Виховання духовної особистості в навчальному процесі сучасної школи

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Виховання духовної особистості в навчальному процесі сучасної школи

Анотація

Ключові слова: морально-духовні цінності, духовність, духовна атмосфера життєтворчості, духовні чесноти, культурна спадщина народу, меркантильність, цинізм, цілеспрямованість, образне мислення, емоційна сфера учнів, духовно і морально зріла особистість, критерії та показники духовності, рівні сформованості духовності, ефект суспільного виховного впливу.

Annotation

Постановка проблеми

Становлення особистості залежить від виховання, а могутність держави - від духовного і морального стану її громадян. Духовна культура і мораль суспільства як у світі, так і в Україні викликає занепокоєння. Сьогодні відбувається корозія усталених духовних цінностей, що призводить до конфліктів, стресових ситуацій, неадекватної соціальної поведінки, тому питанням духовності та моральності належить пріоритетна роль у нашій державі та суспільстві, а також освіті та вихованні майбутніх поколінь.

На сьогодні проблема розвитку духовності полягає в першу чергу у розумінні кожною людиною тих критеріїв, що складають основу поняття "духовність". Відповідно й проблема розвитку духовної особистості полягає не стільки в тому, що недостатньо продукується цінностей та ідеалів, скільки в розумінні до них кожного з нас. В умовах, що склалися, духовне виховання молодого покоління набуває особливої актуальності, тому що воно покликане формувати такі потреби, які б спонукали кожну особистість до духовних вчинків та гуманних видів діяльності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У своєму трактаті «Наставление нравов» видатний чеський педагог Я.А. Коменський цитував давньоримського філософа Сенеку, який писав: «Навчись спершу добрим правилам моралі, а потім мудрості, бо без перших важко навчитися останній». Там же він наводить відомий народний вислів: «Хто встигає в науках, але відстає в добрих правилах моралі, той більше відстає, ніж встигає».

Першу цілісну модель педагогіки духовності створив видатний український мислитель і педагог Г. Сковорода; другу - «філософію серця» - П. Юркевич; третю - змістовну педагогіку «серця, яке віддається дітям», - В. Сухомлинський.

В. Андрущенко, розглядаючи освіту як духовний феномен, у своїй програмній статті «Духовна сутність освіти» розкриває сутність педагогіки духовності та її історичні витоки, аргументовано доводить закономірність введення педагогіки духовності, що пов'язано з поступовим переходом людства у ноосферну цивілізацію.

М. Бердяєв підкреслював, що людина відповідальна за розвиток суспільних, політичних, глобальних процесів. Невипадково він розумів духовність як «людяне в людині». Суттєво те, що духовність розглядалася ним як людська якість, що характеризує мотивацію поведінки людини, процес її самопізнання і вибір смислу життя.

Степанішин В.Р. чітко окреслює головні завдання, що стоять перед словесниками на сучасному етапі. Такими є:

• виховання активної самостійної особистості, свідомого громадянина України;

• формування засобами художньої літератури майбутніх матерів, батьків, чоловіків, дружин;

• плекати сучасного кваліфікованого читача;

• розвивати емоційну сферу учнів, високу культуру почуттів, цілеспрямованість і твердість переконань.

Теоретичним обґрунтуванням поняття “формування духовності учнів” присвячені праці філософів: В. Соловйова, І. Ільїна, А. Швейцара, Е. Фрома; психологів: З. Фрейд, А. Маслоу, С. Рубінштейн; педагогів: С. Соловейчик, І. Зазюна, Б. Лихачова, Г. Сагача.

Педагогічні умови формування духовності вивчали такі педагоги: Б.Т. Лихачов, І.П. Підласий, В.А. Сухомлинський. Кінцеву мету духовного виховання вони вбачають у високому рівні сформованості духовності учня. Аналіз наукової літератури, спрямований на визначені педагогічних умов і виховних можливостей навчальних дисциплін, які впливають на формування духовності учнів, переконує у тому, що вирішення проблеми потребує застосування педагогічних умов у навчально-виховному процесі. Виховувати через навчання - це головний шлях вирішення проблеми.

Аналіз психолого-педагогічної літератури та методичних праць дає змогу зробити висновок про те, що успішність формування духовності вимагає:

• гуманізації навчально-виховного процесу;

• врахування індивідуальних і вікових особливостей учнів, використання міжпредметних зв'язків, врахування активності учнів.

Виходячи з аналізу науково-педагогічної літератури, можна зробити такі висновки: проблема формування духовності має давню історію, але на сучасному етапі оновлюється і потребує подальшого дослідження.

Мета статті - розкрити особливості формування високого рівня свідомості людини, який зможе здійснити свою власну реалізацію в усіх її видах та проявах діяльності людини-носія духовності. А звідси виходить одне із завдань, поставлене перед педагогами сучасної школи: виховання духовної особистості, яка протистоятиме меркантильності та цинізму, сприятиме збереженню духовних чеснот, культурної спадщини народу.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження

історичний ціннісний педагогіка духовний особистість

На сьогодні Україна вступила у фазу реформування всіх галузей суспільного життя та освіти, зокрема в процес становлення незалежної демократичної держави з її прагненням стати повноправним членом європейської спільноти, передбачається всебічне утвердження в суспільному та індивідуальному бутті цивілізованих норм життя на основі загальнолюдських цінностей та духовних, моральних і культурних засад життя українського народу. Тому мета сучасного освітнього процесу - не тільки сформувати необхідні компетенції, надати ґрунтовні знання з різних предметів, а найперше формувати громадянина-патріота, інтелектуально розвинену, духовно і морально зрілу особистість. Освітній процес повинен будуватися не тільки на науковому осмисленні дійсності, а й на духовних, моральних і культурних цінностях нашого народу і всього людства.

Людина формується у конкретному історичному часі. Він, в свою чергу, включає в себе все "тіло культури", тобто весь попередній досвід, культурну традицію, загальнокультурну атмосферу.

Спеціалісти різних галузей звертаються до категорії «культура» як до одного із самих ефективних засобів формування особистості. На цю роль культури звернули увагу ще античні філософи, потім філософи епохи Просвітництва і Гегель. Це та роль, яка розкривається поняттям, що запропоноване Цицероном: «cultura anima» - обробляти, вирощувати душу. Навіть у побутовій свідомості культура пов'язується з розвитком особистості. Слова «розвинута людина» і «культурна людина» вживаються як синоніми. І справді, з перших років свідомого життя людини формування її особистісних якостей пов'язано із засвоєнням нею певної системи культурних норм. Культуру можна розуміти як певний соціальний механізм, який відтворює ті чи інші еталони і норми поведінки, духовні цінності людей.

Існує багато визначень поняття “духовність”... Духовність завжди мала у філософії важливе значення, і відіграє визначну роль у ключових проблемах: людина, її місце й призначення у світі, зміст її буття, культури, суспільного життя.

Духовність - це категорія етики, яка визначає моральний вимір людської життєдіяльності, це живе джерело доброчесностей людини, її моральна спроможність та вища цінність.

Духовне виховання - це процес організованого цілеспрямованого впливу педагога на духовно-моральну сферу особистості, яка творить її внутрішній світ тощо.

Школа - це той, майже єдиний, осередок суспільства, який впливає на учня духовно.

Управління духовною виховною діяльністю школи - це складний і динамічний процес, який містить у собі вибір та деталізацію мети, завдань, постійне вивчення та аналізування рівня та ефективності навчально-виховної роботи, ефективного використання матеріально-технічного та часового фонду навчання і виховання, координація впливу на дітей педагогічного колективу й персоналу управління школи, спрямований на всебічний розвиток особистості учня та соціуму школярів.

Виховання у школі повинно плануватися з огляду на необхідність розвитку у дітей рис, які допоможуть реалізувати себе як повноцінну частину суспільства, як індивідуальність зі своїми особливими запитами, власними планами реалізації у суспільстві, створення власної концепції організації та планування життя. Педагоги школи прагнуть працювати над створенням простору, в якому виховна система пронизує увесь педагогічний процес, включаючи навчальні профільні заняття, позакласне життя дітей, різну діяльність, яка з кожним роком і захопленням дитини безперервно розширюється та розвивається.

Документи про освіту, якими керується сучасна школа (Закон України «Про освіту», Закон «Про повну загальну середню освіту», Концепція НУШ, Концепція національно-патріотичного виховання молоді) тощо зазначають, що «світогляд закладається саме в школі; у школі формується особистість, її громадянська позиція». А формування світогляду передбачає формування морально-етичних понять школярів, духовності загалом. У Концепції НУШ говориться про «наскрізний процес виховання, який формує цінності».

Завдання духовного виховання - навчити школяра обрати ті цінності, які несуть у собі об'єктивну користь для нього самого і для суспільства в цілому. У школі воно повинно спиратися на базовий компонент освіти і реалізовуватись за певних педагогічних умов, які б формували ціннісні орієнтації особистості.

Сучасного школяра здивувати важко: ще в дошкільному віці діти вільно оволодівають різноманітними гаджетами, мають вільний доступ до інтернету, починають жити у віртуальному світі, інколи плутаючи його з реальним, і тому вчителям потрібно докласти максимум зусиль для того, щоб не просто зацікавити учнів, а сприяти вихованню духовної особистості. А для цього потрібно звернутися до сучасних, активних форм роботи, які спонукають школярів мислити.

Людина не може прожити без мистецтва. Чому народилося мистецтво? Тому, що людина не може сприймати світ одним лише розумом. Його необхідно сприймати ще й серцем, через почуття. Естетична думка, поняття про красу, необхідність краси міцно ввійшли в наше життя. Мистецтву притаманна чарівна сила. Воно показує людям не тільки зовнішню багатобарвність життя, а й прихований від нашого погляду, складний, внутрішній його рух - життя людської душі, почуття, думки, сумніви, народження рішень. Мистецтво веде дітей у велике життя. І розбудженні ним почуття ставлять юних перед необхідністю і можливістю робити перші самостійні моральні оцінки: що добре і що погано.

Правильного ставлення до музичної спадщини можна навчити. Споконвіку музична культура народу була дійовим засобом народної педагогіки. Пісня та музика передавали від покоління до покоління духовний досвід народу. Цю традицію не можна забувати. А сьогодні розумне, добре звернення до почуттів необхідне більше ніж колись.

На уроці літератури вчитель має змогу впливаючи в першу чергу на емоційну сферу дитини, коригувати її систему цінностей, розширювати її кругозір, формувати її духовну сферу. Вдало підібрані твори для прочитання та відповідні методи й прийоми роботи над ними здатні успішно впливати на формування духовності людини.

Художні твори впливають на людину через образи. В істинному мистецтві зміст і форма художнього образу злиті воєдино. Саме через образи люди знайомляться з минулим свого народу, з добром і злом, з красивим і потворним, з моральним і аморальним.

Духовно-моральні почуття старшокласників формуються й розвиваються також під впливом фактів і явищ навколишнього середовища, кіно, телебачення, інтернету. Завдання педагогів - спрямувати ці впливи на правильний шлях, на спонукання вихованців до вияву найблагородніших переживань громадської честі, справедливості, любові до Вітчизни, до народу, до праці на благо суспільства. Головне у вихованні старшокласників - досягти, щоб самі учні прагнули до моральної чистоти.

Учителі не можуть не зважати і на той факт, що при умові нормального розвитку школярів у роки їх юності починає виявлятися чисте і благородне почуття любові, яке відбивається на всьому духовному житті людини. Тому духовне виховання повинно пронизувати усі загально обов'язкові предмети.

В. Сухомлинський говорив, що «знання без виховання - меч у руках божевільного». А на сучасному етапі розвитку, коли насамперед звертається увага на рівень знань випускників школи, а не на їхні моральні якості, це особливо небезпечно.

Критеріями духовної сформованості учнів є: моральна етична культура (моральні норми, моральний ідеал, любов і повага до ближнього), соціальний критерій (ставлення до громадської діяльності, доручень. Любов до Батьківщини, відчуття справжнього громадянина своєї держави), пізнавальний критерій (творча спрямованість, пошуковий інтерес, жага до знань), розуміння сенсу буття (життєва позиція учнів, розуміння своєї мети, і свого призначення в житті).

За яскравістю вираженості духовної сформованості учнів визначено 3 рівня: високий, середній, низький.

Людина з високим рівнем сформованості духовності володіє системою умовностей та регламентацій поведінки, має такий рівень культури, при якому спрямовує свою власну природу, свої думки, дії й діяльність на збереження. створення добра, гармонії, прекрасного в житті інших людей.

Людина з середнім рівнем сформованості духовності теж озброєна і системою регламентацій, і високим рівнем звичних потреб у їх дотриманні, але спрямовує все це та породження й реалізацію злого духу, негативної духовності.

І лише та людина, котра не володіє ні певною системою, ні навіть мізерною кількістю умовних регламентацій, ні системою будь-яких потреб дотримуватися хоча б яких-небудь приписів в цілому (тобто людина не культурна зовсім), ні поняттям про добро та зло, прекрасне й огидне, може вважатися повністю бездуховною (низький рівень сформованості).

Таблиця 1