Самовдосконалення як умова формування професіоналізму педагога

Размещено на http://www.allbest.ru/

Самовдосконалення як умова формування професіоналізму педагога

Молнар Т. І. кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри теорії та методики початкової освіти, Мукачівський державний університет

Граб О. В. магістр дошкільної освіти, Мукачівський державний університет

Ледней В. Е. здобувач вищої освіти спеціальність 013 «Початкова освіта» ОС «Бакалавр», Мукачівський державний університет

У статті порушується проблема самовдосконалення педагога. Проаналізовано наукові підходи до визначення поняття «професійне самовдосконалення»; визначено специфіку самовдосконалення педагога; окреслено важливість професійного самовдосконалення в умовах освітніх реформ.

Ключові слова:самовдосконалення,самоосвіта, самовиховання, самоактуалізація, професіоналізм.

The article raises the issue of teacher self-improvement. Scientific approaches to the definition of''professional self-improvement ” are analyzed; the specifics of the teacher's self-improvement are determined; the importance of professional selfimprovement in the conditions of educational reforms is outlined.

Key words: self-improvement, self-education, self-education, self-actualization, professionalism.

Позитивні зрушення в системі освіти, пов'язані з підсиленням її компетентнішої спрямованості, відповідальності за власний професійний розвиток фахівця, дають підстави стверджувати, що компетентнісно зорієнтований підхід переходить на якісно новий рівень розвитку. Однією з важливих вимог до особистості сучасного педагога є готовність до постійного самовдосконалення та саморозвитку Це пов'язано зі швидкими змінами, які відбуваються сьогодні у суспільному житті, стрімким розвитком освітньої сфери, що зумовлює необхідність постійно вдосконалювати власну педагогічну майстерність та професійну компетентність.

Аналіз широкого кола джерел і наукових праць із досліджуваної проблеми свідчить, що в українській педагогіці досить ґрунтовно розглянуто окремі аспекти проблеми готовності педагога до професійного самовдосконалення. Майже в усіх сучасних дослідженнях розуміння професійного становлення особистості пов'язують із набуттям людиною знань, умінь і навичок (О. Дубасенюк, Л. Карпова, Н. Кузьміна, А. Маркова, В. Синенко та ін.); із загальною готовністю до побудови й перетворення своєї діяльності залежно від цінностей, що змінюються, основних і цільових орієнтирів у сучасній освіті (Ю. Гагін, А. Деркач та ін.); із спрямуванням на отримання усвідомленого результату (А. Бондар та ін.); із творчим процесом, у результаті якого виникають творчі досягнення професіонала (Ш. Амонашвілі, В. Гриньова, В. Лозова, Л. Рибалко та ін.).

Мета статті полягає в обґрунтуванні сутності, змісту та особливостей професійного самовдосконалення педагога.

Теоретичний аналіз наукової літератури засвідчив високу суспільну й особистісну значущість, а також складність і багатогранність феномену самовдосконалення особистості. Професійне самовдосконалення - процес динамічний за змістом і безперервний у часі. У цьому контексті конструктивним є міркування Т. Вайніленко, яка розуміє професійне самовдосконалення «як невід'ємний компонент підготовки фахівців, результат свідомої взаємодії фахівця з конкретним соціальним середовищем, під час якого він реалізує потребу розвитку у себе таких професійно важливих якостей, відповідних знань і вмінь, що сприятимуть успіху в професійній діяльності та життєдіяльності взагалі» [1, с. 15].

Найбільш розширене визначення змісту поняття «самовдосконалення» подано у словнику-довіднику з соціальної педагогіки, у якому самовдосконалення розглядається як процес збагачення своїх знань, поліпшення умінь, підвищення майстерності; конструктивне усунення протиріч між ідеальним уявленням та реальними можливостями на основі самоусвідомлення власних потенцій і шляхів досягнення ідеального; один із важливих моментів особистісної життєдіяльності [5, с. 400].

Особистісне самовдосконалення, звертає увагу О. Главацька, розглядається як оволодіння способами діяльності у власних інтересах з використанням власних можливостей, що виражається у неперервному самопізнанні, розвитку необхідних сучасній людині якостей, формування культури мислення та поведінки. Виходячи з цих міркувань, продовжує науковець, можна зробити висновок, що особистісне самовдосконалення - це така робота над собою, яка передбачає усвідомлений розвиток своїх здібностей, свідоме прагнення удосконалення особистісного потенціалу, формування здатності до самопізнання, самопроектування, самореалізації у процесі цілеспрямованої творчої самостійної діяльності та супроводжується прийняттям рішень [2, с. 35].

Так, дослідник О. Остапчук стверджує, що самовдосконалення виражається в щоденній внутрішній роботі над собою з метою довести свій розвиток до уявної межі у відповідності до загальнолюдських цінностей [4].

Самовдосконалення відбувається завдяки прагненню кожної людини до досконалості, наближення до певного ідеалу (еталону, зразку) з метою набуття відповідних рис і якостей або їх удосконалення. Цей ідеальний образ відображає уявлення особистості щодо рівня фізичної, моральної, розумової досконалості і є орієнтиром у бажаному рівні розвитку певних якостей. Порівнюючи себе з визначеним образом ідеального «Я», особистість визначає перспективу власного розвитку.

Специфіка самовдосконалення особистості полягає в тому, що вона найбільшою мірою спирається на індивідуальні особливості людини, її нахили та потреби і має творчий характер. Саме за допомогою творчого зусилля людина може здобути у своєму житті те, що їй не було дано від природи або в процесі виховання та освіти. Воно і означає унікальність і життєву стратегію особистості.

Цікаві думки з приводу розуміння поняття самовдосконалення у своїх працях розкривають сучасні дослідники. Зокрема, О. Діденко доводить, що це систематична, послідовна робота особистості з удосконалення своїх позитивних і усунення негативних якостей. Л. Дудікова стверджує, що самовдосконалення - цілеспрямована, систематична, високоорганізована й творча діяльність, що полягає в самостійному поглибленні й розширенні знань, розвитку вмінь, здібностей, передбачає безперервне особистісне зростання. О. Холодкова розкриває його як вид активності, що дає змогу, усвідомлюючи свою психічну реальність, розкривати нереалізовані можливості, знаходити те необхідне в собі, що важливе для досягнення поставленої мети. Самовдосконалення передбачає покращення людиною того, що в ній закладено: психологічних якостей, властивостей, умінь, навичок. О. Ігнатюк вважає, що це результат свідомої взаємодії індивіда з конкретним соціальним середовищем, під час якого він реалізує потребу розвитку в себе таких особистісно важливих якостей, знань, умінь, що сприятимуть успіху в життєдіяльності.

Дослідниця проблем професійної освіти Л. Сущенко висвітлює поняття самовдосконалення як внутрішній процес якісних самозмін, який відбувається через усвідомлення необхідності самовдосконалення, грамотного самоаналізу, власних роздумів і порівнянь своєї діяльності з іншими; процес мотивованого, цілеспрямованого й добре організованого саморуху до найкращого в собі. Ознаками професійного самовдосконалення, на її думку, є планування і складання програм професійного саморозвитку, безпосередня практична робота з реалізації поставлених завдань, які пов'язані з роботою над собою, самоконтроль і самокорекція цієї діяльності, подальше її вдосконалення [6, с. 375].

Варто зауважити, що погляди науковців різняться при виділенні предмета самовдосконалення, його вбачають у знаннях, уміннях, навичках, здібностях, якостях, властивостях особистості, що є значущими для неї та сприятимуть реалізації її життєвих цілей, успішності в майбутньому. Результативність самозмін забезпечується свідомою саморегуляцією особистості в процесах самоаналізу, самоконтролю, самоорганізації й може привести індивіда до нового рівня особистісного розвитку, досягнення бажаних успіхів у житті самовдосконалення педагог професійний освіта

Виходячи з власних особистісних цінностей, кожен педагог прагне до самовдосконалення, досягнення педагогічної майстерності, що постає як сукупність якостей, які допоможуть обрати пріоритетні напрями роботи й будуть становити кінцевий результат.

Важливою передумовою процесу самовдосконалення є ставлення самого фахівця до вимог, що висуваються. Звісно, якщо він байдуже ставиться до них, про розвиток особистості не йдеться. Особистість навчається довільно регулювати свою поведінку, і на відповідній стадії розвитку починає сама свідомо організовувати своє власне життя, визначати тією чи іншою мірою свій власний розвиток. Саморозвиток особистості має діяльний характер: поза її власною активною діяльністю, бажанням і власним зусиллям в роботі над собою її особистісне формування неможливе, внутрішніми стимулами розвитку особистості є її потреби, мотиви, інтереси та установки [3 ].

Причинами виникнення потреби в самовдосконаленні вважають підвищення вимог до себе, формування пізнавального інтересу до самовдосконалення (Н. Білоусова); захоплення ідеалом, прикладом інших, неспокій через докори сумління (В. Сухомлинський); роздуми про власне «Я» й порівняння його з іншими в процесі самоаналізу (Л. Сущенко). З огляду на це, можемо стверджувати, що метою самовдосконалення є досягнення бажаного результату, який передбачає вмотивовану особистість, яка здатна розкрити власний потенціал, розвинути себе, підвищити власний соціальний статус, бути взірцем для інших, досягти матеріального блага та високого рівня у професійному становленні. На наше переконання, педагог повинен досягти такого рівня, щоб у власному професійному становленні зміг теоретично й практично аналізувати власні професійні можливості і на цій основі визначати майбутні напрями роботи.

Таким чином, поняття «самовдосконалення» розглядається вченими як феномен, специфічний стан людини, певна робота над собою, вид діяльності, активності, внутрішній процес, результат взаємодії з соціальним середовищем. В більшості випадків професійне самовдосконалення особистості розглядається як цілеспрямована, систематична, високоорганізована й творча діяльність, що полягає в самостійному поглибленні й розширенні фахових знань, розвитку умінь, здібностей, професійно значущих якостей особистості та передбачає безперервне формування її кваліфікації й особистісне зростання. Професійне самовдосконалення розглядається в єдності сутнісних ознак (самостійність, усвідомленість, творчий характер, інтегративність) та сутнісних складових (самоосвіти, самовиховання й самоактуалізації), що діють у нерозривній єдності на всіх етапах роботи педагога над собою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Вайніленко Т. В. Сутність та змістпрофесійно-педагогічного

самовдосконалення / Т. В. Вайніленко // Науковий вісник Чернівецького університету. Серія: Педагогіка і психологія: зб. наук. праць. - Чернівці: Рута, 2015. - Вип. 278. - С.13-20.

2. Главацька О. Л. Основи самовиховання особистості. Навчально- методичний посібник / О. Л. Главацька. - Тернопіль, 2018. - 206 с.

3. Комісаренко Н. Самореалізація як прояв соціального становлення особистості / Н. Комісаренко // Рідна школа. - 2013. - № 1. - С.23-25.

4. Остапчук О. Професійний саморозвиток і самопроектування в системі педагогічної освіти / О. Остапчук // Шлях освіти. - 2012. - № 4(07). - С.13-18.

5. Соціальна педагогіка: словник-довідник / За заг.ред. Т. Ф. Алєксєєнко. - Вінниця: Планер. - 2009. - 542 с.

6. Сущенко Л. О. Сучасна безперервна освіта або «навчання впродовж життя» / Л. О. Сущенко // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: зб. наук. пр. / редкол.: Т. І. Сущенко (голов. ред.) та ін. - Запоріжжя. - 2006. - Вип. 39. - С.371-377.

7. Черчата Л. М. Самостійна діяльність як стратегія розвитку майбутнього фахівця у контексті світових традицій і вітчизняного досвіду /

Л. М. Черчата // Педагогіка і психологія професійної освіти. - 2002. - №5. - С.26-33.

Размещено на Allbest.ru