Науковий пошук у теорії виховання: пріоритети, досягнення, проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Науковий пошук у теорії виховання: пріоритети, досягнення, проблеми

Ходунова Вікторія Леонідівна кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки і психології дошкільної освіти

Анотація

У статті розглянуто загальнонаукові положення щодо проблеми «виховання». В декількох наукових контекстах охарактеризовано сутність поняття «виховання»: філософському - як дорослішання дитини в соціокультурному просторі; соціальному - процес формування інтелекту, фізичних і духовних сил підростаючого покоління; педагогічному - цілеспрямована діяльність, що покликана сформувати систему якостей особистості, поглядів і переконань, відповідно до виховних суспільних ідеалів; в межах психологічного підходу «виховання» є результатом взаємодії внутрішніх психічних процесів. Констатовано, що найбільш узагальненим визначенням поняття «виховання» є вирішення конкретного виховного завдання, що реалізується через культуру, освіту та навчання в процесі діяльності та під впливом середовища. Наголошено на тому, що у центрі виховання є особистість дитини з її інтересами, здібностями, можливостями, з метою її саморозвитку, самовдосконалення і самореалізації. Актуалізовано різноманітність підходів до визначення видів педагогічного «впливу», що розглядаються як дії педагога на свідомість, волю, емоції вихованців, на організацію їхнього життя та діяльність в інтересах формування у них необхідних якостей і забезпечення успішного досягнення поставлених цілей. Приділено увагу проблемі організації виховного процесу як взаємодії всіх включених у нього суб'єктів, у межах якого здійснюється їх розвиток і створюються умови для саморозвитку і самореалізації. Охарактеризовано компоненти створення виховного простору: демократизація, гуманізація, індивідуалізація соціобуття вихованців; оптимізація виховних можливостей; формування особистісно конструктивних відносин. Окреслено активні форми інноваційного виховання, що створюють умови для ефективного нагромадження особистого досвіду, самостійного усвідомлення загальнолюдських цінностей, прояву ініціативи, творчості, самостійності у процесі активної' особистісно значущої'діяльності, самовираження та самореалізації.

Ключові слова: виховання, педагогічний вплив, виховний простір, інновація.

Abstract

Khodunova Victoriia Leonidivna Ph.D (Candidate of Pedagogical Sciences), Associate Professor, Department of Pedagogy and Psychology of Preschool Education,National Pedagogical Dragomanov University

SCIENTIFIC RESEARCH IN THE THEORY OF EDUCATION: PRIORITIES, ACHIEVEMENTS, PROBLEMATICS

The article esteems general scientific provisions regarding the problem of "education".

The essence of the concept of "education" has been characterized in several scientific contexts: philosophical - as a child growing up in the sociocultural space; social - as a process of formation of intelligence, physical and spiritual forces of the younger generation; pedagogical - activity designed to form a system of personality qualities, views and beliefs in accordance with educational social ideals;

In terms of the psychological approach, "education" is the result of the interaction of internal mental processes.

It was established that the most generalized definition of the concept of "education" is the solution of a specific educational task, which is implemented through the culture, education and training in the process of activity and under the influence of the environment.

It is emphasized that the center of education is the personality of the child with his interests, abilities, opportunities, and the goal of selfdevelopment, self-improvement and self-realization of the child.

The variety of approaches to determining the types of pedagogical "influence", which are considered as the teacher's actions on the consciousness, will, emotions of students, on the organization of their lives and activities in the interests of forming the necessary qualities in themselves and ensuring the successful achievement of the set goals, have been updated.

Attention is paid to the problem of organizing the educational process as an interaction of all subjects included in it, in line with their development is carried out and conditions for self-development and self-realization are created.

The components of creating an educational space are characterized: democratization, humanization, individualization of social life of students ; optimization of educational opportunities; formation of personally constructive relationships.

Active forms of innovative education are outlined, which is creating more conditions for the effective accumulation of personal experience, independent awareness of universal values, the manifestation of initiative, creativity, independence in the process of active, personally meaningful activity, self-expression and self-realization.

Keywords: education, pedagogical influence, educational space, innovation.

Постановка проблеми. В умовах сьогоденних викликів, кризи духовно-культурного життя нашої країни, особливого значення набуває проблема реалізації нової стратегії виховання, що є пріоритетним компонентом розвитку, фактором соціальної активності, конкурентоспроможності у швидкоплинному світі, ініціативності, цілеспрямованості, соціальної активності, здатності до саморозвитку, самовдосконалення і самореалізації, розуміння культурного й естетичного, креативності, визначення перспектив розвитку динамічних і кардинальних змін у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Відповідно до актуальних запитів, проблема «виховання» стає предметом осмислення багатьох науковців і потребує ґрунтовного теоретичного аналізу й узагальнення поняття «виховання».

Аналіз останніх досліджень і публікацій засвідчив, що проблема формування досліджується в площині різних підходів: зміст, принципи, форми й методи виховної діяльності (І. Бех, М. Євтух, О. Кононко, В. Лозова, Г.Троцко, І. Мар'єнко та ін.); соціокультурний аспект, соціалізація особистості (М. Боритко, О. Кедіс, Н. Мойсеюк, Н. Шарата та ін.); цілеспрямований процес формування особистості (Б. Кобзар, Г. Троцко, Н. Мойсеюк, О. Скрипченко та ін.); цілеспрямований процес, заснований на педагогічній взаємодії ( І. Бех, А.Василюк, О. Киричук, З. Курлянд та ін.); цілеспрямоване формування особистісних якостей (О. Падалка, І. Підласий, В. Селіванов та ін.); культурологічний аспект виховання як системи формування творчої особистості (І. Зязюн, М. Фіцула, М. Ярмаченко та ін.); умови для стимулювання і внутрішнього саморозвитку особистості (С. Гончаренко, В.Кремень, А. Кузьмінський, В. Омеляненко та ін.); цілеспрямована виховна діяльність педагога для досягнення певної мети виховання (В. Галузинський, М. Євтух, Т. Стефановська та ін.); теорія педагогічної творчості та інноваційної педагогічної діяльності (І. Дичківська, О. Джеджула, В. Кан-Калик, А. Коломієць, О. Куцевол, О. Лавріненко, та ін.).

Мета статті. Здійснити теоретичний аналіз та окреслити основні наукові підходи до трактування поняття «виховання».

Виклад основного матеріалу. Згідно з державними документами, Законом України "Про вищу освіту", Національною доктриною розвитку освіти України у ХХІ столітті, Базовим компонентом дошкільної освіти, діти мають прилучитися до різних видів мистецтва, розмаїття його жанрів і стилів, вітчизняної та світової культури у контексті світових культуротворчих процесів. Закон України «Про освіту» спрямовує виховання на формування сучасної особистості, яке характеризується цілеспрямованістю, ініціативністю, креативністю, мобільністю, конкурентоспроможністю, соціальною активністю, лідерським потенціалом, життєвою компетентністю, успішністю, здатністю до постійного саморозвитку, самоосвіти і самореалізації. За Комплексною програмою пошуку навчання і виховання обдарованих дітей та молоді «Творча обдарованість» система освіти спрямована на естетичне виховання та всебічний розвиток творчого фахівця як найвищої цінності суспільства, формування його духовних смаків, ідеалів та розвиток художньо-творчих здібностей. Відтак, успішність та результативність зазначених завдань залежить від удосконалення процесу виховання, що висуває завдання формування пріоритетної системи справжніх духовних, художньо-естетичних цінностей, створення виховного простору соціальних, культурних, життєвих виборів особистості.

Водночас І. Бех пов'язує формування художньо-естетичних та світоглядних цінностей із процесом виховання: «...в процесі навчання і виховання особистість по-справжньому освічується, тобто розкриває в собі розумові, морально-духовні та фізичні сили». Як зазначає науковець, саме від виховання, залежить, чи будуть художньо-естетичні та світоглядні цінності відповідно сформованими і сталими [1].

Зауважимо, що на сучасному етапі діти та дорослі опинилась у складній ситуації змін у суспільстві та культурному просторі, тому дуже важливо надати їм можливості «...відчути себе повноцінним учасником художніх процесів, що відбуваються у суспільстві, як з точки зору сприйняття, так і реалізації власних творчих спрямувань» [2].

В нашому дослідженні ми звертаємось до художньо-естетичного виховання стосовно педагогів системи дошкільної освіти, що є найактуальнішим завданням освітньої практики. Це, своєю чергою, потребує з'ясування термінологічного значення ключового поняття «виховання», що у своїй основі через культурні орієнтири, формує ставлення до мистецтва, власні культурні орієнтири, світогляд, смаки, інтереси.

Енциклопедія сучасної України визначає «виховання» як вплив суспільства на особистість, яка розвивається; спеціально організований і науково інструментований процес створення умов для розвитку особистості. Виховання у широкому розумінні трактується як соціалізація, тобто процес формування інтелекту, фізичних і духовних сил підростаючого покоління; як педагогічна категорія - цілеспрямована діяльність, покликана сформувати систему якостей особистості, поглядів і переконань відповідно до виховних суспільних ідеалів. Найбільш узагальненим є визначення виховання як вирішення конкретного виховного завдання, що реалізується через культуру, освіту та навчання в процесі діяльності та під впливом спадковості й середовища.

Тлумачний словник української мови подає поняття виховання як сукупність знань, культурних навиків, поглядів, що становлять загальний рівень духовного розвитку людини і є наслідком систематичного впливу, навчання.

Український педагогічний словник характеризує поняття «виховання» як процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості, зумовлений законами суспільного розвитку, дією багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів. У широкому розумінні - це вся сума впливів на психіку людини, спрямованих на підготовку її до активної участі у виробничому, громадському й культурному житті суспільства. У вузькому розумінні - планомірний вплив батьків і школи на вихованця [3].

Поняття «виховання» в українській мові походить від слова ховати, вирощувати. Згідно Словника фразеологізмів української мови, поняття «виховання» розуміється як навчати/навчити (вчити) розуму; навчати на добрий розум; навчати добру і розуму - «виховувати когось відповідно до усталених норм, правил, звичаїв: доводити/довести до розуму (до ума, до глузду) - «виховувати, ростити (про дітей); наставляти, повчати кого- небудь» [4].

На оцінку поняття «виховання» з позицій різних рівнів наукового пізнання звертає увагу Л. Панченко: «Невипадково проблемою опікуються вчені та практики, філософи, педагоги, психологи, соціологи, естетики різних країн світу, наголошуючи на посиленні уваги до проблеми естетичного виховання підростаючих поколінь в контексті сучасної масової культури». Автор зазначає, що всі сфери людського буття пронизує саме естетичне як одна з найвищих ознак людської діяльності, що надає «можливість оцінювати її не тільки з позиції користі, прагматичних установок, але й з точки зору краси, яка може доставляти духовну насолоду» [5].

Так, для філософського підходу характерним є розуміння «виховання» як дорослішання дитини в соціокультурному просторі. «Я переконаний, - писав Г егель, - що найвищий акт розуму, що охоплює всі ідеї, є акт естетичний, і що істина і благо поєднуються родинними зв'язками лише у красі, вищою формою якої є мистецтво що має перевагу перед всіма іншими способами зовнішнього вираження» [6].

На соціологічному рівні «виховання» тлумачиться як вплив соціального середовища на особистість, в результаті якого засвоюється соціальний досвід, знання, зразки і норми поведінки, цінності культури; вплив на людину всього суспільства і всієї дійсності, яка містить в собі не лише позитивну спрямованість, а й конфлікти та протиріччя [7]; конкретно історичне явище, яке тісно пов'язане з соціально- економічним, політичним і культурним розвитком суспільства, з етносоціальними і соціально-психологічними особливостями народу, сутність якого виявляється у залученні до світу людських цінностей і норм взаємостосунків між людьми; відкрита соціальна система, що забезпечується у взаємодії з іншими соціальними системами, головною з яких є суспільство як цілісна система та органічна єдність взаємодії індивідів, спільнот, соціальних інститутів й організацій; містить ознаки соціальних взаємодій, соціальних відносин, соціальної організації, що дає можлиість розглядати виховання як соціально-культурний феномен [8]. інтелект виховний духовний

В межах психологічного підходу «виховання» є результатом взаємодії внутрішніх психічних процесів, які під зовнішніми впливами, самовихованням, саморозвитком і самореалізацією утворюють сукупність вродженого і набутого та виявляють індивідуальність особистості, створюють умови для її розвитку і готують до майбутньої громадської і трудової діяльності. «Розглядаючи виховання як процес, що реалізується при взаємодії вихователів і вихованців, а також самих вихованців, психологія вивчає закономірності саморозвитку особистості за умов спеціально організованої виховної системи, яка забезпечує не пасивне пристосування дитини до наявних форм соціального буття, не підведення її під певний соціально встановлений стандарт, а цілеспрямований розвиток кожної дитини як неповторної індивідуальності, як творця себе і обставин...» [9].

І. Бех, з'ясовуючи проблему поєднання загальнолюдських та національних культурних пріоритетів, наявних у виховному просторі, зазначає, що вона завжди перебуває в центрі дослідницької' уваги, оскільки від її науково обґрунтованого вирішення залежить загальний рівень культурного розвитку суб'єкта виховного впливу» [1].

Особливо значущими здобутками визначення «виховання» як конкретно-історичного явища дослідники вважають методи виховного впливу на свідомість дитини у процесі якого вона засвоює соціальні цінності, мораль, соціокультурні норми поведінки, правила спілкування, міжособистісні контакти» [10]. При цьому, як зауважує В. Ягоднікова, поза увагою залишаються особистісні потреби й особистісний розвиток дитини, не визнається її право на ірраціональність у вчинках, відсутнє формування потреби і набуття навичок до самопізнання, саморозвитку і самореалізації. Крім того, таке виховання перетворює на пасивних діячів не тільки учнів, а й педагогів, які перетворюються у виконавців соціального замовлення, перестають бути суб'єктами виховання і, таким чином, формують таких самих пасивних виконавців [11].

Важливі для нашого дослідження положення знаходимо у сучасних теоретичних концепціях, в яких «виховання» трактують як процес, і як результат (О. Ростовський). Процесуальний характер виховання В. Кремень вбачає у якісних змінах, що відбуваються в духовному, фізичному і психічному стані особистості. З позиції О. Киричук, З. Курлянд виховання здійснює закономірну, неперервну і послідовну зміну моментів розвитку взаємодіючих суб'єктів.

А. Кузьмінський, В. Омеляненко пов'язують виховання із складним і багатогранним процесом формування особистості, створенням оптимальних умов для фізичного, психічного і соціального розвитку. Саме особистість, за думкою І. Зязюна, є об'єктом, яким можна керувати за допомогою зовнішніх впливів, загальних стандартів і нормативів. Виховання, на думку М. Фіцули, є одним із чинників, під впливом якого здійснюється розвиток дитини, особливо самовиховання, що розвиває та зміцнює гальмівні процеси або збільшує силу й динамічність нервових процесів. В. Москаленко основною метою виховання убачає у зміні свідомості та поведінці вихованця, що зумовлена індивідуальними особливостями дитини і соціальними обставинами та спрямована на людську особистість. З погляду О. Степаненко, за умов спеціально організованого виховання здійснюється «цілеспрямований розвиток кожної дитини як неповторної індивідуальності, як творця себе і обставин...». За Н. Волковою, І. Огородніковим, Н. Петуховим, М. Ярмаченко, формування властивостей і якостей особистості здійснюється в межах соціально і педагогічно організованого процесу. М. Фіцула переконує у впливі виховання на розвиток дитини. Думка Л. Канішевської дає можливість розглянути виховання як виховання свободою, під яким розуміють розвиток особистісної відповідальності за власний вибір, вчинок, активне самовизначення в життєвих ситуаціях, актуалізацію і розвиток рефлективності, ініціативності, формування досвіду, саморегуляції' та відповідальності.

За даним підходом «...пріоритет у роботі вихователя віддається прийомам опосередкованої педагогічної дії: відбувається відмова від методів, лозунгів і закликів, утримання від зайвого дидактизму, повчальності, замість цього висуваються на перший план методи спілкування, спільний пошук істини, розвиток через створення виховуючих ситуацій, різноманітну творчу діяльність». Тобто керування розвитком особистості дитини здійснюється шляхом створення певних умов, в яких дитина невимушено розвивається [11].

Суттєвим є висновок науковців про педагогічне значення «виховання» як «... процесу і результату цілеспрямованого «впливу» на розвиток особистості, її відносин, рис, якостей, поглядів, переконань, способів поведінки в суспільстві» і в широкому педагогічному сенсі, коли поняття «виховання» охоплює і навчання і виховання, тобто весь навчально-виховний процес [12].

У педагогічному словнику «вплив» розглядається як дії педагога на свідомість, волю, емоції вихованців, на організацію їхнього життя та діяльність в інтересах формування у них необхідних якостей і забезпечення успішного досягнення поставлених цілей.

У результаті різноспрямованих наукових розвідок автори збагатили види педагогічного впливу такими характеристиками, як-то: індивідуально-специфічний - вплив вихователя чи батьків, які особистими діями «передають» власні характеристики; функціонально- рольовий - вплив вихователя, що пов'язаний з описом певної особи, демонстрації можливої її поведінки у різних ситуаціях; спрямований - вплив, орієнтований на певних дітей, учнів, на їхні особистісні якості, вчинки; не спрямований - вплив, що не спрямовується на певний об'єкт; прямий - безпосередній прояв власної позиції і зв'язаних з нею вимог до учня (О. Скрипченко); постійний - дії вихователя, що мають уплив на формування особистості вихованця, але якими вихователь не може оперувати вільно: не здатний ані змінити, ані реконструювати впродовж певного часу (сім'я, соціальний стан, освіта тощо); ^опосередкований - дії вихователя, що спрямовуються на створення необхідних умов, у яких формується особистість вихованця і проявляються його особистісні якості (соціально-психологічний клімат колективу, різновиди діяльності, певні ритуали тощо); змінний - дії вихователя, які регулюються і вдосконалюються ним (створення учнівських колективів, опрацювання навчальних програм і планів виховних заходів, обґрунтування методики застосування заохочення і примусу та змісту конкретних виховних заходів тощо) (В. Ягупов).

І Бєх розглядає «педагогічний вплив» в контексті безпосередньої або опосередкованої спрямованості. На думку вченого більш доцільніше використовувати вплив опосередкований, що спрямований не безпосередньо на даний об'єкт, а на оточуючий виховний простір. Спираючись на позицію І.Бєха ми з'ясували, що точкою відліку у проблемі «педагогічного впливу» слугуватиме методологічне правило, згідно з яким у виховному просторі має бути представлений весь універсум культури (пізнавально-творчої, художньо-естетичної, предметно-перетворювальної, духовно-комунікативної) і культурних форм життя [1]. .

В. Ягоднікова зазначає, що виховний процес є процесом взаємодії всіх включених у нього суб'єктів, але це зовсім не означає, що цих сторін може бути лише дві, тому у педагогічній взаємодії передбачається участь різних сторін: педагог - вихованець - колектив вихованців - педагогічний колектив - батьки вихованців - громадськість, яка оточує вихованця тощо. Л.Петриченко наголошує, що процес виховання загалом і в межах певного напряму може бути реалізований на різних рівнях: на рівні соціуму, соціальних інституцій, окремих соціальних груп, інтерперсональному (міжособистісному) та інтраперсональному (самовиховання).

У сучасних теоретичних концепціях наголошено, що виховний процес є цілеспрямованим і виявляється у взаємодії педагогів і дітей, у межах якого здійснюється їх розвиток і створюються умови для саморозвитку і самореалізації суб'єктів такого процесу. Так, за словами Н. Мосейюк, цілеспрямованість виховного процесу проявляється в оптимальному визначенні на основі усвідомленої суб'єктами виховання поставленої мети, у межах якої здійснюється їх розвиток і створюються умови для саморозвитку і самореалізації суб'єктів такого процесу [13].

Таким чином, виховання є перетворювальною діяльністю педагогів-вихователів, спрямованої на зміну свідомості, світогляду, психології, ціннісних орієнтацій, знань і способів діяльності особистості, що сприяють її якісному зростанню та вдосконаленню [14].

Оскільки, успішність та результативність формування художньо- естетичного світогляду особистості залежить від розвитку інтелектуальних, моральних, естетичних цінностей особистості, то «ключовим принципом виховання виступає принцип ціннісної орієнтації, реалізація якого передбачає залучення дітей до взаємодії з навколишнім світом і сприяє формуванню ціннісних ставлень до цього світу. Критеріями вихованості людини можуть бути: ступінь її сходження і повнота оволодіння загальнолюдськими й національними гуманістичними та морально-духовними цінностями, що становлять основу відповідних вчинків; рівень та ієрархію якостей особистості, набутих нею в процесі виховання (І. Бех); багатоплановим і, водночас, єдиним, цілісним процесом, бо різні риси і якості людської особистості завжди пов'язані між собою і не формуються ізольовано, а у внутрішніх залежностях (М. Пащенко).

Ідеї представників цілеспрямованої, спеціальної організованої взаємодії вихователя і вихованця переконують: вплив у вихованні є діяльністю вихователя в єдиному процесі соціальної взаємодії, що призводить до зміни певних аспектів індивідуальності вихованця, його поведінки й свідомості, формою здійснення функцій педагога (О. Безкоровайна); вплив системи дій вихователів на вихованців э результатом формування системи ціннісних орієнтацій і відповідної їй поведінки (В. Васянович); взаємодія сторін не самоціль, а найважливіший засіб успішного рішення освітньо-виховних і розвиваючих завдань (І. Антоненко); розуміння взаємодії педагога і вихованця, у процесі якого здійснюється їхній взаєморозвиток (І. Дичківська); систематичне, постійне здійснення комунікативних дій педагога, що має за мету викликати відповідну реакцію з боку дитини; це вплив і на дитину, причому викликана реакція зумовлює відповідну реакцію взаємодіючого (Л.Велитченко).

Ми підтримуємо думку О. Отич, яка розглядає виховання як цілеспрямовану, спеціально організовану взаємодію вихователя і вихованця у виховному середовищі, що характеризується певним рівнем духовних перетворень, внутрішньому переродженню - преображенню - суб'єктів виховної діяльності, які, одухотворюючи виховне середовище, також духовно змінюються і зростають [15].

Слушною є позиція І. Беха, який визначає, що об'єктивна реальність поставила багато тривожних викликів, вирішення яких криється у виховному просторі, «оскільки від її науково обґрунтованого вирішення залежить загальний рівень культурного розвитку суб'єкта виховного впливу». Важливими компонентами створення виховного простору доцільно вважати: демократизацію соціобуття вихованців; гуманізацію соціобуття вихованців; індивідуалізацію соціобуття вихованців; культивування творчих можливостей вихованців;

формування особистісно конструктивних відносин; оптимізацію виховних можливостей процесу навчання; взаємодію школи і оточуючого довкілля; взаємодію школи і сім'ї; міжкультурну взаємодію у розвитку вихованців; продуктивну життєдіяльність вихованців; педагог у виховному просторі» [1].

Цінною для осмислення взаємодії вихователя і вихованця є думка М.Подберезського, щодо загальнних і специфічних властивостей, які відповідають сфері реалізації: взаємозв'язок соціальних, психологічних і власне педагогічних підходів до організації педагогічних взаємодій; послідовність, безперервність і одночасну дискретність педагогічних взаємодій; спрямованість на передавання знань, умінь суспільного досвіду підростаючому поколінню для соціального відтворення суспільства; необхідність створення умов для самоактуалізації й самореалізації кожного суб'єкта, залученого до системи педагогічних взаємодій; діалектичний взаємозв'язок з процесом спілкування і його інформативною, інтерактивною й перцептивною функціями як основою педагогічного процесу; закономірну асиметричність позицій суб'єктів педагогічної взаємодії, яка створює підстави для розвитку й саморозвитку суб'єктів й об'єктів у педагогічному просторі [16].

Надзвичайно важливим для нашого дослідження є врахування ідей, що сприяють розвитку й поширенню інновацій до виховання. На думку Н.Шарати, О. Кедіс, тільки активні форми інноваційного виховання створюють умови для ефективного нагромадження особистого досвіду, самостійного усвідомлення загальнолюдських цінностей, прояву ініціативи, творчості, самостійності у процесі активної' особистісно значущої діяльності, самовираження та самореалізації [7].

Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності визначає інновацію як «вперше створені, удосконалені або застосовані освітні, дидактичні, виховні, управлінські системи, їх компоненти, що значно поліпшують результати освітньої діяльності» [18].

У дослідженні В. Ягоднікової знаходимо найбільш важливі для нас педагогічні інновації [11]:

інновації спрямовані на організацію сучасного виховного процесу освітнього закладу, який відповідає потребам суспільства і суб'єктів виховання, а також при необхідності своєчасної його корекції;

інновації спрямовані на розв'язання виховних проблем, розвиток і саморозвиток особистості всіх суб'єктів виховання освітнього закладу;

застосування інновацій у виховному процесі з освітнього закладу коли потребує спеціальної підготовленості педагогів;

створення, опанування, впровадження і поширення інновацій потребує співпраці всіх учасників виховного процесу освітнього закладу;

* урахування віддаленості, прихованості, неоднозначності та

складності діагностування результатів впровадження інновацій у виховний процес освітнього закладу.

Висновки

Спираючись на результати теоретичного аналізу наукових підходів до трактування поняття «виховання» можемо констатувати: «виховання» - це багатоаспектне поняття, найвищою цінністю якого є особистість дитини; виховний процес має будуватися з орієнтацією на потреби, здібності, інтереси дитини; взаємодія педагога і вихованця є взаємним впливом дорослого і дітей, у процесі якого здійснюється їхній взаєморозвиток; виховання є продуктивною взаємодією з метою перетворення простору спільної життєдіяльності педагога і вихованця, відповідно до узгоджених ідеалами.

Література

1. Бех І.Д. Особистісно-орієнтована модель виховання як науковий конструкт.

2. Яшина О. Художньо-естетична освіта і виховання як чинник особистісних цінностей //Науковий вісник. Серія «Філософія». Харків. 2017. №.48. С.163-171.

3. Гончаренко С. Український педагогічний словник. Київ: Либідь, 1997. 376 с.

4. Словник фразеологізмів української мови / упоряд. В.Білоноженко. Київ: Наукова думка, 2008. 1104 с.

5. Панченко Л.М. Формування ціннісних орієнтацій молоді в період системної трансформації українського суспільства: автореф. дис. ... канд. філос. наук.: 09.00.03. Київ, 2003. 21 с.

6. Ткачук О. В. Психологія художніх здатностей: монографія.Одеса,2012. 372 с.

7. Мосейюк Н. Є. Педагогіка : навч. посіб. Київ, 2007. 655 с.

8. Шарата Н., Кедіс О. Художньо-естетичне виховання студентської молоді Миколаївського національного аграрного університету. Науковий вісник МНУ імені В. О.Сухомлинського. Педагогічні науки. Миколаїв, 2018. № 1. С.398-402.

9. Психологічна енциклопедія/упоряд О. Степанов. Київ: Академвидав, 2006. 424 с.

10. Педагогічний словник / за ред. М. Д. Ярмаченка. Київ: Педагогічна думка, 2001. 514 c.

11. Ягоднікова В. В. Теорія і практика формування інноваційної спрямованості виховного процесу загальноосвітньої школи. дис. ... д-ра пед. наук : 13.00.07. Одеса 2016, 526 с.

12. Педагогіка / Галузяк В. М., Сметанський М. І., Шахов В. І. Вінниця: РВВ ВАТ „Віноблдрукарня”, 2001. 200 с.

13. Мосейюк Н. Є. Педагогіка : навч. посіб. Київ, 2007. 655 с.

14. Бех І. Д. Виховання особистості. Вибрані наукові праці: в 2-х т. / І. Д. Бех. Чернівці: Букрек, 2015. Т. 1. 840 с.

15. Отич О. М. Виховання як духовне преображення особистості. Вісник післядипломноїосвіти. «Серія «Педагогічні науки». 2019. № 8. С.125-135.

16. Подберезський М. К. Специфічні особливості педагогічних взаємодій в умовах вищих навчальних закладів // Педагогіка та психологія. Харків: Курсор, 1999. № 40, 2011. С. 3-13.

17. Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності. Наказ МОН України від 07.11.2000 р. № 522.

References

1. Bekh, I. D. Osobystisno-oriientovana model vykhovannia yak naukovyykonstrukt [The personally-oriented model of education as a scientific construct.

2. lashyna, O. (2017). Khudozhno-estetychna osvita i vykhovannia yak chynnyk osobystisnykh tsinnostei [Artistic and aesthetic education and upbringing as a factor of personal values]. Naukovyi visnyk. Seriia «Filosofiia» - Scientific Bulletin «Philosophy»,48.163-171.

3. Honcharenko, S. (1997). Ukrainskyi pedahohichnyi slovnyk [Ukrainian pedagogical dictionary]. Kyiv: Lybid [in Ukrainian].

4. Bilonozhenko, V. (2008). Slovnyk frazeolohizmiv ukrainskoi movy [Dictionary of phraseological units of the Ukrainian language]. Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian].

5. Panchenko, L M. (2005). Formuvannia tsinnisnykh oriientatsiy molodi v period systemnol' transformatsit ukramskoho suspilstva [The formation of value orientations of youth in the period of systemic transformation of Ukrainian society]. Extended abstract of candidate's thesis. Sumy: SumSU [in Ukrainian].

6. Tkachuk, O. V.(2012). Psykholohiia khudozhnikh zdatnostey [Psychology of artistic abilities]. Monohraf [in Ukrainian].

7. Moseiiuk, N. Ye. (2007). Pedahohika [Pedagogy]. Kyiv [in Ukrainian].

8. Sharat, N., Kedis, O.(2018). Khudozhno-estetychne vykhovannia studentskot molodi mykolatvskoho natsionalnoho ahrarnoho universytetu [Artistic and aesthetic education of student youth of the Mykolaiv National Agrarian University]. Naukovyy visnyk MNU imeni V. O. Sukhomlynskoho. Pedahohichni nauky - Scientific Bulletin of MNU named after V. O. Sukhomlynskyi. Pedagogical Sciences, 1, 398-402 [in Ukrainian].

9. Stepanov, O. (2006). Psykholohichna entsyklopediia [Psychological encyclopedia]. Kyiv [in Ukrainian].Yarmachenkо, M. D.(2001). Pedahohichnyi slovnyk [Pedagogicaldictionary], Kyiv [in Ukrainian].

10. lahodnikova, V. V.(2016). Teoriia i praktyka formuvannia innovatsiinoi spriamovanosti vykhovnoho protsesu zahalnoosvitnoi shkoly [Theory and practice of forming an innovative orientation of the educational process of a comprehensive school]. Extended abstract of Doctor's thesis. Sumy: SumSU [in Ukrainian].

11. Haluziak, V. M., Smetanskyy, M. I., Shakhov, V. I. (2001). Pedahohika [Pedagogy]. Vinnytsia [in Ukrainian].

12. Moseyiuk, N. Ye. (2007). Pedahohika [Pedagogy]. Kyiv [in Ukrainian].

13. Bekh, I. D..(2015).Vykhovannia osobystosti [Personality education] (Vols. 2). Chernivtsi [in Ukrainian].

14. Otych, O. M.(2019).Vykhovannia yak dukhovne preobrazhennia osobystosti [Education as a spiritual transformation of the personality]. Visnykpisliadyplomnoi osvity. «Seriia «Pedahohichni nauky» - Bulletin of postgraduate education. "Pedagogical Sciences" ,8, 125-135 [in Ukrainian].

15. Podberezskyy, M. K.(2011). Spetsyfichni osoblyvosti pedahohichnykh vzaiemodiy v umovakh vyshchykh navchalnykh zakladiv [Specific features of pedagogical interactions in the conditions of higher educational institutions].Pedahohika tapsykholohiia - Pedagogy and psychology, 40, 3-13 [in Ukrainian].

16. Nakaz MON Ukrainy [Order of the Ministry of Education and Culture of Ukraine], (2000, November 07, № 522) . Polozhennia pro poriadok zdiysnennia innovatsiyno'i osvitno'i diialnosti - Regulations on the procedure for carrying out innovative educational activities].

Размещено на Allbest.ru