Формування системи національно-патріотичного виховання молоді західної української діаспори

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Територіально відокремлене відділення «Хмельницька філія Академії Державної пенітенціарної служби»

Формування системи національно-патріотичного виховання молоді західної української діаспори

Жулковський Вадим Вікторович,

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри кінології

с. Давидківці

Анотація

У статті проаналізовано процес формування системи національно-патріотичного виховання молоді західної української діаспори. З'ясовано, що ефективно налагоджене національне виховання забезпечує формування гармонійно розвиненої самодостатньої особистості, індивідуальності, яка займає активну громадянську позицію, має високу національну й особисту гідність, совість і честь. Водночас воно створює умови для повноцінного врахування природних задатків людини, формування національного характеру, національного складу психіки, способу мислення і почуттів дітей та молоді. Важливим джерелом для вдосконалення системи національно-патріотичного виховання в Україні є досвід у цій сфері суспільного життя молодіжних організацій західної української діаспори, накопичений за більш як півстоліття їх діяльності. Виокремлено основні цілі та завдання національно-патріотичного виховання підростаючого покоління.

Сформулювано власне тлумачення поняття національно-патріотичне виховання молоді в західній українській діаспорі як цілеспрямовану діяльність виховних інституцій (родини, церкви, рідномовної школи, громадських і молодіжних організацій), спрямовану на плекання української етнокультурної ідентичності через засвоєння рідної мови та культурних надбань українців, дотримання їхніх національних традицій і водночас на формування громадянина держав проживання, позаяк для багатьох представників молодої генерації вони стали їх батьківщиною - країною народження. Виявлено, що проблема національно-патріотичного виховання підростаючих поколінь у західній українській діаспорі доволі активно й широко розроблялася. Зокрема цьому сприяла цілеспрямована діяльність видатних педагогів українського зарубіжжя. Завдяки їм була створена Українська виховна система, виокремлено ефективні в діаспорі форми, методи, засоби виховного впливу на молодь. Особлива роль у їх використанні відводилась молодіжним організаціям, які повинні були охопити своєю діяльністю якомога більшу кількість діаспорних українців.

Ключові слова: молодь, виховання, діаспора, національно-патріотичне виховання, молодіжна організація, тенденції.

Abstract

Creation of the system of national-patriotic education of the youth of the western Ukrainian diaspora

Zhulkovskyi Vadym Viktorovych PhD in Pedagogical Sciences, associate professor of cynology, Territorially separated department «Khmelnytskyi branch of the Academy of the State Penitentiary Service», Davydkivtsi

The article analyzes the process of forming a system of national and patriotic education of the youth of the Western Ukrainian diaspora. It was found that an effectively established national education ensures the formation of a harmoniously developed self-sufficient personality, an individual who occupies an active civic position, has a high national and personal dignity, conscience and honor. At the same time, it creates conditions for full consideration of the natural endowments of man, the formation of national character, national composition of the psyche, way of thinking and feelings of children and youth. An important source for improving the system of national and patriotic education in Ukraine is the experience in this area of public life of youth organizations of the Western Ukrainian diaspora, accumulated over more than half a century of their activity. The main goals and objectives of national-patriotic education of the younger generation are highlighted.

The interpretation of the concept of national-patriotic education of youth in the Western Ukrainian diaspora as a purposeful activity of educational institutions (family, church, native language school, public and youth organizations) aimed at nurturing Ukrainian ethnocultural identity through learning the native language and cultural heritage of Ukrainians traditions and at the same time on the formation of the citizen of the country of residence, as for many members of the younger generation, they became their homeland - the country of birth. It was found that the problem of national-patriotic upbringing of the younger generations in the western Ukrainian diaspora was quite actively and widely developed. In particular, this was facilitated by the purposeful activities of prominent teachers abroad in Ukraine. Thanks to them, the Ukrainian educational system was created, and effective forms, methods, and means of educational influence on youth were singled out. A special role in their use was given to youth organizations, which had to cover as many diaspora Ukrainians as possible.

Keywords: youth, education, diaspora, national-patriotic education, youth organization, tendencies.

Основна частина

Постановка проблеми. Аналізуючи події, які відбуваються у сьогоденні сучасної Української держави, можемо зробити висновок, що однією з причин даних явищ є і недоліки у національно-патріотичному вихованні підростаючого покоління молодих українців. У той час, коли існує пряма загроза денаціоналізації, втрати державної незалежності та потрапляння у сферу впливу іншої держави, виникає нагальна потреба у переосмисленні зробленого і здійснення системних заходів, спрямованих на посилення патріотичного виховання дітей та молоді, - формування нового українця, який діє на основі національних та європейських цінностей. Важливим ресурсом у цьому процесі є досвід виховної роботи з формування національної ідентичності, патріотичних почуттів молоді західної української діаспори, яка виокремилась у потужну етнічну спільноту, здатну впливати не тільки на внутрішню, а й на зовнішню політику країн проживання й вирішувати проблеми діаспорних українців у світовому часопросторі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичну основу національно-патріотичного виховання української молоді в діаспорі становлять ідеї, положення і рекомендації, викладені в працях Т. Алексєєнко, І. Андрухіва, Л. Біленкової, А. Богданюк, В. Бугаєнка, М. Василик, В. Деренько, І. Кізин, І. Марчука, Н. Мисака, Т. Михайленко, О. Палійчук, І. Піц, І. Патриляка, С. Романюк, Ю. Руденка, І. Руснака, Б. Савчука, М. Стельмаховича, І. Стражнікової та ін. українських учених.

Водночас результати вивчення документальних, педагогічних джерел, молодіжної періодики засвідчують, що формування системи національно - патріотичного виховання молоді в західній українській діаспорі не було предметом цілісного історико-педагогічного дослідження.

Мета статті - дослідження особливостей формування системи національно-патріотичного виховання підростаючих поколінь українців та виокремлення поняття національно-патріотичного виховання молоді західної української діаспори.

Виклад основного матеріалу. Сьогодні як аксіома сприймається твердження, що «виховання - процес формування, розвитку особистості, який включає у себе і цілеспрямований вплив ззовні, і самовиховання. Його метою є розвиток, актуалізація духовності особистості, її соціальної, професійної, комунікативної та інших компетентностей на основі самотворчості (самопізнання, самовизначення, самовиховання, самовдосконалення, самоактуалізації) особистості» [1, с. 114].

Педагогічна наука переконливо доводить, що виховання підростаючих поколінь повинно бути національним за своєю суттю, змістом та характером. Недарма С. Русова з цього приводу наголошувала, що «саме воно забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а, значить, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів» [2, с. 25].

У період незалежності України М. Фіцула визначив сутність національного виховання як процес «виховання дітей на культурно - історичному досвіді свого народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності. Воно є конкретно історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання. Таке виховання забезпечує етнізацію дітей як необхідний і невід'ємний складник їх соціалізації. Національне виховання духовно відтворює в дітях народ, увічнює в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй» [3, с. 9].

Вважаємо, що важливим джерелом для вдосконалення системи національно-патріотичного виховання в Україні є досвід у цій сфері суспільного життя молодіжних організацій західної української діаспори, накопичений за більш як півстоліття їх діяльності.

Виховання дітей і молоді у будь-яких умовах - це нелегка справа, але виховувати українську молодь в еміграції - це дуже важке завдання. Це завдання в першу чергу покладене на плечі української громади в країнах поселення, молодіжних громадських організацій, родини.

Досвід переконує, що ефективно налагоджене національне виховання забезпечує формування гармонійно розвиненої самодостатньої особистості, індивідуальності, яка займає активну громадянську позицію, має високу національну й особисту гідність, совість і честь. Водночас воно забезпечує умови для повноцінного врахування природних задатків людини, формування національного характеру, національного складу психіки, способу мислення і почуттів дітей та молоді. Отже, йдеться про систематичне і цілеспрямоване виховання в підростаючих поколінь діаспорних українців національної свідомості й самосвідомості, формування національного типу особистості, які забезпечують збереження поколінь, розвиток національної культури, реалізацію національної ідеї - утвердження незалежної Української держави.

Саме так, як засвідчує аналіз джерельної бази, розуміють національне виховання сучасної молоді нинішні педагоги української діаспори. Наголосимо однак, що у жодній державі, де проживають українці, не йде мова про виховання їх як громадян України. Йдеться передусім про виховання національно свідомого українця, патріота своєї нації, носія національних духовних цінностей, і водночас громадянина Англії, Австралії, Канади, США тощо. Проте і в такому разі виникало чимало різнопланових проблем, над вирішенням яких уже понад півстоліття активно і цілеспрямовано працюють національно свідомі педагоги, вчені, церква, школа, дошкільні заклади, громадські організації, культурно-просвітницькі товариства й установи.

Водночас вивчення архівних матеріалів і наукової літератури дає підстави стверджувати, що вперше найбільш гостро з проблемами виховання молоді (і не тільки національно-патріотичного) зіткнулися українські педагоги, які після закінчення Другої світової війни опинилися в таборах для переміщених осіб у західній зоні окупації Німеччини та в Австрії. Вони чітко усвідомлювали всю складність становища, в якому перебували їх співвітчизники, особливо діти і молодь. Тож найбільш свідомі й досвідчені з них взялися за налагодження освіти і виховання підростаючих поколінь, культурно-просвітницької роботи серед дорослого населення.

За словами відомого тогочасного вченого і педагога Л. Білецького, який також відчув на собі особливості табірного життя, то була «доба, в якій боряться не інтереси і цінності матеріяльної вартости, а боряться передусім чисті ідеї. Ця чисто ідейна боротьба в сучасну добу пронизує все - літературу, мистецтво, театр, політику, державну працю, всі мирні конференції. Від цієї ідейної боротьби не може відмовитись і вчитель. Змагаються два світи і два світогляди: матеріялістичний світ тоталітаризму й диктатури пролетаріату і світ ідеалізму та демократії» [4, с. 7].

Особливо негативно, на думку вченого, позначилась ця жорстка ідейна боротьба на житті молоді. За його спостереженнями (і це підтверджують результати нашого дослідження), «серед молодого й наймолодшого українського покоління повстала духова безпритульність, самітність кожної людини, зловіща мовчанка запанувала в суспільному житті народу, учительства й навіть дітей, що ще не згубили національного обличчя гідности. І оці виправлені душі складають контингент нашої школи» [4, с. 3].

Доцільно зазначити, що організатори виховання й освіти розуміли всю складність мети і завдань, які постали перед ними в перші повоєнні роки в окупованих зонах Західної Німеччини та в Австрії. Проте у своїй педагогічній діяльності серед дітей і молоді вони керувалися тим, що «кожне виховання і навчання ставить собі три цілі:

1) виробити у вихованця такі моральні життєві засади, що зробили б його корисним і для громадянства та нації, і для нього самого;

2) розвинути всі духовні здібності - з одного боку, увагу, асоціацію, швидке спостерігання, скору орієнтацію та самостійне думання, коротко кажучи інтелігенцію, а з другого боку, добру і сильну волю водночас із відповідним почуттям, як також фізичне здоров'я і силу, що давали б змогу невпинно проводити задуми в життя;

3) подати відомості, знання і вміння, потрібні у власному і збірному житті.

Усі три цілі - тісно собою зв'язані» [5, с. 10].

Забезпечити виконання цих завдань, на думку П. Ісаїва, покликана насамперед школа. Спираючись на власний педагогічний досвід, він, зокрема стверджує: «Виховуємо вже самим навчанням в школі, бо подаючи знання, розвиваємо інтелігенцію, світогляд і життєві засади, а приневолюючи молодь учитися і працювати, зміцнюємо її волю і витворюємо добрі привички» [6, с. 11-12].

Однак слід підкреслити, що уже в ці перші повоєнні роки свідоме українське вчительство, розгортаючи виховання й освіту дітей та молоді в таборах, активно виступило проти «зоологічного націоналізму», який проявився в гітлерівському націонал-соціалізмі і завдав страшного лиха людству. Воно з усією рішучістю поставило вимогу: напрям виховання нашої шкільної молоді має бути національним, а не націоналістичним. Тому й утверджувалась вимога, що: «приєднання до тієї чи іншої політичної ідеології залишаємо свобідному виборові самої молоді після того, як вона переступить межу духовної зрілості» [7, с. 10].

На підставі викладеного вище стверджуємо, що саме з цього часу - другої половини 1940-х рр. (1945-1946 рр.) бере свій початок перший період національно-патріотичного виховання української молоді в діаспорі. Його провідною тенденцією стали активні пошуки теоретичних засад та створення організаційно-педагогічних умов формування свідомого закордонного українця впродовж майже двох десятиліть - до 1967 р., коли на Першому світовому конгресі вільних українців була затверджена Українська виховна система та схвалений ідеал українців в діаспорі. Проходив цей процес надто складно і неоднозначно, іноді навіть трагічно, у складних умовах країн проживання українців з різним рівнем духовного і культурного розвитку, державного і суспільного устрою, неоднакового ставлення до імігрантів і їх мовно - культурних традицій. Вони зумовили появу ще однієї тенденції: формування найбільш свідомими українськими педагогами дидактичних засобів, форм і методів виховної діяльності, які давали б можливість і в умовах чужини або надбаної батьківщини сформувати справжнього патріота України, який національні духовні цінності рідного народу сприйматиме як найдорожчі особисті скарби і активно примножуватиме їх своєю повсякденною діяльністю і найперше - берегти рідну мову як основу свого етнічного буття, засіб самоутвердження у полілінгвальному середовищі.

Вивчення наукової літератури дало можливість сформулювати власне тлумачення поняття національно-патріотичне виховання молоді в західній українській діаспорі як цілеспрямовану діяльність виховних інституцій (родини, церкви, рідномовної школи, громадських і молодіжних організацій), спрямовану на плекання української етнокультурної ідентичності через засвоєння рідної мови та культурних надбань українців, дотримання їхніх національних традицій і водночас на формування громадянина держав проживання, позаяк для багатьох представників молодої генерації вони стали їх батьківщиною - країною народження [8, с. 7].

Дослідженням установлено, що одним із перших до вирішення і теоретичних, і практичних проблем національно-патріотичного виховання молоді долучився відомий український педагог, науковець Г. Ващенко, який прибув до Німеччини у 1945 р. і активно включився в науково-педагогічне життя української еміграції.

Науково-дослідній, освітянській праці, спрямованій на виховання підростаючих поколінь закордонних українців, він віддав понад двадцять років власного життя. Тож недарма, оцінюючи роль Г. Ващенка у розбудові всіх сторін еміграційного буття своїх колишніх співвітчизників та їх нащадків, один із перших його учнів О. Коваль, наголошував, що активна діяльність ученого й педагога у вихованні української молоді у діаспорі є безпрецедентним прикладом служіння своїй справі - формуванню національно свідомих закордонних українців, справжніх патріотів майбутньої української держави. Його педагогічні, психологічні праці «були основним джерелом у трактуванні і розв'язанні виховних питань, з якими стикалася Спілка української молоді у світовому масштабі» [9, с. 6].

Науковий доробок вченого, зокрема такі вагомі праці, як «Виховний ідеал» (1950), «Завдання виховання молоді» (1950), «Виховання мужності й геройства» (1952), «Виховання волі й характеру» (1952), «Виховання любові до Батьківщини» (1954), «Роль релігії в житті людства і релігійне виховання молоді» (1954), «Виховна роля мистецтва», «Хвороби в галузі національної пам'яті» (1962) та ін., стали ідейно-теоретичною основою Української виховної системи в діаспорі, тобто системи, побудованої на засадах народної педагогіки українців та кращих здобутків вітчизняної (насамперед) і світової (також не відкидав) педагогічної науки.

Суміжні цим ідеям висловлювала свої міркування одна з творців Української виховної системи А. Горохович, яка була переконана, що рушійною силою цієї системи, її ініціаторами та реалізаторами мають стати батьки. Саме вони, «як члени церковних громад, громадських культурно - освітніх, політичних, мистецьких і професійних організацій та установ, можуть і повинні вирішувати хід справи по лінії добра спільноти і виховних потреб молодого покоління» [10, с. 48].

Ретроспективний історико-педагогічний аналіз дає підстави стверджувати, що молодіжні організації, зокрема Пласт і СУМ, відродились у перші ж повоєнні роки. Їх ідейними натхненниками, теоретиками, організаторами і безпосередніми учасниками національно-патріотичного виховання української молоді спершу в країнах Європи, а далі - Америки й Австралії, була національно свідома інтелігенція, громадські діячі з усіх українських земель. Через низку обставин (зовнішніх і внутрішніх) вони опинилися у таборах для переміщених осіб у Західній Німеччині, а з кінця 1940-х рр. поступово роз'їхалися по всьому світу і там закладали основи українського життя.

Та все ж варто наголосити, що найбільш активними з-поміж них виявились вихідці із західноукраїнських земель, позаяк вони виховувались у атмосфері українського національно-культурного руху, головною метою якого була національна школа, що мала здійснювати національне виховання, формувати національну свідомість учнів. Такі ідеї проголошували П. Біланюк, Г. Врецьона, О. Іванчук, Я. Кузьмів, К. Паліїв, І. Ющишин та ін.

Саме в цей період - у другій половині 1940-х на початку 1950-х рр. - сформувалася провідна тенденція національно-патріотичного виховання молоді у західній діаспорі, зміст якої складає консолідація вчених, педагогів, виховників, громадських діячів у вимушеній еміграції для вироблення теоретичних засад формування національної свідомості та самосвідомості закордонних українців, започаткування видання педагогічної преси як головного засобу донесення до підростаючих поколінь знань з історії, культури, географії України, плекання любові до української мови, ознайомлення з життєдіяльністю українців у різних державах проживання.

Також варто зазначити, що основу національно-патріотичного виховання молоді західної української діаспори в другій половині ХХ - на початку ХХІ ст. складали праці Е. Жарського, Б. Лисянського, І. Огієнка, І. Петрів, А. Горохович, М. Ломацького та багатьох інших педагогів і учених.

Зокрема, відомий діаспорний педагог Е. Жарський у праці «Українська культура й українська виховна система» зазначав, що «у основі кожної виховної дії лежить певна педагогічна настанова, ядром якої є виховна відповідальність за підростаюче молоде покоління» [11, с. 4]. Ця відповідальність є дуже важливою й через те, що повинна брати до уваги не тільки сучасність, але й дивитись далеко у майбутнє. Виховник повинен зробити все необхідне аби молодь була повністю підготовленою до виконання відповідних завдань у своєму житті. Він, як член української національної спільноти, несе насамперед відповідальність перед цією спільнотою та перед її майбутнім.

Слушною і важливою для сьогодення вважаємо думку Б. Лисянського, що «патріотизм формується також і в багатонаціональних державах, де приналежність населення до різних національних груп не перешкоджає їм любити свою спільну Батьківщину. Національне виховання для українського народу є надзвичайно важливим, враховуючи той факт, що поняття нації не асоціювалось з поняттям держави» [12, с. 11].

Ми також поділяємо і таке твердження вченого: «Реальну ціну має лише патріотизм, який не вимагає від національного загалу жодних зисків, жодних премій і винагород. Саме такий патріотизм повинен виховуватись у наших громадян, і, зокрема, й у нашої молоді. Патріотизм спрямований на виконання громадянського й національного обов'язку, а не на проголошення гучних гасел і демонстрацію декоративного націоналізму» [12, с. 11].

Своєї актуальності воно не втратило і в наш час - і не тільки для української молоді в діаспорі, а й для молодого покоління в Україні.

Історіографія досліджуваної проблеми показує, що значна кількість цінних і різнобічних культурних здобутків українського народу стала першочерговим чинником національно-патріотичного виховання молоді в діаспорі. Водночас, це основа формування особистості, невичерпне джерело для розвитку і зміцнення її психолого-інтелектуальних, релігійно-моральних, естетичних, суспільних, національно-державницьких якостей. Це спільна духовна основа, яка об'єднує молоде покоління в єдину національно свідому громаду, і в той же час забезпечує єдність у подальших діях, постійно утверджує ідеал сильного характером, свідомого й корисного громадянина українця.

Аналіз теоретичних напрацювань діаспорних педагогів дає підстави стверджувати, що національні культурні надбання та їх значення у виховному процесі складають важливу основу Української виховної системи, яка наповнена вірою в можливість їх реалізації у процесі виховання молодого покоління та намагається вказати на суспільний ідеал, тобто своєрідне відображення ідеальної людини, яка реалізує національні потреби в цьому історичному періоді.

Висновки. Отже, здійснений нами аналіз педагогічної та історико - педагогічної літератури дозволяє зробити висновок, що у другій половині ХХ ст. проблема національно-патріотичного виховання підростаючих поколінь у західній українській діаспорі доволі активно й широко розроблялася. Зокрема цьому сприяла цілеспрямована діяльність видатних педагогів українського зарубіжжя. Завдяки їм була створена Українська виховна система, виокремлено ефективні в діаспорі форми, методи, засоби виховного впливу на молодь. Особлива роль у їх використанні відводилась молодіжним організаціям, які повинні були охопити своєю діяльністю якомога більшу кількість діаспорних українців.

Література

1. Мацко Л.А. Основи психології та педагогіки. Вінниця: ВНТУ, 2009. 158 с.

2. Русова С. Вибрані педагогічні твори. Київ: Освіта, 1996. 304 с.

3. Фіцула М.М. Педагогіка: навч. посіб. для студ. вищих пед. закл. Освіти. Тернопіль: Богдан, 2005. 232 с.

4. Білецький Л. Учитель-громадянин і засади його праці. Українська школа на еміграції. 1947. Ч. 2-3. С. 3-7.

5. Ісаїв П. Сучасні потреби у виховній ділянці. Українська школа на еміграції. 1947. Ч. 2-3. С. 10.

6. Ісаїв П. Сучасні потреби у виховній ділянці. Українська школа на еміграції. 1947. Ч. 1. С. 11-12.

7. Лисянський Б. Виховна проблема нашої сучасности. Українська школа на еміграції. 1948. Ч. 7-8. С. 10.

8. Жулковський В.В. Тенденції національно-патріотичного виховання молоді в західній українській діаспорі (друга половина ХХ - початок ХХІ ст.) [Текст]: автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. пед. наук: 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. Хмельницька гуманіт.-пед. академ. Хмельницький, 2020. 20 с.

9. Коваль О. Християнські принципи вченого і патріота. Про Г. Ващенка та його педагогічні ідеї. Освіта. 1995. 22 листопада. С. 6.

10. Горохович А. Батьки і діти. Торонто, 1965. 173 с.

11. Жарський Е. Українська культура й українська виховна система. Нью Йорк: Об'єднання українських педагогів Канади, 1964. 16 с.

12. Другий конгрес СУМу. Молоде життя. 1948. №1-2. С. 11.

References

1. Matsko L.A. (2009). Osnovy psykholohii ta pedahohiky [Fundamentals of psychology and pedagogy]. Vinnytsia: VNTU [in Ukrainian].