Спортивні ігри як педагогічний засіб створення індивідуальної освітньої моделі

Размещено на http://allbest.ru

СПОРТИВНІ ІГРИ ЯК ПЕДАГОГІЧНИЙ ЗАСІБ СТВОРЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ОСВІТНЬОЇ МОДЕЛІ

Іванченко Леонід Петрович

кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри теоретичних, методичних основ фізичного виховання і реабілітації, Державний вищий навчальний заклад «Донбаський державний педагогічний університет»

Іванченко Світлана Григорівна

старший викладач кафедри теоретичних, методичних основ фізичного виховання і реабілітації, Державний вищий навчальний заклад «Донбаський державний педагогічний університет»



Анотація. Спорт вважається невід'ємною частиною соціальної культури, яка включає змагальну діяльність, спеціальну підготовку до неї, а також певну систему міжособистісних відносин (політичних, економічних, правових, інформаційних, управлінських тощо). Рівні можливості для досягнення успіху, бажання досягти успіху та бути попереду, перемогти не лише конкурентів, а й себе, самовпевненість яскраво свідчать про цінності, які є пріоритетними для сучасного суспільства.

Участь у спортивних заходах дозволяє студентам розвивати фізичні якості, збагачувати міжособистісний досвід, успішно соціалізуватися, розвивати чудову організацію життя, характер і волонтерство, особисту рефлексію та самовизначення, веде до розвитку самооцінки та підвищення самоповаги особистості.

Висока емоційна привабливість і педагогічний ефект спортивної діяльності є важливою основою для її застосування в студентоцентричному фізичному вихованні.

Відповідно до методичних положень системного підходу фізичне виховання студентів на основі спортивних ігор є освітньою системою, що характеризується якісною своєрідністю цілей і завдань, особливостями їх змістової структури (зміст, предмет, мета фізичного виховання), функціональних компонентів (засоби, методи, форми організації процесу фізичного виховання, типи уроків).

Метою фізичного виховання є розвиток індивідуальної спортивної культури. Це, з одного боку, фізична і моральна підготовка випускників до майбутньої професійної діяльності, а з іншого - підготовка їх до використання занять фізичною культурою. Спортивні ігри - вид спортивної діяльності, спрямований на оздоровлення та фізичний розвиток.

Індивідуальна освітня модель, заснована на спортивних іграх, має містити наступні компоненти:

1) Інклюзивність, що відображає комплексний зміст процесу фізичного виховання: Розгляд його структурно-функціональних елементів окремо не може вирішити проблему розвитку спортивної культури студентів, але всі елементи разом достатні та необхідні для досягнення цієї мети;

2) Діяльність, спрямована на формування спортивної культури студентів щодо конкретних видів спортивної діяльності;

3) Особистісна ідентифікація, спрямована на формування спортивної культури студентів з урахуванням унікальності їх освітніх потреб і здібностей;

4) Інтеграція всіх структурних елементів студентської спортивної культури;

5) Прогнозування, що дозволяє передбачити результат фізичного виховання.

Ключові слова: педагогіка, виховання, спортивні ігри, індивідуальна освітня модель, спортивна діяльність.



Ivanchenko Leonid Petrovych

PhD in Pedagogy, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Theoretical, methodical bases of physical education and rehabilitation at State Higher Educational Institution «Donbas State Pedagogical University», Slovyansk

Ivanchenko Svitlana Hryhorivna

Senior Lecturer of the Department of Theoretical, methodical bases of physical education and rehabilitation at State Higher Educational Institution «Donbas State Pedagogical University», Slovyansk,

SPORTS GAMES AS A PEDAGOGICAL TOOL FOR CREATING AN INDIVIDUAL EDUCATIONAL MODEL

Abstract. Sport is considered an integral part of social culture, which includes competitive activity, special preparation for it, as well as a certain system of interpersonal relations (political, economic, legal, informational, managerial, etc.). Equal opportunities for success, the desire to succeed and be ahead, to beat not only competitors, but also yourself, self-confidence clearly testify to the values that are a priority for modern society.

Participation in sports events allows students to develop physical qualities, enrich interpersonal experience, successfully socialize, develop excellent life organization, character and volunteerism, personal reflection and self-determination, leads to the development of self-esteem and increased self-respect of the individual.

The high emotional appeal and pedagogical effect of sports activities is an important basis for its use in student-centered physical education.

According to the methodological provisions of the systemic approach, physical education of students based on sports games is an educational system characterized by the qualitative originality of goals and tasks, the peculiarities of their content structure (content, subject, purpose of physical education), functional components (means, methods, forms of organization of the process of physical education education, types of lessons).

The purpose of physical education is the development of individual sports culture. This is, on the one hand, the physical and moral preparation of graduates for future professional activities, and on the other hand, their preparation for the use of physical education classes. Sports games are a type of sports activity aimed at improving health and physical development.

An individual educational model based on sports games should contain the following components:

1) inclusivity, which reflects the complex content of the physical education process: consideration of its structural and functional elements separately cannot solve the problem of the development of students' sports culture, but all elements together are sufficient and necessary to achieve this goal;

2) activities aimed at forming the sports culture of students regarding specific types of sports activities;

3) personal identification aimed at the formation of sports culture of students taking into account the uniqueness of their educational needs and abilities;

4) integration of all structural elements of student sports culture;

5) forecasting, which allows predicting the result of physical education.

Keywords: pedagogy, education, sports games, individual educational model, sports activity.

індивідуальна освітня модель технологія спортивні ігри



Постановка проблеми. Спорт вважається невід'ємною частиною соціальної культури, яка включає змагальну діяльність, спеціальну підготовку до неї, а також певну систему міжособистісних відносин (політичних, економічних, правових, інформаційних, управлінських тощо). Рівні можливості для досягнення успіху, бажання досягти успіху та бути попереду, перемогти не лише конкурентів, а й себе, самовпевненість яскраво свідчать про цінності, які є пріоритетними для сучасного суспільства.

Участь у спортивних заходах дозволяє студентам розвивати фізичні якості, збагачувати міжособистісний досвід, успішно соціалізуватися, розвивати чудову організацію життя, характер і волонтерство, особисту рефлексію та самовизначення, веде до розвитку самооцінки та підвищення самоповаги особистості.

Висока емоційна привабливість і педагогічний ефект спортивної діяльності є важливою основою для її застосування в студентоцентричному фізичному вихованні.

Спортивні ігри займають особливе місце серед різноманітних видів спорту. Це спортивна гра на свіжому повітрі, яка має найбільший вплив на організм людини і може розглядатися як форма масового фізичного виховання. Незважаючи на те, що ці ігри приносять людині задоволення і приносять масу позитивних емоцій, вони також мають великий вплив на стан здоров'я та приносять користь.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемам педагогічних особливостей технології спортивних ігор у створенні індивідуальної освітньої моделі приділена недостатня увага саме науковців педагогічного спрямування, оскільки сучасні технології випереджають педагогічну та теоретичну складову освітнього процесу та потребують належного обґрунтування. Окремі положення нами були виокремлені у роботах І. Маріонди, І. Оксенюк, Н. Степанченко. Фундаментальною працею є доробок Л. Сущенко відносно теоретико-методологічних засад професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту у вищих навчальних закладах. Разом з тим, дослідженню педагогічних особливостей технології спортивних ігор у створенні індивідуальної освітньої моделі приділено недостатньо уваги.

Мета статті - дослідження педагогічних особливостей технології спортивних ігор у створенні індивідуальної освітньої моделі.

Виклад основного матеріалу. Якщо розглядати спортивні ігри в цілому, слід зауважити, що при їх виконанні задіяні різні групи м'язів людського тіла. Під час тренування та гри виконуються різноманітні рухи, дії та вправи, в результаті чого відбувається фізичне навантаження, яке позитивно впливає на м'язову та дихальну системи, зміцнює серцево-судинну та нервову системи, покращує координацію та рухливість, впливає на формування м'язової сили і розвиває витривалість. Також під час занять спортом покращується обмін речовин і спалюються калорії.

Спортивні ігри позитивно впливають на настрій і характер людини. Формуються характер, воля до перемоги, вміння миритися з невдачами та прагнути до кращих результатів, аналітичне мислення, вміння приймати самостійні рішення та аналізувати ситуації, вміння розвивати відповідальність за прийняті рішення. Крім того, завдяки спортивним іграм формується моральний вигляд людини, оскільки люди, які присвячують себе спортивним іграм, менше схильні до алкоголізму, наркоманії та куріння.

Про вплив спорту на здоров'я людини написано велику кількість наукових статей, досліджень та інших робіт, які містять багато інформації з даної теми. Переваги спорту та спортивних ігор можна визначити таким чином:

1. Зміцнює опорно-руховий апарат. Збільшуються показники м'язової маси і сили, кістки скелета стають більш міцними і стійкими до навантажень. Під час тренувань, занять спортом та ігор утворюються нові кровоносні судини. Тренування і спорт змінюють хімічний склад м'язової тканини під впливом постійних навантажень. Збільшення енергетичних речовин призводить до обмінних процесів, синтезу білка і утворення нових клітин. Систематичні заняття фізичною культурою є хорошою профілактикою розвитку остеохондрозу, грижі, артрозу, атеросклерозу, остеопорозу.

2. Розвивається і зміцнюється нервова система. Це відбувається за рахунок підвищення швидкості, спритності, сили і координації рухів. Спорт сприяє постійному утворенню нових умовних рефлексів, які закріплюються і зберігаються в підсвідомості людини. Тіло набуває здатності пристосовуватися до більш складних навантажень і займатися більш економно і ефективно для досягнення бажаних результатів.

3. Покращує роботу серцево-судинної системи. Тренування змушує всі органи працювати зосереджено, що покращує серцево-судинну витривалість. Під час тренування м'язи потребують посиленого кровопостачання. Це дозволяє серцю перекачувати більше насиченої киснем крові під час тренування, ніж під час відпочинку. Серце та кровоносні судини спортсменів швидше адаптуються до навантаження та швидше відновлюються.

4. Ваша дихальна система буде працювати краще. Під час виконання фізичних вправ зростає потреба тканин і органів у кисні, тому дихання стає більш інтенсивним і глибоким. Збільшується об'єм повітря, що проходить через легені, збільшуючи життєву ємність легенів.

5. Покращується склад крові і підвищується імунітет. У людей, які регулярно займаються спортом, збільшується кількість еритроцитів і підвищується рівень лімфоцитів. Це є прямим доказом здатності спорту зміцнювати свій захист і протистояти несприятливим умовам навколишнього середовища. Фізично активні люди, які займаються спортом рідше хворіють, а при наявності вірусної або бактеріальної інфекції швидше одужують.

6. Поліпшується обмін речовин. Тренований організм може краще регулювати рівень цукру в крові та інших речовин.

7. Змінюється ставлення до життя. Більше задоволення отримують ті, хто веде активний спосіб життя і займається спортом. Вони не схильні до різких змін настрою, дратівливості, депресії, неврозів і психозів [3, С. 18].

Тому спортивні ігри не тільки зміцнюють усі групи м'язів, покращують концентрацію, швидкість, реакцію, швидкість рухів, рівновагу, координацію тощо, а й позитивно впливають на організм, супроводжуються підвищенням емоційного стану людини. Покращується кровопостачання та серцевий ритм, організм насичується киснем і покращується витривалість легенів. Спортивні ігри - це чудовий спосіб переключитися від розумової діяльності до фізичної та сприяти кращому відпочинку. Тому спортивні ігри особливо корисні для тих, хто займається розумовою діяльністю.

Але спортивні ігри є не тільки ефективним засобом зміцнення фізичного розвитку та здоров'я людини. Вони впливають на інші сторони життя людини, такі як влада, становище в суспільстві, моральні та інтелектуальні якості, трудова діяльність, ціннісні схильності, естетичні ідеали. У процесі занять спортом розвиваються характер, сила волі і самодисципліна, удосконалюються вміння швидко і точно керувати автомобілем і приймати рішення в різноманітних складних ситуаціях.

Відповідно до методичних положень системного підходу фізичне виховання студентів на основі спортивних ігор є освітньою системою, що характеризується якісною своєрідністю цілей і завдань, особливостями їх змістової структури (зміст, предмет, мета фізичного виховання), функціональних компонентів (засоби, методи, форми організації процесу фізичного виховання, типи уроків).

Метою фізичного виховання є розвиток індивідуальної спортивної культури. Це, з одного боку, фізична і моральна підготовка випускників до майбутньої професійної діяльності, а з іншого - підготовка їх до використання занять фізичною культурою. Спортивні ігри - вид спортивної діяльності, спрямований на оздоровлення та фізичний розвиток.

Завдання з фізичної культури:

1) Створити мотивацію до спортивних ігор;

2) Формування особистостей, які визначають стійкі та позитивні установки на спортивне життя в різних сферах спортивного життя (впевненість, емоційна стійкість, цілеспрямованість, наполегливість), гуманітарні норми, традиції та зразки поведінки, прийняті у спорті, розвиток позитивних якостей особистості;

3) Поліпшення фізичного здоров'я, фізичного розвитку, фізичної працездатності та розвитку фізичних якостей з урахуванням вимог спортивних ігор та майбутніх професійних потреб;

4) Викладати теоретичні, практичні, організаційні та методичні знання з основ фізичного виховання та спортивних ігор;

5) Формувати техніко-тактичні вміння та навички в спортивних іграх та організовувати ці види спорту для досягнення життєвих і професійних цілей.

Невід'ємним компонентом будь-якої індивідуальної системи фізичного виховання є викладачі та студенти, які є об'єктами та суб'єктами її управління. Внутрішнє функціонування освітньої системи реалізується через взаємодію її структурних елементів (цілей, завдань, змісту, предметів і завдань навчання) під час спільної діяльності вчителя (виховання) і учнів (виховання) [1, С. 125].

Навчання і викладання є функціональними компонентами освітньої системи. Вони забезпечують «присутність» як об'єктивну реальність і сприяють створенню та розвитку зв'язків між структурними компонентами. Характер і рівень розвитку цих зв'язків визначають, якою мірою можливості, що належать структурним конструктам (об'єктивні властивості, властивості якості змісту, можливості суб'єкта і об'єкта), втілюються в реальність. З іншого боку, якщо цілі, завдання та зміст освіти та навчання не будуть визначені правильно, це не призведе до результатів, які є соціально значущими.

Індивідуальне фізичне виховання на основі спортивних ігор використовує такі навчально-пізнавальні заходи, як: 1) освітня діяльність; 2) освітньо- просвітницька діяльність; 3) конкурентна діяльність.

Складовими навчальної діяльності є: 1) розумова діяльність з отримання, розуміння, запам'ятовування, копіювання, синтезу та організації теоретичної інформації. 2) практична діяльність з організації спортивних ігор.

Під час практичної діяльності, пов'язаної із самостійною організацією спортивних занять, учні виступають активними суб'єктами цієї діяльності. Як інструмент організації цього виду навчально-пізнавальної діяльності використовується система теоретико-організаційних і методичних завдань, що поділяються на репродуктивні та проблемні. Залежно від характеру та ступеня складності навчального матеріалу в якості основних методів організації навчальної діяльності студентів використовуються методи отримання інформації, тиражування та евристичні методи. Навчальна діяльність здійснюється з використанням фронтальної та групової форм організації навчання, самостійної роботи та суміжних занять.

Структурними елементами навчально-тренувальної діяльності є рухова діяльність, спрямована на розвиток фізичних якостей, удосконалення навичок рухової діяльності, оволодіння технікою і тактикою спортивних ігор, усвідомлення, усвідомлення, запам'ятовування і копіювання теоретичних положень [2, С. 89].

Це розумова діяльність, спрямована на узагальнення та систематизації. Розрізняють два напрямки навчально-тренувальної діяльності: тренування (розвиток фізичних здібностей) і виховання (навчання техніці і тактиці спортивних ігор). Їх реалізація сприяє вдосконаленню та підвищенню функціональних можливостей організму при вирішенні конкретних завдань.

Засобом організації навчальної діяльності є фізичні вправи, які відрізняються тенденцією до розвитку фізичних властивостей організму. Виконання цих вправ відбувається в рамках методики розвитку фізичних якостей, розробленої в теорії і методиці спортивного тренування. Розвиток фізичних компетентностей відбувається в рамках практичних занять та шляхом організації групової навчальної діяльності під час самостійної позаурочної роботи.

Засобами організації освітнього напряму навчальної діяльності, пов'язаної з навчанням студентів техніці і тактиці спортивних змагань, є:

1) теоретичні відтворювальні завдання для засвоєння знань з техніки і тактики цих видів спорту; 2) спеціальні вправи.

Виконання завдань першого типу базується на використанні наочних і словесних методів. Для підвищення ефективності створення наочних і логічних уявлень використовуються навчальні картки, в яких у письмовій та графічній формі подається інформація про виконання вивчених прийомів. Виконання завдань другого типу здійснюється на практиці засобами рухових вправ (ігри, змагання і т.д.).

Навчання тому, як виконувати ту чи іншу техніку, є послідовним, від освоєння основних елементів до оволодіння конкретними елементами. Навчання техніці і тактиці спортивної гри відбувається на практичних заняттях у груповій формі, а також в межах самостійної роботи в позаурочний час.

Змагальна діяльність підтримує структуру навчально-пізнавальної діяльності та надає їй особистісного змісту. У спортивних іграх використовується організація різноманітних форм змагальної діяльності, а саме: 1) міні-змагання між командами на початку навчального року в рамках практичних занять; 2) контрольний матч між цими командами у форматі міні- турніру в кінці семестру; 3) товариські ігри з командами інших організованих навчальних груп поза класом [4, С. 15].

Суттєвим елементом навчальної системи індивідуального фізичного виховання на основі спортивних ігор є навчальний контроль її якості та забезпечення інформацією, необхідною для ефективного управління її діяльністю.

До ефективних критеріїв, що відображають рівень і динаміку розвитку спортивної культури студента, належать: 1) теоретичні знання: а) фізичне виховання; б) спортивні ігри (інформаційний компонент); 2) організаційно- методичні вміння та навички організації самостійного дослідження: а) фізичні вправи; б) спортивні ігри (діяльнісний компонент); в) рівень розвитку фізичних якостей (фізичний компонент); г) рівень володіння технічними прийомами спортивних ігор (функціональний компонент).

Процесуальними критеріями розвитку мотиваційної та соціально- психологічної складових спортивної культури є:

1) обсяг рухової активності учнів на уроці;

2) можливість навчатися самостійно поза аудиторією та за індивідуальною ініціативою;

3) можливості участі в якості судді, спортсмена або організатора офіційних змагань спортивних фестивалів.

Суттєвим критерієм розвитку спортивної культури є результат змагальної діяльності в спортивних іграх. Це знання, уміння та навички зі спортивної діяльності (інформаційний та функціональний компоненти), фізичної підготовленості (компоненти рухової активності), рухової активності в навчальний та позаурочний час (мотиваційні компоненти), ставлення до спортивного життя (психологічний компонент).

Загальна оцінка рівня розвитку спортивної культури учня ґрунтується на оцінці всіх перерахованих критеріїв. Використання рейтингової системи замість традиційної 5-бальної системи дозволяє максимізувати конкурентні стимули.

Розрізняють три послідовні етапи, які відрізняються основним напрямом формування самостійних структурних елементів спортивної культури, відповідним цьому напряму змістом і засобами, методами і формами організації занять з фізичного виховання.

Основними завданнями основного етапу навчання (першого року навчання) є:

1) визначити інтерес студента до різних видів рухової активності;

2) визначити рівень спортивної культури учня;

3) засвоїти зміст теоретичної, організаційної та методичної частин основних компонентів навчального плану;

4) навчати основним прийомам виконання спортивних ігрових технічних прийомів на рівні рухової майстерності;

5) розвивати теоретичні знання про види спортивних ігор.

На другому етапі навчання (другий рік навчання), в основному вирішуються наступні задачі.

1) засвоїти зміст організаційно-методичної частини варіативної складової навчального обсягу програми;

2) розширення «технічного розміру» за рахунок навчання іншим прийомам виконання технічних прийомів спортивних ігор.

3) удосконалення способу реалізації спортивних ігор у мінливому контексті спілкування з колегами по команді.

Висновки. Отже, індивідуальна освітня модель, заснована на спортивних іграх, має містити наступні компоненти:

1) Інклюзивність, що відображає комплексний зміст процесу фізичного виховання: Розгляд його структурно-функціональних елементів окремо не може вирішити проблему розвитку спортивної культури студентів, але всі елементи разом достатні та необхідні для досягнення цієї мети;

2) Діяльність, спрямована на формування спортивної культури студентів щодо конкретних видів спортивної діяльності;

3) Особистісна ідентифікація, спрямована на формування спортивної культури студентів з урахуванням унікальності їх освітніх потреб і здібностей;

4) Інтеграція всіх структурних елементів студентської спортивної культури;

5) Прогнозування, що дозволяє передбачити результат фізичного виховання.



Література:

1. Маріонда І.І. Формування професійно-особистісних компетентностей фахівця фізичної культури у процесі занять фізичною підготовкою і спортом: монографія. Ужгород: Видавництво ПП «АУТДОР-ШАРК», 2016, 212 с.

2. Оксенюк І., Ковальський В., Кашуба А. Формування професійних компетентностей майбутніх вчителів фізичного виховання засобами спортивних ігор. Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія 15. Науково- педагогічні проблеми фізичної культури (фізична культура і спорт), 2019. № 12 (120). С. 89-92. №Ь:й11р8://йоі.ог§/10.31392МРи-пс.8егіе8І5.2019.12(120)19.17

3. Степанченко Н.І. Система професійної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання у вищих навчальних закладах: автореф. дис. докт. пед. наук: спец. 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти». Вінниця, 2017. 40 с.

4. Сущенко Л.П. Теоретико-методологічні засади професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту у вищих навчальних закладах: автореф. дис. докт. пед. наук: спец. 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти». Київ, 2003. 46 с.

Размещено на Allbest.ru