Інклюзивна музична освіта: перспективи та проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інклюзивна музична освіта: перспективи та проблеми

"Якщо ущерть наповниш біг хвилини

Снагою дум, енергією дій,

Тоді весь світ тобі належить, сину,

І більше: ти - Людина, сину мій".

(Редьярд Кіплінг, "Якщо". Переклад Євгена Сверстюка)

Стаття присвячена темі впровадження інклюзивної освіти в українських мистецьких закладах. Представлено історичне підґрунтя ґенези явища інклюзії в соціумі, а також подано характеристику стану мистецької освіти часів радянського тоталітаризму. Наголошено, що інклюзія в мистецтві є синтезом цілого ряду складових, серед них актуальними є: законодавство (національне та міжнародне), історичне підґрунтя, ментальні особливості, соціокультурний контекст. Також розглянуто зміст інклюзивної освіти в мистецьких школах та спеціалізованих музичних школах, які працюють при консерваторіях. Звернено увагу на проблеми впровадження інклюзії в таких навчальних закладах, адже ще декілька років тому така модель освіти з її рівними можливостями і безбар'єрним доступом не була в пріоритеті і навіть не розглядалася. Зазначено, що нова парадигма в загальній (і, зокрема, в мистецькій освіті) є складною системою знань з педагогіки, медицини, психології, які є необхідними для інтеграції та адаптації в соціум особливого контингенту людей.

Презентовано одну з педагогічних мистецьких програм для роботи з дітьми з інвалідністю в навчальних закладах, створену безпосередніми учасниками освітнього процесу - викладачами музики однієї з районних мистецьких шкіл. Зазначено, що документ стверджує систему освіти дітей з ООП як вертикально-горизонтальну (по суті - звичну найпростішу систему координат Декарта), бо рівень програми враховує віковий ценз здобувача (дитини) і перебуває в прямому відповіднику до психофізичного розвитку здобувача. Також викладено основні положення, мету та принципи, напрямки реалізації "Концепції інклюзивної мистецької освіти", які охоплюють весь спектр цієї парадигми в освіті.

Висвітлено позаінституційну форму інклюзії в мистецтві: фестивалі, творчі конкурси. Зауважено, що така форма входження дитини в соціум є не менш важливою, ніж власне освіта в навчальних закладах.

В дослідженні використано емпіричні методи дослідження: спостереження, синтезу та аналізу.

В роботі сформульовано висновок, що потреби суспільства (серед яких гуманізація освіти, намагання України увійти в європейське співтовариство), які вимагали невідкладного вирішення, створили ситуацію, при якій професійно якісний кадровий склад мистецьких закладів освіти виявився психологічно неготовим до роботи з дітьми з ООП. Саме тому в представленій роботі вказано, що підготовлений до специфічних умов роботи викладацький колектив є первинною ланкою, базисом для подальшого успішного розвитку інклюзії в мистецькій освіті.

Ключові слова: інклюзія, мистецька освіта, мистецька школа, музична школа-інтернат, адаптивна програма, особливі освітні потреби (ООП).

Вступ

Постановка проблеми. Українська держава має складну історію: її землі "ділили" поміж собою Річ Посполита, Польща, Російська імперія. Кожна з держав мала свої замисли щодо українських територій. І ці перетворення значною мірою стосувалися усіх аспектів життя та розвитку країни. Історія пам'ятає, що музика була серед "septim artes liberalis" - семи наук, які забезпечували зміст освіти в навчальних закладах минулого. Проте українська музична освіта на довгі сторіччя опинилася в сутінках історії, а досвід видатних митців, педагогів якщо й був представлений, то його діставали із скрині освіти для того, щоб захистити чергову дисертацію. Українське музичне мистецтво і освіта сучасності мов би намагається компенсувати ментальні та етичні втрати радянської минувшині. Це є закономірно, бо культура та освіта нашої держави досить довго перебувала під чужинецьким впливом в освіті, культурі та інших життєдайних сферах українського буття.

В цій статті автор звернувся до історії творення відносно молодої галузі педагогіки - інклюзії в мистецькій освіті. Доктрини розвитку нашої держави на всіх стадіях свого прямо чи дотично зачіпали проблеми людей з функціональними обмеженнями або інвалідністю. Проте з об'єктивних причин затверджене конституцією право рівного і вільного доступу до освіти практично не виконувалося. Якщо такий стан справ був в середовищі загальноосвітніх навчальних закладів, то про навчання "особливих" людей в мистецьких школах іноді навіть мови не було. Мистецький педагогічний загал і музичний академізм з маніакальною наполегливістю намагався не помічати саму наявність в соціумі тих, кому потребувалася додаткова підтримка. Особливо - дітей. Досить поширеною стала так звана "медична" модель інвалідності, яка часто ставала камінною стіною перед тими, хто мав бажання, талант до музичної науки. З входженням України в європейський простір, ставлення суспільства почало змінюватися: з'явилася соціальна модель, за якої утверджується ідея суспільного піклування про людей з наявними фізичними чи розумовими відмінностями. І проблеми з'являються тільки тоді, коли порушуються законні права повноправного члена суспільства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання розвитку музичної освіти в навчальних закладах різних типів опрацьовували науковці, доробок яких можна умовно диференціювати за напрямками досліджень:

- фундаментальні праці, присвячені загальним питанням музичного навчання й виховання дітей і молоді створили педагоги І. Дзержинська, М. Леонтович, Г. Падалка, О. Ростовський, Б. Яворський;

- історія та сучасний "стан справ" на мистецькій ниві (мова про спеціалізовані заклади) містяться в працях Л. Архімович, Л. Кияновської, О. Михайличенка, М. Чембержі, К. Шамаєвої;

- законодавчі документи, які є базисом і регламентують діяльність мистецьких навчальних закладів: Закон України "Про позашкільну освіту" (від 22.06.2000 р.

№ 1841-ІІІ), "Про освіту" (від 05.09.2017 р.

№ 2145-VІІІ), Наказ МКМС від 27.01.2020

№ 339: "Концепція інклюзивної мистецької освіти"; "Положення про мистецьку школу", затверджене наказом МКУ (від 09.08.2018 р. № 686), Постанова Кабінету Міністрів "Про організацію інклюзивного навчання в закладах позашкільної освіти" (від 21.08.2019 р. № 779);

- дослідження, які висвітлюють деякі питання вибраної теми статті: О. Білявської, М. Бриль, О. Гапончук, Т. Житнік, А. Колупаєвої, Н. Нестеренко, И. Пахомової, І. Полєвікова, Г. Смоленцевої, К. Щедролосєвої.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячується стаття. В усі часи, в різних суспільних умовах музична освіта мала значний попит у населення. У теперішніх умовах розвитку українського суспільства вона зорієнтована, насамперед, на духовно-культурний розвиток особистості. Особливий інтерес автора викликала тематика становлення, розвитку і сучасного стану музичної освіти дітей з інвалідністю. Як функціонує музична школа? Яким є її зміст освіти? Чи враховано в ньому потреби «особливих» діток? Якою є специфіка роботи з ними?

Чи готові викладачі до занять з таким специфічним учнівським контингентом? Як і хто організовує для них навчально-виховний процес? Як навчальні заклади долають (або не долають) виклики нинішнього соціуму? Деякі проблеми та їх розв'язання ми намагалися розглянути в представленій роботі. Одразу варто зауважити, що у викладі власних результатів дослідження будемо вживати словосполучення "Дитина з особливими освітніми потребами", "Дитина з інвалідністю", які вже встановлені на законодавчому [18] та є усталеними в поважних медійних спільнотах [13; 19]. Виключення - цитування наукових робіт, які використані для підтвердження викладених положень або для констатації певних фактів.

Мета статті. Отже, метою публікації є висвітлення для широкого загалу питань і проблем впровадження інклюзії в мистецьку освіту, наголошення на особливій ролі мистецьких шкіл у громаді, посилення толерантності українського суспільства до осіб, які потребують додаткових умов соціалізації в суспільстві.

інклюзивний музичний освіта

Виклад основного матеріалу

Початок третього тисячоліття з його стрімкими соціокультурними трансформаціями створив об'єктивні умови формування нової людини, яка, нарешті, стане справді мислячою, якій притаманна свобода мислення, світосприйняття, чітке усвідомлення себе та свого місця у соціумі. Розвиток індивідуальності, відкриття прихованого потенціалу, виховання талановитої особистості - саме ці завдання покликана вирішити сучасна освіта. І на нелегкому шляху їх вирішення одним із визначальних складових або, скоріше, чинників, є музична освіта. Імперські, а, затим, і радянські часи сформували цілу систему початкових позашкільних мистецьких навчальних закладів, яка не мала жодної національної риси, базувалася на загальноприйнятих і роками незмінних програмах. Відомий теоретик Б. Яворський ще в 20-х роках минулого століття висловив ідею триступеневої музичної освіти (музична школа - музичне училище - консерваторія) [1: 136]. Для дитячої музичної школи передбачався нижчий ступінь - початковий. Наступною ланкою було музичне училище (середній), і далі консерваторія (вищий). З 1950-х років музичними школами опікувались Міністерство культури СРСР і профільні міністерства союзних республік. З 1970-х почали відкриватися школи інших мистецьких напрямків: художні, театральні, хореографічні та інші. Радянську систему музичної освіти критикували багато і справедливо. Критики вважали, що зміст освіти дитячої музичної школи не розвиває таланту тих, кого прийнято називати вундеркіндами, і, навпаки - ті учні, які не мали на меті ставати в майбутньому професійними музикантами або мали небагато музичних здібностей, були занадто "завантажені" цілим комплексом по суті непотрібних академічних занять. Тому досить часто представники саме такого контингенту не витримували інтенсивності набуття та обсягу нових знань і навичок.

Сучасний, значно модернізований зміст мистецької освіти дозволяє зробити висновок: суспільство поступово відмовляється від тотальної професіоналізації навчання, а зробило крок назустріч тим, хто не планує обрати професію музиканта, пропонуючи розвиток засобами музики. Зрештою - виховання майбутнього слухача, який прийде на концерти, відвідувача музею також є важливою складовою навчання в музичній або іншій мистецькій школі. До цього варто додати, що інклюзія в мистецькій освіті зараз стає рівноправним, а, подеколи, й більш значущим компонентом загальної освіти.

Перш, ніж вести розмову про викладання музичних освітніх компонент для дітей з особливими освітніми потребами, обов'язково слід зробити декілька зауваг щодо інклюзії в освіті загалом. Термін "inclusion" у перекладі з англійської мови означає "замикати", "включати (в себе)" [3: 54], "включення", "містить в собі" [12: 182]. А, отже, в освітньому контексті інклюзія означає рівність усіх у праві на освіту, охоплення (чи то, радше, включення) в навчальний процес людей, які хочуть отримати освіту, проте мають певні проблеми з її здобуттям. Інколи ці проблеми тимчасові, бо до категорії дітей з особливими освітніми потребами включають тих, які постраждали в наслідок воєнних дій а також дітей-емігрантів, які погано знають мову країни перебування. Визнаним фахівцем тут є А. Колупаєва, яка тривалий час працює у сфері спеціальної педагогіки: "Інклюзивна освіта, як зазначають у своїх дослідженнях вчені скандинавських країн <…>, на відміну від інтеграції - це гнучка, індивідуалізована система навчання з психолого-педагогічною підтримкою дітей і молоді з особливостями психофізичного розвитку в умовах масової загальноосвітньої школи, яка знаходиться поблизу місця проживання" [4: 23] та "Інклюзивна освіта - це закономірний етап розвитку освітньої системи, який пов'язаний з переосмисленням суспільством і державою ставлення до осіб з обмеженими можливостями здоров'я, з визначенням їхнього права на одержання рівних з іншими можливостей" [4: 224].

Якщо арт-терапія вже певний час є предметом досліджень, то до питань музичної практики звернулися відносно нещодавно і поступово інклюзивна мистецька освіта стає об'єктом численних досліджень. Наразі проблематика музичної підготовки діток з інвалідністю є практично "terra inkognita" для освіти загалом, хоча питанням повноцінного входження таких дітей в соціум у світі почали займатися ще з 40-50-х років минулого століття. Інноваційні намагання наштовхувалися на проблеми певної недосконалості системи демократичного устрою в світі, сегрегаційних процесів, расистських проявів… Тому справжній, реальний початок інклюзивна освіта "розпочала" тільки з 90-х років на Всесвітній конференції з освіти для дітей, що мають проблеми в навчанні (м. Саламанка, Іспанія). Незабаром концепція інклюзивної освіти отримала потужну підтримку на Всесвітньому форумі в Дакарі (2000 р.), звідки й поширився термін "інклюзія" та його основні принципи [4; 5].

Зауважимо, що попередня система з її уніфікованим підходом до здобувачів має взагалі бути забута: діти - різні (аксіома), діти з інвалідністю - різні ще більше. Тому школа (в даному випадку - мистецька) має підлаштовуватися до забезпечення освітніх потреб всіх учнів, створюючи своєрідну «дорожню карту» чи індивідуальну освітню траєкторію. Кожному, - незалежно є в них особливі освітні потреби чи ні. Нажаль, доводиться констатувати, що "особливих" діток в Україні стає щодня більше. Війна калічить і тіло, і психіку як тих, хто безпосередньо перебував в зоні бойових дій, так і тих, кого війна, на перший погляд, не торкнулася. Вже мовилося, що в нинішніх умовах науковці констатують важливе значення інклюзії в музичній освіті. Але, перш за все, поставимо запитання: чи готові викладачі мистецьких дисциплін до роботи зі специфічним контингентом в мистецьких школах? Більшість явно ні (з огляду на відносно "молодий" вік впровадження інклюзії в систему навчальних закладів cистеми Міністерства культури та інформаційної політики). Готовність до такої праці виказує більшість співрозмовників автора, але практичні вміння та знання специфіки занять з дітками з особливими освітніми потребами майже відсутні. Цей висновок автором зроблено на основі власного досвіду усного спілкування зі студентами-музикантами (оскільки, на той час метою розмов було просте усне обговорення проблем дитячої мистецької освіти після початку воєнних дій, офіційного джерела ми не вказуємо). Проте, маємо декілька результатів "Опитування викладачів закладів мистецької освіти з метою підготовки методичних рекомендацій щодо роботи з учнями з ООП" [11]. Власне, цей документ цікавий тим, що респондентами стали організатори опитування. Більшість запитань викладачів стосувалася усталеного кола проблем освітніх закладів: від фінансового забезпечення, матеріальних потреб та безбар'єрного простору здобувачів до невідповідності вимог керівництва різних рівнів та батьків до рівня підготовки надавачів освітніх послуг [11]. (Тобто: керівні освітні органи оперативно прийняли низку корисних і правильних законодавчих документів. Але ініціатива виявилася досить дискусійною, бо на той час не була підкріплена ні фінансово, ні науково-методично. Високі професіонали-музиканти почасти виявлялися безпорадними в класі на заняттях з дітьми з інвалідністю. Звичайно, що маємо на увазі непідготовленість викладачів мистецьких навчальних закладів в інклюзивному контексті, бо в цьому випадку людина, яка працює з дітками з інвалідністю має в одній особі відповідати тріорі "музикант-педагог-медик"). Проте варто зауважити: хоча й дещо повільно, але впровадження новітніх форм, методів, засобів підготовки майбутніх фахівців-музикантів до інклюзії в мистецькій освіті все ж відбувається. В цьому сенсі констатуємо впровадження відповідних освітніх компонент в навчальних закладах а також різноманітні шляхи перепідготовки: семінари, конференції, мистецькі марафони, фестивалі, конкурси… В цьому сенсі необхідно згадати про один з головних змістовних документів, який наразі висвітлює весь зміст інклюзії в мистецтві, а саме: "Концепцію інклюзивної мистецької освіти" [6; 7]. Документ визначив основні вектори розвитку, ціннісні орієнтації та ключові принципи розвитку інклюзії в мистецьких навчальних закладах. Зауважимо, що його зміст (загальні положення, мета, принципи, напрямки реалізації) ідентичний для обох рівнів мистецької освіти: мистецьких шкіл, а й коледжів. Проте, варто зауважити - якщо Програми для дітей з інвалідністю початкового рівня мистецької освіти (шкільна освіта) вже успішно втілюють на практиці, то знайти інформацію про інклюзію на сайтах чи інших джерелах, які висвітлюють діяльність фахових мистецьких навчальних закладів середньої ланки досі є проблематично. Крім означеної вище проблеми наявності спеціальних програм для інклюзії в фахових мистецьких коледжах, загальною є наявність бар'єрів в реалізації інклюзії в мистецтві загалом: відсутність повного розуміння всього спектру проблем інклюзії в мистецькій освіті; відсутність теоретико-методологічної бази; погане забезпечення спеціальною нотною літературою; недостатній рівень компетентності педагогічних працівників системи освіти (тут не їх вина, бо, повторюємо, система інклюзивної освіти впроваджується на наших теренах відносно недавно), тому осягати ази мистецької перепідготовки їм часто доводиться самотужки.

Незважаючи на відносно невеликий «вік» інклюзивної освіти в нашій країні, все ж можна констатувати певний позитивний досвід роботи в цьому напрямку мистецьких навчальних закладів. В цьому контексті необхідно згадати про одну з перших в Україні "Музичну школу для дітей з особливими потребами", яка працює з 2018 р. в с. Жидичин Волинської області. Заклад працює на засадах інклюзивності і навчає діток грі на сопілці, акордеоні, скрипці, гітарі та фортепіано. Його створено на базі приміщення місцевого будинку культури при підтримці Українського культурного фонду в рамках впровадження програми "Створення сучасної музичної школи на території Жидичинської ОТГ та впровадження інклюзивної освіти для дітей з особливими потребами у сфері культури і мистецтв у Волинській області". Нажаль, джерела не дають більш повної інформації про цей заклад [17].

Викладачами школи мистецтв м. Звягеля розроблено спеціальну адаптовану додаткову програму для початкової мистецької освіти "Музичну освіту - дітям з особливими потребами. Психолого- педагогічний супровід та основи інструментального виконання дітей з особливими потребами" [10]. В її зміст закладено найбільші оптимальні і найбільш відповідні мистецькі освітні компоненти: музикотерапія, музичний інструмент, ритміка (в т.ч. корекційна ритміка, основи музичної грамоти та слухання музики, цікаве сольфеджіо, бесіди про музику, колективне музикування (хор, вокальний ансамбль, інструментальний ансамбль), предмет за вибором. Перелік компонент зроблено з "?…? урахуванням концентричного принципу у вирішенні пропонованих дітям ігрових завдань, що поступово ускладнюються і розподіляються через підвищення складності, інтенсивності і різноманітності" [2: 80; 10: 8]. Аналіз освітньої програми дає уявлення про зміст освіти в закладі: навчання можна і бажано розпочинати з 6 років. Кожна програма навчання адаптована згідно особистої траєкторії малюка і враховує допустиме навантаження, стан його здоров'я і особливості поведінки. Елементарний підрівень навчання триває 4 роки і може бути продовжений, якщо виникне потреба. На уроках музикотерапії відбувається розвивальна та корекційна практична робота: чуттєве (рецептивне) сприймання музики, рухові ігри та вправи під музичний супровід, співи, гра на дитячих шумових інструментах. Уроки гри на музичному інструменті розвивають фізично (наприклад - удосконалюється дрібна техніка рук, співвідношення роботи обох рук), поліпшується пам'ять. Але практика на музичному інструменті має складатися з наступних складових: врахування особливостей учня, правильний підбір репертуару, розширення макро- та мікропростору. Велике значення в школі мистецтв надають комплексу ритмічних занять: "Відчуття ритму є надзвичайно важливим чинником розвиненості музикальності дітей та в особистісному значенні воно сприяє розвитку волі та наполегливості дитини. ?…?. Корекційна ритміка - це інтегрована діяльність, яка сприяє формуванню чіткості, точності рухів та має комунікативну спрямованість. У зміст корекційних занять включаються: ігроритміка та вправи на розвиток орієнтації в просторі, вправи на релаксацію м'язового тонусу, логоритміка як форма активної терапії" [2: 83]. Заняття з сольфеджіо та музичної грамоти є комплексною дисципліною, в якій поєднана музична грамота, сольфеджіо, слухання музики. Ці компоненти, у свою чергу, диференційовані за видами діяльності: спів з листа, музичний диктант, слуховий аналіз, теорія музики. Заняття з музичної літератури ("Бесіди про музику") формують естетичний смак, готують діток до самостійного спілкування з мистецтвом. Наголосимо, що неодмінною, обов'язковою вимогою викладання цього предмета є наявність сучасних мультимедіа. Без їх використання усі педагогічні намагання зведуться нанівець. Великого значення в умовах роботи з особливими дітками набуває колективне музикування: хор, ансамбль. Крім соціалізуючої функції він сприяє розвитку голосового апарата, легень.

Якщо мистецька школа на Житомирщині дає позашкільну початкову мистецьку освіту, то спеціалізована музична школа-інтернат м. Харкова навчає тих, хто хоче отримати фах музиканта-професіонала. В таких навчальних закладах (вони працюють при консерваторіях, Вищих музичних інститутах, Національній музичній академії) не кожна дитина витримає шалене навантаження (випускники школи зазвичай потім вступають до консерваторій), проте діти з інвалідністю зараз досить часто стають учнями школи, бо мають до музики виключні здібності. Незважаючи на вибраний музичний фах (народні, духові інструменти, теорія музики і сольфеджіо, хормейстер), гру на фортепіано вивчають усі без виключення. Це традиційно для змісту освіти в системі закладів професійної спеціалізованої музичної освіти. Уроки гри на фортепіано навчають бути уважним і зосередженим, покращують пам'ять, моторику, розвивають емоційно, додають нейронних зв'язків. Для особливих діток передбачено ігрову форму занять без неодмінного "сиди рівненько - спина пряменько". Біля інструменту можна бігати, стукати по ньому, подивитися що в середині під кришкою ("які чудові хлопчики-молоточки і дівчатка-пружинки")… Форма і зміст гри варіюється нескінченно. Дітям (навіть 6- річним) завжди подобається, коли з ними розмовляють рідною мовою і на їхньому рівні. Не виключається присутність когось із батьків (власне, це в певних обставинах, є обов'язковою умовою навчання незалежно від того в якій мистецькій чи іншій школі дитина здобуває освіту). Ще одним позитивним моментом є варіативність програми з фортепіано (в даному випадку - з загального, "нефахового"): "Програма класу загального фортепіано дозволяє підібрати репертуар для кожної дитини індивідуально, відповідно до його можливостей та бажань. І варіантів концертного виступу в класі загального фортепіано набагато більше, ніж в класі з фаху. Виступ з фаху передбачає певний рівень досягнень та виконавських компетентностей відповідно до професійних вимог класу. А на заняттях із загального фортепіано можна грати те, що найкраще виходить та приносить радість виконання, навіть якщо це легше …" [15: 118].

Відносно невеликі рамки наукової статті не дають змоги викласти всі здобутки інклюзивної мистецької освіти, проте необхідно до суто інституційного освітнього контексту додати певну інформацію про інші форми залучення особливих діток до мистецтва. Зокрема - про Інтегрований дитячий фестиваль "Без обмежень" (м. Вінниця). Його основне завдання: "Створення умов для забезпечення культурних прав дітей з особливими освітніми потребами та включення їх до суспільного життя, а також соціальної адаптації за допомогою мистецтва" [9].

Декілька років тому під егідою Міністерства культури та інформаційної політики України розпочався І етап пілотного проєкту з реалізації Концепції інклюзивної мистецької освіти "Мистецька освіта без обмежень": "Метою пілотного проєкту є підвищення рівня доступності мистецької освіти, допомога у створенні освітнього простору, дружнього для усіх, а також виявлення конкретних перешкод для інклюзивного навчання мистецтву та напрацювання рекомендацій для усунення таких перешкод" [8]. Освітньо-тренінгова програма буде складатися з декількох модулів, серед яких: фізична доступність мистецьких шкіл (Модуль 1), організація навчання учнів з особливими освітніми потребами (Модуль 2), навчально- методичне забезпеченні освітнього процесу (Модуль 3), взаємодія (Модуль 4). Результати етапу виявилися вдалими, тому в наступному 2021 р. стартував ІІ етап проєкту. В грудні цього ж року було підведено підсумки пілоту. Одним з безумовних досягнень стало видання 5 навчально-методичних посібників, які допоможуть музичним закладам освіти у впровадженні інклюзії: "Анкета аудиту архітектурної доступності" (методичні рекомендації до практичної роботи закладу та відповідності його приміщень до вимог доступності. Містить схеми і зразки розташування меблів, громіздких інструментів); "Мистецька школа: доступне освітнє середовище" та "Мистецькі коледжі: доступне освітнє середовище" представляють проект моделі власне простору відповідних мистецьких навчальних закладів; чи не вперше в Україні представлена збірка методичних рекомендацій "Нотна система Луї Брайля як основа ефективного навчання дітей з порушенням зору в мистецькій школі"; "Індекс інклюзії: заклади мистецької освіти" є, так би мовити, "настільною книгою" керівника, який впроваджує у закладі інклюзивне навчання [8]. Загалом в обох етапах проєкту брали участь 23 мистецькі школи, 5 фахових мистецьких коледжів, які представляють 18 регіонів України. Переможцем цього потужного конкурсного задуму стала Прилуцька дитяча музична школа (Чернігівська область). Саме на її базі було на практиці реалізовано проєкт з інклюзії. До втілення долучився Український культурний фонд. Проведення наступного етапу планувалося на 2022-2023 рр., але з відомих причин його наразі відкладено [14]. Варто зауважити, що декілька років тому в м. Житомир працював Центр психофізичної корекції та стимуляції мови "Берегиня Полісся" для дітей із затримкою розвитку, на базі якого проводилися сеанси музикотерапії та іпотерапії. Власне, музикотерапія не зовсім тотожна тематиці цієї роботи, але на заняттях з музикотерапії використовувалися екзотичні для слуху музичні інструменти: "струмок", "співаюча чашa", "глюкафон", "посох дощу", "жабка". Використання інстурментарію було суто тактильним, без впровадження якихось наукових методик: "Ці музичні інструменти є в більшості етнічними. Вони надають такі звукові коливання, які не можуть надати інші класичні музичні інструменти. Я слідкую за реакцією кожне зайняття та намагаюся бути поряд з дитиною. Для того, щоб розуміти спочатку, в якому емоційному стані дитина прийшла, наскільки вона збуджена чи спокійна. Чи її більш тонізувати треба, чи заспокоювати" [16].

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок

Результати представленого дослідження дозволяють зробити наступні узагальнення. Система дитячої інклюзії музичної освіти України - складне утворення, яке має декілька рівнів, які знаходяться в логічному і динамічному зв'язку. У свою чергу, початковий рівень дитячої освіти також диференціюється на підрівні, кожен з яких має свою мету, вікову категорію і зміст освіти.

Крім інституційної інклюзії, дедалі більшого поширення набуває позашкільна музична освіта: фестивалі та конкурси для відповідного контингенту. Розширюється географія інклюзивних мистецьких змагань.

Зміст освіти в дитячих музичних школах (мистецьких школах) виходить за рамки звичного усталеного академізму. Навчання в закладі є складним діалектичним процесом розвитку широкого спектру здібностей людини. Воно однозначно стало більш цікавим, гнучким. Зрештою, "елітарний академізм" став, якщо так можна висловитись, доступним для категорії діток з інвалідністю. Раніше, неофіційно, про навчання такого контингенту в мистецьких навчальних закладах, не було навіть мови. Виключення були, але вони поодинокі.

Сучасна система початкової музичної освіти є самодостатньою і цілком сформованою складовою національного мистецтва. Завдяки модернізації системи загальної освіти, вона розвивається в руслі змін, які відбуваються в державі. На жаль, доводиться констатувати: незважаючи на всі позитивні зміни, які в ній відбувалися до недавнього часу, наразі важко визначити перспективи і напрямки її розвитку. Якщо пандемія змусила останні три роки шукати нові форми і умови роботи навчальних закладів, проведення конкурсів та фестивалів, то початок повномасштабної війни нівелював практично всі позитивні і важливі освітні інновації. Нині всі сфери життя (особливо мистецького) перебувають мов би в анабіозі.

Так, мистецьке життя в мережі Інтернет та по телебаченню не припинилося: транслюються концерти, створюються нові естрадні хіти, українські колективи виїжджають на концерти або працюють закордоном. Проте, мистецьке життя і мистецька освіта (а для дітей з функціональними обмеженнями або інвалідністю - тим більше) є різні речі.

Нагадаємо, що значна кількість дітей зараз має сумний статус біженця або переміщеної особи. Знищено велику кількість інфраструктури, мистецьких матеріальних цінностей. Педагоги або вирушили працювати закордон (здебільшого не за фахом), або знищені. Тому, визначати якісь перспективи на майбутнє досить проблематично. Проте, є підстави констатувати: недарма саме в нас є відома фраза "все буде Україна".

Размещено на Allbest.ru