Цифрова трансформація освіти: потенційні виклики та загрози

Размещено на http://allbest.ru

Київський регіональний центр

Національної академії правових наук України

Цифрова трансформація освіти: потенційні виклики та загрози

Сунєгін С.О. кандидат юридичних наук,

в. о. провідного наукового співробіника

відділу дослідження проблем взаємодії держави

та громадянського суспільства

м. Київ, Україна

Сучасний світ розвиваеться в умовах інтенсивного розвитку інформаційно-комунікативних технологій і, насамперед, їх цифрової складової, яка без жодних перебільшень супроводжуе вже всі сторони або аспекти життя людей.

Більше того, в сучасних умовах світової пандемії «COVID-19» саме цифровізація або цифрова трансформація поведінки та діяльності індивідів на приватному і публічному рівнях остаточно набули якості основного маркеру ефективності функціонування всіх сфер життєдіяльності людини. Не винятком у цьому випадку є сфера освіти, у тому числі вищої, ефективність розвитку якої чи не в найбільшій мірі вже визначається темпами та якістю цифровізації сучасного світу.

При цьому сучасний дискурс, присвячений відповідним аспектам цифрової трансформації освітніх відносин, акцентує увагу здебільшого на позитивних аспектах майже тотального впровадження цифрових технологій в систему сучасної освіти, не приділяючи належної уваги її ризикам та негативним наслідкам, які, на відміну від додаткових можливостей трансляції знань, забезпечення безперебійності освітнього процесу, економії часу, гнучкості розкладу занять, свободи здійснення освітньої комунікації з будь-якого зручного місця, що вже сьогодні є реальним свідченням позитивного ефекту цифровізації освіти, мають переважно потенційний характер, у зв'язку із чим можуть реально проявитися у відповідних негативних наслідках в майбутньому.

Українські дослідники вірно відзначають, що цифровізація освіти - процес складний і неоднозначний; він має зворотний бік, який треба враховувати під час планування відповідних трансформацій. Цей зворотний бік проявляється, зокрема, у реальному зниженні статусу університетських дипломів в умовах відкритого і мережевого навчання, у фактичному зростанні навантаження на викладача в умовах цифровізації освіти, яке на сьогодні нормативно не враховується у системі нормування оплати праці, у нівелюванні функції соціалізації здобувачів освіти, які переважно випадають з мікросоціуму закладу вищої освіти та індивідуалізуються у цифровому середовищі, у потенційних загрозах руйнування традиційної моделі освіти тощо [1]. У вказаному контексті потрібно зауважити, що цифровізація освіти, так само як і будь-якої іншої складової суспільного життя, здійснюється за рахунок використання потужностей інтернету як глобальної системи об'єднаних комп'ютерних мереж, які забезпечують передачу, зберігання та відтворення різноманітної інформації.

З цього випливає, що виклики та загрози цифровізації освіти не доцільно розглядати поза контекстом осмислення особливостей та закономірностей функціонування сучасного інтернету, тих смислових концептів або орієнтирів, які породжує віртуальна комунікація в цілому, суб'єкти якої, як правило, виступають одночасно і учасниками реальних суспільних відносин.

Адже очевидним слід визнати, що такі характеристики інтернету як безмежність інформаційного простору, позбавленого чітких фізичних властивостей, його відкритість та доступність практично для будь-якої людини незалежно від її статі, віку, місця перебування тощо, анонімність міжособистісної комунікації та, як наслідок, майже безмежна (максимальна) свобода індивідуального самовираження, а також інші характеристики інтернету, все це не може не впливати на специфіку здійснення освітньої діяльності через відповідні цифрові платформи.

Так, наприклад, беззаперечним слід визнати, що в умовах сучасного інформаційного суспільства, в якому доступ до інтернету здійснюється з будь-якого місця та у будь-який момент за допомогою звичайного смартфону чи іншого невеликого за розміром та доступного за ціною технічного пристрою, кожну людину атакують численні джерела інформації, у тому числі освітньої, які конкурують між собою за її увагу.

З огляду на зазначене, виникає необхідність формування чітко структурованого цифрового освітнього середовища та контенту, оскільки величезні потоки існуючої на сьогодні в інтернеті електронної освітньої інформації, її надмірність та хаотичність, а також відсутність ефективних фільтрів, здатних здійснювати відбір актуальних та достовірних даних (знання), призводить до поступової деконцентрації уваги, неможливості протягом тривалого часу зосереджувати увагу на важливих питаннях отримуваного в процесі освіти знання, врешті-решт, до еклектичності світосприйняття та формування хибного ставлення до процесу навчання і праці загалом, що набувають характеру своєрідної віртуальної гри, участь в якій не вимагає особливих інтелектуальних, творчих зусиль для засвоєння відповідного матеріалу.

У таких умовах відбувається підміна реальних життєвих цінностей на віртуальні, що не лише завдає шкоди психологічному розвитку особистості та її поведінковим стандартам, але й загрожує системною перебудовою її світогляду. Внаслідок такої ціннісної трансформації індивід поступово орієнтуватиметься на стандарти та форми поведінки, які мають місце у віртуальному середовищі, нормативна реальність якого суттєво відрізняється від тієї, що має місце у реальних суспільних відносинах.

Крім цього, однією з важливих проблем, породжених масовим та одночасним переходом освітнього процесу майже на всіх рівнях в умовах пандемії «COVID-19» у цифрову реальність, є збільшення рівня роз'єднаності в системі освітніх відносин, причому не лише фізичної, але й соціальної, що пов'язано, з-поміж іншого, зі зниженням психоемоційного чинника в процесі віртуальної комунікації, низьким рівнем мотивації студентів до самостійного навчання, необхідність якого суттєво збільшилася у зв'язку із спрощенням інформаційного обміну в системі онлайн освіти.

Соціальній роз'єднаності сприяє також і те, що проведення онлайн-лекцій, зокрема на платформі «Zoom», відкриває нові можливості для симуляції участі студента або учня на уроці, реальну присутність та зосередженість на навчальному процесі якого неможливо достовірно встановити у зв'язку із можливістю ним у будь-який час непомітно вимкнути камеру на його смартфоні або комп'ютері. Така ситуація змушує викладачів постійно відволікатися від теми лекції та періодично нагадувати учням про необхідність забезпечення реальної, а не віртуальної особистої присутності на лекції. Відтак, перенесення освітньої комунікації у цифрове інформаційне середовище та надання йому пріоритетного значення у порівнянні з системою відносин в межах так званої традиційної освіти поступово і невідворотно призводитиме до знеособлення, формалізації знання та освітніх відносин, зниження довіри до їх учасників, до виникнення додаткових складнощів у формуванні базових соціальних компетенцій (наприклад, вміння ефективно працювати в одній команді) тощо.

Більше того, суттєве обмеження вербальної міжособистісної комунікації в процесі освіти, перенесення її на цифрові програмні платформи, за допомогою яких виконуються завдання в межах освітніх програм, значно посилюватиме ризики порушення академічної доброчесності, зокрема, плагіату, сприятиме зниженню рівня логічного, творчого мислення учнівської та студентської молоді, посилюватиме ризик її повної залученості до електронної комунікації з одночасною втратою реальної соціальної активності та смисложиттєвої орієнтації поза цифровим середовищем [2, с. 8].

Таким чином, учасники цифрового освітнього процесу навряд чи зможуть ідентифікувати та відчути себе як певний колектив, співтовариство, суб'єкти якого взаємопов'язані між собою не лише в силу комерційних або особистих відносин, а насамперед у зв'язку із важливістю обміну знаннями і досвідом для забезпечення досягнення загального блага, а також збереження спільних цінностей та ідеалів.

Це, у свою чергу, сприятиме подальшій формалізації функціонування соціальних інститутів, суттєвому зниженню виховного впливу освіти на громадян та зосередження її змісту на лише на вузькій за змістом функціональній підготовці майбутнього працівника. Ще однією проблемою розвитку цифрової освіти є, з одного боку, суттєве зниження ролі педагога або вчителя в освітньому процесі, а з іншого - підвищення значення самоосвіти за допомогою цифрових технологій. При цьому останнє відбувається у зв'язку із тим, що вчитель, переорієнтуючи свою педагогічну діяльність на створення відповідних онлайн-курсів та інших складових цифрового освітнього середовища, поступово самоусувається з освітнього процесу, комунікація в межах якого починає відбуватися здебільшого на рівні «особистість - комп'ютер».

Підсумовуючи все вищенаведене, зазначимо, що вказані виклики та загрози на сьогодні мають здебільшого потенційний характер, але це не означає, що їх можна недооцінювати, оскільки цифровізація освіти безпосередньо впливає на характер формування не лише знань про оточуючий світ, але й на його ціннісні орієнтації, світогляд, якість його виховання як особистості з відповідним рівнем соціальної відповідальності.

З огляду на специфіку природи цифрового середовища, реалії його функціонування, розвитку, а також впливу на суспільні відносини, вважаємо, що дистанційна цифрова освіта повинна слугувати додатковою формою отримання відповідних знань. При цьому її застосування вимагає прийняття та реалізації відповідної стратегії, орієнтованої насамперед на збереження базових морально-духовних цінностей певного суспільства в умовах отримання дистанційної освіти за допомогою електронних або цифрових засобів комунікації. цифровий трансформація освітній дистанційний

У цьому зв'язку потрібно пам'ятати, що освітній процес - це, передусім, не формальне отримання індивідом знань про оточуючий світ, а процес формування творчого мислення, характеру, інтелектуальних та фізичних спроможностей особистості з метою забезпечення її всебічного розвитку та здатності до реалізації свого творчого потенціалу у динамічних реаліях сучасного життя, спрямованого на задоволення як своїх власних інтересів, так і інтересів суспільства в цілому.

Формування такої особистості, на думку автора, є можливим лише за умови збереження пріоритету традиційної, очної освіти, яка передбачає реальну міжособистісну комунікацію, безпосередній психоемоційний контакт між учасниками освітнього процесу без необхідності постійного звернення до «технічних посередників», здатних лише до забезпечення ретрансляції відповідних інформаційних потоків.

Література

1. Арешонков В. Ю. Цифровізація вищої освіти: виклики та відповіді. Вісник Національної академії педагогічних наук України. 2020. Том 2. № 2. URL: https://visnyk.naps.gov.ua/ index .php/j ournal/article/view/106/136. DOI: https://doi.org/10.37472/2707-305X-2020-2-2-13-2

2. Баева Л. В. Социальные аспекты цифровизации образования в условиях пандемии: философский анализ. Logos et Praxis. 2021. Vol. 20. No. 1. С. 5-14. DOI: https://doi.org/10.15688/ lp.jvolsu.2021.1.1

Размещено на Allbest.ru