Особливості професійної адаптації педагога вищої школи

Удосконалення системи вищої освіти в Україні на засадах Болонського процесу актуалізує проблему готовності викладача до підготовки і реалізації змін у вищій школі, адже ці перетворення насамперед пов'язані з особливою роллю викладача. Підвищений інтерес науковців і практиків до проблеми професійно-педагогічної адаптації молодого викладача обумовлений зміною парадигми - відбувається перехід від масово-репродуктивних форм і методів викладання до індивідуально-творчих, що зумовлює потребу у викладачах із яскраво вираженою індивідуальністю, з усвідомленим правом на вибір і відповідальність, умінням проектувати зміни у власній дидактичній системі й утілювати їх у життя.

Програма спецкурсу спрямована на реалізацію таких функцій:

· просвітницької, яка полягає в ознайомленні молодих викладачів із поняттям професійно-педагогічної адаптованості, засвоєнням її суті та основних ознак;

· розвивальної, яка виявляється у впливі методичної роботи з формування професійно-педагогічної адаптованості молодих педагогів на розвиток їхньої уваги, мислення, пам'яті та інших важливих психологічних характеристик;

· виховної, що забезпечує формування в них соціально важливих професійно-особистісних якостей, спонукання їхнього прагнення до забезпечення особистісної та професійної самореалізації.

Якісними показниками ефективності методичної роботи закладу вищої освіти непедагогічного профілю, яка проводиться з метою формування професійної адаптованості молодого викладача, є такі: усвідомлена готовність молодих педагогів до позитивних змін своєї професійної діяльності; зростання теоретичної обізнаності молодих викладачів із даної проблеми; якісне методичне забезпечення процесу формування професійної адаптованості молодого викладача; вивчення передового педагогічного досвіду; забезпечення активного самовдосконалення молодих викладачів; ініціативність молодих викладачів у створенні авторських методик, які сприяють якості технологій навчання і виконання професійних функцій.

Перший тип молодого викладача, який є найкраще адаптованим (має високий рівень адаптованості), характеризується нами як відданий університету й дисциплінований, адже він: повністю сприймає цінності і норми викладання; не суперечить інтересам університету; прагне дотримуватися встановленого розпорядку роботи.

Другий тип молодого викладача, який також є цілком адаптованим (середній рівень адаптованості), характеризуємо як «пристосуванця», адже він: не сприймає цінностей університету, однак намагається опановувати сучасними технологіями викладання в університеті, робить усе правильно й за правилами. Однак він є не надійним - через власну вигоду може перейти до іншого університету; діє згідно своїх інтересів (наприклад, піклується насамперед про підвищення своєї заробітної плати).

Третій тип молодого викладача також певним чином адаптується (низький рівень адаптованості), але він намагається виділитися й бути оригінальним, приймаючи цінності університету, «Вiдданий i дисциплiнований» (високий рiвень адаптованостi) «Оригiнал» (характерне як «випередження часу», так i вiдставання вiд сучасних вимог, низький рiвень адаптованостi) «Пристосуванець» (середнiй рiвень адаптованостi) «Бунтар» (застарiлi позицiї викладача як лектора, «iстини в останнiй iнстанцiї», рiвень неадаптованостi) не подiляє подiляє приймає не приймає Ставлення до технологiй, форм i методiв викладання

Четвертий тип молодого викладача є неадаптованим, адже не сприймає ні технологій, форм і методів викладання, ані цінностей університету. Тому часто вступає в протиріччя з оточенням, створює конфліктні ситуації, здебільшого породжує проблеми, ускладнює життя університету і наносить йому шкоду.

Удосконалення методичної роботи закладу вищої освіти непедагогічного профілю, зокрема підвищення кваліфікації молодих викладачів, пов'язане з усвідомленням необхідності сходження особистості до високого рівня компетентності та професійної майстерності. Це стає можливим з використанням нової й перспективної науки - педагогічної акмеології. Акмеологія («акме» - вершина, «логос» - наука) - напрям соціальних наук, який інтегрує знання про людину на етапі її зрілості, що вивчає закономірності досягнення дорослою людиною «акме» (вершин) у різних видах життєдіяльності, в тому числі в освіті, самоосвіті і професійній діяльності. Педагогічна акмеологія - наука про шляхи досягнення професіоналізму в роботі педагога.

Акмеологічний підхід у методичній роботі закладів вищої освіти непедагогічного профілю полягає в тому, щоб забезпечити посилення професійної мотивації, стимулювання творчого потенціалу, виявлення та плідне використання особистісних ресурсів для досягнення успіху в професійній діяльності педагога, а значить, суттєво сприяє професійній адаптації молодого викладача.

Основними тенденціями розвитку інноваційного освітнього середовища вищої школи є: взаємопроникнення (конвергенція) і зближення зовнішньої та внутрішньої складової освітнього середовища; посилення впливу на розвиток інноваційного середовища громадського чинника; все більша залежність динаміки розвитку інноваційного середовища від інформаційно-технологічної складової; гармонізація особистісних, соціальних і національних смислів у структурі, організації й змісті професійно-особистісного росту педагогів вищої школи. Відмінною сутнісною характеристикою інноваційного освітнього середовища є синтез основних чинників розвитку особистості - середовища життєдіяльності, самоосвіти, спрямованої на реалізацію творчого потенціалу педагогів. Воно виступає комплексною формою орієнтування та реалізації основоположних принципів інноваційної педагогіки і є єдиним освітнім простором ВНЗ, що дозволяє поєднувати зусилля всіх зацікавлених суб'єктів і об'єктів у системі професійно-особистісного росту педагогів[6].

Основними акмеологічними характеристиками професійного середовища вищої школи можуть бути: вплив на професіоналізм особистості та діяльності; векторність - прояв навчального ефекту в контексті вирішення акмеологічних завдань; перенесення механізмів взаємодії з освітнім середовищем і опосередкованих ним психічних властивостей суб'єкта на потенційні професійні середовища; насиченість освітнього середовища максимальною кількістю елементів професіоналізації, навчання максимальній кількості педагогічних функцій. Серед акмеологічних характеристик середовища значимо виділяються характеристики управління, вбудовані в модель дії механізмів формування професійно-педагогічної майстерності. Професійну майстерність молодих педагогів можна розглядати як акмеологічний феномен професійної організації, який виникає за поєднання умов, що характеризуються як акмеологічне середовище. В основі формування педагогічної майстерності як психічного новоутворення, що проявляється в розвитку педагогічних здібностей, високому рівні розвитку знань, навичок і умінь, набутті педагогічної техніки і досвіду творчості, розвитку емоційно-ціннісного ставлення до професійної діяльності, мотивації, лежить комплекс перетворюючих механізмів, що забезпечують стабільне досягнення високої продуктивності праці, отримання продукту праці, який відповідає соціальним вимогам професії. До провідних акмеологічних механізмів формування професійно-педагогічної майстерності належать (за О. Разіною [7]): адаптація з компенсаторним ефектом; ідентифікація з професійним образом (ідеалом); спонукання внутрішньої активності педагога в його взаємодії із середовищем вищої школи. Показниками ефективності дії акмеологічних механізмів формування педагогічної майстерності є: висока продуктивність педагогічної діяльності; високий рівень кваліфікації та професійної компетентності; оптимальна інтенсивність і напруженість праці; висока організованість; низька опосередкованість, залежність від зовнішніх чинників; володіння сучасним змістом і сучасними засобами рішення професійних завдань; стабільність високих показників діяльності; можливість розвитку суб'єкта праці як особистості; спрямованість на досягнення позитивних соціальнозначущих цілей [7].

На характер локального професійного середовища впливають: якість взаємин між суб'єктами освітньої діяльності; інтеграція і взаємодія безлічі локальних освітніх середовищ, взаємне використання інновацій; мультикультурні процеси, спрямовані на збереження різноманіття культурних цінностей і норм.

Отже, з метою досягнення високих рівнів професійної адаптованості молодого викладача через організацію навчально-методичної, науково-методичної й організаційно-методичної роботи на базі сучасних знань нової науки - педагогічної акмеології можливе вирішення таких завдань у вищому навчальному закладі непедагогічного профілю: підвищення професійної компетентності в сфері сучасних досягнень педагогіки та педагогічної акмеології; виявлення особистісних ресурсів педагогів і формування навичок побудови ефективних стратегій професійного зростання, кар'єри, іміджу; оволодіння сучасними технологіями та прийомами недирективного (гуманістичного) впливу та розвитку мотивації студентів, формування та розвитку конкурентоспроможності особистості.

Технологія формування професійної адаптованості молодих викладачів у методичній роботі закладів вищої освіти непедагогічного профілю будувалася з урахуванням акмеологічних законів:

Закону особистісно-професійного розвитку і примноження особистісного потенціалу, який: вказує, що рушійною силою особистісно-професійного розвитку є різні протиріччя між перспективним, потенційним і наявним; розкриває зміст особистісно-професійного розвитку в контексті зміни співвідношення індивідуалізації та соціалізації, примноження потенціалу, зміни мотиваційної сфери особистості та її потреб, розширення об'єктного і предметного полів діяльності, зростання педагогічної компетентності тощо[8];

Закону самовираження особистості у професії, який виокремлює процеси і механізми професійного самовизначення, самоствердження, самореалізації та особистісно-професійного зростання в контексті адаптації молодих викладачів закладів вищої освіти непедагогічного профілю.

ВИСНОВКИ