Формування лінгвокультурологічної компетентності здобувачів вищої освіти в умовах воєнного стану в Україні

Размещено на http://allbest.ru

14

Комунальний заклад «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради

Формування лінгвокультурологічної компетентності здобувачів вищої освіти в умовах воєнного стану в Україні

Давидченко Інна Дмитрівна кандидат педагогічних наук, доцент,

керівник навчального відділу,

викладач кафедри української лінгвістики,

літератури та методики навчання,

м. Харків



Анотація

Сучасне життя висуває високі вимоги до підготовки здобувачів вищої освіти - майбутніх педагогів. Завдяки цьому володіння мовленням допомогти майбутнім фахівцям освіти стати справжнім майстром своєї справи з високим рівнем знань і навичок педагогічної діяльності. Найважливішим засобом оголення людини, витончення її почуттів, душі, думок, почуттів є краса і велич, сила і виразність рідної мови.

Лінгвокультурологічна компетентність реалізується у знанні матеріальної та духовної культури, історичного розвитку українського народу, фольклору, традицій, звичаїв та обрядів рідного народу, а також умінні використовувати культурні знання у професійній діяльності.

Важливо виробити вміння характеризувати феномен української культури, історію її розвитку, визначати місце в системі світової культури, поціновувати досягнення культури на основі знання історичного контексту їх створення, бути спроможним до діалогу культур, уміти висловлювати й обґрунтовувати власну позицію до питань, що стосуються ціннісного ставлення до історичної минувшини.

На виконання Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ» навчання здобувачів вищої освіти денної та заочної форм навчання та проходження практики в закладах вищої освіти здійснюється у дистанційному (синхронному) або дистанційному (асинхронному) режимах віддалено за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій.

Сучасне життя висуває високі вимоги до підготовки здобувачів вищої освіти - майбутніх педагогів. Завдяки цьому володіння мовленням допомогти майбутнім фахівцям освіти стати справжнім майстром своєї справи з високим рівнем знань і навичок педагогічної діяльності. Найважливішим засобом оголення людини, витончення її почуттів, душі, думок, почуттів є краса і велич, сила і виразність рідної мови.

У статті розглядаються теоретичні аспекти формування лінгвокультурологічної компетентності здобувачів вищої освіти в умовах воєнного часу в Україні.

Феномен «лінгвокультурологічна компетентність» є складним і багатоаспектним явищем у системі життєдіяльності людини, її соціалізації, освіті, навчанні, вихованні.

Ключові слова: лінгвокультурологічна компетентність, здобувачі вищої освіті, майбутні педагоги, професійна діяльність.



Abstract

Theoretical aspects of formation of linguistic and cultural competence applicants of higher education

Davydchenko Inna Dmytrivna Candidate of Pedagogical Sciences, docent, Head of the Educational Department, Lecturer of the Department of Ukrainian Linguistics, Literature and Teaching Methods, Kharkiv Humanitarian and Pedagogical Academy of the Kharkiv Regional Council, Rustaveli Lane, 7, Kharkiv

Modern life places high demands on the training of applicants for higher education - future teachers. Due to this, speaking skills help future educators to become a true master of their craft with a high level of knowledge and skills of teaching.

Linguo-cultural competence is realized in the knowledge of material and spiritual culture, historical development of the Ukrainian people, folklore, traditions, customs and rites of the native people, as well as the ability to use cultural knowledge in professional activities. It is important to develop the ability to characterize the phenomenon of Ukrainian culture, the history of its development, to determine the place in world culture, to appreciate cultural achievements based on knowledge of the historical context of their creation, to be able to dialogue cultures, to express and justify their position. historical past.

Pursuant to the Decree of the President of Ukraine №64 / 2022 "On the imposition of martial law in Ukraine", approved by the Law of Ukraine "On approval of the Decree of the President of Ukraine" On the imposition of martial law in Ukraine "of February 24, 2022 №2102-IX" and distance learning and internships in higher education institutions are carried out remotely (synchronously) or remotely (asynchronously) modes remotely using information and communication technologies The Law of Ukraine on Higher Education sets the task for higher education institutions to train highly qualified, educated specialists with the appropriate intellectual potential.

The article considers the theoretical aspects of the formation of linguistic and cultural competence of higher education students. It is expedient to define the central concepts - "linguocultural" and "competence" and on the basis of complex scientific reflection to determine the content of linguistic and cultural competence.

The phenomenon of "linguistic and cultural competence" is a complex and multifaceted phenomenon in the system of human life, socialization, education, training, upbringing.

Keywords: linguistic and cultural competence, applicants for higher education, future teachers, professional activity.



Вступ

Постановка проблеми. Найважливішим завданням професійної підготовки здобувачів вищої освіти - майбутніх педагогів у закладі вищої освіти є формування необхідного й достатнього рівня професійної компетентності. Професійні компетенції визначаються відповідно до професійної діяльності та освітньо-професійного рівня [1].

На виконання Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ» навчання здобувачів вищої освіти денної та заочної форм навчання та проходження практики в закладах вищої освіти здійснюється у дистанційному (синхронному) або дистанційному (асинхронному) режимах віддалено за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій.

Актуальність пошуку шляхів розв'язання проблеми дослідження посилюється необхідністю подолання виявлених суперечностей між:

актуалізацією потреби сучасного суспільства в оптимальному рівні міжкультурної взаємодії та недостатністю наукових досліджень, що закладають теоретичні основи лінгвокультурологічної компетентності педагогів; значним потенціалом змісту освітнього процесу закладу вищої освіти щодо підготовки здобувачів вищої освіти та недостатнім науково-методичним забезпеченням процесу

формування лінгвокультурологічної компетентності здобувачів вищої освіти; необхідністю застосування сучасних інноваційних форм, методів і технологій підвищення готовності здобувачів вищої освіти до професійної діяльності й недостатнім інформаційним та технологічним забезпеченням зазначеного процесу.

Особливості розвитку та формування готовності здобувачів вищої освіти - майбутніх педагогів до професійної діяльності є досить актуальною проблемою, оскільки для жодної іншої професії не висувається таких вимог до людини, як професія педагога, викладача, учителя, вихователя. Саме від професійності педагога залежить інтелектуальне, духовне, соціальне, емоційне становлення особистості вихованців. Безперечно, ефективність роботи закладів освіти залежить не лише від програм навчання й виховання, а й від особистості педагога, його взаємин із дітьми та професіоналізму. Кожен талановитий, висококваліфікований, вдумливий педагог поєднує у своїй практиці загальнотеоретичні досягнення педагогіки, власний досвід, особистісні переваги та особливості дітей та їх батьків, із якими він працює.

Аналіз останніх досліджень і публікацій засвідчив, що теоретичні аспекти формування лінгвокультурологічної компетентності здобувачів вищої освіти інтенсивно розглядаються у психолого-педагогічній літературі. На підставі аналізу і узагальнення положень наукових праць (М. Алефіренко, А. Арутюнова, Д. Башуріна, В. Воробйова, І. Давидченко, О. Дортман, О. Зінов'єва, В. Кононенко, В. Красних, В. Маслова, Г. Нурулліна, Л. Саяхова, Ю. Степанов, В. Телія, І. Харченкова, В. Шаклеїн та ін.) визначено, що лінгвокультурологічна компетентність - це інтегративна якість фахівця, що відображає готовність і спроможність до взаєморозуміння і взаємодії з представниками іншого лінгвокультурного соціуму на підставі оволодіння знаннями про іншу лінгвокультуру і соціонормативним комунікативним досвідом з метою їх реалізації в різних сферах професійної педагогічної діяльності. компетентність студент педагог освіта

Мета статті - розглянути теоретичні аспекти формування лінгвокультурологічної компетентності здобувачів вищої освіти в умовах воєнного часу в Україні.



Виклад основного матеріалу

Феномен «лінгвокультурологічна компетентність» є складним і багатоаспектним явищем у системі життєдіяльності людини, її соціалізації, освіті, навчанні, вихованні.

Визначення суті досліджуваного феномена насамперед передбачає уточнення змісту таких споріднених понять як «культура», «компетентність», «лінгвокультурологія» й, на основі цього, - розкриття суті поняття «лінгвокультурологічна компетентність здобувачів вищої освіти».

Культура поведінки, культура спілкування, культура мовлення, тобто все, що пов'язане з поняттям «культура», сьогодні є досить актуальним. У Законі України «Про культуру» наводиться таке визначення: «культура - сукупність матеріального й духовного надбання певної людської спільноти (етносу, нації), накопиченого, закріпленого та збагаченого протягом тривалого періоду, що передається від покоління до покоління, охоплює всі види мистецтва, культурну спадщину, культурні цінності, науку, освіту та відображає рівень розвитку цієї спільноти» [2].

Із нашого погляду, саме культура мовлення кожної особистості має вирішальне значення для подальшого її розвитку, вона народжується з готовим апаратом мовлення, який розвивається в життєвих умовах. Процес розвитку мовлення й оволодіння дитиною мовою розвивається з певними віковими закономірностями.

Опанування культурою мовлення й мовленнєвого спілкування починається ще в дошкільному віці й залежить від родини, де панує любов і взаємоповага, від вихователів закладів дошкільної освіти, від вчителів та викладачів закладів освіти.

Культурою мовлення охоплюється спосіб життя, основні права людини, системи людських цінностей, традиції, вірування. Культурою мовлення формується мисляча людину, людина-творець, людина, спроможна аналізувати себе та своє оточення [3].

Із погляду М. Пентилюк, підвищення рівня як загальної культури, так і культури мовлення, мислення, формування мовної особистості, яка вільно володіє мовою, із високим рівнем комунікативної компетентності, незалежності суджень у поєднанні з повагою до поглядів інших людей, почуття самоповаги, спроможність орієнтуватись у світі духовних цінностей, уміння приймати рішення й нести відповідальність за свої дії і вчинки [4].

Лінгвокультурологічна компетентність реалізується у знаннях матеріальної й духовної культури, історичного розвитку української нації, фольклору, традицій, звичаїв та обрядів рідного народу, а також у вміннях реалізовувати культурознавчі знання в професійній діяльності. Важливо виробити вміння характеризувати феномен української культури, історію її розвитку, визначати місце в системі світової культури, поціновувати досягнення культури на основі знання історичного контексту їх створення, бути спроможним до діалогу культур, уміти висловлювати й обґрунтовувати власну позицію до питань, що стосуються ціннісного ставлення до історичної минувшини.

Отже, лінгвокультурологічну компетентність ми розглядаємо як систему знань про культуру, утілену в певну національну мову й сукупність спеціальних умінь оперування цими знаннями в практичній діяльності, а найбільш узагальнено як знання мовцем або слухачем, усієї системи культурних цінностей, виражених у мові [3].

Формування лінгвокультурологічної компетентності здобувачів вищої освіти в умовах воєнного часу в Україні здійснюється у дистанційному (синхронному) або дистанційному (асинхронному) режимах віддалено за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій за допомогою упровадження заходів (педагогічні тренінги, майстер-класи, семінари, творчі вечори, конференції, круглі столи, брейн-ринги, усні журнали, квести, онлайн-курси, онлайн-консультування, онлайн-тренінги, хакатони, вебінари, використання інтерактивних, електронних віртуальних лабораторій, електронних соціальних мереж, відвідування інтерактивних музеїв науки, створення презентацій, платформ спілкування за науковими інтересами, міжнародних конкурсів з рішення науково-технічних задач, віртуальних технопарків та інші) за наступними 6-ма напрямками: доступ до інноваційних технологій; доступ здобувачів вищої освіти до технологій (Student Accessibility); доступ викладачів до технологій (Teacher Accessibility); доступ адміністраторів до технологій (Administration Accessibility); академічний Інтернет (моделі Fiber-to-the- Building та wi-fi); «цифровий» мультимедійний контент»; «Цифрові» компетенції та грамотність викладачів (фасилітаторів, коучів) та здобувачів вищої освіти; відеочати у Skype, Zoom, групах Viber та Telegram.

Аналіз інноваційної діяльності показує, що в їх практиці в основному впроваджуються технології, серед яких можна виділити: особистісно орієнтоване навчання та виховання, громадянську освіту, профільне навчання, технологію групової навчальної діяльності, теорію рівневої диференціації навчання, психолого-педагогічне проєктування соціального розвитку особистості здобувачів освіти, інформаційні технології, здоров'я зберігаючі технології навчання, проективне навчання, теорію проблемного навчання, інтерактивні технології, технологію формування творчої особистості, театральну педагогіку, технологію навчання як дослідження, технологію гуманізації педагогічної діяльності, трансформацію педагогічних ідей В. О. Сухомлинського в практику роботи закладів освіти, розвиток критичного мислення, технологію комплексно-цільового управління закладом освіти, теорію ігрових технологій, теорію раннього та інтенсивного навчання грамоті.

Сучасні інформаційні технології надають можливість швидкого доступу до необхідних джерел, що полягає у використанні онлайн- ресурсів, електронних бібліотек, електронних підручників, розробленні презентацій тощо. Використання засобів ІКТ у навчанні може відбуватися в різних організаційних формах: онлайн-курси, онлайн-консультування, онлайн-тренінги, хакатони, вебінари, використання інтерактивних, електронних віртуальних лабораторій, електронних соціальних мереж, відвідування інтерактивних музеїв науки, створення презентацій, платформ спілкування за науковими інтересами, міжнародних конкурсів з рішення науково-технічних задач, віртуальних технопарків та інші.

Використання комп'ютерних програм, електронних засобів навчального призначення значно підвищують якість навчання, але при використанні цифрових технологій в освітньому процесі в закладах вищої освіти виникають проблеми: недостатнє матеріально-технічне та науково-методичне забезпечення закладів вищої освіти; недостатньо розроблені методики використання сучасних інформаційних технологій навчання у освітньому процесі під час вивчення освітніх компонентів; недостатня підготовка педагогічних кадрів до використання в освітньому процесі засобів сучасних інформаційно-комунікаційних технологій; відсутність у викладачів мотивації щодо використання сучасних інформаційних технологій навчання.

Систематичне використання комп'ютерних відеосюжетів та демонстраційних презентацій розвиває уяву, абстрактне мислення, підвищує інтерес до досліджуваного навчального матеріалу і освітніх компонентів в цілому. У робочих навчальних програмах можуть бути використані різноманітні форми наочності, у вигляді таблиць, схем, опорних конспектів, які демонструють не тільки статичну інформацію, але і різні мовні явища в динаміці із застосуванням кольору, графіки, ефекту мерехтіння, звуку, «оживлення» ілюстрацій (це якісно новий рівень застосування пояснювально-ілюстративного і репродуктивного методів навчання). Грамотне, обґрунтоване використання цифрових технологій сприяє підвищенню ефективності якості навчання та сформованості лінгвокультурологічної компетентності

Змістом лінгвокультурологічної компетентності здобувачів вищої освіти формуються відповідні культурні системи, представлені національними культурними явищами, поняттями, концептами та мовними системами, що значно відрізняються одна від одної. Міжкультурні та міжмовні відмінності становлять національну специфіку мовної картини світу певного етносу, визначити яку можна, порівнюючи її з мовними картинами світу інших народів. Саме специфічна частина мовної картини світу окремої лінгвокультури представляє найбільший інтерес для формування лінгвокультурологічної компетентності.

Професійна компетентність майбутніх педагогів закладів освіти характеризується такими основними складовими: наявністю високого рівня комунікативної культури; володінням знаннями лінгвокультурологічної компетентності; умінням розробляти й виконувати програми самоосвіти; здатністю займати чітку й дієву громадянську позицію; володінням високим рівнем культури отримання, відбору, зберігання, відтворення, обробки та інтерпретації інформації; здатністю управляти власною емоційною працею, здійснювати творчий підхід; спроможністю визначати адекватність змісту педагогічного процесу поставленим завданням; умінням виокремлювати домінантні, вузлові ідеї освітніх компонентів, оновлювати їх зміст; організовувати заходи щодо інтеграції знань; умінням розробляти методики й технології навчання; умінням створювати дієве освітньо-виховне середовище; умінням занурюватися в особистісну сутність здобувача вищої освіти, допомагати у становленні його особистості; володінням достатнім рівнем методологічної культури; прагненням до розвитку особистих креативних якостей [5].

Під час формування лінгвокультурологічної компетентності використовуються загальнодидактичні принципи навчання:

1) гуманізації - процес мовної освіти спрямований на розвиток комунікативної особистості кожного здобувача вищої освіти як педагога-гуманіста, представника інтелектуальної еліти країни; в основу педагогічних технологій покладено увагу до людини - найвищої цінності сучасного суспільства;

2) гуманітаризації - на заняттях у здобувачів вищої освіти формуються ціннісні орієнтації, спроможність до культурного саморозвитку; підвищується рівень національного самоусвідомлення;

3) науковості - відображення у змісті освітніх компонентів сучасних лінгвістичних і лінгводидактичних поглядів на проблеми української мови й культури мовлення;

4) доступності й посильності, індивідуалізації навчання - оптимальний добір форм і методів, запровадження яких забезпечується дохідливий виклад теоретичного мовного матеріалу з урахуванням фаху, вікових та індивідуальних можливостей здобувачів вищої освіти; немає нездоланних труднощів при самостійному опрацюванні здобувачами вищої освіти рекомендованих викладачем науково- інформаційних джерел;

5) безперервності - раціональне поєднання форм аудиторної й позааудиторної групової та індивідуально-самостійної навчальної роботи здобувачів вищої освіти, що стимулюватиме здобувачів вищої освіти до постійного підвищення рівня лінгвокультурологічної компетенції;

6) активізації міжпредметних зв'язків (інтегративності) - актуалізація знань про мову як універсальну багатофункціональну систему, здобутих здобувачами вищої освіти в процесі вивчення інших гуманітарних освітніх компонентів; створення інтегрованих навчальних курсів, проведення окремих інтегрованих занять;

7) наступності та перспективності - навчання здобувачів вищої освіти української мови та літератури з опорою на знання, уміння й навички, сформовані в період навчання в закладах освіти; спроєктованість змісту навчальних курсів на подальше професійне мовне самонавчання й самовдосконалення;

8) практичної спрямованості - система знань із української мови, літератури, відповідних умінь і навичок, їх практичне застосування спрямоване на подальшу професійну мовнокомунікативну діяльність педагога;

9) унаочнення - застосування сучасних аудіовізуальних засобів навчання української мови та літератури, завдяки чому оптимізується процес формування лінгвокультурологічної компетентності здобувачів вищої освіти;

10) єдності навчальної та науково-дослідницької діяльності здобувачів вищої освіти - створення в закладах вищої освіти навчально- науково-інноваційного простору, завдяки чому забезпечується професійна підготовка майбутніх педагогів-дослідників, відбувається формування креативної мовної особистості кожного фахівця;

11) взаємовідповідності та взаємозв'язку матеріального й інтелектуального компонентів навчального середовища - суб'єкт- суб'єктна навчальна взаємодія викладачів і здобувачів вищої освіти відбувається за умов інформатизації й технічної оснащеності освітнього процесу;

12) співпраці та співдружності викладачів, здобувачів освіти, учнів, дітей дошкільного віку, сім'ї, громадськості, трудових колективів у формуванні гармонійно розвиненої особистості здобувача вищої освіти - майбутнього педагога.

Із нашого погляду, формування лінгвокультурологічної компетентності у закладах вищої освіти з використанням цифрових технологій відбувається відповідно до таких етапів: проведення заняття-вступу, на якому пояснюється тема, мета, завдання, пропонуються засоби для демонстрації результатів; формування груп для роботи над підтемами; підготовка здобувачів вищої освіти до роботи: обмірковування, обговорення етапів дослідження, «мозковий штурм»; визначення терміну щодо представлення проміжних результатів дослідження; робота над дослідженням: робота в бібліотеках, зустріч з фахівцями, вивчення друкованої й електронної літератури, зокрема матеріалів, що розміщені у мережі Інтернет; складання анкет за темою дослідження і здійснення експертного опитування вихованців, вихователів, здобувачів вищої освіти, фахівців, батьків та ін.; написання есе, статей, створення презентацій, фільмів, щоденників проведення досліджень; планування і створення студентських Веб-сайтів; випуск публікацій, бюлетенів, брошур та ін.; демонстрація студентських, учнівських робіт; підведення підсумків.

Ураховуючи сучасні релігії України, Європи, світу, стану культури, дійшли висновку, що предметом лінгвокультурології, має стати лексичний, фразеологічний склад мови, ментальність, мовна картина світу, передусім, через призму:

1) антропоцентризму (людина - мова - світ), адже мова існує в людині для людини й реалізується людиною;

2) духовного, енергетичного, синергетичного розуміння суті мови, теоантропокосмізму; Ф. Бацевич [6] наголошує: «У процесах духовного освоєння світу рідна мова виконує роль каналу постійного діалогу між Я та Іншим, особистістю та світом, людиною і Творцем».

У цій же праці [6] Ф. Бацевич зазначає: «Тому найважливішим завданням сучасної лінгвосинергетики є пізнання механізмів синергетичної суті мови як символічного медіуму, безпосередньої взаємодії, тому є результатом досвіду спілкування між людьми. Цей досвід набувається не тільки в процесі безпосередньої взаємодії, а також опосередкованої, у тому числі з літератури, театру, кіно з яких людина отримує інформацію, перебуває на межі духовного світу людини з його устремлінням пізнати навколишній світ і синергетикою «великого світу...»;

3) ноосферного, холістичного, інтегрального підходу до мови.

Тобто, наше завдання, як і курсу лінгвокультурології, поряд із міжкультурним діалогом проводити мудру експансію власної багатющої, високодуховної культури (усна народна творчість, пам'ятки архітектури, заповідні місця тощо).

Науковці І. Бурчик, Л. Кожуховська, Т. Левченко, О. Потапенко, Я. Потапенко, Т. Чубань основними чинниками розвитку міжкультурного діалогу визначають історичну (і культурну) спільність із іншими народами й культурами (наприклад, України та Європи, політична визначеність стратегії взаємодії країни з іншими (наприклад, Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС). Може йтися також про інші види культур - професійну, вікову, гендерну, релігійну тощо, - однак у контексті розгляду проблеми міжкультурного діалогу в Європі. Тож не менш важливим чинником міжкультурного діалогу є уникнення таких явищ, як культурна зарозумілість і самозакоханість, зневага та заздрість до інших культур, стереотипне сприйняття себе й інших, небажання змінюватись і подвійні стандарти в ставленні до себе та інших. Оскільки непорозуміння все ж існують і доволі значні, спосіб лікування полягає не в переході до режиму одномовності, а навпаки - до багатомовності, адже саме вона допомагає побачити й відкрити безмежні обшири духовного як загального, побачити загальне як духовно різноманітне; урешті-решт - допомагає перейти в єдине духовне загальне [7].



Висновки

Здобувачі вищої освіти - майбутні педагоги у закладах вищої освіти повинні володіти таким багажем знань, умінь і навичок, що сприятимуть практичному досягненню високих результатів лінгвокультурологічної компетентності. Професійна підготовка у педагогічному закладі вищої освіти - це підготовка до різноманітної педагогічної діяльності в освітніх установах різних типів і рівнів. Незважаючи на різноманіття профілів педагогічної професії, загальне у них одне - підготовка компетентного, який володіє необхідними теоретичними та практичними знаннями, уміннями, педагога. Однак сьогодні необхідно привернути увагу до лінгвокультурології в освіті педагога, щоб забезпечити не тільки високий рівень професійної підготовки, а й підвищити «загальний» рівень культури, вивчити фіксацію в мові, етнотекстах і дискурсивній практиці духовної й матеріальної культури народу, тобто культурно значущої інформації збережених у колективній пам'яті народу символьних способів матеріального й духовного усвідомлення світу певним етносом, відтворених у його ідеях, схемах мислення й поведінки, системі етичних й естетичних цінностей, нормах, звичаях, обрядах, міфах, віруваннях, забобонах, побуті.

Використання комп'ютерних програм, електронних засобів навчального призначення значно підвищують якість навчання.



Література

1. Комплекс нормативних документів для розроблення складових системи галузевих стандартів вищої освіти / за заг. редакцією В. Д. Шинкарука. Офіц. вид. К. : Інститут інноваційних технологій і змісту освіти : М-во освіти і науки України, 2008. 72 с.

2. Про культуру : Закон України від 14.12.2010 № 2778 (із змінами № 1801-УІП від 21.12.2016). URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2778-17. (дата звернення 22.07.2017)

3. Давидченко І. Д. Формування лінгвокультурологічної компетентності майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.04 / ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет». Слов'янськ, 2018. 359 с.

4. Пентилюк М. І. Мовна особистість учня в проспекції мовленнєвого спілкування. Таврійський вісник освіти : наук.-метод. журн. Голов. ред. А. М. Зубко. 2007. № 2. С. 53-60.

5. Бондаренко Л. І. Зміст і структура дослідної компетентності майбутнього викладача вищого навчального закладу. Вісник Луган. нац. ун-ту імені Т. Г. Шевченка. Пед. науки : зб. наук. пр. 2013. № 10, ч. 3. С. 94-98.

6. Українська лінгвокультурологія: навч. посібн. для студентів зі спеціальності «Українська мова і література» / кол. авт.: О. І. Потапенко, Я. О. Потапенко, Л. П. Кожуховська, Т. В. Чубань, Т. М. Левченко, І. В. Бурчик; за заг. ред. проф. О. І. Потапенка. Корсунь- Шевченківський: ФОП Гавришенко В.М., 2014. 350 с.

7. Жосан Е. О. Педагогічний експеримент : навч.-метод. посібник Кіровоград : КОПИЮ імені Василя Сухомлинського, 2008. 72 с



References

1. Shinkaruk V. D. (2008). Kompleks normativnih dokum. dlja rozrobl. Skladovih sistemi galuzevih standartiv vishhot [A set of normat. Doc. for the development of components of the system of industry standards of higher education]. K. : !nstitut mnovadjnih tehnologij і zmdtu osvД : M-vo osvW і nauki Ukrai'ni [in Ukrainian].

2. Zakon Ukrai'ni “Pro kul'turu” [The Law of Ukraine “On culture”]. (n.d.). zakon5.radagov.uaRetneved from http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2778-17. 3 [in Ukrainian].

3. Davidchenko І. D. (2018). Formuvannja lіngvokul'turolog. kompet. majbut. vihovatehv doshkь'nih navchal'nih zakladw [Formation of linguocultur.competence of future educators of preschool educational institutions]. Cand. thesis. Slov'jans': DVNZ «Donbas'kij derzh. Ped. Unrver.» [in Ukrainian].

4. Pentiljuk, M. І. (2007). Movna osobistist' uchnja v prospekcii movlenmvo gospьkuvannja [Linguistic personality of the student in the prospect of speech communic.]. Tavrjs. vlsnikosvьi - aurian Bulletin of Education, 2, 53-60 [in Ukr.].

5. Bondarenko, L. І. (2013). Zmist і struktura doslidno'i kompetentnosti majbutn'ogo vikladachavishhogo navchal'nogo zakladu [The content and structure of research competence of the future teacher of higher education]. Visnik Lugan. nac. un-tu imeni T. G. Shevchenka. Ped. nauki - Bulletin of Luhansk. nat. Taras Shevchenko University. Ped. Science, 10, 3, 94-98 [in Ukrainian].

6. Potapenko, O. І. (2014). Ukralns'ka lingvokul'turologija: navch. posibn. dlja studentiv zispecial'nosti «Ukralns'ka mova i literatura» [Ukrainian linguoculturology: textbook. manual for students majoring in "Ukrainian language and literature"]. Korsun'-Shevchenkivs'kij: FOP Gavrishenko V.M. [in Ukrainian].

7. Zhosan, E. O. (2008). Pedagogichnij eksperiment [Pedagogical experiment]. Kirovograd: KOIPPO imeni Vasilja Suhomlins'kogo [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru