Управління формуванням особистісно-розвивального середовища закладу професійної (професійно-технічної) освіти у сучасних умовах

Размещено на http://allbest.ru

УПРАВЛІННЯ ФОРМУВАННЯМ ОСОБИСТІСНО-РОЗВИВАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА ЗАКЛАДУ ПРОФЕСІЙНОЇ (ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ) ОСВІТИ У СУЧАСНИХ УМОВАХ

Жданова-Неділько Олена Григорівна

доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри педагогічної майстерності та менеджменту імені І.А. Зязюна, Полтавський національний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка

Білай Дмитро Валерійович

аспірант кафедри педагогічної майстерності та менеджменту імені І.А.Зязюна, заступник директора, ПТУ №31

Анотація. Підготовка кваліфікованих працівників різних галузей є в сучасній Україні справою першочергової ваги. Це завдання вирішують заклади професійної (професійно-технічної) освіти, і воно є особливо важливим у зв'язку з реформуванням української економіки в цілому та окремих її галузей, з урахуванням складної суспільно-політичної ситуації та збитків, що їх завдали пандемія й війна. Стаття розкриває актуальні чинники формування особистісно-розвивального середовища закладу професійної (професійно-технічної) освіти як однієї з умов ефективного функціонування ЗПО, оскільки дидактична сторона професійної освіти лише частково спроможна вирішити поставлені перед ним завдання, зокрема, пов'язані з розвитком особистісно-професійних якостей учнів.

Аналіз думок учених про особливості освітнього середовища сучасного закладу професійної (професійно-технічної) освіти та власні спостереження автора дозволили дійти висновку, що в умовах трансформацій у освітній сфері, зумовлених непередбачуваними обставинами останніх років, виникає потреба оновлення поглядів на структуру цього феномена. Так, поруч з іншими компонентами освітнього середовища (особистісним, аксіологічним, просторово-предметним, інформаційно-комунікаційним, організаційно-діяльнісним, компетентнісним), про які говорять дослідники, пропонується виокремлювати також компоненти інтеграційно-управлінський, який дозволяє забезпечувати реалізацію стратегічних цілей ЗПТО управлінськими засобами, та інноваційно-методичний, завдяки якому традиційна система професійної освіти адаптується до умов дистанційного (змішаного) навчання. Внутрішня деталізація вказаних компонентів освітнього середовища ЗПТО та характеристика їхніх взаємозв'язків з іншими компонентами освітнього середовища закладу професійної (професійно-технічної) освіти розглядається як перспективний напрям подальших наукових розвідок.

Ключові слова: професійна (професійно-технічна) освіта, керівник закладу професійної освіти, сфера послуг, учень, майбутній кваліфікований робітник, майбутній працівник сфери послуг, середовищний підхід, заклад професійної освіти, освітнє середовище закладу професійної освіти, компоненти освітнього середовища.

Zhdanova-Nedilko Olena Hryhorivna Doctor of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Head of the Department of Pedagogical Skills and Management named after I.A. Ziazun, Poltava V.G. Korolenko national pedagogical University

Bilay Dmytro Valeryovich Graduate student of the Department of Pedagogical Mastery and Management named after I.A. Ziazun, deputy director,PTU No, 31

MANAGEMENT OF THE FORMATION OF THE PERSONAL DEVELOPMENT ENVIRONMENT OF THE PROFESSIONAL (VOCATION-TECHNICAL) EDUCATION INSTITUTION IN MODERN CONDITIONS

Abstract. The training of qualified workers in various industries is a matter of primary importance in modern Ukraine. This task is solved by professional (vocational and technical) education institutions, and it is especially important in connection with the reform of the Ukrainian economy as a whole and its individual branches, taking into account the complex sociopolitical situation and the damage caused by the pandemic and the war. The article reveals the actual factors of the formation of the personal development environment of a vocational (vocational and technical) education institution as one of the conditions for the effective functioning of vocational training, since the didactic side of vocational education is only partially capable of solving the tasks before it, in particular, those are related to the development of personal and professional qualities of a students

The analys of the opinions of scientists about the peculiarities of the educational environment of a modern institution of professional (vocational and technical) education and the author's own observations allowed us to come to the conclusion that in the conditions of the transformations in the educational sphere, caused by the unforeseen circumstances of recent years, there is a need to update views on the structure of this phenomenon. Thus, along with other components of the educational environment (personal, axiological, spatial-objective, information-communication, organizational- activity, competence), which researchers talk about, it is proposed to single out the integration-management components, which allow to ensure the implementation of the strategic goals of ZPTO by management means , and innovative and methodical, thanks to which the traditional system of professional education adapts to the conditions of distance (mixed) learning. The internal detailing of the specified components of the educational environment of vocational education and training and the characteristics of their relationships with other components of the educational environment of a professional (vocational and technical) education institution is considered as a promising direction for further scientific research.

Keywords: professional (vocational and technical) education, head of a vocational education institution, service sector, student, future skilled worker, future employee of the service sector, environmental approach, vocational education institution, educational environment of a vocational education institution, components of the educational environment.

Постановка проблеми. Для того, аби економіка України успішно функціонувала, відповідаючи запитам як держави в цілому, так і окремих громадян, існує нагальна необхідність підготовки кваліфікованих робітників у різних галузях. Від їхньої майстерності і професійної вмотивованості значною мірою залежить, наскільки успішним буде поступ нашого суспільства на шляху до європейського рівня життя, а також чи зросте авторитет країни у міжнародній спільноті, поліпшиться ставлення до неї як до партнера у різних формах бізнесу, посилиться інтерес як до території туристичного відвідування тощо.

Із часу здобуття Україною незалежності відбувалися пошуки власного шляху розбудови системи професійно-технічної освіти, адаптація її до ринкової економіки. Цей процес ускладнювався нестабільністю економічних та соціальних обставин, проте ознаменувався низкою урядових документів, які мали на меті його поліпшення та водночас засвідчили вагу питань, пов'язаних із цією підструктурою вітчизняної освіти (Закон України «Про професійно-технічну освіту», 1998; Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про ступеневу професійно-технічну освіту» (1999); Концепція розвитку професійно-технічної (професійної) освіти в Україні (2004); «Державна цільова програма розвитку професійно-технічної освіти на 2011 - 2015 роки» (2011); Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Державної цільової соціальної програми розвитку професійної (професійно-технічної) освіти на 2022 - 2027 роки» (2021) та ін.). Сьогодні проблеми професійної (професійно-технічної) освіти набувають нової актуальності у зв'язку з реформуванням української економіки в цілому та окремих її галузей, з урахуванням складної суспільно-політичної ситуації та збитків, що їх завдали пандемія й війна. Водночас, реалізація стратегічних орієнтирів розвитку зазначеної освітньої сфери неможлива без зміцнення її педагогічного складника як основи особистісно-формувального впливу на майбутніх фахівців, що також зазнав у своїх змісті та організації низки змін, а отже, потребує вивчення саме з позицій педагогічного управління процесом професійної підготовки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Поруч із безпосередньо методичними пошуками, спрямованими на оновлення змісту професійної освіти, зміну її технологічних орієнтирів тощо, нашу увагу привертають два взаємопов'язані аспекти досліджень, що неминуче торкаються педагогічної організації освітнього процесу: професійна освіта як шлях до розвитку людського капіталу та як стартовий чинник для самореалізації особистості в професійній діяльності. Раніше ці проблеми стали об'єктом розгляду дослідників, що приділяли увагу безпосередньо педагогічним проблемам у здійсненні якісного освітнього процесу в закладах ПО (А. Афоніна, Г. Васянович, О. Віщенко, Н. Горбатюк, Р. Гуревич, І. Загора, Л. Зельман, І. Лікарчук, Н. Ничкало, Л. Сергєєва, О. Товканець, І. Шпичко та ін.), але нині потребують нового осмислення в умовах дистанційного та змішаного навчання. Сьогодні досвід безпосереднього педагогічного контакту з учнями як засобу організації виховної взаємодії значною мірою втрачає свою значущість і, відтак, виникає необхідність концептуалізації його найбільш дієвих складників у прийнятній для сучасних обставин формі. Важливим є те, що в цих обставинах поняття «освітнє середовище» закономірно трансформується і потребує оновленого розуміння, аби залишатися педагогічно керованим інструментом впливу на особистість учня, що закладає основи його подальшого професійного та життєвого успіху.

Тому мета нашого дослідження - визначити актуальні чинники формування особистісно-розвивального середовища закладу професійної (професійно-технічної) освіти як однієї з умов його ефективного функціонування.

Виклад основного матеріалу. Під освітнім середовищем закладу дослідники загалом зазвичай розуміють сукупність чинників, які в своєму поєднанні охоплюють усі складники і сторони життя учасників освітнього процесу, хоча, як зазначають Н. Ковалевська та А. Пасічніченко, «до цього часу немає єдиної думки щодо визначення поняття «середовище», її структури, характеристики основних структурних компонентів, функцій, рівнів взаємодії, особливостей її проектування» [3, с. 50]. Водночас дослідниці наводять, як одне з прийнятних, визначення, сформульоване Н. Демидовою: освітнє середовище являє собою «взаємозв'язок внутрішніх системно-організаційних умов, із якими суб'єкт знаходиться в тісній взаємодії, взаємовпливові, це забезпечує двосторонні зміни й розвиток як суб'єктів, так і самого середовища» [3, с. 53]. На нашу думку, вчена окреслила найвагоміші ознаки освітнього середовища: його динамічними складниками є суб'єкт та системно-організаційні умови закладу, що перебувають у постійній взаємодії, чим взаємозумовлюється і забезпечується розвиток як суб'єктів освітнього процесу, так і умов, що складаються в закладі освіти поєднанням їхньої особистісної синергії та цілеспрямованої управлінської діяльності. Ця двосторонність утворює водночас траєкторію неперервного розвитку і учня, чий особистісний та професійний світогляд формується під впливом згаданих умов, і самих цих умов, що набувають нових ознак завдяки активності педагогів і учнів, а також керівників закладу і, що важливо, його зовнішніх партнерів - осіб, що з тих чи інших причин зацікавлені в його якісному функціонуванні. Отже, об'єктивно воно є відкритим, а відтак, потребує інноваційного управління, зорієнтованого на забезпечення неперервності шляху учнів водночас до професіоналізації та соціального становлення, де період навчання ніяким чином не був би ізольованою ланкою, штучним чином відірваною від повсякдення та майбутнього юнаків і дівчат, сконцентрованою виключно на технологічних аспектах освіти.

Змістову характеристику освітнього середовища як явища, складного й неоднорідного за своєю сутністю, дає І. Ахновська, вбачаючи в ньому «комплекс нормативно-правових, організаційних та економічних умов, особистісних та репутаційних можливостей, а також фінансових, технологічних, інтелектуальних, інформаційних ресурсів для освіти особистості чи групи особистостей» [1, с. 29]. Тож управління формуванням освітнього середовища має передбачати колегіальність, розподіл обов'язків і повноважень між учасниками освітнього процесу відповідно до їхніх професійних функцій та особистісних нахилів, якщо йдеться про педагогів, і розвиток можливостей учнів у професійному (олімпіади, конкурси, виставки професійних проектів та ін.) і особистісному (участь в органах самоврядування, спортивних, мистецьких заходах тощо) плані.

У концептуальній площині середовищного підходу до освіти лежить думка І. Чубахи, згідно з якою цьому середовищу притаманні «гнучкість, різноманітність, доступність у часі та просторі, які забезпечують людині розуміння самої себе і навколишнього середовища, сприяють виконанню її соціальної ролі. Головною цінністю освіти стає розвиток в людині потреби і можливості вийти за межі того, що вивчається, здібності до самореалізації творчого потенціалу, спрямованості на саморозвиток і самоосвіту» [5, с. 1]. Таке уявлення, вважає І. Чубаха, діаметрально змінює підхід до освіти, особливо в його прогностичній інтерпретації. З позицій нашого дослідження особливо важливою є думка щодо людиноцентричних посилів у реалізації цього підходу, коли на зміну жорстко стандартизованим вимогам приходить визнання за людиною права на вибрану самостійно, особистісно привабливу та індивідуально перспективну освітню траєкторію.

Водночас, одним із головних пріоритетів освітнього середовища закладу професійної освіти має залишатися й певний стандарт, який відповідає споживацьким потребам і запитам щодо професіоналізму фахівця, забезпечує його затребуваність на ринку праці і, відтак, диктує необхідність балансу між особистісним розвитком учня та опанування ним унормованих компонентів змісту освіти. Тобто, освітнє середовище існує саме завдяки наявності в його суб'єктів спільної мети, узгодженої із стратегією здійснення професійної підготовки у певній галузі і водночас зорієнтованої на розвиток якостей, важливих для ефективної діяльності в соціумі, де людина тільки й може відбутися як професіонал. Зокрема, нас цікавить підготовка фахівців сфери обслуговування як така, що передбачає поєднання високого професіоналізму у виконанні замовлень клієнтів і водночас значної комунікативної компетентності, що притаманна професійній сфері «людина-людина».

Л. Зельман визначає: «Професійна підготовка - це процес набуття знань, умінь, навичок, досвіду і професійно важливих якостей у процесі навчання та практичної діяльності, що в сукупності формують професійну компетентність особистості» [2, с. 10]. На наш погляд, ця думка може й повинна розширюватися включенням посилу щодо організації позанавчальної взаємодії в контексті освітнього середовища закладу освіти. Адже дидактичний аспект професійної підготовки, на якому наголошує дослідниця, реалізується більш чи менш успішно саме завдяки вмотивованості учасників освітнього процесу на відповідну діяльність. Така вмотивованість, звісно, є результатом власне навчальної взаємодії, що, здійснюючись педагогами з високим рівнем професійної майстерності, набуває рис привабливості, дозволяє поглянути на себе як потенційного фахівця, спроможного до успішного вирішення професійних завдань. Поряд із цим, учень повинен усвідомлювати себе суб'єктом особистісно-суспільного розвитку, в тім числі і через прийняття майбутньої професії і себе як професіонала в аксіологічному вимірі.

Йдеться про те, що перспективи професійного розвитку є реально цінними для людини насамперед у контексті соціуму, де наявна змога отримати визнання і винагороду за свою працю у матеріальному та моральному вияві; вони стають достатньо достовірними, коли підтримуються доказами можливості такого визнання. З іншого боку, учень повинен отримати досвід позитивного самосприйняття уже зараз, відчути себе особистістю, гідною схвалення, налаштуватися на успішне входження до професійної сфери як майстер своєї справи і людина, шанована оточенням, що, знов-таки, має сприйматися як мета і безумовний результат нинішньої навчальної праці. Тобто, учень ЗПО повинен вбачати в освітньому середовищі свого закладу модель соціально-позитивної взаємодії, суб'єктом якої він є зараз і повинен залишатися надалі, аби досягти професійного і особистого життєвого успіху.

Вочевидь, саме з таких позицій І. Ахновська компонентами освітнього середовища в сучасних умовах називає:

• особистісний (використання власного досвіду людини);

• аксіологічний (передбачає перетворення об'єктивно існуючого культурного досвіду людства у суб'єктивну форму в процесі оволодіння знаннями, вміннями та навичками);

• просторово-предметний (надає необхідність використання матеріалів та предметів для досягнення певного результату);

• інформаційно-комунікаційний (концентрує увагу суб'єктів освітнього середовища на вивченні, аналізі та використанні всіх видів інформації відносно будь-яких явищ);

• організаційно-діяльнісний (що забезпечує розвиток наскрізних умінь особистості, застосування теоретичних знань на практиці);

• компетентнісний (тобто спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових і предметних компетентностей особистості) [1, с.33].

До цього переліку ми вбачаємо за доречне додати також компонент, що може бути визначений як інтегративно-управлінський. Його змістом бачимо забезпечення стратегії розвитку освітнього закладу в умовах комунікативної розрізненості, що передбачає професійне вивчення, системний аналіз освітнього середовища, моніторинг процесу його розвитку, пошук актуальних дотичних до середовища майбутньої професійної діяльності учнів та повсякденної суспільної дійсності. Це дасть змогу розширити сукупність форм і засобів навчальної та позанавчальної роботи, урізноманітнити кількість пропозицій для особистісного самовираження учнів, збільшення кількості їхніх професійно важливих контактів та уявлень про можливості майбутнього працевлаштування, надасть більш репрезентативну базу для вдосконалення змісту освітнього процесу, розкриє перед педагогами і учнями систему регіональних проектів, де вони можуть бути затребувані як зараз, так і в майбутньому, а також на прикладі яких зможуть побачити перспективи розвитку регіону, логіку цього процесу і спроектувати своє місце, як, фахівця, в ньому.

Можливості вдосконалення процесу підготовки фахівців сфери послуг у закладі ПТО та роль у цьому процесі освітнього середовища в останні десятиліття стали предметом пошуку багатьох науковців, що прагнули розробити ефективні практичні рекомендації. Зокрема, досить вичерпним є перелік пропозицій Л. Зельман, яка, крім побажання вдосконалити законодавчу базу, нормативно-правове та науково- методичне забезпечення, обґрунтовує, як необхідне, постійне неперервне підвищення кваліфікації та перепідготовку педагогічного колективу; підтримку співпраці навчальних закладів із підприємствами (соціальне партнерство, міжнародне співробітництво); упровадження в навчально- виховний процес інноваційних педагогічних технологій, у тому числі ІКТ; розвиток комунікативних здібностей учасників навчально- виховного процесу; використання ідей кращого педагогічного досвіду минулого в навчанні педагогів професійної освіти, зокрема «посилення профорієнтаційної роботи, регуляцію державного замовлення на підготовку робітників, взаємовигідну організацію виробничого навчання та проходження практики на провідних виробництвах галузі, в тому числі за кордоном, та гарантоване працевлаштування, які здійснюються на державному рівні за активної участі регіональних органів влади» [2, с. 17]. Останнє, на наш погляд, підтверджує необхідність на регіональному рівні залучати керівників ЗПТО до нарад, конференцій, презентацій різноманітних проектів, де ці заклади повинні розглядатися через призму потреби в кадровому ресурсі, який вони повинні вдовольняти і вимоги до якого, що мають тенденцію доповнюватися і переглядатися в конкретних умовах, повинні вчасно доводитися до відома адміністрації та педагогічного колективу закладу. Таким чином, окреслений вище інтегративно-управлінський компонент освітнього середовища забезпечує його необхідну відкритість і поєднання внутрішніх і зовнішніх факторів його успішного функціонування.

Сьогодення породило ще одну, досі небачену проблему, яка має безпосереднє відношення до формування і функціонування освітнього середовища закладу освіти. Йдеться про трансформацію його в цифрові межі, істотною ознакою чого є суттєве зниження кількості і якості особистих контактів. За час, що минув з березня 2020 р., заклад освіти почав сприйматися учнями більшою мірою не як матеріальне явище, що знаходить вияв у низці об'єктів оточуючої дійсності і частиною якого певною мірою є вони самі, а як віддалена фізично і емоційно установа, з якою кожен комунікує дистантно, через посередництво цифрових засобів зв'язку; а відтак, особистісно-розвивальний та мотиваційний вплив ЗПТО (як і інших освітніх закладів у цих умовах) помітно знизився. Зростає покоління, що волею обставин психологічно відмежовується від своїх співучнів та педагогів, не схильне взаємодіяти з ними менш формально, ніж того вимагає процес дистанційного навчання, а разом з тим - і зі зниженими можливостями до комунікативної практики з суб'єктами навчального, а в подальшому - і професійного оточення. Тому одним із завдань керівництва ЗПТО в сучасних умовах бачимо сприяння впровадженню форм і методів навчальної та позанавчальної роботи, спрямованих на зміцнення емоційних та ділових контактів між суб'єктами освітнього та професійного простору, надання можливостей для презентації та самопрезентації педагогів, випускників закладу, потенційних роботодавців і, звичайно, нинішніх учнів. Останнє особливо важливо ще й тому, що дозволяє гуманізувати стосунки в процесі навчання, психологічно зближує учня з педагогами, з закладом у цілому. Вагомість такого кроку ілюструє проведене нами у вересні 2022 року опитування 65 учнів 2 курсу ПТУ №31 м. Полтави, де 100% відповідей на питання «Що ви очікуєте від навчального року, який розпочинається?» містили цілком передбачувані сподівання на мир, а в коментарях, які було запропоновано надати (Яких змін для себе ви чекаєте?), близько 90% так чи інакше торкалися бажання повернутися до офлайн-навчання. Тож заклад шукає шляхи для організації індивідуальної роботи з учнями, практикуються творчі завдання, результати яких педагог презентує спільно з автором. При викладанні дисциплін рекомендується застосовувати парне і групове виконання завдань, коли створюються мікрогрупи, поєднані спільною навчальною метою, які спілкуються в позанавчальний час, їхні члени краще знайомляться між собою, вчаться співпрацювати, взаємодіють на рівні особистих контактів.

Є очевидним, що «дистанційне (змішане) навчання слід розглядати як окрему форму організації процесу навчання, що подекуди здійснюється власними методами, засобами та способами, із застосуванням спеціально розроблених моделей, технологій тощо. Відповідно не всі визнані методики і технології класичного навчання у принципі прийнятні і придатні для здійснення навчання дистанційного. Освітнє середовище, зорієнтоване на здійснення дистанційного (змішаного) навчання, має ряд особливостей, умов та складових, нехарактерних для класичного навчання, формування яких потребує розробки спеціальних підходів, методик, технологій тощо» [4, с. 138 - 139]. Це саме можна сказати й про позанавчальну взаємодію та комунікативно-емоційні (на відміну від комунікативно-інформаційних) аспекти навчання в ЗПТО, науково-методичні розробки щодо якого є нагальною потребою цих закладів освіти. Тому, підсумовуючи, зазначимо, що, окрім перелічених вище компонентів освітнього середовища, слід говорити сьогодні і про інноваційно-методичний, який дозволив би узгодити переваги традиційних та необхідність інноваційних форм професіоналізуючої комунікації за тих обставин функціонування освітнього середовища закладу ПТО, у яких він перебуває сьогодні.

Висновки. Зіставляючи міркування вчених про освітнє середовище сучасного закладу професійної (професійно-технічної) освіти та власні спостереження, ми вважаємо за необхідне зазначити, що в умовах трансформацій у освітній сфері, зумовлених непередбачуваними обставинами останніх років, виникає потреба оновлення поглядів на структуру цього феномена його більш детального вивчення. Аналіз досліджень засвідчує, що, поруч з іншими компонентами освітнього середовища (особистісним, аксіологічним, просторово-предметним, інформаційно-комунікаційним, організаційно-діяльнісним, компетентнісним), слід виокремлювати також компоненти інтеграційно-управлінський, який дозволяє забезпечувати реалізацію стратегічних цілей ЗПТО управлінськими засобами, та інноваційно-методичний, завдяки якому традиційна система професійної освіти адаптується до умов дистанційного (змішаного) навчання.

Подальшим напрямом нашого дослідження є внутрішня деталізація вказаних компонентів освітнього середовища ЗПТО та характеристика їхніх взаємозв'язків з іншими компонентами освітнього середовища закладу професійної (професійно-технічної) освіти.

освітнє середовище професійний технічний заклад сфера послуга

Література:

1. Ахновська І.О. Теоретичні засади формування освітнього середовища в контексті економіки знань. Економіка i оргашзащя управлшня. № 4 (32) 2018. С. 26-34. [Ел. ресурс]. Реж. доступу до дж.: https://jeou.donnu.edu.ua/article/view/6572/6604

2. Зельман Л.Н. Підготовка кваліфікованих робітників сфери обслуговування у професійно-технічних навчальних закладах України (1969 р. - початок ХХІ століття): Автореф. дис. канд. пед. наук 13.00.04 - теорія і методика професійної освіти. Львів: Львівський державний університет безпеки життєдіяльності. 2017. 24 с.

3. Ковалевська Н., Пасічніченко А. Сучасні уявлення про освітнє середовище як психолого-педагогічний феномен. Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. 2016, № 9 (63). С. 50-61.

4. Колебошин В., Колебошин С., Кремінський Б. Засади формування освітнього середовища для здійснення дистанційного навчання (на базі педагогічної системи Рішельєвського наукового ліцею). [Ел. ресурс]. Реж. доступу до дж. http://j ournal .org.ua/index.php/ntn/arti cl e/vi ew/ 213

5. Чубаха І.В. Основні компоненти сучасного освітнього середовища школи. [Ел. ресурс]. Реж. доступу до дж.: https://jpvs.donnu.edu.ua/article/view/7239/7267

Размещено на Allbest.ru