Проблематика вищої юридичної освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОБЛЕМАТИКА ВИЩОЇ ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ

Смерницький Д.В., доктор юридичних наук,

старший дослідник, заступник директора

Державного науково-дослідного інституту

Міністерства внутрішніх справ України, м. Київ, Україна

Низка учених досліджуючи питання реформування української юридичної освіти, зазначають, що до сучасної проблематики юридичної освіти в Україні відноситься: відсутність єдиних стандартів; недосконалість навчальних планів; недостатність практичної складової; потреба у висококваліфікованих викладацьких кадрах; недостатня орієнтація на європейське законодавство та практику; використання застарілих (радянських) конструкції та теорій в якості доктринального підґрунтя; потреба у збільшенні кількості студентів та викладачів, які володіли б європейськими мовами; потреба в оновленні способів викладення інформації на сторінках навчальної літератури; «перевантаження» навчальними закладами юридичного профілю; потреба у покращенні процедури оцінювання якості знань студентів та випускників [1, с. 18-36].

Ми погоджуємося з наведеною проблематикою юридичної освіти, але вважаємо, що такі проблеми, як недостатність практичної складової у підготовці юристів, «перевантаження» навчальними закладами юридичного профілю та потреба у покращенні процедури оцінювання якості знань студентів та випускників більш за все впливають на якість юридичної освіти.

Так, на сьогоднішній день, абітурієнти прагнуть за будь-що отримати вищу освіту і у багатьох випадках будь-яку. Необхідно також враховувати, що рівень знань у сфері точних наук у молоді значно знижений порівняно з минулим та спеціальності, які потребують таких знань не користуються великим попитом, а також абітурієнтам складно підготуватися до вступних екзаменів, вступити до закладу вищої освіти та навчатися.

В той же час, мабуть не існує закладів вищої освіти будь-якого профілю в яких не готують юристів. Звісно закладам є певний сенс організовувати навчання юристів зважаючи на значний 63 попит та враховуючи бажання отримати певний прибуток, навчаючи студентів на платній основі. Крім того, організація навчання за вказаною спеціальністю не вимагає великих організаційних та матеріальних затрат.

Отже, низьку якість юридичної освіти можна пов'язати, насамперед, із надмірною кількістю юридичних вищих навчальних закладів, більшість із яких не спроможні забезпечити належний рівень навчання. Для підтвердження зазначеного можна навести таку статистику: кількість вищих навчальних закладів, що випускають правників, в Україні нині сягає майже 300, тоді як у Польщі їх налічується лише 25, у Німеччині - 42, у Великій Британії - 97 і навіть у Сполучених Штатах Америки - менше 200. Зважаючи тільки на ці цифри, вже можна поставити під сумнів доцільність наявної кількості юристів в Україні. За даними Міністерства освіти і науки України, перевипуск юристів в Україні становить 400 %, а роботу за спеціальністю знаходить лише один із 12 випускників юридичних факультетів [1, с. 34-35].

Як зазначає В. Тацій на превеликий жаль, у державі досі не визначено остаточно на нормативному рівні перелік тих професій і видів діяльності людей, які мають вищу юридичну освіту. А коли так, то ми не маємо достатньо обґрунтованого держав - ного замовлення на підготовку юристів. Автор констатує, що до 1991 року в Україні було всього 5 вищих навчальних закладів, які займались підготовкою юристів як для нашої держави, так і для інших держав [2, с. 5].

Зменшення кількості закладів вищої освіти, які готують фахівців юридичного профілю призведе до відповідної конкуренції між абітурієнтами та, як результат, до закладів вищої освіти будуть вступати тільки ті, які прагнуть дійсно у майбутньому стати висококваліфікованими фахівцями.

Також, підготовка кваліфікованих правників вимагає не тільки вивчення загальних теоретичних основ права а й набуття практичних знань та навиків.

Як зазначають Р. Мельник, О. Шаблій та Б. Шлоер, аналіз організації та проведення навчання у закладах вищої освіти юридичного профілю показав, що зазвичай мають місце традиційні його форми, тобто проведення лекційних та семінарських (практичних) занять, які, однак, далеко не завжди наповнюються інформацією, яка відображає тенденції та процеси, що мають 64 місце у сфері правозастосування. Додатковим доказом затеоретизованості підготовки майбутніх українських юристів є також майже повна відсутність збірників практичних завдань (задач) для розв'язання студентами. У цьому плані надзвичайно слушними будуть слова В. Кобалевського, який майже сто років тому писав, що тільки практичний підхід надає цінності юридичній теорії [1, с. 24-25].

На наше переконання, окрім навчальної літератури з практичними завданнями, основним методом практичної підготовки майбутніх юристів має стати проходження стажування.

При підготовці юристів у закладах вищої освіти, необхідно системно запроваджувати практику проведення стажування з відривом від навчання в установах, підприємствах та організаціях різних напрямів діяльності. Набуваючи практичного досвіду майбутні юристи по завершенню навчання зможуть більш професійно виконувати свою роботу. Крім того, цей досвід допоможе краще виконувати науково-педагогічну роботу тим фахівцям які виявлять бажання працювати у закладах вищої освіти [3, с. 73].

І нарешті проблемним питання якості будь-якої освіти і не тільки юридичної є потреба у покращенні процедури оцінювання якості знань студентів та випускників. Дійсно, зазвичай заклад вищої освіти не зацікавлений у негативному оцінюванні здобувача вищої освіти, розглядаючи незадовільні оцінки студентів як власний недогляд - як результат, який негативно характеризує навчальний заклад. Як наслідок, кількість незадовільних оцінок у наших закладах є невеликою, у той час як, наприклад, у Німеччині у 2011 році з 11 685 осіб, які складали перший державний іспит, 3 389 осіб його не склали [1, с. 35-36].

Отже, постає нагальна потреба створення такої системи оцінювання знань студентів та випускників, яка буде базуватися на принципах об'єктивності, неупередженості та незалежності членів екзаменаційних комісій. юридична освіта екзаменаційний оцінювання

Підводячи певні підсумки, слід зазначити, що розглянута проблематика юридичної освіти не є надто новою, але залишається досі не вирішеною. Окремні проблемні питання не стосуються лише юридичної освіти а відносяться до проблем вищої освіти загалом. Вирішення наведених проблемних питань вищої освіти, на наше переконання, не потребує розробки відповідних громіздких концептуальних та планових документів, а лише відповідних вольових рішень Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти та науки України, закладів вищої освіти, зміну пріоритетів у визначені якості роботи навчальних закладів та встановлення відповідних норм із зазначених питань у нормативно-правових актах.

Література