Соціальні мережі як інструмент неформальної мовно-комунікативної освіти лікаря

Висококваліфікований фахівець постійно здобуває інформацію, підвищує свій рівень знань, тому безперервна неформальна освіта набуває все більшої актуальності. Як зазначають дослідники, у центрі уваги стоїть високоосвічена особистість, яка докладає зусилля не тільки до власного розвитку, а й до розвитку організації в цілому, що в свою чергу екстраполюється на більш глобальний рівень - рівень суспільства. Це можливо досягнути шляхом неформальної освіти впродовж життя. Вона є важливою складовою процесу безперервної освіти, саме на засадах якої має провадитися розвиток компетенцій персоналу організацій. Неформальна безперервна освіта формується на основі уявлень людини про ймовірне поле своєї професійної активності та можливих векторах особистісного просування в цьому полі, або ж як складової саморозвитку, чи то самоосвіти в межах самореалізації та підвищення самооцінки, або ж підняття власного статусу, іміджу тощо [1, с. 23].

Аналіз наукових джерел (Analysis of recent researches and publications) присвячених розгляду проблеми безперервної освіти, переконує у великій до неї увазі з боку дослідників [1, 2] та науковців з інших країн [3-5]. Однак неформальна безперервна освіта лише принагідно ставала об'єктом наукових зацікавлень Ю. Деркач, С. Зінченко, Н. Мартинової, П. Кивлюк, О. Огієнко, Т. Топчій. Досвід впровадження неформальної освіти також описано в закордонних розвідках [6-8].

Серед переваг безперервної освіти виділяють такі: отримання нових та оновлення відомих знань, вмінь та навичок; отримання новітнього досвіду та презентація власного; професійне та інтелектуальне зростання; формування та задоволення пізнавальних запитів, внутрішніх, духовних, морально-етичних потреб, розвиток творчих здібностей та креативності, збагачення культурного потенціалу нації тощо [1, с. 24]. Як слушно зауважує Т. Топчій, безперервна освіта характеризується просторовим параметром -- взаємодією людини з різними джерелами інформації, в основі якої лежать інтереси й цілі людей [2, с. 223]. Серед таких джерел особливе місце посідають інформаційно-комунікаційні технології.

На тлі закономірного процесу посилення і полегшення інформаційного обміну, збільшення доступності інформації спеціальної наукової уваги потребує явище мережевості в інформаційних зв'язках соціуму, його традиційні і нетрадиційні прояви під час отримання нових знань. Серед таких нетрадиційних форм - і соціальні мережі, які начебто вже зайняли власну нішу в суспільних взаємодіях, але щодо їх цілеспрямованого використання в освіті постають інноваційним інструментом [9, с. 451].

Інформаційно-комунікаційні технології, зокрема соціальні мережі, як інструмент навчання, неодноразово ставали об'єктом пильної уваги науковців [10-12]. О. Коневщинська проаналізувала роль мережевих технологій як необхідного додаткового інструментарію для підвищення якості освітнього процесу [13], Ф. Майнаєв дослідив використання соціальних мереж в онлайн-навчанні [14], у розвідці О. Пінчука здійснено аналіз концептуальних положень соціальної філософії, соціології та психології щодо формування соціальних мереж [15], практичний досвід використання електронних соціальних мереж у навчальному процесі висвітлено у працях С. Палія [16], Н. Шульської [17] та інших. Погоджуємось із думкою, що така форма організації навчального процесу в позааудиторний час є ефективною для здобувачів освіти. Доведено, що вона розширює комунікаційну складову, є зручною під час виконання самостійної роботи з курсу, надає можливість отримання додаткових консультацій, робить навчання доступним, неформальним, інтерактивним і креативним [17, с. 157].

У сучасних умовах стрімкого науково- технічного прогресу важливим постає питання реалізації не тільки формальної, а й неформальної освіти засобами інформаційно-комунікаційних технологій. Так, як інструмент неформальної безперервної освіти потенціал соціальних мереж був проаналізований В. Барладим [18] та О. Василенко [19]. Досвід застосування соціальних мереж у неформальній освіті дітей та молоді свідчить про ефективність їх застосування для побудови освітньої діяльності з урахуванням інтересів усіх учасників, допомагає налагодити співпрацю між усіма учасниками неформальної освіти, позитивно впливає на популяризацію отримання неформальної освіти серед широкого загалу [18, с. 9]. Розглядаючи неформальну освіту дорослих як нове соціальне явище, О. Василенко стверджує, що в сучасній Україні складаються реальні передумови для реалізації ідей неформальної освіти, зокрема технологічні, пов'язані з удосконаленням технологій передачі інформації та навчання [19, с. 36]. Оскільки кількість користувачів соціальних мереж постійно збільшується, одним із найбільш перспективних напрямків неформальної освіти є використання соціальних мереж, що дозволить залучити до освітнього процесу різні соціально-професійні та вікові групи, модернізувати форми й методи навчання, забезпечити всебічний загальнокультурний розвиток особистості.

Вибір напрямку неформальної освіти обумовлений результатами соціологічних опитувань пацієнтів щодо рівня задоволеності комунікацією з лікарем в Україні (Харківська та Вінницька область). Так, результати соціологічного опитування, проведеного у Харківській області в рамках проєкту «Оцінка якості взаємодії лікарів / медичних установ первинної медицини з пацієнтами» [20], свідчать про незадоволеність комунікацією з лікарем близько 10% пацієнтів, а від 13% до 20% опитаних оцінюють таке спілкування як 50 на 50. Опитування проведене за питальником EUROPEP, перший варіант якого розроблений у 1995-1998 рр. міжнародним консорціумом дослідників і лікарів загальної практики та сімейної медицини. Частина питань із опитувальника (8 питань) спрямована на визначення якості комунікації лікаря та пацієнта. Ці питання взяті за основу для дослідження мовної взаємодії лікаря та пацієнта у м. Вінниця. У Вінниці дослідження проведено впродовж травня-жовтня 2020 року, опитано 284 респонденти, віком 17-83 роки. Опитування здійснено в локальних групах соціальних мереж за ґуґл-формою та шляхом усного спілкування з фіксацією даних. Респондентам було запропоновано проаналізувати якість комунікації з лікарем під час останніх відвідин медичного закладу (сімейного лікаря чи іншого фахівця) за 5 пунктами. 10% респондентів були невдоволені спілкуванням, а близько 18% відзначили низький рівень мовно-комунікативної культури фахівця. 18,5% зазначили, що лікар спілкувався російською мовою.

Відтак, хоча дослідження у м. Вінниця не є вичерпним, оскільки охоплено малу кількість респондентів, усе ж результати підтверджують дані, зафіксовані у Харківській області. Підсумки проведеного опитування засвідчують актуальність підвищення якості комунікації лікарів із пацієнтами, а саме: розвитку мовно-комунікативних компетентностей, сприяння формуванню ефективної комунікації.

Соціальні мережі, як інструмент неформальної безперервної освіти, покликані підвищити рівень мовно-комунікативної компетенції лікаря, не відволікаючи його від надважливої роботи з порятунку життя людини. Зважаючи на це зародилася ідея реалізувати проєкт «Інформаційно-комунікаційні технології як інструмент підвищення якості комунікації лікаря з пацієнтом» [21].

Відтак, створення інформаційно-комунікаційного освітнього середовища реалізує неформальну безперервну мовно-комунікативну освіту майбутнього лікаря (лікаря), що є актуальним питанням сучасної освіти.

Впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у процес оволодіння засадами ефективної комунікації лікаря з пацієнтом дозволить суттєво прискорити передавання знань без відриву від основного виду зайнятості медичного працівника. Користувач мережі з легкістю може оцінити наскільки пропоновані знання є актуальними для нього і, в разі потреби, одержувати необхідну інформацію в зручний для себе час, підвищувати якість навчання, швидко опановувати матеріал. Відтак проект «Інформаційно-комунікаційні технології як інструмент підвищення якості комунікації лікаря з пацієнтом» [21] є на часі. А пропонована розвідка покликана проаналізувати особливості його реалізації за чотири місяці (липень-жовтень 2021 року).

Метою пропонованої розвідки (Purpose) є з'ясувати оптимальний інструмент з-поміж інформаційно-комунікаційних технологій для неформальної безперервної мовно-комунікативної освіти лікаря шляхом аналізу використання медпрацівниками різних соціальних мереж, визначення найактуальніших та найдоступніших напрямів мовно-комунікативної освіти.

Об'єктом дослідження (Object of research) є неформальна мовно-комунікативна освіта лікарів, здійснена шляхом реалізації проекту «Інформаційно-комунікаційні технології як інструмент підвищення якості комунікації лікаря з пацієнтом».

Предметом дослідження (Subject of research) є аналіз ефективності використання лікарями соціальних мереж з метою неформальної освіти, зокрема мовно-комунікативної.

Методи дослідження (Methods of research). Під час дослідження використано метод аналізу, для підрахунку охоплення дописів користувачами застосовано статистичний метод; зіставний метод - для порівняння результатів охоплених навчальних матеріалів користувачами фейсбука та інстаграма.

Результати (Results). За даними Medscape [22], з професійною та особистою метою лікарі використовують низку соціальних мереж (рис. 1):

Рис.1. Популярні соціальні мережі серед лікарів за даними Medscape

Це опитування було проведено в Україні у травні 2019 року. У ньому взяло участь лише 169 лікарів, переважно це особи від 45 до 64 років.

Рис. 2. Популярні соціальні мережі серед лікарів за даними accemedin.com

Accemedin.com респондентам було запропоновано заповнити форму. В опитуванні accemedin.com 2019 року взяли участь 1843 лікарі різних спеціальностей зі всієї України. Лікарі розповіли, у яких соціальних мережах зареєстровані, скільки часу приділяють спілкуванню на цих ресурсах та чи додають у друзі пацієнтів.

Як свідчать результати опитування accemedin.com [22], лікарі зареєстровані в таких соціальних мережах (рис. 2):

Найбільше відповідей отримано від лікарів віком від 26 до 55 років [22].

Зазначені вітчизняні опитування свідчать, що у трійку лідерів з-поміж соціальних мереж серед лікарів увійшли Wats App, Facebook, Instagram (за версією Medscape) та Facebook, Instagram та Google+ (за версією accemedin.com).

Закордонні дослідження теж показали, що 71% спеціалістів медичної сфери до 40 років регулярно користуються фейсбуком. Опитування провела компанія AMA Insurance 2014 року у США (5000 респондентів).

В опитуваннях, що проводилися в Україні, фейсбук та інстаграм є в трійці лідерів, саме тому ці соціальні мережі обрані як інструмент реалізації неформальної мовно-комунікативної освіти лікарів.

У цих соціальних мережах створено сторінки, де представлено навчальний матеріал у вигляді інфографік [21].

Усі ілюстрації оформлено на прикладах реальних ситуацій із професійного життя лікаря з використанням оригінальних персонажів-прототипів лікаря та пацієнта. Ілюстрації розроблено в двох напрямках - підвищення мовних компетенцій та комунікативних компетенцій.

Для статистичного аналізу кількості переглядів представниками медичної галузі обрано 2 блоки з 12 навчальними кейсами - це час реалізації проєкту в 3 місяці.

Перший блок розглядає проблему стигматизації в мовленні медичних працівників за такими темами:

- вживання слів клієнт, пацієнт, хворий;

- називання пацієнтів за захворюванням: онкохворий; інвалід, ВІЛ-інфікований;

- стигматизація хвороб пацієнтів: туберкульоз - хвороба бідних;

- криміналізувальна лексика в медицині: підозра на туберкульоз.

Другий блок навчальних матеріалів зосереджує увагу на найтиповіших помилках у мовленні лікарів:

- функціонування словосполучень лікуючий лікар, лікар-куратор, сімейний лікар;

- уживання слів лікувальний / лікарняний;

- наголошування слів лікарський / лікарський;

- конструкції для найменування аналізів: аналіз на визначення вмісту глюкози в крові;

- керування дієслова «хворіти»: хворіти на що;

- труднощі вживання слів їда / їжа, натщесерце;

- труднощі вживання сполук поступив / був госпіталізований;

- конструкції зі словом «діагноз»: поставити діагноз чи встановити діагноз.

Результати статистичного аналізу представлені в таблиці 1:

Таблиця 1

Охоплення дописів у соціальних мережах

Статистичні дані засвідчують ширше коло охоплених користувачів фейсбука, порівняно з інстаграмом (рис. 3):

Рис. 3. Порівняння охоплення дописів у фейсбуці та інстаграмі

Прикметно, що найбільше переглядів мають ілюстрації, які присвячені аспектам стигматизації. Зокрема, охоплення в 10,3 тис. осіб у фейсбуці має ілюстрація, спрямована на донесення інформації про неможливість номінування осіб за видом захворювання.

В інстаграмі найбільше переглядів (378) має ілюстрація «Лікар / пацієнт / хворий», що теж порушує проблему стигматизування через мовлення медичних працівників.

Найменше переглядів як в інстаграмі (172), так і у фейсбуці (264) має ілюстрація «Конструкції зі словом «діагноз»: поставити діагноз чи встановити діагноз», спрямована на розвиток культури мовлення представників медичної галузі.

Така кількість переглядів ґрунтується на особистих інтересах, що сприяє кращому засвоєнню знань. Оскільки це є прикладом неформальної мовно-комунікативної освіти працівників медичної сфери, то потреба перегляду навчальних матеріалів та їх обговорення не породжена умовами організації або ж суспільства. Відтак статистика відображає реальні інтереси користувачів.

Висновки (Conclusions and future perspectives). Отже, проаналізовано особливості неформальної мовно-комунікативної освіти лікарів на прикладі реалізації проєкту «Інформаційно-комунікаційні технології як інструмент підвищення якості комунікації лікаря з пацієнтом». Встановлено, що більше переглядів мають навчальні матеріали, представлені у фейсбуці, ці ж навчальні матеріали в інстаграмі мають значно менше переглядів. Ґрунтуючись на статистичних даних зазначеного проєкту, робимо висновок про більшу активність представників медичних професій у фейсбуці. Статистичні дані свідчать про більше зацікавлення працівників медичної сфери в набутті комунікативних компетенцій, а саме, що стосуються проблеми стигматизації в мовленні медичних працівників, порівняно з мовними.

1. Кивлюк О. Неформальна освіта в концепції lifelonglearning. Освітній дискурс. Гуманітарні науки. 2017. Вип. 1. С. 22-34.