Становлення ідеї гуманізації природничо-наукової підготовки в історії шкільної освіти

Сучасна природничо-наукова освіта формується в об'єктиві соціокультурних тенденцій. Розвиток гуманістичних тенденцій в суспільстві диктує необхідність гуманізації природничо- наукової освіти.

Перший період. Античний та середньовічний періоди цивілізації відрізняються єдністю матеріальної та духовної культури. У цей період домінує гуманістична думка, що характеризується комплексністю, цілісністю, емоційністю та відображає уявлення про навколишній світ як багатофакторне, багатофункціональне явище.

Антична філософія дала початок пропедевтичному підходу в освіті, яка мала на меті «формування у людини культури діалогічного спілкування, уміння висловлювати і відстоювати свої думки» [3]. Поєднання рефлексії в пізнанні заклало міцну основу для трьох наук одночасно - філософії, етики та педагогіки. Сократівський метод, як форма вчення не тільки філософії, але і інших наук, в тому числі природничих наук, не втрачає своєї актуальності і донині. початкова освіта особистість гуманізація

Саме цей період з'явилася натурфілософія (філософія природи), що містила в собі ідеї та здогадки, які стали в XII-XV ст. початками природничих наук. У натурфілософії переважали методи спостереження, але не експерименти. Роль в загальному курсі пізнання природи спостереження дуже важлива. Саме на цьому етапі виникли ідеї про світ, що розвивається з хаосу, еволюціонує. Але відсутність експериментальних методів не дозволила отримати точні знання. Початок природознавства як точної науки історично пов'язаний з XVXVI століттями, тобто з часом, коли вивчення природи вступило в аналітичну стадію.

Таким чином, перший період характеризується: розвитком культури і пов'язаної з нею гуманістичної парадигми; домінування гуманістичного мислення, еволюційне вивчення природи; гуманістична парадигма в освіті; гуманістичний ідеал особистості.

У другому періоді відбувся розподіл культури на гуманітарну і природничу. XVII і XVIII століття характеризуються аналітичними процесами природознавстві: відбулося розмежування знань і виникнення та розвитку фізики, хімії і біології, а також низки інших наук. Особливість аналітичного періоду розвитку природознавства полягає в тому, що природа до середини XIX століття вважалася незмінною, закостенілою, поза еволюцією.

Неабияка зацікавленість новими педагогічними ідеями цього періоду виявилася у працях С. Миропольського, М. Пирогова, К. Ушинського, П. Юркевича та ін. Вченими- педагогами була сформована гуманістична педагогічна парадигма, визначено критерії її розвитку, форми та методи організації навчального процесу на основі гуманітаризації.

Спрямовують на гуманітаризацію освітнього процесу погляди М. Пирогова. Реформи в педагогіці, на його думку, повинні ґрунтуватися на таких компонентах:

1. Наука існує для розвитку тієї чи іншої розумової або духовної здібності дитини.

2. Заклади освіти повинні робити людину людиною. Це стає можливим за умови, коли людина сама свідомо ставить перед собою питання про сенс буття, про своє місце у світі.

3. Дійти до поставленої мети можна тільки спільними зусиллями школи і дитини [7].

Погляди М. Пирогова щодо проблем виховання підтримував талановитий педагог К. Ушинський, погоджуючись з думкою, що будь-якій пеціальній освіті має передувати «гуманне виховання». Проте, він мав свій погляд на деякі питання щодо гуманітаризації освіти. Видатний педагог прагнув створити наукову основу для гуманізації освіти і визначив основні критерії поведінки дорослих у процесі виховання: «Ми радимо педагогам вивчати якнайпильніше фізичну й душевну природу людини взагалі, вивчати своїх вихованців і обставини, що їх оточують, вивчати історію всяких педагогічних заходів, які не завжди можуть спасти на думку, виробити собі чітку позитивну мету виховання й неухильно простувати до досягнення цієї мети, керуючись здобутими знаннями й своєю власною розсудливістю» [9].

Цінні поради щодо проблеми гуманітаризації та гуманізації навчально-виховного процесу знаходимо у педагогічній спадщині П. Юркевича. Головною закономірністю навчально-виховного процесу, спрямованого на гуманізацію, він називав погодженість усіх засобів впливу з особистістю школярів. Вчений наголошував: «Потрібно ввійти в серце вихованця, радив він учителям, - відтворити швидко весь його стан, побудувати й відчути всі особливості його почуттів і прагнень та пожити саме в тому світі, в якому живе вихованець» [1, с. 166].

Для досягнення сформованих реформою цілей передбачалося оновити зміст освіти, зробити його гуманітарним не формально, а по суті. У кінці ХІХ ст. вагомим фактором впливу на педагогічну думку та ідеї про гуманітарну спрямованість освіти став швидкий розвиток природничих наук: хімії, біології, анатомії, географії, фізіології.

Пропедевтичний курс природознавства у початкових класах як навчальна дисципліна з'явився в середині ХІХ ст. Основоположниками їх прийнято вважати О. Герда та В. Зуєва.

Слід зазначити, що вчені-педагоги, які розробляли методологію початкового курсу природознавства в цей період, поставили перед ним цілі гуманістичної, особистісно- розвиваючі цілі. Всі розробники пропедевтичного курсу враховували вікові особливості школярів при відборі змісту і методів його викладання.

На другому етапі були введені такі соціокультурні передумови розвитку ідеї гуманітаризації пропедевтики природознавства:

- формування чуттєвої культури і відповідна техногенна парадигма розвитку суспільства;

- домінування антропоцентричного типу екосвідомості;

- поділ культури, диференціація наук і формування мислення за типом класичного раціоналізму;

- розгляд природи у вигляді незмінності, поза еволюцією;

- уведення в початкових класах природознавства;

- формування пропедевтичного підходу до побудови курсу природознавства з середини XIX століття і формування її технократичної моделі;

- виникнення на початку XX століття ідеї гуманістичної пропедевтики природознавства.

Третій період - з 1930 р. і до кінця ХХ с. - характеризується нарощуванням кризових явищ в культурі, суспільстві, освіті. У ХХ ст. виникла гостра потреба в гуманізації та гуманітаризації освіти, на що вказували Ш. Амонашвілі, Я. Корчак, С. Русова, В. Сухомлинський та ін.

На думку С. Русової «національна школа повинна виростити дитину в єдності з рідною природою. Так формуватиметься поняття краєзнавства. Розуміння значення важливості рідної природи сприятиме вихованню дбайливого ставлення до неї - у дітей таким чином розвиватиметься природо свідомість» [4, с. 118].

Особливого значення гуманізації освіти у своїй педагогічній діяльності надавав В. Сухомлинський. Його педагогічна діяльність сповнена любов'ю до природи, до рідного краю, до дітей. Василь Олександрович учив дітей бачити прекрасне, захоплюватися сонцем, небом, землею, бачити казку. Маленька зернина, посіяна в людські душі у роки дитинства, вважав педагог, стає в зрілі роки могутнім деревом.

Велика любов педагога до дітей сформувала життєву позицію щодо організації навчально-виховного процесу. Він писав: «Ми домагаємось того, щоб кожна, започаткована учнем молодшого шкільного віку (особливо учнем першого класу), робота обов'язково завершилася успіхом» [8, с. 235]. Дарувати радість успіху дітям йому допомагала чудова природа, чарівна казка, натхненна творчість, лірична пісня, «куточок мрій», посильна праця, турбота і догляд за тваринами, рослинами. В. Сухомлинський відводив особливу роль природі як засобу реалізації принципу гуманізму. У центрі цілісної гуманістичної концепції педагога - любов до дитини, турбота про неї.

Третій період виявив тенденції:

- зростання кризових явищ у культурі, суспільстві, освіті;

- активізуються процеси диференціації та інтеграції природничих наук;

- формуються сучасні форми гуманізму (еволюційні, екологічні, ноосферні);

- переосмислення гуманістичного ідеалу в суспільстві;

- у філософському розумінні діалогу як універсального способу спілкування культур;

- формування нового ставлення до природи;

- реєстрація в кінці ХХ століття проблеми сталого розвитку цивілізації;

- формування шкільної екологічної освіти як напряму гуманітаризації природничо- наукової освіти;

- створення гуманно-орієнтованих педагогічних систем;

- посилення гуманітарної складової пропедевтики природничо-наукової освіти.

На початку ХХІ ст. - четвертий етап - бурхливий розвиток наукоємних галузей промисловості, потреба у організаторах інноваційних виробництв привела до розуміння нової функції освіти: сприяння особистісному творчому розвитку здобувачів освіти. При цьому центральний акцент переноситься з накопичення теоретичних знань на рефлексивну діяльність. Здійснення освітнього процесу в закладах середньої освіти на гуманістичних засадах є надзвичайно важливим і актуальним. Молоде покоління займає активну позицію щодо політичних змін у суспільстві. Тому дуже важливо, щоб усталені цінності позитивно впливали на майбутнє суспільства та його трансформацію.

У Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року та Національній програмі виховання дітей та учнівської молоді в Україні викладено пріоритетні напрями оновлення навчально-виховного процесу сучасної школи на гуманістичних засадах. Відповідно до предмету нашого дослідження, у Національній програмі виховання дітей та учнівської молоді в Україні розкрито особливості сучасної соціокультурної ситуації виховання дітей та учнівської молоді, визначено передумови для оновлення змісту та технологій виховання, формування гуманістичних цінностей та зразків громадянської позиції [5].

Провідні вітчизняні вчені (І. Бех, О. Савченко, О. Сухомлинська та ін.) переконливо доводять необхідність гуманізації освітнього процесу як однієї з найважливіших умов становлення нової української школи.

Особливо важливою для нас є думка академіка І. Беха про те, що «важливим моментом у гуманному ставленні індивіда до природного середовища є наявність системи сформованих гуманістичних цінностей». Учений підкреслює, що «наші предки завжди жили в єдності з природою. І вона була прихильною до людини своїми плодами, кліматом, чистою водою. Науково-технічний розвиток суспільства змінив ці стосунки, бо свідоме хижацьке ставлення до землі призвело до знищення багатьох видів тварин і рослин, забруднення води та повітря» [2].

Таким чином, пошуки способів гуманітаризації знань за весь період становлення призводить до створення освіти нового рівня. А серед факторів впливу на гуманітаризацію освіти загалом та природничої зокрема вчені-педагоги виділили такі: побудову освітніх процесів на гуманістичних цінностях самовизначення і самореалізації особистості; створення освітнього середовища, яке б сприяло повноцінному розвитку дитини; врахування принципу природовідповідності; готовність до професійної педагогічної діяльності.

Перспективи подальших досліджень вбачаємо в удосконаленні форм та методів гуманізації природничої освіти у початковій школі.

Список використаних джерел

1. Антология педагогической мысли России второй половины ХІХ - начала ХХ века. - М.: Педагогика, 1990. - 603 с.

2. Бех І. Д. Виховання особистості: y 2 кн. Кн. 1. Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади / І. Д. Бех. - К.: Либідь, 2003. - 280 с.

3. Борисов С. В. Философская пропедевтика: теория и практика. [Електронний ресурс] / С. В. Борисов. - Режим доступу: https://www.twirpx.com/file/1947191/.

4. Русова С. Вибрані педагогічні твори: у 2 кн. / С. Русова; за ред. Є. І. Коваленко. - К.: Либідь, 1997. - Кн. 1. - 272 с.

5. Освіта. Україна ХХІ століття: Державна національна програма [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/896-93-%D0%BF#Text

6. Про освіту: Закон України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://osvita.ua/legislation/law/2231/.

7. Історія української школи і педагогіки: хрестоматія / упор. О. О. Любар; за ред. В. Г. Кременя. - К.: Знання, 2004. - 206 с.

8. Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 т. / В. О. Сухомлинський. -К.: Радянська школа, 1976. - Т. 1. Духовний світ школяра. - С. 209-353.

9. Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори: у 2 т. / К. Д. Ушинський. - К.: Рад. школа, 1983. - Т. І. - 489 с.

References

1. Antolohyia pedahohycheskoi mbisly Rossyy vtoroi polovynb ХІХ - nachala ХХ veka [Anthology of pedagogical thought in Russia in the second half of the 19th - early 20th centuries]. 1990. Moscow: Pedagogy.

2. Bekh, I. D. 2003. Vykhovannia osobystosti: y 2 kn. Kn. 1. Osobystisno oriientovanyipidkhid: teoretyko-tekhnolohichni zasady [Education of personality: y 2 books. Book 1. Personality- oriented approach: theoretical and technological principles]. Куіу: Lybid.

3. Borysov, S. V. Fylosofskaia propedevtyka: teoryia y praktyka [Philosophical propaedeutics: theory and practice]. Available at: https://www.twirpx.com/file/1947191/.

4. Rusova, S.; Kovalenko, Ye. I. ed., 1997. Vybrani pedahohichni tvory: u 2 kn. Kn. 1 [Selected pedagogical works: in 2 books. Book 1.]. I<yiv: Lybid.

5. Osvita. Ukraina ХХІ stolittia: Derzhavna natsionalna prohrama [Education. Ukraine of the XXI century: State national program]. Available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/896-93-%D0%BF#Text

6. Pro osvitu: Zakon Ukrainy [On education: Law of Ukraine]. Available at: https://osvita.ua/legislation/law/2231/.

7. Liubar, O. O. comp.; Kremen, V. H. ed., 2004. Istoriia ukrainskoi shkoly i pedahohiky [History of Ukrainian school and pedagogy]. Kyiv: Znannia.

8. Sukhomlynskyi, V. O. 1976. Vybrani tvory: v 5 t. T. 1. Dukhovnyi svit shkoliara [Selected works: in 5 vols. Vol. 1. The spiritual world of the student]. Kyiv: Radianska shkola.

9. Ushynskyi, K. D. 1983. Vybrani pedahohichni tvory: u 2 t. T. I [Selectedpedagogical works: in 2 volumes. Vol. I]. Kyiv: Radianska shkola.

Размещено на Allbest.ru