Діалог як засадничий концепт реформи освіти в Україні

Аналізуючи педагогічну взаємодію в системі «учитель - учні», Л. Кондрашова (Кондрашова, 2007) бачить її смисл у постановці творчої задачі, привабливої для учнів, яка вирішується в ході діалогу педагога з класом і з кожним окремо, під час якого вони спільно міркують, думають, сумніваються, доходять висновків. Виключно важливо будувати педагогічне спілкування як рівноправний діалог рівноправних партнерів. До діалогізації педагогічного процесу учителів готувати під час професійної підготовки, адже низький рівень їхньої готовності до реалізації діалогічних освітніх технологій негативно позначається не тільки на результатах освітнього процесу, а й на розвитку творчого потенціалу педагогів.

Умовами ефективності діалогічної взаємодії у навальному процесі є: включення у зміст діалогічної ситуації реальних життєвих проблем, залучених у її контекст; рівноправна взаємодія суб'єктів діалогу; співвідношення змісту, способу та характеру взаємодії учасників діалогу з різними психофізіологічними та соціальними особливостями сприйняття і реагування; готовність викладача та студентів до діалогу; урахування рівня цієї готовності та досвіду діалогічного спілкування під час вибору питань для обговорення; готовність до неочікуваних і неоднозначних суджень, адекватна реакція на них; вибір оптимального стилю педагогічного спілкування; поступове, послідовне підвищення самостійності тих, хто навчається; їхнє вміння актуалізувати накопичений життєвий і соціальний досвід; систематичне діагностування готовності до діалогу на основі спостереження, анкетування, включення у діалогічні ситуації тощо.

Поняття «діалогічна взаємодія» у педагогічному контексті означає, що знання, отримані у процесі діалогу учня або студента з педагогом або з іншими учнями (студентами), є не самоціллю, а проявом активності учасників навчального процесу, що дозволяє вийти за межі знайомого матеріалу. Діалогічна взаємодія має викликати інформаційно-пізнавальні суперечності, які спонукають тих, хто навчається, до участі у постановці та розв'язанні проблем у процесі навчання. Спільний пошук істини стає засобом інтелектуального розвитку учасників діалогу, а спільне вирішення проблемних ситуацій сприяє формуванню умінь і навичок самостійної пізнавальної й пошукової діяльності.

Проблема діалогу у різних площинах суттєво актуалізується у сучасній педагогіці, насамперед у сучасних концепціях особистісної освіти. Так, у теоретичному доробку О. Бондаревської (Бондаревська, 2000) діалог постає однією з основних цінностей особистісно-зорієнтованої освіти, способом існування, самореалізації, самовизначення, саморозвитку, адаптації, саморегуляції, самозахисту та самовиховання особистості в культурноосвітньому просторі.

У концепції В. Серікова (Сєріков, 1999) діалог тлумачиться як універсальна характеристика навчальної ситуації, яка має вирішальний вплив на особистісний розвиток людини. Діалог розуміється як особливе дидактико-комунікативне середовище, що забезпечує суб'єктно-смислову комунікацію, рефлексію, самореалізацію особистості, сприяє набуттю особистісного і професійного досвіду.

У педагогічній парадигмі І. Зязюна (Зязюн, 1989) діалог суб'єктів педагогічного процесу, який забезпечує їх відкритість для одночасного взаємозбагачення і самостійного розвитку, дає можливість розглядати культуру як процес і результат цієї взаємодії. Культурологічний діалог, на думку дослідника, не є ізольованим феноменом, а відбувається у взаємодії та взаємовпливі індивідуальностей. Центральним елементом управління процесом навчання постає діалогічне педагогічне спілкування як особливий тип професійного спілкування. Його інтенсивність визначає силу педагогічного впливу, яка будить зворотну реакцію вихованців.

Діалог, за словами Н. Логунової (Логунова, 2000) розглядається як один із методів навчання і водночас як внутрішній зміст технології особистісно-орієнтованого навчання. Діалогічність постає істотною характеристикою навчального процесу та показником його переходу на особистісно-смисловий рівень. Тож діалог є не лише засобом, а й самоціллю навчання, не тільки процесом, а й змістом, джерелом особистісного досвіду, фактором актуалізації змістоутворюючих, рефлексивних, критичних функцій особистості.

Як особлива онтологія, діалог, на думку Г Радчук (Радчук, 2017), є універсальним простором перетворення особистості, полем актуалізації її суб'єктних ресурсів. Дослідниця розглядає освітній діалог як інноваційну технологію професійного становлення фахівця у ВНЗ - процесуально-цілісну форму активного навчання, яка виступає зовнішнім стимулом ініціювання внутрішнього процесу особистісно-професійного становлення майбутнього фахівця і розвитку його ціннісно-смислової сфери. Така форма навчання передбачає перетворення його на спільну пізнавальну діяльність викладача зі студентом, де на ціннісно-смисловому рівні створюється спільний зміст освітньої діяльності.

Дослідники розглядають діалогізацію освітнього середовища як педагогічний (дидактичний) принцип, зумовлений діалогічним підходом, необхідністю організації діалогічної взаємодії суб'єктів освітнього процесу та визнанням діалогу основним засобом цієї взаємодії. Організований на різних рівнях педагогічної взаємодії діалог закономірно забезпечує варіативність, діалогічність та проблематизацію освітнього середовища, вважає О. Ліннік (Ліннік, 2017). Реалізація принципу, потребує насичення освітнього середовища культурними та професійними смислами; розуміння проблемної ситуації як підстави для діалогу; сформованості власних смислових позицій учасників діалогу; застосовування сократівських методів навчання; використання діалогу як основи інтерактивних форм і методів навчання; поетапного залучення до діалогу (від діалогів суб'єктів до діалогу ідей, а далі - до діалогу із самим собою).

Діалог як один із типів, форм і рівнів педагогічного спілкування досліджує Г. Дьяконов (Дьяконов, 1991). За його твердженням, педагогічне спілкування є одним із найбільш складних і універсальних за своєю структурою, функціями, цілями і засобами психологічних явищ, що поєднує в неповторному ситуативно-суб'єктному синкреті різноманітні або суперечливі види, типи, форми й рівні взаємодії: формальної та неофіційної, управлінської й особистісної, публічної й інтимної, індивідуальної та групової, батьківської та соціальної, директивної та емпатійної, наукової та повсякденної, творчої та маніпулятивної, логічної та емоційної, гуманістичної та такої, що відчужує, конфліктної та діалогічної та ін. Психологічний аналіз структури діалогу забезпечив можливість Г Дьяконову виділити як основні механізми діалогу ідентифікацію (ототожнення, уподібнення) і відокремлення (відчуження). До ідентифікації автор відносить сукупність психологічних явищ: наслідування, зараження, переконання, емпатію, рефлексію, проекцію, атракцію, атрибуцію, сумісність, конформність, згуртованість, референтність, довіру, установки, стереотипи, ролі й т п. Відповідно до явищ відокремлення, на думку Г. Дьяконова, відносять нонконформність, психологічний захист, негативізм, недовіру, агресивність, інтроекцію, відсторонення, несумісність, конфліктність, авторитет, авторитарність. У свою чергу, механізми ідентифікації та відокремлення структурують основні типи внутрішньогрупових і міжгрупових відносин: сумісність, спрацьованість, погодженість, конформність, згуртованість, контактність тощо.

На суттєвому аспекті проблеми діалогу в педагогічних дослідженнях наголошує І. Проценко (Проценко, 2017), котра вказує, що нині відкритість каналів спілкування (Інтернет, телемости, телеконференції) впливає на характер мислення, світогляд, духовний склад особистості. Тому в умовах розвитку нових інформаційних технологій нова методологія освітнього та виховного процесів у вищій школі націлена на діалогову взаємодію та спілкування особистості з іншими людьми, соціумом і власним «я» у мобільному освоєнні суспільних змін.

Застосування діалогу як базового концепту розвивальної парадигми сучасної освіти має, на думку В. Вихрущ і Л. Романишиної (Вихрущ, Романишина, 2016), певні методологічні труднощі, а саме: відсутність загальновизнаного розуміння терміна «діалог»; незавершеність загальної теорії діалогу; орієнтація освіти на різні культурні цінності діалогу. Педагогам необхідно відмовитися від розуміння діалогу як методичного прийому і сприймати його як метод створення у процесі навчання партнерських відносин. Це виносить на перший план ідею єдності пізнання та спілкування та концепцію «освітнього діалогу». У сучасній освіті, підсумовують дослідниці, діалог є: змістом і формою пізнання світу; характеристикою міжособистісних відносин і способом зміни уявлень про себе та про іншого; знання про світ «всередині себе», які передбачають різноманіття уявлень про його сутність.

Висновки

Підсумовуючи наведені теоретичні узагальнення, доцільно констатувати, що семантична площина концепту «діалог» у педагогіці охоплює такі аспекти, як: методичний прийом; форма організації пізнавальної діяльності; форма активного навчання; засіб і спосіб організації педагогічної взаємодії; інноваційна освітня технологія; метод створення у процесі навчання партнерських відносин; провідний принцип сучасної методології теорії та практики навчання і виховання; методологічна основа гуманістичних підходів в освіті; засіб і спосіб реалізації гуманістичних підходів в освіті; педагогічна цінність; базовий концепт нової парадигми освіти.

Якщо у сфері освітніх технологій теорія і практика діалогу активно й успішно розробляється, то у сфері виховання таких досліджень недостатньо. У виховному ракурсі діалог постає як загальний спосіб суб'єкт-суб'єктної та педагогічної взаємодії, реалізації гуманістичних підходів через створення загальної атмосфери довіри та прийняття, ствердження особистісної самооцінки молодої людини у процесі співпраці та співтворчості з викладачем.

Наведений аналіз наукової літератури переконує у тому, що діалогічні відносини стосуються всього навчально-виховного процесу, проте недостатньо конкретних освітніх методик, технологій організації діалогу, можливих шляхів його реалізації в освітньому процесі як практичного втілення діалогічної парадигми освіти.

Список використаних джерел

1. Бахтин М. М. Слово в романе. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. Москва: Худож. лит., 1975. С. 72-233.

2. Бахтин М. М. Проблемы поэтики Достоевского. Москва: «Советская Россия», 1979. 318 с.

3. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. Москва: Искусство, 1979. 423 с.

4. Библер В. С. От наукоучения - к логике культуры: Два философских введения в двадцать первый век. Москва: Политиздат, 1990. 413 с.

5. Бондаревская Е. В. Теория и практика личностно-ориентированного образования. Ростов-на-Дону: Булат, 2000. 277 с.

6. Бубер М. Изреченное слово. Личность. Культура. Общество. 2008. Вып. 2 (41). С. 19-27.

7. Бубер М. Проблема человека. Киев: Ника-Центр, 1998. 96 с.

8. Бубер М. Я і Ти. Я і Ти. Шлях людини за хасидським вченням. Київ: Дух і Літера, 2012. С. 25-226.

9. Вихрущ В., Романишина Л. Навчальний діалог як базовий концепт розвивальної парадигми сучасної освіти. Педагогічний дискурс. 2016. Вип. 20. С. 21-27.

10. Гончаренко С. Український педагогічний словник. Київ: Либідь, 1997. 376 с.

11. Дьяконов Г В. Теоретические аспекты исследований психологии педагогического общения. Психология педагогического общения: сборник научных трудов. Кировоград, 1991. С. 14-27.

12. Зязюн І. А. Педагогічна майстерність: підручник. Київ: Вища школа. 2004. 422 с.

13. Ковалев А. Г. Психология личности. Москва: Просвещение, 1969. 391 с.

14. Кондрашова Л. В. Процесс обучения в высшей школе: учебное пособие. Кривой Рог: КГПУ, 2007. 318 с.

15. Кудряшов И. А., Клеменова Е. Н. Диалогическая педагогика М. М. Бахтина и методы вузовского обучения. Современные исследования социальных проблем. 2016. № 3 (59). С. 53-73. DOI: https://doi.org/10.12731/ 2218-74052016-3-5.

16. Курганов С. Ю. Психологические проблемы учебного диалога. Вопросы психологии. 1988. № 2. С. 87-96.

17. Курганов С. Ю. Ребенок и взрослый в учебном диалоге: книга для учителя. Москва: Просвещение, 1989. 127 с.

18. Левинас Э. Путь к Другому. Сборник статей и переводов, посвященный 100-летию со дня рождения Э. Левинаса. Санкт-Петербург, 2006. 239 с.

19. Ліннік О. О. Закономірності та принципи педагогічної взаємодії суб'єктів освітнього процесу в умовах вищого навчального закладу. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. 2017. Вип. 17 (60). С. 19-22

20. Логунова Н. Обучение как общение и сотворчество. Высшее образование в России. 2000. № 3. С. 108-110.

21. Лутай В. С. Основной вопрос современной философии - синергетический подход. Київ: ПАРАПАН, 2004. 156 с.

22. Нова українська школа: концептуальні засади реформування середньої школи / упоряд. Л. Гриневич та ін. ; за заг. ред. М. Грищенка. 2016. 40 с. URL: http://repository.ldufk.edu.ua/handle/34606048/20195.

23. Проценко І. І. Діалог у педагогічній освіті вищої школи. Наука ІІІ тисячоліття: пошуки, проблеми, перспективи розвитку: матеріали І Всеукр. наук.-прак. інтернет-конф. (20-21 квітня 2017 р.): збірник тез. Бердянськ: БДПУ, 2017. Ч. 2. С. 153-154.

24. Радчук Г. Освітній діалог як інноваційна гуманітарна технологія професійного становлення особистості у ВНЗ. Педагогічний процес: теорія і практика. 2017. Вип. 1. С. 15-21. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ pptp_2017_1_4.

25. Сафонова І. П. Діалог культур на аксіологічних засадах - мета - принцип формування міжкультурної компетентності. Духовність особистості: методологія, теорія і практика. 2013. № 3 (56). С. 146-157.

26. Словник української мови: в 11 т. Т. 2 / ред. П. П. Доценко, Л. А. Юрчук. Київ: Наукова думка, 1971. 550 с.

References

1. Bakhtin M. M. Slovo v romane. Voprosy literatury i estetiki. Issledovaniya raznykh let. [A word in the novel. Issues of literature and aesthetics. Studies of different years]. Moskva: Khudozh. lit. 1975. Р 72-233.

2. Bakhtin M. M. Problemy poetiki Dostoyevskogo. [Issues of Dostoevsky's poetics]. Moskva: Sovetskaya Rossiya. 1979. 318 p.

3. Bakhtin M. M. Estetika slovesnogo tvorchestva. [Aesthetics of verbal creativity]. Moskva: Iskusstvo. 1979. 423 p.

4. Bibler V. S. Ot naukoucheniya - k logike kultury: Dva filosofskikh vvedeniya v dvadtsat pervyy vek. [From science to the logic of culture: Two philosophical introductions in the twenty-first century]. Moskva: Politizdat. 1990. 413 p.

5. Bondarevskaya E. V. Teoriya i praktyka lichnostno orientirovannogo obrazovaniya [Theory and Practice of PersonalOriented Education]. Rostov-na-Donu: Bulat. 277 р.

6. Buber M. Izrechennoye slovo. [The spoken word]. Personality. Culture. Society. 2008, Iss. 2 (41). P 19-27

7. Buber M. Problema cheloveka. [Problem of a human]. Kyiv: Nika-Tsentr. 1998. 96 p.

8. Buber M. Ya i Ty. Shliakh liudyny za khasydskym vchenniam. [Me and You. The way of man according to the Hasidic teaching]. Kyiv: Dukh i Litera, 2012. Р. 25-226.

9. Vykhrushch V, Romanyshyna L. Navchalnyi dialoh yak bazovyi kontsept rozvyvalnoi paradyhmy suchasnoi osvity. [Educational dialogue as a basic concept of developing paradigm of modern education]. Pedagogical discourse. 2016. Iss. 20. P 21-27.

10. Honcharenko S. Ukrainskyi pedahohichnyi slovnyk. [Ukrainian Pedagogical Dictionary]. Kyiv: Lybid, 1997. 376 p.

11. Diakonov G. V. Teoreticheskiye aspekty issledovaniy psikhologii pedagogicheskogo obshcheniya. [Theoretical aspects of psychological studies of pedagogical communication]. Psychology of pedagogical communication: Collection of scientific works. Kirovohrad, 1991. Р. 14-27.

12. Ziaziun I. A. Pedahohichna maisternist: pidruchnyk. [Pedagogical skills: tutorial]. Kyiv: Vyshcha shkola, 2004. 422 р.

13. Kovalev A. G. Psikhologiya lichnosti. [Personality Psychology]. Moskva: Prosveshcheniye. 1969. 391 р.

14. Kondrashova L. V. Protsess obucheniya v vysshey shkole: uchebnoye posobiye. [Learning in higher education: a handbook]. Krivoy Rog: KSPU, 2007, 318 р.

15. Kudryashov I. A., Klemenova E. N. M. M. Bakhtin's dialogic pedagogy and contemporary teaching methods in higher educational institutions. Modern Research of Social Problems. 2016. № 3 (59). З. 53-73. DOI: https://doi.org/ 10.12731/2218-7405-2016-3-5

16. Kurganov S. Yu. Psikhologicheskiye problemy uchebnogo dialoga. [Psychological issues of an educational dialogue]. Psychological issues. 1988. № 2. Р. 87-96.

17. Kurganov S. Yu. Rebenok i vzroslyij v uchebnom dialoge [The child and adult in the educational dialogue]. Moskva: Prosveschenie, 1989. 127 p.

18. Levinas E. Put k Drugomu. [The path to the Other]. Collection of articles and translations dedicated to the 100th anniversary of E. Levinas. St. Petersburg, 2006. 239 p.

19. Linnik O. O. Zakonomirnosti ta pryntsypy pedahohichnoi vzaiemodii subiektiv osvitnoho protsesu v umovakh vyshchoho navchalnoho zakladu. [Regularities and principles of pedagogical interaction of subjects of educational process in the higher educational establishment]. Scientific notes of Rivne State University of Humanities. 2017. Iss. 17 (60). P 19-22.

20. Logunova N. Obucheniye kak obshcheniye i sotvorchestvo. [Learning as communication and co-creation]. Higher education in Russia. 2000. № 3. P 108-110.

21. Lutai V. S. Osnovnoy vopros sovremennoy filosofii - sinergeticheskiy podkhod. [The main question of modern philosophy as a synergistic approach]. Kyiv: PARAPAN, 2004. 156 p.

22. Nova ukrainska shkola: kontseptualni zasady reformuvannia serednoi shkoly [New Ukrainian School: Conceptual Principles of Secondary School Reform] / Structure. L. Grinevich et al. ; for the total. ed. M. Grischenko. 2016. 40 p. URL: http://repository.ldufk.edu.ua/handle/34606048/20195.

23. Protsenko I. I. Dialoh u pedahohichnii osviti vyshchoi shkoly. [Dialogue in Teacher Education of Higher Education]. Science of the 3rd Millennium: Search, Problems, Prospects for Development: Materials And All-Ukrainian. Research Assistant internet conf. (April 20-21, 2017): Abstract. Berdyansk: BSPU, 2017. Part 2. Р 153-154.

24. Radchuk G. Osvitnii dialoh yak innovatsiina humanitarna tekhnolohiia profesiinoho stanovlennia osobystosti u VNZ. [Educational Dialogue as an Innovative Humanitarian Technology for Professional Formation of Personality in Higher Education]. The pedagogical process: theory and practice. 2017. Vol. 1. P 15-21. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ pptp_2017_1_4.

25. Safonova I. P. Dialoh kultur na aksiolohichnykh zasadakh - meta - pryntsyp formuvannia mizhkulturnoi kompetentnosti. [Axiological Dialogue of Cultures - purpose - principle of intercultural competence development]. Personality spirituality: methodology, theory and practice. 2013. № 3 (56). Р 146-157.

26. Slovnyk ukrainskoi movy [Monolingual Ukrainian Dictionary]: in 11 vols. Vol. 2: Ms. / ed. P P Dotsenko, L. A. Yurchuk. Kyiv: Naukova dumka, 1971. 550 p.

Размещено на Allbest.ru