Формування комунікаційної культури освітян як основа суб’єкт-суб’єктної взаємодії "викладач-студент"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування комунікаційної культури освітян як основа суб'єкт-суб'єктної взаємодії «викладач-студент»

Дубровіна Ірина Володимирівна, кандидат педагогічних наук, доцент Національного університету імені М.П.Драгоманова, науковий співробітник, Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського

Казакова Наталія Вікторівна, кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри педагогіки, Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія

Юр'єв Олександр Олександрович, майор, науковий співробітник науково-дослідного відділу лінгвістичного забезпечення лінгвістичного науково-дослідного центру, Військовий інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Анотація

У статті розкрито нові вимоги до особистісно-професійних якостей майбутніх фахівців на основі фундаментальних професійних знань, фахових компетентностей, сформованої комунікативної культури.

Одним із важливих аспектів підготовки студентів визначено побудову злагодженої взаємодії між викладачами та студентами в просторі вищої освіти, що обумовлено посиленням інтересу до феномену комунікативної культури. На основі аналізу й узагальнення наукових праць та досліджень, ми визначаємо поняття «комунікативна культура освітян» як цілеспрямовану активність викладачів та студентів із метою взаємопізнання, взаєморозуміння й інтеграції індивідуально-особистісних якостей, мотивів, цілей, поглядів, досвіду для налагодження конструктивної взаємодії та ефективного здійснення спільної професійної діяльності.

Для удосконалення комунікативної культури освітян та оволодіння студентами необхідними знаннями й уміннями в закладах вищої освіти використовуються активні та інтерактивні форми та методи навчання (евристичні бесіди, дискусії, мозкові штурми, проблемні, дискусійні лекції, ділові та рольові ігри, імітаційні тренінги, моделювання педагогічних ситуацій, вирішення професійних педагогічних задач та інші методи).

Визначено структуру комунікації в системі «викладач-студент» на базі етапів її здійснення: 1) повноцінне усвідомлення проблеми й мети; 2) сприйняття партнера з взаємодії; 3) повноцінне прийняття рішення; 4) практичні акти комунікативної діяльності й поведінки. Комунікативна взаємодія «викладач - студент» спрямована на іншого суб'єкта освітнього процесу з метою побудови комфортного педагогічного спілкування. Домінатною для нашого дослідження вважаємо точку зору щодо відповідності системі потреб, соціальних якостей, стилю діяльності та поведінки освітян у певному колективі, власної саморегуляції, інтелектуальної діяльності й власне культури мовної поведінки, культури емоцій, мовлення.

Ключові слова: комунікація, комунікативна стратегія, партнерська взаємодія, освітяни, професійні компетентності, функції комунікації.

Abstract

Dubrovina Irina Vladimirovna, Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor of the National Pedagogical Dragomanov University, researcher, National Library of Ukraine named after V. Vernadsky

Kazakova NataliaViktorivna^andidate of pedagogic sciences, docent, docent of the department of pedagogy, Khmelnytskyi Humanitarian-Pedagogical Academy Khmelnytskyi

Yuriev Olexander Olexandrovich, major, research fellow of the Linguistic Support Section of the Linguistic R&D Department R&D Center, Military Institute of Taras Shevchenko National University of Kyiv

FORMATION OF TEACHERS' COMMUNICATION CULTURE AS THE BASIS FOR SUBJECT-SUBJECT INTERACTION "TEACHER STUDENT"

The article reveals new requirements to personal and professional qualities of future specialists on the basis of fundamental professional knowledge, professional competences, the existing communicative culture.

One of the important aspects of students' training is the construction of coordinated interaction between teachers and students in the space of higher education, which is caused by increased interest in the phenomenon of communicative culture. Based on the analysis and synthesis of scientific works and studies, we define the concept of "communicative culture of teachers" as purposeful activity of teachers and students with the purpose of mutual knowledge,

understanding and integration of individual and personal qualities, motives, goals, views, experience to establish constructive interaction and effective implementation of joint professional activities.

Active and interactive forms and methods of training (heuristic conversations, discussions, brainstorming, problem, discussion lectures, business and role-playing games, simulation training solution of professional pedagogical tasks and other methods) are used in higher education institutions to improve teachers' communicative culture and students' mastery of the necessary knowledge and skills.

The structure of communication in the system "teacher-student" on the basis of the stages of its implementation is defined: 1) full awareness of the problem and purpose; 2) perception of the interaction partner; 3) full decision-making; 4) practical acts of communicative activity and behavior. Communicative interaction "teacher - student" is aimed at the other subject of the educational process in order to build a comfortable pedagogical communication. Dominant for our study we consider the point of view concerning the correspondence to the system of needs, social qualities, style of activity and behaviour of teachers in a certain team, their own self-regulation, intellectual activity and culture of speech behaviour, culture of emotions, speech.

Key words: communication, communicative strategy, partner interaction, teachers, professional competence, communication functions.

Постановка проблеми

У сучасних умовах розвитку незалежної України виникає потреба гуманізації та демократизації суспільства. Актуальними стають нові вимоги щодо особистісно-професійних якостей освітян на основі фундаментальних професійних знань, фахових компетентностей, сформованої комунікативної культури. Однією із важливих аспектів модернізації вищої освіти є побудова злагодженої взаємодії між викладачами та студентами в просторі вищої освіти, що обумовлено посиленням інтересу до феномену комунікативної культури. Необхідність урахування в просторі вищої освіти індивідуальності кожного студента, умов його розвитку проявляється в пошуку нових форм комунікацій того, хто навчає, і того, хто навчається. Чільне місце в цьому процесі належить мобілізації зусиль педагогічних працівників, спрямованості адміністрації на формування здатності комунікативної взаємодії в закладі вищої освіти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

комунікаційна культура професійний фахівець

Дослідження особистості педагога як суб'єкта в педагогічній взаємодії відображено в працях Ш. Амонашвілі, О. Бодальова, Л. Виготського, Д. Ельконіна, В. Кан-Каліка, H. Кузьміної, С. Рубінштейна, В. Сухомлинського та ін. Системними є наукові розвідки з окресленої проблеми таких авторів, як: В. Андрущенко, Л. Велитченко, І. Зимня, М. Касьянов, Г. Ковальов, В. Маралов, А. Маркова, Л. Мітіна, О. Орлов, В. Петровський, К. Романов, В. Сєріков, В. Сітаров, I. Якіманська та ін. Аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури із досліджуваної проблеми свідчить про потребу в науково-обґрунтованих інноваційних методиках, які б сприяли формуванню суб'єкт-суб'єктної комунікації «викладач-студент» у закладі вищої освіти.

Мета статті - розгляд явища «комунікаційна культура освітян» як основи суб'єкт-суб'єктної взаємодії «викладач-студент» у просторі вищої освіти.

Виклад основного матеріалу

Визначаючи поняття «комунікативна культура», науковці розглядають взаємодію та дію суб'єктів, їх взаємозумовленість-узгодженість з метою встановлення комунікативного контакту. Більшість дослідників визначає роль викладача закладу вищої освіти (куратора ECTS) як провідну, оскільки саме він є організатором взаємодії, здійснює вибір певної комунікативної стратегії в роботі зі студентами.

Комунікативна культура є однією із важливих складових професіоналізму викладача, його фахової культури. Детальний аналіз поняття «комунікація» подано в педагогічному словнику: дія, яка виконується при прямих чи непрямих відносинах із іншими людьми, вона набуває, разом із фізичним аспектом, комунікативного значення [4, с. 127]. Категорія «комунікація» досить широко представлена в різних аспектах: в психологічному (О. Бодальов, М. Каган, О. Леонтьєв, М. Обозов, В. Семиченко та ін.); соціальному (В. Агєєв, Г. Андрєєва, Я. Коломінський, Л. Орбан-Лембрик, А. Реан, К. Роджерс та ін.); педагогічному (І. Бех, Г. Васянович, С. Губіна, І. Зязюн, В. Кан-Калік, П. Петрі та ін.).

Різні науковці пропонують різноманітні складові комунікативної культури: 1) компонент - практичний (В. Мясищєв) чи поведінковий (Я. Коломінський), чи регулятивний (Ф. Ломов) - включає результати діяльності та вчинки, міміку та жестикуляцію, пантоміму та мову, тобто, взагалі усе, що можна спостерігати. Другий - афективний (у названих авторів), включає те, що пов'язане з емоційним станом і переживаннями особи. Третій компонент - гностичний (В. Мясищєв), когнітивний (Я. Коломінський), інформаційний (Б. Ломов), що характеризує активність особистості, котра приймає й переробляє інформацію. Всі складові комунікативної культури пов'язані, взаємно збагачують одне одного відповідно до віку учасників, мети спільної діяльності, обраних методів роботи. У процесі підготовки викладачем дидактичного наповнення до створення проєктів чи розв'язання творчих завдань важливо стимулювати його істотні характеристики у студентів, такі як: активність, усвідомленість і цілепокладання, системність, багатоаспектність.

Розглядаючи комунікативну культуру як взаємозв'язок людини з дійсністю, можна говорити про такі його характеристики: двополюсність (одним з полюсів є сам суб'єкт, а другим - об'єктивна дійсність (конкретні її сторони: сам суб'єкт, інший суб'єкт і об'єкт); активність, як здатність відображати дійсність (у циклі пізнавально-перетворюючого процесу); вибірковість, як здатність не тільки відображати, але і переживати дійсність; багатоаспектність, як єдність «знання і переживання» у вигляді когнітивного і афективного аспектів взаємодії; полюсами в цьому процесі виступають суб'єкти, між якими відбувається інформаційний (пізнавальний), регуляційний (пов'язаний зі взаємними діями) і емоційний обмін; системність (постійний контакт, обмін інформацією, комунікативні ролі); усвідомленість (емпатія та доброзичливість, вимогливість у спілкуванні, врахування вікових особливостей, відповідальність за достовірність інформації). Комунікативна культура переходить у взаємодію між людьми завдяки ізоморфності структури психіки взаємодіючих осіб, в якій умовно можна розрізняти згадані вище аспекти, завдяки чому можливе об'єднання суб'єктів у взаємодію.

У працях вчених 80-тих рр. ХХ ст. активно проходили дискусії щодо складових комунікативної культури (система знань, норм, цінностей та зразки поведінки, загальні ознаки культури, специфічний характер комунікації) та підкреслено важливість для комунікативної культури акцентування уваги на собі освітян та побудові контактів з іншими.

Історично проблема комунікації в своєму генезисі розкривалася із різних позицій: від гуманного ставлення до школяра із боку учителя до планомірного впливу із метою формування певних особисто-професійних якостей викладачів та студентів (Н. Добролюбов і К. Ушинський, В. Сухомлинський). Поняття «комунікація» тлумачиться як «шлях сполучення, спілкування»; сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених суспільством і таких, що характеризують певний рівень його розвитку, за допомогою яких відбувається обмін інформацією [3, с. 67].

Комунікативна культура виражається в умінні встановлювати гуманістичну, особистісно-орієнтовану взаємодію з учнями та колегами. Це вміння передбачає наявність у педагога наступних якостей: уміння мотивувати інших до діяльності та досягнень у ній; здатності до емпатії, розуміння і врахування емоційного стану іншого; орієнтації на визнання позитивних якостей і сильних сторін іншого; поваги до себе, знання власних сильних сторін, уміння використовувати їх у своїй діяльності; уміння давати позитивний зворотній зв'язок іншому; конкретних комунікативних умінь: задавати питання, відповідати, вітатися, спілкуватися, активно слухати, підтримувати, відмовляти, оцінювати, просити тощо; мовленнєвої культури; здатності здійснювати педагогічну підтримку щодо організації спільної діяльності й міжособистісного спілкування.

Поняття «комунікативна культура» у сучасних джерелах визначено як «специфічний спосіб людської діяльності або діяльності педагога, із іншого - це процес самореалізації особистості» [1, с.46 ].

Погоджуючись із тлумаченням цього поняття вченими, додамо, що комунікативна культура викладача - це в першу чергу система його особистісно-професійних якостей, що включає наступні компоненти: сприйняття наявних комунікативних дій студентів чи колег щодо спілкування, культури емоцій та комунікативних умінь. Так само комунікативна культура студента характеризує його через адекватність реакцій на педагогічні дії, синхронність спільної освітньої діяльності; емоційно-пізнавальну активність, атмосферу творчого пошуку; дотримання етичних норм у міжособистісному діловому спілкуванні у контексті реалізації освітньо -професійної програми в університеті.

Таким чином, комунікативна взаємодія в суб'єкт-суб'єктній взаємодії «викладач - студент» спрямована на іншого суб'єкта освітнього процесу з метою побудови комфортного педагогічного спілкування. Домінантною для нашого дослідження вважаємо точку зору щодо відповідності системі потреб, соціальних якостей, стилю діяльності та поведінки освітян у певному колективі, власної саморегуляції, інтелектуальної діяльності і власне культури мовної поведінки, культури емоцій, мовлення. Комунікативна взаємодія в суб'єкт - суб'єктній взаємодії «викладач-студент» має певні особливості: доцільність інформації, її дозування, надійність, економічність спілкування, наповненість взаємодії, форма спілкування (очна, дистанційна /змішана, асинхронна). Всі складові комунікативної культури пов'язані, взаємно збагачують один одного, відповідно до віку учасників, мети спільної діяльності, обраних методів роботи. У процесі підготовки викладачем дидактичного наповнення до створення проєктів чи розв'язання творчих завдань важливо стимулювати її істотні характеристики у студентів, такі як: активність, усвідомленість і цілепокладання, системність, багатоаспектність. У процесі навчання у закладі освіти мають місце суб'єкт-суб'єктні відносини, якщо у взаємодії здійснюється особистісне сенсоутворення.

Педагогічна дія як природна гармонійна поведінка викладача в контексті сучасної культури, на рівні його високої духовності і психолого -педагогічного розуміння ситуації, що розгортається, дає запрошення студента до співпраці, детермінує внутрішній світ слухачів.

На основі аналізу й узагальнення наукових праць та досліджень, ми визначаємо поняття «комунікативна культура освітян» як цілеспрямовану активність взаємопізнання, взаєморозуміння й інтеграції індивідуально - особистісних якостей, мотивів, цілей, поглядів, досвіду для налагодження конструктивних взаємовідносин та ефективного здійснення спільної освітньої діяльності.

Викладачі мають адекватно сприймати поведінку суб'єктів спілкування й професійної комунікації, налагоджувати продуктивні міжособистісні стосунки із ними та майстерно використовувати вербальні й невербальні засоби впливу фахово-комунікативної спрямованості, зокрема, формувати сприятливий емоційний мікроклімат у закладі освіти.

Середовище вищої освіти реалізує низку цільових функцій, основними серед яких є професійно-ділова (розв'язання завдань освіти і виховання) і соціально-психологічна (задоволення потреби в міжособистісному спілкуванні). Визначимо структуру комунікації в системі «викладач -студент» на базі етапів її здійснення: 1) повноцінне усвідомлення проблеми і мети;

2) сприйняття партнера з взаємодії; 3) повноцінне прийняття рішення; 4) практичні акти комунікативної діяльності і поведінки. На основі аналізу структури та функціонального змісту суб'єкт-суб'єктної взаємодії виділяємо три функції взаємодії: конструктивна; допоміжна; комунікативна.

Конструктивна функція полягає в активному впливі на особистість вихователя у проведенні спільної діяльності; а допоміжна - у створенні необхідних умов; комунікативна - у забезпеченні інформацією. Сама комунікація (від латин. соттипісо - роблю спільним, пов'язую чи спілкуюсь) - є складовою аспекту соціальної взаємодії. Адже у суспільстві будь-яка індивідуальна дія відбувається в умовах безпосередніх чи непрямих відносин із іншими людьми, тільки тоді вона включає комунікативний аспект поряд із фізичним.

Як показує практичний досвід, студенти вбачають оптимальну взаємодію, соціально-психологічний клімат, доброзичливу творчу атмосферу в побудові освітнього процесу одними із найважливіших чинників, які визначають їхнє ставлення до майбутнього фаху. Це означає, що активізація людського фактору, оптимізація взаємин у студентському колективі, забезпечення належної комунікативної взаємодії має бути головною освітньою стратегією.

Під комунікативною педагогічною взаємодією вихователів розуміємо педагогічне спілкування, яке спрямоване на встановлення сприятливого психологічного клімату, оптимізацію діяльності й стосунків. На нашу думку, є важливою плануюча взаємодія із іншими педагогами, вихователь повинен обміркувати не лише зміст спілкування, але й особливості свого мовлення, а також комунікативної поведінки, що передбачає використання вербальних та невербальних засобів спілкування. Тут важливо підкреслити, що ми розглядаємо взаємодію, що реалізується через будь -які засоби (це спільна діяльність чи міжособистісне спілкування), різні форми (співробітництво або «керівництво»), у вигляді засобу досягнення цієї важливої мети, яку має досить сформована й усебічно розвинена особистість.

На думку К. Роджерса, «індивід прагне, з одного боку, привести у відповідність з уявленнями про себе, тобто зі своїм реальним «Я» якомога більше своїх зовнішніх переживань. З іншого боку, він намагається зблизити уявлення про самого себе з тими глибинними переживаннями, які складають його «ідеальне Я» і відповідають тому, яким він хотів би бути» [5, с. 89]. Тому для студентів, в умовах спільної професійної діяльності, важливими є укріплення позицій професійного аспекту власного «Я», зниження тривожності («Що про мене скажуть інші?», «У мене буде гірше», «Знову я не виправдаю сподівань» і т. ін.), попередження міжособистісного конфлікту в студентському середовищі [6, с. 46 ].

Це буває тоді, коли оцінка (викладача /інших студентів) роботи студента суттєво відрізняється від його власної самооцінки. Неконструктивні конфлікти, які обумовлені відсутністю якісної комунікативної культури учасників освітнього процесу, заважають налагодженню позитивної комунікативної взаємодії [6, с. 46].

Так, у дослідженнях онлайн-опитування серед здобувачів вищої освіти, що відбувалося на платформі Moodle, встановлено, що байдужість педагога виступає, як реакція на накопичення образ, кривди, зневіри, емоційного вигорання. Унаслідок цього педагог втрачає інтерес до роботи, чи відчуває до неї негативне ставлення. Це, таким чином, викликає негативні емоції, напруження. Педагог не може розслабитися, забути пережиті помилки, образи, тому не може побудувати комунікативну взаємодію зі студентами [6, с. 74 ].

На противагу цьому проаналізовано «наявність сприятливих умов комунікативної взаємодії у студентському колективі, що забезпечує кожній особистості не лише почуття емоційної захищеності й психологічного комфорту, але й можливість творчо реалізувати себе в навчанні, досягати високої продуктивності результатів та отримувати від цього задоволення». Це сприяє формуванню позитивного ставлення до самого себе, що в свою чергу, стимулює активність освітян, сприяє вияву їх творчої енергії.

Тобто організація комунікативної взаємодії потребує певних стимулювальних методик, стратегій та принципи її організації, серед яких: вимогливе ставлення викладача до студента, доброзичлива критика, що сприяє становленню адекватної самооцінки, саморегуляції та самоконтролю, орієнтація на високі показники в освітньому просторі - ці принципи позитивно впливає на формування у освітян потреби в самоаналізі, самовдосконаленні та власній творчості.

Традиційно, фактори, які визначають зміст та шляхи формування яскравої комунікативної взаємодії у закладі освіти, об'єднуються в дві групи: фактори макросередовища (в середині групи, колективу студенів) та фактори мікросередовища (колектив університету, студентська спільнота).

Дослідження комунікативної культури в освітньому процесі виявило основні чинники її успішності: характер міжособистісної взаємодії з іншими студентами; характер міжособистісної й міжгрупової взаємодії поза навчанням; стиль керівництва і особистість викладачів -майстрів, задоволеність ними студентами, адміністрацією.

Поряд із чинниками, які впливають на формування комунікативної культури освітян виділяють основні для освітян (матеріально-побутові умови, чітка організація освітнього процесу, спрямованість діяльності колективу, єдність вимог, характер керівництва колективом, стиль взаємин у колективі) й спеціальні засоби впливу на формування комунікативної взаємодії (педагогічні ситуації, педагогічні ігри, психологічна саморегуляція) [ 3, с. 20].

Важливо, щоб викладач у взаємодії із студентами вмів фокусувати в собі психологічний клімат, поширювати його і впливати на психологічний стан здобувачів освіти. Вони є транслятором не лише системи цінностей, а і одним із джерел емоційного зарядження членів групи, що впливає на її емоційний стан в цілому [6, с. 18]. Вплив викладачів на формування комунікативної культури студентів наскільки великий, що не слід нехтувати цим соціально - психологічним феноменом, він може бути одним з об'єктів корекції як системи внутрішньо-групових взаємин у закладі освіти, так і комунікативної взаємодії зокрема. Викладач створює ситуації співтворчості, співдружності та співробітництва зі студентами, які б і справді ефективно сприяли творчій діяльності здобувачів вищої освіти, їхній презентації себе.

До засобів впливу на формування комунікативної взаємодії у закладі вищої освіти сьогодні використовуються викладачами як демонстрація доброзичливості, знаки уваги, дизайн, психологія інтер'єра та музики, різноманітні форми роботи, введення міжпредметних зв'язків. Водночас зазначені засоби є дієвими щодо формування комунікативної культури освітня через їх багатогранність впливу.

Здатність викладачів до налагодження комунікативної взаємодії зі студентами визначаємо як складову професійної компетентності, що охоплює систему комунікативних знань і ціннісних орієнтацій -установок, а також комунікативно значущих якостей, що забезпечують продуктивну професійну діяльність, спонукає викладачів до рефлексивного мислення і розвитку здатності організувати фасилітовану розмову (питання-відповіді). Комунікативна культура студентів розвивається на основі активних методів навчання. За таких умов студент активно аналізує, обговорює, порівнює інформацію, демонструє, моделює, взаємодіє з іншими, висловлює й аргументує свої ідеї, позиції, думки.

Комунікативну культуру можна сформувати, виявити і розвинути лише в діяльності - для глибокого розуміння і цілеспрямованого формування певного явища необхідно знати, в яку саме структуру воно включене: студенти є суб'єктами освітньої діяльності, які у них є потреби, мотиви, цілі, які педагогічні засоби, умови, способи контролю і оцінки його діяльності потребує і яким має бути кінцевий результат.

Для удосконалення комунікативної культури освітян та оволодіння необхідними знаннями й уміннями у закладах вищої освіти використовуються активні та інтерактивні форми та методи навчання (евристичні бесіди, дискусії, мозкові штурми, проблемні, дискусійні лекції, ділові та рольові ігри, імітаційні тренінги, моделювання педагогічних ситуацій, вирішення професійних педагогічних задач та ін.). Здійснемо їхній детальний огляд.

Метод аналізу конкретних ситуацій стимулює здобувача вищої освіти до спільного аналізу та вироблення рішень конфліктних ситуацій у взаємодії, сприяє розвитку критичного мислення, умінь співпраці, публічного виступу, а також здатності до рефлексії та самооцінювання. Методика використання casestudy передбачає попереднє ознайомлення із запропонованою ситуацією, самостійну роботу, групове обговорення, «мозковий штурм», обговорення. Евристична бесіда проводиться у формі діалогічного спілкування «викладач-студент», членів педагогічного колективу між собою, з метою обговорення дискусійних питань взаємодії. Цей метод стимулює засвоєння та розуміння теоретичних знань, вироблення умінь слухати, оцінювати й приймати думки інших, зрозуміло й аргументовано висловлювати свою позицію. Метод групових дискусій - це широке обговорення питання, що передбачає критичну оцінку інших думок і аргументований захист своїх поглядів. Дискусія змушує членів педагогічного колективу вербалізувати свої підходи. Метод моделювання педагогічних ситуацій передбачає створення в колективі уявних обставин, які імітують типові реальні проблеми в конфліктній взаємодії пасинків освітнього процесу, що виникають у практиці роботи майбутнього фахівця. Рольова гра полягає в імпровізаційному розігруванні учасниками заданої конфліктної ситуації, у ході якої програють різні ролі її учасників, що дозволяє практично відпрацювати і закріпити нові більш ефективні форми й моделі поведінки в ситуації комунікативної взаємодії. Застосування рольових ігор сприяє виробленню у студентів здатності узгоджувати свій стиль поведінки в конфлікті з професійними вимогами та нормами педагогічної етики. Імітаційні ігри передбачають програвання певних простих, відомих дій, які відтворюють, імітують окремі елементи реальної поведінки учасників конфлікту, результатом є готовність вихователів до швидких реакцій і прийняття рішень. Ділова гра - це інтерактивний метод спільного пошуку рішень в умовній ситуації побудови певних рішень для налагодження взаємодії у колективі, проводиться за заданими правилами, розробленим сценарієм, з чітким розподілом і зміною ролей, критеріями суддівської оцінки поведінки її учасників. Застосування ділових ігор дозволяє виявити та розвинути готовність педагогів до об'єктивної оцінки й прогнозування можливого розвитку й наслідків конфлікту, здатність до саморефлексії та самоаналізу. Метод мозкового штурму - це спосіб групового обговорення проблеми, що спонукає усіх учасників проявляти уяву та творчість, вільно висловлювати сміливі, нестандартні варіанти пошуку рішень за такими етапами (підготовчий, генерування ідей, їх аналіз та оцінка). Метод «Займи позицію» дає можливість виявити різні позиції педагогів щодо певної проблеми або суперечливого питання, з точки зору толерантного прийняття різних поглядів на проблему та надання можливості вихователям виявити, оцінити та прийняти можливі протилежні варіанті її вирішення, вчить педагога слухати співрозмовника та наводити переконливі аргументи щодо власного твердження. Метод ток-шоу - це технологія структурованої дискусії, у якій беруть участь усі педагоги, проводиться з метою удосконалення умінь публічного виступу, висловлення й захисту особистої позиції, прояву ініціативності. Метою технології «Коло ідей» є вирішення суперечливих питань, створення переліку ідей і залучення всіх до обговорення проблеми, коли всі мікрогрупи виконують одне завдання, що складається з кількох питань, відповіді на які групи шукають і представлять по черзі. Одним з ефективних методів активного навчання вихователів є тренінг (активне соціально-психологічне навчання). Саме тренінг ефективно та швидко дозволяє змоделювати різні інтерактивні форми навчання та сприяє набуттю елементів передового педагогічного досвіду, формуванню навичок комунікативної культури та позитивного налаштування на контакт з іншими освітянами.

Висновки

Отже, глибоке знання комунікативної культури освітян постає надійною основою суб'єкт-суб'єктної взаємодії «викладач-студент». Цей процес забезпечує підвищення виховного потенціалу учасників комунікації, їхнього професійного зростання та самоіндентифікації у закладах вищої освіти як феномен, що має на меті як обмін інформацією, так і обмін поглядами, фактами тощо. Цим і зумовлюється мотивація освітян до формування комунікативної культури як вагомої складової професійної підготовки та неперервного самовдосконалення у просторі вищої освіти.

Література:

1. Гуменюк В. В., Наумчук І. А. Науково-методична робота з педагогічними кадрами: посібник. Хмельницький : Мошак М. І., 2005. 159 с.

2. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології : навчальний посібник. Київ : Академвидав, 2004. 352 с.

3. Діалогізація дидактичного процесу: гуманістична перспектива / за ред.

А. Л. Васильчука. Київ : Правда Ярославичів, 2018. 164 с.

4. Педагогічний словник / ред.-упоряд. М. Д. Ярмаченко. Київ : Педагогічна думка, 2001. 514 с.

5. Роджерс, К. Становление личности. Взгляд на психотерапию / пер. с англ. М. Злотник. Москва: ЭКСМО-Пресс, 2001. 414 с.

6. Філоненко М. Психологія спілкування : навч. посіб. Київ : Центр учбової літератури, 2008. 224 c.

References:

1. Humeniuk, V. V.& Naumchuk, I. A. (2005). Naukovo-metodychna robota z pedahohichnymy kadramy. [Scientific and methodical work with pedagogical staff] Khmelnytskyi : Moshak M. I. [in Ukrainian].

2. Dychkivska, I. M. (2004). Innovatsiini pedahohichni tekhnolohii.[Innovative pedagogical technologies]. Kyiv : Akademvydav [in Ukrainian].

3. Vasylchuk, A. L. (Eds.). (2018). Діалогізація дидактичного процесу: гуманістична перспектива [Dialogization of the didactic process: humanistic perspective]. Київ : Правда Ярославичі. [in Ukrainian].

4. Yarmachenko, M. D.(2001). Pedahohichnyi slovnyk. [Pedagogical dictionary]. Kyiv : Pedahohichna dumka. [in Ukrainian].

5. Rodzhers, K. (2001). Stanovlenye lychnosty. Vzghliad na psykhoterapyiu. [The formation of personality. A look at psychotherapy]. (M. Zlotnik, Trans). Moskva: ЭKSMO-Press [in Russian]

6. Filonenko, M. (2008). Psykholohiia spilkuvannia. [Psychology of communication ]. Kyiv: Tsentr uchbovoi literatury [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru