Толерантність як професійна якість сучасного вчителя початкових класів

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Толерантність як професійна якість сучасного вчителя початкових класів

Молнар Т.І. кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри теорії та методики початкової освіти, Мукачівський державний університет. Лукач В.І. здобувач вищої освіти ОС «Магістр», спеціальність 013 «Початкова освіта», Мукачівський державний університет

У статті порушується проблема толерантності як важливої якості вчителя початкових класів. На основі аналізу наукової літератури уточнено сутність поняття «толерантність»; акцентовано увагу на важливості створення у початковій школі толерантного середовища, ознаками якого є відкритість, гуманізм та взаємна повага.

Ключові слова: толерантність, педагогіка співробітництва, педагогіка успіху, педагогіка діалогу, педагогіка партнерства.

Поняття «толерантність» у психолого-педагогічній літературі тлумачиться у різних значеннях. Так, С. Братченко визначає низку підходів щодо розуміння сутності цього явища: гуманістичний, згідно з яким толерантність розглядається як прояв свідомого, осмисленого та відповідального вибору людини, її власної позиції; особистісний, відповідно до якого психологічною основою толерантності є цінності, смисли та особистісні установки; діалогічний, в основі якого лежить міжособистісна толерантність як особливий спосіб стосунків і міжособистісної взаємодії з іншими та міжособистісний діалог; диверсифікаційний, відповідно до якого зміст толерантності не зводиться до однієї властивості, а розглядається як складний, багатоаспектний та багатокомпонентний феномен; фасилітативний підхід розглядає толерантність як якість, що розвивається.

Гуренко О. тлумачить принцип толерантності в контексті полікультурної освіти, що «означає повагу, сприйняття та розуміння багатого розмаїття культур нашого світу, форм самовиявлення людської особистості, включає в себе глибокі правові засади, врахування інтересів одне одного, рівноправність народів, їхніх культур, без чого неможливий розвиток, прогрес цивілізації» [2, с. 96].

Розкриваючи сутнісні характеристики толерантності, О. Орловська відносить до провідних її принципів такі: рівність між представниками різних народів (рівний доступ до соціальних благ для всіх людей незалежно від їх статі, раси, національності, релігії чи приналежності до будь-якої іншої групи); взаємна повага, доброзичливість і терпиме ставлення всіх членів суспільства до представників інших соціальних, культурних, релігійних груп; відмова від насилля як неприйнятного засобу залучення людини до будь-якої ідеї; рівні можливості для участі у політичному житті всіх членів суспільства; гарантоване законом збереження і розвиток культурної самобутності та мов національних меншин; реальна можливість дотримуватись традицій усіх культур, представлених у суспільстві; свобода віросповідання за умови, що це не обмежує права і можливості представників інших конфесій; співпраця і солідарність у вирішенні спільних проблем; відмова від негативних стереотипів у сфері міжетнічних та міжрасових відносин і у стосунках між статями [6, с.159].

Різновидами педагогіки толерантності вважають «педагогіку співробітництва», «педагогіку успіху», «педагогіку діалогу», «педагогіку партнерства».

Зокрема, «педагогіку співробітництва» Н. Бібік тлумачить як рух за оновлення школи, педагогічну технологію, основними положеннями якої є: навчання без примусу; педагогіка конкретної дії; ідея переборення пізнавальних утруднень у колективній творчій діяльності; об'єднання кількох навчальних тем матеріалу в окремі блоки; використання опор; методика «занурення»; самоаналіз (індивідуальне і колективне підведення результатів діяльності учнів); вільний вибір (використання вчителем на свій розсуд часу для кращого засвоєння навчального матеріалу); створення інтелектуального фону навчання; методика випереджального навчання; диференційованого навчання; постановка значущих цілей; колективна творча виховна діяльність (самоврядування); самовизначення; ідея життєтворчості; залучення батьків тощо [1, с.637].

За В. Калошиним, «педагогіка успіху» є специфічною взаємодією учасників освітнього процесу, коли «очікування радості мають пронизувати все життя учня. Тому головний зміст діяльності вчителя полягає в тому, щоб створити кожній дитині ситуацію успіху. Ситуація - це поєднання таких умов, які забезпечують успіх, а сам успіх - результат такої ситуації» [4, с.8].

Педагогіка діалогу (технологія «діалогу культур»), як зазначає А. Павленко, побудована на засадах визнання діалогу важливою і невіддільною від особистості учня внутрішньою компонентою; усвідомлення діалогу як вияву вільного спілкування з педагогами, молодшими і старшими товаришами та свободи у створенні особистої логіки, творчої уяви культури; спрямованості діалогу не на прояв суперечностей, а на співіснування і взаємодію свідомостей, що ніколи не зводяться в єдине ціле [7, с.217].

У контексті реалізації Концепції «Нова українська школа» поширився термін «педагогіка партнерства», тобто організація спільної діяльності учителя й учнів, учнів та батьків на принципах гуманізму і творчого підходу до розвитку особистості. Провідними принципами партнерства вважають: повагу до особистості; доброзичливість і позитивне ставлення; довіру у взаєминах «діалог - взаємодія - взаєморозуміння»; розподілене лідерство; соціальне партнерство (рівність сторін, доброзичливість, взяття зобов'язань, обов'язковість виконання домовленостей) [5].

Толерантність як ціннісна складова входить до низки компетентностей, визначених національними стандартами кваліфікованого вчителя. У Концептуальних засадах Нової української школи вона знайшла відображення у визначенні соціальної та громадянської компетентностей як «уміння працювати з іншим на результат, попереджати і розв'язувати конфлікти, досягати компромісів», «повага до закону, дотримання прав людини і підтримка соціально-культурного різноманіття», обізнаність і самовираження у сфері культури як «глибоке розуміння власної національної ідентичності, як підґрунтя відкритого ставлення та поваги до розмаїття культурного вираження інших» [5]. Державним стандартом початкової освіти завдання формування цих якостей покладається, насамперед, на громадянську та історичну освітню галузь, зокрема формування «активної громадянської позиції на засадах демократії, поваги до прав і свобод людини, толерантного ставлення до оточуючих» [3].

Поряд з терміном «педагогіка толерантності» у науковій літературі часто вживається термін «педагогічна толерантність», який тлумачиться у дослідженнях по-різному. Найбільш поширеними є такі: необхідна для реалізації особистісно-орієнтованого освітнього процесу професійна здатність учителя встановлювати діалогічні відносини з суб'єктами освіти, які суттєво відрізняються від нього за певними ознаками (В. Чернявська); здатність учителя зрозуміти, визнати й прийняти учня таким, яким він є, тобто як носія інших цінностей, логіки мислення й форм поведінки (М. Перепеліцина, Б. Ахметова); інтегративна якість особистості вчителя, ідеал міжособистісних відносин «учитель - учень», значущість якого зумовлено, з одного боку, конфліктністю освітньої системи, де толерантність може виступати інструментом попередження й вирішення конфлікту, а з іншого боку - інтеграцією країн у світову спільноту, що актуалізує важливість діалогу на основі прийняття, поваги й толерантності (Н. Ліпатова); здатність педагога конструювати рівноправні відносини з іншими учасниками освітнього процесу (О. Богданова).

Отже, формування толерантності здійснюється толерантним учителем. За визначенням О. Савченко, толерантність педагога, передусім, є його життєвою позицією. Він має усвідомити, що толерантність є соціальною та індивідуальною цінністю не тільки освіти, а й суспільного загалу. Тоді толерантна позиція проявлятиметься в повсякденних вчинках, словах, що створює освітній простір, у якому він працює з дитиною. Толерантний педагог готовий проявити терпіння; він налаштований на те, щоб не принизити дитину, не зламати її, побачити та прийняти її особливості та пристосуватися до них; спрямований на пошук проблем розвитку вихованців, розв'язання конфліктів у дитячому колективі [9, с.96].

У професійному стандарті за професіями «Вчитель початкових класів закладу загальної середньої освіти», «Вчитель закладу загальної середньої освіти», «Вчитель з початкової освіти (з дипломом молодшого спеціаліста)» передбачена функція «партнерська взаємодія з учасниками освітнього процесу» [8]. У цьому контексті актуалізується наявність у початковій школі толерантного середовища. У педагогічній літературі воно визначається як «таке, що позбавлене упереджень» (Д. Дерман-Спаркс), «що діє на основі суб'єкт-суб'єктного підходу, керується у взаємодії принципами гуманізму, довіри один до одного, взаєморозуміння, опори на позитивне та інше» (О. Сараєва); середовище, у якому «створюються умови для формування толерантної особистості, ознаками якого є відкритість для всіх без винятку дітей, стійкість до внутрішніх змін та зовнішніх впливів, гуманістичність та варіативність» (Т. Єжова).

Таким чином, у науковій літературі толерантність розглядається як цілісний прояв особистості, що виражається в позитивній міжособистісній взаємодії членів суспільства на основі збереження індивідуальності кожного, взаємної поваги й рівноправності сторін. Основними характеристиками толерантності є: збереження власної індивідуальності в процесі спілкування; здатність в іншому бачити саме іншого; відкритість у спілкуванні, заснована на сприйнятті іншого таким, яким він є; взаємне співробітництво на основі рівних прав кожного. Вчитель початкових класів має бути носієм гуманістичних цінностей, здатним виявляти толерантну поведінку та культивувати її в молодших школярів. Професійно компетентний педагог сприймається в соціумі як особистість, яка вміє налагоджувати контакти з усіма учасниками освітнього процесу (учнями, їх батьками, колегами), незважаючи на вік, національність, соціальний стан, належність до різних культур тощо, тим самим стверджуючи власну толерантну позицію.

1. Бібік Н. М. Педагогіка співробітництва. Енциклопедія освіти / Н. М. Бібік. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - С. 637-638.

2. Гуренко О. І. Полікультурна освіта майбутніх соціальних педагогів: теоретико-методичний аспект: монографія / О. І. Гуренко. - Бердянськ: Видавець Ткачук О. В., 2014. - 588 с.

3. Державний стандарт початкової освіти [Електронний ресурс]. - Режим доступу: httpsV/zakon.rada.gov.ua/laws/showVO-Text

4. Калошин В. Ф. Педагогіка успіху: стратегія радісного навчання / В. Ф. Калошин // Управління школою. - 2013. - № 31-32. - 128 с.

5. Концепція Нової української школи [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/nova-ukrainska-shkola-compressed.pdf.

6. Орловська О. В. Толерантність та її сутнісні характеристики / О. В. Орловська // Збірник наукових праць Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна». - 2012. - № 5. - С. 159-163.

7. Павленко А. І. Діалог культур. Енциклопедія освіти / А. І. Павленко. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - С. 217-218.

8. Професійний стандарт за професіями «Вчитель початкових класів закладу загальної середньої освіти», «Вчитель закладу загальної середньої освіти», «Вчитель з початкової освіти (з дипломом молодшого спеціаліста)» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://nus.org.ua/wp-content/uploads/2020/12/Nakaz_2736.pdf.

9. Савченко О. Я. Толерантність як цінність шкільної освіти: методичний аспект / О. Я. Савченко // Науковий вісник Миколаївського державного університету імені В. О. Сухомлинського. Серія: Педагогічні науки. - 2014. - Вип. 1. - С. 124-129.