Формування самоосвітньої компетентності лікарів як необхідна умова для якісного дистанційного навчання (на прикладі викладання медичної фізики)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький національний медичний університет

Формування самоосвітньої компетентності лікарів як необхідна умова для якісного дистанційного навчання (на прикладі викладання медичної фізики)

Богданова Тетяна Леонідівна, кандидат педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри медичної фізики та інформаційних технологій

Анотація

Матеріали статті присвячені обґрунтуванню необхідності розвитку самоосвітньої компетентності студентів медиків в умовах дистанційного навчання. Розглянуто поняття самоосвітньої компетентності, її структура, критерії і показники сформованості. Сформульоване протиріччя між існуючими можливостями, що надають сучасні інформаційні технології для навчання та отриманим незадовільним результатом дистанційної освіти. Висунуто гіпотезу, що причиною цього може бути недостатній рівень сформованості самоосвітньої компетентності здобувачів освіти. В результаті проведеної експлікації поняття самоосвітня компетентність дане означення інтегрального поняття самоосвітньої компетентності лікаря як необхідної якості сучасного фахівця, що містить розуміння необхідності безперервної освіти протягом життя, вміння здобувати достовірну фахову інформацію та перетворювати її в знання, потрібні для професійної лікарської діяльності. Показано, що до структури самоосвітньої компетентності входять мотиваційний; інформаційно-пошуковий та практично-діяльностний компоненти. Сформульовано критерії і показники сформованості самоосвітньої компетентності майбутніх лікарів. Показано, що для дистанційної освіти сформованість самоосвітньої компетенції є необхідною умовою якісного навчання. Але для розвитку вмінь вчитися самостійно існуючу систему дистанційної і традиційної освіти потрібно трансформувати: значно зменшити контролюючу функцію викладача, змінити способи передачі інформації, надати освіті консультаційного характеру.

Відмічено, що серед ключових компетентностей є компетентність саморозвитку та самоосвіти, тобто самоосвітня компетентність, яка є необхідною умовою для ефективного розвитку предметних і надпредметних компетентностей, саме вона органічно інтегрує у власному розвитку формування всіх інших компетентностей, виступаючи не тільки ціллю, але й способом позитивного розвитку особистості в процесі освіти.

Ключові слова: самоосвітня компетентність; дистанційна освіта; медична фізика; якість освіти; освіта впродовж життя.

Abstract

Bogdanova Tatiana Leonidivna, PhD in Pedagogical Sciences, docent, chief of Department of Medical Physics and Information Technology, Donetsk Medical University

FORMATION OF SELF-EDUCATIONAL COMPETENCE OF DOCTORS AS A PREREQUISITE FOR HIGH-QUALITY DISTANCE LEARNING (ON THE EXAMPLE OF TEACHING MEDICAL PHYSICS)

The materials of the article are devoted to the substantiation of the necessity of development of self-educational competence of medical students in the conditions of distance learning. The concept of self-educational competence, its structure, criteria and indicators of formation are considered. The contradiction between the existing opportunities provided by modern information technologies for learning and the obtained unsatisfactory result of distance education is formulated. It is hypothesized that the reason for this can be the insufficient level of formation of self-educational competence of students. As a result of the explication of the concept of self-educational competence, an integral concept of self-educational competence of a doctor is formulated as a necessary quality of a modern specialist, which includes understanding of the need for lifelong learning, the ability to obtain reliable professional information and turn it into knowledge required for professional medical practice. It has been shown that the structure of self-educational competence includes motivational, information retrieval and practical components. Criteria and indicators of the formation of self-educational competence of future doctors have been formulated. For distance education, the formation of self-educational competence is a necessary condition for quality learning. To develop the ability to learn independently, the existing system of distance and traditional education needs to be transformed: significantly reduce the monitoring role of the teacher, change the ways of transmitting information, give education a consultative nature.

It is noted that among the key competencies is the competence of selfdevelopment and self-illumination, that self-illumination competence, as it is necessary for the effective development of subject and supra-subject competencies, it itself organically integrates with the development of all other competencies specialty in the process of enlightenment.

Keywords: self-educational competence; distance education; medical physics; quality of education; lifelong learning.

Вступ

Постановка проблеми. Поширення Covid-пандемії у світі, відсутність ліків від цієї хвороби та вакцин для щеплення вимушено поставило освітню спільноту в умови впровадження технологій дистанційного навчання в екстреному режимі. Однією з умов ефективності дистанційного навчання є сформованість у студентів самоосвітньої компетентності, рівень розвитку у здобувача освіти здатності до безперервного професійного самовдосконалення шляхом самоосвіти.

Як показала практика, нажаль не всі студенти вміють раціонально розподіляти свій час, планувати навчальну діяльність, відсторонюватись від домашніх справ та зосереджуватися на здобуванні знань. В той же час розвиток сучасних технологій дає дуже широкі можливості щодо доступу до навчальної та наукової інформації, спілкування з провідними фахівцями медичної галузі, віртуального знаходження в операційній тощо.

Таким чином, виникає протиріччя між існуючими можливостями, що надають сучасні інформаційні технології для навчання та отриманим незадовільним результатом дистанційної освіти. Причиною цього може бути недостатній рівень сформованості самоосвітньої компетентності здобувачів освіти. І, оскільки є очевидним, що в умовах пандемії, коли швидкість виникнення та розповсюдження нових штамів вражає, дистанційна форма освіти є рятівною формою, потрібно шукати засоби та методи розвитку вмінь вчитися самостійно. Таким чином, проблема розвитку самоосвітньої компетентності отримала сьогодні нову актуальність.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Безумовна актуальність зазначеної теми викликає інтерес у педагогічної спільноти. Так розвитку самоосвітньої компетенції присвячені роботи C. Архангельського, Н. Нікандрова, А. Усової, Т. Шамової, Т. Потапчук, Н. Кравець та ін. Є ряд дисертаційних досліджень з питань розвитку самоосвітньої компетентності студентів, що належать О. Малихіну, І. Преображенській, Р. Сагітовій тощо. Особливості формування професійної компетентності майбутніх лікарів розглянуто у працях: А. Варданян, Е. Грінченко, В. Коновалової, Л. Пляка, Я. Кульбашної, В. Тюріної, Н. Яковлевої та ін. У монографії Я. Кульбашної проаналізовано сучасні наукові підходи щодо проблеми формування професійної компетентності лікарів-стоматологів, Грінченко А. вивчає зміст складових професійної компетентності лікарів, В. Коновалова визначає особливості розвитку світогляду лікаря. В той же час, говорячи про професійну самоосвітню компетентність лікарів, найчастіше акцентується увага на самоосвіті після закінчення університету, при навчанні в інтернатурі або післядипломному підвищенню кваліфікації. Але в сучасних реаліях навички самоосвіти потрібні студентові протягом всього навчання, починаючи з першого курсу, тому варто говорити про необхідність їх розвитку на молодших курсах, при вивченні таких теоретичних дисциплін як медична фізика, хімія, біологія, інформатика, анатомія тощо.

З огляду на це метою статті є експлікація поняття самоосвітня компетентність лікарів, аналіз структури самоосвітньої компетентності, виділення критеріїв та показників сформованості самоосвітньої компетентності та узагальнення досвіду розвитку самоосвітньої компетентності під час вивчення медичної фізики в медичному університеті.

Методи дослідження: аналіз, систематизація та узагальнення психолого-педагогічної і наукової літератури, узагальнення досвіду викладання медичної та біологічної фізики в медичному університеті.

Виклад основного матеріалу

1) Експлікація поняття самоосвітня компетентність. На перший погляд поняття «самоосвітня компетентність» є інтеграційним поняттям між компетентністю і самоосвітою. Але, насправді самоосвітня компетентність є невід'ємною частиною професійної компетентності фахівця. Щоб довести це твердження звернемося до визначення компетентності у словнику: «компетентність (від лат. competens (competentis) - належний, відповідний) - це поінформованість, обізнаність, авторитетність» [1]. Компетентністний підхід в освіті вперше був описаний Дж. Равеном, який розуміє компетентність як специфічну здатність людини, що необхідна для ефективного виконання дії в конкретній предметній галузі та яка поєднує фахові знання, вузькоспеціальні предметні навички, способи мислення та відповідальність за свої дії. Г. Селевко розуміє компетентність як інтегральну якість особистості, її здатність та готовність до діяльності, побудованої на досвіді та знаннях, отриманих в процесі навчання [1, C.139]. Структура компетентностей виділяється в науковій літературі неоднозначно, але в загальному вигляді має три головні компоненти: ключові (надпредметні) компетентності; загальногалузеві (загальнопредметні) компетентності та предметні компетентності. Під ключовими компетентностями розуміють здатність людини розв'язувати індивідуальні, соціальні та фахові проблеми спираючись на досвід та розуміння метапредметності знань, ключові компетентності мають надпредметний та надгалузевий характер, до них відносяться навички організаційного та самоорганізаційного характеру, вони є зовнішньою оболонкою концентрично-сферичної структури компетентності фахівця. Загальногалузеві (загальнопредметні) компетентності є другим рівнем, вони формуються шляхом оволодіння змістом тієї чи іншої галузі знань. Критерієм освоєння загальногалузевих компетентностей є розуміння основ функціонування відповідної галузі знань, виробництва або обслуговування, ролі та значимості отриманої професії для суспільства, оволодіння головними надпредметними якостями, що необхідні для фахівця саме цієї галузі. Предметні компетентності є третім рівнем та водночас фундаментом (внутрішнім колом) концентричної моделі компетентності фахівця. Предметні компетентності формуються при вивченні конкретних предметів та мають чіткий перелік знань, вмінь та навичок, що здобуває фахівець при засвоєнні того чи іншого предмету. Тобто, з одного боку, загальнопредметні та ключові компетентності формуються на основі предметних компетентностей, з іншого боку, формування ключових компетентностей відбувається під час формування предметних компетентностей. Таким чином, модель компетентностної підготовки фахівця не є однозначно концентричною, а є стрижневою, коли ключові компетентності перерізають предметні та надпредметні і стають їх необхідною складовою. самоосвітній лікар дистанційний освіта

У науковій літературі перелік ключових компетентностей також досить неоднозначний. Але в загальному вигляді прийнятним можна вважати перелік з п'яти груп: соціальні, полікультурні, інформаційні, саморозвитку та самоосвіти, продуктивної та творчої діяльності [3, C.363]. Серед ключових компетентностей є компетентність саморозвитку та самоосвіти, тобто самоосвітня компетентність, яка є необхідною умовою для ефективного розвитку предметних і надпредметних компетентностей, саме вона органічно інтегрує у власному розвитку формування всіх інших компетентностей, виступаючи не тільки ціллю, але й способом позитивного розвитку особистості в процесі освіти.

Тепер зупинимося на понятті самоосвіти, що є також достатньо широко висвітленим у науково-педагогічній літературі. Так, наприклад О. Шукліна розуміє самоосвіту як “...вид вільної діяльності людини, що характеризується вільним вибором особистості і спрямований на задоволення потреб у соціалізації, самореалізації, підвищенні культурного, освітнього, професійного та наукового рівнів, отримання задоволення й насолоди” [4]. Маріна М. та Тадеуш О. розуміють під самоосвітньою компетентністю невід'ємну та необхідну складову професійної компетентності або таку особливу інтегровану якість особистості, що характеризується наявністю сформованих знань, умінь і навичок, самоосвітніх мотивів та прагнень до самовдосконалення, наявністю досвіду самостійної навчальної діяльності, націленістю на здобуття освіти впродовж життя [5, C.49]. Воропай Н. [6] дає означення самоосвітньої компетентністі як інтегративної властивості особистості, що створює особливе емоційно-ціннісне ставлення до саморозвитку й самоосвіти та містить у собі комплекс знань щодо планування та реалізації самоосвітньої діяльності, наявність досвіду ефективного вирішення проблем саморозвитку; спрямованість на безперервний саморозвиток якостей професіонала, самовдосконалення та самоосвіту в професії [6, C.127].

М. Ольховська термін «формування самоосвітньої компетентності фахівця» трактує як єдність та взаємопроникнення двох процесів: зовнішнього педагогічного впливу викладача на студента з метою засвоєння ним самоосвітніх знань, умінь і навичок та внутрішнього процесу самовдосконалення особистості майбутнього фахівця [7, C.86].

Розглянемо особливості самоосвітньої компетентності лікаря. Всесвітня організація охорони здоров'я дає таке визначення «сучасний лікар-професіонал - це особа, яка надає допомогу, приймає рішення, спілкується, керує та враховує інтереси й потреби суспільства». Пріоритетним напрямом вищої медичної освіти є безперервна підготовка кваліфікованих фахівців, що мотивовані до професійної діяльності, мають необхідні особистісні якості та профільну підготовленість для здійснення професійної діяльності на висококонкурентному ринку праці у галузі охорони здоров'я. Для майбутнього лікаря значущими є його знання, уміння, що повинні бути доведені до автоматизму, здатність вирішувати проблемні ситуації, готовність до професійної лікувальної діяльності, обов'язкове пристосування до змін та інновацій у медицині й безперервне професійне навчання протягом усього життя.

В рамках вивчення проблеми розвитку самоосвітньої компетентності вміння вчитися впродовж всього життя є ключовими. Лікар повинен не тільки здобути потрібну фахову інформацію, що в сучасних умовах не є проблемою, але й оцінити її достовірність, відповідність законам доказової медицини; повинен розумітися на етапах проведення медичного експерименту щодо підтвердження ефективності методу лікування або ефективності лікарського препарату та статистичних підходах аналізу отриманих результатів, вміти відрізнити фейкову інформацію від дійсно науково - обґрунтованих результатів.

Таким чином, можна зробити такий висновок з проведеного аналізу понять компетентність і самоосвіта. Самоосвітня компетентність є необхідним компонентом фахової компетентності фахівця будь-якої спеціальності. Що стосується самоосвітньої компетентності лікаря, то можна надати таке означення: самоосвітня компетентність лікаря - це необхідна якість сучасного фахівця, що містить розуміння необхідності безперервної освіти протягом життя, уміння здобувати фахову інформацію та оцінювати її достовірність, перетворювати в знання, потрібні для професійної лікарської діяльності.

2) Виявлення структури самоосвітньої компетентності. Розглянемо структуру самоосвітньої компетентності як складову фахової компетентності фахівця, що пропонується в науково-педагогічній літературі. В. Коваленко в структурі самоосвітньої компетентності виділяє такі компоненти: мотиваційно-ціннісний; організаційний; процесуальний та інформаційний [8, C.80]. Довматович Н. вважає що достатньо виділити три компоненти: мотиваційно - ціннісний, організаційно-діяльнісний та когнітивно-рефлексивний [9, C.140]. І. Мося в структурі самоосвітньої компетентності відокремлює такі взаємозалежні та взаємозумовлені компоненти як: мотиваційно-ціннісний, організаційний, практично-діяльнісний та особистісно-рефлексивний [10]. У працях О. Чеботарьової структура самоосвітньої компетентності студентів представлена цілісним механізмом, що містить такі компоненти: мотиваційно-ціннісний; емоційно-вольовий; когнітивний; рефлексивний та операційно-діяльнісний [11, C.185].

Узагальнюючи інформацію щодо структури самоосвітньої компетентності, можна стверджувати, що для лікарів найважливішими компонентами будуть: мотиваційний - розвинена вмотивованість до отримання нових знань і розуміння необхідності навчання та професійного самовдосконалення протягом життя; інформаційно-пошуковий, що має на меті розвиток уміння знаходити саме достовірну фахову інформацію, спираючись на факти доказової медицини та досвід провідних світових лікарів та практично-діяльностний, що містить навички перетворення отриманої інформації в знання.

3) Аналіз критеріїв та показників сформованості самоосвітньої компетентності. Виділена структура самоосвітньої компетентності дає можливість виділити головні критерії та показники її сформованості. Спочатку зупинимось на аналізі критеріїв і показників сформованості самоосвітньої компетентності, що представлений в психолого-педагогічних дослідженнях. Так, Т. Яворська [12] виділяє наступні критерії розвитку: особистісний (усвідомлення особистісної та суспільної значущості самоосвіти, розуміння в необхідності самостійної роботи з інформацією); знаннєвий (ступінь володіння теоретичними знаннями, як основою моделі майбутньої професійної діяльності); прагматичний (ефективність та дієвість знань та вмінь, що засвоєні у процесі самоосвіти на практиці); рефлексивний (здатність до рефлексії, що дає змогу реально оцінювати власні можливості у порівнянні з можливостями інших людей).

Білоусовою Л. та Кисельовою О. [13] запропоновано такі критерії та показники: мотиваційний (наявність і характер внутрішньої потреби в самоосвіті); інформаційно-діяльнісний (рівень володіння інформаційно-пошуковими, інформаційно-аналітичними та технологічними вміннями); контрольно-оцінний (сформованість умінь контролювати та аналізувати власну самоосвітню діяльність). У дослідженні Касіянц С. [14] висвітлено наступні критерії: мотиваційний, інструментальний, діяльнісний та рефлексивний. Відповідно до критеріїв авторка обґрунтовує в якості показників сформованості самоосвітньої компетентності: прагнення до постійного самовдосконалення та професійного зростання; володіння знаннями щодо прийомів і методів організації ефективної фахової діяльності; здатність застосовувати отримані знання у процесі вирішення професійних задач; готовність студентів адекватно оцінювати результати власної професійної діяльності).

Але такі складні види діяльності як самоосвітня компетентність повинні оцінюватися комплексними критеріями. Комплексний критерій може бути представлений ієрархічною структурою (деревом), термальними вершинами якої є прості критерії, а характеристиками - їхні показники. Комплексними критеріями сформованості самоосвітньої компетентності лікарів повинні бути: мотиваційний критерій (впевненість в необхідності безперервної самоосвіти); операційний критерій (вміння знаходити та обробляти необхідну інформацію, в тому числі розуміння результатів статистичного аналізу клінічних випробувань, розуміння достовірності інформації та необхідність використання тільки перевірених джерел інформації) та когнітивний критерій (навички самостійного перетворення інформації в знання). У відповідності з названими критеріями й показниками дослідники виділяють чотири рівні сформованості самоосвітньої компетентності: низький, середній, достатній і високий. Рівень сформованості визначається по наявності або відсутності названих показників, або за ступенем освоєння (розвинений в повному обсязі або в недостатній мірі).

3) Розвиток самоосвітньої компетентності майбутніх лікарів під час дистанційного навчання (на прикладі вивчення медичної фізики). Проведений аналіз літературних джерел та узагальнення досвіду викладання дозволяє зробити висновок, що самоосвітня компетентність являє собою, з одного боку, результат навчально-виховної роботи, що формує у здобувача освіти бажання та вміння навчатися протягом життя, а, з іншого боку, самоосвітня компетентність є необхідною рисою сучасного студента, яка потрібна йому починаючи з першого курсу для перетворення інформації (загального здобутку) в знання (особистісний здобуток).

Особливо важливою сформованість самоосвітньої компетенції стає в умовах дистанційного навчання, коли студент залишається вдома, а контролююча та наставницька роль викладача втрачається. Медичну та біологічну фізику студенти медичних університетів вивчають на першому курсі, що є методично обґрунтованим, бо ця дисципліна є фундаментальною основою теоретичних знань для майбутніх лікарів. Фундаментальна і професійна спрямованість вивчення біологічної фізики полягає у формуванні у студентів системи знань про базові фізичні принципи та підходи до дослідження процесів у живій природі, фізико-технічні принципи функціонування медичних і технічних пристроїв, які застосовуються в практичній медицині, використання математичних методів у біомедичних дослідженнях, які складають основу предметних компетенцій з медичної та біологічної фізики і є невід'ємною складовою професійної компетентності майбутнього лікаря та фахівця галузі охорони здоров'я, а також підґрунтям для вивчення фахово орієнтовних природничих та клінічних дисциплін.

У відповідності до робочого плану вивчення медичної фізики при традиційному навчанні проводиться у формі лекційних, практичних, лабораторних та семінарських занять. Наприклад, у Донецькому національному медичному університеті аудиторне навантаження з медичної фізики для студентів спеціальності 222 «Медицина» складає 20 годин лекцій, 24 години лабораторних занять та 36 годин практичних та семінарських занять. На самостійну роботу відводиться 40 годин. Згідно з програмою на лекційних заняттях розглядаються такі розділи: основи теорії ймовірності, основи математичної статистики, елементи біомеханіки, фізика рідини, елементи біореології, механічні коливання і хвилі, акустика, електродинаміка, основи електрографії органів і тканин, основи реографії органів, електромагнітні коливання та хвилі, геометрична оптика, квантова фізика, рентгенівське випромінювання. В традиційному форматі викладання всі лекції супроводжуються використанням мультимедійних презентацій. Найбільш складні питання повторно обговорюються на практичних та семінарських заняттях. Також курс містить виконання 12 лабораторних робіт: Зазвичай виконання лабораторного практикуму дозволяє формувати у студентів практичні навички щодо використання даних клінічних, лабораторних та інструментальних досліджень для здійснення моніторингу показників здоров'я людини; вміння аналізувати інформацію, отриману в результаті медичних досліджень, вміння застосовувати знання з загальних та теоретичних дисциплін у професійній діяльності. При дистанційному навчанні виконання лабораторних робіт з використанням спеціального обладнання стає неможливим, що значно ускладнює процес формування практичних навичок майбутніх лікарів.

На кафедрі медичної фізики та інформаційних технологій Донецького національного медичного університету під час дистанційного навчання вивчення медичної фізики відбувалось на платформі Google Classroom. Лекційні заняття проводились у форматі синхронного підключення, при якому за допомогою мультимедійних презентацій викладач пояснював матеріал, після чого на практичних заняттях обговорювались найбільш складні питання, як і при традиційному навчанні. Але при такому підході спостерігалось, що не всі студенти були активними учасниками процесу, деякі «ховалися» за вимкненими камерами, скаржилися на проблеми з Інтернетом, не проявляли інтересу до навчання, рівень самоосвітньої компетентності в групах був нуже низький. Студенти в бесідах пояснювали такий підхід тим, що викладання матеріалу дуже легко знайти в формі записів, їх можна переглядати в зручний час на будь-якій швидкості (складне - повільніше, відоме зі школи - швидше). Тому виникла необхідність змінити формат навчання. Було прийнято рішення не проводити лекційні заняття в синхронному режимі, а записати лекції і надати студентам для самостійного перегляду у зручний час разом із ментальною картою, яку вони повинні були заповнити по матеріалам лекційного заняття. Ця карта містила прості запитання, порожні стрічки для написання формул та законів, клітинки для малюнків та схем та була схожа на робочий зошит. Карта надавалась у формі текстового документа, її можна було роздрукувати або переписати. При її заповненні у студента з'являвся конспект лекційного заняття. На семінарських заняттях обов'язково відбувалось синхронне підключення, на якому замість традиційного опитування було реалізовано технологію проблемного навчання: викладач формулював проблему, яку студенти повинні були вирішити шляхом обговорення, колективного диспуту або експерименту (якщо його можна реалізувати в домашніх умовах). При цьому дозволено було користуватися будь-якими інформаційними ресурсами та пропонувати будь-які гіпотези та ідеї. Наведемо декілька прикладів.

При вивченні теми «Гемодінаміка» розглядається умова нерозривності струменю, з якої випливає, що швидкість течії рідини обернено пропорційна площі поперечного перерізу труби (судини). З власного досвіду студенти розуміють, що чим менша площа перерізу труби, ти більша швидкість течії рідини. Також студентам відомо, що капіляри - це найдрібніші судини в організмі людини, але відомо також, що швидкість крові в капілярі найменша.

Тобто спостерігається невідповідність життєвого досвіду та закону теоретичної фізики. Викладач формулює проблему приблизно так: «Відомо, що капіляри є судинами в організмі людини, які мають найменшу площу перерізу, тому швидкість руху крові повинна бути найбільшою, але на практиці цього не спостерігається. Чому?» Для пошуку відповіді на таке питання студент повинен активізувати свою пізнавальну діяльність, виказати гіпотезу, можливо звернутися до теоретичних джерел інформації та зробити висновок, що умова нерозривності течії в гемодинаміці виконується якщо капіляри, артерії та аорта розглядаються в сукупності, як судини одного рівня розгалуження.

При вивченні фізичних основ клінічного вимірювання тиску напередодні семінарського заняття студентам пропонується виміряти тиск на правій та лівій руці (саме практика виміру тиску при дистанційному навчання не викликає проблем, бо більшість студентів має власні тонометри вдома). Під час підключення звертаємо увагу, що показники тиску на різних руках у людей відрізняються. Задаємо питання «Чому?».

При вивчення законів змінного струму пропонуємо студентам пропустити через живу тканину струм з частотою 1 млн. Гц. Зазвичай студенти мають уявлення, що така велика частота вб'є людину. Демонструємо запис експерименту, де видно що людина при такій частоті взагалі нічого не відчуває. Пошук відповіді приводить до необхідності намалювати еквівалентну схему біологічної тканини, розглянути формулу ємності конденсатора через частоту змінного струму, зрозуміти, що зі збільшенням частоти електроємністні властивості біотканини втрачаються. Можна продовжити і продемонструвати, на екрані експеримент при якому видно, що зі збільшенням частоти струму електричний опір живої тканими організму зменшується, а не живої залишається незміннім, та підвести студентів до розуміння, що таким способом можна швидко визначити життєздатність біологічної тканини.

Як показує досвід створення проблемних ситуацій на дистанційних заняттях з медичної фізики дозволяє:

- привернути увагу студентів до навчального матеріалу та викликати в них пізнавальний інтерес;

- поставити здобувачів освіти перед пізнавальною проблемою, яку вони в силах розв'язати, але для розв'язання якої потрібно активізувати пізнавальну діяльність та нарешті включитися в навчальний процес;

- довести до відома студента, що для професійної діяльності лікаря необхідно безперервно навчатися та збагачувати свої знання;

- допомогти студентові навчитися будувати ефективний пошук шляхів вирішення проблеми, розробляти план виходу з проблемної ситуації;

- дати студенту можливість відчути радість від вирішення проблеми власними силами та спонукати його для побудови самостійної освітньої діяльності.

Основні зусилля викладачів при цьому націлені саме на розвиток самоосвітньої компетенції студентів зокрема таких, як:

- уміння самостійно планувати та забезпечувати ефективні умови виконання освітньої діяльності (виконання навчальних проектів, домашніх експериментів, виготовлення приладів тощо);

- уміння самостійно орієнтуватися в інформаційних потоках (пошук інформації про історію винайдення приладу чи відкриття явища, різноманітних табличних даних, пошук фактів або прикладів, які підтверджують певну гіпотезу тощо);

- уміння контролювати власну самоосвітню діяльність.

Таким чином формування самоосвітньої компетенції є з одного боку необхідною умовою якісного дистанційного навчання, а з іншого боку повинно бути керованим процесом з боку викладача, який спонукає студента вести самостійний пошук інформації та вчить його перетворювати цю інформацію в знання.

Висновки

Реалії сучасного світу є такими, що інформація є найдоступнішим ресурсом людства. Тому роль самоосвіти значно зростає, а самоосвітня компетентність стає необхідною складовою фахової компетентності сучасного фахівця. У даній статті проведено експлікацію поняття самоосвітня компетентність, описано її структуру, виявлено критерії та показники сформованості для майбутніх лікарів. Показано, що для дистанційної освіти сформованість самоосвітньої компетенції є необхідною умовою якісного навчання. Але для розвитку вмінь вчитися самостійно існуючу систему дистанційної і традиційної освіти потрібно трансформувати: значно зменшити контролюючу функцію викладача, змінити способи передачі інформації, надати освіті консультаційного характеру. Розробка засобів та методів такого консультаційного навчання є кропітким і складним процесом та може бути віднесена до перспектив подальших досліджень.

Література

1. Педагогический энциклопедический словарь / гл. ред. Б. М. БимБад. - М.: Большая Российская энциклопедия, 2003. - 528 с.

2. Селевко Г. Компетентности и их классификация / Г. Селевко // Народное образование. - 2004. - № 4. - С. 138 - 143.

3. Самарук Н. Самоосвітня компетентність - складова професійної компетентності майбутніх економістів. Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки,№ 19, 4 (Трав 2020), 362-376.

4. Шуклина Е. А. Самообразование как социологическая проблема: Дис. ... канд. филос. наук. - Екатеринбург, 1995.

5. Маріна М., Тадеуш О. Структура професійної компетентності майбутніх учителів фізики і математики / М. Маріна, О. Тадеуш // Наукова діяльність як шлях формування професійних компетентностей майбутнього фахівця: матеріали ІІ Всеукр. наук.- практ. конф., 3-4 грудня 2014 р., м. Суми. - Т. 1. - С. 48-50.

6. Воропай Н. А. Формування самоосвітньої компетентності у майбутніх учителів початкових класів засобами інформаційно-комунікаційних технологій: дис. ... канд. пед. наук: 13.00.04 / Воропай Наталія Анатоліївна. - Херсон, 2011. - 240 с.

7. Ольховська М. В. Специфіка формування самоосвітньої компетентності майбутніх інженерів-педагогів. Наукові праці. 2013. Том 173. Вип. 161. С. 84-88.

8. Коваленко, Н. В. Генезис поняття самоосвітня компетентність учнів / Педагогічні науки: збірник наукових праць / Міністерство освіти і науки України, Сумський державний університет імені А. С. Макаренка ; редкол.: А. А. Сбруєва, М. О. Лазарев, І. Лозова та ін. - Суми: СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2008. - Ч. 2. - С. 67-76.

9. Довмантович Н. Проблема формування самоосвітньої компетентності особистості у педагогічній теорії. Проблеми підготовки сучасного вчителя, № 12, 2015. 139-144.

10. Мося І. А. Формування самоосвітньої компетентності майбутніх кваліфікованих робітників: монографія / І. А. Мося; НАПН України, Ін-т проф.- техн. освіти. - К.: Вид-во Ін-ту проф.-техн. освіти НАПН України, 2013. - 297 c

11. Чеботарева Е.С. Информационные технологии в развитии самообразовательной компетентности студентов. Вестник Московского городского педагогического университета. Серия «Информатика и информатизация образования». 2009. Вып. 6 (16). С. 185-186.

12. Яворська Т. М. Структура, критерії та рівні сформованості самоосвітньої компетентності у майбутніх фахівців економічної галузі / Т. М. Яворська // Професійна освіта: проблеми і перспективи. - 2014. - Вип. 7. - С. 56-61.

13. Білоусова Л. І., Кисельова О. Б. Технологія формування у майбутніх педагогів компетентності самоосвіти з використанням потенціалу інформаційно-навчального середовища. Інформаційні технології в освіті: зб. наук. праць / гол. ред. Співаковський О. В. Херсон: Вид-во ХДУ, 2009. Випуск III. С. 11-20.

14. Касіянц С. Е. Формування мотиваційної складової самоосвітньої компетентності майбутніх економістів / Наукові праці: науково-методичний журнал. - Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2013. - Вип. 203. Т.215. Педагогіка. - С. 117-121.

References

1. Pedahohycheskyi antsyklopedycheskyi slovar [Pedagogical encyclopedic dictionary] (2003). The Great Russian Encyclopedia. [in Ukrainian].

2. Selevko H.(2004) Kompetentnosti i ih klassifikatsiya [Competences and their classification] Narodnoe obrazovanie - Public education, 4, 138-143. [in Russia]

3. Samaruk N.(2020) Samoosvitnia kompetentnist - skladova profesiinoi kompetentnosti maibutnikh ekonomistiv [Self-educational competence is a component of professional competence of future economists] Zbirnyk naukovykh prats Natsionalnoi akademii Derzhavnoi prykordonnoi sluzhby Ukrainy. Seriia: pedahohichni nauky - Collection of scientific works of the National Academy of the State Border Guard Service of Ukraine. Series: pedagogical sciences, 19, 362-376. [in Ukrainian].

4. Shuklyna E. A.(1995) Samoobrazovanye kak sotsyolohycheskaia problema [Selfeducation as a sociological problem] Extended abstract of candidate's thesis, Ekaterynburh [in Russia]

5. Marina M., Tadeush O.(2014) Struktura profesiinoi kompetentnosti maibutnikh uchyteliv fizyky i matematyky [The structure of professional competence of future teachers of physics and mathematics]/ Naukova diialnist yak shliakh formuvannia profesiinykh kompetentnostei maibutnoho fakhivtsia: II Mizhnarodna naukovo-praktychna konferentsiia - Scientific activity as a way of formation of professional competencies of the future specialist: The second International Scientific and Practical Conference, Sumy, 48-50. [in Ukrainian].

6. Voropai N. A. (2011) Formuvannia samoosvitnoi kompetentnosti u maibutnikh uchyteliv pochatkovykh klasiv zasobamy informatsiino-komunikatsiinykh tekhnolohii [Formation of self-educational competence in future primary school teachers by means of information and communication technologies] Extended abstract of candidate's thesis. Kherson [in Ukrainian].

7. Olkhovska M. V. (2013) Spetsyfika formuvannia samoosvitnoi kompetentnosti maibutnikh inzheneriv-pedahohiv [The specifics of the formation of self-educational competence of future engineers-teachers] Naukovipratsi - Scientific works, 161, 84-88. [in Ukrainian].

8. Kovalenko, N. V. (2008) Henezys poniattia samoosvitnia kompetentnist uchniv [Genesis of the concept of self-educational competence of students] Pedahohichni nauky - Pedagogical sciences, 67-68. [in Ukrainian].

9. Dovmantovych N. (2015) Problema formuvannia samoosvitnoi kompetentnosti osobystosti u pedahohichnii teorii [The problem of formation of self-educational competence of the individual in pedagogical theory]. Problemy pidhotovky suchasnoho vchytelia - Problems of modern teacher training, 12, 139-144. [in Ukrainian].

10. Mosia I. A. (2013) Formuvannia samoosvitnoi kompetentnosti maibutnikh kvalifikovanykh robitnykiv [Formation of self-educational competence of future skilled workers] Kyiv, 297. [in Ukrainian].

11. Chebotareva E.S.(2009) Informatsionnyie tehnologii v razvitii samoobrazovatelnoy kompetentnosti studentov [Information technologies in the development of students' self- educational competence] Vestnik Moskovskogo gorodskogo pedagogicheskogo universiteta - Bulletin of the Moscow City Pedagogical University, 6 (16), 185-186 [in Russia]

12. Iavorska T. M. (2014) Struktura, kryterii ta rivni sformovanosti samoosvitnoi kompetentnosti u maibutnikh fakhivtsiv ekonomichnoi haluzi [Structure, criteria and levels of formation of self-educational competence in future specialists of the economic branch] Profesiina osvita: problemy i perspektyvy - Professional education: problems andprospects, 7, 56-61 [in Ukrainian]

13. Bilousova L. I., Kyselova O. B. (2009) Tekhnolohiia formuvannia u maibutnikh pedahohiv kompetentnosti samoosvity z vykorystanniam potentsialu informatsiino-navchalnoho seredovyshcha [Technology of formation of future teachers' competence of self-education using the potential of information-learning environment] Informatsiini tekhnolohii v osviti: zb. nauk. prats - Information technology in education, 3, 11-20 [in Ukrainian]

14. Kasiiants S. E. (2013) Formuvannia motyvatsiinoi skladovoi samoosvitnoi kompetentnosti maibutnikh ekonomistiv [Formation of the motivational component of self- educational competence of future economists] Naukovi pratsi: naukovometodychnyi zhurnal - Scientific works: scientific-methodical journal, 203, 117-121 [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru