Шляхи оптимізації професійної підготовки майбутніх працівників соціальної сфери до роботи в альтернативних формах державної опіки над дітьми

Соціальна робота, як вид професійної діяльності, спрямована на задоволення соціально гарантованих та особистісних інтересів і потреб різних груп населення, на створення умов, які б сприяли відновленню або покращенню здатності людей до соціального функціонування (Про забезпечення, 2005, с. 147). На даний час професійна підготовка фахівців соціальної сфери в Україні здійснюється в різних формах (очна, заочна, вечірня, екстернатна), передбачає багаторівневий характер освіти (допрофесійна, професійна, післядипломна, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів) та відбувається в різних закладах освіти (від коледжів до університетів і академій) (Гулеватий, 2012; Семигіна, 2007, с. 41). На основі аналізу численних публікацій вітчизняних науковців та практичного досвіду роботи вважаємо за можливе виділити певні проблеми професійної підготовки майбутніх фахівців соціальної сфери до роботи в альтернативних формах державної опіки над дітьми та зазначити шляхи їх вирішення.

Погоджуємось із Т. Семигіною, яка серед дискусійних моментів, що негативно позначаються на професійній підготовці соціальних працівників виділяє, насамперед, різні підходи у різних навчальних закладах до змісту навчання соціальній роботі, що зумовлюється неузгодженістю концепцій, на яких ґрунтується викладання базових курсів із соціальної роботи. Вчена вважає, що державні стандарти мають бути укладені таким чином, щоб зміст освіти фахівців був дійсно стандартним у базовому компоненті незалежно від того, в якому навчальному закладі навчався студент. Вважаємо, що необхідно приділити особливу увагу узгодженню освітньо-професійних програм, освітньо-кваліфікаційних характеристик, а також навчальних і робочих програм підготовки фахівців соціальної роботи (Семигіна, 2007, с. 42).

Вважаємо за необхідне оптимізувати заочну і дистанційну форми навчання соціальній роботі, адже виконання професійних обов'язків вимагає від соціального працівника навичок роботи з клієнтами та іншими людьми, які неможливо сформувати якісно заочно. Тому традиційні технології навчання на цих формах повинні бути доповнені новими технологіями (навчання в он-лайн режимі, відео заняття (лекції, майстер-класи та ін.) (Грищенко, 2003, с. 6; Семигіна, 2007, с. 42).

Формування умінь та навичок соціальної роботи та їх відпрацювання характерна і для студентів стаціонарної (очної) форми навчання. Вважаємо, що вимоги Міністерства освіти і науки України щодо кількості студентів у групах, (зазвичай, близько 20, у той час, як на Заході більшість практичних курсів для соціальних працівників відбуваються у групах з 5-6 осіб) не дозволяють усім студентам активно працювати на занятті (Семигіна, 2007, с. 43).

Значне збільшення обсягу навчального матеріалу, яке вимушений сьогодні опрацьовувати сучасний студент та скорочення часу, відведеного на його засвоєння, підсилює значення для якісної професійної підготовки майбутнього фахівця самостійної роботи. За таких умов особливої актуальності набуває застосування в навчальному процесі новітніх інформаційних технологій. Тому наявність відповідного технічного забезпечення, сучасної навчально -методичної, довідкової і наукової літератури, а також можливостей їх використання є ще одним із шляхів оптимізації професійної підготовки майбутнього соціального працівника (Гулеватий, 2012).

Якщо перелічені нами раніше пропозиції щодо удосконалення професійної підготовки стосувались фахівців соціальної сфери у цілому, то наступні торкатимуться власне їх професійної компетентності у окремих напрямах і видах соціальної роботи, а саме - у роботі з альтернативними формами державної опіки над дітьми. Різні сфери діяльності соціальної роботи охоплюють широкий набір напрямів і видів діяльності, кожний з яких вимагає певних (часто специфічних) знань і умінь. Потрібно враховувати, що багато аспектів професійної діяльності у соціальній сфері вимагають вузької спеціалізації. Тому при плануванні варіативної частини навчального плану підготовки фахівця відповідного напряму необхідно враховувати як регіональні особливості, так і вимоги до випускників закладу вищої освіти, що висуваються соціальними службами та іншими надавачами соціальних послуг. Так, якщо майбутній соціальний працівник планує працювати з альтернативними формами державної опіки над дітьми, він повинен володіти основами галузевого законодавства, розуміти права і обов'язки усіх включених в процес сторін, достеменно знати специфіку функціонування альтернативних форм державної опіки над дітьми та особливості організації життєдіяльності вихованців у них, а також володіти відповідними методиками і технологіями роботи з означеною категорією сімей. Поряд з цим, незалежно від спеціалізації, для здійснення ефективної професійної діяльності соціальний працівник повинен також володіти знаннями, що мають міждисциплінарний характер, базовими та спеціальними уміннями, а також відповідними особистісними якостями (Капська, 2010, с. 84; Поліщук, 2018, с. 184).

Ще одна проблема, яка серйозно впливає на якість професійної підготовки майбутніх працівників соціальної сфери є, незважаючи на прикладний характер майбутньої професійної діяльності, значна теоретизація процесу навчання. Для посилення практичної підготовки майбутніх фахівців до роботи з альтернативними формами державної опіки над дітьми варто було б запроваджувати нові форми навчальної діяльності, які б забезпечували умови, максимально наближені до професійних (наприклад, різних видів інтерактивних методів навчання, тренінгів); збільшити кількість годин для практичної підготовки студентів; урізноманітнити види практик; організувати волонтерську діяльність студентів, яка забезпечувала б їх співпрацю з громадськими організаціями, закладами соціального спрямування та сприяла б розробці соціальних проектів і майбутнє впровадження їх у професійну діяльність (Олексюк, 2015, с. 93; Слозанська, 2016, с. 238).

Оскільки структура мотивів студента, сформована під час навчання, стає стрижнем особистості майбутнього фахівця, вважаємо за доцільне сприяти розвитку у студентів позитивних навчальних мотивів шляхом: вивчення професійної мотивації майбутніх спеціалістів; забезпечення професійної спрямованості викладання фундаментальних дисциплін; орієнтації студентів на оволодіння змістом, формами, методами, прийомами і засобами майбутньої професійної діяльності; дотримання принципів зв'язку теорії й практики, єдності навчання і виховання, послідовного моделювання у навчанні цілісного змісту професійної діяльності спеціаліста (Гулеватий, 2012).

Ще однією проблемою, яка негативно відображається на професійній підготовці майбутніх фахівців соціальної сфери, є відсутність у випускників чітких орієнтирів на подальше працевлаштування. На наш погляд, означену проблему можна вирішити шляхом організації тісної співпраці випускової кафедри з роботодавцями з різних установ та організацій, створення можливостей для проходження студентами на їх базах виробничої (переддипломної) практики (Грищенко, 2003, с. 7; Про вищу освіту, 2014).

Важливою умовою ефективності навчально-виховного процесу є наявність відповідних педагогічних кадрів. Викладачі, які навчають студентів роботі з альтернативними формами опіки над дітьми повинні не лише мати відповідну кваліфікацію, добре володіти предметом підготовки, але й мати практичні навички роботи з означеною категорією сімей. З цією метою в закладах вищої освіти слід: запровадити поступове створення та проведення внутрішньовузівських семінарів підвищення кваліфікації викладачів щодо застосування педагогічних та інформаційно -комунікаційних технологій у навчальному процесі; налагодити зв'язки із соціальними службами та закладами соціального спрямування щодо обміну досвідом; стимулювати науково - педагогічних працівників, які використовують у власній діяльності інноваційні підходи до професійної підготовки майбутніх працівників соціальної сфери (Олексюк, 2015, с. 94; Про вищу освіту, 2014).

Висновки