Теоретичне обґрунтування феномену естетичної культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичне обґрунтування феномену естетичної культури

Качур М.М. кандидат педагогічних наук, доцент, кафедра теорії і методики музичної освіти; Гудачок Г.Ю. здобувач другого (магістерського) рівня вищої освіти, спеціальність 011 Освітні, педагогічні науки, Мукачівський державний університет

У статті здійснено теоретичне обґрунтування феномену естетичної культури. Представлено трактування науковців та власне розуміння досліджуваної дефініції.

Ключові слова: культура, естетика, естетична культура, естетична культура особистості.

The theoretical substantiation of the aesthetic culture phenomenon is carried out in the article. The scientists' interpretation and own understanding of the studied definition are presented.

Key words: culture, aesthetic, aesthetic culture, the individual's aesthetic culture.

естетичний культура особистість

На сучасному етапі модернізації вітчизняної системи освіти все більше уваги приділяється стану культури, яка трактується як зміст і процес життєдіяльності людей, результат їхньої активної та цілеспрямованої продуктивної соціальної активності. Культура виступає однією із провідних ознак планетарної цивілізації, яка відрізняє життя людей від життя інших живих істот на Землі.

Культурне становлення людини, на переконання І. Зязюна, можна вважати процесом якісного розвитку її знання, поглядів, здібностей, почуттів, норм діяльності і поведінки, адже саме у такому розумінні сутності культури закладено високий виховний і освітній потенціал, що робить її значущим фактором розвитку людини, певної соціалізації й індивідуалізації. Відтак, беручи до уваги, що естетична культура суспільства є головною умовою виникнення, формування і удосконалення естетичної культури людини, вбачається ймовірне те, що своєрідним «дзеркалом» естетичного багатства суспільства, а саме його «віддзеркаленням» є естетична культура людини [23, с. 135-136].

Естетична культури особистості досліджена такими відомими науковцями як І. Бех, Г. Васянович, О. Гулига, І. Зязюн, М. Каган, Г. Костюк, А. Комарова, В. Кудін, Г. Лабковська, В. Орлов, О. Рудницька, В. Папушина, П. Саух та ін.

Мета статті - теоретично обґрунтувати феномен естетичної культури.

Поняття «культура» (від лат. сніїнга - виховання, освіта, розвиток) розкрито С. Гончаренком у декількох значеннях: у широкому, як «сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, які відображають історично досягнутий рівень розвитку суспільства й людини і втілюються в результатах продуктивності діяльності». У вужчому розумінні це «сфера духовного життя суспільства, що охоплює насамперед систему виховання, освіти, духовної творчості (особливо мистецької), а також це рівень освіченості, вихованості людей, рівень оволодіння особистістю якоюсь галуззю знань або діяльності» [1, с. 248].

Як справедливо зауважив І. Зязюн, культура не може бути поза естетичної гармонії, краси і досконалості, оскільки, буття і діяльність людини в культурі, тому вчений наголошує, що з цієї позиції окреслюється одна з складових загальної культури людства, вказуючи на естетичну культуру як культуру почуттів і естетику як науку про перетворення світу за законами краси [5, с. 49].

Феномен естетичної культури, на думку Л. Фірсової, виникає на перетині двох понять «культура» й «естетика», при цьому зазначаючи важливість, що у найбільш узагальненому вигляді естетична культура розглядається як єдність почуттів, смаків та ідеалів, які матеріалізуються у процесі перетворення світу за законами краси, а їх характер залежить від змісту естетичної свідомості й естетичної діяльності, де естетична свідомість (споглядання) є формою внутрішньої духовної активності суб'єкта (суспільства), що випливає із зовнішніх морально-практичних форм його діяльності. Авторка наголошує, що жодна сфера людського життя поза естетичними чинниками немислима, бо не можна уявити життєдіяльну людину поза сприйманням і переживанням [9].

Слово «естетика», на думку авторів навчально-методичного посібника «Етика та естетика» [3] - одне з найуживаніших у повсякденному житті. Найчастіше застосовують це слово, коли говорять про естетику одягу, естетику вистави, естетику фільму, естетику інтер'єру, естетичну культуру і под. Поняттям «естетика» позначається і філософська наука про мистецтво. Така широта застосування терміну «естетика», і не лише у рамках науки, свідчить про змістову насиченість застосування. Цей термін позначає окремий принцип, узагальнюючу якість як творів мистецтва, так і предметів повсякденного побуту тощо.

Естетична культура є важливою і невід'ємною складовою частиною культури будь-якого суспільства. Під нею прийнято розуміти сукупність естетичних цінностей, що існують у суспільстві, а також способи і засоби їх створення та оволодіння ними. Одним з найважливіших елементів естетичної культури прийнято вважати мистецтво в його різноманітних видах і процесах його створення і сприйняття.

У сучасній філософській науці поняття «естетична культура» розглядається як загальна характеристика освоювання і перетворення життя і самої людини за законами краси, та при цьому включає всі елементи естетичного духовного споглядання та всі здібності естетичної творчості. Ще Аристотель, Сократ, Платон естетичний досвід вважали підґрунтям естетичної культури - «як тільки відбулось межування «краси взагалі» та окремих довершених предметів, то тим самим уже зароджується власне естетичний досвід» [7, с. 132].

Зазначимо, що складність поняття «естетична культура» полягає в його багатофакторності, в різноаспектних підходах до її трактування. Воно вимагає філософського, соціологічного, науково-естетичного, психологічного, педагогічного та інших підходів. Проте, головним у естетичній культурі є дослідження власне культури та естетичної культури особистості.

Естетична культура особистості, за визначенням М. Кагана, - це складова частина культури суспільства як сукупність естетичних цінностей і способів їх розпізнання. Науковець дає таке узагальнююче визначення цьому феномену: «Естетична культура особистості є інтегральним поняттям, яке охоплює і якісно характеризує всі сфери її свідомості (емоційну, психічну, вольову, інтелектуальну), всі види її життєдіяльності, всі засоби її саморозкриття: вона виявляється і в тому, як людина мислить, і в тому, що обирає, і в тому, що вміє, і в тому, яка вона сама [6, с. 36].

Дефініцію «естетична культура особистості» В. Папушина розуміє як систему знань, поглядів, переконань, умінь, навичок, із допомогою яких людина використовує накопичену наукову інформацію і потім проектує її на всі аспекти своєї життєдіяльності. Розглядаючи естетичну культуру як інтегративну якість особистості, науковець виокремлює елементи естетичної культури високого рівня, ціннісні стосунки й естетичні потреби, говоримо про загальну культуру особистості, яка живе за законами краси, що мають місце в багатогранних сферах її діяльності, реалізуючи закладену потребу в спілкуванні з прекрасним та його розумінні [8, с. 36]. Результатом досягнення високого рівня естетичної культури є почуття прекрасного, яке виявляється не тільки в умінні насолоджуватися красою, ай у переживанні любові до краси та в творенні її навколо себе. Такий сенс розуміння естетичної культури поширюється на різних рівнях у всіх напрямах життєдіяльності особистості [8, с. 29].

Своєрідність естетичної культури в різних видах діяльності людини виявляється у її досягненнях, інтересах, у спілкуванні відповідного соціуму, естетичних запитах і смаках. Відтак, внутрішня структура естетичної культури конкретного виду діяльності людини - це сукупність компонентів, кожен із яких, своєю чергою, є підсистемою умінь, навичок і естетичних якостей різної сфери життєдіяльності. Але всі компоненти базуються на загальнонаукових поняттях про прекрасне, що мають глибокі історичні корені та є складниками естетичної культури.

Складовими естетичної культури особистості, на думку І. Зязюна є:

1) розвиненість естетичної свідомості (знання про прекрасне і потворне, піднесене і низинне, трагічне й комічне);

2) розвиненість естетичного світогляду (естетичні ідеали, норми і принципи, естетичні орієнтації та інтереси, переконання й вірування);

3) ступінь досконалості естетичного смаку;

4) послідовне втілення в життя естетичних цінностей згідно з естетичним ідеалом. На основі перерахованих вище складових естетичної культури особистості науковець розглядає критерії та рівні розвитку деяких окремих пізнавальних процесів особистості та естетичної культури в цілому. У якості такого процесу радить взяти естетичне сприйняття, яке визначається як процес відображення предметів і явищ дійсності в мистецтві в усьому різноманітті їх властивостей, у тому числі й естетичних, що безпосередньо впливають на органи почуттів [4, с. 30].

Погоджуємося з О. Дерев'янко, що за своїм змістом естетична культура особистості багато в чому збігається з естетичною культурою суспільства, відрізняючись при цьому суб'єктивністю осмислення й вираження, домінуванням тих чи інших естетичних цінностей, спрямованістю. Внутрішнім механізмом естетичної культури є функціонування естетичної свідомості особистості, спрямованість якої виражається в системі естетичних ставлень до різноманітних об'єктів середовища через механізм сприйняття, переживання, цінностей, поглядів, суджень.

З рівнем естетичної культури, на думку авторки, пов'язуються можливості адекватної орієнтації особистості в різній системі естетичних і художніх цінностей, відповідної мотивації її естетичної позиції по відношенню до них, що залежить у свою чергу від таких характеристик:

- розвиненість образного мислення;

- сформованість навичок аналізу художніх і естетичних явищ, у єдності феноменальних (зовнішніх) і змістових характеристик (внутрішніх параметрів, емоційної чуйності тощо) [2, с. 170].

У нашому дослідженні послуговуємося позицією О. Дерев'янко, згідно з якою своєрідним різновидом і домінантою естетичної культури особистості (якщо враховувати особливу значущість мистецтва в житті суспільства й людини), є її художня культура, рівень якої залежить від ступеня художньої освіченості, широти інтересів у сфері мистецтва, глибини його розуміння і розвиненої здатності адекватної оцінки художніх достоїнств творів. Міра вираження цих навичок, здібностей і потреб у діяльності та поведінці особистості якраз і характеризує рівень її естетичної культури. Найбільш значимо він реалізується в духовно-змістовному спілкуванні людей, через їх участь у різних формах соціальної творчості. Більше того, саме в цій неоднозначності для сприйняття зберігається й набуває чинності повнота змісту художнього тексту. У цьому випадку присутній релятивний момент. Він становить одну з найважливіших зумовленостей естетичного сприйняття взагалі. Увесь потенціал мистецтва може бути залучений до формування і розвитку людської особистості. Але для цього суспільство мусить бути зацікавленим саме в такому його використанні, а не тільки для розваг або маніпулювання суспільною свідомістю.

Повна відсутність естетичної і художньої культури, на думку авторки, означала б те, що в людини почуття настільки нерозвинені, що вона взагалі не може відрізняти красу від потворності, абсолютно нездатна ані відчувати насолоду від краси (і відразу до неподобства), від художніх цінностей, ані створювати що-небудь мало-мальськи естетично або художньо цінне. Отже, такий стан неможливо з тих пір, як людина стала людиною [2, с. 173].

Таким чином, естетична культура - надзвичайно складне інтегральне утворення, в якому взаємодіють почуття, свідомість і здібності особистості. Це своєрідний комплекс якостей особистості, які дозволяють повноцінно сприймати і творити прекрасне.

Так, на основі аналізу поняття «естетична культура» виділяємо наступні акценти:

- головна ознака естетичної культури особистості - її соціально-творча активність в перетворенні світу «за законами краси», тобто творення прекрасного на фоні соціального досвіду і взаємодії;

- основний результат у формуванні та вдосконаленні естетичної культури особистості - «естетично багатий світогляд» - на основі національних і загальнолюдських естетичних цінностей.

Щодо формування, розвитку і вдосконалення естетичної культури здобувачів слід акцентувати увагу на необхідності посилення: естетичного потенціалу змісту освіти - навчання - виховання; естетизації освітнього процесу, навчального середовища; але головне - підвищити роль, значення, пріоритет формування та удосконалення естетичної культури у педагогічних працівників, і, природно, в здобувачів ЗВО.

Список використаних джерел

1. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник / С.У. Гончаренко. - Київ: Либідь, 1997. - 376 с.

2. Дерев'янко О. Принципи розвитку естетичного смаку у вихованні дитини / О. Дерев'янко // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. - 2017. - № 6(70). - С. 166-176.

3. Етика та естетика: навчально-методичний посібник (у схемах і таблицях) / за наук. ред. В. С. Бліхара. - Львів: ПП «Арал», 2018. - 204 с.

4. Зязюн І.А. Естетичний досвід особи: формування і сфери вияву / І.А. Зязюн. - Київ: Виша шк. - Частина 1. - 174 с.

5. Зязюн І.А. Краса педагогічної дії / І.А. Зязюн, Г.М. Сагач. - Київ: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. - 302 с.

6. Каган М.С. Эстетика как философская наука / М.С. Каган. - СПб.: Петрополис, 1997. - 544 с.

7. Лосев А.Ф. Эстетика. Философская энциклопедия / А.Ф. Лосев. - Т.5. - 577 с.

8. Папушина В.А. Теоретичні і методичні засади формування естетичної культури майбутніх учителів української мови і літератури у процесі професійної підготовки: монографія / В.А. Папушина. - Хмельницький: Видавець ПП Заколодний М. І., 2019. - 496 с.

9. Фірсова Л.С. Формування естетичної культури майбутніх учителів засобами декоративно-прикладного мистецтва: автореф. дис...канд. пед. наук: спец. 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти» / Л.С. Фірсова. - Кривий Ріг, 2001. - 20 с.

Размещено на Allbest.ru