Педагогіка партнерства як важлива складова формування особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

КЗВО «Луцький педагогічний коледж

ПЕДАГОГІКА ПАРТНЕРСТВА ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

Оксенчук Тетяна Володимирівна викладачка кафедри теорії та методики дошкільної освіти, Яцик Тетяна Олегівна викладачка циклової комісії шкільної, дошкільної педагогіки та психології, Степанюк Віта Василівна викладачка циклової комісії шкільної, дошкільної педагогіки та психології

Луцьк

Анотація

У статті проаналізовано складову формування особистості. Окреслено особливості педагогіки партнерства в умовах НУШ. Звертається увага на те, що партнерство з учителем може бути важливим фактором того, наскільки добре дитина уживається в школі та вдома. Для багатьох дітей найважливішими дорослими у їхньому житті щодня є найближчі члени сім'ї та їх учитель. Це дорослі, з якими вони проводять найбільше часу, які приймають більшість рішень щодо того, як вони проводять свій час, і які своїми діями та своїми словами допомагають дитині облаштувати більшість аспектів свого життя.

Проаналізовано значення позитивних зв'язків між батьками та вчителями, що покращують навчальні досягнення дітей, соціальну компетентність та емоційний добробут. Коли батьки та вчителі працюють у якості партнерів, діти краще працюють у школі та вдома. При партнерському підході між батьками та вчителями, покращуються трудові звички дітей, ставлення до школи та оцінок. Вони демонструють кращі соціальні навички, меншу кількість поведінкових проблем і більшу здатність адаптуватися до ситуацій.

Обґрунтовується стратегія щодо усунення прогалин можливостей щодо навчання та розвитку дітей. Педагогіка партнерства є найпотужнішою, коли вона включає: спілкування, послідовність та співпрацю.

Розглядаються спільні аспекти партнерства батьки та вчителі ефективніше спілкуються, розвивають міцніші стосунки між собою та розвивають навички підтримки поведінки та навчання дітей. Зокрема, взаємовідносини між учасниками освітнього процесу ґрунтуються на пріоритетах взаємоповаги про що наголошує концепція НУШ. Перехід на новий рівень побудови взаємовідносин між педагогами, батьками, дітьми складає основу педагогіки партнерства із реалізацією суб'єктів взаємодії у спільній діяльності з метою особистісного розвитку учасників взаємодії.

Дослідження показує, що педагогіка партнерства цінує відкриті запитання і розвиток мудрості учнів як активних громадян залучених до нових соціальних та екологічних проблем, включаючи критичну взаємодію з Цілями сталого розвитку.

Педагогіка партнерства включає спільне проектування, спільну розробку, співпрацю у системі «вчитель-дитина-сім'я». Зокрема, якість, взаємна вигода та вплив, освіта для сталого розвитку, соціальна відповідальність та управління є важливими міркуваннями цінностями та принципами, що змінюються залежно від характеру діяльності спільної творчості та партнерства.

Ключові слова: педагогіка партнерства, особистість, учень, НУШ, система «вчитель - дитина- сім'я».

Abstract

Oksenchuk Tetyana Volodymyrivna Lecturer of the Department of Theory and Methods of Preschool Education, KZVO "Lutsk Pedagogical College, Lutsk

Jacyk Tetyana Olehivna Teacher of the cycle commission of school, preschool pedagogy and psychology, KZVO "Lutsk Pedagogical College, Lutsk,

Stepaniuk Victoria Vasylivna Teacher of the cycle commission of school, preschool pedagogy and psychology, KZVO "Lutsk Pedagogical College", Lutsk,

PEDAGOGY OF PARTNERSHIP AS AN IMPORTANT COMPONENT OF PERSONALITY FORMATION

The article analyzes the component of personality formation. Features of pedagogy of partnership in the conditions of NUS are outlined. Attention is drawn to the fact that partnership with a teacher can be an important factor in how well a child gets along at school and at home. For many children, the most important adults in their lives on a daily basis are their immediate family members and their teacher. These are the adults with whom they spend the most time, who make most of the decisions about how they spend their time, and who, through their actions an d their words, help the child to arrange most aspects of his life. The importance of positive relationships between parents and teachers that improve children's academic achievement, social competence and emotional well-being is analyzed. When parents and teachers work as partners, children work better at school and at home. A partnership between parents and teachers improves children's work habits, attitudes towards school and grades.

They demonstrate better social skills, fewer behavioral problems and greater ability to adapt to situations. The strategy to eliminate gaps in opportunities for children's learning and development is substantiated. Partnership pedagogy is most powerful when it includes: communication, consistency and cooperation. The basics of working together as partners are discussed. Parents and teachers communicate more effectively, develop stronger relationships with each other, and develop skills to support children's behavior and learning. In particular, the relationship between the participants in the educational process is based on the priorities of mutual respect, as emphasized by the concept of NUS.

The transition to a new level of building relationships between teachers, parents, children is the basis of pedagogy of partnership with the implementation of the subjects of interaction in joint activities for the personal development of the participants.

Research shows that partnership pedagogy values open questions and the development of students' wisdom as active citizens involved in new social and environmental issues, including critical engagement with the Sustainable Development Goals.

The pedagogy of partnership includes joint design, joint development, cooperation in the system «teacher-child-family». In particular, quality, mutual benefit and impact, education for sustainable development, social responsibility and governance are important considerations of values and principles that change depending on the nature of joint creativity and partnership.

Keywords: pedagogy of partnership, personality, student, NUS, system «teacher-child-family».

Постановка проблеми

Розглядаючи педагогіку партнерства у системі «вчитель-дитина-сім'я» звертаємо увагу на на діалогізоване спілкування з учнями в ході освітнього процесу, інтенсифікацю впровадження в цей процес активних методів навчання, які дають можливості для розкриття творчої особистості, розвитку ініціативи, активізації пізнавально-освітньої діяльності учня.

Зокрема, педагогіка партнерства ґрунтується на таких принципах:

У повага до особистості;

У доброзичливість і позитивне ставлення;

У довіра у відносинах, стосунках;

У діалог - взаємодія - взаємоповага;

У розподілене лідерство (проактивність, право вибору та відповідальність за нього, горизонтальність зв'язків);

У принципи соціального партнерства (рівність сторін, добровільність прийняття зобов'язань, обов'язковість виконання домовленостей)[2].

У процесі самореалізації, кожна особистсість обирає діапазон побудови вільного освітнього середовища, в якому учень буде розвиватися та удосконалюватися.

Люди в значній мірі покладаються на навчання для розвитку дитини. Оскільки ми не народжені, щоб знати, як поводитися в суспільстві, ми повинні вивчати багато поведінку з навколишнього середовища, коли ми ростемо. Для більшості з нас це навчання починається з сім'ї вдома.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Важливі аспекти педагогіки партнерства висвітлюються у дослідженнях науковців (Барабаш О., Бондаренко О., Богуш А., Бугайчук А., Бех І., Батраченко О.,Замелюк М., Зязюн, І., Крутій К., Магдисюк Л. та ін.) та акцентується увага на формуванні особистості учня в освітньому середовищі.

Мета статті - дослідження особливостей та механізмів педагогіки партнерства у системі «вчитель-дитина-сім'я».

Виклад основного матеріалу

Визначаючи педагогічну сутність взаємодії «сім'я-дитина-учитель», у доцільності, цілеспрямованості позитивних взаємовпливів і взаємозамін освітнього процесу можемо говорити про взаємо розвиток педагогів, батьків і дітей.

Навчання буває в різних формах. Іноді діти вчаться, коли їм щось прямо говорять. Проте, найпоширенішим способом навчання дітей є спостереження за повсякденним життям. На навчання та соціалізацію дитини найбільше впливає її сім'я, оскільки сім'я є основною соціальною групою дитини (у цей період відбувається фізичний, емоційний, соціальний та інтелектуальний розвиток дитини).

Для прикладу візьмемо великий будинок. Коли ми його будуємо, то велику увагу звертаємо на те, що він має міцний фундамент, щоб решта будівлі могла стояти високою та міцною протягом багатьох років. Якщо фундамент не міцний, будинку буде важко встояти самостійно. Аналогічно, для людини, важливим структурним елементом її росту є сімейний фундамент для досягнення успіху у стосунках з іншими, на роботі, у здоров'ї та саморозвитку.

Зрештою, сім'я є відповідальною за формування дитини та вплив на її цінності, навички, соціалізацію та безпеку на цих етапах розвитку дитинства.

Якщо говорити про цінності, звичайно, звертаємо увагу на норми та цінності, які функціонують у поєднанні з особистими цінностями та нормами. Один із способів побачити, що цінує суспільство, - це подивитися на те, кого суспільство поважає. Зазвичай люди виявляють більше поваги до людей і до речей, які вони високо цінують. Коли ви ставитеся до людей з неповагою, то дитина неодмінно це помітить. Діти - це губки, які вбирають все навколо, і ми часто забуваємо, що вони спостерігають за нами. Проте, загалом, багато хто з нас погоджуються та бажають поділитися з нашими дітьми цінностями поваги, співчуття, справедливості та відповідальності.

Хороший спосіб навчити дитину цінностям - обговорити з нею важливість здорових і шкідливих цінностей. Навіть коли дитина маленька, даючи їй певні обов'язки, наприклад, прибирати зі столу або допомагати розвеселити друга чи брата чи сестру, коли вони хворі, ви почнете навчати її важливості цих цінностей. Крім того, пояснення важливості цінностей допоможе дитині зрозуміти наслідки такої поведінки [2,с.120].

Завдання сім'ї - навчити своїх дітей цінностям, якими вони керуватимуть у власному житті. Це вимагає від батьків багато роботи, тому що вони повинні не тільки безпосередньо навчати своїх дітей цим цінностям, наприклад, через пояснення та завдання, як зазначено вище, але діти будуть дивитися на них як на приклад для наслідування.

Коли дитина народжується, вона починає вивчати моторні навички, мовні навички, когнітивні навички та емоційні навички. Що стосується моторних навичок, то відповідальність за навчання цим навичкам в основному лежить на сім'ї. Навіть якщо дитина перебуває у закладі дошкільної освіти, робота, яку батьки проводять вдома, щоб навчити цим навичкам (сидіти, ходити, бігати, лазити, тримати ложку тощо), є набагато ефективнішою, ніж за кілька годин, коли дитина перебуває під чужою опікою.

Ще одним важливим компонентом ролі сім'ї у розвитку дитини виступають мовні навички. Якщо дорослі не розмовляють зі своєю дитиною і не навчають її своїй мові, то і дитина ніколи не навчиться говорити.

Ще одна навичка, яка дуже важлива для розвитку дитини, - це емоції. Емоційні навички є важливими протягом усього життя вашої дитини, оскільки вони вчать її, коли проявляти симпатію та співчуття до інших, а також вчать її боротися з злетами і падіннями, які приходять у житті. Якщо дитина не володіє належними емоційними навичками, вона не зможе впоратися з поганими результатами. Якщо їм не вистачає емоційних навичок, це може призвести до деструктивного вибору, коли вона стане старшою. Щоб допомогти розвинути її емоційні навички, завдання дорослого навчити її посміхатися й махати рукою, коли вона ще є немовлятком. Як тільки ця основа буде закладена, діти зможуть навчитися реагувати на свої почуття і рухатися вперед [1].

Те, чого дитина пізнає світ через взаємодію між дорослими та ними, - це те, чого вона буде нести до кінця свого життя щодо того, як поводитися з іншими. Завдяки соціалізації з сім'єю ваша дитина навчиться довіряти, шукати дружби з іншими, а також знаходити втіху з іншими.

Загалом, педагоги та батьки повинні навчитися створювати та підтримувати стосунки з учнями. Ці навички починають і зміцнюють разом із сім'єю. Крім того, життєво важливо дати вашій дитині інструменти для міжособистісного розвитку, перш ніж вона засвоїть навички технології. Ці навички можуть зрештою допомогти дитині уникнути деяких поширених наслідків впливу технологій на дітей.

Навчитися спілкуватися віч-на-віч дуже важливо для розвитку дитини. Взаємодія віч-на-віч вимагає миттєвих відповідей, виразів обличчя, сигналів, певних тонів голосу та багато іншого, чого ми не отримуємо через текстові повідомлення чи інші онлайн-системи повідомлень. Це саме те, що дитина хоче навчитися саме у родині. Переконавшись, що члени сім'ї відкладають свої смартфони і проводять принаймні частину дня «без мережі», це забезпечить міжособистісний зв'язок з дитиною. Проста розмова з дитиною під час вечері про їхній день робить набагато більше для зміцнення навичок спілкування між людьми, ніж думають дорослі [2].

Дитина отримує основне відчуття безпеки від своєї сім'ї. Вони покладаються на дорослих, щоб переконатися, що їхні основні потреби, такі як житло, їжа та одяг, задовольняються Тому, створення безпечного, відкритого домашнього середовища є життєво важливим для розвитку та соціалізації дитини. Коли дитина відчуває всередині себе безпечною (надійність, послідовність, повага та чуйність) є позитивною ознакою всього життя. Це також відбувається з побудовою довіри між членами сім'ї та дитиною. Коли дитина відчує, що може довіряти оточуючим, їй буде комфортніше бути собою. Довіра виникає через безпечну прихильність, коли задовольняються основні й емоційні потреби дитини.

Виховувати дітей може бути дуже важко, але це також може бути надзвичайно корисно. Неможливо бути ідеальним весь час, але особистість завжди можете прагнути бути найкращою, коли справа стосується виховної ролі в розвитку дитини. Ніхто не ідеальний і жодна сім'я не ідеальна. Однак усвідомлення того, наскільки важлива роль сім'ї у розвитку дітей, є надзвичайно важливим твердженням. Більша частина навчання дитини відбувається вдома з сім'єю, ніж у закладах дошкільної освіти чи школі. Створення середовища, в якому дитина зможе навчитися відповідним навичкам і цінностям, а також навчитися спілкуватися та бути в безпеці, створює міцний фундамент, на якому дитина може рости і розвиватися [6].

Зазначимо, що дослідження соціального та особистісного розвитку (Барабаш О., Бондаренко О., Богуш А., Бугайчук А., Бех І., Батраченко О.,Замелюк М., Зязюн, І., Крутій К., Магдисюк Л. та ін.) пропонує погляд на ці та інші питання, часто показуючи, наскільки складним і багатогранним є вплив на дітей, що розвиваються. Люди за своєю суттю є соціальними істотами. Здебільшого ми працюємо, граємося та живемо разом у групах.

Рис. 1 Розуміння соціального та особистісного розвитку дітей

Таким чином, соціальний розвиток і розвиток особистості найкраще розуміти як безперервну взаємодію між цими соціальними, біологічними та репрезентативними аспектами психологічного розвитку.

Розглянемо відносини, які можна спостерігати в розвитку самих ранніх стосунків між немовлятами та їхніми батьками в перший рік. Практично всі немовлята, які живуть у звичайних умовах, розвивають сильну емоційну прихильність до тих, хто піклується про них. Психологи (С. Виготський, Д. Віннікотт, М. Ейнсворт та ін.) вважають, що розвиток цих прихильностей настільки ж біологічно природний, як навчання ходити, а не просто побічний продукт їди чи тепла, який батьки забезпечують. Скоріше, прихильність розвивалася у людей, оскільки вони сприяють мотивації дітей залишатися поруч із тими, хто піклується про них, і, як наслідок, отримувати користь від навчання, безпеки, керівництва, тепла та підтвердження, які дають близькі стосунки.

Можна спостерігати різну поведінку надійно та ненадійно прив'язаних немовлят, особливо коли немовля потребує підтримки батьків. Зокрема, досвід турботи, що призводить до безпечної або небезпечної прихильності, формує у маленьких дітей уявлення про себе, що розвиваються, а також про те, якими є люди та як з ними взаємодіяти. Однак, у міру дорослішання дітей відносини між батьками і дітьми закономірно змінюються. Діти дошкільного та молодшого шкільного віку більш здібні, мають власні уподобання, іноді відмовляються чи прагнуть піти на компроміс із очікуваннями батьків. Це може призвести до більшого конфлікту між батьками та дітьми, а те, як батьки керують конфліктом, надалі формує якість стосунків між батьками та дітьми. Загалом, діти розвивають більшу компетентність і впевненість у собі, коли батьки мають високі (але розумні) очікування щодо поведінки дітей, добре спілкуються з ними, теплі та чуйні та використовують міркування (а не примус) як бажану відповідь на неправильну поведінку дітей. Такий стиль виховання був описаний як авторитетний [9].

Авторитетні батьки підтримують і проявляють інтерес до діяльності своїх дітей, але не владні і дозволяють їм робити конструктивні помилки.

Таким чином, дорослий впливає на розвиток дитини через турботу, яку дорослий надає:

^ виховувати міцну прихильність до дитини,

^ моделювання і підтримка саморегуляції,

^ виховання з позитивною дисципліною [9].

Дитина повинна знати, що може розраховувати на дорослого. Прив'язаність між дитиною та дорослим стає сильнішою, якщо дорослий:

^ проводить час разом,

^ відповідає на їхні потреби любов'ю, підтримкою та турботою, ^ втішає їх, коли вони потребують дорослого, особливо коли вони хворі, поранені чи засмучені,

^ дають їм зрозуміти, що їх люблять, що дорослий для них і що вони важливі для дорослого [9].

Стосунки між батьками та дітьми - не єдині значущі стосунки в житті дитини. Крім того, особистість складається з багатьох інших особливостей, крім темпераменту. Розвивається у дітей Я-концепція, їх мотивація досягнення чи соціалізації, їхні цінності та цілі, їхні стилі подолання, почуття відповідальності та сумлінності та багато інших якостей охоплюються особистістю. На ці якості впливають біологічні схильності, але ще більше досвід дитини з іншими, особливо в близьких стосунках, які керують зростанням індивідуальних особливостей. Загалом, розвиток особистості починається з біологічних основ темпераменту, але з часом стає все більш розробленим, розширеним і вдосконаленим.

Педагогіка партнерства у системі «вчитель-дитина-сім'я» мають бути зосереджені на успіхах учнів. Причина співпраці, координації педагогів і батьків полягає в тому, щоб покращити можливості навчання. Тому взаємодія сім'ї та школи зосереджується на аспектах, що кожен партнер може зробити для покращення розвитку та навчання дітей

Сім'я є рівноправним партнером у досягненні освітніх цілей для учнів. Педагоги розглядають сім'ю та створення стосунків між сім'єю та школою як важливе значення для оптимального академічного, соціального та емоційного навчання дітей. Таке партнерство позитивно впливає на навчання учнів. Педагоги вважають, що дім і школа можуть досягти більше, ніж будь-який дім або школа можуть досягти поодинці. Вони також вірять у рівність (готовність слухати, поважати та вчитися один у одного) і паритет (поєднання знань, навичок та ідей для покращення позитивних результатів для дітей).

Сім'я виступає активним партнером у прийнятті рішень. Педагоги вірять у цінність прийняття рішень з батьками. Вони уникають такої практики, як прийняття рішень на окремих зборах перед зустріччю з батьками. Педагоги визнають досвід батьків і регулярно звертаються до них за допомогою, вірять у те, що в розв'язуванні проблем, пов'язаних з навчанням учнів, слід включати батьків.

Проблеми вирішуються взаємно і без звинувачень один одного. Коли учні відчувають шкільні труднощі, педагоги і батьки розуміють, що двостороннє спілкування необхідне, та усвідомлюють, що вони бачать поведінку дітей, отже, утримуються від суджень, доки обидві сторони не мають можливості внести свій внесок.

Таким чином, вирішення проблем базується на позитивній орієнтації на сильні сторони особистості (вихователі, батьки, учень). Спільні зусилля з вирішення проблем допомагають виховувати оптимізм щодо того, що педагоги і сім'я можуть досягти, працюючи разом.

Отже, педагогіка партнерства у системі «вчитель-дитина-сім'я» потребує відповіді на загальні запитання:

1. Які глобальні загрози, на вашу думку, є найбільш актуальними у наш час?

2. Які заходи з боку учнівської спільноти могли б поліпшити екологічну ситуацію на планеті?

3. Яку позицію мають займати батьки у процесі розвитку дитини?

На ринок життєвого простору виходить сталий розвиток (sustainable development - англ.), що дозволяє задовольнити потреби сучасного покоління без шкоди для майбутніх поколінь.

Основою сталого розвитку є економічні та екологічні інтереси суспільства. Порушення рівноваги між ними впливає на погіршення якості життя.

Сучасні умови вимагають від всіх скорочувати споживання ресурсів, переходити на інші види матеріалів та джерел енергії, впроваджувати прогресивні ресурсонемісткі безвідходні технології, зменшуючи навантаження на довкілля та здоров'я людини.

Творча особистість, на відміну від людини-виконавця, може самостійно мислити, генерувати оригінальні ідеї, сміливо, нестандартно думати. Сучасні діти люблять досліджувати, мріяти і тішитися результатом. Дуже багато ми говоримо про проектну діяльність учнів. Проектна діяльність - одна з найпрекрасніших складових освітнього процесу, тому що створює умови творчого саморозвитку та самореалізації студентів, формує всі необхідні життєві компетенції, які на Раді Європи були визначені як основні в XXI столітті: полікультурні, мовленнєві, інформаційні, політичні та соціальні. Саме за допомогою проектів ми вчимо дітей бути лідерами, соціально згуртованими та соціальна відповідальними щодо створення комфортного середовища свого закладу. Це можуть бути проекти із озеленення території, найкраща локація мого класу, «Здорова дитина - майбутнє України», «Людина починається з добра», тобто ініціатива має йти від дітей.

Проекти згуртовують учнів початкової ланки НУШ та зміцнюють їхні зв'язки з великою шкільною родиною, наставниками, адміністрацією, випускниками, батьками. Та допомагають кожному учневі проявити себе та розкрити свій талант у різноманітних заходах, розвинути власні комунікативні та організаційні навички.

Щоб досягти успіху розвитку учнівського самоврядування впроваджуємо комунікаційну стратегію. Навіщо і як ?

Комунікаційні стратегії складаються з трьох частин - маркетингової, креативної та частини з медіапланом.

Маркетинговий блок вирішує такі завдання, як донесення конкурентних переваг, проведення акцій, індивідуалізація бренду та стимулювання лояльності.

Однак, на відміну від маркетингу, у частині комунікацій не завжди піддається чіткому підрахунку. Саме тому спочатку варто закласти якісні, а не кількісні показники того, що потрібно досягнути в результаті.

Далі йде креативна складова - це візуальний образ, брендбук, унікальний стиль та стиль емоційного наповнення повідомлень.

А медіаплан - це вибір каналів комунікації для донесення меседжів до кожної з цільових аудиторій. Будь-який медіаплан передбачає такі необхідні елементи - певну кількість тексту в блозі, на фейсбуці, відвідування заходу тощо. Який саме з цих необхідних елементів здетонує, вибухне і забезпечить найпотрібнішу комунікацію - не зрозуміло. Але без них усіх ніяк.

Завдяки такому підходу, буде налагоджена активна робота з сім'єю.

Таким чином, процес навчання може бути побудований на двох підходах: активне створення нових завдань з подальшою оцінкою їх якості колегами з освітньої мережі або активна робота з завданнями, створеними іншими учасниками. Вибір стратегії здійснюється або учням самостійно, на основі особистих переваг, або вчителем, виходячи з цілей і завдань освітнього процесу[2].

Однак підвищення мотивації до участі в спільній роботі - завдання педагога: педагогіка партнерство вчитель діти

налагодження партнерських відносин між усіма учасниками;

S наявність різноманітних завдань;

S обмін завданнями за допомогою пристроїв різного типу;

S використання додаткових можливостей соціальної мережі (обмін фотографіями, мелодіями та ін.);

S можливість самостійного вибору стратегії навчання (формування нових завдань);

S наявність унікальних завдань, аналогів яким немає в підручниках [2].

Висновки

Таким чином, педагогіка партнерства у системі «вчитель-дитина-сім'я» розвиваються і підтримуються з часом, як постійний процес, та працює протягом шкільних років, щоб вирішувати взаємні проблеми та надавати підтримку для покращення успішності дітей. партнерська робота з батьками зміцнює партнерство на наступні роки.

Література

1. Барабаш О. Педагогіка партнерства - сучасний тип взаємодії між учасниками освітнього процесу. Учитель початкової школи. 2018. С. 3-7.

2. Беспарточна О., Замелюк М., Левицька В., Хомярчук А. Педагогіка партнерства в освітньому середовищі: теорія і технологія: навч.-метод. посіб.: Луцьк, ПП Іванюк В.П., 2021. 150 с.

3. Бондаренко О. Інформаційний супровід проектування і реалізації індивідуальної освітньої траєкторії учнів. Комп'ютер у школі та сім'ї. № 4. 2012. С. 14-17.

4. Богуш А. Педагогічні виміри Василя Сухомлинського в сучасному освітньому просторі: Монографія. Вид.2-е, доопрац., доповн. Кам'янець-Подільський: ТОВ». Друкарня «Рута». 2018. 392с.

5. Бугайчук А. Вічний трикутник. Як взаємодіють учителі, батьки, учні. Директор школи. № 21-22 (837-838). 2018. С. 20-24.

6. Замелюк М., Козігора М., Оксенчук Т. Вплив сімейних відносин на особистість дитини. Наукові записки. Серія: Педагогічні науки. / Ред. кол.: В. Ф. Черкасов, В. В. Радул, Н. С. Савченко та ін. Кропивницький: РВВ ЦДПУ ім. В. Винниченка, 2020. Випуск 178. Частина II. С. 256-258

7. Замелюк М., Беспарточна О. Особливості казкотворчого процесу у системі «вихователь-дитина-батьки». Освіта та розвиток обдарованої особистості.2021. № 2 (81). II квартал. С.76-80.

8. Порадник для батьків: інформаційно-методична збірка.Упорядник Лорілашвілі Л. URL: https://ssm.kiev.ua/wp-content/uploads/2020/05/PoradnykDlyaBatkiv.pdf

9. Baumrind, D. (2013). Authoritative parenting revisited: History and current status. In R. E. Larzelere, A. Sheffield, & A. W. Harrist (Eds.), Authoritative parenting: Synthesizing nurturance and discipline for optimal child development. Washington, DC: American Psychological Association.

References

1. Barabash, O. (2018). Pedagogika partnerstva - suchasnij tip vzaemodii mizh uchasnikami osvitn'ogo procesu [Pedagogy of partnership - a modern type of interaction between participants in the educational process]. Uchitel'pochatkovo'ishkoli - Primary school teacher, 3-7 [in Ukrainian].

2. Bespartochna, O., Zameljuk, M., Levic'ka, V., Homjarchuk, A. (2021). Pedagogika partnerstva v osvitn'omu seredovishhi: teorija i tehnologija [Pedagogy of partnership in the educational environment: theory and technology]. Luc'k, PP Ivanjuk V.P. [in Ukrainian].

3. Bondarenko, O. (2012). Informacijnij suprovid proektuvannja i realizacii individual'noi osvitn'oi traektorii uchniv [Information support for the design and implementation of individual educational trajectory of students]. Komp'juter u shkoli ta sim'i - Computer at school andfamily, 4, 14-17 [in Ukrainian].

4. Bogush, A. (2018). Pedagogichni vimiri Vasilja Suhomlins'kogo v suchasnomu osvitn'omu prostori [Pedagogical dimensions of Vasily Sukhomlinsky in the modern educational space]. Kam'janec'-Podifs'kij: TOV». Drukarnja «Ruta» [in Ukrainian].

5. Bugajchuk, A. (2018). Vichnij trikutnik. Jak vzaemodijut' uchiteli, bat'ki, uchni [The eternal triangle. How teachers, parents, students interact]. Direktor shkoli - School Director, 21-22 (837-838), 20-24 [in Ukrainian].

6. Zameljuk, M., Kozigora, M., Oksenchuk, T. Vpliv simejnih vidnosin na osobistist' ditini [The influence of family relationships on the child's personality]. Naukovi zapiski. Serija: Pedagogichni nauki - Proceedings. Series: Pedagogical sciences, 178, II, 256-258 [in Ukrainian].

7. Zameljuk, M., Bespartochna, O. (2021). Osoblivosti kazkotvorchogo procesu u sistemi «vihovatel'-ditina-bafki» [Features of the fairy-tale process in the system "educator-child-parents"]. Osvita ta rozvitok obdarovanoi osobistosti - Education and development of gifted personality, 2 (81), 76-80 [in Ukrainian].

8. Lorilashvili, L. Poradnik dlja bat'kiv: informacijno-metodichna zbirka [Guide for parents: information and methodical collection].ssm.kiev.ua Retrieved from https://ssm.kiev.ua/wp- content/uploads/2020/05/PoradnykDlyaBatkiv.pdf [in Ukrainian].

9. Baumrind, D. (2013). Authoritative parenting revisited: History and current status. In R. E. Larzelere, A. Sheffield, & A. W. Harrist (Eds.), Authoritative parenting: Synthesizing nurturance and discipline for optimal child development. Washington, DC: American Psychological Association.

Размещено на Allbest.ru