"Філософія для дітей" Метью Ліпмана та її імплементація у Польщі

Размещено на http://www.allbest.ru/

«ФІЛОСОФІЯ ДЛЯ ДІТЕЙ» МЕТЬЮ ЛІПМАНА ТА ЇЇ ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ У ПОЛЬЩІ

Андрій Пальчик

Інститут богословських наук Непорочної Діви Марії Кам'янець-Подільської дієцезії РКЦ, м. Городок, Україна

Впровадження методики М. Ліпмана «Філософія для дітей» (Р4С) в освітню практику України потребує ретельного аналізу як теоретичних напрацювань, так і досвіду її реалізації в окремих країнах, зокрема Польщі, де у 1999 р. був затверджений її адаптований варіант під назвою «Філософські дослідження з дітьми та молоддю» як виховної дисципліни для всіх класів базової школи. Програма спрямована на розвиток критичного і творчого мислення у дітей, підготовку до свідомого та активного функціонування у демократичному суспільстві шляхом філософського діалогу у «спільноті дослідників».

Зацікавлення методикою Ліпмана у Польщі виразилося створенням Товариства філософської освіти “Phronesis”, спеціальною підготовкою педагогічних кадрів, апробацією як у середніх школах, так і закладах дошкільної освіти, науково-дослідницькою і науково-методичною роботою у цьому напрямі тощо. Окрім реалізації оригінальної форми занять, з'явилася практика застосування методу філософського діалогу Р4С на заняттях з інших предметів, зокрема польської мови, а також у регіональній освіті. Таке визнання у Польщі, як і в багатьох інших країнах, пояснюється відкритістю методики Ліпмана до адаптацій та модифікацій, можливістю реалізації у будь-якому культурному контексті.

Розглядаючи «Філософію для дітей» як перспективну освітню альтернативу, не можна оминути питань суто філософського змісту (антропологічного, аксіологічного, етичного, епістемологічного характеру), порушених польськими дослідниками. Пошук оптимальних рішень відбувається між такими крайнощами, як етичний релятивізм і патерналізм; епістемологічний релятивізм і індоктринація; образом вчителя як рівноправного партнера у діалозі, з одного боку, і традиційного уявлення про педагога як авторитету - з іншого. Також відкритим питанням залишається емансипація дітей щодо філософського дискурсу.

Ключові слова: «Філософія для дітей», «спільнота дослідників», М. Ліпман, філософська освіта, освіта у Польщі, критичне мислення, освітні інновації.

“PHILOSOPHY FOR CHILDREN” BY MATHHEW LIPMAN AND ITS IMPLEMENTATION IN POLAND

Andrii Palchyk

Institute of Theological Sciences of the Immaculate Virgin Mary of Kamyanets-Podilsky Diocese of the Roman Catholic Church Gorodok, Ukraine

Implementation of “Philosophy for Children” (P4C) in educational practice of Ukraine required a thorough analysis both theoretical research and it's practical approbation in selected countries, in particular, in Poland, there in 1999 it was brought under the authority of the Ministry of National Education as educational discipline for all the classes of primary and basic school. The program aims to develop children's critical and creative thinking, theirs preparing to deliberate and to participate actively in democratic society through philosophical dialogue in “community of inquiry”.

Interest in Lipman's method in Poland expressed itself through establishing of The Society of Philosophical Education “Phronesis”, special teacher education, its approbation both in schools and kindergartens, as far as numerous researches and methodological work on the indicated subject. Except for realization of original form of lessons, a practice of philosophical dialogue implementation in others school subjects, such as polish language and regional education, was established. Such recognition of P4C in Poland and in other countries, can be attributed to openness of Lipman's method to adapting and modifying, possibility of implementing in any cultural context.

Considering of P4C as a perspective educational option, we try to analyze the philosophical (anthropological, axiological, ethical, epistemological) problems, which were identified by Polish researchers. We are looking for optimal solutions between such approaches, as ethical relativism and paternalism; epistemological relativism and indoctrination. On the one hand, we analyzed the image of teacher as equal partner in dialogue, on the other hand, traditional understanding of teacher as authority person. As well philosophical emancipation of children was taken into consideration.

Key words: “Philosophy for children”, “community of inquiry”, Matthew Lipman, philosophical education, education in Poland, critical thinking, educational innovations.

У пошуках оптимальних рішень, що стосуються проблем вдосконалення вітчизняної освіти, час від часу постає питання про можливість запозичення іноземних ідей, методик і практик. Потреба їх ретельного дослідження виявляє себе тим гостріше, чим «екзотичнішою» є певна освітня альтернатива для українського освітнього простору. Такою цікавою і водночас проблемною пропозицією стала програма американського філософа Метью Ліпмана (1923-2010) «Філософія для дітей» (“Philosophy for Children”, скорочено - Р4С).

«Філософія для дітей», створення якої припадає на кінець 60-х - 70-ті рр. ХХ ст., мала сприяти подоланню кризи у шкільній освіті США шляхом формування у дітей навичок критичного мислення, а також їхньої адаптації до функціонування в умовах демократичного суспільства. На переконання Ліпмана, людина, яка навчається, не задовольняється лише інформацією, але й потребує сенсу, прагне зрозуміти світ і саму себе. Натомість школа (найбільш сприятливе для розвитку, на думку Ліпмана, місце) вже з наймолодших років залишає дитину наодинці з фундаментальними питаннями, не підтримуючи її спонтанного зацікавлення реальністю. Внаслідок розчаровуються і програють усі - діти, батьки і вчителі. Створення ж освітньої програми, яка б дозволила вивільнити увесь потенціал дітей, починаючи з початкових класів, стало шансом не тільки навчити школярів критичного і творчого мислення, але і самостійності у вирішенні питань, пов'язаних з функціонуванням у соціумі. Окрім цього, участь у Р4С, як це підтвердили пізніші дослідження, ефективно впливає на успішність з різних навчальних дисциплін [1].

Методика «Філософії для дітей» складається з декількох принципових елементів. Група дітей, яка сідає разом з учителем у коло, вже є не просто класом, але «спільнотою дослідників» (“community of inquiry”). На початку заняття ведучий подає до прочитання невеличкий фрагмент тексту (Ліпман, а пізніше й інші автори розробили низку філософських оповідань, адаптованих до віку дітей і тематики занять). Подібним стимулом може послужити також оповідання з художньої літератури, фільм, вправа тощо. Далі, після паузи, необхідної для початкової рефлексії, починається обговорення матеріалу; дітьми самостійно формулюються питання, одне з яких згодом вибирається для дискусії. Діалог, який відбувається між учнями, має призвести до винайдення «кращого» розв'язання проблемної ситуації. Роль ведучого (вчителя, вихователя) свідомо обмежується: він не має права давати правильних відповідей або висловлювати власну точку зору протягом усього заняття. Наприкінці самі ж учні підбивають підсумок дискусії, ще раз оцінюючи зібрані під час діалогу аргументи, власні осягнення тощо [2, с. 116-117].

Методика Ліпмана отримала визнання не тільки у США, але й у більш ніж 60 країнах світу [3, с. 472]. У 1985 р. було засновано Міжнародну раду з філософських досліджень з дітьми (International Council for Philosophical Inquiry with Children), один із центрів якої розташований у Варшаві [4, с. 205].

Оскільки зацікавлення «Філософією для дітей» в Україні також існує, свідченням цьому можуть послужити статті Ю. Кравченко, Є. Смотрицького, Н. Щербакової, О. Зімонової, В. Михайлова та О. Мельника [3], варто ознайомитися з досвідом впровадження методики Р4С в освітній простір інших країн, зокрема Польщі. Йдеться не тільки про досвід впровадження методики в освітніх закладах країни, але й про обговорення самої її концепції серед науковців і педагогів.

У Польщі програма М. Ліпмана була затверджена Міністерством народної освіти у 1999 р. для початкових шкіл та гімназій за номером DKW-4014-28/99 в групі виховних програм під назвою “Filozoficzne dociekania z dziecmi i mlodziez” («Філософські дослідження з дітьми та молоддю»). Натомість в освітній практиці та польськомовній літературі на цю тему закріпилася назва “warsztaty z dociekan filozoficznych” («практикуми з філософських досліджень»). Програма розрахована на учнів базової школи (з 1 по 8 класи) (третій, останній її етап до 2017 р. називався «гімназією»). Її метою є «всебічний розвиток учня, що сприяє розвитку навичок самостійного, критичного і відповідального мислення, пізнавальної відкритості, розвитку особистих зацікавлень, а також суспільної, моральної та естетичної вразливості, створює можливість інтеграції різних сфер знань і досвіду, а також вдосконалення навичок, пов'язаних з комунікацією і співпрацею в групі» [5].

Специфіка реалізації програми на окремих етапах виглядає таким чином:

1) 1-3 класи. Після прочитання вголос короткого тексту (у разі труднощів із читанням у дітей це робить учитель) діти самостійно ставлять власні питання, одне з яких вибирається предметом дискусії. На цьому етапі йдеться про створення ситуації, коли школярі можуть вплинути на тематику і перебіг занять і здобувають низку важливих навичок (вдумливе читання, слухання думки іншого, формулювання власної думки тощо).

2) 4-6 класи. Такий етап спрямований на розвиток мислення з метою ефективного використання розумових інструментів, необхідних для формування етичних суджень.

Реалізація етичного виховання має уникнути крайнощів: з одного боку, морального релятивізму, а з іншого - індоктринації.

3) 7-8 класи (раніше «гімназія»). Філософська дискусія має сприяти інтеграції різних наукових сфер і видів пізнання, а також роздумам над методологією дисциплін.

У 1993 р. за ініціативи Р. Пілата було відкрито Курси післядипломної освіти при Інституті філософії та соціології Польської академії наук, де викладачі могли опанувати таку методику, а згодом утворено Товариство філософської освіти “Phronesis”, завданням якого є «розповсюдження, розвиток і адаптація проекту Ліпмана» до польських умов [4, с. 205; 5]. Врешті «Філософія для дітей» вийшла за межі шкіл і потрапила у заклади дошкільної освіти (напр., проєкт “FiloZosia”).

Загалом впровадження Р4С в освітній простір Польщі було прийнято з ентузіазмом: з'явився ще один альтернативний спосіб реформувати базову шкільну освіту завдяки новим методикам. Досить вичерпною є думка С. Сури про те, що методика Ліпмана дає шанс повернутися до ідеї artes liberales, у якій «передусім підкреслювалося внутрішнє формування людини як вільної, здатної до саморозвитку, пов'язаного зі зміцненням інтелекту і характеру, особи» [6, с. 216]. Однак не бракувало і скептичних позицій щодо певних «екзотичних» для польської освіти новацій.

Досить критичної позиції стосовно проєкту Ліпмана дотримується Збігнєв Здуновський. На прикладі «Філософії для дітей» він застерігає щодо небезпеки етичного та епістемологічного релятивізму у практикумах з філософії. Його критика Р4С базується на особистому педагогічному досвіді, який він здобув під час навчання філософії та етики. При цьому Здуновський спирається здебільшого на колективну працю авторів програми «Філософія у школі», не звертаючись до інших джерел. І однак це дає йому підставу побачити у концепції методики суперечність між «деклараціями» та фактичним, але прихованим станом речей: Ліпман та його колеги відхрещуються від будь-якого релятивізму у заняттях з філософії, але водночас сама програма заперечує існування будь-яких об'єктивних моральних норм [7, с. 173-176].

Критика Р4С складається у Здуновського з кількох аргументів. Перший з них пов'язаний із ситуативним характером етики, за принципом якої, на думку Здуновського, будується програма: «Маємо тут справу з прийняттям авторами програми позиції ситуацизму, який є однією з типових сучасних версій етичного релятивізму» [7, с. 176-180].

Другий аргумент стосується прийнятої авторами Р4С концепції істини, що спирається на філософію прагматизму Дж. Дьюї: «Про прагматичний, а отже, релятивістичний характер істини, прийнятої в аналізованій програмі, найяскравіше свідчить розуміння процесу мислення, тобто навичок, які має формувати програма. Питання, в чому полягає розуміння мислення, згідно з думкою авторів, редукується до володіння операційним знанням». Такій позиції Здуновський протиставляє цінність істини заради самої істини [7, с. 180]. (Особливо про його принципову позицію з цього питання свідчить окрема публікація [8]).

Третій аргумент характеризується підзаголовком «Етика порад замість етики норм і цінностей». За Здуновським, для авторів програми моральні принципи не мають статусу загальнозобов'язальних норм, а радше виступають як вказівки, заохочення, пропозиції [7, с. 182-183].

Здуновський ратує за те, що методика «Філософії для дітей» знецінює авторитети, якими мають залишатися батьки, вчителі і вихователі. Також скептично ставиться до прогнозованих ефектів філософського практикуму у класичній версії Р4С і закликає до перестановки, переміщення ціннісних акцентів, не відкидаючи потреби у реалізації подібних програм як таких. Подібно і С. Сури вбачає у програмі певну загрозу етичного релятивізму, наголошуючи, з одного боку, на особливій сприйнятливості, чутливості дітей до висловлювань вчителя, а з іншого - на неможливості останнього дати чіткий етичний орієнтир у потрібний момент [6, с. 220-221].

Відповідаючи на критику З. Здуновського, Альдона Побоєвська заперечує звинувачення Ліпмана в етичному релятивізмі (ситуацизмі), вважаючи, що подібна критика не посилається безпосередньо на погляди автора програми, а робить свої висновки implicite. Сама ж Побоєвська аналізує поняття релятивізму, ситуацизму, суб'єктивізму, на тлі чого (не без залучення посилань на самого Ліпмана) висвітлюється логіка етично-виховного аспекту «Філософії для дітей». У світлі такого аналізу виявляється, що Ліпман, пропонуючи діалогічну форму дискусії дітей, аніскільки не заперечує існування об'єктивних цінностей і моральних норм. Дійсно, вчитель - за методичною вказівкою програми - не може нав'язувати членам «спільноти дослідників» жодного «правильного» розв'язання етичних проблем, однак у формуванні моральної поведінки дітей ідеться не про індоктринацію, а про усвідомлення та інтеріоризацію слушних аксіологічних та етичних орієнтирів. Відповідно, від дитини очікується не покора перед нормами й авторитетами, а здатність до самостійного розв'язання моральних труднощів [9]. Окрім цього, на переконання дослідниці, не можна очікувати «симетричних» взаємин у діалозі, в якому бере участь учитель: учні неспроможні сприйняти його точку зору на рівні зі своєю, оскільки тлумачать її як правильну і остаточну, що, своєю чергою, блокує процес самостійного розв'язання питань [10, с. 356].

Побоєвська наголошує на важливості усвідомлення ключового положення ліпманівської методології, яким є унікальність кожної окремої дитини і кожної окремої життєвої ситуації. Отже, коли дітям пропонують обговорити і дати власну оцінку ситуаціям, запропонованим у тексті оповідання, це не означає, що кожен з учасників діалогу стає останньою інстанцією у певному етичному питанні. У процесі реалізації програми дитина здобуває різноманітні компетенції, передусім здатність до правильного і логічного мислення, що впливає на формування «мотивів, зацікавлень, чутливості і моральних уявлень, ієрархії цінностей, а також на досвід і філософію життя цього індивідууму». Водночас вихованці здобувають відповідні знання онтологічного, епістемологічного, етичного і аксіологічного характеру. Усе це має посприяти моральному суб'єкту, яким є дитина, правильно оцінити власне судження стосовно тієї чи іншої ситуації [9, с. 137-138].

Таким чином, як стверджує дослідниця, «Філософія для дітей» не є моделлю виховання, у якій відсутні морально-ціннісні орієнтири і яка пропагує суб'єктивізм, ситуацизм, аморалізм і утилітаризм. Натомість характерною її рисою є «культурний релятивізм»: автори програми не приймають абсолютного існування етичних норм (що трактуються як абстракція), а їхня об'єктивність ґрунтується на етичній системі певної культури [9, с. 141]. У цьому, вірогідно, полягає секрет успіху Р4С у багатьох країнах світу: принцип культурного релятивізму дозволяє пристосувати програму майже до будь-якого соціально-культурного контексту, де зважають на принцип свободи слова.

Розвиваючи морально-виховний аспект «Філософії для дітей», Побоєвська помічає вражаючу схожість принципів М. Ліпмана з ідеями польського філософа Л. Колаковського (1927-2009). Обидва філософи розвивали свої ідеї незалежно один від одного, натомість обидва піддавалися впливам екзистенціалізму та гуманістичної психології. У своїй праці «Етика без кодексу» Колаковський відкидає «етику правил» - список цінностей, симетрично до якого встановлюються норми поведінки у єдино правильній ієрархії. Подібно як у Ліпмана, об'єктивність моральних норм має не абсолютний, але інтерсуб'єктивний характер, а кожна ситуація, пов'язана з моральним вибором, відбувається у «відкритому» світі, повному «невідомих». Відповідно, кожна наступна моральна ситуація є новою, і вона, своєю чергою, вимагає нової моральної оцінки і вибору. У такій перспективі підкреслюється свобода й індивідуальність особи, яка цей вибір має зробити в умовах відсутності непохитних авторитетів, зокрема, і самих абсолютно зобов'язальних норм, унікальності і конфліктності нових ситуацій, а також неповторності індивідуальної оптики бачення та оцінки моральної ситуації кожним із суб'єктів. І в цьому місці Побоєвська наголошує, що Ліпман (так само, як і Колаковський) не пропагує аморалізму, але намагається сформувати у вихованців спроможність бути гнучкими у будь-яких обставинах: наскільки можливо правильно оцінювати їхню специфіку, використовувати відповідні знання і навички, здобуті завдяки філософському діалогу [11].

Подібну думку також обстоює А. Фєрек-Дзюрла з тією лише різницею, що називає культурний релятивізм Р4С «обмеженим». У своїй публікації дослідниця намагається представити «Філософію для дітей» як програму демократичної освіти: «Програма Ліпмана представлена у перспективі демократичних зумовлень; інтерпретований з позиції формування громадянської поведінки і партисипації, а також промоції таких цінностей, як свобода і толерантність, а також пошанування світоглядного плюралізму» [12, с. 183]. Цінність програми у польському освітньому просторі, на думку Фєрек-Дзюрли, полягає в об'єднанні питань, розірваних у шкільній програмі між окремими предметами - філософією та етикою. Р4С відповідає запитам на освіту, спрямовану на виховання свідомих, компетентних (у політичних, соціальних, економічних і культурних питаннях) і активних громадян, здатних у майбутньому конструктивно вплинути на розвиток суспільства. Такій меті сприяє запропонований програмою діалог, у якому відбувається зіткнення різноманітних позицій і аргументів, що, своєю чергою, сприяє деліберації, подоланню песимізму і скептицизму. Через співпрацю, де всі члени групи рівні, кожен вносить щось цінне. У своєму аналізі Р4С дослідниця посилається на педагогічний досвід Януша Корчака: дитяче самоврядування (разом з власним сеймом і судом), запроваджене у будинку для сиріт, сприяло створенню «кращої спільноти», де всі були рівні [12, с. 186].

Одним з польських фахівців, що спеціалізуються на навчанні філософії за методикою Ліпмана, є Анна Лагодзька. Вона наголошує на необхідності правильного розуміння ідеї Р4С, аналізуючи займенники у вживаних назвах цієї програми (акцент на філософії «з» дітьми) і наполягає на автономії «філософії дитинства» поряд з «філософією дорослих». Посилаючись на Ліпмана, який пропонував виокремити «філософію дитинства» в окрему дисципліну на рівні з філософією релігії, філософією науки тощо, а також Метьюса, що вбачав у дитячому філософуванні значний потенціал, польська дослідниця відкидає патерналістський підхід в освітніх практиках, де заняття з філософії трактуються лише на рівні «передфілософії», адаптованим для дітей вступом до філософії тощо. Тому філософія має відбуватися «з» дітьми, що означає співучасть в одній справі як вчителя з дітьми, так і дітей зі своїми однолітками. Натомість вираз «філософія для дітей» (курсив мій - А.П.) у назві програми Ліпмана, на думку Лагодзької, радше виявляє інтенцію створення методичної бази для дітей, аніскільки не применшуючи значення філософського діалогу у дитячій групі. Діалог не тільки розвиває мислення дітей, але й містить у собі справжній евристичний потенціал, а також «допомагає дорослим зрозуміти філософію». У такому діалозі особливої ваги набирає такий філософський досвід, як постановка дитиною власного питання (початкове висловлення і наступна ідентифікація його як власного упродовж діалогу), вибір шляхом голосування одного із запропонованих питань та його обговорення [13].

А. Лагодзька апробувала методику Ліпмана у початкових класах (І-ІІІ) варшавських шкіл, оскільки, на її переконання, такий вік оптимальний до участі у такому діалозі. Вона наводить перелік питань, сформульованих самими дітьми: «Чи всі люди мудрі? Чому деякі люди спричиняють іншим смерть? Чому дехто не може спати, коли прочитає щось таємниче? Чи треба викидати старі, непотрібні речі? Чому люди не пробують відповідати на складні питання? Чому треба підтримувати різні бідні країни? Чи краса є найважливішою? Чи може існувати нескінченно багато нових слів? Який колір має душа? Що потрібно, аби зрозуміти інших?» [14, с. 30-31]. З одного боку, подібні питання виявляють специфіку дитячого дискурсу, а з іншого - стають серйозним викликом перед учителем, який не має однозначної задовільної відповіді. Як зауважує авторка, під час обговорення питань, що виникли після прочитання тексту оповідання, діти виявляються спроможними самотужки критично поставитися до власної пізнавальної активності: відповідь вони віднаходять у самому тексті, про що свідчить характер таких питань. Також діти вчаться відрізняти види питань та їхні функції, що неодмінно сприяє розвитку навички самостійного запитування [14, с. 31].

Подібна практика схиляє до думки, що Р4С не є якимсь сурогатом «справжньої» філософії, «ніби-філософією». Завданням же вчителя (як посередника між «дитячою» та «дорослою» філософіями) є сприйняття поставленого дітьми питання серйозно (пристосуватися до нього як до власного питання), а потім сприяти перебігу філософського пошуку шляхом допоміжних питань («Чому ти так думаєш?», «Який зв'язок це має з тим, про що ми щойно говорили?», «Чи можеш надати приклад?» та ін.) Також, за Лагодзькою, у 1-3 класах виправдовується необхідність перефразування вчителем висловлювань учнів для уточнення їхньої думки, її кращого розуміння та інтерпретації, для заохочення певним чином поставитися до висловлювань своїх однокласників (напр., «К вважає, що... Чи всі з цим погоджуються?»). Іншим завданням вчителя є надання необхідних дидактичних матеріалів. Використання оповідань упродовж філософського практикуму є слушною нагодою розвинути навички читання, зацікавити літературою, навчити відкривати смисли прочитаного, ділитися думками з колегами. Отже, реалізація Р4С на першому освітньому етапі, на думку Лагодзької, є багатообіцяючою [14, с. 32-33].

У 2015 р. методика Ліпмана стала підґрунтям реалізації ініціативи М. Кєлковіч-Вернер, що отримала назву `Ті1о2оєіа. Filozofia dla przedszkolak6w” і була опрацьована групою студентів та аспірантів Наукового кола «Архе» Педагогічного університету ім. Комісії народної освіти у Кракові. Адресатом педагогічного проекту стали діти 5-6 років, враховуючи як дошкільнят, так і учнів 1-го класу. Відповідно до віку підбирається зміст і проблематика занять. У закладах дошкільної освіти питання ініціює ведучий (а процес заняття часто переривається різними іграми), натомість у початковій школі - самі учні на підставі прочитаного оповідання [15, с. 192-195].

Матеріал занять поділений на чотири головні теми, кожна з яких має три спеціальні теми, що сприяють підготовці до таких занять: «І. Спостерігаю (1. Перспективність, аспектність. 2. Ілюзії. Аспектність сприйняття, мислення, загалом пізнання світу. 3. Керування увагою, інтенціональність перцепції);

ІІ. Мислю, знаю (1. Я знаю - він/хтось не знає (теорія розуму). Образ (widok) як філософська категорія. Образ звідси/звідти ... нізвідки? 2. Розуміння механізмів: знаю як, знаю що.

3. Розв'язування проблеми (стратегії). Аналіз ситуації); ІІІ. Я існую (1. Як виглядає світ? Яким є світ? Звідки світ? 2. Що існує? Як існує? Чому існує? 3. Я існую. Ким я є? Я - інші); IV. Дію (1. Хто діє? Причинний зв'язок. Наслідки моїх дій. Етика. 2. Хто діє? Комунікація (вербальна, невербальна). Мова (сила слів). Мова (сенс і значення). 3. Хто діє? Хто говорить? Оповідання. Історія)» [15, с. 195].

Невдовзі після початку реалізації проекту `Ті1о2оєіа” Данутою Святлонь у Сулковіцах (Краківський повіт) заняття поширилися на декілька краківських дитячих садочків. Їхня тривалість також збільшилася з 45-60 хв. до 45-120 хв. [15, с. 195].

Окрім впровадження Р4С як окремих виховних занять, деякі польські автори бачать перспективу використання цієї методики у рамках таких шкільних предметів, як математика, фізика, історія, мова і література та ін. Г Дідушко, приділяючи увагу питанням запозичення елементів «Філософії для дітей» у заняття з польської мови, не схвалює механічне перенесення програми Ліпмана у європейські, зокрема польські школи. Замість опрацьованих Ліпманом і його співавторами для американських дітей та молоді філософських оповідань вона пропонує використовувати польські тексти, що мають відповідати як високому художньому, так і смисловому рівням. На думку дослідниці, методика є досить цінною альтернативою іншим цікавим формам занять і сприяє таким явищам: 1. Якісній зміні ставлення учнів та вчителів до самого шкільного предмета і способу провадження дискусії. 2. Інтелектуальній мобілізації, що виражається у захопленні, рішучості у постановці питань, самостійному формулюванні проблем і готовності до творчої активності. 3. Перенесенням основних акцентів методики (у суто мовних питаннях) на розвиток дитячого мислення [16, с. 138-139]. ліпман освіта філософський педагогічний

Цікавою пропозицією, пов'язаною з проблематикою регіональної освіти, стала ідея М. Шчепської-Пустковської застосовувати «Філософію для дітей» для утвердження самоідентифікації етнічних меншостей, зокрема кашубської. Використана як знаряддя філософського діалогу, кашубська мова стає живим інструментом порозуміння в умовах двомовності. Впровадження такої практики також має посприяти зацікавленню самою мовою як елементом культурної спадщини, оживити почуття приналежності до певного культурного регіону тощо. Пропонується, за аналогією до занять Дідушко, використати тексти авторів, що писали оповідання кашубською мовою [16, с. 140-144].

Досвід великого поширення методики «Філософії для дітей» у багатьох країнах світу, в тому числі і у Польщі, пояснюється її гнучкістю, здатністю до різного штибу адаптацій і модифікацій, допустимістю різноманітних варіацій і уточнень. У випадку Польщі це втілилося в офіційному затвердженні відповідної програми («Філософські дослідження з дітьми та молоддю»), спеціальній підготовці викладачів, створенні Товариства філософської освіти “Phronesis” (розробленні методичної бази, популяризації «філософії для дітей», проведенні наукових досліджень тощо), реалізації методики не тільки у школах, але й у закладах дошкільної освіти, спробі впровадження методу філософського діалогу в різні шкільні дисципліни, застосуванні методики у рамках регіональної освіти тощо.

З урахуванням специфіки методики Р4С деякі питання (здебільшого теоретичного характеру) серед польських дослідників залишаються дискусійними: 1. Етичний вимір виховання (пошук балансу між індоктринацією та етичним релятивізмом). 2. Епістемологічний вимір філософського діалогу (проблема інтерсуб'єктивного характеру істини і «культурного» релятивізму; емансипації дітей стосовно філософського дискурсу). 3. Роль учителя у проведенні занять. Отже, проблема запозичення ліпманівської методики не редукується виключно до педагогічної проблематики, але вимагає глибокого філософського аналізу.

Список використаної літератури

1. Юлина Н.С. Педагогическая стратегия философии для детей. Философия для детей / отв. ред., сост. и автор гл. І Юлина Н.С. Москва : Институт философии РАН, 1996. С. 589.

2. Walczak P. Filozofia dla dzieci (P4C) jako toning aretologiczny. Sprawnosci moraine jako przedmiot refleksji wychowawczej. UniwersytetSzczecinski. Rozprawy i studia. T. (MXCVII) 1023. S. 115-132.

3. Щербакова Н.В., Зімонова О.В., Михайлов В.В., Мельник О.О. Світові практики методики викладання філософії: історія та сучасний стан. Удосконалення освітньо-виховного процесу в закладі вищої освіти. Вип. 24. Збірник науково-методичних праць. Таврійський державний агротехнологічний університет імені Дмитра Моторного. Мелітополь, 2020. С. 467.

4. Побоєвська А. Для чого, кого і як учити філософії? Філософія освіти. 2014. № 2 (15). 196-209.

5. Filozoficzne dociekania z dziecmi i mlodziez. Program dopuszczony do uzytku szkolnego DKW-4014-28/99.

6. Sury Z. Program Filozocznych dociekan z dziecmi i mlodziez jako wstp do realizacji idei edukacji liberalnej. Paedagogia Christiana. 2014. № 1/33. S. 215-231.

7. Zdunowski Z. Edukacja filozoficzna wobec wyzwania relatywizmu na przykladzie programu Matthew Lipmana „Filozofia w szkole”. Analiza i Egzystencja. 2009. № 10. S.173-186.

8. Zdunowski Z. Dydaktyki filozofii klopoty z prawd. Analiza i Egzystencja. 2014. № 25. S. 207-228.

9. Pobojewska A. Zajcia warsztatowe z filozofii a relatywizm (sytuacjonizm). Czsc II. Analiza i Egzystencja. 2014. № 25. S. 125-145.

10. Pobojewska A. Zaj^cia warsztatowe z filozofii a relatywizm. Dyrektywa wycfania si prowadzcego z merytorycznej warstwy dialogu. Przeglqd Filozoficzny. Nowa Seria. 2012. № 3 (83). S. 351-363.

11. Pobojewska A. Lipman i Kolakowski: wychowawcze przeslanie ich koncepcji etycznych. KwartalnikPedagogiczny. 2017. № 2 (244). S. 9-24.

12. Fierek-Dziurla А. „Filozofia dla dzieci” - program edukacji demokratycznej wedlug Matthew Lipmana. Filozoficzne konteksty edukacji artystycznej / red. S. Krzyski, R. Kubickiego,

D. Michalowskiej. Poznan: Wydawnictwo Naukowe Wydzialu Nauk Spolecznych UAM, 2011. S. 183-194.

13. Lagodzka A. Dyskusja dialogiczna - filozofia dziecinstwa i filozofia doroslych. Analiza i Egzystencja. 2014. № 25. S. 99-123.

14. Lagodzka A. Filozoficzne dociekania w klasach I-III. Trendy. 2014. № 1. S. 29-36.

15. Wsik B. Dziecko filozofem. O projekcie edukacyjnym FiloZosia - filozofia dla przedszkolakow. Argument. Vol. 8 (1/2018). S. 187-204.

16. Szczepska-Pustkowska M. „Lipman na Kaszubach”, czyli po co filozofowac z dziecmi w jzyku kaszubskim. Edukacja Miqdzykulturowa. 2020. № 2 (13). S. 130-147.

Размещено на Allbest.ru