбуваються у початковій освіті, визначають компетентність як нову одиницю виміру освіченості людини. Сьогодні увага звертається не на сукупність засвоєних знань і сформованих умінь та навичок як результат навчання, а на їх практичне втілення для вирішення нестандартних ситуацій. Реалізація компетентнісного підходу передбачає створення освітньої моделі у центрі якої - ключові компетентності.

У роботах українських вчених Н. Бібік, І. Дичківської, О. Пометун, О. Савченко приділяється значна увага теоретичним і прикладним аспектам впровадження в освіту компетенісного підходу, ключовим поняттям якого є компетентність. Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про те, що розкриттю сутності поняття «компетентність» приділяється значна увага.

У Великому тлумачному словнику сучасної української мови «компетентність» характеризується як добра обізнаність, що ґрунтується на достатньому рівні знань у якій-небудь галузі; кваліфікованість [2, с. 445]. «Енциклопедія освіти» визначає поняття «компетентність у навчанні» як «коло питань, в яких людина добре розуміється» [5, с. 408]. У зарубіжних джерелах компетентність часто передають через усталені поняття: «здатність до ...», «комплекс умінь», «умілість», «готовність до.», «знання в дії», «спроможність» тощо [5, с. 2].

У дидактиці компетентність подається як володіння компетенціями. «Компетентність - це якість особистості, яка необхідна для якісної продуктивної діяльності в певній сфері» [11, с. 192].

У Державному стандарті початкової освіти дефініція «компетентність» вживається у наступному тлумаченні: «компетентність - набута у процесі навчання, інтегрована здатність особистості, яка складається із знань, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці» [3, с. 2].

У «Рекомендаціях Європейського Парламенту та Ради Європи щодо формування ключових компетентностей освіти впродовж життя» та Концепції Нової української школи зазначається, що «компетентність - динамічна комбінація знань, способів мислення, поглядів, цінностей, навичок, умінь, інших особистих якостей, що визначає здатність особи успішно провадити професійну та/або подальшу навчальну діяльність» [13; 8].

Погоджуючись із думкою С. Шишова, який вважає, що компетентність - це співвідношення між знаннями і практичними діями, що проявляється здатністю до діяльності в реальних життєвих ситуаціях на основі набутих знань. Науковець розглядає їх як можливість встановлення зв'язку між знаннями і ситуацією, а в ширшому розумінні - як здібність знайти, виявити процедуру (знання і дію), що придатна для розв'язання проблеми.

Отже, теоретичний аналіз наукових джерел, остаточно надав можливість застосовувати в даному дослідженні дефініцію «компетентність» як інтегровану якість особистості, яка набувається у процесі навчання та особистого пізнавального і життєвого досвід, та охоплює динамічне поєднання: знання, уміння, навички, досвід, життєві орієнтації, переконання, власне ставлення й може реалізовуватися в практичній діяльності. Компетентність - результат освіти, особистісна якість учня, що вже склалася, а також мінімальний досвід діяльності в даній галузі.

Формування компетентностей залежить від способу організації засвоєння знань, оскільки головним є не обсяг або міцність знань, а те, як організовані індивідуальні знання, наскільки вони надійні в якості основи для прийняття ефективних рішень відносно тієї чи іншої конкретної ситуації - акцентує М. Холодна. Окрім сукупності знань, компетентність охоплює низку загальних навчальних і пізнавальних умінь.

Учень у процесі навчання має справу з багатьма компетенціями, якими він опановує. «Сформована предметна компетентність - це інтегральна категорія, яка включає сукупність ціннісних орієнтацій, знань, умінь, різні способи і рівні навчальної діяльності, а також досвід, що закладаються в межах конкретного навчального предмета» [12, с. 70].

Серед предметних компетентностей природознавча є основоположною, якою має оволодіти молодший школяр в результаті вивчення природознавства. Для нашого дослідження найбільш доцільним є тлумачення предметної природознавчої компетентності у Державному стандарті початкової загальної освіти, яке визначається як «особистісне утворення, що характеризує здатність учня розв'язувати доступні соціально і особистісно значущі практичні та пізнавальні проблемні задачі, пов'язані з реальними об'єктами природи у сфері відносин «людина - природа» [3, с. 2].

Предметна природознавча компетентність - особистісне утворення, що характеризує здатність учня початкової школи розв'язувати доступні природничі, екологічні, практичні та пізнавально-проблемні задачі, пов'язані з реальними об'єктами природи у сфері взаємодії «людина - природа». Відповідно Державному стандарту базової і повної загальної середньої освіти, природознавча компетентність формується під час викладання і реалізації природничої освітньої галузі в початковій школі. Основна мета навчального освітньої галузі - формування природознавчої компетентності шляхом засвоєння системи інтегрованих знань про природу і людину, основ екологічних знань, опанування способів навчально-пізнавальної і природоохоронної діяльності, розвитку ціннісних орієнтацій у ставлення до природи [3].

Відповідно до Державного стандарту і програми природничої освітньої галузі для 1-2 та 3-4 класів, природознавчу компетентність утворюють такі структурні складники: ціннісний, когнітивний (знаннєвий), діяльнісний.

Ціннісний складник предметної природознавчої компетентності учнів - це система цінностей молодших школярів у сфері відносин «людина-природа» та природоохоронної практики. У структуру поняття «компетентність» входить сукупність ціннісних орієнтацій, оскільки одним із основних завдань шкільної природознавчої освіти є формувати в учнів позитивних ціннісних орієнтацій до об'єктів живої природи. З позиції Н. Матяш, Т. Коршевнюк, важливим виховним аспектом є ставлення людини до природи як цінності в цілому і природних об'єктів зокрема. Учителю необхідно постійно підтримувати атмосферу пошуку та відкриття для того, щоб пробуджувати в учнів пізнавальний інтерес до вивчення природознавства, спрямовувати їх на формування мотиваційних установок, ціннісних орієнтацій у ставленні до природи та відчуття себе як невід'ємної частини навколишнього світу, виховувати почуття обов'язку і відповідальне ставлення до природи, людей і праці.

Когнітивний (знаннєвий) складник предметної природознавчої компетентності учнів становлять предметні знання. Знання з природознавства є міцними і функціональними, якщо вони приведені у відповідну систему та характеризуються цілісністю. Так, А. Степанюк визначає цілісність знань як «внутрішню характеристику системи, якої вона набуває на заключному етапі свого висхідного розвитку. Формування в учнів системних знань - основа формування їх цілісності» [15, с. 4]. Знаннєвий складник природознавчої компетентності учнів повинен відповідати Державному стандарту початкової загальної освіти, сучасному стану розвитку наук про природу, інтеграції пропедевтичних знань з біології, географії, фізики, астрономії, хімії та екології, можливостям реалізації міжпредметних зв'язків у початковій школі.

Процес формування будь-чого здійснюється в діяльності. Діяльніший складник природознавчої компетентності учнів складають уміння, навички й оволодіння різноманітними способами діяльності. Як зазначає Ю. Фокін, учень у процесі навчання постійно здійснює безліч дій: слухає, записує, розглядає, порівнює, спостерігає, тому необхідно створювати умови для максимальної самостійної діяльності учнів через різноманітні форми, методи і засоби навчання. Діяльнісний складник природознавчої компетентності учнів початкової школи ґрунтується на пізнавальній і творчій активності школярів і включає ведення спостережень за об'єктами природи з виявленням причинно- наслідкових зв'язків між явищами, об'єктами природи та життєдіяльністю людини, уміння здійснювати пошукову, дослідницьку, практичну та природоохоронну діяльність, робити висновки та узагальнення, створювати проєкти для стимулювання пізнавального інтересу, розвитку спостережливості, мовленнєвої діяльності.

Формування природознавчої компетентності здійснюється під час урочної, позаурочної та позакласної форми організації навчання з урахуванням специфіки навчального предмета і вимагає певних умов: природне розвивальне середовище; спілкування дітей з об'єктами природи; активна діяльність дітей у природі, яка повинна поєднуватися із спостереженнями, дослідженнями, практичними роботами, природоохоронною діяльністю.

У процесі розвитку спостережливості з метою формування природознавчої компетентності учнів важливо вибудувати систему успішного функціонування всіх компонентів освітньої системи, залежної від цілей, завдань, змісту, форм і методів, тобто забезпечити необхідні педагогічні умови. На наш погляд, найбільш ефективними й доцільними умовами розвитку спостережливості у формуванні природознавчої компетентності учнів початкових класів будуть: створення емоційно-ціннісної основи спілкування школярів з природою в процесі проведення уроків та проєктів на свіжому повітрі; використання спостереження у процесі ігрової діяльності учнів початкових класів.

Висновки

Таким чином, природознавча компетентність учнів початкових класів - це особистісна якість, яка характеризується сукупністю мотивів, ціннісних орієнтацій, знань, умінь, навичок з природознавства і формує здатність учня розв'язувати пізнавальні, проблемні і практичні задачі у сфері відносин «людина-природа». Набуття учнями системи знань, умінь та навичок спрямовано на формування їхньої компетентності, тому природознавчу компетентність і шляхи її формування слід розглядати як результат навчання природознавства молодших школярів.

Перспективи подальшої наукової розвідки потребують вивчення проблеми на експериментальному рівні з метою виявлення залежності рівня сформованості природознавчої компетентності від рівня спостережливості учнів початкових класів та обґрунтування педагогічних умов розвитку спостережливості у формуванні природознавчої компетентності учнів початкових класів.

Література

1. Байбара Т. М. Компетентнісний підхід в початковій ланці освіти: теоретичні засади. Формування ключових і предметних компетентностей молодших школярів: теоретичні аспекти: дайджест / Укл. О. В. Онопрієнко. Донецьк: Каштан, 2011. С. 31-41.

2. Великий тлумачний словник української мови. Уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. Київ: ВТФ «Перун», 2001. 1440 с.

3. Державний стандарт початкової загальної освіти для дітей з особливими освітніми потребами Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2013 р. № 607. Режим доступу: https://ips.ligazakon.net.

4. Демічева І. Ю. Практичні роботи з природознавства, фенологічні спостереження, календар погоди. Київ: Генеза, 2007. 78 с.

5. Енциклопедія освіти. Упор. Бех І. Д., Бібік Н. М., Биков В. Ю. Київ: Юрінком Інтер, 2008. 1040 с.

6. Коренева І. М. Розвиток спостережливості молодших школярів у процесі вивчення природничого матеріалу: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: [спец.] 13.0.09 «Теорія навчання». Київ, 2003. 21 с.

7. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. Київ:Рад. шк., І989. 608 с

8. Концепція Нової української школи [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://mon.gov.ua/activity/education/zagalna-serednya/ua-sch-2016/konczepcziya.html

9. Контроль та оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи: методичні рекомендації / [Н. М. Бібік, О. Я. Савченко, Т. М. Байбара та ін.]. Київ: Початкова школа, 2002. 128 с.

10. Максименко С. Д. Теорія і практика психолого-педагогічного дослідження. Київ: Рад. школа, 1990. С.71.

11. Мойсеюк Н. Педагогіка: навч. посіб. Київ: ІЗМН, 2007. 656 с.

12. Навчання біології у старшій школі на академічному рівні: монографія. [Н. Ю. Матяш., В. В. Вербицький, О. Г. Козленко, Т. В. Коршевнюк]. Київ: Педагогічна думка, 2013. 228 с.

13. Рекомендація 2006/962/ЄС Європейського Парламенту та Ради (ЄС) «Про основні компетенції для навчання протягом усього життя» від 18 грудня 2006 року [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_975

14. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. 2-е изд. СПб.: Питер, 2002. 720 с.

15. Степанюк А. В. Методологічні та теоретичні основи формування цілісності знань школярів про живу природу: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра пед. наук: спец. 13.0.01 «Загальна педагогіка та історія педагогіки». Київ: 1997. 36 с.

16. Шинкарук В. І. Філософський енциклопедичний словник. Київ: Абрис. 2002. 742 с.

References

1. Bajbara, T. M. (2011). Kompetentnisny'j pidxid v pochatkovij lanci osvity': teorety'chni zasady'. Formuvannya klyuchovy'x i predmetny'x kompetentnostej molodshy'x shkolyariv: teorety'chni aspekty': dajdzhest [Competency approach in primary education: theoretical foundations. Formation of key and subject competencies of junior high school students: theoretical aspects: digest]. O. V. Onopriyenko (Ed). Donecz'k: Kashtan. [in Ukrainian].

2. Busel, V. T. (Ed). (2001). Vely'ky'j tlumachny'j slovny'k ukrayins'koyi movy' [A large explanatory dictionary of the Ukrainian language]. Ky'yiv: VTF «Perun». [in Ukrainian].

3. Derzhavny'j standard pochatkovoyi zagal'noyi osvity' dlya ditej z osobly'vy'my' osvitnimy' potrebamy' Zatverdzheno postanovoyu Kabinetu Ministriv Ukrayiny' vid 21 serpnya 2013 r. № 607. [State standard of primary general education for children with special educational needs. Approved by a resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine]. (2013, August 21). Retrieved from https://ips.ligazakon.net [in Ukrainian]..

4. Demicheva I. Yu. (2007). Prakty'chni roboty' z pry'rodoznavstva, fenologichni sposterezhennya, kalendar pogody' [Practical works on natural science, phenological observations, weather calendar]. Ky'yiv: Geneza. [in Ukrainian].

5. Bex, I. D., Bibik, N. M., By'kov, V. Yu. (Ed). (2008). Ency'klopediya osvity' [Encyclopedia of education]. Ky'yiv: Yurinkom Inter. [in Ukrainian].

6. Koreneva, I. M. (2003). Rozvy'tok sposterezhly'vosti molodshy'x shkolyariv u procesi vy'vchennya pry'rodny'chogo materialu [Development of observation of younger schoolchildren in the process of studying natural material]. Extended abstract of candidate's thesis. Ky'yiv [in Ukrainian].

7. Kostyuk, G. S. (1989). Navchal'no-vy'xovny'j proces i psy'xichny'j rozvy'tok osoby'stosti [Educational process and mental development of personality]. Ky'yiv:Rad. shk. [in Ukrainian].

8. Koncepciya Novoyi ukrayins'koyi shkoly' [The concept of the New Ukrainian School]. Retrieved from http://mon.gov.ua/activity/education/zagalna-serednya/ua-sch-2016/konczepcziya.html [in Ukrainian].

9. Bibik, N. M., Savchenko, O. Ya., Bajbara, T. M. (2002). Kontrol' ta ocinyuvannya navchal'ny'x dosyagnen uchniv pochatkovoyi shkoly' [Control and assessment of educational achievements of primary school students]. Ky'yiv: Pochatkova shkola [in Ukrainian].

10. Maksy'menko, S. D. (1989). Teoriya i prakty'ka psy'xologo-pedagogichnogo doslidzhennya [Theory and practice of psychological and pedagogical research]. Ky'yiv: Rad. Shkola [in Ukrainian].

11. Mojseyuk, N. (2007). Pedagogika [Pedagogy]. Ky'yiv: IZMN [in Ukrainian].

12. Matyash, N. Yu., Verby'cz'ky'j V. V., Kozlenko O. G., Korshevnyuk T. V. (2013). Navchannya biologiyi u starshij shkoli na akademichnomu rivni [Teaching biology in high school at the academic level]. Ky'yiv: Pedagogichna dumka [in Ukrainian].

13. Rekomendaciya 2006/962/YeS Yevropejs'kogo Parlamentu ta Rady' (YeS) «Pro osnovni kompetenciyi dlya navchannya protyagom us'ogo zhy'ttya» [Recommendation 2006/962/EU of the European Parliament and the Council (EU) «On core competences for lifelong learning»] (2006, Decembervid 18). Retrieved from http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_975 [in Ukrainian].

14. Ruby'nshtejn, S. L. (2002). Osnovy obshhej psy'xology'y' [Fundamentals of General Psychology]. (2nd ed rev). SPb.: Py'ter [in Russian].

15. Stepanyuk, A. V. (1997). Metodologichni ta teorety'chni osnovy' formuvannya cilisnosti znan' shkolyariv pro zhy'vu pry'rodu [Methodological and theoretical foundations of forming the integrity of schoolchildren's knowledge about living nature]. Extended abstract of Doctor's thesis. Ky'yiv [in Ukrainian].

16. Shy'nkaruk, V. I. (2002). Filosofs'ky'j ency'klopedy'chny'j slovny'k [Philosophical encyclopedic dictionary]. Ky'yiv: Abry's. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru