Інтернаціоналізація освітньої системи в Україні: запровадження зарубіжного досвіду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет «Одеська політехніка»

Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського

ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ОСВІТНЬОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ: ЗАПРОВАДЖЕННЯ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ

Лазарева Алла Олексіївна, кандидат філософських

наук, доцент кафедри психології та соціальної роботи,

Білюк Олена Геннадіївна, кандидат педагогічних

наук, старший викладач кафедри спеціальної освіти

Анотація

інтернаціоналізаційний освіта система співробітництво

Стаття присвячена вивченню інтернаціоналізаційних процесів вітчизняної освітньої системи, які розглянуто крізь призму світових тенденцій модернізації стратегічних пріоритетів освіти. Відзначено наявність розширення та поглиблення міжнародного співробітництва на всіх рівнях освітнього процесу у світі. Дано визначення поняття інтернаціоналізації з точки зору різних науковців. Вказано, що до визначальних складових інтернаціоналізації відносять мобільність студентів, науково-педагогічного персоналу та адміністрації навчальних закладів, а також створення програм міжнародного рівня у науковій та освітній сферах. Підкреслено, що інтернаціоналізація є неминучим сценарієм розвитку вищої освіти в різних регіонах світу. Надано коротку характеристику державних та регіональних програм, які сприяють студентській мобільності у світі. Окреслено напрями міжнародного співробітництва, такі як участь у програмах двосторонніх та багатосторонніх міжнародних та міжвузівських обмінів студентами, викладачами, освітніми, науковими кадрами; проведення спільних досліджень; організація міжнародних конференцій, симпозіумів, конгресів та інших заходів; участь у міжнародних освітніх та наукових програмах; спільна видавнича діяльність; створення спільних освітніх і наукових програм із міжнародними університетами, науковими установами, організаціями; відрядження педагогічних, науково - педагогічних і наукових працівників за кордон; залучення педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників зарубіжних ЗВО до участі у педагогічній, науково-педагогічній та науковій роботі у ЗВО України. Визначено основні аспекти інтернаціоналізації освіти, серед яких найважливішими є підвищення якості освіти, розширення доступу до вищої освіти та наукових досліджень за рахунок активної академічної мобільності, підготовка викладачів і науковців шляхом налагодження зв'язків із міжнародними партнерами, навчання навикам міжкультурного спілкування, підвищення фінансування та диверсифікація його джерел. Наведено найбільш популярні форми запровадження зарубіжного досвіду в процесі інтернаціоналізації в закладах освіти України. Надано оцінку інтернаціоналізації у країнах пострадянського простору та країнах Європи. Відзначено зростання впливу міжнародних професійних асоціацій як поштовху до інтернаціоналізації освітнього процесу в Україні, враховуючи стрімке зростання міжнародної торгівлі професійними послугами, що спонукало фахівців з багатьох професій організувати освітню діяльність у сфері їх роботи на міжнародному рівні.

Ключові слова: інтернаціоналізація освітньої сфери, глобалізація; міжнародна співпраця, студентська мобільність, університетська стратегія.

Annotation

Lazareva Alla Alexeevna, Candidate of philosophical sciences, Associate professor of Psychology and Social Work, Odessa Polytechnic National University

Bilyuk Olena Gennadievna, Candidate of Pedagogical Sciences, senior lecturer at the Department of Special Education, V. О. Sukhomlynskyi National University of Mykolaiv

INTERNATIONALIZATION OF THE EDUCATIONAL SYSTEM IN UKRAINE: INTRODUCTION OF FOREIGN EXPERIENCE

The article is devoted to the study of internationalization processes of the domestic educational system, which is considered through the prism of global trends of modernization of strategic priorities of education. The expansion and deepening of international cooperation at all levels of the educational process in the world was noted. The definition of the concept of internationalization from the point of view of different scholars is given. It is stated that the defining components of internationalization include the mobility of students, research and teaching staff and administration of educational institutions, as well as the creation of international programs in the scientific and educational spheres. It is emphasized that internationalization is an inevitable scenario for the development of higher education in different regions of the world. A brief description of state and regional programs that promote student mobility in the world is given. The directions of international cooperation are outlined, such as participation in programs of bilateral and multilateral international and interuniversity exchanges of students, teachers, educational, scientific personnel; conducting joint research; organization of international conferences, symposiums, congresses and other events; participation in international educational and scientific programs; joint publishing activities; creation of joint educational and scientific programs with international universities, research institutions, organizations; business trips of pedagogical, scientific-pedagogical and scientific workers abroad; involvement of pedagogical, scientific-pedagogical and scientific workers of foreign higher educational establishments in participation in pedagogical, scientific-pedagogical and scientific work in higher educational establishments of Ukraine. The main aspects of internationalization of education are identified, among which the most important are improving the quality of education, expanding access to higher education and research through active academic mobility, training teachers and researchers by establishing links with international partners, training in intercultural communication, funding and diversification. its sources. The most popular forms of introduction of foreign experience in the process of internationalization in educational institutions of Ukraine are given. An assessment of internationalization in the post-Soviet space and European countries is given. The growing influence of international professional associations as an impetus for the internationalization of the educational process in Ukraine, given the rapid growth of international trade in professional services, which prompted professionals from many professions to organize educational activities in their field at the international level.

Keywords: internationalization of the educational sphere, globalization; international cooperation, student mobility, university strategy.

Постановка проблеми

Сучасний розвиток освітньої системи слід розглядати крізь призму світових тенденцій модернізації стратегічних пріоритетів освіти, зміни інструментарію та підходів до методичних та методологічних основ функціонування освітнього процесу. Крім того, загальноцивілізаційні тенденції мають системоутворюючий вплив на процес реформування національних систем освіти.

Інтернаціоналізація освіти у світі стрімко розвивалася протягом останніх 25 років, що призвело до подальшого розширення та поглиблення міжнародного співробітництва на всіх рівнях освітнього процесу, що сприяє оптимізації та більш успішному розвитку освітньої системи в усьому світі, формуванню нових цінностей та відкриттяю більш широких перспектив дослідження системи освіти [9].

Враховуючи, що цілеспрямований розвиток процесу інтернаціоналізації вищої освіти у світі триває вже понад чверть століття, за цей час суттєво змінилося розуміння його цілей, пріоритетів, механізмів та інструментів реалізації, фактичних наслідків та очікуваних результатів. В останні роки інтернаціоналізація освіти на світовому рівні все частіше сприймається як своєрідний «локомотив» розвитку не лише освітньої сфери, а й суспільства в цілому, як дієвий інструмент підвищення його лідерського потенціалу.

Інтернаціоналізація вищої освіти в Україні зумовлена цілеспрямованою державною політикою щодо європейської інтеграції та реформування усіх ланок освітнього процесу у відповідність з підписанням Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, отриманням асоційованого членства України у Восьмій рамковій програмі Європейського Союзу, прийняттям нових Законів України «Про вищу освіту» та «Про наукову і науково -технічну діяльність», запровадженням Національної рамки кваліфікацій та інших інструментів Болонського процесу [10].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблемам реформування вітчизняної освіти в контексті інтеграції в європейський освітній, дослідницький простір та світову освітню і наукову сфери присвячені дослідження вітчизняних науковців Ю. Семенець [12], Л. Горбунової, М. Дебич, В. Зінченка, І. Сікорської, І. Степаненко, О. Шипко [8], М. Дебич [9], К. Брензович [5], О. Анісімової [3], К. Балабанова [4].

Інтернаціоналізація охоплює значну кількість складових даного процесу, наприклад, інтернаціоналізацій^ процедури щодо навчальних планів та освітніх програм, викладання, наукових досліджень, важливою запорукою успішності яких є мобільність абітурієнтів, викладачів та адміністративного персоналу, використання ІКТ для віртуальної інтернаціоналізації, співробітництво для розвитку потенціалу освітньої системи країн, що розвиваються. Усі ці питання перебувають у центрі уваги багатьох українських та зарубіжних вчених [9, с. 19].

В нормативних документах, що регулюють освітню сферу, вказано, що «інтернаціоналізація в освіті - це процес інтеграції освітньої, дослідницької та адміністративної діяльності навчального закладу чи наукової установи з міжнародною складовою». Там же вказано, що до визначальних складових інтернаціоналізації відносять мобільність студентів, науково-педагогічного персоналу та адміністрації навчальних закладів (що є основними учасниками навчального процесу), а також створення програм міжнародного рівня у науковій та освітній сферах, спільне укладання освітніх стандартів задля забезпечення кращої якості освіти [4].

Значний внесок у дослідження інтернаціоналізації зробила А. Сбруєва, яка характеризує два виміри інтернаціоналізації в сучасній освітянській практиці. На думку дослідниці, метою цього процесу є підтримка здобувачів освіти у розвитку міжкультурних компетенцій в рамках освітньої програми. Цей процес не вимагає перетину кордонів і називається внутрішньою або «домашньою» інтернаціоналізацією. Іншим виміром досліджуваного освітнього феномену є міжнародна (транскордонна, транснаціональна) освіта, яка включає перетин кордону студентами, викладачами, адміністративним персоналом ЗВО, а також спільні освітні програми та безкоштовну економічну освіту. Цей вимір називається зовнішньою інтернаціоналізацією [5].

Варто звернути увагу на точку зору С. Вербицької, яка стверджує, що «інтернаціоналізація є неминучим сценарієм розвитку вищої освіти в різних регіонах світу. Здатність держави враховувати сучасні глобалізаційні виклики, особливості національної системи освіти та індивідуальні особливості вільної економічної системи впливають на мотиваційний, змістовий та організаційно - процесуальний аспекти досліджуваного явища. Не існує єдиної стратегії, однаково ефективної для вільного економічного розвитку економічно розвинутих країн світу та країн, які все ще намагаються досягти такого рівня через оптимізацію загальної освіти. Для одних інтернаціоналізація вищої освіти є шляхом до подальшого інтелектуального та матеріального збагачення, гарантуючи їм безпеку у світі, для інших - шлях задоволення зростаючого попиту на вищу освіту, покращення людського капіталу та створення конкурентоспроможної національної освітньої системи» [9].

В умовах сучасної глобалізації, на думку Л. Горбунової, виживання та подальший розвиток людства в цілому та його окремих цивілізаційних структурних елементів «... безпосередньо залежать від розвитку та ефективного застосування механізмів міжцивілізаційних взаємодій, заснованих на людиноцентризмі та культуроцентричних світоглядах» у таких галузях, як культура, освіта, наука. Національні, регіональні системи освіти та науки, що утворюють єдиний всесвітній освітній і науковий простір, дають цивілізації інтегративний імпульс в економічному, політичному, правовому та культурному плані. Сучасні освітяни та науковці, які здатні створити духовну основу глобальної культурної єдності, дедалі більше беруть участь у міжнародному та міжцивілізаційному діалозі і стають носіями культурних цінностей, що базуються на світової єдності, заснованій на принципах толерантності та відповідальності» [8].

І. Сікорська розглядає інтернаціоналізацію вищої освіти на інституційному рівні. Вона зазначає, що інтеграція української системи освіти у світовий освітній простір за умови збереження та розвитку національних досягнень та освітянських традицій є одним із принципів державної політики. З точки зору дослідниці, центрами міжнародного співробітництва в освітньому середовищі є: «...участь у двосторонніх та багатосторонніх міждержавних програмах обміну студентами, докторантами, освітніми, науково-дослідними та науковими працівниками; проведення спільних досліджень; організація міжнародних конференцій, симпозіумів, конгресів та інших заходів, участь у міжнародних національних програмах у сфері освіти і науки, спільна видавнича діяльність; надання послуг, пов'язаних із загальною, вищою та післядипломною освітою іноземним громадянам в Україні. Важливими сферами співробітництва є відрядження за кордон науково-педагогічних працівників для навчально- наукової діяльності відповідно до міжнародних договорів України та прямих договорів закладів вищої освіти з іноземними партнерами» [9].

О. Козієвська досліджує стратегії інтернаціоналізації вищої освіти та академічної мобільності. На її думку, національна стратегія інтернаціоналізації вищої освіти України щодо інтеграції у світовий та європейський освітній простір є неефективною. Стратегія має враховувати зовнішні геополітичні чинники, відповідати національному соціально-економічному та історичному контексту, спиратися на внутрішні ресурси та орієнтуватися на національні пріоритети. Дослідниця зосереджується на державній політиці залучення іноземних студентів, зокрема на запровадженні спільного вивчення англійської мови, спрощенні візового режиму та аналізу цінової політики щодо освітніх послуг. Водночас О. Козієвська слушно зазначає, що «...академічна мобільність в Україні є асиметричною: кількісно відтік української мобільної молоді за кордон перевищує вхідний потік іноземних студентів у заклади освіти України» [9].

Найвідомішою формою інтернаціоналізації вищої освіти є студентська мобільність - періодичний тимчасовий виїзд певної кількості студентів на навчання за кордон [7].

Студентська мобільність у світі заохочується різними державними та регіональними програмами. Багато країн укладають двосторонні та багатосторонні угоди в цій сфері. Найвідомішими європейськими програмами є Erasmus (1987) і Socrates (1995). Програма Erasmus та відповідні схеми мобільності, такі як Comet, Lingua тощо, мали на меті створити європейську модель вищої освіти. Студентські обміни розглядаються як потужний інструмент розвитку європейського ринку професіоналів і кваліфікованих працівників. На додаток до більш-менш організованих програм студентської мобільності існує спонтанне переміщення студентів за межі країн. Ця спонтанна мобільність є результатом низки факторів, які відображають стратегії «штовхання» та «тягання» на ринку освітніх послуг. З одного боку, заклади освіти активно рекламують на зовнішніх ринках збільшення пропозиції своїх програм. Вони відкривають філії та представництва закордоном в інших країнах, укладають угоди про співпрацю з місцевими навчальними закладами, використовують технології дистанційного навчання тощо, тобто просувають свої освітні послуги та продукти через різноманітні канали з метою пошуку цільового споживача [3].

У сучасних умовах основними аспектами інтернаціоналізації освіти є підвищення якості освіти, розширення доступу до вищої освіти та наукових досліджень за рахунок активної академічної мобільності, підготовка викладачів і науковців шляхом налагодження зв'язків з міжнародними партнерами, навчання навикам міжкультурного спілкування, підвищення фінансування та диверсифікація його джерел, а отже, підвищення загальної ефективності освітнього процесу. Завдяки зазначеним перевагам інтернаціоналізація освіти позитивно впливає на національну економіку шляхом забезпечення формування якісного людського та інтелектуального капіталу, інтеграції у світову спільноту та підвищення міжнародної конкурентоспроможності [12].

Метою статті є визначення сучасних характеристик інтернаціоналізації та тенденцій розвитку системи освіти, розкриття особливостей процесу використання зарубіжного досвіду в процесі інтернаціоналізації освітньої системи в Україні.

Виклад основного матеріалу дослідження

Як показав огляд наукових робіт за темою дослідження, інтернаціоналізація є необхідним чинником розвитку системи освіти, оскільки:

1) інтеграція систем освіти у світовий та європейський університетський та науково-дослідний простір є сучасною загальносвітовою тенденцією у системі освіти та науки;

2) дані процеси сприяють створенню міжкультурної комунікації, розвитку партнерських відносин між державами та між суб'єктами (інституційними та індивідуальними) освітньої та наукової діяльності;

3) процеси інтернаціоналізації сприяють підвищенню якості освіти та наукових досліджень.

Нинішня ситуація у сфері інтернаціоналізаційних процесів характеризується більшою активністю з боку освітніх закладів розвинених країн, які враховують формування відкритого глобального ринку висококваліфікованої робочої сили та виважено реагують на наявні світові тенденції, змінюючи свої навчальні плани та освітні програми. Найчастіше вони запроваджують нові дисципліни та модернізують наявні за змістом, щоб їхні випускники не тільки успішніше виконували свої професійні завдання у рідній країні щодо співпраці з іноземними державами, але й мали якомога більше переваг у працевлаштуванні порівняно зі спеціалістами з дипломами інших не лише вітчизняних, а й зарубіжних освітніх закладів.

У концепції віртуальної інтернаціоналізації вищої освіти в Україні зазначено, що «...використання групового програмного забезпечення в робочому просторі створює спільне робоче середовище та веде до нового класу професіоналів, які можуть працювати разом незалежно від свого географічного розташування. Ці тенденції створюють умови для всебічної віртуальної інтернаціоналізації освіти» [9, с. 280].

Аналізуючи основні документи з інтернаціоналізації вищої освіти в європейських країнах, можна зробити висновок, що для освітніх установ Європи співпраця з освітніми закладами інших країн є суттєвим інструментом підвищення якості освіти. Країни на рівні органів влади, університетів та окремі викладачі обирають і адаптують наявні форми роботи, методи та інструменти інтернаціоналізації до своїх потреб і здібностей. Тому інтернаціоналізація вищої освіти є універсальним механізмом побудови міжнародного співробітництва, що вказує на доцільність розробки та реалізації національних та університетських стратегій інтернаціоналізації.

На сьогодні вищі навчальні заклади України, використовуючи досвід закладів освіти інших країн, здійснюють міжнародне співробітництво, укладають угоди про співробітництво, встановлюють прямі зв'язки з вищими навчальними закладами, науковими установами та підприємствами іноземних держав, міжнародними організаціями, фондами тощо відповідно до законодавства та визначають основні напрями міжнародного співробітництва, такі як:

1) участь у програмах двосторонніх та багатосторонніх міжнародних та міжвузівських обмінів студентами, викладачами, освітніми, науковими кадрами;

2) проведення спільних досліджень;

3) організація міжнародних конференцій, симпозіумів, конгресів та інших заходів;

4) участь у міжнародних освітніх та наукових програмах;

5) спільна видавнича діяльність;

6) надання можливості отримання вищої та післядипломної освіти іноземним громадянам в Україні;

7) створення спільних освітніх і наукових програм із міжнародними університетами, науковими установами, організаціями;

8) відрядження педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників за кордон для виконання педагогічної, науково-педагогічної та наукової роботи за міжнародними договорами України, а також договорами між такими ЗВО та іноземними партнерами;

9) залучення педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників зарубіжних ЗВО до участі у педагогічній, науково-педагогічній та науковій роботі у ЗВО України;

10) направлення осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах України, на навчання до закордонних ЗВО;

11) сприяння академічній мобільності академічних, науково -педагогічних працівників та студентів;

12) інші напрями та форми, не заборонені законом» [9].

Іноземці в Україні можуть навчатись українською, російською або англійською мовами залежно від запропонованих програм та рівня володіння мовою абітурієнтом. Іноземні студенти мають можливість навчатися в більш ніж 240 університетах України та продовжити свою освіту з різних дисциплін. Заклади вищої освіти України щороку приймають студентів із 150 країн світу. Безкоштовні українські навчальні заклади пропонують навчання на трьох рівнях вищої освіти із здобуттям дипломів відповідних освітніх ступенів.

Дослідження інтернаціоналізації вищої освіти в Європі та світі, проведені Міжнародною асоціацією університетів та Європейською асоціацією міжнародної освіти, показують, що Європа є найпривабливішим партнером інтернаціоналізації для країн в інших частинах світу. Опитування провідних експертів з міжнародної вищої освіти виявило підвищення активності процесів інтернаціоналізації освіти в Європі під впливом глобалізації. Новітні тенденції передбачають зростання міжнародної мобільності, збільшення кількості міжнародних освітніх програм та підвищену увагу до інтернаціоналізації навчальних програм з метою розширення доступу до інтернаціоналізації для студентів. Дослідження також виявили зростання значення партнерства та різноманітних об'єднань у сфері освіти та науки, а також провідну роль Європейської комісії у розвитку інтернаціоналізації вищої освіти в світі [6].

Більшість національних інтернаціоналізаційних стратегій, включаючи європейські, спрямовані на підвищення мобільності, залучення та навчання талановитих студентів і співробітників, а також покращення репутації та впізнаваності вітчизняних закладів освіти в світі. Впровадження ідеї використання інтернаціоналізації навчальних програм як інструменту підвищення якості освіти вимагає значних зусиль. Визнання внутрішньої інтернаціоналізації як третьої умови стратегії інтернаціоналізації, прийнятої Європейською комісією поряд із національними освітніми стратегіями, могло б стати суттєвим додатковим стимулом для активізації міжнародних інтеграційних процесів [6].

Вивчення тенденцій розвитку вітчизняної освітньої сфери дозволяє виокремити форми інтернаціоналізації вищої освіти в університетах Європи, що використовуються навчальними закладами України (табл. 1):

Таблиця 1

Інтернаціоналізаційні тенденції вищої освіти в університетах Європи, що використовуються ЗВО України

Джерело: складено авторами за даними [6, с. 133]

Міжнародні програми або програмні форми співробітництва з вагомим міжнародним компонентом, що набули неабиякого поширення в Україні в останній час, вже багато років користуються великою популярністю в багатьох європейських країнах. Це відбувається не лише в традиційно відкритих для ідеї міжнародного співробітництва Нідерландах, а й у Франції, Німеччині та інших країнах, що раніше демонстрували відсутність схилення до міжнародних інновацій в освіті. Варто відзначити, що останнім часом як у Франції, і в Німеччині, зростає кількість курсів, які викладаються англійською мовою, що розширює коло потенційних здобувачів освітніх послуг у навчальних закладах даних держав [1; 2].

Водночас, як показали дослідження інтернаціоналізації у країнах пострадянського простору (Азербайджану, Вірменії та Грузії), такі чинники як постійне недофінансування університетів, низький рівень знання іноземних мов та відсутність підтримки інновацій з боку держави, гальмують інтеграцію зазначених країн у освітнє товариство Європи [11].

Ефективним поштовхом до інтернаціоналізації освітнього процесу в Україні є зростання впливу міжнародних професійних асоціацій. Стрімке зростання міжнародної торгівлі професійними послугами спонукало фахівців з багатьох професій організувати освітню діяльність у сфері їх роботи на міжнародному рівні. Ці професійні асоціації серйозно поставилися до питань забезпечення якості, мінімальних стандартних вимог, критеріїв професіоналізму, акредитації тощо [2].

Багато вітчизняних навчальних закладів укладають угоди про співпрацю з різних аспектів викладання та навчання. Дуже часто ці угоди стосуються обміну студентами та/або викладачами. У деяких випадках ці зв'язки переростають у консорціуми та академічні мережі.

Слід підкреслити, навіть враховуючи суттєву підтримку програм інтернаціоналізацій них освітніх процесів регіональними організаціями, при всій прихильності закладів освіти, головна мета інтернаціоналізації - не відправити всіх студентів за кордон, а зробити результати інтернаціоналізації доступними вдома. Недарма одна зі спеціальних груп Європейської асоціації міжнародної освіти (EAIE) називається «Інтернаціоналізація вдома» (IAH). Тільки така форма інтернаціоналізаційної співпраці робить результати міжнародного співробітництва доступними для всіх без винятку студентів [11]. Стратегія міжнародної співпраці має враховувати зовнішні геополітичні чинники, відповідати національному соціально-економічному та історичному контексту, спиратися на внутрішні ресурси та орієнтуватися на національні пріоритети.

Висновки

Отже, проведений аналіз показав, що на сьогодні наявність базових принципів міжнародного співробітництва у стратегічному управлінні вітчизняними освітніми установами та окремих програм інтернаціоналізації в деяких з аналізованих університетів дозволяє зробити висновок про поступову адаптацію вітчизняної освітньої системи до світового освітнього та наукового простору.

Інтернаціоналізація сучасної освітньої системи має різні форми реалізації. На сьогодні найбільш поширеними залишаються форми співробітництва, що базуються на індивідуальній активності здобувачів освіти, викладачів та керівників освітніх установ. Однак, нові технології та розробки в економічній та правовій сферах уможливлюють нові форми інтернаціоналізації. Деякі університети, віддаючи перевагу простішим технічним і програмним рішенням, самостійно ініціюють програми з обміну досвідом та дистанційні курси на комерційній основі.

Література

1. Mihut G., Altbach P. G., de Wit H. Understanding Higher Education Internationalization: Insights from Key Global Publications. Springer, 2017.

2. Wihlborg M., Robson S. Internationalisation of higher education: drivers, rationales, priorities, values and impacts. European Journal of Higher Education. 2017. P. 1-11.

3. Анісімова О. Ю. Інтернаціоналізація вищої освіти: моделі та механізми. Освітня аналітика України. 2019, № 3 (7). Режим доступу: https://science.iea.gov.ua/wp- content/uploads/2019/12/8_Anisimova_37-2019_97_110.pdf

4. Балабанов К.В. Інтернаціоналізація як фактор конкурентоспроможності сучасного університету: кол. монографія / за наук. ред. К. В. Балабанова. Маріуполь: МДУ. 2017. 430 с.

5. Брензович К.С. Міжнародна студентська міграція та її вплив на соціальноекономічний розвиток країн. Економіка і суспільство. 2017. № 10. С. 32-36.

6. Вербицька А. В. Інтернаціоналізація як основний напрям розвитку вищої освіти. Молодий вчений. № 11 (51), 2017. c. 161-162.

7. Виговська О. Стратегія інтернаціоналізації як ключовий пріоритет розвитку розвитку університетської освіти в Україні. Неперервна освіта: теорія і практика. № 1-2 (54-55), 2018. С. 38-39.

8. Горбунова Л.С., Дебич М.А., Зінченко В.В., Сікорська І.М., Степаненко І.В., Шипко О.М. Культурно-гуманітарні стратегії розвитку університетської освіти в умовах динамічних суспільних трансформацій. Монографія. Київ, 2018. 226 с. C. 133.

9. Дебич М. А. Теоретичні засади інтернаціоналізації вищої освіти: міжнародний досвід: монографія. Ніжин, 2019. 408 с.

10. Єрмаченко В., Дериховська В. Особливості трансформації світової системи вищої освіти у ХХІ столітті. Економіка і суспільство. 2017. № 10 Режим доступу: https://economyandsociety.in.ua/journals/10_ukr/89.pdf

11. Ільїн О.О. Управління якістю підготовки студентів шляхом застосування окремих форм інтернаціоналізації. Економіка. Менеджмент. Бізнес. 2019. № 3 (29). С. 55-59.

12. Семенець Ю. О. Інтернаціоналізація вищої освіти: у пошуку перспектив вдосконалення стратегії провідних українських ВНЗ. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2017. № 14(2). С. 108-113.

References

1. Mihut, G., Altbach, P. G., de Wit, H. (2017). Understanding Higher Education Internationalization: Insights from Key Global Publications. Springer/

2. Wihlborg, M., & Robson, S. (2017). Internationalisation of higher education: drivers, rationales, priorities, values and impacts. European Journal of Higher Education, 1-11.

3. Anisimova, O. Yu. (2019). Internatsionalizatsiia vyshchoi osvity: modeli ta mekhanizmy [Internationalization of higher education: models and mechanisms]. Osvitnia analityka Ukrainy, 3 (7). Retrieved from https://science.iea.gov.ua/wp-content/uploads/2019/12/8_Anisimova_37-2019_97_110.pdf [in Ukrainian].

4. Balabanov, K. V. (2017). Internatsionalizatsiia yak faktor konkurentospromozhnosti suchasnoho universytetu [Internationalization as a factor in the competitiveness of a modern university]: kol. monohrafiia / za nauk. red. K. V. Balabanova. Mariupol: MDU [in Ukrainian].

5. Brenzovych, K. S. (2017). Mizhnarodna studentska mihratsiia ta yii vplyv na sotsialnoekonomichnyi rozvytok krain [International student migration and its impact on socioeconomic development of countries]. Ekonomika i suspilstvo, 10, 32-36 [in Ukrainian].

6. Verbytska, A. V. (2017) Internatsionalizatsiia yak osnovnyi napriam rozvytku vyshchoi osvity [Internationalization as the main direction of higher education]. Molodyi vchenyi, 11 (51), 161-162 [in Ukrainian].

7. Vyhovska, O. (2018). Stratehiia internatsionalizatsii yak kliuchovyi priorytet rozvytku rozvytku universytetskoi osvity v Ukraini [Internationalization strategy as a key priority for the development of university education in Ukraine]. Neperervna osvita: teoriia i praktyka, 1-2 (54-55), 38-39 [in Ukrainian].

8. Horbunova, L. S., Debych, M. A., Zinchenko, V. V., Sikorska, I. M., Stepanenko, I. V., Shypko, O. M. (2018). Kulturno-humanitarni stratehii rozvytku universytetskoi osvity v umovakh dynamichnykh suspilnykh transformatsii [Cultural and humanitarian strategies for the development of university education in terms of dynamic social transformations]. Monohrafiia. Kyiv [in Ukrainian].

9. Debych, M. A. (2019). Teoretychni zasady internatsionalizatsii vyshchoi osvity: mizhnarodnyi dosvid [Theoretical principles of internationalization of higher education: international experience]: monohrafiia. Nizhyn. 408 s. [in Ukrainian].

10. Iermachenko, V., & Derykhovska, V. (2017). Osoblyvosti transformatsii svitovoi systemy vyshchoi osvity u KhKhI stolitti. Ekonomika i suspilstvo [Features of the transformation of the world system of higher education in the XXI century]. № 10 Retrieved from https://economyandsociety.in.ua/journals/10_ukr/89.pdf [in Ukrainian].

11. Ilin, O. O. (2019). Upravlinnia yakistiu pidhotovky studentiv shliakhom zastosuvannia okremykh form internatsionalizatsii [Quality management of student training through the use of certain forms of internationalization]. Ekonomika. Menedzhment. Biznes, 3 (29), 55-59 [in Ukrainian].

12. Semenets, Yu. O. (2017). Internatsionalizatsiia vyshchoi osvity: u poshuku perspektyv vdoskonalennia stratehii providnykh ukrainskykh VNZ [Internationalization of higher education: in search of prospects for improving the strategy of leading Ukrainian universities]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu, 14(2), 108-113 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru