Внесок Івана Огієнка у реформування початкових, середніх і вищих шкіл Української Народної Республіки (січень-серпень 1919 року)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

Внесок Івана Огієнка у реформування початкових, середніх і вищих шкіл Української Народної Республіки (січень-серпень 1919 року)

Олександр Марчук

У статті аналізується реформування шкіл УНР з ініціативи Івана Огієнка під час роботи у міністерстві освіти та виконання обов'язків радника того ж відомства. Охарактеризовано прийняті ним рішення, постанови, накази, підготовлені за його участі відповідні закони, що стосувалися роботи української початкової, середньої та вищої школи. Встановлено комплекс розроблених і частково реалізованих щодо них заходів.

Приділено увагу ключовим освітнім проблемам, над вирішенням яких працював Іван Огієнко спочатку як міністр освіти, а згодом на посаді радника. Йдеться, зокрема про прийнятий закон про управління освітою в УНР, який залучав громадськість до вирішення управлінських питань на загальнонаціональному і територіальному рівнях.

Мета роботи. На основі використаних джерел показати роль І. Огієнка у реформуванні початкових, середніх і вищих шкіл в УНР

Методологія. Автор дотримувався принципів об'єктивності, історизму, соціального підходу, альтернативності, всебічності. Використано ряд визнаних, ефективних методів дослідження, таких як індукція, дедукція, аналіз, синтез, узагальнення, джерелознавчої критики біографічний, описовий, контент-аналіз, хронологічно-історичний, структурно-функціональний.

Наукова новизна. У статті зроблено спробу комплексно висвітлити найбільш вагомі досягнення Івана Огієнка у творенні національних початкових, середніх та вищих шкіл УНР зазначеного періоду.

Висновки. І. Огієнко як керівник, а згодом і штатний радник Міністерства освіти протягом січня-серпня 1919 р. невтомно працював над комплексним реформуванням української загальноосвітньої (початкової і середньої) та вищої школи, виробленням нової моделі єдиної школи в державі. Його багатогранна робота була спрямована на вироблення і втілення у життя нової державної політики, пов'язаної як з формуванням національної за формою і змістом освітньої системи, так і управлінням нею. За короткий час вдалося прийняти низку законів, міністерських рішень, які розширили шкільну мережу, дещо поліпшили становище учасників освітнього процесу.

Ключові слова: Іван Огієнко, міністр освіти, радник, загальноосвітня школа, університети, реформа, державні закони.

IVAN OHIIENKO'S CONTRIBUTION TO THE REFORM PRIMARY, SECONDARY AND HIGHER SCHOOLS OF UNR (january-august 1919)

Oleksandr Marchuk

Kamianets-Podilskyi Ivan Ohiienko National University

The article analyzes the reform of the UPR schools on the initiative of Ivan Ohiienko while working in the Ministry of Education and acting as an adviser to the same department. The decisions, resolutions, orders adopted by him, the relevant laws prepared with his participation concerning the work of Ukrainian primary, secondary and higher schools are described. A set of measures developed and partially implemented for them has been established. Attention is paid to the key educational problems, which Ivan Ohiienko worked on, first as the Minister of Education, and later as an advisor. These include the law on education management in the UPR, which involved the public in addressing management issues at the national and territorial levels.

The objective. Based on the sources used, to show the role of I. Ohiienko in the reform of primary, secondary and higher schools in the UPR.

Methodology. A necessary condition for achieving the goal was the use of principles and methods of scientific research, in particular - the principle of objectivity, the principle of historicism, problem-chronological method, historical- comparative method, logical method, method of critical analysis and synthesis, typological method, generalization method and prosopographic method.

Scientific novelty. In the article attempts to comprehensively cover the most significant achievements of Ivan Ohiienko in the creation of national primary, secondary and higher schools of the UPR of this period.

Conclusions. I. Ohiienko as head and later staff adviser to the Ministry of Education during January-August 1919 worked tirelessly to comprehensively reform the Ukrainian secondary (primary and secondary) and higher schools, to develop a new model of a single school in the state. His multifaceted work was aimed at developing and implementing a new state policy, both related to the formation of the national form and content of the educational system, and its management. In a short time, a number of laws and ministerial decisions were adopted, which expanded the school network and improved the situation of participants in the educational process.

Key words: Ivan Ohiienko, minister of education, advisor, secondary school, universities, reform, state laws.

Вступ

Постановка проблеми. Із самого початку встановлення нової влади - Директорії УНР, значну увагу було приділено освітній галузі, яку потрібно було модернізувати. Це завдання доручено було виконати новому міністру освіти Івану Огієнку, який відразу приступив до втілення у життя плану реформування всієї галузі, найперше шкіл. Попри вкрай несприятливі обставини, він, як міністр, а згодом - радник, докладав усіх зусиль, щоб українізувати освітній процес, створити сприятливі умови навчання для учнів, студентів з однієї сторони та вчителів і викладачів, полегшити шлях здобуття освіти, наповнити школи професійними кадрами тощо. Ця сторінка біографії Івана Івановича, одного з видатних діячів Української революції 1917 - 1921 рр., є багатою на досягнення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Діяльність Івана Огієнка щодо розбудови національної системи освіти вже привертала увагу дослідників. У більшій чи меншій мірі ними висвітлювався процес реформування шкіл за міністра І. Огієнка в контексті його державницької роботи (Тюрменко, 1998), а також українізації загальноосвітньої школи в добу Української революції (Боровик, 2008). З'ясовано внесок міністра І. Огієнка у розвиток української університетської освіти (Завальнюк, 2006; Завальнюк, 2008, Завальнюк, 2011). Утім цілісно не висвітлено внесок Івана Огієнка у реформування усіх типів закладів освіти в УНР як за його керівництва в МНО, так і під час посідання ним посади штатного радника цього відомства.

Мета дослідження. Використовуючи архівні та опубліковані джерела, праці дослідників з'ясувати внесок міністра освіти І. Огієнка у реформування існуючих початкових, середніх і вищих шкіл УНР у його київський, вінницький, кам'янець-подільський та рівненський періоди діяльності, а також в ході виконання обов'язків радника міністерства освіти.

Виклад основного матеріалу

Однією з найбільш важливих державних справ для І. Огієнка під час роботи в міністерстві освіти була робота над здійсненням українізації школи, що було актуальним завданням національного відродження ще з початку революції. Упровадження мови титульної нації у роботу усіх шкіл, що фінансувалися з бюджету УНР, вимагав закон про українську мову як державну з 1 січня 1919 р. Процес імплементації його в життя зітнувся з рядом перешкод, а саме: супротивом частини вчителів, які не бажали переходити на українську мову викладання, відсутністю правопису та необхідної навчальної літератури тощо.

Призначений на посаду міністра освіти з 5 січня 1919 р., І. Огієнко оперативно затвердив «Правила українського правопису», якими відтоді мали обов'язково послуговуватися у всіх державних установах, зокрема школах (ПДАВО України. ф. 2582. оп. 1. спр. 2., арк. 16, 25; Тюрменко, 1998, с. 42; Огієнко, 2005, с. 113). Відповідно до його наказу, українською мовою мали: здійснюватися навчальний процес у закладах освіти (10, с. 82), вестися поточне діловодство, друкуватися навчальна література, у першу чергу та, що замовлялася державою (Приказь министра народнаго просвещенія, 1919, с. 1; Наказ по Міністерству Народноі Освіти, 1919, с. 1).

Вже у лютому І. Огієнко розпорядився, виготовляти державною мовою усі документи, що видавалися в школах випускникам, та внести написи українською на штемпелях, печатках, а також бланках кожної школи (В Міністерстві освіти, 1919, с. 2; ЦДАВО України. ф. 2582. оп. 1. спр. 30, арк. 11). Ці рішення стали базовими для подальших кроків у процесі націоналізації освітньої сфери, забезпечення поступового переходу (визначався крайній термін до літа поточного року) педагогічних колективів і учнівства на широкий вжиток державної мови у багатьох регіонах, які знаходилися під українським суверенітетом. Хоча ситуація в країні змінювалася, і кількість підконтрольних Директорії УНР регіонів, на жаль, зменшувалася.

Для того, щоб поставити українізацію на відповідну матеріальну базу, І. Огієнку вдалося заручитися підтримкою уряду, який виділив на вказану мету загальну суму в розмірі 30 млн. крб., першу частину яких (10 млн. крб.). відразу спрямували на «видання підручників, книжок для шкільних і інших книгозбірень, таблиць, мап і іншого приладдя для вчення» (Верстюк, 2006, с. 214]. З цього ж фонду виділили кошти на улаштування друкарні на базі Кам'янець-Подільського державного українського університету (К-ПДУУ) (Верстюк, 2006, с. 239).

Змін в УНР потребувала бюрократизована система управління освітою, над чим також працювала команда міністра освіти, яка нараховувала до десятка працівників. Наприкінці лютого Радою Народних Міністрів (РНМ) були прийняті, а згодом затверджені Директорією УНР, закони: «Про управління освітою в Українській Народній Республіці», «Про головну, губерніальні, повітові та міські шкільні ради та управи». Нова модель мала бути більш демократичною, залучати до управління представників української громадськості. Шкільні округи, окружні комісари скасовувалися, натомість утворювалися головна, губерніальні та повітові, міські шкільні ради та управи. У перехідний період відразу почали діяти тимчасові ради усіх рівнів (Т ЦДАВО України. ф. 2582. оп. 1. спр. 9, арк. 55-62 зв.). Пізніше, вже як штатний радник міністра, І. Огієнко кілька разів брав участь в обговоренні питань, пов'язаних з труднощами виконання цього закону. Попри полярність суджень і різні неординарні заяви, він переконливо наполягав на невідкладності виконання норм цього акта, які мали демократичний характер (Діяльність уряду. В міністерстві освіти. Переведення в життя закону про управління освітою в УН.Р. 1919, 3).

Під пильною увагою міністра освіти І. Огієнка залишалося центральне питання шкільної реформи - підготовки сучасної державної моделі освіти. До цієї праці залучали експертів з різних предметів, працівників департаментів, які входили до спеціальних комісій (Боровик, 2008, с. 94). Йдеться про вироблення «Проєкту єдиної школи на Вкраїні». Оскільки створена ним комісія перервала роботу через евакуацію державних органів, зокрема й Міністерства освіти, з Києва, то під час відносної стабільності УНР влітку-на початку осені 1919 р. було важливо завершити розпочату роботу. Щоб прискорити цей процес радник І. Огієнко закликав координатора цього проєкту П. Холодного активізуватися (ЦДАВО України. ф. 2582. оп. 1. спр. 9. арк. 149), а в липні вніс конкретні пропозиції, що стосувався ефективності роботи низки комісій, зокрема з розробки навчальних програмам, формування нормативів оплати праці вчителям. Стверджуючи, що «.. .це величезна робота, яку роблять у дослідних часах в Україні», разом з тим категорично наголошував: «треба відноситися до неї серйозно» (ЦДАВО України. ф. 2582. оп. 2. спр. 13. арк. 23, 23 зв.). І цей підхід він реалізовував особисто, як член двох комісій, що працювали як розгалуження від Комісії з вироблення проекту - з рідної мови та з вироблення плану Єдиної школи, що працювала з 28 липня по 21 серпня і провела 7 засідань, ухвалила 10 рішень щодо підтримки різних пунктів програм, списку творів художньої літератури для вивчення у школі, а також тих, що стосувалися різних доповнень, пропозицій тощо (ЦДАВО України. ф. 2582. оп. 2. спр. 140, арк. 55).

Велику увагу І. Огієнко приділяв новій початковій школі. Його дуже турбував той факт, що станом на 1 січня 1919 р. більше 1 млн. або 31,5% дітей шкільного віку не мали змоги здобувати початкової освіти у зв'язку з різними причинами, найчастіше - у зв'язку з недостатньо розвинутою шкільною мережею, недостатньої кількості шкільних приміщень або ж необхідної кількості вчителів. Наприклад, станом на квітень 1919 р. одна вища початкова школа (ВПШ) обслуговувала у середньому 59 нижчих початкових шкіл (НПШ), у той час, як встановлена Міністерством освіти норма становила 25 (На передодні безплатного і обов'язкового навчання, 1919, 4).

У січні 1919 р. за поданням міністра освіти були прийняті нові штати для вчителів початкових шкіл, відповідно до яких платня педагогам збільшувалася - до 7200 крб. у рік (НДАВО України, ф. 2582, оп. 1, спр. 10, арк. 20 зв.; Нові штати вищих та нижчих початкових шкіл, 1919, 2). Щоправда, цим одним рішенням не можна було вирішити проблему дефіциту кадрів. Тому І. Огієнко добився підтримки рішення про відкриття дворічних учительських курсів для підготовки учителів НПШ та їх фінансування, а згодом - курсів для підготовки учителів ВПШ (Верстюк, 2006, с. 222, 278).

За його доручення було розроблено законопроект про відкриття вчительських інститутів у деяких містах, у т. ч. в Кам'янці-Подільському з 1 липня 1919 р. Майбутнім учителям запланували, зокрема, навчальні дисципліни з позашкільної освіти та дошкільного виховання. Для незаможних студентів передбачили державні стипендії (До відкриття учительських інститутів в Кам'янці, Харкові та Херсоні, 1919, с. 3; ЦДАВО України, ф. 2582. оп. 1. спр. 153, арк. 10, 18; До заведення дисципліни до і позашкільноі освіти в педагогичних школах, 1919, с. 4).

У квітні після зробленої міністром освіти І. Огієнком доповіді на засіданні РНМ було прийнято розрахований на 5-річний термін реалізації закон про перехід на безплатне і обов'язкове початкове навчання всіх дітей шкільного віку України. Він передбачав створення спеціального відділу у міністерстві освіти, виділення коштів на його поетапне впровадження (Міністерство Народної Освіти, 1919, с. 1-2), утім цей справді демократичний, цивілізований, давно очікуваний в народі крок державної влади, співзвучний з розвинутими країнами, залишився лише задекларованим, певною мірою пропагандистським наміром, оскільки для його реалізації потрібне було стабільне внутрішньо-українське життя. До того ж для виконання закону не вистачало величезної кількості учительських кадрів, підготовка яких впиралася зокрема у проблеми держбюджету, різні невирішені матеріально-технічні проблеми.

Проте відмовлятися від цього курсу І. Огієнко вважав неприйнятним навіть тоді, коли не був міністром освіти. У липні на засіданні Ради міністра освіти він як радник міністерства освіти підтримав ідею Подільської губерніальної управи про створення курсів для учителів, разом із тим запропонував використати для цієї мети приміщення університету та професуру. Рішення з урахуванням пропозицій було прийнято (ЦДАВО України, ф. 2582, оп. 2, спр. 13, 22 зв.).

Пропоновані І. Огієнком нововведення стосувалися й менш поширених, ніж попередні заклади освіти, середніх шкіл, розвитку яких не сприяли існуючі проблеми, такі як. неналежне фінансування, непідготовленість до україномовного викладання учителів, відсутність українських підручників та посібників, погане забезпечення шкільних бібліотек, або навіть їхня відсутність, нарешті, недостатня кількість викладачів. Щоб вирішити окремі з них, що мали найбільшу гостроту, міністр освіти вніс на засідання уряду питання про прийняття на державне утримання 29 громадських середніх шкіл, що і було внесено у відповідний закон. Тим самим І. Огієнко посприяв поширенню мережі державних українських середніх шкіл у певних регіонах (В Міністерстві освіти, 1919, с. 2). Крім того, він домігся виділення державних коштів на формування української складової книгозбірень учительських семінарій та інститутів, які готували учителів як для початкових, так і частково середніх шкіл (В Раді Міністрів, 1919, с. 2).

Важливе значення для збільшення розміру платні певним категоріям учителів середніх шкіл мала ініціатива міністра І. Огієнка, яка знайшла відображення у відповідному законі УНР, про зарахування до їхнього педагогічного стажу періоду попередньої приватної учительської діяльності, пов'язаними з приватними закладами освіти Цей захід сприяв переходу учителів, яких гостро не вистачало, з приватних до державних середніх шкіл (ЦДАВО України, ф. 2582, оп. 1, спр. 11, арк. 63). До того ж, резервом вирішення кадрової проблеми були педагоги, які у свій час закінчили Львівський і Чернівецький університети і перебували на території Наддніпрянської України. Врахувавши готовність цих педагогів працювати в українській середній школі, в Міністерстві освіти підготували за вказівкою І. Огієнка відповідний законопроект, який прийняла РНМ. Новий закон дозволяв керівникам шкіл приймати на роботу таких вчителів, при умові що вони вільно спілкувалися українською мовою (В Раді Міністрів, 1919, с. 2; ЦДАВО України. ф. 2582, оп. 1, спр. 9, арк. 30). Щоб полегшити наповнення контингенту середнєшкільників, у квітні уряд на внесення І. Огієнка прийняв закон «Про вступ без іспитів до 5 класу середньої школи осіб, що закінчили курси вищої початкової школи» (Верстюк, 2006, с. 297].

За міністра І. Огієнка відбувалися позитивні зміни й у вищій школі. Передусім було спрощено (порівняно з гетьманським періодом) зарахування до українських університетів. У лютому він затвердив тимчасові умови вступу, які не вимагали складання низки вступних іспитів за середню школу. Було надано можливість навчатися й тим охочим, які не мали повної середньої освіти (приймали вільними слухачами). Щоб потрапити до категорії дійсних студентів і претендувати на отримання свідоцтва (диплома) про вищу освіту, їм дозволяли скласти в університетських комісіях іспити за середню школу і отримати у виші відповідний документ (Хроніка, 1919, с. 2). У березні міністр підписав «Правила вступу до вищих шкіл України осіб, що скінчили реформовані по закону 14 червня 1917 року учительські семінарії» (1 ЦДАВО України. ф. 2582, оп. 1, спр. 11, арк. 71; Завальнюк, 2008, с. 314), чим посприяв росту контингенту студентів і збільшенню у майбутньому кількості учительських кадрів для середньої школи. Згодом, Міністерство освіти дозволило вільним слухачам перевестися у дійсні студенти за умови, якщо вони навчалися в університеті більше року, склали щонайменше 3 іспити і успішно пройшли випробування за середню школу, програми якої затверджені радою професорів (В Міністерстві освіти, 1919, с. 3).

Щоб підвищити рівень володіння українською мовою та популяризувати здобутки національної культури, за поданням міністра І. Огієнка, РНМ прийняла рішення включити до навчальних планів вишів, які знаходилися під юрисдикцією Директорії УНР, обов'язковий предмет - лектуру з української мови. На оплату роботи лекторів, які викладали її, було виділено 24 тис. крб. (Лектура української мови в вищих школах України, 1919, с. 2). Ще одним кроком з розширення поля вжитку української мови в державних українських університетах стали рекомендації Міністерства освіти проводити усі іспити лише державною мовою. Цей крок стимулював студентів-неукраїнців (їх у 1919 р. нараховувалося понад 15%) пришвидшено вивчати мову титульної нації. На деяке поліпшення матеріального становища незаможної студентської молоді було спрямоване розпорядження І. Огієнка про дозвіл ректорам українських вишів звільняти від внесення плати за право навчання до 30% студентського контингенту і скорочення терміну навчання з 4-х до 3-х років студентам, які виявлять таке бажання (В Міністерстві освіти, 1919, с. 3). Ці заходи мали посприяти більш якісній праці майбутніх фахівців.

Турбуючись про наповнення професорсько-викладацького складу вишів новими українськими кадрами, у лютому І. Огієнко провів через РНМ рішення, за яким два українські державні університети отримали право готувати магістрів і докторів наук (Завальнюк, 2019, с. 89; ЦДАВО України. ф. 2582. оп. 1. спр. 12. арк. 18 зв.). Трохи пізніше було затверджено ще один підготовлений Міністерством освітній закон - про пільги для приват-доцентів українських університетів в отриманні наукового ступеня магістра (ЦДАВО України. ф. 2582. оп. 1. спр. 12, арк. 18 зв. арк. 21). Поряд з цим було прийнято постанову про поліпшення матеріального становища приват-доцентів та позаштатних професорів вищих шкіл (Верстюк, 2006, с. 218).

Значним досягненням для усієї вищої освіти УНР було розширення кількості факультетів К-ПДУУ За поданням міністра освіти, у квітні РНМ прийняла законопроект про відкриття сільськогосподарського і правничого факультетів (Верстюк, 2006, с. 292, 296). освітній огієнко шкільний

Висновки

І. Огієнко як керівник, а згодом і штатний радник Міністерства освіти, протягом січня-серпня 1919 р. невтомно працював над комплексним реформуванням української загальноосвітньої (початкової і середньої) та вищої школи, виробленням нової моделі єдиної школи в державі. Його багатогранна робота була спрямована на вироблення і втілення у життя нової державної політики, пов'язаної як з формуванням національної за формою і змістом освітньої системи, так і управлінням нею. За короткий час вдалося прийняти низку законів, міністерських рішень, які розширили шкільну мережу, дещо поліпшили становище учасників освітнього процесу, створили умови для збільшення чисельності учительських і науково-педагогічних кадрів, збільшили кількість спеціальностей в одному із українських держуніверситетах.

Перспективи подальших досліджень. Досі залишається актуальною для дослідників справа пошуку нових джерел з висвітлення маловідомих сторінок життєдіяльності І. Огієнка влітку у Кам'янці-Подільському, зокрема, як у міністерстві освіти та показати найбільш комплексно його внесок у творення національної освіти.

Список використаних джерел і літератури

1. Боровик, А. (2008). Українізація загальноосвітніх шкіл за час виборювання державності (1917 - 1920 рр.). Чернігів: КП «Видавництво «Чернігівські обереги», 368 с.

2. В Міністерстві Освіти. (1919). Республіканські вісти, 54, 1.

3. В Міністерстві освіти. (1919). Українська ставка, 39, 3.

4. В Міністерстві освіти. (1919). Українська ставка, 40, 2.

5. В Раді Міністрів. (1919). Українська ставка, 41, 2.

6. Верстюк, В. (упоряд.). (2006). Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. Листопад 1918 - листопад 1920 рр.: документи і матеріали (в 2 т., Т.1). Київ: Видавництво імені Олени Теліги, 746 с.

7. Діяльність уряду. В міністерстві освіти. Переведення в життя закону про управління освітою в У.Н.Р. (1919). Трудовий шлях, 12, 3.

8. До відкриття учительських інститутів в Кам'янці, Харкові та Херсоні. (1919). Життя Поділля, 65, 3.

9. До заведення дисципліни до і позашкільноі освіти в педагогичних школах (1919). Життя Поділля, 66, 4.

10. Завальнюк, О. (2008). Іван Огієнко - творець національної освіти в Україні, фундатор і ректор Кам'янець-Подільського державного українського університету. Іван Огієнко і сучасна наука та освіта:наук. зб.:серія історична та філологічна. Кам'янець-Подільський, 5, 297-321.

11. Завальнюк, О. (2011). Утворення і діяльність державних українських університетів (1917 - 1921 рр.): Монографія. Кам'янець-Подільський: Аксіома, 644 с.

12. Завальнюк, О. (2019). І.І. Огієнко - організатор, ректор і оборонець Кам'янець-Подільського державного українського університету: хроніка діяльності (2006). Освіта, наука і культура на Поділлі: зб. наук. пр. Кам'янець-Подільський, 6, 80-121.

13. Лектура української мови в вищих школах України. (1919). Республіканські вісти, 57, 2

14. Міністерство Народної Освіти. (1919). Вісник Української Народної Республіки, 35, 1-2.

15. На передодні безплатного і обов'язкового навчання. (1919). Робітнича Газета, 469, 4.

16. Наказ по Міністерству Народної Освіти. (1919). Республіканські вісти, 50, 1.

17. Нові штати вищих та нижчих початкових шкіл. (1919). Народня воля, 18, 2.

18. Огієнко, І (2005). Рятування України. Київ: Наша культура і наука, 463 с.

19. Приказь министра народнаго просвещенія. (1919). Голось жизни, 24, 1.

20. Тюрменко, І. (1998) Державницька діяльність Івана Огієнка (митрополита Іларіона). Київ, 282 с.

21. Хроніка (1919). Республіканські вісти, 57, 2.

22. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). Ф. 2582. Оп. 1. Спр. 10. 118 арк.

23. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). Ф. 2582. Оп. 1. Спр. 11. 174 арк.

24. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). Ф. 2582. Оп. 1. Спр. 12. 68 арк.

25. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). Ф. 2582. Оп. 1. Спр. 153. Арк. 32.

26. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). Ф. 2582. Оп. 1. Спр. 2. 243 арк.

27. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). Ф. 2582. Оп. 1. Спр. 30. 97 арк.

28. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). Ф. 2582. Оп. 1. Спр. 9. 154 арк.

29. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). Ф. 2582. Оп. 2. Спр. 13. Арк. 124.

30. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). Ф. 2582. Оп. 2. Спр. 140. Арк. 105.

References

1. Borovyk, A. (2008). Ukrainizatsiia zahalnoosvitnikh shkil za chas vyboriuvannia derzhavnosti (1917 - 1920 rr.). Chernihiv: KP «Vydavnytstvo «Chernihivski oberehy», 368 s. [in Ukrainian]

2. Ministerstvi Osvity. (1919). Respublikanski visty, 54, 1. [in Ukrainian]

3. Ministerstvi osvity. (1919). Ukrainska stavka, 39, 3. [in Ukrainian]

4. Ministerstvi osvity. (1919). Ukrainska stavka, 40, 2. [in Ukrainian]

5. Radi Ministriv. (1919). Ukrainska stavka, 41, 2. [in Ukrainian]

6. Verstiuk, V. (uporiad.). (2006). Dyrektoriia, Rada Narodnykh Ministriv Ukrainskoi Narodnoi Respubliky. Lystopad 1918 - lystopad 1920 rr.:dokumenty і materialy (v 2 t., T. 1). Kyiv: Vydavnytstvo imeni Oleny Telihy, 746 p. [in Ukrainian]

7. Diialnist uriadu. V ministerstvi osvity. Perevedennia v zhyttia zakonu pro upravlinnia osvitoiu v U.N.R. (1919). Trudovyi shliakh, 12, 3. [in Ukrainian]

8. Do vidkryttia uchytelskykh instytutiv v Kam'iantsi, Kharkovi ta Khersoni. (1919). Zhyttia Podillia, 65, 3. [in Ukrainian]

9. Do zavedennia dystsypliny do i pozashkilnoi osvity v pedahohychnykh shkolakh. (1919). Zhyttia Podillia, 66, 4. [in Ukrainian]

10. Zavalniuk, O. (2008) Ivan Ohiienko - tvorets natsionalnoi osvity v Ukraini, fundator i rektor Kam'ianets-Podilskoho derzhavnoho ukrainskoho universytetu. Ivan Ohiienko i suchasna nauka ta osvita: nauk. zb.:seriia istorychna tafilolohichna. Kam'ianets-Podilskyi, 5, 297-321. [in Ukrainian]

11. Zavalniuk, O. (2011) Utvorennia i diialnist derzhavnykh ukrainskykh universytetiv (1917-1921 rr.):Monohrafiia. Kam'ianets-Podilskyi: Aksioma, 644 p. [in Ukrainian]

12. Zavalniuk, O. (1919). I. I. Ohiienko - orhanizator, rektor i oboronets Kam'ianets-Podilskoho derzhavnoho ukrainskoho universytetu: khronika diialnosti (2006). Osvita, nauka i kultura na Podilli: zb. nauk. pr. Kam 'ianets-Podilskyi, 6, 80-121. [in Ukrainian]

13. Lektura ukrainskoi movy v vyshchykh shkolakh Ukrainy. (1919). Respublikanski visty, 57, 2. [in Ukrainian]

14. Ministerstvo Narodnoi Osvity. (1919). Visnyk Ukrainskoi Narodnoi Respubliky, 35, 1-2. [in Ukrainian]

15. Na peredodni bezplatnoho i obov'iazkovoho navchannia. (1919). Robitnycha Hazeta, 469, 4. [in Ukrainian]

16. Nakaz po Ministerstvu Narodnoi Osvity. (1919). Respublikanski visty, 50, 1. [in Ukrainian].

17. Novi shtaty vyshchykh ta nyzhchykh pochatkovykh shkil. (1919). Narodnia volia, 18, 2. [in Ukrainian]

18. Ohiienko, I. (2005). Riatuvannia Ukrainy. Kyiv: Nasha kultura i nauka, 463 p. [in Ukrainian]

19. Prykaz mynystra narodnaho prosveshcheniia. 1919. Holos zhyzny, 24, 1. [in Russian]

20. Tiurmenko, I. (1998). Derzhavnytska diialnist Ivana Ohiienka (mytropolyta Ilariona). Kyiv, 282 p. Khronika. (1919). Respublikanski visty, 57, 2.

21. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy. F 2582. Op. 1. Spr. 10. Kyiv. TsDAVO Ukrainy. 118 ark. [in Ukrainian]

22. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy. F 2582. Op. 1. Spr. 11. Kyiv. TsDAVO Ukrainy. 174 ark. [in Ukrainian]

23. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy. F. 2582. Op. 1. Spr. 12. Kyiv. TsDAVO Ukrainy. 68 ark. [in Ukrainian]

24. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy. F. 2582. Op. 1. Spr. 153. Kyiv. TsDAVO Ukrainy. Ark. 32. [in Ukrainian]

25. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy. [manuscript]. F. 2582. Op. 1. Spr. 2. Kyiv. TsDAVO Ukrainy. 243 ark. [in Ukrainian]

26. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy. F. 2582. Op. 1. Spr. 30. Kyiv. TsDAVO Ukrainy. 97 ark. [in Ukrainian]

27. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy. F. 2582. Op. 1. Spr. 9. Kyiv. TsDAVO Ukrainy.154 ark. [in Ukrainian]

28. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy. F. 2582. Op. 2. Spr. 13. Kyiv. TsDAVO Ukrainy. Ark. 124. [in Ukrainian]

29. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy. F. 2582. Op. 2. Spr. 140. Kyiv. TsDAVO Ukrainy). Ark. 105. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru